РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м. Вінниця
14 грудня 2023 р. Справа № 120/11915/23
Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Чернюк Алли Юріївни, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
ВСТАНОВИВ:
До Вінницького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії.
Позовні вимоги мотивовані протиправною, на думку позивача, бездіяльністю відповідача щодо не проведення нарахування та виплати йому компенсацію за весь час затримки виплат, а саме за період з 14.02.2022 року по 19.07.2023 року. З огляду на несвоєчасну виплату всіх належних позивачеві при звільненні сум, останній зазначає, що має право на нарахування та виплату йому середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.
Ухвалою суду від 09.08.2023 року відкрито провадження у справі та ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Даною ухвалою встановлено відповідачам строк для надання відзиву на позовну заяву, з поясненнями по суті заявлених вимог та доданням підтверджуючих документів.
28.08.2023 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому наведено заперечення проти заявлених позовних вимог. Аргументуючи свою позицію відповідач зазначає, що трудові відносини та військову службу неможливо ототожнювати, адже вони мають різну правову природу та врегульовані різним законодавством. Відповідач вказує, що норми Кодексу законів про працю України не поширюються на військовослужбовців та не погоджується з посиланням позивача на ст. 117 зазначеного Кодексу, оскільки вказаною статтею передбачено відповідальність саме власника за затримку розрахунку при звільненні, в той час як відповідач таким не є. Крім цього, як зауважує відповідач, чинне законодавство, що визначає порядок фінансування, нарахування та виплати грошового забезпечення військовослужбовцям, не містить такого поняття як середній заробіток, який неможливо вирахувати для кожного окремого військовослужбовця в силу специфічності порядку формування їх посадового окладу, надбавок, та інших видів грошового забезпечення. З огляду на вищевикладене, відповідач вважає дану позовну заяву необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.
Ч. 4 ст. 243 КАС України передбачено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
У відповідності до вимог ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши усі обставини справи та надавши їм юридичну оцінку, суд встановив наступне.
Наказом відповідача №54-ОС від 14.02.2022 року позивача виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів грошового забезпечення.
На день виключення зі списків з позивачем не проведено повного розрахунку, зокрема не виплачено індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 14.02.2022 року включно, що зумовило позивача звернутися до суду з відповідними позовами.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 09.03.2023 року по справі №120/9495/22 зобов'язано військову частину НОМЕР_1 Державної прикордонної служби здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення в період з січня 2016 року по лютий 2022 року із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січень 2008 року та березень 2018 року, з урахуванням абзацу 4 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078
На виконання зазначеного рішення, відповідачем 19.07.2023 року виплачено позивачу грошове забезпечення в розмірі 97846,13 грн., однак при цьому відповідач не нарахував та не виплатив позивачеві середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
Не погоджуючись з такою бездіяльністю відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходив із такого.
Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У ст. 19 Конституції України зазначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі ст. 43 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до вимог ст. 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Ст. 1 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно ч. 2 ст. 1-2 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Ч. 1 та 2 ст. 9 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» установлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Відповідно до п. 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року № 1153/2008, після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Відповідно до ч. 1 ст. 47 Кодексу законів про працю України (в редакції, чинній на час звільнення позивача) власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.
Ст. 116 КЗпП України (в редакції, чинній на час звільнення позивача) встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Вказаними нормами на підприємство, установу, організацію покладений обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку настає відповідальність, передбачена статтею 117 Кодексу законів про працю України.
Положеннями ч. 1 ст. 117 КЗпП України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Ч. 2 ст. 117 КЗпП України передбачено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Аналіз наведених норм трудового законодавства дає підстави для висновку про те, що умовами застосування ст. 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум. У разі дотримання наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема, захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13.05.2020 року у справі № 810/451/17 та від 26.02.2020 року у справі № 821/1083/17.
Суд зауважує, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати компенсації за невикористану відпустку) не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Це питання врегульовано КЗпП України.
Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд дійшов висновку про можливість застосування норм ст.117 КЗпП України як такої, що є загальною та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення військовослужбовців з військової служби.
Така позиція суду відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 01.03.2018 року у справі № 806/1899/17, від 31.05.2018 року у справі № 823/1023/16, та, в силу приписів ч. 5 ст. 242 КАС України, враховується судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
19.07.2022 року набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 № 2352-ІХ, яким внесені зміни до діючого законодавства про працю.
Так, згідно ст. 117 КЗпП України (чинній на день виплати позивачу індексації грошового забезпечення) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Отже, після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Таким чином, не має значення чи роботодавець добровільно виплатив заборгованість із заробітної плати чи на виконання рішення суду, у випадку затримки розрахунку при звільненні працівника до роботодавця застосовуються санкції, передбачені с. 117 КЗпП України.
Велика Палата Верховного Суду в постанові по справі № 810/451/17 зауважила, що за змістом ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Суд зазначає, що день звільнення є останнім робочим днем, який відповідним чином обліковується та оплачується на рівні звичайного робочого дня (вказана правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 24.10.2019 року по справі №821/1226/16).
Саме в цей день (день звільнення, або день виключення зі списків частини для військовослужбовців) на підставі ст. 116 КЗпП України роботодавець повинен був виплатити звільненому працівнику всі суми, що належать йому від підприємства.
Згідно із витягом із наказу відповідача від 14.02.2022 №54-ОС позивач виключений зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 14.02.2022 року.
Відтак строк затримки по виплаті заробітної плати слід рахувати з 15.02.2022 року, адже відповідальність за порушення зазначених норм починається з наступного дня після не проведення зазначених виплат.
Оскільки відповідач здійснив виплату позивачеві одноразову грошову допомогу при звільненні в розмірі 97846,13 грн. 19.07.2023 року, то саме вказаний день є днем фактичного розрахунку.
При цьому, суд враховує правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 06.08.2020 року у справі № 813/851/16, відповідно до яких суд, що приймає рішення про стягнення на користь особи суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, має вказати не лише період, а і конкретну суму, яка підлягає стягненню.
Таким чином, для повного і належного захисту порушених прав та інтересів позивача суд вважає за необхідне стягнути з відповідача конкретну суму такої компенсації.
Обчислення середнього заробітку за період затримки розрахунку проводиться із застосуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 (далі - Порядок №100).
Абзацом 3 п.2 Порядку №100 передбачено, що у всіх інших випадках (крім випадків обчислення середньої заробітної плати для оплати щорічної відпустки) збереження середньої заробітної плати і середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
За правилами п. 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Отже, згідно з чинним законодавством нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовцям проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням. Середньоденне грошове забезпечення військовослужбовця обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню, та визначається діленням грошового забезпечення за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців календарні дні на число календарних днів за цей період.
Судом встановлено, що відповідач провів остаточний розрахунок з позивачем 19.07.2023 року шляхом виплати одноразової грошової допомоги при звільненні у в сумі 97846,13 грн.
Згідно із наданою відповідачем довідкою про заробітну плату позивача, середньоденне грошове забезпечення позивача складає 451,68 грн.
Затримка розрахунку при звільненні за період з 15.02.2022 року по 19.07.2023 року становить 520 календарних днів.
Суд повторно зазначає, що з 19.07.2022 р. набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» № 2352-IX від 01.07.2022 року, яким викладено в новій редакції норму ст. 117 КЗпП України, а саме, встановлено обмеження, згідно з якими виплати працівникові його середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку здійснюються не більш, як за шість місяців.
З урахуванням дати проведення остаточного розрахунку з позивачем, а саме 19.07.2023 року, суд вважає, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню норма ст. 117 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX. А відтак, позивач має право на отримання середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні починаючи з 15.02.2022 року проте не більш як за шість місяців, що становить 182 календарні дні, тобто з 15.02.2022 року по 15.08.2022 року.
Із цього слідує, що середнє грошове забезпечення позивача за час затримки розрахунку при звільненні в межах визначеного ст.117 КЗпП України шестимісячного терміну становить 82205,76 грн. (451,68 грн. х 182 календарні дні).
Вказаний розмір середнього грошового забезпечення є співмірним із недоплаченою сумою у розмірі 97846,13 грн.
Отже, з врахуванням принципу справедливості та співмірності, а також враховуючи, що належним в даному випадку способом відновлення порушеного права позивача слугувати стягнення відповідної суми компенсації, з відповідача слід стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 82205,76 грн.
У відповідності до вимог частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
За таких обставин, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню частково.
Враховуючи відсутність судових витрат, пов'язаних із сплатою судового збору у даній справі, питання про їх розподіл судом не вирішується.
Керуючись ст.ст. 73 - 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
ВИРІШИВ:
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за період затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні із служби з 15.02.2022 року по 15.08.2022 року.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за період затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні із служби з 15.02.2022 року по 15.08.2022 включно в сумі 82205,76 грн (вісімдесят дві тисячі двісті п'ять гривень сімдесят шість копійок).
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Інформація про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 )
Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ 14321819)
Суддя Чернюк Алла Юріївна