РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м. Вінниця
14 грудня 2023 р. Справа № 120/15146/23
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Свентуха Віталія Михайловича, розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Вінницькій області, Державної судової адміністрації України про визнання бездіяльності та дій протиправними, стягнення коштів,-
ВСТАНОВИВ:
до Вінницького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Вінницькій області (1), Державної судової адміністрації України (2) про визнання бездіяльності та дій протиправними, стягнення коштів.
Позовні вимоги мотивовані протиправністю нарахування та виплати суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року із застосуванням обмеження встановленого статтею 29 Закону України "Про державний бюджет України на 2020 рік" №294-ХІ від 14.11.2019 року.
Ухвалою суду від 03.10.2023 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження.
17.10.2023 року на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач (1) просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі з наступних підстав.
13 квітня 2020 року Верховною Радою України прийнято Закон № 553-ІХ, яким Закон України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" доповнено статтею 29, а саме: "Установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки".
Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні суддівської винагороди.
Відповідач (1) звернув увагу, що вказаний закон набрав чинності 18 квітня 2020 року, після опублікування його у газеті Голос України від 17.04.2020 № 68, та підлягав застосуванню до 28.08.2020 року, коли Конституційним Судом України було ухвалено рішення про визнання неконституційними його окремих норм.
Тому, з 18.04.2020 до 28.08.2020 суддям місцевих загальних судів Вінницької області, суддівська винагорода виплачувалася з врахуванням встановлених вищевказаних законом обмежень.
Крім того, Конституція України та жоден з законів України не надає суб'єктам владних повноважень (в тому числі й територіальному управлінню) права вибіркового застосування законів, не надає права вирішувати який закон є якісним, а який ні.
Частина друга статті 19 Конституції України зобов'язує територіальне управління діяти на підставі в межах і в спосіб встановлений Конституцією та законами України.
Відтак, у межах своїх повноважень територіальне управління не вправі надавати оцінки відповідності законів Конституції України та нормам міжнародного права, наведеним позивачем у позовній заяві, не вправі самостійно вирішувати колізії законодавства, визначаючи яка з норм права є пріоритетною.
24.10.2023 року на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач (2) просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, оскільки застосування з 18 квітня 2020 року та протягом оспорюваного періоду до загальної суми нарахованої суддівської винагороди обмежень, передбачених Законом №294-ІХ (з урахуванням змін, внесених Законом №553-ІХ), було правомірним та таким, що здійснено на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією та законами України.
Щодо порядку виконання судових рішень, то вказали, що виконання рішення суду повинно здійснюватись органами Казначейства за рахунок коштів бюджетної програми 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів", відповідного територіального управління.
Крім того, звернули увагу, що позивач звернувся до суду із пропуском строку звернення до суду.
Ухвалою суду від 28.11.2023 року закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 07.12.2023 року.
У судове засідання 07.12.2023 року позивач та представник відповідача (1) не з'явились, проте клопотали про розгляд справи без їх участі.
Представник відповідача (2) у судове засідання також не з'явився, причини неявки суду не повідомив, хоча був належним чином повідомлений, що підтверджується матеріалами справи.
Відповідно до частини 9 статті 205 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Згідно із положеннями частини 4 статті 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи у порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
З урахуванням вищевикладених норм Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд справи вирішено проводити у порядку письмового провадження.
Частиною 5 статті 250 КАС України передбачено, що датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Відповідно до частини 4 статті 243 КАС України судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.
Указом Президента України від 21 вересня 2012 року №558/2012 "Про переведення суддів" Клапоущака Сергія Юрійовича переведено на посаду судді Вінницького міського суду Вінницької області.
18 квітня 2020 року набрав чинності Закон України від 13 квітня 2020 року №553-IX "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік"", згідно якого розмір суддівської винагороди обмежено розміром, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року.
Рішенням Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 визнано неконституційними положення частини першої і третьої статті 29 Закону України від 14 листопада 2019 року № 294-IX "Про Державний бюджет України на 2020 рік"; абзацу дев'ятого пункту 2 розділу II Прикінцеві положення Закону України від 13 квітня 2020 року № 553-IX "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік".
У зв'язку з тим, що суддівська винагорода в період з 18 квітня 2020 року до 28 серпня 2020 року нараховувалась та виплачувалась позивачу з урахуванням обмеження, встановленого Законом України від 13 квітня 2020 року № 553-IX "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", позивач звернувся до суду з цим позовом.
Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходить із наступного.
Відповідно до положень частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосуддя (ч. 1 ст. 124 Конституції України).
Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Наведені положення Конституції України, юридичні позиції Конституційного Суду України дають підстави стверджувати, що законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу через інші законодавчі акти.
Частиною 1 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 №1402-VIII (далі - Закон №1402-VIII) встановлено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
В силу положень частини 2 статті 135 Закону №1402-VIII суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Пунктом 1 частини третьої статті 135 Закону № 1402-VIII, встановлено базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Частиною 9 статті 135 Закону №1402-VIII, визначено, що обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.
Окрім цього, з 18.04.2020 набрав чинності Закон №553-IX від 13.04.2020 року "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", згідно з пунктом 10 розділу І якого Закон №294-IX від 14.11.2019 року "Про Державний бюджет України на 2020 рік" доповнено, зокрема, статтею 29 такого змісту (тут - в редакції, яка діяла до ухвалення Рішення Конституційного Суду України №10-р/2020 від 28.08.2020): "Установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.
Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об'єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України (ч.2 ст.29).
Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до ч.2 цієї статті; ч.3 ст.29).
З аналізу наведених норм права, суд дійшов висновку, що Закон №553-IX від 13.04.2020 року "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", як і Закон України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" не є законами про судоустрій, в розумінні статті 130 Конституції України. Наведеними чи іншими законами не вносилися зміни до Закону №1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (стосовно розміру суддівської винагороди), з цих підстав Закон України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" не може встановлювати розміру винагороди судді. Розбіжність між нормами (різних) законів щодо регулювання розміру суддівської винагороди, яка виникла у зв'язку з набранням чинності Законом №553-ІХ, має вирішуватися на користь Закону №1402-VIII.
Для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону №1402-VIII, які попри те, що в часі цей закон прийнятий раніше, мають пріоритет стосовно пізніших положень Закону №294-ІХ (у редакції Закону №553-ІХ).
При цьому, Закон №294-ІХ (у редакції Закону №553-ІХ) має іншу сферу регулювання. Вимоги щодо його змісту містяться в частині 2 статті 95 Конституції України та деталізовані у Бюджетному кодексі України. Цей закон (про державний бюджет) не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.
Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 03.03.2021 №340/1916/20.
Таким чином, єдиним нормативно-правовим актом, яким визначається розмір суддівської винагороди є Закон №1402-VIII.
Цей закон є спеціальним щодо встановлення (визначення) розміру суддівської винагороди. У разі колізії між загальним і спеціальним нормативно-правовими актами, застосовувати слід спеціальний, якщо він не скасований виданим пізніше в часі загальним актом.
Зміни до Закону №1402-VIII у частині, що регламентує розмір суддівської винагороди у період з 18.04.2020 по 28.08.2020, не вносилися, тож законних підстав для обмеження її виплати не було.
Отже, суд зазначає, що Закон №1402-VIII є спеціальним для спірних правовідносин і неправомірним було обмеження виплати позивачу суддівської винагороди протягом квітня-серпня 2020 року розміром, який не перевищував десяти прожиткових мінімумів на підставі статті 29 Закону №294-ІХ (у редакції Закону № 553-ІХ).
Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що здійснивши нарахування та виплату позивачу суддівської винагороди у період з 28 липня 2020 року по 28 серпня 2020 року з обмеженнями, передбаченими статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" із змінами внесеними Законом № 553-ІХ від 13.04.2020, відповідач (1) вчинив протиправні дії, а тому позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню.
Щодо способу захисту прав позивача суд зазначає наступне.
Частиною 1 статті 25 Бюджетного кодексу України визначено, що Казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.
Частиною 1 статті 3 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" від 05.06.2012 № 4901-VI передбачено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845 затверджено Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів або боржників (далі - Порядок № 845), який визначає механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників (далі - рішення про стягнення коштів), прийнятих судами, а також іншими органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення.
Відповідно до підпункту 2 пункту 35 Порядку № 845 Казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації): шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових чи службових осіб під час здійснення ними своїх повноважень.
Пунктом 38 Порядку № 845 встановлено, що для забезпечення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктом 35 цього Порядку в Казначействі відкривається в установленому порядку відповідний рахунок. Безспірне списання коштів державного бюджету здійснюється Казначейством за рахунок і в межах бюджетних призначень, передбачених у державному бюджеті на зазначену мету.
Відповідно до пункту 25 Порядку № 845 у разі наявності у боржника або головного розпорядника бюджетних коштів окремої бюджетної програми для забезпечення виконання рішень суду безспірне списання коштів здійснюється лише за цією бюджетною програмою.
Суд зауважує, що враховуючи приписи частини 1 статті 3 Закону № 4901-VI списання коштів за судовими рішеннями, боржником за якими є державний орган, можливе у тому випадку, коли способом захисту порушеного права буде стягнення коштів.
Відповідно до частин третьої, четвертої статті 148 Закону № 1402-VIII, Державна судова адміністрація України (далі - ДСА) здійснює функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення усіх інших судів, окрім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів; функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління ДСА.
Відповідно до статті 149 Закону № 1402-VIII суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.
При ухваленні рішення суд враховує, що Верховний Суд в своїх постановах від 27.02.2023 року у справі № 340/6875/21, від 20.03.2023 року у справі № 340/4638/21, від 18.04.2022 у справі № 640/33582/20, від 10.02.2022 у справі № 160/10554/20, від 05.08.2021 у справі № 560/6212/20, від 29.07.2021 у справі № 340/1727/20, від 28.07.2021 у справі № 340/1901/20, від 28.07.2021 у справі № 160/6740/20, сформував усталену правову позицію, такого змісту: "позаяк головним розпорядником бюджетних коштів, виділених, зокрема, на виплату суддівської винагороди (суддям місцевих і апеляційних судів) є ДСА України, яка, серед іншого, визначає обсяг видатків розпорядників нижчого рівня на ці потреби, то саме ДСА України як суб'єкт владних повноважень мала б відповідати за погашення заборгованості, яка виникла внаслідок невиплати судді у повному обсязі суддівської винагороди".
Крім того, Верховний Суд зазначив, що у віданні ДСА України діє окрема бюджетна програма для забезпечення виконання судових рішень - КПКВ 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів", призначена саме для таких цілей. За правилами пункту 25 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845, наявність такої програми означає, що списання коштів здійснюватиметься саме за нею. У цьому зв'язку треба зауважити також, що, ураховуючи приписи частини першої статті 2, частини першої статті 3 Закону України від 05 червня 2012 року № 4901-VI "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", списання коштів за судовими рішеннями, боржником за якими є державний орган, можливе у тому випадку, коли способом захисту порушеного права буде стягнення коштів з ДСА.
Враховуючи усталені правові позиції Верховного Суду у справах щодо неправомірної невиплати суддям суддівської винагороди, суд дійшов висновку, що належним способом захисту порушеного права позивача є стягнення на його користь недоплаченої суддівської винагороди за рахунок коштів окремої бюджетної програми для забезпечення виконання судових рішень - КПКВ 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів", що перебуває у віданні ДСА України, шляхом безспірного списання коштів.
У постанові від 03 березня 2021 року (справа № 340/1916/20) Верховний Суд дійшов висновку, що у справах про виплату недоотриманої суддівської винагороди (заборгованості) суд першої інстанції повинен встановити, серед іншого, розмір заборгованості яка підлягає стягненню.
Відповідно до наявної в матеріалах справи довідки Територіального управління Державної судової адміністрації України у Вінницькій області №4-35/0290 від 29.09.2023 року /а.с. 14/ та розрахункового листа за 2020 рік /а.с. 15/, виданих ОСОБА_1 , розмір не отриманої суддівської винагороди у зв'язку із дією норм, які 28 серпня 2020 року рішенням Конституційного Суду України у справі №1-14/2020 (230/20) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) складає 214338,44 грн.
Нарахована, однак не виплачена сума у розмірі 214338,44 грн. відповідачами не оспорюється, підтверджується довідкою Територіального управління Державної судової адміністрації України у Вінницькій області №4-35/0290 від 29.09.2023 року та розрахунковим листом за 2020 рік, отже є безспірною.
При цьому стягнення на користь позивача суми нарахованої, але не виплаченої суддівської винагороди за період з 18.04.2020 року до 28.08.2020 року в розмірі 214338,44 грн., повинно супроводжуватися утриманням із цієї суми при їх виплаті передбачених законом податків та обов'язкових платежів.
Тому, з метою захисту порушеного права позивача, суд вважає за доцільне задовольнити позовні вимоги шляхом стягнення на користь позивача недоотриманої суддівської винагороди в розмірі 214338 (двісті чотирнадцять тисяч триста тридцять вісім) грн. 44 коп. за період з 18.04.2020 року до 28.08.2020 року, із утриманням з цієї суми передбачених законом податків та обов'язкових платежів, шляхом безспірного списання визначеної суми коштів з бюджетної програми 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів", розпорядником якої є Державна судова адміністрація України, у порядку, встановленому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" та постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 року №845 "Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників".
Саме такий спосіб захисту є достатнім та найбільш ефективним, який в повній мірі забезпечить поновлення порушеного права позивача, а тому в задоволенні позовних вимог в частині зобов'язання Територіального управління Державної судової адміністрації України у Вінницькій області провести нарахування та виплату позивачу суддівської винагороди на підставі частини 2 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті за період з 18 квітня 2020 року до 28.08.2020 року без застосування обмеження встановленого статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" слід відмовити.
Надаючи оцінку вимогам в частині визнання протиправною бездіяльності Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення Територіального управління Державної судової адміністрації України у Вінницькій області в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди за період з 18.04.2020 до 28.08.2020 року із застосуванням ст. 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", то на переконання суду вони задоволенню не підлягають, оскільки із довідки Територіального управління Державної судової адміністрації України у Вінницькій області №4-35/0290 від 29.09.2023 року вбачається, що суддівська винагорода позивачу нараховувалася у повному обсязі, однак її виплата здійснювалася з урахуванням обмежень, встановлених статтею 29 Закону №294 із змінами внесеними Законом №553.
Стосовно твердження відповідача (2) щодо пропуску позивачем строків звернення з позовною заявою до суду, суд враховує, що відповідно до частини 2 статті 233 Кодексу законів про працю України (у редакції, яка діяла до 19.07.2022) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Таким чином, суд зазначає, що до 19.07.2022 звернення до суду з позовом про стягнення належної заробітної плати не було обмежено строками.
Однак, 19.07.2022 набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" № 2352, яким внесено ряд важливих змін до діючого законодавства про працю.
Зокрема, відповідно до статті 233 КЗпП України в редакції Закону України № 2352-ІХ від 01.07.2022 працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
При цьому, відповідно до пункту першого глави XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Отже, в період дії зазначеного карантину було продовжено строки, визначені ст. 233 КЗпП України на строк дії такого карантину.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 року №651 з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року відмінено на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).
Отже, з 01.07.2023 (дня закінчення карантину) розпочався відлік тримісячного строку звернення до суду із позовними вимогами щодо порушення законодавства про оплату праці, визначений статтею 233 КЗпП України.
В даному випадку, позивач звернувся до суду із цим позовом 29.09.2023 року, відтак ним не пропущений строк звернення до суду визначений статтею 233 КЗпП України, а тому твердження відповідача (2) про пропуск позивачем такого строку є безпідставним.
Вирішуючи процесуальне питання щодо негайного виконання рішення суду в частині вимог про стягнення суддівської винагороди за один місяць, суд виходить із наступного.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України, негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць.
Негайне виконання в межах суми стягнення за один місяць застосовується у разі стягнення грошових сум з відповідача.
Оскільки належним способом захисту порушеного права позивача є стягнення суддівської винагороди за рахунок бюджетної програми 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів", а не стягнення грошових сум з бюджетних асигнувань відповідача, негайне виконання у спірних правовідносинах не застосовується.
Крім того, суд звертає увагу, що підстави для застосування негайного виконання рішення суду відсутні, оскільки у пункті 2 частини 1 статті 371 КАС України йдеться про негайне виконання стягнення заробітної плати у разі позбавлення робітника такої заробітної плати.
У такому випадку інститут негайного виконання заробітної плати за один місяць, виконує функцію запобіжника позбавлення особи засобів існування на час вирішення юридичного спору, у цій же справі не йде мова про позбавлення позивача заробітної плати, позбавлення його засобів існування, а існує спір щодо належного розміру заробітної плати (винагороди судді), який кожна з сторін обраховує на свою користь.
Частиною 1 статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд також враховує позицію Європейського Суду з прав людини, сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
Також згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості в межах відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
Отже, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд-
ВИРІШИВ:
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України у Вінницькій області щодо нарахування та виплати суддівської винагороди судді Вінницького міського суду Вінницької області ОСОБА_1 за період з 18.04.2020 до 28.08.2020 року із застосуванням щомісячного обмеження її розміру на підставі ст. 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" із змінами та доповненнями, внесеними Законом України № 553-ІХ від 13.04.2020.
Стягнути на користь ОСОБА_1 недоотриману суддівську винагороду в розмірі 214338 (двісті чотирнадцять тисяч триста тридцять вісім) грн. 44 коп., за період з 18.04.2020 року до 28.08.2020 року, із утриманням з цієї суми передбачених законом податків та обов'язкових платежів, шляхом безспірного списання визначеної суми коштів з бюджетної програми 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів", розпорядником якої є Державна судова адміністрація України, у порядку, встановленому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" та постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 року №845 "Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників".
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 );
Відповідач (1): Територіальне управління Державної судової адміністрації в Вінницькій області (вул. Р. Скалецького, 17, м. Вінниця, 21018, ЄДРПОУ 26286152);
Відповідач (2): Державна судова адміністрація України (вул. Липська, 18/5, м. Київ, 01601, ЄДРПОУ 26255795).
Суддя Свентух Віталій Михайлович