РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 грудня 2023 р. Справа № 120/14910/23
Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Сала Павла Ігоровича, розглянувши в м. Вінниці в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
УСТАНОВИВ:
27.09.2023 до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 .
Позовні вимоги обґрунтовуються протиправністю дій відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачці середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні при виплаті заборгованості з індексації за період з 23.11.2020 по 23.09.2023.
Позивачка зазначає, що 23.09.2023 на виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 09.08.2022 у справі № 120/19632/21-а військова частина НОМЕР_1 здійснила перерахунок грошового забезпечення та виплатила їй кошти в сумі 55046,98 грн. Таким чином, оскільки остаточний розрахунок у зв'язку із звільненням з військової служби був проведений лише 23.09.2023, позивачка у телефонному режимі звернулась до відповідача та просила здійснити нарахування і виплату їй середнього заробітку за час затримки у проведенні розрахунку. Однак відповідач надав відмову.
Позивачка вважає такі дії відповідача протиправними, а тому за захистом своїх порушених прав та інтересів звертається до суду.
Ухвалою суду від 02.10.2023 відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (в письмовому провадженні).
Також зазначеною ухвалою витребувано з військової частини НОМЕР_1 довідку про розмір грошового забезпечення позивачки за два останні місяці перед звільненням (вересень 2020 та жовтень 2020 року) та про середньоденний розмір грошового забезпечення позивачки на дату її звільнення з військової служби.
25.10.2023 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
Відповідач зазначає, що позивачем не оскаржувася здійснений відповідачем розрахунок і виплата сум належних йому при звільнені. Відтак, оскільки при нарахуванні і виплаті позивачу сум, належних при звільненні, був відсутній спір щодо їх розміру, підстави для застосування до спірних правовідносин статті 117 КЗпП відсутні.
Відповідач зауважує, що згідно із ст. 117 КЗпП у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більше як за шість місяців.
Крім того, відповідач вказує на те, що визначальними обставинами для виплати компенсації є дата нарахування та фактичної виплати вказаних доходів, оскільки основною умовою для виплати компенсації, передбаченої ст. 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" є порушення встановлених строків сам виплати нарахованих доходів.
Разом з відзивом на позов відповідач надав довідку-розрахунок середньомісячного та середньоденного заробітку (грошового забезпечення) позивачки.
25.10.2023 від відповідача надійшла заява про закриття провадження у справі. Обґрунтовуючи подану заяву відповідач зазначає, що позивачка вже зверталась до суду щодо нарахування та виплати їй середнього заробітку за час затримки повного розрахунку при звільненні за період з 23.11.220 по 09.11.2022 та рішенням Вінницького окружного адміністративного суду у справі № 120/9894/22 позов було задоволено. Відтак, на думку відповідача, позивачка повторно звертається до суду з тим самим предметом позову, а тому є підстави для закриття провадження у справі відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 238 КАС України.
Ухвалою суду від 27.10.2023 клопотання відповідача про закриття провадження залишено без задоволення.
Інших заяв по суті від сторін до суду не надходило.
Відповідно до ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Вивчивши матеріали справи у їх сукупності, оцінивши наведені сторонами доводи, суд встановив, що позивачка ОСОБА_1 проходила військову службу на посаді експедитора відділення документального зв'язку інформаційно-телекомунікаційного вузла (тилового пункту управління) у військовій частині НОМЕР_1 .
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 02.11.2020 № 38-РС позивачку звільнено з військової служби у запас відповідно до підпункту "б" пункту другого частини п'ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" (за станом здоров'я).
Наказом (по стройовій частині) від 23.11.2020 № 238 позивачку виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з 23.11.2020 та направлено для зарахування на військовий облік до Вінницького об'єднаного міського військового комісаріату.
Однак на день виключення позивачки зі списків особового складу з нею не було проведено остаточного розрахунку при звільненні зі служби, у зв'язку з чим позивачка за захистом своїх прав та інтересів звернулася до суду.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 03.11.2022 у справі № 120/19632/21-а зобов'язано військову частину НОМЕР_1 з урахуванням вже виплачених сум перерахувати та доплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 29.01.2020 по 23.11.2020, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік, грошову допомогу на оздоровлення за 2020 рік та одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби, здійснивши їх обчислення з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01.01.2020 Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік".
Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 16.01.2023 апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 залишено без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 09.08.2022 - без змін.
23.09.2023 на виконання рішення суду військова частина НОМЕР_1 здійснила виплату позивачці заборгованого грошового забезпечення в сумі 55046,98 грн.
Крім того, рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 07.02.2023 у справі № 120/9894/22 визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення ОСОБА_1 нарахування та виплати середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 23.11.2020 по 09.11.2022. Стягнуто з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 23.11.2020 по 09.11.2022 в сумі 79622,62 грн (з відповідними відрахуваннями загальнообов'язкових платежів).
Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 25.07.2023 апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 залишено без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 07.02.2023 - без змін.
Позивачка у телефонному режимі звернулась до відповідача та просила здійснити нарахування і виплату їй середнього заробітку за час затримки у проведенні розрахунку, однак відповідач надав відмову.
Позивачка вважає протиправними дії військової частини щодо непроведення нарахування та виплати їй середнього заробітку за період затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні зі служби за період з 23.11.2020 по 23.09.2023, а тому звернулась до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд керується такими мотивами.
Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Особливим способом реалізації права на працю є проходження військової служби за контрактом.
Однією з встановлених державою гарантій права на своєчасне одержання винагороди за працю є передбачений Кодексом законів про працю України обов'язок роботодавця виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII).
Однак Законом № 2011-XII правові відносини щодо виплати середнього заробітку (грошового забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні не врегульовані, а тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми статей 116-117 Кодексу законів про працю України.
Наведене відповідає правовій позиції щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців з військової служби, наведеній у постановах Верховного Суду від 31.05.2018 у справі № 823/1023/16, від 30.01.2019 у справі № 807/3664/14, від 26.06.2019 у справі № 826/15235/16 та від 30.04.2020 у справі № 140/2006/19.
Статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність, а саме обов'язок колишнього роботодавця виплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Визначаючись щодо розміру середнього заробітку, який підлягає стягненню з відповідача за несвоєчасне проведення розрахунку під час звільнення, суд зазначає таке.
Метою встановлення передбаченої статтею 117 КЗпП України відповідальності роботодавця є захист майнових прав працівника (службовця) у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права на своєчасне одержання заробітної плати (грошового забезпечення) за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, немає на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність, а саме обов'язок колишнього роботодавця виплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців (у редакції Закону № 2352-IX від 01.07.2022 чинного із 19.07.2022 який діяв на момент виплати позивачу недоотриманих сум грошового забезпечення).
За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку, законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17, оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
У вказаному рішенні також зазначено, що з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
При цьому Велика Палата Верховного Суду погодилась з висновком Верховного Суду України, наведеними у постанові від 27.04.2016 у справі № 6-113цс16, щодо того, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
Як вже зазначалося, основною метою покладення на роботодавця відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, є захист майнових прав працівника у зв'язку із його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне отримання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом для існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
В цьому контексті суд враховує, що позивачку звільнено з військової служби та виключено зі списків особового складу військової частини з 23.11.2020.
23.09.2023 на виконання рішення суду у справі № 120/19632/21-а військова частина НОМЕР_1 виплатила позивачці заборговане грошове забезпечення в сумі 55046,98грн.
Відтак середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні позивачки з 23.11.2020 по 23.09.2023 становить 1035 календарних днів.
Згідно з довідкою-розрахунком відповідача середній заробіток позивачки за два останніх місяці перед звільненням з військової служби (вересень 2020 року-жовтень 2020 року) становив 23852,40 грн.
Отже, середньоденний заробіток позивачки становить 391,02 грн (23852,40 грн (заробіток за два останніх місяці)/61 календарний день (30 календарних дні у вересні 2020 року+31 календарний день у жовтні 2020 року).
Відтак за період з 23.11.2020 по 23.09.2023 за 1035 календарних днів середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні становить 404685,60 грн (391,02 грн х 1035 календарних днів).
Водночас суд враховує, що з 19.07.2022 набрав чинності Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" № 2352-IX від 01.07.2022, яким положення статті 117 КЗпП України викладено в новій редакції та встановлено обмеження, згідно з якими виплати працівникові його середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку здійснюються не більш, як за шість місяців.
Таким чином, з урахуванням дати проведення остаточного розрахунку з позивачем, суд вважає, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню норма статті 117 КЗпП України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" № 2352-IX.
А відтак, хоча загальний період затримки остаточного розрахунку з позивачкою становить 1035 календарних днів, максимальний розмір грошового забезпечення, який може бути виплачено за наявності підстав, передбачених статтею 117 КЗпП України, є еквівалентним середньому розміру грошового забезпечення позивачки за шість місяців (з 23.03.2023 по 23.09.2023), що становить 185 календарних дні.
Відповідно, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в цьому разі становить 72338,70 грн (391,02 грн х 185 календарних днів).
При цьому підлягають застосуванню критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України.
Так, за висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені в постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України, необхідно враховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Тобто, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
При вирішенні цього питання суд враховує такі обставини як розмір недоплаченої суми заробітку, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.
Зокрема, істотність частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 55046,98 грн /404 685,60 грн (сума виплаченого грошового забезпечення / середній заробіток за весь час затримки розрахунку) = 0,136.
Отже, середнє грошове забезпечення позивачки за час затримки розрахунку при звільненні в межах визначеного статтею 117 КЗпП України шестимісячного терміну та з врахуванням принципу співмірності становить 9838,06 грн (391,02 грн х 185 календарних днів х 0,136).
З огляду на викладене суд доходить висновку, що пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи та наведеним вище критеріям є середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 9838,06 грн за період з 23.03.2023 по 23.09.2023.
Водночас зазначена сума є тією сумою коштів, з яких у подальшому роботодавцем здійснюються утримання податку з доходів та інших обов'язкових платежів. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08.11.2018 у справі № 805/1008/16-а.
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ст. 90 КАС України).
Таким чином, перевіривши доводи сторін та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд приходить до переконання, що заявлений позов належить задовольнити у спосіб визнання протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати позивачці середнього заробітку за час затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні та зобов'язання військової частини НОМЕР_2 нарахувати та виплатити на користь позивачки середній заробіток за час затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні з військової служби в сумі 9838,06 грн.
Враховуючи те, що позивачка просила нарахувати та виплатити їй середній заробіток за затримку у проведенні остаточного розрахунку при звільненні за інший період, а саме з 23.11.2020 по 23.09.2023, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України у разі задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (ч. 3 ст. 139 КАС України).
Таким чином, на користь позивачки належить стягнути половину понесених нею судових витрат зі сплати судового збору, тобто 536,80 грн, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст.ст. 72, 77, 90, 139, 242, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд
ВИРІШИВ:
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні з військової служби.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за затримку у проведенні остаточного розрахунку при звільненні з військової служби в сумі 9838,06 грн (дев'ять тисяч вісімсот тридцять вісім гривень 06 копійок).
В решті позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 536,80 грн (п'ятсот тридцять шість гривень 80 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 .
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо справу розглянуто в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Інформація про учасників справи:
1) позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 );
2) відповідач: військова частина НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 )
Повне рішення суду складено 13.12.2023.
Суддя Сало Павло Ігорович