РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м. Вінниця
13 грудня 2023 р. Справа № 120/8887/23
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Заброцької Людмили Олександрівни, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання дій протиправними, зобов"язання вчинити дії,
ВСТАНОВИВ:
До Вінницького окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 (далі - позивачка) з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (далі - відповідач) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії.
Позовні вимоги мотивовані тим, що, на думку позивачки, відповідач протиправно здійснює обчислення пенсії за віком з урахуванням показника середньої заробітної плати в Україні за 2014 - 2016 роки.
Позивачка зазначає, що із 02.11.2010 їй, як медичному працівнику, призначено пенсію за вислугу років на підставі Закону України "Про пенсійне забезпечення".
Однак, на наступний день після подання заяви призначену пенсію було зупинено, оскільки з 03.11.2020 позивачка була працевлаштована на посаду лікаря-дерматовенеролога, що не дає права на отримання пенсії за вислугу років, оскільки пенсія за вислугу років (як медичному працівнику) призначається і виплачується лише при звільненні з роботи, яка дає право на таку пенсію.
Таким чином, позивачка наголошує, що жодного дня не отримувала пенсії за вислугу років і продовжувала працювати.
По досягненню 60 років позивачка 23.02.2023 звернулася до відповідача із заявою про призначення їй пенсії за віком згідно з Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Позивачка вважає, що пенсія за віком - це окремий вид пенсії, яка їй призначається вперше, а тому акцентує увагу на тому, що при її призначенні повинен враховуватися показник середньої заробітної плати в Україні за попередні три роки, що передують року призначення нового виду пенсії (2020-2022 роки).
Крім того, позивач вказує, що починаючи з 04.08.1980 року і по даний час вона працювала в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років. Відтак, позивачка вважає, що має право на виплату грошової допомоги в розмірі десяти пенсій за віком у відповідності до п. 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та постанови Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 року №1191, як особі, яка на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", працювала в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е»-«ж» ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Крім того, позивачка зазначає, що відповідачем при розрахунку стажу для обчислення права на отримання вказаної грошової допомоги безпідставно не враховано періоди перебування позивача на посаді лікаря-інтерна з 04.08.1986 по 23.07.1987 та у відпустках без збереження заробітної плати з 18.04.1988 по 05.01.1993, з 05.07.1996 по 20.07.1996, з 14.05.2002 по 21.05.2002, з 28.01.2009 по 30.01.2009, з 22.09.2009 по 25.09.2009, з 01.10.2010 по 17.07.2013, з 01.08.2013 по 25.07.2017, з 01.08.2017 по 31.03.2022 та з 01.05.2022 по 31.12.2022.
Не погоджуючись із зазначеним нарахуванням пенсії 15.03.2023 року позивач звернулась із заявою про здійснення обрахунку призначеної пенсії з врахуванням показника середньої заробітної плати за 2020-2022 роки, як такій, що призначено пенсію за віком вперше з 23.02.2023 року, та виплату грошової допомоги в розмірі десяти пенсій за віком.
Листом від 10.04.2023 за №6090-4478/Г-02/8-0200/23 відповідачем було відмовлено в застосуванні показника середньої заробітної плати по Україні за 2020-2022 роки. Вказане рішення мотивовано тим, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні з 02.11.2010 року та отримувала пенсію за вислугу років, згідно з п.”е” ст.55 Закону України “Про пенсійне забезпечення” та п.2 р. ХV, обчислену відповідно до Закону України від 09.07.2003 №1058-ІУ “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” (далі - Закон №1058). Проте, виплата пенсії була призупинена з 03.11.2010 року у зв'язку з працевлаштуванням на посаду лікаря-дерматовенеролога, що не дає права на отримання пенсії за вислугу років, оскільки пенсія за вислугу років (як медичному працівнику) призначається і виплачується лише при звільнені з роботи, яка дає право на таку пенсію.
Також зазначено, що оскільки позивач перебуває на обліку в органах Пенсійного фонду з 02.11.2010 року, то заява на призначення пенсії подавалась нею вперше. Всі наступні звернення щодо змін у пенсійному забезпеченні проводяться відповідно до поданих заяв на перерахунок пенсії.
Отже, з огляду на те, що з 02.11.2010 року позивачці була призначена пенсія за вислугу років у відповідності до Закону України «Про пенсійне забезпечення», а з 23.02.2023 року відбулось переведення її на пенсію по віку згідно з ст. 45 Закону №1058, відтак пенсійний орган відмовив позивачці у застосуванні показника середньої заробітної плати по Україні за 2020-2022 роки під час переведення позивачки з пенсії за вислугу років на пенсію за віком.
Окрім того, у виплаті грошової допомоги в розмірі десяти пенсій за віком у відповідності до п.7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та постанови Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 року №1191, як особі, яка на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 Закону України Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", працювала в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е»-«ж» ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», позивачці також було відмовлено з тих міркувань, що така виплата проводиться тільки у тому випадку, коли особа до цього не отримувала будь-яку пенсію.
Вважаючи вказану відмову протиправною та такою, що порушує її права, позивачка звернулася з цим позовом до суду.
Ухвалою суду відкрито провадження у справі та вирішено її розглядати в порядку спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні. Також, даною ухвалою суду відповідачу встановлено строк для подання відзиву на позовну заяву.
Відповідачем подано відзив на адміністративний позов, в якому представник просить відмовити у задоволенні позову з огляду на те, що відповідно пункту 7-1 Прикінцевих положень Закону №1058 особам, які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів “е”-“ж” статті 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення”, і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію, при призначенні пенсії за віком виплачується грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення.
Тому, враховуючи зазначене та оскільки позивач скористалася своїм правом на призначення пенсії за вислугу років, обчисленої відповідно до Закону №1058, відповідач зазначає, що вона помилково вважає, що пенсія за Законом №1058 їй призначається вперше. Відтак, відповідач вважає, що відсутні підстави для застосування показника середньої заробітної плати працівників, зайнятих у галузях економіки України за 2020-2022 роки, при обрахунку пенсії ОСОБА_1 та для виплати їй одноразової грошової допомоги в розмірі 10 пенсій.
З"ясувавши доводи сторін, викладені в поданих заявах по суті справи, дослідивши матеріали адміністративної справи, оцінивши надані сторонами докази, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 з 02.11.2010, як медичному працівнику, призначено пенсію за вислугу років на підставі Закону України "Про пенсійне забезпечення".
Згідно з відомостями з трудової книжки ОСОБА_1 НОМЕР_1 з 03.11.2020 позивачка була працевлаштована на посаду лікаря-дерматовенеролога Вузлової клінічної лікарні ст. Вінниця Південно-Західної залізниці, у зв'язку з чим позивачці виплату пенсії за вислугу років було призупинено з 03.11.2010 року, оскільки позивач була працевлаштована на посаду лікаря-дерматовенеролога, що не дає права на отримання пенсії за вислугу років, оскільки пенсія за вислугу років ( як медичному працівнику) при значається і виплачується лише при звільненні з роботи, яка дає право на таку пенсію.
ІНФОРМАЦІЯ_1 позивачка досягла віку 60 років.
По досягненню 60 років позивачка 23.02.2023 звернулася до відповідача із заявою про призначення їй пенсії за віком згідно з Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Відповідно до рішення 905090171460 про перерахунок пенсії позивачку переведено на пенсію за віком на підставі Закону України " Про загальнообов"язкове державне пенсійне страхування". При цьому страховий стаж позивачки складає 52 роки 09 місяців 01 день, коефіцієнт стажу - 0,52750.
В той же час при здійснені алгоритму розрахунку пенсії за віком ( відповідно до Закону України № 1058 ), при розрахунку заробітку для обчислення пенсії відповідачем застосовано середній заробіток за три попередні роки, а саме за 2014 - 2016 роки.
15.03.2023 позивачка звернулась до відповідача із заявою про здійснення обрахунку призначеної їй пенсії за віком з врахуванням показника середньої заробітної плати за 2020-2022 роки, як такій, що призначено пенсію за віком вперше з 23.02.2023 року, та виплату їй грошової допомоги в розмірі десяти пенсій за віком.
Листом від 10.04.2023 за №6090-4478/Г-02/8-0200/23 відповідачем було відмовлено в застосуванні показника середньої заробітної плати по Україні за 2020-2022 роки. Вказаний лист мотивований тим, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні з 02.11.2010 року та отримувала пенсію за вислугу років згідно з п.”е” ст.55 Закону України “Про пенсійне забезпечення” та п. 2 р. ХV обчислену відповідно до Закону України від 09.07.2003 №1058-ІУ “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” (далі - Закон №1058). Проте, виплата пенсії була призупинена з 03.11.2010 року у зв'язку з працевлаштуванням на посаду лікаря-дерматовенеролога, що не дає права на отримання пенсії за вислугу років, оскільки пенсія за вислугу років (як медичному працівнику) призначається і виплачується лише при звільнені з роботи, яка дає право на таку пенсію.
Також зазначено, що оскільки позивач перебуває на обліку в органах Пенсійного фонду з 02.11.2010 року, то заява на призначення пенсії подавалась нею вперше. Всі наступні звернення щодо змін у пенсійному забезпеченні проводяться відповідно до поданих заяв на перерахунок пенсії.
Отже, з огляду на те, що з 02.11.2010 року позивачці була призначена пенсія за вислугу років у відповідності до Закону України «Про пенсійне забезпечення», а з 23.02.2023 року відбулось переведення її на пенсію по віку згідно з ст. 45 Закону №1058, відтак пенсійний орган відмовив позивачці у застосуванні показника середньої заробітної плати по Україні за 2020-2022 роки під час переведення позивачки з пенсії за вислугу років на пенсію за віком.
Окрім того, у виплаті грошової допомоги в розмірі десяти пенсій за віком у відповідності до п.7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та постанови Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 року №1191, як особі, яка на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", працювала в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е»-«ж» ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», позивачці також було відмовлено з тих міркувань, що така виплата проводиться тільки у тому випадку, коли особа до цього не отримувала будь-яку пенсію.
Вважаючи вказану відмову протиправною, такою, що порушує її права, позивачка звернулася з цим позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, та встановленим обставинам справи, суд керується такими мотивами.
Щодо обчислення пенсії за віком з урахуванням показника середньої заробітної плати в Україні за 2014 - 2016 роки, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 9 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV) пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Частиною першою статті 9 Закону № 1058-IV передбачено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Разом з тим, відповідно до ч. 1 ст. 10 цього ж Закону особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.
За приписами ч. 2 ст. 40 Закону № 1058-IV заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії визначається за формулою: Зп = Зс х (Ск : К), де: Зп - заробітна плата (дохід) застрахованої особи для обчислення пенсії, у гривнях; Зс - середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії. Порядок визначення показників зазначеної заробітної плати затверджується ПФУ за погодженням з центральними органами виконавчої влади, що забезпечують формування державної фінансової політики, державної політики у сферах економічного розвитку, статистики. Ск - сума коефіцієнтів заробітної плати (доходу) за кожний місяць (Кз 1 + Кз 2 + Кз 3 + ... + Кз n); К - страховий стаж за місяці, які враховано для визначення коефіцієнта заробітної плати (доходу) застрахованої особи.
Водночас частиною третьою статті 45 Закону № 1058-IV встановлено, що переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.
При переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в статті 40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії.
Буквальний зміст наведених норм свідчить про те, що правила, які регулюють переведення з одного виду пенсії на інший поширюються виключно на ті три види пенсій, які призначаються за правилами Закону № 1058-IV, тобто пенсії за віком, пенсії по інвалідності та пенсії у зв'язку з втратою годувальника.
У тому ж випадку, коли особа одержує пенсію, призначену за нормами іншого Закону, то призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону №1058-IV, проведене після настання віку, що дає їй на це право, не може розглядатися як переведення з одного виду пенсії на інший, позаяк мова не йде про різні види виплат в одній солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.
Суд звертає увагу, що у постановах від 10.04.2019 року (справа № 211/1898/17) та 10.07.2018 року (справа № 520/6808/17) Верховний Суд зауважив, що частиною третьою статті 45 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" регламентовано порядок переведення з одного виду пенсії, призначеного саме за цим Законом, на інший. Отже, показник середньої заробітної плати при переведенні на інший вид пенсії має бути незмінним, тобто таким, яким він був на час призначення пенсії, передбаченої Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Разом з тим, як вбачається із матеріалів справи, позивачці у 2010 році була призначена пенсія за вислугу років в пільговому обчисленні відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення" № 1788-ХІІ, який передбачає інші підстави та порядок призначення пенсії, а за призначенням пенсії відповідно до Закону № 1058-ІV позивач звернулася у 2023 році вперше.
Судом встановлено, що на підставі заяви позивачки від 23.02.2023 року її переведено з пенсії за вислугу років, призначеної їй 02.11.2010 на підставі Закону України "Про пенсійне забезпечення" та виплату якої було призупинено з 03.11.2010, на пенсію за віком на підставі ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
За таких обставин фактично йдеться про призначення позивачці іншого виду пенсії, а саме пенсії за віком замість раніше призначеної пенсії за вислугу років.
Переведенням з одного виду пенсії на інший є зміна виду пенсії, що визначені саме одним законом.
Таким чином, у випадку, коли особі було призначено пенсію згідно із Законом України "Про пенсійне забезпечення" за вислугу років, у подальшому, при розрахунку пенсії за віком за Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", такій особі показник середньої заробітної плати має враховуватися за три календарні роки, що передують року призначення нового виду пенсії, оскільки пенсія за віком передбачена іншим законом.
При цьому суд критично оцінює аргументи відповідача про те, що Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" був підставою для призначення позивачу пенсії за вислугу років із 02.11.2010, адже цей Закон взагалі не передбачав цього виду пенсії. Статтею 9 Закону були передбачені такі види пенсій як пенсія за віком, пенсія по інвалідності та пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
При цьому, як свідчать матеріали справи та підтверджується листом відповідача від 10.04.2023 після призначення позивачці 02.11.2010 пенсії за вислугу років виплата такої пенсії була призупинена з 03.11.2010 року, у зв'язку із працевлаштуванням позивачки на посаду лікаря-дерматовенеролога, що не дає права на отримання пенсії за вислугу років, оскільки пенсія за вислугу років (як медичному працівнику) призначається і виплачується лише при звільненні з роботи, яка дає право на таку пенсію.
Отже, при призначенні позивачці 23.02.2023 пенсії за віком відповідно до Закону №1058-IV підлягає застосуванню середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески за 2020-2022 роки (три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії), згідно з частиною 2 статті 40 цього Закону.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 22.01.2019 року у справі № 577/2457/17 (провадження № К/9901/19962/18).
Такої ж правової позиції дотримується Сьомий апеляційний адміністративний суд у постанові від 18.03.2021 року в справі № 560/4328/20.
Враховуючи викладене, суд доходить висновку, що відповідачем при призначенні позивачу пенсії за віком на підставі Закону № 1058-IV неправомірно застосовано показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за 2014-2016 роки, що є підставою для зобов'язання відповідача провести перерахунок призначеної позивачу пенсії за віком із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за 2020-2022 роки.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 45 Закону № 1058-IV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
При цьому суд враховує, що 09.02.1963 року позивачка досягла віку 60 років, а з заявою про призначення пенсії за віком звернулася 23.02.2023 року.
Таким чином, пенсія за віком має бути призначена позивачці з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, а саме з 10.02.2023 року і, відповідно, перерахунок призначеної позивачу пенсії за віком із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за 2020-2022 роки, має бути проведений з 10.02.2023 року.
Відтак, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Щодо виплати грошової допомоги в розмірі десяти місячних пенсій, суд зазначає наступне.
Відповідно до п.7-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону №1058-IV особам, які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого ст.26 цього Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е"-"ж" ст.55 Закону України "Про пенсійне забезпечення"№1788-XII (далі (Закон №1788-XII), і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію, при призначенні пенсії за віком виплачується грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення.
Виплата зазначеної грошової допомоги здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Порядок обчислення стажу, який дає право на призначення грошової допомоги, та механізм виплати цієї допомоги встановлюються Кабінетом Міністрів України (далі - КМ України ).
Постановою КМ України від 23.11.2011 року №1191 затверджено Порядок обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги, та її виплати (далі Порядок №1191), який визначає умови обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги відповідно до п. 7-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону №1058-IV.
Згідно з п. 5, 6, 7 Порядку №1191 грошова допомога надається особам, яким починаючи з 01.10.2011 р. призначається пенсія за віком відповідно до Закону №1058-IV та які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого ст. 26 зазначеного Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е" - "ж" ст. 55 Закону №1788-XII, і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію.
Для визначення розміру грошової допомоги враховується місячний розмір пенсії, обчислений згідно з ст. 27 і 28 Закону №1058-IV станом на день її призначення.
Виплата грошової допомоги здійснюється органами Пенсійного фонду України одноразово у розмірі десяти місячних пенсій за рахунок коштів Державного бюджету України одночасно з першою виплатою пенсії, яка призначена до виплати.
Таким чином, право особи на отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій пов'язується з: 1) наявністю у неї необхідного спеціального страхового стажу роботи на певних визначених законодавством посадах; 2) вихід на пенсію саме з цих посад в закладах та установах державної та комунальної форми власності, а також 3) неотримання такою особою до моменту виходу на пенсію за віком відповідно до Закону №1058-IV будь-якого іншого виду пенсії.
Згідно з правовими висновками Верховного Суду, наведеними в постановах від 22.02.2018 року у справі №310/3774/17, від 27.11.2018 року у справі №328/1619/17, від 11.07.2019 року у справі №350/294/16-а, від 02.03.2020 року у справі № 175/4084/16-а, від 18.06.2021 року у справі №328/1620/17 щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, зазначено, що умовою права на отримання вказаної грошової допомоги є не відсутність факту отримання особою будь-якого іншого виду пенсії на момент виходу на пенсію за віком, а відсутність такого факту до моменту виходу на цю пенсію, тобто в будь-який момент до досягнення пенсійного віку, передбаченого ст.26 Закону №1058-IV. При цьому законодавство не ставить право особи на отримання такої допомоги в залежність від розміру або тривалості отримання нею пенсії та часу її призначення, якщо такі обставини мали місце до виходу на пенсію за віком.
Отримання вказаної грошової допомоги визначене законодавцем як заохочувальний захід щодо осіб, які, отримавши право на призначення пенсії, виявили бажання працювати та одержувати пенсію з більш пізнього віку, тобто фактично відтермінували реалізацію права виходу на пенсію. Крім того, будь-яких застережень щодо не включення до стажу, необхідного для отримання вказаної грошової допомоги, часу перебування особи у відпустках без збереження заробітної плати чи інших періодів простою, однак, які включені до трудової книжки особи, зазначені норми не передбачають.
Відповідно до трудової книжки, виданої на ім'я ОСОБА_1 , серії НОМЕР_1 , позивач в період з 04.08.1980 по теперішній час ( в тому числі на день досягнення пенсійного віку, передбаченого ст.26 цього Закону) працювала в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту "е" ст.55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" №1788-XII, і має страховий стаж понад 30 років на таких посадах.
Відповідно до довідки №2 від 14.02.2023, виданої Університетською лікарнею Вінницького національного медичного університету ім. М.І. Пирогова, встановлено, що з 01.01.2016 згідно з рішенням Вінницької міської ради від 25.09.2015 № 2291 Державний заклад "Вузлова клінічна лікарня станції Вінниця Південно-Західної залізниці" реорганізовано в Комунальний заклад "Міська клінічна лікарня № 2 м. Вінниці". З 11.06.2018 згідно наказу Міністерства охорони здоров'я України № 1380 від 07.11.2017 Комунальний заклад "Міська клінічна лікарня № 2 м. Вінниці" реорганізовано шляхом приєднання до Вінницького національного медичного університету імені М.І.Пирогова".
Як свідчить зміст трудової книжки, виданої на ім'я ОСОБА_1 , серії НОМЕР_1 , зокрема в періоди з 04.08.1986 по 23.07.1987, з 18.04.1988 по 05.01.1993, з 05.07.1996 по 20.07.1996, з 14.05.2002 по 21.05.2002, з 28.01.2009 по 30.01.2009, з 22.09.2009 по 25.09.2009, з 01.10.2010 по 17.07.2013, з 01.08.2013 по 25.07.2017, з 01.08.2017 по 31.03.2022 та з 01.05.2022 по 31.12.2022 позивачка перебувала у трудових відносинах із вказаним медичним закладом.
В свою чергу, після призначення позивачці 02.11.2010 пенсії за вислугу років виплата пенсії була призупинена з 03.11.2010 року у зв'язку із працевлаштуванням на посаду лікаря-дерматовенеролога, що не дає права на отримання пенсії за вислугу років, оскільки пенсія за вислугу років (як медичному працівнику) призначається і виплачується лише при звільненні з роботи, яка дає право на таку пенсію.
Відтак, після призначення позивачці 02.11.2010 пенсії за вислугу років, виплата такої не здійснювалась, у зв'язку із працевлаштуванням ОСОБА_1 на посаду лікаря-дерматовенеролога, що не дає права на отримання пенсії за вислугу років, оскільки пенсія за вислугу років (як медичному працівнику) призначається і виплачується лише при звільненні з роботи, яка дає право на таку пенсію.
Таким чином, суд констатує, що позивачка з дати призначення їй пенсії за вислугу років по дату призначення ( переведення ) на пенсію за віком не отримувала пенсії, у зв'язку із працевлаштуванням на посаду, робота на якій не дає право на отримання пенсії за вислугу років.
При цьому, суд зауважує, що позивачкою дотримано і інші умови для виплати спірної грошової допомоги, а саме в неї наявний необхідний спеціальний страхового стаж роботи на певних визначених законодавством посадах та вихід на пенсію відбувся саме з цих посад в закладах та установах державної та комунальної форми власності. Зазначене не заперечується відповідачем.
Відтак, суд доходить висновку, що позивач має право на отримання грошової допомоги в розмірі десяти пенсій за віком на підставі п. 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а відмова відповідача у виплаті позивачці такої грошової допомоги є протиправною.
Разом з тим, щодо вимоги позивачки зобов"язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області зарахувати до стажу ОСОБА_1 періоди з 04.08.1986 по 23.07.1987, з 18.04.1988 по 05.01.1993, з 05.07.1996 по 20.07.1996, з 14.05.2002 по 21.05.2002, з 28.01.2009 по 30.01.2009, з 22.09.2009 по 25.09.2009, з 01.10.2010 по 17.07.2013, з 01.08.2013 по 25.07.2017, з 01.08.2017 по 31.03.2022 та з 01.05.2022 по 31.12.2022, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е"-"ж" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", суд вважає, що така задоволенню не підлягає виходячи з наступного.
За правилами частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частини 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
З наведених процесуальних норм Закону випливає, що судовому захисту підлягає лише порушене право.
Так, до адміністративного суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється. В контексті наведених приписів Кодексу адміністративного судочинства України підставою для звернення особи до суду з позовом є її суб'єктивне уявлення, особисте переконання в порушенні прав чи свобод, однак, обов'язковою умовою здійснення такого захисту судом є об'єктивна наявність відповідного порушеного права чи законного інтересу на момент звернення до суду.
Конституційний Суд України здійснив офіційне тлумачення частини другої статті 55 Конституції України у рішеннях від 25.11.1997 № 6-зп, від 25.12.1997 № 9-зп, від 14.12.2011 № 19-рп)2011.
У рішенні від 14.12.2011 №19-рп)2011 Конституційний Суд України зазначив, що у своїх рішеннях він послідовно підкреслював значущість положень статті 55 Конституції України щодо захисту кожним у судовому порядку своїх прав і свобод від будь-яких рішень, дій чи бездіяльності органів влади, посадових і службових осіб, а також стосовно неможливості відмови у правосудді.
У цьому рішенні Конституційний Суд України також вказав, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
У справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) Конституційний Суд України в рішенні від 01.12.2004 № 18-рп)2004 дав визначення поняттю охоронюваний законом інтерес, який вживається в ряді законів України, у логічно-смисловому зв'язку з поняттям права (інтерес у вузькому розумінні цього слова).
Конституційний Суд України дійшов висновку, що поняття охоронюваний законом інтерес у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям права має один і той же зміст.
Таким чином, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду.
В той же час, наявні матеріали справи не свідчать, що відповідачем не враховано вищезазначені періоди роботи позивачки до її страхового стажу, виходячи з якого їй призначено та розраховано пенсію
Так, відповідно до форми РС-право в пенсійній справі 905090171460, позивачці ОСОБА_1 пенсія за віком ( Закон №1058 ) призначена та здійснено її розрахунок виходячи з страхового стажу 52 роки 9 місяців 1 день.
При цьому, в розрахунок страхового стажу включені, зокрема всі періоди, про які зазначає позивачка ( спірні періоди ), а саме періоди роботи з 04.08.1986 по 23.07.1987, з 18.04.1988 по 05.01.1993, з 05.07.1996 по 20.07.1996, з 14.05.2002 по 21.05.2002, з 28.01.2009 по 30.01.2009, з 22.09.2009 по 25.09.2009, з 01.10.2010 по 17.07.2013, з 01.08.2013 по 25.07.2017, з 01.08.2017 по 31.03.2022 та з 01.05.2022 по 31.12.2022.
Позивачем не надано доказів (розрахунків пенсії), з яких би вбачалося інше. Навпаки, як долучені позивачкою до позовної заяви докази, так і матеріали пенсійної справи, надані відповідачем на вимогу суду, свідчать, що всі відповідні періоди трудової діяльності позивачки включені в розрахунок страхового стажу, при цьому щодо деяких періодів страховий стаж розрахований з урахуванням кратності. Відтак на момент досягнення пенсійного віку ( 60 років ) позивачка має загальний страховий стаж - 52 роки 9 місяців 1 день, що не заперечується сторонами, зокрема і відповідачем, який в листі про надання інформації від 10.04.2023 року зазначив, що після проведеного перерахунку, відповідно до ст. 25 Закону №1058 було визначено індивідуальний коефіцієнт страхового стажу, який складає 0,52750, що відповідає 52 рокам 09 місяцям 01 дню страхового стажу ( стаж зараховано по 31.12.2022 ).
Таким чином, суд констатує, що спору між сторонами щодо не зарахування до страхового стажу позивачки відповідних періодів її роботи фактично немає, а заявлена в цій частині позовна вимога є необгрунтованою та не підтверджується наявними в справі доказами.
При цьому, суд зауважує, що викладене в позовній заяві твердження, що відповідач не включив до стажу роботи вищевказані періоди, а тому не виплатив позивачці грошову допомогу у розмірі 10 місячних пенсій, є голослівним і не відповідає підставам відмови, викладеним в листі відповідача від 10.04.2023 року. Так, відмова відповідача в цій частині мотивована виключно тим, що позивач раніше отримувала будь - яку пенсію ( пенсію за вислугу років ). В свою чергу, оцінка таким доводам відповідача надана судом вище і такі визнані необгрунтованими, а відмова у виплаті позивачці грошової допомоги у розмірі 10 місячних пенсій - протиправною.
Таким чином, в розрізі зазначеної позовної вимоги відсутнє порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів позивача на момент її звернення до суду з цим позовом. Приймаючи рішення в цій справі суд виходить з того, що рішення суду має бути не формальним, а надавати реальний захист правам позивача.
Згідно з положеннями частини 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Вирішуючи цю справу суд керується положеннями частини 2 статті 9 КАС України, згідно з якими суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
При цьому, суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень та докази, надані позивачем, суд доходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення даного позову відповідно до вищевикладених мотивів.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Отже, сплачений при зверненні до суду судовий збір належить стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
ВИРІШИВ:
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області щодо обчислення ОСОБА_1 пенсії за віком із урахуванням показника середньої заробітної плати в Україні за 2014-2016 роки.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області перерахувати та виплачувати ОСОБА_1 з 10.02.2023 пенсію за віком на підставі Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з урахуванням показника середньої заробітної плати в Україні за 2020-2022 роки.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області щодо відмови у виплаті ОСОБА_1 грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій за віком у відповідності до п. 7-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та постанови Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 року № 1191 "Порядок обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги, та її виплати".
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу у розмірі десяти місячних пенсій за віком у відповідності до п. 7-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та постанови Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 року № 1191 "Порядок обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги, та її виплати".
В решті позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, сплачений нею при зверненні до суду судовий збір в розмірі 2147,20 грн. (дві тисячі сто сорок сім гривень 20 копійок).
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Інформація про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ).
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Зодчих, 22, м. Вінниця, 21100, код ЄДРПОУ 13322403).
Суддя Заброцька Людмила Олександрівна