печерський районний суд міста києва
Справа № 757/53189/23-к
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 грудня 2023 року слідчий суддя Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_1 , за участі секретаря ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 , представника заявника ОСОБА_4 , розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у м. Києві клопотання адвоката ОСОБА_4 , який діє в інтересах ОСОБА_5 про скасування арешту майна,
ВСТАНОВИВ:
Адвокат ОСОБА_4 , який діє в інтересах ОСОБА_5 звернувся до слідчого судді з клопотанням, у якому просить скасувати арешт з автомобіля.
В обґрунтування вимог клопотання заявник зазначає, що арешт накладений необґрунтовано.
У судовому засіданні прокурор заперечував протии задоволення клопотання.
У судовому засіданні представник заявника, підтримав його клопотання, просив задовольнити, з підстав, викладених у клопотанні.
Дослідивши матеріали клопотання, заслухавши думку учасників судового розсгляду, слідчий суддя дійшов висновку, що клопотання є обґрунтованим та підлягає задоволенню з наступних підстав.
Під час розгляду клопотання встановлено, що Головним слідчим управлінням Національної поліції України здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12023000000000637 від 13.04.2023 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.190, ч.3 ст.209 КК України.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 02 листопада 2023 року клопотання задоволено та накладено арешт на автомобіль.
Відповідно до ст.41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.
Згідно ч.1 ст.2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
У відповідності до ст. 174 КПК України підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, які не були присутні при розгляду клопотання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом. Арешт майна може бути скасований повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
Також, враховуючи вимоги ч. 3 ст. 132 КПК України, слідчий суддя виходить з принципу змагальності, відповідно до якого кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом, та принципу диспозитивності кримінального провадження, відповідно до якого сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом.
Окрім цього, хоча на даний час і триває досудове розслідування, однак орган досудового розслідування не надав суду належних, допустимих та достатніх в розумінні положень ст.ст. 84, 85, 86 КПК України доказів, що арештоване майно якимось чином пов'язано із протиправною діяльністю, дані щодо якої внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань, а тим більше, що майно здобуте злочинним шляхом, є знаряддям злочину, чи ОСОБА_5 є підозрюваними у кримінальному провадженні.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі "Ісмаїлов проти Росії" від 06.11.2008 року, де вказувалися порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, в якому зазначено, що кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права".
Зазначена правова позиція сформульована ЄСПЛ у справі "Броньовський проти Польщі" від 22.06.2004 року. У рішеннях ЄСПЛ у справах "Амюр проти Франції", "Колишній король Греції та інші проти Греції", "Малама проти Греції", "Україна-Тюмень проти України", "Спорронг та Льонрот проти Швеції" констатовано, що перша та найважливіша вимога ст. 1 Першого протоколу до Європейської конвенції з прав людини полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення першого пункту дозволяє позбавлення власності лише "на умовах, передбачених законом", а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном через введення в дію "законів". Крім того, верховенство права, один із фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей Конвенції. Також Європейський суд нагадує, що втручання в право на мирне володіння майном повинно бути здійснено з дотриманням "справедливого балансу" між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи. Зокрема, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, якої прагнуть досягти через вжиття таких заходів.
У відповідності до усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (рішення ЄСПЛ у справі "Іатрідіс проти Греції" від 25.03.1999 року). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (рішення ЄСПЛ у справі "Антріш проти Франції" від 22.09.1994 року, "Кушоглу проти Болгарії" від 10.05.2007 року).
Будь-яке втручання державного органа у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (рішення ЄСПЛ у справі "Спорронг та Льонрот проти Швеції" від 23.09.1982 р.). Таким чином, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (рішення у справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21.02.1986 р.).
Крім того, п. 38 рішення по справі "Ісмайлов проти Росії" (від 16.10.2008 р.) ЄСПЛ встановив, що для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити "особистий і надмірний тягар для особи".
Аналогічна правова позиція відображена у справі "Бакланов проти Росії" (рішення від 09.06.2005 р.), так і в справі "Фрізен проти Росії" (рішення від 24.03.2005 р.) ЄСПЛ зазначив, що досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу "законності" і воно не було свавільним, тобто для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити "особистий і надмірний тягар" для особи (справа "Ізмайлов проти Росії", п. 38 рішення від 16.10.2008 р.).
Виходячи з даних, що здобуті під час розслідування кримінального провадження, а також тієї обставини, що однією з засад кримінального провадження є змагальність сторін та свобода у наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, слідчий суддя вважає доведеною ту обставину, що потреба в арешті майна відпала, оскільки не надано доказів того, що автомобіль Volkswagen Touareg придбаний власником за кошти, отримані протиправним шляхом, не встановлено причетність власника майна до скоєних кримінальних правопорушень. Разом з тим, застосування спеціальної конфіскації як додаткового покарання, яке передбачено інкримінованими статтями може бути застосовано, виключно у разі доведеності вини.
Крім того, саме по собі винесення слідчим постанови про визнання речовим доказом у провадженні не є достатньою підставою для накладення арешту.
Триваюче наразі обтяження власника у вигляді арешту є неспівмірним та таким, що істотно обмежує права ОСОБА_5 гарантовані Коституцією України та законодавством України, не відповідає меті кримінального провадження.
За таких обставин клопотання підлягає задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись ч.2 п.1 ст. 174 КПК України,
УХВАЛИВ:
Клопотання адвоката ОСОБА_4 , який діє в інтересах ОСОБА_5 про скасування арешту майна - задовольнити.
Скасувати арешт майна, що був накладений ухвалою слідчого судді Печерського районного суду від 02 листопада 2023 року, № 757/49652/23-к, а саме з автомобіля марки та моделі Volkswagen Touareg, номер та серія знака НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 , який на праві власності належить ОСОБА_5 .
Ухвала оскарження не підлягає.
Слідчий суддя ОСОБА_1