ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 грудня 2023 року
м. Київ
справа № 308/12026/18
провадження № 61-8655св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.
суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - керівник Ужгородської окружної прокуратури,
відповідачі: Ужгородська міська рада, ОСОБА_1 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Ужгородської міської ради на постанову Закарпатського апеляційного суду від 20 квітня 2023 року у складі колегії суддів: Бисаги Т. Ю., Кожух О. А., Джуги С. Д.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовної заяви
У жовтні 2018 року керівник Ужгородської окружної прокуратури звернувся до суду з позовом до Ужгородської міської ради, ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування пункту 1.78 рішення 27 сесії 6 скликання Ужгородської міської ради від 09 листопада 2015 року за № 1882, скасування запису про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку.
Позовна заява мотивована тим, що Ужгородської місцевою прокуратурою в порядку частини першої статті 222 КПК України отримано дозвіл слідчого у кримінальному провадженні за № 42015070030000163 від 25 листопада 2015 року на розголошення таємниці досудового розслідування.
Досудовим розслідуванням в рамках даного кримінального провадження встановлено, що 27 сесія 6 скликання Ужгородської міської ради від 09 листопада 2015 року відбулася з порушенням вимог Конституції та законодавства, а тому, на думку позивача, рішення, прийняті на цій сесії підлягають скасуванню.
Прокурор вказував, що Ужгородська міська рада є представницьким органом місцевого самоврядування, яка виконує повноваження, передбачені статтями 140-143 Конституції України та вирішує інші питання, віднесені законом до її компетенції.
Пунктом 14 статті 46 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що порядок скликання сесії ради, підготовки і розгляду нею питань, а також порядок роботи сесії визначається регламентом ради.
Пунктом 12 статті 46 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що сесія ради є повноважною, якщо в її пленарному засіданні бере участь більше половини депутатів від загального складу ради.
Вказана норма зокрема закріплена у статті 17 Регламенту Ужгородської міської ради 6 скликання, затвердженого рішенням 5 сесії Ужгородської міської ради 6 скликання від 08 квітня 20211 року № 149, згідно з якою сесія ради є правомочною, якщо в її пленарному засіданні бере участь більше половини депутатів від загального складу ради. А відповідно до статті 159 Регламенту, такий є обов'язковим до виконання всіма посадовими особами місцевого самоврядування та депутатами Ужгородської міської ради.
На інформаційному Інтернет порталі «Місцеві вибори» розміщено інформацію про те, що в 2010 році до Ужгородської міської ради обрано 60 депутатів.
Позивач зазначав, що перед початком сесії 09 листопада 2015 року о 10 год. 06 хв. відповідно до статті 34 Регламенту згідно з роздруківки ПТК «Віче» шляхом застосування персональних карток «Віче» зареєстровано 30 депутатів, а в подальшому 09 листопада 2015 року о 10 год. 07 хв. проведено повторну реєстрацію 33 депутатів Ужгородської міської ради.
Всупереч вказаним вище даним щодо реєстрації депутатів, депутат ОСОБА_2 (пульт для голосування № 57), ОСОБА_3 ( пульт для голосування № 33), ОСОБА_4 (пульт для голосування № 13) та ОСОБА_5 (пульт для голосування № 49) не були присутні на сесії міської ради 09 листопада 2015 року та персональну участь у голосування не приймали.
Зазначену обставину прокурор доводив: листом № 394 від 13 квітня 2016 року командира військової частини НОМЕР_1 полковника м/с ОСОБА_6 про те, що з 05 листопада 2015 року до 08 грудня 2015 року ОСОБА_2 перебував на стаціонарному лікуванні в травматологічному відділенні військової частини НОМЕР_1 (військовий госпіталь АДРЕСА_1 ); інформацією Державної прикордонної служби, викладеної в листі № 5/13-93 від 07 квітня 2016 року ІНФОРМАЦІЯ_1 про те, що ОСОБА_4 з 08 листопада 2015 року до 12 листопада 2015 року перебував за межами державного кордону України; розмовою ОСОБА_5 з журналістом телеканалу «Тиса» про його відсутність на вказаній сесії; допитом в режимі телефонної розмови ОСОБА_3 , про що складено відповідний рапорт.
Вказував, що відсутність вказаних вище депутатів підтверджується і відеозаписом пленарного засідання Ужгородської міської ради від 09 листопада 2015 року, який міститься в матеріалах кримінального провадження.
Отже, участь у 27 сесії 6 скликання Ужгородської міської ради від 09 листопада 2015 року прийняло 29 депутатів, що складає менше половини депутатів від загального складу ради, а тому вказана сесія не була повноважною у зв'язку з відсутністю кворуму, зміни до порядку денного і всі прийняті на цій сесії рішення є незаконними.
Надалі без відповідного кворуму відбулося голосування за рішення Ужгородської міської ради від 09 листопада 2015 року № 1882 «Про затвердження та відмову в затвердженні проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок (проект № 1626), відповідно до якого оспорювану земельну ділянку передано у власність ОСОБА_1 для будівництва індивідуальних гаражів на АДРЕСА_2 .
Згідно з роздруківкою ПТК «Віче» шляхом застосування персональних карток віче щодо прийняття проекту рішення № 1626 за основу проголосувало 32 депутати Ужгородської міської ради, в тому числі і депутати ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , які насправді були відсутні в сесійній залі.
Крім того, встановлено, що ОСОБА_7 , будучи депутатом Ужгородської міської ради, під час виникнення конфлікту інтересів не повідомив про нього у встановленому порядку колегіальний орган Ужгородську міську раду і вчинив дії в умовах реального конфлікту інтересів на 27 сесії Ужгородської міської ради 6 скликання й взяв участь у голосуванні за рішення від 09 листопада 2015 року № 1882 «Про затвердження та відмову в затвердженні проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок». Прийняття оспорюваного рішення в умовах реального конфлікту інтересів та допущення ОСОБА_7 порушення вимог статті 28, частини другої статті 35 Закону України «Про запобігання корупції» та статті 59-1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» підтверджено у постанові Ужгородського міськрайонного суду від 12 квітня 2017 року у справі № 308/12880/16-п, якою ОСОБА_7 визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених частинами першою-другою статті 172-7 КУпАП.
Позивач вважав, що рішення про затвердження проекту землеустрою оспорюваної земельної ділянки також не відповідає вимогам статей 19, 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17 лютого 2011 року, так як з січня 2015 року набрали чинності частини третя, четверта статті 24 даного Закону, відповідно до яких передача (надання) земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у власність чи користування фізичним та юридичним особам для містобудівних потреб забороняється у разі відсутності плану зонування або детального плану території.
Отже, оскільки ні плану зонування, ні детального плану території за рахунок якої відведено земельну ділянку станом на прийняття рішення про їх відведення не було (такі прийняті на тій же сесії, без відповідного кворуму і не набрали законної сили) передача земельних ділянок відбулася також з порушеннями статей 19, 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».
Прокурор обґрунтовував своє представництво у даній справі як позивача положеннями статті 131-1 Конституції України та статті 56 ЦПК України та зазначав, що відповідно до статті 5 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» та постанови Кабінету Міністрів України за № 15 від 14 січня 2015 року Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру є центральним органом виконавчої влади, до повноважень якої належить здійснення контролю за додержанням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства України та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю, однак, вказаний контролюючий орган не наділений повноваженнями звертись до суду про скасування незаконних рішень ради.
Отже, право власності на земельну ділянку набуте ОСОБА_1 всупереч суспільним інтересам на підставі незаконного рішення, а тому суперечить інтересам держави і суспільства в цілому, зокрема мешканців м. Ужгорода, які виборами у 2010 році обрали своїх представників до органу місцевого самоврядування. Зазначене вважав підставою для пропорційного втручання в інтереси однієї особи, оскільки звернення прокурора до суду в інтересах держави у сфері регулювання земельних відносин і охорони землі спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно-значимого питання щодо порядку та правомірності розпорядження земельною ділянкою.
Ураховуючи наведене, керівник Ужгородської окружної прокуратури просив суд:
-визнати незаконними та скасувати пункт 1.78 рішення 27 сесії 6 скликання Ужгородської міської ради від 09 листопада 2015 року за № 1882;
- скасувати запис про державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку за кадастровим номером 2110100000:17:001:0318 площею 0,0024 га, вартістю 18 516 грн.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 07 грудня 2021 року у складі судді Бедьо В. І. у задоволенні позову керівника Ужгородської окружної прокуратури відмовлено.
Рішення районного суду мотивовано тим, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факт відсутності кворуму на засіданні 27 сесії 6 скликання Ужгородської міської ради від 09 листопада 2015 року.
При цьому районний суд зазначив, що виключного одного рапорту працівника міліції про телефонну розмову з ОСОБА_3 є недостатньо для того, щоб достеменно стверджувати, що така дійсно не брала участі в голосуванні на сесії станом на дату прийняття оскаржуваного рішення. Також виключного одного листа про перебування ОСОБА_2 на стаціонарному обстеженні у травматологічному відділенні військової частини НОМЕР_1 та рапорту працівника міліції про телефонну розмову з ОСОБА_2 є недостатньо для того, щоб достеменно стверджувати, що такий дійсно не виходив за територію медичного закладу та не брав участі в голосуванні на сесії станом на дату прийняття оскаржуваного рішення.
Відсутність депутата ОСОБА_5 під час голосування за оскаржуване рішення з тих підстав, що останній у розмові з журналістом телеканалу «Тиса» повідомив про відсутність на засіданні сесії, не підтверджено жодним належним й допустимим доказом.
Суд першої інстанції вважав неналежним доказом у справі відеозапис пленарного засідання Ужгородської міської ради від 09 листопада 2015 року, оскільки судом не допитувались та не встановлювались під час судового розгляду особи депутатів, які за твердженням позивача не були присутні на сесії під час прийняття оскаржуваного рішення.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Закарпатського апеляційного суду від 20 квітня 2023 року апеляційну скаргу Закарпатської обласної прокуратури задоволено.
Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 07 грудня 2021 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.
Позов керівника Ужгородської окружної прокуратури задоволено.
Визнано незаконним та скасовано пункт 1.21 рішення 27 сесії 6 скликання Ужгородської міської ради від 09 листопада 2015 року № 1882.
Скасовано державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 2110100000:17:001:0318, площею 0,0024 га.
Постанова апеляційного суду мотивована наявністю обґрунтованих підстав для визнання незаконним та скасування пункту 1.21 рішення 27 сесії 6 скликання Ужгородської міської ради від 09 листопада 2015 року за № 1882, оскільки голосування відбулося за відсутності депутатів: ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 та за наявності реального конфлікту інтересів депутата ОСОБА_7 у результаті корупційних адміністративних правопорушень. З огляду на зазначене, у голосуванні прийняло участь менше половини депутатів від загального складу ради, відтак рада була неправомочна.
Зважаючи на те, що запис про державну реєстрацію речових прав прийнято уповноваженим органом на підставі рішення органу місцевого самоврядування, яке підлягає до скасування, апеляційний суд вважав, що державна реєстрація речових прав на спірне нерухоме майно також підлягає скасуванню.
Суд погодився із аргументами прокурора про те, що відсутність затвердженого детального плану територій або зонування унеможливлювало передачу спірної земельної ділянки, проте зазначив, що правомірність рішень про затвердження детального плану територій та зонування не є предметом правової оцінки у справі, що розглядається, оскільки судовий розгляд здійснюється у межах заявлених позовних вимог.
При цьому прокурор не довів обставини відсутності затвердженого детального плану територій або зонування, отже, у суду відсутні підстави для застосування приписів частини 3 статті 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» до спірних правовідносин.
Суд апеляційної інстанції вказав, що прокурором обґрунтовано підстави звернення до суду, з наданням належних доказів, які підтверджують наявності підстав для представництва відповідно до вимог статті 23 Закону України «Про прокуратуру».
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі Ужгородська міська рада, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить постанову Закарпатського апеляційного суду від 20 квітня 2023 року скасувати та залишити в силі рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 07 грудня 2021 року.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
У червні 2023 року касаційна скарга надійшла до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 липня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
У серпні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 листопада 2023 року справу призначено до розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційні скарги
Касаційна скарга Ужгородської міської ради мотивована тим, що долучені прокурором до справи матеріали, отримані в межах досудового розслідування, не відповідають вимогам щодо допустимості та належності доказів. Апеляційний судом не враховано, що голос ОСОБА_7 не був вирішальним при голосування за оскаржуване рішення, а наявність конфлікту інтересів не тягне за собою автоматичної недійсності прийнятого рішення.
Зазначає про наявність описки в оскаржуваній постанові апеляційного суду, яка стосується номеру пункту оскаржуваного рішення Ужгородської міської ради.
Підставами касаційного оскарження зазначеного судового рішення Ужгородська міська рада вказує неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування апеляційним судом норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 07 серпня 2019 року у справі № 607/14707/17, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Доводи осіб, які подали відзив на касаційну скаргу
У серпні 2023 року керівник Ужгородської окружної прокуратури подав відзив на касаційну скаргу, у якому зазначив, що доводи касаційної скарги є необґрунтованими та не містять підстав для скасування оскаржуваного судового рішення суду апеляційної інстанції.
Зазначає про правильність висновків суду апеляційної інстанції щодо наявності реального конфлікту інтересів під час голосування депутатом ОСОБА_7 .
При цьому вважає, що суд апеляційної інстанції, ухвалюючи оскаржуване судове рішення, надав правильну оцінку наявним у матеріалах справи доказам.
Фактичні обставини, встановлені судами
У 2010 році до Ужгородської міської ради Закарпатської області обрано 60 депутатів, що підтверджується відомостями з офіційного веб-сайту Ужгородської міської ради.
Пунктом 1.78 рішення XXVII сесії VI скликання Ужгородської міської ради від 09 листопада 2015 року № 1882 затверджено проект землеустрою щодо відведення гр. ОСОБА_1 земельної ділянки кадастровий номер: 2110100000:17:001:0318 площею 0, 0024 га для будівництва індивідуальних гаражів на АДРЕСА_2 та передано у власність.
На підставі вказаного рішення органу місцевого самоврядування Ужгородським міськрайонним управлінням юстиції здійснено державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером: 2110100000:17:001:0318.
Старшим слідчим слідчого відділу Ужгородського відділу поліції Головного управління Національної поліції (далі - ГУНП) в Закарпатській області Пекарем В. І. здійснювалося досудове розслідування у кримінальному провадженні №42015070030000163 від 25 листопада 2015 року за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 366 КК України.
Перед початком 27 сесії 6 скликання Ужгородської міської ради, 09 листопада 2015 року о 10 год. 06 хв., відповідно до статті 34 Регламенту, згідно з роздруківки ПТК «Віче», шляхом застосування персональних карток «Віче» зареєстровано 30 депутатів.
09 листопада 2015 року о 10 год. 07 хв. проведено повторну реєстрацію, згідно з роздруківки ПТК «Віче», шляхом застосування персональних карток «Віче» зареєстровано 33 депутати Ужгородської міської ради.
Відповідно до роздруківки ПТК «Віче», шляхом застосування персональних карток «Віче» щодо прийняття проекту рішення № 1626 за основу проголосувало 32 депутати Ужгородської міської ради.
Серед присутніх депутатів вказані, зокрема, депутати ОСОБА_2 (пульт для голосування № 57), ОСОБА_3 (пульт для голосування № 33), ОСОБА_4 (пульт для голосування № 13) та ОСОБА_5 (пульт для голосування № 49).
Відповідно до листа № 394 від 13 квітня 2016 року командира військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_6 встановлено, що з 05 листопада 2015 року до 08 грудня 2015 року ОСОБА_2 перебував на стаціонарному лікуванні у травматологічному відділенні військової частини НОМЕР_1 (військовий госпіталь АДРЕСА_1 ).
Згідно з інформацією Державної прикордонної служби, викладеної в листі № 5/13-93 від 07 квітня 2016 року ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 з 08 листопада 2015 року до 12 листопада 2015 року та ОСОБА_3 з 08 листопада 2015 року до 20 листопада 2015 року перебували за межами державного кордону України.
ОСОБА_7 , будучи депутатом Ужгородської міської ради, під час виникнення конфлікту інтересів не повідомив про нього в установленому порядку колегіальний орган Ужгородську міську раду і вчинив дії в умовах реального конфлікту інтересів на 27 сесії Ужгородської міської ради 6 скликання (4 пленарне засідання) взяв участь у голосуванні і голосував за рішення № 1882 від 09 листопада 2015 року «Про затвердження та відмову в затвердженні проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок».
Згідно з роздруківкою результатів голосування із зазначенням прізвищ депутатів Ужгородської міської ради на четвертому пленарному засіданні XXVII сесії Ужгородської міської ради VI скликання 09 листопада 2015 року за проект № 1626 «Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок» в цілому, депутат ОСОБА_7 проголосував «ЗА». З даної роздруківки також встановлено, що всього проголосувало 33 депутати, з них: «ЗА» - 32; «ПРОТИ» - 0; «УТРИМАЛОСЬ» - 0; «НЕ ГОЛОСУВАЛО» - 1. РІШЕННЯ ПРИЙНЯТО.
Прийняття оспорюваного рішення в умовах реального конфлікту інтересів та допущення ОСОБА_7 порушення вимог статті 28, частини другої статті 35 Закону України «Про запобігання корупції» та статті 59-1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» підтверджено в постанові Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 12 квітня 2017 року у справі № 308/12880/16-п, якою ОСОБА_7 визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених частинами першою, другою статті 172-7 КУпАП. Вказана постанова Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області в цій частині залишена без змін постановою Апеляційного суду Закарпатської області від 11 липня 2017 року.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Касаційна скарга Ужгородської міської ради підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
У частинах першій, другій та п'ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції не відповідає.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Порушенням вважається такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23)).
Розглядаючи справу, суд має з'ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (подібний висновок викладений у пунктах 6.6., 6.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19).
Предметом спору в цій справі є визнання незаконним та скасування пункту 1.78 рішення 27 сесії 6 скликання Ужгородської міської ради від 09 листопада 2015 року за № 1882, скасування запису про державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на спірну земельну ділянку.
На думку прокурора, спірна земельна ділянка була протиправно передана ОСОБА_1 неповноважним складом сесії 6 скликання Ужгородської міської ради. При цьому прокурор вказував підставою задоволення позовних вимог невідповідність рішення міської ради вимогам статей 19, 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17 лютого 2011 року, відповідно до яких передача (надання) земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у власність чи користування фізичним та юридичним особам для містобудівних потреб забороняється у разі відсутності плану зонування або детального плану території.
Отже, позовні вимоги заявлено прокурором, у тому числі, з підстав порушення Ужгородською міською радою норм ЗК України при виділенні земельної ділянки ОСОБА_1 .
Верховний Суд вважає, що обраний позивачем спосіб захисту є неефективним, оскільки задоволення вимоги про визнання рішення сільської ради незаконним та його скасування, скасування запису про державну реєстрацію права власності не може призвести і не призведе до захисту або відновлення порушеного речового права держави (у разі його наявності), зокрема повернення у володіння або користування спірної земельної ділянки.
Серед способів захисту речових прав Цивільний кодекс України виокремлює, зокрема, витребування майна із чужого незаконного володіння (стаття 387), усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391), визнання права власності (стаття 392), відшкодування матеріальної і моральної шкоди (статті 1166, 1167, 1173).
Для витребування майна оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, оскарження всього ланцюга договорів та інших правочинів щодо спірного майна, державного акту на право власності не є ефективним способом захисту прав; при цьому позивач у межах розгляду справи про витребування майна із чужого володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування, без заявлення вимоги про визнання його недійсним; таке рішення за умови його невідповідності закону не зумовлює правових наслідків, на які воно спрямоване.
Подібні за змістом висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 85, 86, 94), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (пункти 38, 39), від 15 жовтня 2019 року у справах № 911/2034/16 (пункт 46) та № 911/3749/17 (пункти 6.25, 6.26), від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17, від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (пункти 42-43, 47, 49).
Верховний Суд зазначає, що судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в пункті 63 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19), пункті 50 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20).
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», який набрав чинності з 16 січня 2020 року, статтю 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» № 1952 (далі - Закон № 1952) викладено у новій редакції.
Так, відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини третьої статті 26 Закону № 1952 (в редакції, чинній з 16 січня 2020 року) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
Зміст зазначеної правової норми переконливо свідчить про те, що, на відміну від частини 2 статті 26 Закону № 1952 у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, чинна редакція встановлює такі способи судового захисту порушених прав та інтересів особи:
1) судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав;
2) судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав;
3) судове рішення про скасування державної реєстрації прав.
При цьому з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов'язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
Верховний Суд звертає увагу, що з 16 січня 2020 року, тобто на час постановлення судових рішень у справі, законодавець вже виключив такий спосіб захисту порушених речових прав як скасування запису про проведену державну реєстрацію права. Отже, позовні вимогикерівника Ужгородської окружної прокуратури, в інтересах держави, про скасування запису про державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на спірну земельну ділянку, не спроможні надати особі ефективний захист її прав.
У справі, що переглядається, задоволення позовних вимог керівника Ужгородської окружної прокуратури, в інтересах держави, про визнання та скасування пункту 1.78 рішення 27 сесії 6 скликання Ужгородської міської ради від 09 листопада 2015 року за № 1882, скасування запису про державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на спірну земельну ділянку, не призведе до поновлення прав держави, відновлення володіння, користування або розпорядження спірною земельною ділянкою. Отже, такі вимоги не є ефективним способом захисту права, яке потребуватиме додаткових засобів судового захисту, тобто повторного звернення до суду, оскільки ОСОБА_1 є власником земельної ділянки.
Виходячи з обставин цієї справи належним способом захисту позивача буде звернення до суду з вимогами про витребування майна із чужого незаконного володіння, якщо власник був позбавлений права володіння (користування) земельною ділянкою, або усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном, якщо позивачу чиняться перешкоди в реалізації цих прав.
Обрання прокурором неналежного способу захисту прав є самостійною підставою для відмови у позові, тому колегія суддів не вбачає необхідності надавати оцінку іншим аргументам касаційної скарги.
Згідно із частинами першою, другою статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Ураховуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а рішення районного суду - зміні в мотивувальній частині судового рішення.
Щодо розподілу судових витрат
У підпункті в) пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача;
При поданні касаційної скарги Ужгородською міською радою було сплачено 7 072,00 грн судового збору, що підтверджується наявною у матеріалах справи квитанцією, які підлягають стягненню із Закарпатської обласної прокуратури на користь Ужгородської міської ради, оскільки колегія суддів по суті залишає у силі рішення суду першої інстанції, яким у задоволенні позову керівника Ужгородської окружної прокуратури відмовлено.
Судовий збір за позов сплачено Закарпатською обласною прокуратурою, тому судові витрати підлягають стягненню із Закарпатської обласної прокуратури.
Керуючись статтями 400, 402, 409, 412, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Ужгородської міської ради задовольнити частково.
Постанову Закарпатського апеляційного суду від 20 квітня 2023 року скасувати.
Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 07 грудня 2021 року змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
У решті рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 07 грудня 2021 року залишити без змін.
Стягнути із Закарпатської обласної прокуратури (ЄДРПОУ 02909967) на користь Ужгородської міської ради (ЄДРПОУ 33868924) судові витрати у розмірі 7 072 (сім тисяч сімдесят дві) гривні 00 копійок.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді:І. Ю. Гулейков Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець