ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
_______________________________________________________________________
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06.12.2023м. ХарківСправа № 922/1589/22
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Новікової Н. А.
за участю секретаря судового засідання Желтухіна А. М.
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу за позовом Приватного акціонерного товариства "Свеський насосний завод" (41226, Сумська область, Ямпільський район, смт. Свеса, вул. Заводська, б. 1, код ЄДРПОУ 05785454)
до Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03150, м. Київ, вул. Єжи Гедройця, 5, код ЄДРПОУ 40075815) в особі регіональної філії "Південна залізниця" (61052, м. Харків, вул. Євгена Котляра, 7, код ЄДРПОУ 40081216)
про стягнення 1 339 515,46 грн., -
за участі представників учасників справи:
позивача - Дудка І. М.,
відповідача - Лаврової М. А.,
ВСТАНОВИВ:
Рішенням Господарського суду Харківської області від 21.12.2022 позов задоволено, стягнуто з Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03150, м. Київ, вул. Єжи Гедройця, 5, код ЄДРПОУ 40075815) в особі регіональної філії "Південна залізниця" (61052, м. Харків, вул. Євгена Котляра, 7, код ЄДРПОУ 40081216) на користь Приватного акціонерного товариства "Свеський насосний завод" (41226, Сумська область, Ямпільський район, смт. Свеса, вул. Заводська, б.1, код ЄДРПОУ 05785454) суму основного боргу по договору № П/НХ-21813/НЮ від 31.08.2021 у розмірі 1 255 878,00 грн., суму річних по п. 7.3 договору №П/НХ-21813/НЮ від 31.08.2021 у розмірі 436, 98 грн., інфляційні витрати у розмірі 83 200, 48 грн. та 20 092, 73 грн. витрат по сплаті судового збору.
Додатковим рішенням Господарського суду Харківської області від 18.01.2023 задоволено заяву ПрАТ «Свеський насосний завод» про стягнення витрат на професійну правничу допомогу. Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь ПрАТ «Свеський насосний завод» витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн.
Постановою Східного апеляційного господарського суду від 19.04.2023 рішення Господарського суду Харківської області від 21.12.2022 та додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 18.01.2023 залишено без змін.
Постановою Верховного суду від 09.08.2023 постанову Східного апеляційного господарського суду від 19.04.2023 та рішення Господарського суду Харківської області від 21.12.2022 у справі № 922/1589/22 скасовано, справу № 922/1589/22 передано на новий розгляд до суду першої інстанції. Постанова Верховного суду мотивована тим, що зі змісту пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 03.03.2022 № 187 вбачається, що наведений у ньому мораторій (заборона) запроваджено на виконання грошових та інших зобов'язань, кредиторами (стягувачами) за якими є російська федерація або особи, визначені наявністю певних обставин, однак у справі, що розглядається, суди першої та апеляційної інстанції, дійшовши висновку про наявність підстав для стягнення заборгованості, не дослідили та не встановили, чи є позивач стягувачем, відносно якого постановою Кабінету Міністрів України від 03.03.2022 № 187 введено заборону на виконання, у тому числі в примусовому порядку, грошових та інших зобов'язань та чи підпадає позивач під визначення осіб, відносно яких встановлено заборону відповідно до пункту 1 зазначеної постанови Кабінету Міністрів України.
08.09.2023 матеріали справи № 922/1589/22 повернулись до Господарського суду Харківської області, автоматизованою системою документообігу Господарського суду Харківської області для розгляду справи № 922/1589/22 визначено суддю Новікову Н. А.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 12.09.2023 почато підготовче провадження і призначено підготовче засідання на 11.10.2023; запропоновано позивачу надати суду письмові пояснення щодо заявленого позову з урахуванням постанови Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 09.08.2023; встановлено відповідачу п'ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали для подання відзиву на позовну заяву з врахуванням постанови Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 09.08.2023, у зазначений строк відповідач має надіслати суду відзив, який повинен відповідати вимогам ст. 165 ГПК України, і всі письмові та електронні докази, висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову, копію відзиву та доданих до нього документів відповідач має надіслати (надати) іншим учасникам справи одночасно із надсиланням (наданням) відзиву до суду та докази надіслання надати суду разом із відзивом на позов; позивачу згідно ст. 166 ГПК України встановлено п'ятиденний строк на подання до суду відповіді на відзив з дня його отримання; відповідачу згідно статті 167 ГПК України встановлено строк 5 днів на подання до суду заперечень на відповідь на відзив з дня його отримання.
Ухвала суду від 12.09.2023 вручена позивачу та відповідачу, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа до електронного кабінету позивача (аркуш справи 5 третього тому справи) та рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення відповідачу (аркуш справи 6-7 третього тому справи).
25.09.2023 (вх. № 25907/23) на адресу Господарського суду Харківської області надійшли пояснення позивача щодо заявленого позову з урахуванням постанови Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 09.08.2023.
В обґрунтування пояснень позивач посилається на те, що: 1) ані Приватне акціонерне товариство «Свеський насосний завод», ані його акціонери, ані його кінцевий бенефіціарний власник ОСОБА_1 , не є тими суб'єктами, які зазначені у Постанові Кабінету Міністрів України від 03.03.2022 року № 187 «Про забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави Україна у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації», а тому вони не підпадають під визначення осіб, відносно яких встановлено заборону відповідно до пункту 1 зазначеної постанови Кабінету Міністрів України», тобто на виконання, у тому числі в примусовому порядку, грошових та інших зобов'язань; ані товариство, ані його акціонери, ані його кінцевий бенефіціарний власник жодним чином не підпадають під поняття осіб, пов'язаних з державою-агресором, що підтверджується аналізом положень Постанови Кабінету Міністрів України № 187 від 03.03.2022 року «Про забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави Україна у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації», згідно якої саме українські компанії з російськими бенефіціарами названо «особами, пов'язаними з державою-агресором». Так, до осіб, пов'язаних з державою-агресором, відносяться: українські компанії, кінцевим бенефіціарним власником яких з часткою 10% і більше є громадянин російської федерації; українські компанії, кінцевим бенефіціарним власником яких з часткою 10% і більше є російська юридична особа; українські компанії, кінцевим бенефіціарним власником яких з часткою 10% і більше є російська федерація. Також особами, пов'язаними з державою-агресором, є громадяни російської федерації та російські юридичні особи; зважаючи на це, а також враховуючи структуру власності товариства, ані товариство, ані його акціонери, в т.ч. і його кінцевий бенефіціарний власник - ОСОБА_1 , яка є громадянкою України, що підтверджується копією її паспорту, жодним чином не можуть вважатися «особами, пов'язаними з державою-агресором» у розумінні постанови Кабінету Міністрів України від 03.03.2022 № 187.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 02.10.2023 з огляду на те, що 11.10.2023 суддя Новікова Н. А. перебуватиме у відпустці, суд призначив судове засідання по даній справі на 25.10.2023.
03.10.2023 (вх. № 26777/23) на адресу Господарського суду Харківської області надійшов відзив на позовну заяву відповідача, в обґрунтування якого останній посилається на те, що відповідно до рішення Ради національної безпеки і оборони України від 12 травня 2023 року "Про застосування та внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)", введеного в дію Указом Президента України від 12 травня 2023 року № 279/2023, застосовано персональні спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (санкції) відносно ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянка України, відомості згідно з Державним реєстром фізичних осіб - платників податків України: реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 ; враховуючи встановлений мораторій відповідач вважає наявні підстави для обмеження прав позивача на отримання коштів відповідача.
10.10.2023 (вх. № 27580/23) на адресу Господарського суду Харківської області надійшла відповідь на відзивна позовну заяву, в якій позивач зазначає: 1) положеннями п. 2 ст. 3 Закону України «Про акціонерні товариства», чітко визначено, що акціонерне товариство не відповідає за зобов'язаннями акціонерів. У разі вчинення акціонерами протиправних дій до товариства та його органів не можуть застосовуватися будь-які санкції, що обмежують їхні права, крім випадків, визначених законом». Зважаючи на цю норму, представниками відповідача не наведено жодного визначеного законом випадку, який би надавав правові підстави для обмеження права позивача на отримання коштів за відвантажену ним продукцію. 2) дія Указу Президента від 12.05.2023 року №279/2023 та рішення Ради національної безпеки і оборони України від 12 травня 2023 року безпосередньо поширюється на осіб, які зазначені у додатках 1 та 2 до цього рішення. А тому, санкції, які були застосовані персонально до фізичної особи - ОСОБА_1 , не можуть бути розповсюджені чи застосовані до ПрАТ «Свеський насосний завод». Відтак, Відповідач безпідставно поширює запроваджені рішенням Ради національної безпеки і оборони України від 12 травня 2023 року обмежувальні заходи (санкції) щодо фізичної особи ОСОБА_1 на ПрАТ «Свеський насосний завод», адже позивач не є особою, стосовно якої вищевказаним рішенням Ради національної безпеки і оборони України вводяться в дію спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (санкції); 3) жодною нормою нормативно-правових документів не встановлено заборон чи обмежень для Приватного акціонерного товариства «Свеський насосний завод», яке не включено до жодного санаційного списку, щодо отримання визначених договірними відносинами коштів за поставлений Відповідачу товар.
Протокольною ухвалою суду від 25.10.2023 суд за участю представників сторін закрив підготовче провадження по справі та призначив справу до судового розгляду по суті на 15.11.2023.
В судовому засіданні 15.11.2023 суд за участю представників сторін перейшов до розгляду справи по суті, протокольною ухвалою оголосив перерву в судовому засіданні до 06.12.2023.
В судовому засіданні 06.12.2023 суд продовжив розгляд справи по суті. Представник позивача позов підтримав та просив суд його задовольнити з підстав, наведених у ньому та письмових пояснення суду. Представник відповідача проти позову заперечував та просив відмовити в задоволенні вимог позивача з мотивів, наведених у відзиві на позову заяву та письмових пояснення суду. Вислухавши представників сторін, господарський суд в нарадчій кімнаті постановив судове рішення за результатами оцінки доказів, наданих сторонами.
Розглянувши матеріали справи та з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.
31.08.2021 за результатами процедури закупівлі UА-2021 -06-29-006124-с між Приватним акціонерним товариством "Свеський насосний завод" (постачальник) Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Південна залізниця" (покупець) було укладено договір №П/НХ-21813/НЮ.
У відповідності з цим Договором постачальник зобов'язується поставити і передати у зумовлені строки у власність покупцю певну продукцію, надалі товар, відповідно до Специфікації №1 (Додаток №1), яка є невід'ємною частиною Договору, а покупець зобов'язується прийняти цей товар та своєчасно здійснити його оплату відповідно до умов даного Договору (п. 1.1. Договору).
Найменування товару: кришка люка піввагона, габарит 1-ВМ (п.1.2 Договору). Асортимент товару передбачається у Специфікації №1, яка додасться до Договору (Додаток №1) (п.1.3.Договору). Виробник товару: ПрАТ “Свеський насосний завод” смт. Свеса, Україна (1.4 Договору).
Згідно з п.3.1. Договору, покупець оплачує поставлений постачальником товар за ціною вказаною у Специфікації №1 (Додаток №1). Ціна цього договору становить: 6 305 084,40 грн., з урахуванням ПДВ 20%: 1 050 847,00 грн. (п. 3.4 Договору). покупець оплачує постачальнику кожну прийняту партію товару після його поставки покупцю, при умові надання постачальником рахунку-фактури, документів якості на поставлений товар, не менше 45 банківських днів з дати реєстрації постачальником податкової накладної на кожну партію товару (п. 4.2 Договору).
Оплата за кожну партію поставленої продукції по даному Договору проводиться покупцем при наявності податкової накладної, оформленої та зареєстрованої відповідно до вимог чинного законодавства України в Єдиному державному реєстрі податкових накладних (п. 4.4 Договору).
Згідно з п. 5.1.1 Договору постачальник здійснює поставку товару на умовах DDP інкотермс-2010 (Лот№3 - 36005, м. Полтава, вул. Князя Ігоря Святославича, 7-а, Виробничий підрозділ “Полтавський відділ матеріально-технічного забезпечення” регіональної філії “Південна залізниця” акціонерного товариства “Українська залізниця”).
Товар поставляється транспортом постачальника за рахунок постачальника на склад покупця впродовж 7 календарних днів з дати відправлення письмової рознарядки на електронну адресу постачальника. Поставка товару проводиться партіями протягом строку дії Договору тільки на підставі наданої письмової рознарядки покупця, яка вважається дозволом на поставку та є підтвердженням готовності покупця до приймання товару (п. 5.1.2 Договору).
Письмова рознарядка на поставку товар направляється покупцем на електронну адресу постачальника із зазначенням кількості га вартості постачання. Підтвердженням відправлення рознарядки є скріншот із зазначенням відповідних електронних адрес та дати відправлення (п. 5.1.4 Договору).
Представник покупця при прийнятті товару зобов'язаний звірити відповідність кількості і асортименту товару, вказаному в накладній та видати представнику постачальника довіреність на отримання даної партії товару (п.5.1.5 Договору).
Відповідно до п. 5.1.6 Договору, датою поставки товару вважається день підписання покупцем або його уповноваженим представником акту прийому-передачі товару, який готується постачальником (зразок додається) та надається одночасно з товаром покупцю. Датування акту прийому-передачі постачальником забороняється.
Акт прийому-передачі або видаткова накладна та інші первинні документи, що стосуються виконання Договору та приймання товару, підписуються особами, що визначені у п.5.1.2. (п.5.1.7 Договору).
Згідно з п. 6.1.1 Договору покупець зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати за поставлені товари.
Пунктом 7.3. Договору сторони погодили, що відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України розмір відповідальності покупця за прострочення виконання грошового зобов'язання за цим Договором становить 0,1 (нуль цілих одна десята) процента річних від простроченої суми грошових зобов'язань за цим Договором.
Відповідно до п. 8.1 Договору, сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за Договором у разі виникнення обставин непереборної сили, які не існували під час укладання Договору та виникли поза волею сторін (аварія, катастрофа, стихійне лихо, епідемія, епізоотія, війна тощо).
Сторона, що не може виконувати зобов'язання за Договором унаслідок дії обставин непереборної сили, повинна не пізніше ніж протягом 5 днів з моменту їх виникнення повідомити про це іншу сторону у письмовій формі (п. 8.2 Договору).
Доказом виникнення обставин непереборної сили та строку їх дії є відповідні документи, які видаються Торгово-промисловою палатою (п. 8.3 Договору).
Договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31 грудня 2021 року, а в частині розрахунків - до повного виконання (п. 10.1 Договору).
20.12.2021 між Приватним акціонерним товариством "Свеський насосний завод" (надалі - постачальник) Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Південна залізниця" (надалі - покупець) будо укладено додаткову угоду №2 до договору №П/НХ-21813/НЮ від 31.08.2021.
Згідно п. 1. Додаткової угоди № 2 сторони домовились внести зміни і викласти в новій редакції: 1.1 додаток №1 - Специфікацію №1, яка є невід'ємною частиною договору (додається); 1.2 пункт 3.4 Розділу 3 договору викласти в такій редакції: “Ціна цього договору становить: 7 556 736,00 грн., з урахуванням ПДВ 20%: 1 259 456,00 грн.”; 1.3 пункт 10.1 Розділу 10 договору викладести в такій редакції: “Цей Договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31 березня 2022 року, а в частині розрахунків - до повного виконання”.
14.02.2022 відповідач направив позивачу письмову рознарядку №НЗ-1/НГ-37/182 від 14.02.2022, в якій просив останнього відвантажити продукцію за договором №П/НХ-21813/НЮ від 31.08.202 (кришка люка піввагона, габарит 1-ВМ) у кількості 117 штук на загальну суму у розмірі 1 255 878,00 грн., з них ПДВ у розмірі 209 313,00 грн.
Відповідно до видаткової накладної №0000066 від 21.02.2022 позивач поставив відповідачу продукцію (кришку люка піввагона, габарит 1-ВМ) в кількості 117 штук на суму 1 255 878,00 грн. з ПДВ., доставивши її в обумовлене пунктом 5.1,1. Договору місце, що підтверджується товарно-транспортною накладною № 21/02/22/1 від 21.02.2022.
Вказану продукцію було отримано уповноваженим представником відповідача за дорученням без жодних зауважень чи заперечень.
Факт поставки відповідної продукції також підтверджується підписаним сторонами Актом приймання-передачі від 22.02.2022.
На підставі зазначеного позивач виставив відповідачу рахунок на оплату №0000011 від 21.02.2022 року на суму 1 255 878,00 грн.
Також за фактом зазначеної поставки позивачем було складено та подано податкову накладну №4 від 21.02.2022, яку зареєстровано в Єдиному державному реєстрі податкових накладних 23.02.2022, що підтверджується квитанцією про прийняття податкової накладної №1 від 23.02.2022 , а також своєчасно доставлено контрагенту, про що свідчить відповідна відмітка на податковій накладній.
Листом №НГ-37/324 від 11.04.2022 відповідачем було запропоновано позивачу реструктурувати наявну заборгованість рівними частинами з погашенням до 25% щомісячно.
Листом №02-281 від 21.04.2022 позивач погодився на реструктуризацію боргу за Договором та надав відповідачу графік погашення платежів у строк до 23.05.2022.
Як стверджує позивач, відповідач вказаний графік оплати не виконав, у зв'язку із чим позивач звернувся до відповідача з претензією №16-484 від 27.07.2022 про погашення наявної заборгованості.
Вказану претензію було отримано представниками відповідача 02.08.2022 та 04.08.2022, що підтверджується рекомендованими поштовими повідомленнями про вручення.
Однак, як стверджує позивач, відповідач до цього часу не надав жодної відповіді на вказану претензію, заборгованість не сплатив, а тому позивач вимушений звернутися до суду для вирішення даного питання у примусовому порядку.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.
Пунктом 3 частини 1 статті 174 Господарського кодексу України встановлено, що господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Статтями 6, 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладені договору, в виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 статті 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
В частинах 1, 2 статті 638 ЦК України зазначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Статтями 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Приписами частини 1 статті 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною 1 статтею 527 ЦК України передбачено, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Стаття 599 ЦК України передбачає, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Частиною 1 статті 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною 1 статті 712 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно ч. 2 ст. 265 Господарського кодексу України договір поставки укладається на розсуд сторін або відповідно до державного замовлення.
Сторонами договору поставки можуть бути суб'єкти господарювання, зазначені у пунктах 1, 2 частини другої статті 55 Кодексу (ч.3 ст.265 ГК України).
Сторони для визначення умов договорів поставки мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації, правила міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо або у виключній формі цим Кодексом чи законами України (ч.3 ст.265 ГК України).
Відповідно до частини 2 статті 712 ЦК України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Пунктом 1 статті 691 ЦК України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.
Згідно з ч.1 ст.693 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.
Пунктом 1 статті 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару (ч.2 ст.692 ЦК України).
Згідно з п.4.2. Договору сторони погодили, що покупець оплачує постачальнику кожну прийняту партію товару після його поставки покупцю, при умові надання постачальником рахунку-фактури, документів якості на поставлений товар, не менше 45 банківських днів з дати реєстрації постачальником податкової накладної на кожну партію товару.
Оплата за кожну партію поставленої продукції по даному Договору проводиться покупцем при наявності податкової накладної, оформленої та зареєстрованої відповідно до вимог чинного законодавства України в Єдиному державному реєстрі податкових накладних (п. 4.4 Договору).
Як свідчать матеріали справи, за фактом зазначеної поставки позивачем було складено та подано податкову накладну №4 від 21.02.2022, яку зареєстровано в Єдиному державному реєстрі податкових накладних 23.02.2022, що підтверджується квитанцією про прийняття податкової накладної №1 від 23.02.2022, а також своєчасно доставлено контрагенту, про що свідчить відповідна відмітка на податковій накладній.
Таким чином остаточний платіж відповідач повинен був здійснити у строк до 26.04.2022 включно.
Згідно з ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
У відповідності до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Згідно з частиною 7 статті 193 Господарського кодексу України не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язання, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Факт отримання товару на підставі Договору №П/НХ-21813/НЮ від 31.08.2021 на суму у розмірі 1 255 878,00 грн. згідно з видатковою накладною №0000066 від 21.02.2022 та актом приймання-передачі від 22.02.2022 відповідачем не спростовується та підтверджується належними доказами, наявними в матеріалах справи.
Приймаючи до уваги те, що відповідач не надав суду доказів, які б спростовували наявність перед позивачем заборгованості з оплати товару отриманого на підставі Договору №П/НХ-21813/НЮ від 31.08.2021 на суму у розмірі 1 255 878,00 грн., керуючись приписами ст.526 ЦК України, відповідно до якої зобов'язання повинні виконуватись належним чином та в установлений строк, суд дійшов висновку, що позивачем обґрунтовано пред'явлено позов про стягнення суми боргу з відповідача у розмірі 1 255 878,00 грн., у зв'язку з чим позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню.
Щодо стягнення річних та інфляційних втрат.
Позивач просить суд стягнути з відповідача суму % річні відповідно до п.7.3 Договору №П/НХ-21813/НЮ від 31.08.2021 у розмірі 436,98 грн. та інфляційних витрат у розмірі 83 200,48 грн.
Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Відповідно до постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013 року, з урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.
Верховний Суд України у постанові від 12 квітня 2017 року по справі №3-1462гс16 зазначив, що порушення відповідачем строків розрахунків за отриманий товар, що встановлені договором поставки, є підставою для нарахування платежів, передбачених ст. 625 ЦК України, а наявність форс-мажору не звільняє відповідача від обов'язку відшкодувати матеріальні втрати кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та не позбавляє кредитора права на отримання компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами.
Верховний Суд України підкреслив, що платежі, встановлені ст.625 ЦК України, є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення виконання ним грошового зобов'язання, яка має компенсаційний, а не штрафний характер, які наприклад статті законів, які передбачають неустойку. Компенсація полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Також Верховний Суд України вказав, що ст. 617 ЦК України встановлені загальні підстави звільнення особи від відповідальності за порушення зобов'язання, а ст. 625 ЦК України є спеціальною та такою, що не передбачає жодних підстав для звільнення від відповідальності за порушення виконання грошового зобов'язання. Отже, Верховний Суд України розв'язуючи спір застосовує принцип права щодо пріоритету спеціальної норми над загальною. Аналогічні правові висновки містяться у постанові Верховного Суду України від 09 листопада 2016 року у справі № 3-1195гс16
14 січня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи №924/532/19 досліджував питання щодо особливостей нарахування інфляційних втрат і 3% річних, де визначив, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця. Для визначення індексу інфляції за будь-який період необхідно помісячні індекси, які складають відповідний період, перемножити між собою з урахуванням відповідних оплат.
Також у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18, з урахуванням правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 04.06.2019 у справі №916/190/18, зазначено, що нарахування інфляційних втрат за наступний період з урахуванням збільшення суми боргу на індекс інфляції попереднього місяця є обґрунтованим, оскільки інфляційні втрати не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов'язання.
Верховний Суд у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 20.11.2020 у справі №910/13071/19 виклав правову позицію щодо застосуванням механізму розрахунку інфляційних втрат у порядку частини 2 статті 625 ЦК України у разі, якщо прострочення виконання грошового зобов'язання становить неповний місяць.
В наведеній постанові об'єднана палата Касаційного господарського суду роз'яснила, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме: час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу; час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.".
Відповідно до приписів частини 4 статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду.
При цьому відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду згідно з постановою 30.01.2019 у справі №755/10947/17, незалежно від того чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступив Верховний Суд, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду.
Отже, з урахуванням останніх правових позицій, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, інфляційна складова за певний місяць враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці (час прострочення у неповному місяці більше 15 днів - за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу; час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (15 днів) - за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується).
Суд зазначає, що норми ст. 625 ЦК України спрямовані в першу чергу на те, щоб внаслідок неправомірних дій боржника (прострочення) право власності кредитора не було порушене, оскільки внаслідок знецінення національної грошової одиниці купівельна спроможність коштів, які б кредитор міг одержати за належного виконання боржником своїх грошових зобов'язань, буде значно меншим, що має відповідно наслідком зменшення майнового блага кредитора.
Крім того, невиконання або неналежне виконання боржником свого грошового зобов'язання не може бути залишене без реагування та застосування до нього міри відповідальності, оскільки б це суперечило загальним засадам цивільного законодавства, якими є справедливість, добросовісність та розумність (ст.3 Цивільного кодексу України).
Тому, оскільки застосування індексу інфляції до суми боргу фактично має на меті одержання кредитором того, на що він розраховував одержати у разі належного виконання боржником грошового зобов'язання, то стягнення % річних є тою мірою відповідальності, яку боржник зобов'язаний понести за неналежне виконання свого грошового зобов'язання.
Отже, сплата % річних від простроченої суми, так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Так, за змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахування інфляційних витрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
У розумінні положень ст. 625 ЦК України, кредитором є будь-яка особа, в якої наявне право грошової вимоги.
При цьому приписи ст. 625 ЦК України про розмір % річних, що підлягають стягненню за порушення грошового зобов'язання, є диспозитивними та застосовуються, якщо інший розмір % річних не встановлений договором або законом.
Відповідальність у вигляді % річних сторонами передбачено пунктом 7.3. Договору. Так, сторони на власний розсуд погодили, що відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України розмір відповідальності покупця за прострочення виконання грошового зобов'язання за цим Договором становить 0,1 % річних від простроченої суми грошових зобов'язань за цим Договором.
Відтак, з огляду на те, що відповідачем неналежним чином виконано його грошове зобов'язання перед позивачем з оплати наданих послуг, нарахування позивачем 0,1% річних та інфляційних втрат є правомірним.
Визначаючи розмір заборгованості відповідача, суд зобов'язаний належним чином дослідити подані стороною докази (зроблений позивачем розрахунок заборгованості, інфляційних втрат та % річних), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю бо частково - зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов'язок суду.
Аналогічний правовий висновок викладений в постановах Верховного Суду, зокрема, від 26 січня 2022 року по справі №910/18557/20.
З огляду на вимоги статей 79, 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).
Аналогічні правові висновки викладені також в постановах Верховного Суду від 27.05.2019 по справі №910/20107/17, від 21.05.2019 по справі №916/2889/13, від 16.04.2019 по справам №922/744/18 та №905/1315/18, від 05.03.2019 по справі №910/1389/18, від 14.02.2019 по справі №922/1019/18, від 22.01.2019 по справі №905/305/18, від 21.05.2018 по справі №904/10198/15, від 02.03.2018 по справі №927/467/17.
Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України стягнення % річних та інфляційних витрат можливе до моменту фактичного виконання зобов'язання.
Як уже було встановлено судом, у відповідності до п.4.2. Договору, відповідач повинен був здійснити оплату після його поставки, при умові надання позивачем рахунку-фактури, документів якості на поставлений товар, не менше 45 банківських днів з дати реєстрації позивачем податкової накладної на кожну партію товару. За фактом зазначеної поставки позивачем було складено та подано податкову накладну №4 від 21.02.2022, яку зареєстровано в Єдиному державному реєстрі податкових накладних 23.02.2022, що підтверджується квитанцією про прийняття податкової накладної №1 від 23.02.2022.
Враховуючи те, що податкову накладну було зареєстровано 23.02.2022 та те, що сторонами визначено строк оплати товару не менше 45 банківських днів з дати такої реєстрації, остаточний платіж відповідач повинен був здійснити у строк до 26.04.2022 включно, а отже прострочення виконання грошового зобов'язання відповідача почалося з наступного дня після закінчення строку, встановленого п.4.2. Договору, а саме з 27.04.2022. При цьому, суд не може виходити за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості.
Враховуючи вищевикладене, перевіривши надані позивачем розрахунки інфляційних втрат та 0,1% річних суд встановив, що дані розрахунки є арифметично вірними та здійснені у відповідності до вимог чинного законодавства.
Щодо заперечень відповідача про відсутність правових підстав позовних вимог позивача про стягнення основної суми боргу у сумі 1 255 878,00 грн., 0,1% відсотків річних у сумі 436,98 грн. та інфляційних втрат у сумі 83 200, 48 грн. у зв'язку з існуванням обставин непереборної сили, зокрема, введенням воєнного стану в Україні, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
Згідно із ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
Відповідно до ст.14 Закону України “Про торгово-промислові палати в Україні” Торгово-промислова палати України засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а також торговельні та портові звичаї, прийняті в Україні, за зверненнями суб'єктів господарської діяльності та фізичних осіб.
Статтею 14-1 Закону України “Про торгово-промислові палати в Україні” визначено, що Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб'єктів малого підприємництва видається безкоштовно.
Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.
Відповідно до п.3.3. Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затверджених рішенням Президії ТПП України від 18.12.2014 р. №44(5), сертифікат (у певних договорах, законодавчих і нормативних актах згадується також як висновок, довідка, підтвердження) про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) - документ, за затвердженими Президією ТПП України відповідними формами, який засвідчує настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), виданий ТПП України або регіональною торгово-промисловою палатою згідно з чинним законодавством, умовами договору (контракту, угоди тощо) та цим Регламентом.
Згідно п.п.6.1., 6.2. Регламенту підставою для засвідчення форс-мажорних обставин є наявність однієї або більше форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), перелічених у ст.14-1 Закону України “Про торгово-промислові палати в Україні” в редакції від 02.09.2014 року, а також визначених сторонами за договором, контрактом, угодою, типовим договором, законодавчими, відомчими та/чи іншими нормативними актами, які вплинули на зобов'язання таким чином, що унеможливили його виконання у термін, передбачений відповідно договором, контрактом, угодою, типовим договором, законодавчими та/чи іншими нормативними актами.
Форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за зверненням суб'єктів господарської діяльності та фізичних осіб по кожному окремому договору, окремим податковим та/чи іншим зобов'язанням/обов'язком, виконання яких настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин. До кожної окремої заяви додається окремий комплект документів.
Ознаками форс-мажорних обставин є наступні елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов'язань за даних умов здійснення господарської діяльності.
Форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести.
Сторона, яка посилається на конкретні обставини, повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. Те, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що наявність форс-мажорних обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом.
Наявність форс-мажорних обставин засвідчується Торгово-промисловою палатою України та уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами відповідно до статей 14, 141 Закону України “Про торгово-промислові палати України” шляхом видачі сертифіката.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25.01.2022 у справі №904/3886/21.
Отже, з наведених норм вбачається, що форс-мажорні обставини мають індивідуальний персоніфікований характер щодо конкретного договору та його сторін. Відтак сертифікат видається заінтересованому суб'єкту господарювання на підставі його звернення. Іншого порядку засвідчення форс-мажорних обставин не визначено.
Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 р. “Про введення воєнного стану в Україні”, затвердженим Законом України № 2102-IX від 24.02.2022 р. “Про затвердження Указу Президента України “Про введення воєнного стану в Україні” в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, дію якого в подальшому неодноразово продовжено.
Листом Торгово-промислової палати України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 засвідчено, що військова агресія Російської Федерації проти України, що стало підставою для введення воєнного стану є форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) та до їх офіційного закінчення є надзвичайними, невідворотними та об'єктивними обставинами для суб'єктів господарської діяльності по зобов'язанням за договорами, виконання яких настало і стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин.
Водночас, вказаний лист носить загальний інформаційний характер, оскільки констатує абстрактний факт без доведення причинно-наслідкового зв'язку у конкретному зобов'язанні. Неможливість виконання договірних зобов'язань особа повинна підтверджувати документально в залежності від її дійсних обставин, що унеможливлюють виконання на підставі вимог законодавства.
Матеріали справи не містять сертифікат, виданий Торгово-промисловою палатою України чи уповноваженими регіональними торгово-промисловими палатами, що засвідчують наявність форс-мажорних обставин, які впливають на реальну можливість виконання зобов'язань відповідача саме за договором №П/НХ-21813/НЮ від 31.08.2021.
Пунктом 8.1. Договору сторони погодили, що сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за цим Договором у разі виникнення обставин непереборної сили, які не існували під час укладання Договору та виникли поза волею сторін (аварія, катастрофа, стихійне лихо, епідемія, епізоотія, війна тощо).
Сторона, що не може виконувати зобов'язання за цим Договором унаслідок дії обставин непереборної сили, повинна не пізніше ніж протягом 5 днів з моменту їх виникнення повідомити про це іншу сторону у письмовій формі (п.8.2.Договору).
Доказом виникнення обставин непереборної сили та строку їх дії є відповідні документи, які видаються Торгово-промисловою палатою (п.8.3.Договору).
Доказів письмового повідомлення відповідачем позивача протягом 5 календарних днів про неможливість виконання ним взятих на себе зобов'язань за Договором №П/НХ-21813/НЮ від 31.08.2021 у зв'язку із настанням форс-мажорних обставин матеріали справи не містять.
При цьому суд зазначає, що в силу положень ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Таким чином відповідач, уклавши Договір №П/НХ-21813/НЮ від 31.08.2021 з позивачем, добровільно став стороною вказаного Договору, а відтак на відповідних умовах зобов'язаний нести всі ризики, пов'язані з порушенням власних зобов'язань, та в тому числі сплачувати передбачені договором % річних та інфляційні витрати за допущені прострочення.
Таким чином тяжкий фінансовий станом відповідача, а також введення воєнного стану не звільняє відповідача від виконання ним відповідних зобов'язань перед позивачем взятих на себе на підставі Договору №П/НХ-21813/НЮ від 31.08.2021.
За таких обставин, оскільки відповідачем добровільно на власний розсуд було взято на себе відповідальність передбачену умовами Договору, в тому числі за прострочення грошового зобов'язання, беручи до уваги наведені обставини справи та норми чинного законодавства, суд дійшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог щодо стягнення з відповідача 0,1% річних у розмірі 436,98 грн., та інфляційних витрат у розмірі 83 200,48 грн., у зв'язку із чим позовні вимоги в цій часті підлягають задоволенню.
Щодо того, чи є позивач стягувачем, відносно якого постановою Кабінету Міністрів України від 03.03.2022 № 187 введено заборону на виконання, у тому числі в примусовому порядку, грошових та інших зобов'язань, та чи підпадає позивач під визначення осіб, відносно яких встановлено заборону відповідно до пункту 1 зазначеної постанови Кабінету Міністрів України, суд зазначає наступне.
Згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань кінцевим бенефіціарним власником Приватного акціонерного товариства "Свеський насосний завод" є громадянка України ОСОБА_1 .
Указом Президента України від 12.05.2023 № 279/2023 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України» від 12 травня 2023 «Про застосування та внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)» введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 12.05.2023 року «Про застосування та внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)», застосовано персональні спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (санкції) до: 1) фізичних осіб згідно з додатком 1; 2) юридичних осіб згідно з додатком 2.
Згідно Додатку 1 до рішення Ради національної безпеки і оборони України від 12 травня 2023 року "Про застосування та внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)", введеного в дію Указом Президента України від 12 травня 2023 року № 279/2023, до ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянка України, відомості згідно з Державним реєстром фізичних осіб - платників податків України: реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 , застосовано персональні спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (санкції) у виді: 1) блокування активів - тимчасове позбавлення права користуватися та розпоряджатися активами, що належать фізичній або юридичній особі, а також активами, щодо яких така особа може прямо чи опосередковано (через інших фізичних або юридичних осіб) вчиняти дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження ними; 2) обмеження торговельних операцій (повне припинення); 3) обмеження, часткове чи повне припинення транзиту ресурсів, польотів та перевезень територією України (повне припинення); 4) запобігання виведенню капіталів за межі України; 5) зупинення виконання економічних та фінансових зобов'язань; 6) анулювання або зупинення ліцензій та інших дозволів, одержання (наявність) яких є умовою для здійснення певного виду діяльності, зокрема, анулювання чи зупинення дії спеціальних дозволів на користування надрами; 7) заборона участі у приватизації, оренді державного майна резидентами іноземної держави та особами, які прямо чи опосередковано контролюються резидентами іноземної держави або діють в їх інтересах; 8) заборона або обмеження заходження іноземних невійськових суден та військових кораблів до територіального моря України, її внутрішніх вод, портів та повітряних суден до повітряного простору України або здійснення посадки на території України (повна заборона); 9) заборона передання технологій, прав на об'єкти права інтелектуальної власності; 10) позбавлення державних нагород України, інших форм відзначення; 11) заборона на набуття у власність земельних ділянок.
Згідно додатку 2 до рішення Ради національної безпеки і оборони України, яким встановлено відповідні санкції до юридичних осіб, Приватне акціонерне товариство "Свеський насосний завод" не включено до списку таких юридичних осіб, щодо яких застосовуються персональні спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (санкції).
Із системного аналізу положень Закону України «Про санкції» та Рішення РНБО, яке приймалося на підставі статті 5 вказаного закону, вбачається, що спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (санкції) встановлюються на певний строк, що свідчить про їх тимчасовий характер. У зв'язку з цим, застосування санкцій не звільняє особу від виконання зобов'язань, а є, за своєю правовою природою, відстроченням виконання певних зобов'язань, відкладенням здійснення певних дій на певний період на підставі спеціального нормативного акту (Рішення РНБО).
Тобто, Закон України «Про санкції» та Рішення РНБО не передбачають звільнення юридичних осіб України від виконання зобов'язань за укладеними ними угодами, а безпосередньо стягувач (позивач по справі) не включений до списку юридичних осіб, затвердженого Рішенням РНБО, щодо яких застосовуються персональні спеціальні економічні та інші заходи (санкції).
Водночас, ні Ради національної безпеки і оборони України, ні будь-яким іншим нормативно-правовим актом України не передбачена можливість застосування відповідних персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) щодо фізичних або юридичних осіб, які тим чи іншим чином є пов'язаними з фізичними чи юридичними особами, включеними до відповідних санкційних списків, затверджених рішенням Ради національної безпеки і оборони України.
Зазначену позицію підтримує Верховний Суд у постанові від 19 березня 2020 року по справі № 824/146/19. Також аналогічна правова позиція підтримана і постановою Верховного Суду від 19 березня 2021 року по справі № 990/26/21, де суд дійшов висновку, що дія Указу Президента України безпосередньо поширюється на осіб, які зазначені у додатках 1 та 2 до відповідного Рішення РНБО, затвердженого Указом Президента України.
Таким чином, дія Указу Президента від 12.05.2023 № 279/2023 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України» від 12 травня 2023 «Про застосування та внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)» та рішення Ради національної безпеки і оборони України від 12.05.2023 року «Про застосування та внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)» безпосередньо поширюється на осіб, які зазначені у додатках 1 та 2 до цього рішення.
Таким чином суд дійшов висновку про те, що санкції, які були застосовані персонально до фізичної особи - ОСОБА_1 , - не можуть бути застосовані до Приватного акціонерного товариства "Свеський насосний завод".
Крім того, відповідно до підпункту 1 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України «Про забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави Україна у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації» № 187 від 03.03.2022 для забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави України у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації установлено до прийняття та набрання чинності Законом України щодо врегулювання відносин за участю осіб, пов'язаних з державою-агресором, мораторій (заборону) на виконання, у тому числі в примусовому порядку, грошових та інших зобов'язань, кредиторами (стягувачами) за якими є Російська Федерація або такі особи (особи, пов'язані з державою-агресором):
громадяни Російської Федерації, крім тих, що проживають на території України на законних підставах; юридичні особи, створені та зареєстровані відповідно до законодавства Російської Федерації;
юридичні особи, створені та зареєстровані відповідно до законодавства України, кінцевим бенефіціарним власником, членом або учасником (акціонером), що має частку в статутному капіталі 10 і більше відсотків, якої є Російська Федерація, громадянин Російської Федерації, крім того, що проживає на території України на законних підставах, або юридична особа, створена та зареєстрована відповідно до законодавства Російської Федерації;
юридичні особи, утворені відповідно до законодавства іноземної держави, кінцевим бенефіціарним власником, членом або учасником (акціонером), що має частку в статутному капіталі 10 і більше відсотків, яких є Російська Федерація, громадянин Російської Федерації, крім того, що проживає на території України на законних підставах, або юридична особа, створена та зареєстрована відповідно до законодавства Російської Федерації, - у випадку виконання зобов'язань перед ними за рахунок коштів, передбачених у державному бюджеті.
Системний аналіз положень вказаної постанови свідчить про те, що дія мораторію, про який зазначено безпосередньо у Постанові КМУ № 187, передбачає заборону на вчинення конкретно визначеного переліку дій між учасниками правовідносин, встановлює певний правовий режим для цих правовідносин і впливає на перебіг грошових та інших зобов'язань. Проте ОСОБА_1 не є учасником правовідносин по укладеному між сторонами по даній справі договору поставки № ПР/НХ-21564/НЮ від 26.10.2021 року на поставку обумовленої продукції, що унеможливлює розповсюдження на товариство мораторію, про який зазначено у Постанові № 187.
Крім того, листом Міністерства юстиції України № 24560/8.1.3/10-22 від 08.03.2022 звернуто увагу, що Постановою КМУ № 187 (абзац п'ятий підпункту 1 пункту 1) встановлено кілька винятків щодо застосування мораторію (заборони). Так, відповідне обмеження не застосовується до: громадян Російської Федерації, які проживають на території України на законних підставах, юридичних осіб, створених та зареєстрованих відповідно до законодавства України, кінцевим бенефіціарним власником, членом або учасником (акціонером) яких є виключно громадяни Російської Федерації, які проживають на території України на законних підставах, юридичних осіб, створених та зареєстрованих відповідно до законодавства України, кінцевим бенефіціарним власником, членом або учасником (акціонером) яких є виключно громадяни України та громадяни Російської Федерації, які проживають на території України на законних підставах.
Таким чином суд констатує, що ані Приватне акціонерне товариство «Свеський насосний завод», ані його акціонери, ані його кінцевий бенефіціарний власник ОСОБА_1 , не є тими суб'єктами, які зазначені у Постанові Кабінету Міністрів України від 03.03.2022 року № 187 «Про забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави Україна у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації», відтак позивач не підпадає під визначення осіб, відносно яких встановлено заборону відповідно до пункту 1 зазначеної постанови Кабінету Міністрів України.
Також суд при прийнятті рішення виходить з наступного.
Статтею 129 Конституції України унормовано, що до основних засад судочинства відносяться, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до приписів статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Суд зазначає, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права.
Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд керується при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.
Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Згідно зі ст.78 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Відповідно до ст. 79 ГПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Салов проти України» від 06.09.2005р.).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Надточий проти України» від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі. Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Із зазначеного вище вбачається, що відповідачем у встановленому законом порядку позовні вимоги позивача не спростовані.
З огляду на вищевикладене, беручи до уваги наведені положення законодавства, встановлені судом обставини, зміст доводів учасників процесу та наявних доказів, суд дійшов висновку про те, що вимоги позивача є обґрунтованими, підтвердженими наявними в матеріалах справи документальними доказами та підлягають задоволенню в повному обсязі.
Судом враховується також, що Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» у рішенні від 18.07.2006 та у справі «Трофимчук проти України» у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
Пунктом 5 частини 1 статті 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує питання як розподілити між сторонами судові витрати.
Відповідно до ст. 129 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Згідно з п. 2 ч.1 ст.129 ГПК України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат за наслідками розгляду справи, враховуючи вимоги статті 129 ГПК України, а також висновки суду про задоволення позову повністю, судові витрати, понесені позивачем у зв'язку з оплатою судового збору, покладаються на відповідача.
На підставі викладеного, керуючись статтями 55, 124, 129 Конституції України, 1, 2, 11, 13, 73-80, 86, 123, 129, 233, 236-238, 239, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
ВИРІШИВ:
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03150, м. Київ, вул. Єжи Гедройця, 5, код ЄДРПОУ 40075815) в особі регіональної філії "Південна залізниця" (61052, м. Харків, вул. Євгена Котляра, 7, код ЄДРПОУ 40081216) на користь Приватного акціонерного товариства "Свеський насосний завод" (41226, Сумська область, Ямпільський район, смт. Свеса, вул. Заводська, б.1, код ЄДРПОУ 05785454) суму основного боргу по договору №П/НХ-21813/НЮ від 31.08.2021 у розмірі 1 255 878,00 грн., суму річних по п. 7.3 договору №П/НХ-21813/НЮ від 31.08.2021 у розмірі 436, 98 грн., інфляційні витрати у розмірі 83 200, 48 грн., а також судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 20 092, 73 грн.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 14.12.2023.
Суддя Н.А. Новікова