Дата документу 13.12.2023 Справа № 336/4603/23
ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Єдиний унікальний № 336/4603/23
Провадження №22-ц/807/2106/23
Головуючий в 1-й інстанції - Дмитрюк О.В.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 грудня 2023 року місто Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого, судді-доповідачаКухаря С.В.,
суддів:Крилової О.В., Полякова О.З.,
секретарСмокотіна В.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Мамедова Теймура Курбановича, Запорізької обласної прокуратури на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 12 вересня 2023 року, ухвалене у м. Запоріжжі (повний текст рішення складено 19 вересня 2023 року) у справі за позовом ОСОБА_1 (представник позивача - ОСОБА_2 ) до Запорізької обласної прокуратури (третя особа - Державна казначейська служба України) про відшкодування шкоди,-
ВСТАНОВИВ:
У травні 2023 р. представник позивача звернувся до суду з вищевказаним позовом, в якому зазначив, що 09.08.2016 р. до ЄРДР за № 42016080000000272 були внесені відомості за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.371 КК України. 20 лютого 2017 року ст.слідчим слідчого відділу прокуратури Запорізької області було повідомлено ОСОБА_1 про підозру у вчиненні злочину, що передбачений ч.1 ст.371 КК України. Ухвалою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 20.09.2017 р., яка залишена без змін ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 15.02.2018 р., обвинувальний акт відносно ОСОБА_1 , обвинуваченої у скоєнні злочину, передбаченого ч.1 ст.371 КК України, повернуто прокурору, як такий, що не відповідає вимогам КПК України. 28.03.2018 р. ОСОБА_1 повідомлено про зміну раніше повідомленої підозри у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.371 КК України. Вироком Шевченківського районного суд м. Запоріжжя від 28.12.2020 року, який залишено без змін ухвалою Запорізького апеляційного суду від 24.03.2021 року, її визнано невинуватою у вчиненні злочину, що передбачений ч.1 ст.371 Кримінального кодексу України, та виправдано у зв'язку з відсутністю в її діях ознак складу злочину. Ухвалою Верховного Суду від 30.08.2021 року повернуто прокурору його касаційну скаргу на вирок Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 28.12.2020 р. та ухвалу Запорізького апеляційного суду від 24.03.2021 р. З моменту першого повідомлення про підозру, а саме: з 20 лютого 2017 року, позивач набула статус підозрюваної, тобто особи, що піддана кримінальному переслідуванню, яке до набрання виправдувальним вироком законної сили тривало 49 місяців та 4 дні. Сума спричиненої моральної шкоди, що має бути стягнута на користь ОСОБА_1 становить 987579,96 грн., де 6700 грн. (мінімальна заробітна плата) х 49 місяців = 328300 грн., 223,33 грн. (6700/30) х 4 дні = 893,33 грн. х 3 (коефіціент). Під час незаконного перебування під слідством та судом ОСОБА_1 весь час була вимушена переносити сильні душевні та психічні страждання. До початку розслідування у кримінальному провадженні вона мала бездоганну репутацію. У 2013 р. ОСОБА_1 розпочала свою трудову діяльність в правоохоронних органах. Дії позивача завжди були спрямовані лише на забезпечення законності і правопорядку, а заведення кримінального провадження відносно неї й тривале перебування під слідством та судом принизило її честь та гідність, зруйнувало престиж та ділову репутацію серед колег та населення. Позивач жила у постійному страху за своє майбутнє, втратила впевненість у завтрашньому дні, зазнала труднощів у стосунках з оточуючими, була вимушена докладати додаткових і тривалих зусиль для організації свого життя, що завдало значної моральної шкоди, нервові хвилювання та постійний стрес руйнували її душевний спокій. Порушення відносно ОСОБА_1 кримінального провадження широко висвітлювались у засобах масової інформації, інтернет виданнях та соціальних мережах, що ускладнило її відносини з оточуючими та порушило уклад життя, негативно виплинуло на її мікросоціальні, міжособистісні стосунки, знизило її авторитет, як слідчої, викликало сумніви в її професійності. Крім того, позивач має малолітню дитину, ІНФОРМАЦІЯ_1 , яку доглядала, перебуваючи у відпустці, у період з 2015 р. по 2018 р. В цей період позивачу повідомляли про підозру, висували обвинувачення, викликали до органу досудового розслідування та суду, тим самим позбавляли дитину материнської присутності та уваги. Глибину моральних страждань, спричинених незаконними діями правоохоронних органів та суду позивач оцінює в 987579,96 грн., які просить стягнути на її користь за рахунок коштів державного бюджету, а також стягнути витрати на правничу допомогу в сумі 50 000 грн.
РішеннямШевченківського районного суду м. Запоріжжя від 12 вересня 2023 року, позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Запорізької обласної прокуратури (м.Запоріжжя, вул.Матросова, 29-а, ЄДРПОУ 02909973) (третя особа - Державна казначейська служба України) про відшкодування шкоди - задоволено частково.
Стягнуто з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 329193 (триста двадцять дев'ять сто дев'яносто три) гривень 33 коп.
В задоволенні решти вимог ОСОБА_1 - відмовлено.
Стягнуто з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 50000 (п'ятдесят тисяч) гривень витрат з отримання професійної правничої допомоги адвоката.
Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Мамедова Теймура Курбановича подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила рішення суду змінити збільшивши суму моральної шкоди, що підлягає стягненню до 987579,96 грн.
Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що судом першої інстанції при ухваленні рішення не було враховано обґрунтовані доводи позивача щодо наявності підстав для збільшення розміру моральної шкоди, що підлягає стягненню з урахування коефіцієнту 3.
Не погоджуючись з рішенням суду, Запорізька обласна прокуратура подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила рішення суду скасувати в частині стягнення витрат на правничу допомогу і ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні вимог позову.
Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що позивачем не надано підтверджень оплати витрат на правничу допомогу, що виключає можливість стягнення таких витрат.
Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Судом першої інстанції встановлено, що вироком Шевченківського районного суд м. Запоріжжя від 28.12.2020 року, який залишено без змін ухвалою Запорізького апеляційного суду від 24.03.2021 року, ОСОБА_1 визнано невинуватою у вчиненні злочину, що передбачений частиною 1 статті 371 Кримінального кодексу України, та виправдано у зв'язку з відсутністю в її діях ознак складу злочину (т.1 а.с.85-99, 100-111).
Ухвалою Верховного Суду від 30.08.2021 року повернуто прокурору його касаційну скаргу на вирок Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 28.12.2020 р. та ухвалу Запорізького апеляційного суду від 24.03.2021 р.
Вирішуючи вимоги позову, суд першої інстанції погодився з їх ґрунтовністю, оскільки позивачем доведено, що незаконне притягнення до кримінальної відповідальності відбилося на її емоційному благополуччі, за якого вона перебувала в стані тривоги, невпевненості в майбутньому, змінило звичний спосіб життя, погіршило її стосунки з членами родини, друзями, колегами, зумовило необхідність пояснювати оточенню зміст подій і процесів, учасником яких вона стала. Між тим, позивачем не надано фактичних даних в обґрунтування розміру моральної шкоди, яка повинна відшкодовуватись із застосуванням коефіцієнта 3. У зв'язку з викладеним суд дійшов висновку, що сума в 329193,33 грн. на відшкодування моральної шкоди буде співмірною глибині емоційних переживань позивача та відповідатиме засадам розумності, виваженості та справедливості. Витрати на надання правничої допомоги у розмірі 50000,00 грн. доведені належними та достатніми доказами.
З вказаними висновками суду першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду погоджується частково, виходячи з наступного.
Відповідно до частини п'ятої статті 9, частини шостої статті 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, частини п'ятої статті 5 Конвенції кожен, хто став жертвою арешту, затримання, засудження, має право на відшкодування шкоди. Право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди за рахунок держави закріплено в статтях 56, 62 Конституції України, Законі України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" та статтях 1167, 1176 ЦК України.
Статтею 56 Конституції України кожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Частинами першою та другою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Положеннями частини третьої статті 23 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні "трансформують" шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування "обчислює" шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (див. постанову Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22).
Абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України, у якому вжитий термін "інші обставини, які мають істотне значення" саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, що вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв'язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі № 477/874/19 (провадження № 14-24цс21).
Відповідно до частин першої, другої та сьомої статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.
Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає, у тому числі, у випадках постановлення виправдувального вироку суду (пункт 1 частини першої статті 2 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду").
Згідно зі статтею 3 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" у наведених в статті 1 Закону випадках громадянинові відшкодовуються: 1) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; 2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт; 3) штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином; 4) суми, сплачені громадянином у зв'язку з поданням йому юридичної допомоги; 5) моральна шкода.
За змістом статті 4 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету.
У частинах четвертій та п'ятій статті 4 указаного Закону визначено, що відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
Згідно з частинами другою, третьою статті 13 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі (див. постанову Верховного Суду від 10 листопада 2021 року у справі № 346/5428/17 (провадження № 61-8102св21)).
Разом із цим, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Законодавством України встановлений лише мінімальний розмір для визначення моральної шкоди, а не граничний. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб і не повинен призводити до її безпідставного збагачення.
Отже, визначений законом розмір є мінімальним, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, може застосувати й більший розмір відшкодування, а обмеження максимального розміру моральної шкоди Законом України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" не передбачено.
Тобто, вирішуючи питання про відшкодування моральної шкоди та визначаючи її розмір, суди, керуючись засадами справедливості, добросовісності та розумності, мають виходити із встановлених фактичних обставин кожної окремо взятої справи (див. постанову Верховного Суду від 22 грудня 2021 року у справі № 202/1722/19-ц (провадження № 61-8370св21).
Вказане узгоджується із висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18), яка зазначила що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з'ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.
Аналогічні правові висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19) та постановах Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 754/8730/19 (провадження № 61-9673св20), від 23 вересня 2021 року у справі № 295/13971/20 (провадження № 61-10849св21), від 29 вересня 2021 року у справі № 607/16567/20 (провадження № 61-9023св21), від 04 жовтня 2023 року у справі № 757/5351/21-ц (провадження № 61-5502св22), від 18 жовтня 2023 року у справі № 705/4489/20 (провадження № 61-2214св23) й багатьох інших.
Судова практика є сталою, відмінність залежить лише від доказування й фактичних обставин конкретної справи.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У справі, яка переглядається встановлено, що ОСОБА_1 незаконно перебувала під слідством і судом 49 місяців та 4 дні. Тому розмір відшкодування моральної шкоди не може бути меншим, ніж 329193,33 грн.
Отже, розглядаючи даний спір, судом першої інстанції зроблено вірний висновок про наявність у позивачки права на відшкодування моральної шкоди внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності відповідно до вимог Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду".
Суд першої інстанції, установивши, що позивачка незаконно перебувала під слідством і судом, унаслідок чого їй було завдано моральної шкоди незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, врахувавши доводи позивача щодо обґрунтування нею як обставин завдання, так і розміру моральної шкоди, дослідивши надані докази, керуючись принципами розумності, виваженості, справедливості та пропорційності, дійшов обґрунтованого висновку про відшкодування моральної шкоди у розмірі 329193,33 грн.
Колегія суддів апеляційного суду погоджується з такими висновками суду першої інстанції та зауважує, що законодавством не встановлено чіткого розміру відшкодування моральної шкоди у цій категорії справ, а зазначено тільки мінімальний розмір. Збільшення такого розміру має бути належним чином обґрунтовано (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17, провадження № 14-4цс19).
Водночас, у справі, яка переглядається, судом першої інстанції не встановлено обґрунтованих підстав для збільшення такого розміру, з урахуванням усіх обставин справи та доказової бази.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 у відповідній частині спростовуються вищевказаними встановленими обставинами справи та оціненими судом доказами у їх сукупності та взаємозв'язку, а тому відхиляються.
Таким чином, рішення суду першої інстанції, в частині визначення розміру моральної шкоди є законним та обґрунтованим, а тому відсутні підстави для його скасування чи зміни в зазначеній частині.
Що стосується відшкодування витрат на правничу допомогу понесених під час кримінального провадження, слід зазначити наступне.
За змістом статті 3 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" у передбачених цим законом випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються), зокрема, суми, сплачені громадянином у зв'язку з поданням йому юридичної допомоги.
Встановивши факт понесення витрат у зв'язку із наданням юридичної допомоги, суд стягує витрати саме за час перебування під слідством і судом.
Визначені наведеним Законом суми, сплачені громадянином у зв'язку із наданням йому юридичної допомоги не є тотожними витратам на правничу допомогу, передбаченим статтею 137 ЦПК України, тому, у зазначеному випадку застосуванню підлягає спеціальна норма закону.
Враховуючи наведене, посилання суду першої інстанції на положення ст.ст.137, 141 ЦПК України, є необґрунтованим, оскільки вказані норми не підлягають застосуванню.
Між тим, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про доведеність вимог позивача щодо стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 50000,00 грн.
Відповідно до наданого суду договору про надання правової допомоги від 20.02.2017 р. (т.1 а.с.193) між позивачем та адвокатом Мамедовим Т.К., адвокат приймає на себе зобов'язання представляти інтереси ОСОБА_1 у кримінальному провадженні по її обвинуваченню за ч.1 ст.371 КК України. Вартість послуг обговорюється між адвокатом і Клієнтом, яка визначається складністю реалізації поставлених завдань, об'ємом вивчення матеріалів і т.д. Оплата здійснюється відповідно до досягнутої домовленості.
Матеріалами справи підтверджується надання позивачу правничої допомоги адвокатом Мамедовим Т.К., вказані обставини не спростовані відповідачем у справі.
З акту виконаних робіт за договором про надання правничої допомоги від 20.09.2021 р. (т.1 а.с.194) слідує, що вартість послуг, наданих адвокатом становить: захист інтересів ОСОБА_1 під час досудового розслідування - 15000 грн.; під час судового розгляду - 25 000 грн.; під час судового розгляду в суді апеляційної інстанції - 10000 грн. Вказаний акт також підтверджує оплату вказаних сум ОСОБА_3 на користь адвоката Мамедова Т.К.
Таким чином, позивачем доведено факт надання їй правничої допомоги за час перебування під слідством і судом, факт понесення витрат у зв'язку із наданням такої допомоги та факт сплати відповідних сум, що є підставою для стягнення заявлених у позові витрат, однак не на підставі норм цивільно-процесуального законодавства, як це вказано судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні, а на підставі п.4 ст. 3 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду".
За таких обставин, рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині правового обґрунтування задоволення вимог позову щодо стягнення витрат на правничу допомогу.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Керуючись ст.ст. 367, 374, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів,-
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Мамедова Теймура Курбановича залишити без задоволення. Апеляційну скаргу Запорізької обласної прокуратури задовольнити частково.
Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 12 вересня 2023 року у цій справі змінити в частині правового обґрунтування задоволення вимог позову щодо стягнення витрат на правничу допомогу.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.
Повна постанова складена 14 грудня 2023 року.
Судді: С.В. Кухар
О.В. Крилова
О.З. Поляков