Дата документу 12.12.2023 Справа № 337/2402/22
ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Єдиний унікальний № 337/2402/22
Провадження №22-ц/807/2211/23
Головуючий в 1-й інстанції - Мурашова Н.А.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 грудня 2023 року місто Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого, судді-доповідачаКухаря С.В.,
суддів:Крилової О.В., Онищенка Е.А.,
секретарБєлова А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 13 лютого 2023 року, ухвалене у м. Запоріжжі по справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк», третя особа: Хортицький відділ державної виконавчої служби у м. Запоріжжя Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про зняття арешту з майна, -
ВСТАНОВИВ:
У серпні 2022 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до АТ КБ «Приватбанк», третя особа: Хортицький відділ державної виконавчої служби у м. Запоріжжя Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про зняття арешту з майна, в якому просила зняти арешт та заборону здійснювати відчуження всього майна, що належало спадкодавцю ОСОБА_2 , який був накладений постановою державного виконавця Хортицького ВДВС Запорізького міського управління юстиції від 11.02.2013 у виконавчому провадженні ВП №36469030. Зазначала, що у Хортицькому ВДВС Запорізького міського управління юстиції перебувало виконавче провадження ВП №36469030 з виконання виконавчого листа №2-4241/2011, виданого 11.02.2013 Індустріальним районним судом М.Дніпропетровська про стягнення з ОСОБА_2 на користь AT КБ «Приватбанк» заборгованості в сумі 358453,17грн. Постановою державного виконавця від 11.02.2016 виконавчий документ повернуто стягувачу у зв'язку з відсутністю у боржника майна, на яке можливо було звернути стягнення. Повторно виконавчий лист до виконання не пред'являвся. На теперішній час виконавче провадження ВП №36469030 знищено у зв'язку із закінченням строків його зберігання. Боржник ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 позивач як його дружина є спадкоємцем першої черги після його смерті та 21.09.2021 звернулась із заявою про прийняття спадщини після смерті чоловіка до приватного нотаріуса ЗМНО Гури М.Г., останнім заведено спадкову справу №112/2021р. Однак у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом їй було відмовлено у зв'язку з тим, що спадкове майно знаходиться під арештом, який було накладено постановою державного виконавця Хортицького ВДВС Запорізького міського управління юстиції від 11.02.2013 в межах виконавчого провадження №36469030. Наявність арешту нерухомого майна спадкодавця ОСОБА_2 за відсутності відкритого виконавчого провадження позбавляє позивача можливості прийняти та оформити спадщину і відповідно є перешкодою для здійснення нею права власності на спадкове майно, яке вона набула в порядку спадкування відповідно до законодавства. У зв'язку з цим вона вимушена звернутися до суду з цим позовом.
Рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 13 лютого 2023 року позовні вимоги задоволені повністю.
Знято арешт з усього нерухомого майна ОСОБА_2 , який накладений постановою державного виконавця Хортицького ВДВС Запорізького міського управління юстиції від 19.02.2013 у межах виконавчого провадження № 36469030, запис про обтяження в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно № 635303 від 11.04.2013.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на необґрунтованість висновків суду, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просило рішення суду скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні вимог позову у повному обсязі.
Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що суд першої інстанції дійшов до помилкових висновків, оскільки позивачем неправильно обраний спосіб захисту свого порушеного права, а також апелянт посилався на те, що позивач не правильно визначила коло сторін по справі, АТ КБ «Приватбанк» не є відповідачем по справі. Судове рішення про стягнення зі спадкодавця заборгованості за кредитним договором не виконано, борг не погашений, що порушує права стягувача.
Відповідно до відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_1 зазначає, що під час розгляду справи судом першої інстанції надано належну правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами у справі, з'ясовано їх правову природу та як наслідок винесено обґрунтоване та законне рішення, а доводи апеляційної скарги є безпідставними та необґрунтованими. В зв'язку з наведеним, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Судом першої інстанції встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_2 ,після смерті якого відкрилась спадщина у вигляді 1/3 частки квартири АДРЕСА_1 , та частики нежитлового приміщення - корпус №10 (літ.Х) за адресою: АДРЕСА_2 ) (а.с. 57, 72-75).
Спадкоємцем першої черги є дружина померлого ОСОБА_1 , яка прийняла спадщину, подавши 21.09.2021 заяву про прийняття спадщини до нотаріальної контори (а.с.55-77).
Спадкодавець ОСОБА_2 був боржником у виконавчому провадженні, відкритому 11.02.2013 на підставі виконавчого листа, виданого Індустрівльним районним судом м.Дніпропетровська 06.12.2011 №2-424/2011, про стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБванк» заборгованості за кредитним договором у розмірі 358 453 грн. (а.с.8).
Постановою державного виконавця від 19.02.2013 накладено арешт на все майно боржника. В межах виконавчого провадження виконавцем вживалися заходи для виконання судового рішення: здійснено опис і арешт майна боржника, призначено суб'єкта оціночної діяльності. Постановою державного виконавця від 11.02.2016 виконавчий документ повернуто стягувачу на підставі п.2 ч.1 ст.47 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції Закону на час виникнення спірних правовідносин) (а.с.8-11).
09.06.2022 позивачка ОСОБА_1 звернулась до Хортицького ВДВС у м.Запоріжжі із заявою про зняття арешту з нерухомого майна померлого ОСОБА_2 , який було накладено постановою державного виконавця Хортицького ВДВС Запорізького міського управління юстиції від 19.02.2013 в межах виконавчого провадження №36469030 (арк.6).
У відповіді на вказане звернення Хортицький ВДВС у м.Запоріжжі №12384/5 від 30.06.2022 повідомив заявницю, що згідно бази даних АСВП на виконанні ВДВС перебувало виконавче провадження №36469030 з примусового виконання виконавчого листа №2-4241/2011, виданого 06.12.2011 Індустріальним районним судом м.Дніпропетровська про стягнення з ОСОБА_2 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованості в розмірі 358 453,17грн., яке було відкрито 11.02.2013р. Постановою державного виконавця від 11.02.2016 виконавчий документ повернуто стягувачу на підставі п.2 ч.1 ст.47 ЗУ «Про виконавче провадження» . У зв'язку з закінченням строків зберігання вказане виконавче провадження знищено. Оскільки сума боргу, виконавчий збір та витрати виконавчого провадження за вказаним виконавчим провадження станом на 11.02.2016 не стягнуті, підстави для зняття арешту з майна ОСОБА_2 відсутні (арк.7).
Відомості про повторне пред'явлення до примусового виконання виконавчого листа №2-4241/2011, виданого 06.12.2011р. Індустріальним районним судом м.Дніпропетровська про стягнення з ОСОБА_2 на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованості в розмірі 358453,17грн. в матеріалах справи відсутні.
Згідно з копією цього виконавчого листа, доданою представником АТ КБ «Приватбанк» до письмових пояснень на позов ОСОБА_1 , на ньому мається відмітка державного виконавця від 11.02.2016 по повернення виконавчого листа на підставі п.2 ч.1 ст.47 ЗУ «Про виконавче провадження», відмітка про повторне пред'явлення виконавчого листа до примусового виконання відсутня (а.с.46-47).
Згідно з Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №322254194 від 08.02.2023р. в спеціальному розділі державного реєстру речових прав мається запис за №635303 від 11.04.2013р. про реєстрацію обтяження - арешту усього нерухомого майна ОСОБА_2 на підставі постанови державного виконавця Хортицького ВДВС Запорізького МУЮ №36469030 від 19.02.2013 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження. Вказаний запис вчинено державним реєстратором Запорізького міського управління юстиції Михайлишиною І.І. (а.с.100).
Задовольняючи вимоги позову суд першої інстанції виходив з того, що за відсутності відкритого виконавчого провадження накладення арешту на майно спадкодавця порушує права його спадкоємців, зокрема, позивачки ОСОБА_2 .
З вказаними висновками суду першої інстанції, погоджується і колегія суддів апеляційної інстанції виходячи з наступного.
Спори про право цивільне, пов'язані з належністю майна, на яке накладено арешт, відповідно до статті 19 ЦПК України розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства.
Згідно із частиною першою статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 цього Кодексу).
Відповідно до частин першої, другої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав і обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, за виключенням тих прав і обов'язків, що зазначені у статті 1219 ЦК України (статті 1218, 1231 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Разом з тим, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п'ята статті 1268 ЦК України).
Отже, системний аналіз зазначених норм права свідчить про те, що спадкоємець, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, є її власником з часу її відкриття, а документом для підтвердження права власності на спадкове майно є свідоцтво на спадщину, отримане в установленому законодавством порядку.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 листопада 2019 року у справі № 643/3614/17 (провадження № 14-479цс19) дійшла висновку про те, що вимоги про звільнення майна з-під арешту, що ґрунтуються на праві власності на нього, виступають способом захисту зазначеного права (різновидом негаторного позову) і виникають з цивільних правовідносин, відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України можуть бути вирішені судом цивільної юрисдикції (пункт 37).
У разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 905/386/18 (провадження № 12-85гс19) зазначено, що відповідачем у справах за позовами про звільнення з-під арешту майна є боржник або особа, в інтересах якої накладено арешт на майно у виконавчих провадженнях, оскільки задоволення такого позову може безпосередньо вплинути на права та законні інтереси сторін спірних відносин щодо такого майна. При цьому орган державної виконавчої служби у відповідних випадках може залучатися судом до участі у справах як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.
Таким чином, позов про зняття арешту з майна може бути пред'явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно). Відповідачами у справі є боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, а в окремих випадках - особа, якій передано майно, якщо воно було реалізоване. Як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, має бути залучено відповідний орган державної виконавчої служби, а також відповідний орган доходів і зборів (орган фіскальної служби), банк та іншу фінансову установу, які у випадках, передбачених законом, виконують судові рішення.
Аналогічний висновок щодо застосування норм права викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 грудня 2019 року (провадження № 11-680апп19) та у постановах Верховного Суду від 06 грудня 2021 року у справі № 554/5912/19-ц (провадження № 61-12594св21), від 08 грудня 2022 року у справі № 331/1383/20 (провадження № 61-7109св22).
Частиною першою статті 598 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
При цьому за правилами частини першої статті 608 ЦК України зобов'язання припиняється смертю боржника, якщо воно є нерозривно пов'язаним з його особою і у зв'язку з цим не може бути виконане іншою особою.
Згідно зі статтею 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Відповідно до статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Особливості правового регулювання відносин між кредитором і спадкоємцями боржника регламентуються приписами статей 1281 і 1282 ЦК України.
Так, відповідно до статті 1281 ЦК України, спадкоємці зобов'язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги, та/або якщо вони спадкують майно, обтяжене правами третіх осіб.
Кредиторові спадкодавця належить пред'явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, не пізніше шести місяців з дня одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину на все або частину спадкового майна незалежно від настання строку вимоги.
Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину, він має право пред'явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, протягом шести місяців з дня, коли він дізнався про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину.
Кредитор спадкодавця, який не пред'явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті, позбавляється права вимоги.
Отже, встановлені статтею 1281 ЦК України строки - це строки у межах яких кредитор, здійснюючи власні активні дії, може реалізувати своє суб'єктивне право.
Стаття 1281 ЦК України не встановлює певного порядку пред'явлення вимог кредиторів до спадкоємців боржника.
Разом з тим, необхідно враховувати, що оскільки зі смертю боржника зобов'язання по поверненню позики включаються до складу спадщини, то умови договору позики щодо строків повернення кредиту чи сплати його частинами не застосовуються, а підлягають застосуванню норми статті 1282 ЦК України щодо обов'язку спадкоємців задовольнити вимоги кредитора у порядку, передбаченому частиною другою цієї норми.
Згідно з статтею 1282 ЦК України спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен зі спадкоємців зобов'язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора вони зобов'язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями і кредитором не встановлено інше. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передано спадкоємцям у натурі.
У разі смерті фізичної особи, боржника за зобов'язанням у правовідносинах, що допускають правонаступництво у порядку спадкування, обов'язки померлої особи (боржника) за загальним правилом переходять до іншої особи її спадкоємця, тобто відбувається передбачена законом заміна боржника у зобов'язанні, який несе відповідальність у межах вартості майна, одержаного у спадщину.
Отже, правовідносини, що виникли між банком та боржником (який помер), після його смерті трансформуються у зобов'язальні правовідносини, що виникли між кредитодавцем та спадкоємцями боржника.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 39 Закону України "Про виконавче провадження", виконавче провадження підлягає закінченню у разі, зокрема, припинення юридичної особи сторони виконавчого провадження, якщо виконання її обов'язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва, смерті, оголошення померлим або визнання безвісно відсутнім стягувача чи боржника.
Згідно із частиною першою статті 40 Закону України "Про виконавче провадження", у разі закінчення виконавчого провадження (крім офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків не стягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, не стягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв'язку із закінченням виконавчого провадження.
Враховуючи вищенаведені норми та ту обставину, що у передбачені статтею 1281 ЦК України строки із вимогами до спадкоємця боржника - ОСОБА_1 відповідач АТ КБ "ПриватБанк" не звертався, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову. Враховуючи також те, що позивачка не позбавлена в установленому законом позасудовому порядку, у випадку зняття арешту з майна, набути спірне майно у власність, в зв'язку з чим вимоги про визнання за нею права власності на майно не заявлялись.
Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 23 листопада 2023 року у справі № 569/25676/21.
Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
З урахування наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів,
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» залишити без задоволення.
Рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 13 лютого 2023 року у цій справі залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.
Повна постанова складена 14 грудня 2023 року.
Головуючий, суддя-доповідач С.В. Кухар
Судді: О.В. Крилова
Е.А. Онищенко