Дата документу 05.12.2023 Справа № 317/2944/22
ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Є.У.№ 317/2944/22 Головуючий у 1 інстанції: Нікітін В.В.
№ 22-ц/807/2223/23 Суддя-доповідач: Крилова О.В.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 грудня 2023 року м. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого: Крилової О.В.
суддів: Кухаря С.В.
Онищенко Е.А.
секретар: Бєлова А.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в особі адвоката Прийменко Олени Григорівни на рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 18 вересня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні власністю та зустрічним позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права користування житловим приміщенням та права на реєстрацію місця проживання,
ВСТАНОВИВ
В листопаді 2022 року ОСОБА_3 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні власністю.
В обґрунтування позову зазначала, що вона є власницею домоволодіння АДРЕСА_1 . Окрім неї у вказаному домоволодінні зареєстровані відповідачі: її донька ОСОБА_1 та її онука ОСОБА_2 , які за місцем реєстрації не проживають з 24 серпня 2021 року.
У зв'язку з реєстрацією відповідачів в належному позивачці будинку, вона позбавлена можливості оформити та отримувати державну субсидію.
Посилаючись на вищезазначене просила суд, усунути їй перешкоди в користуванні майном шляхом зняття відповідачів з реєстрації.
В січні 2023 рокуОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_3 про визнання права користування житловим приміщенням та права на реєстрацію місця проживання.
В обґрунтування позову зазначали, що відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є відповідно донькою та онукою позивачки ОСОБА_3 та з самого народження зареєстровані в належному їй будинку, в якому вони народились та виросли.
Після одруження у 2002 році разом з ними у вказаному будинку також проживав чоловік ОСОБА_1 - ОСОБА_4 .
ОСОБА_3 з самого початку була задоволена проживанням відповідачів в будинку, оскільки вони є рідними людьми та мешкали фактично однією сім'єю. Родина ОСОБА_5 приймала активну участь у витратах на утримання будинку, у проведенні ремонтів, доглядали за прибудинковою територією тощо.
Після початку повномасштабного вторгнення російської армії на територію України, приблизно з березня 2022 року, відповідачі були вимушені покинути будинок та виїхали за кордон, а коли повернулись додому в серпні 2022 року, то виявили, що ОСОБА_3 заблокувала їм доступ до будинку та змінила замки.
Враховуючи наведені обставини, відповідачі були вимушені проживати у батьків чоловіка ОСОБА_1 в неналежних для проживання родини умовах.
Посилаючись на вищезазначене просили суд, відмовити в задоволенні позову у повному обсязі, оскільки відсутні підстави для зняття їх, як членів сім'ї власника майна - ОСОБА_3 , з реєстрації.
Рішенням Запорізького районного суду Запорізької області від 18 вересня 2023 року позов ОСОБА_3 залишено без задоволення, зустрічний позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 залишено без задоволення.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в особі адвоката Прийменко О.Г. подали апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просила рішення скасувати та ухвалити нове, яким зустрічний позов задовольнити в повному обсязі.
Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_3 є власницею домоволодіння АДРЕСА_1 .
Довідкою № 1440 від 15.11.2022, яка видана Степненською сільською радою Запорізького району Запорізької області, встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстровані, але не проживають за адресою: АДРЕСА_1 .
Факт реєстрації ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за вказаною адресою станом на момент відкриття провадження в даній справі підтверджений також відповідями на запити суду.
Сторонами не заперечується, що відповідачі ОСОБА_5 були зареєстровані у спірному житловому приміщення правомірно та набули право користування ним.
Позивач просила визнати їх такими що втратили право користування житловим приміщенням, посилаючись на тривале не проживання у спірному приміщенні.
Судом першої інстанції, з урахуванням досліджених доказів та встановлених обставин,зроблено правомірний висновок про відсутність підстав для визнання ОСОБА_5 такими що втратили право користування житловим приміщення, натомість основний позов, який було заявлено ОСОБА_3 був залишений без задоволення з тих підстав, що на час розгляду справи Шумельні зняті з реєстрації з спірною адресою. Зустрічний же позов про визнання права користування житловим приміщенням залишено без задоволення
При цьому суд першої інстанції зазначив про те, що частиною другою статті 406 ЦК України встановлено, що сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення.
Суд першої інстанції виходив з того, що дослідженими в судовому засіданні доказами підтверджується наявність тривалого (принаймні з 2021 року) конфлікту між ОСОБА_3 та її донькою і онукою. Цей конфлікт спричинений різними факторами, детальне дослідження яких виходить за межі обставин даної цивільної справи, однак суд першої інстанції констатував, що подальше сумісне проживання ОСОБА_3 та родини ОСОБА_5 фактично неможливе, адже здатне завдати шкоди як правам та інтересам власниці майна ОСОБА_3 , так і правам та інтересам її доньки та онуки.
Такий висновок суду першої інстанції не узгоджується ані з заявленими сторонами вимогами та їх правовими підставами, ані з дослідженими судом доказами.
Відмовляючи у задоволенні основного позову про визнання відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_3 заявлено позов про позбавлення Шумельних права користування житловим будинком шляхом зняття їх з реєстрації. В той же час, як встановлено матеріалами справи, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 21 лютого 2023 року вже зняті з реєстрації, тобто- відсутній предмет спору.
Судова колегія не вдається до правової оцінки такого висновку суду першої інстанції з урахуванням того, що рішення суду в цій частині ані позивачем, ані відповідачами не оскаржене.
Натомість судова колегія враховує, щопред'явлення позову про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, є самостійною підставою для зняття особи з реєстрації місця проживання відповідними уповноваженими органами.
Така правова позиція підтверджується висновками Верховного Суду України, викладеними в постанові від 16 січня 2012 року у справі № 6-57цс11. Зокрема, у тексті постанови зазначено, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпоряджання своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред'явивши разом із тим одну з таких вимог: 1) про позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) про позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) про визнання особи безвісно відсутньої; 4) про оголошення фізичної особи померлою.
Таким чином, усунення перешкоди у реалізації права власності шляхом зняття особи з реєстраційного обліку залежить, зокрема, від вирішення питання про право користування тієї особи житловим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства (ст.ст. 71, 72, 116, 156 ЖК України, ст. 405 ЦК України).
У даній справі як встановлено судом, та вбачається з довідки від 22.02.2023 та з витягів з реєстру територіальної громади, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зняті з реєстрації за вказаною адресою з 21 лютого 2023 року за заявою ОСОБА_3 , тобто не з їх власної волі.
За ч. 1 ст. 156 ЖК України члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
За статтею 405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.
Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Судова колегія погоджується з тим, що тривала відсутність відповідачів з місцем їх постійного проживання була обумовлена також поважною причиною, якою є те, що 24 лютого 2022 року Російська Федерація розпочала повномасштабну агресію проти України з застосуванням сухопутних сил та зі здійсненням ракетно-бомбових ударів по містах та селах України.
При цьому, с. Степне, в якому проживають сторони, знаходиться на південний-схід від міста Запоріжжя, тобто - в бік лінії фронту. За таких обставин відсутність ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в спірному будинку в період після 24 лютого 2022 року, які були вимушені виїхати з села, та в цілому з України, обумовлена поважними причинами тож вони не можуть вважатися такими, що втратили право користування житлом на підставі статті 405 ЦК України.
За таких обставин, враховуючи, що відповідачі були безпідставно зняті з реєстрації за постійним місцем проживання без їх волі, судова колегія вважає, що належним способом захисту є заявлення ними позову про визнання права користування спірним житлом та перешкод для задоволення цього позову не встановлено.
Відповідачі також просили у своєму зустрічному позові про визнання за ними права на реєстрацію у спірному житловому приміщенні, проте такі вимоги не підлягають задоволенню з огляду на те, що визнання за особою право на проживання у житловому приміщенні є самостійною підставою для здійснення реєстрації її місця проживання відповідними уповноваженими органами.
Відтак апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню у частині відмови у задоволенні зустрічного позову про визнання права користування житловим приміщенням.
Керуючись ст. ст. 374, 375, 376, 382 ЦПК України, суд,-
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 18 вересня 2023 року у цій справі скасувати у частині відмови у задоволенні зустрічного позову про визнання права користування житловим приміщенням та ухвалити у цій частині позовних вимог нове рішення.
Позов ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права користування житловим приміщенням та права на реєстрацію місця проживання, - задовольнити частково.
Визнати за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право користування житловим будинком АДРЕСА_1 .
Іншу частину позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 14 грудня 2023 р.
Головуючий О.В. Крилова
Судді: С.В. Кухар
Е.А. Онищенко