Дата документу 05.12.2023 Справа № 334/6732/21
ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
ЄУН 334/6732/21 Головуючий у І інстанції: Добрєв М.В.
Провадження № 22-ц/807/1996/23 Суддя-доповідач: Поляков О.З.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 грудня 2023 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:
головуючого: Полякова О.З.,
суддів: Кухаря С.В.,
Крилової О.В.,
секретар: Бєлова А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Шокарєвої Альони Вікторівни на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 16 серпня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Дніпровський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у м. Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) про виключення з актового запису народження дитини запису про батька, внесення змін до актового запису про народження дитини,-
ВСТАНОВИЛА:
У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Дніпровський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у м. Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) про виключення з актового запису народження дитини запису про батька, внесення змін до актового запису про народження дитини.
В обґрунтування позову зазначав, що з 15.11.2006 перебуває в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 , від якого подружжя має доньку.
Позивач працює асистентом кафедри хірургії і проктології державного закладу «Запорізька медична академія післядипломної освіти МОЗ України», та постійно знаходиться на роботі, на чергуваннях, не приходить додому ночувати, з цього приводу в родині дужче часто виникали суперечки та сварки, внаслідок чого він був вимушений періодично мешкати за іншою своєю адресою.
Так, у 2015 році, перебуваючи у законному шлюбі, позивач надавав медичні консультації батьку ОСОБА_2 , з якою бачився декілька разів. Після надання медичних консультації батьку відповідача, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 особисто не зустрічались, спілкувались телефоном у справах батька відповідача, не цікавились особистим життям одне одного. Але влітку 2016 року ОСОБА_2 несподівано повідомила позивача, що вона вагітна і він є, нібито, батьком дитини.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 народила дитину. На її прохання забрати матір з дитиною з лікарні, позивач погодився допомогти.
Крім того, за словами позивача, сумніваючись у тому, що саме він є батьком дитини, він, все ж, вирішив допомагати відповідачу матеріально та морально, намагався піклуватися про дитину, придбав одяг, іграшки та продукти харчування.
При цьому ніяких стосунків після народження дитини позивач з відповідачем не мали. ОСОБА_1 щомісяця надавав ОСОБА_2 фінансову допомогу на дитину, але з часом вона почала вимагати більше грошей, погрожуючи розповісти про стосунки дружині позивача, що змусило його піти на поступки та надавати більшу фінансову підтримку.
ОСОБА_1 зазначав, що довідався про офіційне батьківство після отримання листа № 5 від 13.07.2021 Дніпровського ВДВС у м. Запоріжжя Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства Юстиції (м. Дніпро), яким його повідомлено про накладення арешту на його автомобіль та грошові кошти. У подальшому, ознайомившись з матеріалами цивільної справи про стягнення з нього аліментів, ОСОБА_4 дізнався, що ОСОБА_2 вказала його батьком своєї дитини під час реєстрації її народження, на підставі чого було внесено відомості до актового запису про народження дитини серія НОМЕР_1 від 29.11.2016.
Позивач категорично не згодний із цим фактом, стверджує, що не є батьком ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки не мав жодних стосунків з його матір'ю. Актовий запис про народження дитини, в якому він записаний батьком ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , вважає таким, що не відповідає дійсності.
Посилаючись на означені обставини, ОСОБА_1 просив суд зобов'язати Дніпровський ВДРАЦС в м. Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства Юстиції (м. Дніпро) виключили з актового запису про народження ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , № НОМЕР_2 серія НОМЕР_1 відомості про ОСОБА_1 як батька дитини.
Крім того, просив витребувати у Дніпровського ВДРАЦС у м. Запоріжжя Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства Юстиції (м. Дніпро) спільну заяву батька та матері про визнання батьківства № 225/17.4-05.01-52 від 29.11.2016, вирішити питання про призначення/ проведення судово-імунологічної експертизи/ судово-біологічної (генетичної) експертизи із застосуванням методики генотипоскопії (аналізу ДНК), на вирішення якої поставити питання: «Чи є ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьком дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 » Проведення експертизи просив доручити КУ «Запорізьке обласне бюро судово-медичної експертизи» Запорізької обласної ради. Також просив витребувати у ОСОБА_2 копії її паспортних даних та РНКОПП, та стягнути з неї судові витрати.
Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 16 серпня 2023 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням, ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Шокарєвої А.В. подавапеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, неповне з'ясування обставин справи, просить скасувати рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 16 серпня 2023 року та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Основним доводом апеляційної скарги є незгода скаржника з висновками суду першої інстанції щодо проведення судової експертизи. Зокрема, на думку скаржника, суд першої інстанції не врахував його пояснень про сплату вартості проведення експертизи з відповідною квитанцією. Суд не перевіряв і не ставив питання про щодо надання оригіналу квитанції експерту у письмовій формі. У той час як представник позивача повідомляв про відсутність та ухилення відповідача від проведення експертизи та просив суд застосувати наслідки такого ухилення відповідно до ст. 109 ЦПК України.
Відзивів на апеляційну скаргу не надходило.
08 листопада 2023 року до апеляційного суду надійшла заява Дніпровського ВДРАЦС про розгляд справи за відсутності представника відділу.
У судовому засіданні представник ОСОБА_1 - адвокат Шокарєва А.В. наполягала на задоволенні апеляційної скарги, скасуванні оскаржуваного рішення та задоволенні позову.
Інші учасники справи в судове засідання не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені відповідно до вимог чинного законодавства (а.с. 217, 222, 224, 225), клопотання про відкладення розгляду справи до апеляційного суду не надходили.
Згідно з ч. 2 ст. 372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, а тому колегія суддів вирішила розглядати справу за відсутності осіб, які не з'явились.
Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, доводи представника скаржника, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на таке.
За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення суду відповідає повною мірою.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, врахувавши інтереси малолітньої дитини,виходив з того, що позивач не надав належних та допустимих доказів, що спростовують його кровну спорідненість із дитиною.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Так, суд першої інстанції встановив та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є громадянином України, що підтверджується копією паспорту громадянина України серії НОМЕР_3 , виданого Кам'янсько-Дніпровським РВУМВС України в Запорізькій області 13 червня 2000 року (а.с. 11-13).
Відповідно до копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 29 листопада 2016 року, виданого Дніпровським районним у місті Запоріжжі ВДРАЦС ГТУЮ у Запорізькій області, ОСОБА_1 (позивач) та ОСОБА_2 (відповідач) зазначені батьками малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , про що зроблено відповідний актовий запис № 1267 (а.с 14).
Згідно з копією заяви матері та батька дитини про визнання батьківства від 29 листопада 2016 року, виданої Дніпровським районним у м. Запоріжжі ВДРАЦС ГТУЮ у Запорізькій області, ОСОБА_1 визнав себе батьком ОСОБА_5 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_5 . У графі «батько» вказано ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у графі «мати» вказано ОСОБА_2 , що закріплено підписами батька та матері (а.с. 100).
Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 23 листопада 2020 року з позивача на користь відповідача стягнуто аліменти на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Згідно з частинами першою - третьою статті 5 СК України держава охороняє сім'ю, дитинство, материнство, батьківство, створює умови для зміцнення сім'ї. Держава створює людині умови для материнства та батьківства, забезпечує охорону прав матері та батька, матеріально і морально заохочує і підтримує материнство та батьківство. Держава забезпечує пріоритет сімейного виховання дитини.
За змістом положень статті 125 СК України, якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від матері визначається на підставі документа закладу охорони здоров'я про народження нею дитини. Якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від батька визначається: 1) за заявою матері та батька дитини; 3) за рішенням суду.
Відповідно до частини першої статті 126 СК України походження дитини від батька визначається за заявою жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою. Така заява може бути подана як до, так і після народження дитини до органу державної реєстрації актів цивільного стану.
Статтею 136 СК України визначено, що особа, яка записана батьком дитини відповідно до статей 122, 124, 126 і 127 цього Кодексу, має право оспорити своє батьківство, пред'явивши позов про виключення запису про нього як батька з актового запису про народження дитини. У разі доведення відсутності кровного споріднення між особою, яка записана батьком, та дитиною суд постановляє рішення про виключення відомостей про особу як батька дитини з актового запису про її народження.
Відповідно до частини другої статті 136 СК України у разі доведення відсутності кровного споріднення між особою, яка записана батьком, та дитиною суд постановляє рішення про виключення відомостей про особу як батька дитини з актового запису про її народження.
У постанові Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» зазначено, що предметом доказування в таких справах є відсутність кровного споріднення між особою, записаною батьком, і дитиною.
Для з'ясування факту батьківства необхідним є застосування спеціальних знань, зокрема призначення судово-біологічної (судово-генетичної) експертизи.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), рішення якого є джерелом права згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», зауважив, що «на сьогодні ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини; його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт оспорюваного батьківства» (Калачова проти Російської Федерації № 3451/05, § 34, від 07 травня 2009 року).
Таким чином, висновок судово-біологічної (судово-генетичної) експертизи має важливе значення в процесі дослідження факту батьківства. Проте його необхідно оцінювати з урахуванням положень частин другої, третьої статті 89 ЦПК України, згідно з якими жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Відповідно до статті 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.
Такий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 613/96/21 (провадження № 61-11529св22).
Частиною першою статті 103 ЦПК України передбачено, що суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: для з'ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності.
Висновок судово-медичної (молекулярно-генетичної) експертизи - один із доказів, які суд повинен оцінювати разом з іншими доказами, і є підставою для категоричного висновку для визнання батьківства, оскільки ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини і його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт оспорюваного батьківства (рішення Європейського суду з прав людини від 07 травня 2009 року, заява № 3451/05).
Відповідно до пункту 2.5. Правил проведення судово-медичних експертиз (досліджень) у відділеннях судово-медичної імунології бюро судово-медичної експертизи, затверджених наказом Міністерства охорони здоров'я України № 6 від 17 січня 1995 року, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України від 26 липня 1995 року за № 252/788, експертизи спірного батьківства проводяться з метою встановлення можливості чи неможливості походження дитини від передбачених осіб на підставі законів наслідування властивостей людського організму методом геномної дактилоскопії, або шляхом дослідження групового поліморфізму антигенів, білків, ферментів тощо.
Експертиза спірного батьківства проводиться в такій послідовності:
а) ознайомлення з наданими документами;
б) збір анамнезу (перенесені захворювання, трансфузії крові тощо);
в) відбір крові і слини;
г) аналіз крові, а при необхідності і слини;
д) складання підсумку.
Забір крові і слини в осіб, які проходять у справі, здійснюється тільки при одночасному їх прибутті до відділення.
Відповідно до частини першої статті 109 ЦПК України у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з'ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.
Колегія суддів зауважує, що умовою для визнання факту, для з'ясування якого призначалася судово-генетична експертиза, є встановлення судом того, що учасник справи ОСОБА_2 ухилялася від участі в експертизі, яку неможливо провести без її участі та участі малолітньої дитини сторін у справі, батьківство щодо якої оспорюється, та не з'явилася разом з неповнолітньої дитиною до експертної установи у встановлений строк для збору анамнезу та відбору крові і слини.
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно того, що ОСОБА_1 не надав жодного доказу відсутності кровного споріднення між ним - особою, записаною батьком, і дитиною.
Посилання представника скаржника на те, що ОСОБА_2 ухилялася від проведення судово-генетичної експертизи, колегія суддів не бере до уваги з огляду на таке.
За клопотанням позивача у справі суд першої інстанції двічі призначав судово-імунологічну експертизу/ судово-біологічну (генетичну) експертизу із застосуванням методики генотипоскопії (аналізу ДНК), як того просив позивач.
Апеляційний суд підкреслює, що у відзиві на позовну заяву ОСОБА_2 не заперечувала проти клопотання ОСОБА_1 про призначення у справі судово-імунологічної експертизи (а.с. 31, 70), проте просила її провести в іншому закладі.
07 липня 2022 року представник відповідача - адвокат Качан О.С. подала до місцевого суду заяву про відкладення розгляду справи у зв'язку з тим, що із запровадженням воєнного стану, ОСОБА_2 разом з дітьми була вимушена покинути територію України та перебуває у Німеччині, на підтвердження чого надала копію паспорта громадянина України для виїзду за кордон з відповідними відмітками (а.с. 93-96, 103-104, 109).
Колегія суддів зауважує, що матеріали справи не містять підтвердження отримання вказаної ухвали відповідачем.
Так, перша експертиза була призначена ухвалою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 15 липня 2022 року в судовому засіданні за відсутності учасників справи (а.с. 112).
Матеріали справи не містять доказів отримання зазначеної ухвали відповідачем чи її представником.
Листом Запорізького НДЕКЦ МВС України повернуто без виконання ухвалу Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 15 липня 2022 року про призначення судово-імунологічної експертизи/судово-біологічної (генетичної) експертизи у зв'язку з неявкою вказаних у клопотанні осіб до експертної установи та відсутністю підтвердження оплати повної вартості проведення судової експертизи (а.с. 115-116)
12 січня 2023 року представник позивача - адвокат Шокарєва А.В. звернулась до суду з клопотанням про повторне призначення судово-імунологічної експертизи/ судово-біологічної (генетичної) експертизи із застосуванням методики генотипоскопії (аналізу ДНК), до якої додано копію квитанції про оплату за проведення експертизи в сумі 8606, 93 грн (а.с. 130-132).
Друга судово-імунологічна експертиза/ судово-біологічна (генетична) експертиза із застосуванням методики генотипоскопії (аналізу ДНК) була призначена ухвалою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 18 січня 2023 року.
Матеріали справи не містять жодних доказів направлення вказаної ухвали відповідачу зокрема.
Листом Запорізького НДЕКЦ МВС України від 01 лютого 2023 року на адресу суду направлено клопотання експерта у справі про забезпечення одночасного прибуття сторін до Центру, надання дозволу на повне або часткове знищення об'єктів дослідження з квитанцією на сплату повної вартості виконання молекулярно-генетичної експертизи в сумі 8854,55 грн (а.с. 131-141).
Ухвалою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 10 лютого 2023 року відновлено провадження у справі і призначено підготовче судове засідання на 02 березня 2023 року о 10 год. 30 хв.
22 лютого 2023 року ОСОБА_2 , скориставшись формою для звернення громадян, розміщеній на електронній сторінці суду, повідомила, що не зможе прибути в судове засідання у зв'язку з тим, що вона з дітьми та її адвокат перебувають за кордоном до налагодження без пекової ситуації в Україні (а.с. 143).
Ухвалою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 02 березня 2023 року, постановленою за відсутності сторін у справі, клопотання експерта задоволено.
В матеріалах справи відсутнє підтвердження отримання вказаної ухвали відповідачем.
Листом Запорізького НДЕКЦ МВС України 12 травня 2023 року направлено повідомлення про неможливість проведення судової експертизи, відповідно до якого, станом на 12 травня 2023 року вказані в клопотанні експерта особи до експертної установи одночасно не з'явились, документ, що засвідчує сплату повної вартості проведення експертизи, не наданий. Тобто, біологічні зразки та документ, що засвідчує сплату повної вартості проведення експертизи, не надані, провести судову експертизу не є можливим (а.с 149-150, зворот).
Враховуючи викладене, колегія суддів доходить висновку, що відповідач не була належно повідомлена про проведення судової молекулярно-генетичної експертизи, які призначалися ухвалами суду першої інстанції від 15 липня 2022 року та від 18 січня 2023 року, а відтак, доводи апеляційної скарги стосовно того, що ОСОБА_2 ухилялася від проведення судової молекулярно-генетичної експертизи, не знайшли свого підтвердження.
Крім того, колегія суддів констатує, що клопотань про призначення повторної молекулярно-генетичної експертизи до апеляційного суду не надходило.
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно того, що підстави (умови) для визнання факту, для з'ясування якого призначалася судова молекулярно-генетична експертиза (відсутності кровного споріднення між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 ), у зв'язку з ухиленням відповідача від проведення експертизи на підставі частини першої статті 109 ЦПК України відсутні.
Зокрема, місцевий суд врахував, що Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України (зі змінами) введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який неодноразово продовжений та діє до теперішнього часу.
Хоч ОСОБА_2 не з'явилася в експертну установу та не забезпечила явки малолітнього сина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на відбір біологічних зразків, вона мала для цього об'єктивні причини, адже виїхала разом із дитиною за межі України.
Про неможливість явки до експертної установи відповідач надсилала повідомлення, зокрема про те, що вона разом із малолітнім ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 проживають за кордоном у зв'язку із запровадженням в України воєнного стану, вони об'єктивно не мають змоги прибути до України для проведення аналізів ДНК.
Разом з тим, ні позивач, ні його представник не просили суд вирішити питання можливості відібрання необхідних біологічних зразків у малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за межами України.
В силу ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» батьки зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток.
Таким чином, ОСОБА_2 , як мати малолітньої дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в умовах воєнного стану, реального ризику життю та здоров'ю дитини, мала насамперед діяти в інтересах сина, зобов'язана піклуватися про його безпеку, а відтак, відсутні підстави для визнання факту ухилення ОСОБА_2 від проведення експертизи на предмет встановлення кровного споріднення між ОСОБА_1 та малолітнім ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , для з'ясування якого призначалась експертиза.
Доводи апеляційної скарги про те, що скаржник оплатив повну вартість проведення експертизи також не знайшли свого підтвердження з огляду на таке.
Вартість проведення судової молекулярно-генетичної експертизи в цивільних провадженнях та молекулярно-генетичного експертного дослідження в підрозділах Експертної служби МВС установлена постановою Кабінету Міністрів України від 04 червня 2007 року № 795 «Про затвердження переліку платних послуг, які надаються підрозділами Міністерства внутрішніх справ, Національної поліції та Державної міграційної служби, і розміру плати за їх надання» (із змінами).
Відповідно до пункту 3 Порядку «Про затвердження переліку платних послуг, які надаються підрозділами Міністерства внутрішніх справ, Національної поліції та Державної міграційної служби, і розміру плати за їх надання», надання послуг здійснюється після підтвердження їх оплати. Проте, в повідомленні експерта про неможливість проведення судової експертизи зазначено, що документ, який засвідчує сплату повної вартості проведення експертизи, не наданий. Підтвердженням оплати послуг є надані замовником документ або інформація (реквізити платежу) про внесення плати в будь-якій формі.
Так, на підтвердження оплати послуг експерта представник скаржника надала суду першої інстанції копію квитанції про оплату за проведення експертизи в сумі 8606,93 грн (а.с. 130-132) у зв'язку з чим. На думку скаржника, експертиза не була проведена тільки з вини відповідача, яка ухиляється від проведення даної експертизи, надсилаючи на адресу суду заяви про неможливість явки, а не з тих підстав, які зазначені в повідомленні експерта, щодо ненадання доказу повної сплати вартості експертизи.
Проте з матеріалів справи вбачається, що повна вартість молекулярно-генетичної експертизи у справі складає 8854,55 грн (а.с. 131-141), що спростовує вищевказані доводи.
Недоречним є твердження скаржника щодо форми такого підтвердження, адже згаданий Порядок дозволяв йому надати експерту документ або інформацію (реквізити платежу) про внесення плати в будь-якій формі.
Під час ухвалення оскаржуваного судового рішення, суд першої інстанції враховував, що питання щодо походження дитини вирішується на підставі сукупності доказів. Висновки експертизи, у тому числі судово-генетичної, необхідно оцінювати з урахуванням положень ЦПК України, згідно з якими жоден доказ не має для суду наперед установленого значення, він оцінює докази в їх сукупності, а результати оцінки відображає у рішенні з наведенням мотивів їх прийняття чи відхилення (стаття 89 ЦПК України).
Проте ОСОБА_1 не надав суд належних доказів на підтвердження викладених у позовній заяві обставин, разом з тим, колегія суддів зважає на суперечливість тверджень самого позивача, який зазначав про робочий характер відносин з ОСОБА_2 телефоном з приводу здоров'я її батька.
Визнаний позивачем факт постійної сплати коштів відповідачу на утримання дитини від її народження не може слугувати підтвердженням його батьківства сам по собі, але створює досить значні сумніви достовірності обставин, викладених у позові. Зокрема, тверджень щодо часу, коли позивач дізнався про батьківство (у липні 201 року), тоді як 16 листопада 2016 року він підписав спільну заяву батька та матері дитини про визнання батьківства, у 2020 році подавав до суду відзив на позовну заяву у справі № 334/4628/20 за позовом відповідача про стягнення з нього аліментів на користь ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ін.
У статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради СРСР від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція) закріплено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини.
Відповідно до ст. 7 Конвенції дитина має бути зареєстрована одразу ж після народження і з моменту народження має право на ім'я і набуття громадянства, а також, наскільки це можливо, право знати своїх батьків і право на їх піклування.
Так, на думку колегія суддів, суд першої інстанції врахував психологічне значення наслідків судового рішення для дитини, оскільки дитина повинна мати можливість реалізувати своє природне право знати свого батька, а також враховано природний обов'язок батька турбуватися про своїх нащадків.
Статтею 3 Конвенції про права дитини, схваленої резолюцією 44 сесії Генеральної Асамблеї ООН 44/25 від 20.11.1989 року та ратифікованою постановою ВРУ від 27.02.1991 року № 789-XII, встановлено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Таким чином, апеляційний суд перевірив доводи скаржника та дійшов висновку, що вони є безпідставними, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
При цьому, колегія суддів враховує усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30).
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (справа "Проніна проти України", № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).
Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржниці та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання обґрунтованості висновків суду першої інстанції, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції.
За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про те, що, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно з вимогами ст. 76-78, 81, 89, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим, апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Шокарєвої А.В.слід залишити без задоволення, а рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 16 серпня 2023 року - без змін.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів, -
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Шокарєвої Альони Вікторівни - залишити без задоволення.
Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 16 серпня 2023 рокув цій справі - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повна постанова складена 14 грудня 2023 року.
Головуючий:
Судді: