Дата документу 14.12.2023 Справа № 335/2042/23
ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Справа № 22-ц/807/2227/23 Головуючий у 1-й інстанції: Апаллонова Ю.В.
Є.У.№ 335/2042/23 Суддя-доповідач: Кочеткова І.В.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 грудня2023 року м. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого: Кочеткової І.В.,
суддів: Бєлка В.Ю.,
Дашковської А.В.,
розглянувши в порядку спрощеного письмового провадження без виклику учасників справи цивільну справу за позовом Концерну «Міські теплові мережі» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги з централізованого опалення,
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 20 вересня 2023 року
ВСТАНОВИВ:
У березні 2023 року Концерн «Міські теплові мережі» звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги з централізованого опалення. Зазначав, що Концерн «Міські теплові мережі» підготував для Відповідача належним чином оформлений договір купівлі-продажу теплової енергії №204110 від 27.12.2018, неодноразово запрошував на його укладення шляхом направлення листів. Договір купівлі - продажу теплової енергії за своєю природою є різновидом господарського договору, на який розповсюджується норми ГК України. На момент укладення договору, відповідно до ч.3,4,8 ст.181 ГК України (в редакції 03.02.2019), сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору. За наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала договір, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі. У двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей з підписаним договором. У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.
16.01.2019 Концерн «Міські теплові мережі» направив на адресу відповідача проект договору купівлі-продажу теплової енергії. Зазначений договір отримано відповідачем 30.01.2019 у подальшому, 05.03.2019 відповідач направив на адресу позивача лист з договором купівлі - продажу теплової енергії та протокол розбіжностей №1 від 15.02.2019 (вказаний лист зареєстрований Концерні «МТМ» 06.03.2019). 04.04.2019 Концерн «Міські теплові мережі» направив на адресу відповідача договір купівлі-продажу теплової енергії, протокол узгодження розбіжностей протоколу розбіжностей №1 від 15.02.2019. Таким чином, сторони не виконали умови ст. 181 ГК України (в редакції 03.02.2019, яка чинна на момент укладання договору), отже договір вважається неукладеним. Відсутність договору на надання житлово-комунальних послуг сама по собі не є підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі. Концерн «МТМ» є виконавцем послуг з централізованого опалення. За період з листопада 2020 року по листопад 2022 року позивач відпустив нежитловому приміщенню, розташованому за адресою: АДРЕСА_1 теплову енергію на загальну суму 2224,89 грн. Відповідач, в свою чергу, оплати за надані послуги не здійснював у зв'язку з чим утворилась заборгованість по сплаті за надані позивачем послуги. З урахуванням зазначеного позивач просив суд стягнути з відповідача заборгованість за надані послуги у розмірі 2224 грн. 89 коп.,судовий збір у розмірі 2684,00грн.
Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 20 вересня 2023 року позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Концерну «Міські теплові мережі» заборгованість за послуги з централізованого опалення у розмірі 2224,89 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Концерну «Міські теплові мережі» судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 684 грн.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 ставить питання про скасування рішення суду та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Вважає, що судом першої інстанції порушені норми матеріального і процесуального права, висновки суду першої інстанції суперечать фактичним обставинам справи і висновкам, які зроблені судом у справі №335/11038/20 по спору між тими ж сторонами з приводу стягнення заборгованості за інший проміжок часу.
Таким чином Скаржник вважає, що суд першої інстанції не дав належної оцінки вказаному вище судовому рішенню та безпідставно задовольнив позовні вимоги.
У письмових поясненнях, які фактично є відзивом на апеляційну скаргу, Концерн «МТМ» зазначає, що оскаржуване рішення є законним і обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги вважає необґрунтованими. Зазначає, що судове рішення в іншій справі про стягнення заборгованості за інший період часу не є преюдицією. Мотиви судового рішення, правова кваліфікація спірних правовідносин при розгляді іншої справи не є обов'язковими для суду, оскільки не є преюдиційним фактом.
Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу.
Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Зважаючи на те, що справа є малозначною, її розгляд здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
За вимогами п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скарг без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Задовольняючи позовні вимоги Концерну «Міські теплові мережі», суд першої інстанції виходив із їх доведеності та обґрунтованості, та стягнув заборгованість за комунальні послуги.
Колегія суддів погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України).
Частиною 1 статті 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно до змісту ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст. 81 ЦПК України).
Судом встановлено, що відповідачка є власником нежитлового приміщення, розташованого в АДРЕСА_2 , та споживачем послуг з постачання теплової енергії, які надаються Концерном «МТМ».
Предметом спору є заборгованість ОСОБА_1 за надані Концерном «МТМ» послуги з постачання теплової енергії за період з листопада 2020 року по квітень 2021 року.
Згідно рішення Виконавчого комітету Запорізької міської Ради № 25 від 29.01.2009 р. «Про визначення виконавців житлово-комунальних послуг» у м. Запоріжжя, починаючи з 01.01.2009 р. виконавцем житлово-комунальних послуг для населення, що мешкає у житловому фонді комунальної власності з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води визначено Концерн «МТМ» в будинках, мережі яких безпосередньо приєднані до теплових мереж Концерну «МТМ».
Основною метою діяльності концерну «Міські теплові мережі» є здійснення виробничо-технічної діяльності, спрямованої на надійне та безперебійне забезпечення споживачів тепловою енергією, призначеної для централізованого опалення, одержання прибутку для здійснення діяльності концерну та задоволення на його основі соціально-економічних інтересів трудового колективу концерну.
Концерн «Міські теплові мережі» зареєстрований у Єдиному державному реєстрі підприємств, установ, організацій і є виробником теплової енергії, яка, у тому числі, надається населенню м. Запоріжжя для побутових потреб населення та підприємств, установ, організацій та її збут та інше.
У статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що індивідуальним споживачем житлово-комунальних послуг (далі - споживач) є фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об'єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги. Житлово-комунальні послуги - результатт господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг".
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.
Фактично між сторонами виникли правовідносини з приводу постачання теплової енергії, які регулюються законами України «Про теплопостачання», «Про житлово-комунальні послуги № 2189-VІІІ» (в редакції 01.05.2019), Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630 (діяли до 30.04.2022), Правилами надання послуги з постачання теплової енергії, затвердженими постановою КМУ № 830 від 21.08.2019, умовами Типового індивідуального договору про надання послуги з постачання теплової енергії.
За положенням ч. 1 ст. 6 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» учасниками правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг є: 1) споживачі (індивідуальні та колективні); 2) управитель; 3) виконавці комунальних послуг.
Правовідносини, що виникають у процесі надання та споживання житлово-комунальних послуг, мають ознаки зобов'язання, в силу яких споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
За правилами ст.ст. 19, 25 Закону України «Про теплопостачання» споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію, у разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії заборгованість стягується в судовому порядку.
Відповідно до частини першої статті 714 ЦК України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.
Тлумачення як положень частини першої статті 714, так і інших норм глави 54 ЦК дозволяє стверджувати, що по своїй суті договір, на підставі якого відбувається постачання теплової енергії споживачу, є видом договору купівлі-продажу. Такий же висновок можливо зробити й при тлумаченні норм, закріплених в Законі України «Про теплопостачання».
Відповідно до вимог ч. 7 статті 21 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» № 2189-VІІІ, який набрав чинності з 01.05.2019, послуга з постачання теплової енергії надається згідно з умовами договору, що укладається з урахуванням особливостей, визначених цим Законом, та вимогами правил надання послуг з постачання теплової енергії, що затверджується Кабінетом Міністрів України, якщо інше не передбачено законом.
Статтею 12 цього Закону передбачено, що надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах. Договори про надання житлово-комунальних послуг укладаються відповідно до типових.
Згідно з ч. 4 статті 13 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» № 2189-VІІІ з пропозицією про укладання договору про надання комунальних послуг або внесення змін до нього може звернутись будь-яка сторона, надавши письмово другій стороні проект відповідного договору (змін до нього), складений згідно з типовим договором.
Отже, законодавством передбачений двосторонній обов'язок щодо укладання договору про надання житлово-комунальних послуг, у зв'язку з чим відмова від оплати таких послуг споживачем з посиланням на відсутність укладеного договору є безпідставною та не береться до уваги, оскільки споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними.
Відсутність укладеного між сторонами договору, обов'язковість укладання якого покладається і на споживача, і на теплопостачальну організацію, не виключає можливості стягнення зі споживача на користь теплопостачальної організації вартості послуг з теплопостачання, оскільки між сторонами склалися фактичні договірні відносини.
Зазначена правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду України від 30 жовтня 2013 року у справі № 6-59цс13, в Постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 904/2238/17 та від 16 жовтня 2018 року у справі № 904/7377/17, відповідно до якого «укладення договору з теплопостачання відповідно до статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» та Правил користування тепловою енергією, є не правом споживача послуг, а його обов'язком, а сам лише факт не укладення такого договору не може слугувати підставою для звільнення споживача від сплати за фактично спожиту теплову енергію в спірний період».
Відсутність між сторонами договору на надання послуг з централізованого опалення не є підставою для несплати за надані Концерном «Міські теплові мережі» послуги, оскільки обов'язок оплати випливає з закону.
Згідно з ч.1 ст. 9 цього Закону, споживач здійснює оплату за спожиті послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором.
Згідно положень п. 30 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, споживач зобов'язаний дотримуватися вимог нормативно-правових актів у сфері житлово-комунальних послуг.
Пунктом 18 Правил надання послуг з централізованого опалення постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення унормовано, що розрахунковим періодом для оплати послуг, якщо інше не визначено договором, є календарний місяць. Оплата послуг здійснюється не пізніше 20 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом (місяцем), якщо договором не встановлено інший строк.
Відповідно до пункту 20 Правил, плата за надані послуги вноситься споживачем відповідно до показань засобів обліку води і теплової енергії або затверджених нормативів (норм) споживання на підставі платіжного документа (розрахункової книжки, платіжної квитанції тощо) або відповідно до умов договору на встановлення засобів обліку.
Статтею 322 ЦК України визначено, що власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом за власні кошти. До таких витрат належать витрати, пов'язані зі зберіганням майна, його ремонтом, забезпечення збереження його властивостей тощо. Невиконання власником свого обов'язку по утриманню своєї власності може створювати небезпеку для третіх осіб. Опалення є однією із витрат пов'язаною зі зберіганням майна, а отже оплата за надані послуги для сталого функціонування приміщення є обов'язком власника.
Оскільки між позивачем та відповідачем відсутній укладений договір, тому під час розрахунків застосовується термін оплати вказаний у пункті 18 Правил.
Згідно до положень п. 30 Правил 630 Споживач зобов'язаний дотримуватися вимог нормативно-правових актів у сфері житлово-комунальних послуг.
Згідно з Законом України про теплопостачання, серед основних обов'язків Споживача є додержання вимог договору та нормативно-правових актів.
Відповідно до п.40 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання гарячої, води і водовідведення і типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води, Споживач зобов'язаний дотримуватись вимог нормативно технічних документів та договору, вчасно проводити розрахунки за спожиту теплову енергію та здійснювати інші платежі відповідно до умов договору та цих Правил.
Судом першої інстанції також встановлено, що за вказаний період заперечень з боку споживача щодо нарахувань, зазначених у рахунках та актах приймання-передачі теплової енергії на адресу Концерну «МТМ» не надходило.
Отже відповідач є споживачем послуг з централізованого опалення за вищевказаною адресою та користувався послугами позивача, а тому навіть при відсутності письмового договору на його ім'я та при фактичному отриманні послуг він повинен проводити оплату за спожиті послуги з централізованого опалення.
Згідно з наданим позивачем розрахунком суми заборгованості позивач у період з листопада 2020 року по квітень 2021 року відпустив теплову енергію у нежитлове приміщення, яке розташовано за адресою: АДРЕСА_1 , на загальну суму 3984,04 грн., що також підтверджується наданим позивачем розрахунком основного боргу, копії рахунків та актів передачі теплової енергії, технічні умови.
Згідно розрахунку позивача, який не оспорюється відповідачем, після закінчення спірного періоду, відповідачем внесено на рахунок позивача у погашення заборгованості 1759,15 грн., які враховані як погашення заборгованості за листопад 2020-січень 2021 р.
Заборгованість відповідача перед Концерном «МТМ» по оплаті за відпущену теплову енергію складає 2224,89грн., що підтверджується розрахунком, який надано позивачем.
Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що надані позивачем докази про наявність заборгованості зі сплати спожитої теплової енергії у пред'явленому до стягнення розмірі в сумі 2224,89 гривень з листопада 2020 року по квітень 2021 року - є належними та допустимими. При цьому, відповідач не надав докази про відмову в установленому порядку від отримання послуги теплопостачання.
Що стосується доводів апеляційної скарги про не врахування судом першої інстанції висновків, викладених в іншому судовому рішенні, то апеляційний суд вважає за необхідне вказати про таке.
По-перше, вказані доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції.
По-друге, судом було встановлено, що в січні 2021 р. Концерном «МТМ» було пред'явлено до ОСОБА_1 позов про стягнення заборгованості за послуги з централізованого опалення вказаного вище приміщення, за період з листопада 2017 року по квітень 2020 року.
26.01.2022 р. рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя у цивільній справі № 335/11038/20 позовні вимоги Концерну «Міські теплові мережі» до ОСОБА_1 залишені без задоволення. Зазначене рішення набрало законної сили.
Відповідно до частини другої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили.
Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб'єктивними і об'єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішення у такій справі правовідносини.
Суб'єктивними межами є те, що у двох справах беруть участь одні й ті самі особи чи їх правонаступники, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини. Об'єктивні межі стосуються обставин, встановлених рішенням суду.
Преюдиційні обставини не потребують доказування, якщо одночасно виконуються такі умови: обставина встановлена судовим рішення; судове рішення набрало законної сили; у справі беруть участь ті самі особи, які брали участь у попередній справі, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Не потребують доказування обставини, встановлені рішення суду, тобто ті обставини, щодо яких мав місце спір і які були предметом судового розгляду. Не має преюдиційного значення оцінка судом конкретних обставин справи, які сторонами не оспорювалися, мотиви судового рішення, правова кваліфікація спірних відносин. Преюдиційне значення можуть мати ті факти, щодо наявності або відсутності яких виник спір, і які, зокрема зазначені у резолютивній частині рішення.
Визначаючи критерії преюдиційності судового рішення, важливо звернути увагу на те, що не має преюдиціального значення мотиви рішення, правова кваліфікація спірних правовідносин, а також оцінка судом конкретних обставин справи, які не оспорювалися. На цьому наголосила ВП ВС у постанові від 3 липня 2018 р. у справі № 917/1345/17. Аналогічні за змістом висновки також містяться і у постанові ВС у справі № 320/4938/17від 11.12.2019.
Мотиви судового рішення, правова кваліфікація спірних відносин, надана іншим судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов'язковою для суду і не має преюдиційного значення, а тому з огляду на висновки іншого суду, зокрема відмову у позові за недоведеністю за інший період виникнення заборгованості, предметом розгляду іншим судом не був спір щодо визнання договору укладеним чи зобов'язання укласти договір тощо, а тому таким рішенням встановлено не фактичні обставини, які просить врахувати учасник справи, а надана їх правова оцінка.
Проте у цій справі є предметом доказування заборгованість ОСОБА_1 перед Концерном «МТМ» у інший період - з листопада 2020 року по квітень 2021 року, тому посилання апелянта на вказане судове рішення є необгрунтованим.
Пунктом 8 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених Постановою КМУ від 21.07.2005 № 630 встановлюється, що послуги надаються споживачеві згідно з договором, що оформляється на основі типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення.
Позивач свій обов'язок виконав, підготував для відповідача належним чином оформлений договір купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді № 204110 від 27.12.2018 та неодноразово запрошував на його укладення шляхом направлення листів (копія супровідного листа з доказами відправлення додані позивачем до позовної заяви).
Концерн «Міські теплові мережі» відповідно до положень Закону України «Про природні монополії» є суб'єктом природної монополії та діє на підставі виданих ліцензій на провадження господарської діяльності з виробництва, транспортування, постачання теплової енергії, тому у своїй основній діяльності таке підприємство повинно дотримуватися законодавства, яке регулює відносини у сфері теплопостачання (виробництво, транспортування, постачання теплової енергії).
Для створення умов перебування та проживання осіб у жилих і нежилих приміщеннях, зокрема, шляхом забезпечення їх опаленням, законодавством України передбачено регулювання у сферах виробництва, транспортування постачання теплової енергії.
Регулювання та встановлення відносин у сфері надання житлово-комунальних (комунальних) послуг здійснюється відповідно до таких основних нормативно-правових актів: Закони України «Про житлово-комунальні послуги», Постанови Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 № 630 «Про затвердження Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення», Постанови Кабінету Міністрів України від 01.06.2011 № 869 «Про забезпечення єдиного підходу до формування тарифів на житлово-комунальні послуги», Постанови Кабінету Міністрів України від 17.02.2010 № 151 «Про затвердження Порядку проведення перерахунків розміру плати за надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення в разі ненадання їх або надання не в повному обсязі, зниження якості».
Згідно з приписами ч. 2 ст. 25 Закону України «Про теплопостачання» теплопостачальні організації, які здійснюють діяльність із постачання теплової енергії з використанням власних теплових мереж, зобов'язані забезпечити рівноправний доступ до цих мереж усіх суб'єктів господарської діяльності відповідно до укладених договорів. У разі наявності технічної можливості теплопостачальні організації, що здійснюють постачання теплової енергії на закріпленій території, не мають права відмовити споживачу, який розташований на цій території, в укладенні договору.
Статтею 24 Закону України «Про теплопостачання» передбачений, зокрема, обов'язок споживача на своєчасне укладення договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії; додержання вимог договору та нормативно-правових актів. Зазначені положення кореспондуються з пунктами 4, 14 наведених вище Правил, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 № 1198, якими передбачено, що користування тепловою енергією допускається лише на підставі договору купівлі-продажу теплової енергії, споживач зобов'язаний до початку подачі теплоносія до системи теплоспоживання укласти з теплопостачальною організацією такий договір. Відповідно до цих Правил споживач теплової енергії - це фізична особа, яка є власником будівлі або суб'єктом підприємницької діяльності, чи юридична особа, яка використовує теплову енергію відповідно до договору.
Статтею ст.1 Закону України «Про теплопостачання» встановлено, що у цьому Законі основні терміни вживаються в такому значенні:
- теплова енергія - товарна продукція, що виробляється на об'єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу;
- споживач теплової енергії - фізична або юридична особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору;
Із вищенаведеного слідує, що комунальні послуги надаються споживачеві згідно з договором, що укладається у відповідності до типового договору, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 № 630, а сторони не можуть відступати від затверджених норм, а можуть тільки уточнювати окремі норми типового договору.
Відповідно до п. 8 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 № 630, Послуги надаються споживачеві згідно з договором, що оформляється на основі типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення. Даною постановою також затверджено форму та зміст (умови) Типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення.
Відповідно до ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» діяв до 01.05.2019 (надалі Закон- 1875-IV) тобто на час правовідносин сторін з приводу укладення договору, визначено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.
Відповідно до ст. 20 Закону Споживач зобов'язаний: 1) укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору; 2. Відповідач зобов'язаний: 3) підготувати та укласти із споживачем договір на надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором;
Стаття 26 Закону №1875-IV) визначає, що істотними умовами договору на надання житлово-комунальних послуг є: 1) найменування сторін; 2) предмет договору; 3) вичерпний перелік житлово-комунальних послуг, тарифи та їх складові на кожну з цих послуг, загальна вартість послуг; 4) порядок оплати за спожиті житлово-комунальні послуги; 5) порядок перерахунків розміру плати за житлово-комунальні послуги в разі їх ненадання або надання не в повному обсязі, зниження їх якості; 6) права та обов'язки сторін; 7) порядок контролю та звіту сторін; 8) порядок вимірювання обсягів та визначення якості наданих послуг; 9) визначення точок розподілу, в яких відбувається передача послуг від виконавця/виробника споживачу; 10) порядок обслуговування мереж та розподіл повноважень щодо їх експлуатації та відновлення (ремонту); 11) умови доступу в квартиру, будинок, приміщення, на земельну ділянку для усунення аварій, неполадок, огляду мереж, зняття контрольних показників засобів обліку; 12) порядок здійснення ремонту; 13) відповідальність сторін та штрафні санкції за невиконання умов договору; 14) порядок вирішення спорів; 15) перелік форс-мажорних обставин; 16) строк дії договору; 17) умови зміни, пролонгації, припинення дії договору; 18) дата і місце укладення договору.
Крім істотних договір може містити інші умови за згодою сторін. Договір не може містити умов, що вводять додаткові види оплати послуг, не передбачені типовими договорами на надання житлово-комунальних послуг, затвердженими Кабінетом Міністрів України.
Договір на надання житлово-комунальних послуг набирає чинності з моменту його укладення. У разі якщо виконавець не є виробником, відносини між ним та виробником регулюються окремим договором, який укладається відповідно до вимог цієї статті.
Процедура погодження договору відбувається протягом одного місяця з дня внесення проекту договору однією із сторін.
У разі зникнення потреби в отриманні послуги або відмови споживача від користування послугою виконавця/виробника споживач має право розірвати договір у порядку, встановленому законом.
Закон України «Про житлово-комунальні послуги» 2189-VIII згідно п.1-3 Прикінцевим і перехідним положенням набрав чинності з дня, наступного за днем його опублікування, та введено в дію з 1 травня 2019 року, крім: статті 1, частини першої статті 2, статей 3-7, 9, 11, 12, частини другої статті 26, статей 27 та 29 (в частині регулювання послуги з управління багатоквартирним будинком), частини другої статті 2, частин третьої та четвертої статті 8, частин другої та третьої статті 10, статті 15, частин першої, третьої та п'ятої статті 16, статті 18, частини п'ятої статті 28, пунктів 2, 3-1, 6, підпункту 1, підпункту «б» підпункту 2, підпунктів 5 та 11 пункту 8 цього розділу, які вводяться в дію через шість місяців з дня набрання чинності цим Законом; частини третьої статті 11, абзаців першого та другого частини п'ятої статті 18, які вводяться в дію з 1 січня 2019 року. Визнано таким, що втратив чинність, Закон України «Про житлово-комунальні послуги» (Відомості Верховної Ради України, 2004 р., № 47, ст. 514 із наступними змінами) з дня введення в дію цього Закону, крім норм, що регулюють надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, управління будинком, спорудою або групою будинків, ремонту приміщень, будинків, споруд, які втрачають чинність через шість місяців з дня набрання чинності цим Законом.
Договори про надання комунальних послуг, укладені до введення в дію цього Закону, зберігають чинність на умовах, визначених такими договорами, до дати набрання чинності договорами про надання відповідних комунальних послуг, укладеними за правилами, визначеними цим Законом.
Отже, станом на дату листування сторін з приводу укладення договору купівлі-продажу теплової енергії Закон України «Про житлово-комунальні послуги» 2189-VIII набрав чинності, проте не вступив у дію, а тому правовідносини з приводу укладення договорів регулювалися положенням ст. 19,20, 26 Закону «Про житлово-комунальні послуги», який діяв до 01.05.2019 № 1875-IV, а відтак при вирішенні спору суд враховує саме положення чинного на час правовідносин законодавства.
Судом встановлено, що 16.01.2019 Концерн «Міські теплові мережі» направив на адресу відповідача проект договору купівлі - продажу теплової енергії (лист №40/09 від 14.01.2019).
Зазначений договір отримано відповідачем 30.01.2019, що ним не заперечується, оскільки згідно листа ОСОБА_1 від 05.03.2019 №05-03/19 на адресу Концерну «МТМ» зазначено, що відповідь надається на лист від 14.01.2019, отриманий 30.01.2019.
В матеріалах справи відсутні докази реагування відповідачем на пропозицію укласти договір протягом одного місяця, як то було передбачено ст. 26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» № 1875-IV, відповідач не повідомив протягом одного місяця про свою відмову від укладання договору (внесення змін) та не надав своїх заперечень або протоколу розбіжностей до нього, і не вчинив дії, які засвідчують його волю до отримання (продовження отримання) відповідної комунальної послуги від цього виконавця (у тому числі здійснив оплату наданих послуг). Отже, процедура погодження договору протягом одного місяця з дня внесення проекту договору однією із сторін не відбулася.
У подальшому ОСОБА_1 у листі від 05.03.2019 повідомлено Концерн «МТМ» про складання Протоколу розбіжностей №1 від 15.02.2019 та направлено договір купівлі-продажу від 27.12.2018, додатки до нього та протокол розбіжностей (а.с.21).
Вказаний лист із Протоколом розбіжностей №1 ОСОБА_1 05.03.2019 направила на адресу позивача лист з договором купівлі - продажу теплової енергії та протокол розбіжностей №1 від 15.02.2019 (вказаний лист зареєстрований у Концерні «МТМ» 06.03.2019) (а.с.21) ,тобто через 35 календарних днів з моменту отримання пропозиції укласти договір, тобто з пропуском місячного строку визначеного ст. 26 Закону № 1875-ІV.
Отримавши 06.03.2019 лист ОСОБА_1 з договором купівлі - продажу теплової енергії та протокол розбіжностей №1 від 15.02.2019, Концерн «МТМ» в межах місячного строку (а.с.22,15-17) - 04.04.2019 направив на адресу відповідача договір свої заперечення у вигляді протоколу узгодження розбіжностей до нього від 19.03.2019. В матеріалах справи відсутні відомості щодо підписання вказаного протоколу узгодження відповідачем.
Також, згідно ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Відповідно ж ст.ст. 640-646 ЦК України, договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення.
Пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття. Реклама або інші пропозиції, адресовані невизначеному колу осіб, є запрошенням робити пропозиції укласти договір, якщо інше не вказано у рекламі або інших пропозиціях. Пропозиція укласти договір може бути відкликана до моменту або в момент її одержання адресатом. Пропозиція укласти договір, одержана адресатом, не може бути відкликана протягом строку для відповіді, якщо інше не вказане у пропозиції або не випливає з її суті чи обставин, за яких вона була зроблена.
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом. Особа, яка прийняла пропозицію, може відкликати свою відповідь про її прийняття, повідомивши про це особу, яка зробила пропозицію укласти договір, до моменту або в момент одержання нею відповіді про прийняття пропозиції.
Якщо у пропозиції укласти договір вказаний строк для відповіді, договір є укладеним, коли особа, яка зробила пропозицію, одержала відповідь про прийняття пропозиції протягом цього строку.
Якщо пропозицію укласти договір зроблено усно і в ній не вказаний строк для відповіді, договір є укладеним, коли особа, якій було зроблено пропозицію, негайно заявила про її прийняття. Якщо пропозицію укласти договір, в якій не вказаний строк для відповіді, зроблено у письмовій формі, договір є укладеним, коли особа, яка зробила пропозицію, одержала відповідь протягом строку, встановленого актом цивільного законодавства, а якщо цей строк не встановлений, - протягом нормально необхідного для цього часу.
Якщо відповідь про прийняття пропозиції укласти договір одержано із запізненням, особа, яка зробила пропозицію, звільняється від відповідних зобов'язань. Якщо відповідь про прийняття пропозиції укласти договір було відправлено своєчасно, але одержано із запізненням, особа, яка зробила пропозицію укласти договір, звільняється від відповідних зобов'язань, якщо вона негайно повідомила особу, якій було направлено пропозицію, про одержання відповіді із запізненням. Відповідь, одержана із запізненням, є новою пропозицією. За згодою особи, яка зробила пропозицію, договір може вважатись укладеним незалежно від того, що відповідь про прийняття пропозиції укласти договір було відправлено та (або) одержано із запізненням.
Відповідь про згоду укласти договір на інших, ніж було запропоновано, умовах є відмовою від одержаної пропозиції і водночас новою пропозицією особі, яка зробила попередню пропозицію.
Також відповідно до ст. 648 ЦК України, зміст договору, укладеного на підставі правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, обов'язкового для сторін (сторони) договору, має відповідати цьому акту. Особливості укладення договору на підставі правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування встановлюються актами цивільного законодавства.
Аналізуючи вказані норми закону у контексті спірних правовідносин слід вказати, що надання послуг з теплопостачання у спірний період передбачено виключно на договірній основі. Проте договори про надання та отримання таких послуг укладаються відповідно до згаданих вимог закону не на індивідуальній основі з кожним споживачем з індивідуальними умовами, довільної форми, свобода ж договору у вказаних відносинах до певної міри врегульована законом та не є безмежною.
Так, відповідно до згаданих вимог закону виконавець зобов'язаний підготувати для кожного із споживачів індивідуальний договір (фактично договір приєднання) на основі типового договору та надіслати примірник такого договору споживачу для підписання. Споживач же зобов'язаний такий договір (на основі типового, який відповідає умовам типового та вимогам закону) підписати. Все таки законодавець надає певну свободу вибору для споживача з метою захисту його прав та інтересів надаючи споживачеві можливість не погоджуватися із надісланим договором, у випадку якщо такий не відповідає умовам типового. Надає можливість подавати свої заперечення, зауваження, тощо з цього приводу. Для цього споживачу надано місячний термін з дня внесення проекту договору. Крім цього, слід вважати, що будь-які претензії з приводу неотримання послуги, отримання послуг неналежної якості, не у повній мірі, тощо можуть бути подані відповідно до норм закону лише в межах укладеного договору, який знову ж повинен відповідати умовам типового.
З огляду на вказані обставини та дії сторін, в розумінні Закону України «Про житлово-комунальні послуги» в редакції на час спірних правовідносин в сукупності із положеннями ст. 638, 640-646, 648 ЦК України, договір між сторонами не є укладеним, оскільки сторони в належній формі не досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Згідно зі ст. 649 ЦК України розбіжності, що виникли між сторонами при укладенні договору на підставі правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування та в інших випадках, встановлених законом, вирішуються судом.
Жодна із сторін правовідносин до суду в порядку ст. 649 ЦК України не зверталася, а представник відповідача наполягаючи на бездіяльності з цього питання Концерну «Міські теплові мережі» не звернув увагу на те, що законодавством передбачений двосторонній обов'язок щодо укладання договору про надання житлово-комунальних послуг, у зв'язку з чим відмова від оплати таких послуг споживачем у спірний період є безпідставною та не береться до уваги, оскільки споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними.
Крім того, виходячи із загальних засад цивільного законодавства та судочинства, права особи на захист у суді порушених або невизнаних прав, меж здійснення особою цивільних прав і виконання цивільних обов'язків, можна дійти висновку про те, що в разі відмови виконавця на укладення договору про надання житлово-комунальних послуг, який відповідає вимогам Типового договору, таке право підлягає захисту судом на підставі пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України шляхом визнання договору укладеним на умовах, передбачених нормативним актом обов'язкової дії (Постанова Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 357/3724/17).
Отже, у відповідача виникло зобов'язання щодо сплати заборгованості за надані комунальні послуги. Неукладення письмового договору про надання послуг не є підставою для звільнення відповідача , як споживача від оплати відповідних послуг.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів вважає апеляційну скаргу ОСОБА_1 такою, що не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення слід залишити без змін, оскільки всі доводи апеляційної скарги є не обґрунтованими та такими, що не спростовують правильних висновків суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 374,375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Орджонікідзевськогорайонного суду м. Запоріжжя від 20 вересня 2023 року у цій справі залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Головуюча: І.В. Кочеткова
Судді: В.Ю. Бєлка
А.В.Дашковська