Дата документу 13.12.2023 Справа № 335/5965/23
ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Єдиний унікальний №335/5965/23 Головуючий у 1 інстанції Соболєва І.П.
Провадження № 22-ц/807/2153/23 Суддя-доповідач Онищенко Е.А.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 грудня 2023 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:
головуючого Онищенка Е.А.
суддів: Бєлки В.Ю.,
Трофимової Д.А.
за участю секретаря судового засідання Книш С.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Концерну «Міські теплові мережі» на ухвалу Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 27 вересня 2023 року про закриття провадження у справі за позовом Концерну «Міські теплові мережі» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги з постачання теплової енергії,-
ВСТАНОВИЛА:
У липні 2023 року Концерн «Міські теплові мережі» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги з постачання теплової енергії.
В обґрунтуванні позову зазначає х, що у період з 01.11.2021 по 28.02.2023 надавав відповідачеві послуги з постачання теплової енергії в нежитлове приміщення № 63 за адресою: АДРЕСА_1 , на загальну суму 49 830,94 грн. Оплату за надані послуги відповідач здійснював неналежним чином, внаслідок чого утворилась заборгованість. Просив стягнути з відповідача суму заборгованості загальним 49 830,94 грн, а також судовий збір.
Ухвалою судді Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 04.07.2023 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, визначено провести розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи у судове засідання, встановлено строки для подання заяв по суті справи.
Згідно з інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 зареєстрована як ФОП з 08.09.1997, здійснює діяльність з надання інших допоміжних комерційних послуг, н.в.і.у., роздрібної торгівлі тютюновими виробами в спеціалізованих магазинах, з діяльности ресторанів,
надання послуг мобільного харчування (основний), надання інших інформаційних послуг, н.в.і.у., надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна (а.с. 67).
Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
У зв'язку з чим, ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 27 вересня 2023 року закрито провадження у цивільній справі.
Не погоджуючись із зазначеною ухвалою Концерн «Міські теплові мережі» 11.10.2023 року подав апеляційну скаргу безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції не враховано, що згідно правовстановлюючих документів власником нежитлового приміщення АДРЕСА_2 є фізична особа ОСОБА_1 , а не фізична особа-підприємець ОСОБА_1 і, відповідно, справа підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
В судове засідання апеляційного суду учасники справи, належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду даної справи, не з'явились. Відповідно до приписів ч.2 статті 372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Статтею 375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Статтею 263 ЦПК України передбачено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Ухвалене судом першої інстанції рішення відповідає зазначеним вище нормам процесуального права.
Закриваючи провадження у справі суд першої інстанції виходив з того, що згідно з інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 зареєстрована як ФОП з 08.09.1997, здійснює діяльність з надання інших допоміжних комерційних послуг, н.в.і.у., роздрібної торгівлі тютюновими виробами в спеціалізованих магазинах, з діяльности ресторанів, надання послуг мобільного харчування (основний), надання інших інформаційних послуг, н.в.і.у.,
надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна, у зв'язку з чим позовні вимоги випливають з господарських відносин між Концерном «Міські теплові мережі» та ОСОБА_1 як фізичною особою - підприємцем.
Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Судом першої інстанції встановлено, що Концерн «Міські теплові мережі» у період з 01.11.2021 по 28.02.2023 надавав відповідачеві послуги з постачання теплової енергії в нежитлове приміщення № 63 за адресою: АДРЕСА_1 , на загальну суму 49 830,94 грн.
Оплату за надані послуги відповідач здійснював неналежним чином, внаслідок чого утворилась заборгованість.
В порядку ч. 6 ст. 187 ЦПК України судом першої інстанції отримана інформація про зареєстроване місце проживання (перебування) фізичної особи - відповідача з реєстру територіальної громади м. Запоріжжя, відповідно до якого відповідач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 (а.с. 32).
Згідно з інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 зареєстрована як ФОП з 08.09.1997, здійснює діяльність з надання інших допоміжних комерційних послуг, н.в.і.у., роздрібної торгівлі тютюновими виробами в спеціалізованих магазинах, з діяльности ресторанів, надання послуг мобільного харчування (основний), надання інших інформаційних послуг, н.в.і.у., надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна (а.с. 67).
Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Відповідач ОСОБА_1 є власницею нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_4 з 16.01.2020, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 16.01.2020 № 196526748 (а.с. 7).
Крім того, як зазначає позивач в позовній заяві, станом на 01.11.2021 типовий індивідуальний договір № 72223601 про надання послуги з постачання теплової енергії за адресою: АДРЕСА_4 , між Концерном «МТМ» та ОСОБА_1 , є укладеним.
В матеріалах справи наявні рахунки, що виставлені відповідачу на адресу цього нежитлового приміщення.
Таким чином, з матеріалів справи однозначно випливає, що позовні вимоги випливають з господарських відносин між Концерном «Міські теплові мережі» та ОСОБА_1 як фізичною особою - підприємцем, що виникли на підставі Договору № 72223601 про надання послуги з постачання теплової енергії з 01.11.2021.
Суд першої інстанції правильно визначив характер спірних відносин та законодавство, чинне у їх сфері.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
На підставі вищевикладеного судом першої інстанції зазначено, що цивільна справа за позовом Концерну «Міські теплові мережі» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за послуги з постачання теплової енергії не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Колегія суддів вважає висновки суду першої інстанції обґрунтованими та такими, які узгоджуються із матеріалами справи, враховуючи наступне.
Згідно зі статтею 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших відносин, крім справ, розгляд яких здійснюється за правилами іншого судочинства.
Разом з тим статтею 20 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) визначено предметну та суб'єктну юрисдикцію господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції. Так, за частиною першою цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) ФОП.
Статтею 45 ГПК України встановлено, що сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу, тобто і фізичні особи, які не є підприємцями, а винятки, коли спори, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, не підлягають розгляду у господарських судах, чітко визначені положеннями статті 20 цього Кодексу (як приклад, пункти 5, 10, 14 цієї статті).
Відтак господарські суди мають юрисдикцію щодо розгляду за пунктом 1 частини першої статті 20 ГПК України спорів, у яких стороною є фізична особа, яка на дату подання позову втратила статус суб'єкта підприємницької діяльності, якщо ці спори пов'язані, зокрема, з підприємницькою діяльністю, що раніше здійснювалася зазначеною фізичною особою, зареєстрованою підприємцем.
Як уже зазначалось, звертаючись із цим позовом, позивач просив стягнути заборгованість за договором, укладеним між ним та ОСОБА_1 .
Згідно із частиною першою статті 128 Господарського кодексу України (далі - ГК України) громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу. Зазначена норма кореспондується зі статтею 50 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
За частиною першою статті 173 ГК України зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, у силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або відмовитися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку, є господарським зобов'язанням.
Майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України, з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (стаття 179 ГК України).
Таким чином, однією з ознак господарського договору, що дозволяє відокремити його від інших видів договорів (у тому числі цивільних), є особливий суб'єктний склад. Зокрема, договір, у якому сторонами є суб'єкти господарювання (наприклад, юридична особа та громадянин, зареєстрований на час його укладення як підприємець), є господарським, відтак і зобов'язання, що з нього виникають, є господарськими.
Зобов'язання припиняється ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, коли законом або іншими нормативно-правовими актами виконання зобов'язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу, зокрема за зобов'язаннями про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю (стаття 609 ЦК України).
Проте до підприємницької діяльності фізичних осіб згідно зі статтею 51 ЦК України застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.
Відповідно до статті 52 ЦК України ФОП відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.
Таким чином, виходячи із суб'єктного складу та змісту правовідносин сторін як таких, що виникли з господарського договору між Концерном «Міські теплові мережі» та ОСОБА_1 належить до господарської юрисдикції.
Такого висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах: від 07 серпня 2019 року у справі № 646/6644/17 (провадження № 14-352цс19), від 09 листопада 2021 року у справі 3 542/1403/17 (провадження № 14-106цс21), від 23 листопада 2021 року у справі № 175/1571/15 (провадження № 14-51цс21), від 23 листопада 2021 року у справі № 641/5523/19 (провадження № 14-178цс20).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 641/5523/19 (провадження № 14-178цс20) зазначено, що за змістом частин першої та третьої статті 3 ГК України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та
реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність). Діяльність негосподарюючих суб'єктів, спрямована на створення і підтримання необхідних матеріально-технічних умов їх функціонування, що здійснюється за участю або без участі суб'єктів господарювання, є господарчим забезпеченням діяльності негосподарюючих суб'єктів.
При вирішенні питання про те, чи можна вважати правовідносини та відповідний спір господарськими, слід керуватися ознаками, наведеними у статті 3 ГК України. Господарський спір належить до юрисдикції господарського суду, зокрема, за таких умов: участь у спорі суб'єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, урегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського й цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом.
Аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25.02.2020 у справі № 916/385/19, Верховний Суд в постанові від 12 січня 2022 року у справі № 335/5044/21.За п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Доводи апеляційної щодо того, що згідно правовстановлюючих документів власником нежитлового приміщення АДРЕСА_2 є фізична особа ОСОБА_1 , а не фізична особа-підприємець ОСОБА_1 не спростовують висновків суду першої інстанції, що характер правових відносин випливає з господарських відносин.
Інші доводи апеляційної скарги, матеріали справи та зміст оскаржуваного судового рішення не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які передбачені нормами ЦПК України як підстави для скасування рішень.
Порушень норм матеріального або процесуального права, які могли б призвести до скасування ухвали суду першої інстанції, судом апеляційної інстанції не встановлено.
Приймаючи рішення колегія суддів враховує усталену практику Європейського Суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів, де мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, але його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 29).
Національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії»(Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).
Призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
На підставі вищезазначеного, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що ухвалу постановлено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись ст. ст. 374, 375, 382 ЦПК України, суд,-
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу Концерну «Міські теплові мережі» залишити без задоволення.
Ухвалу Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 27 вересня 2023 року у цій справі залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 14 грудня 2023 року.
Головуючий
Судді: