Справа № 133/42/22
Провадження № 22-ц/801/2128/2023
Категорія: 80
Головуючий у суді 1-ї інстанції Кучерук І. М.
Доповідач:Якименко М. М.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 грудня 2023 рокуСправа № 133/42/22м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді - доповідача: Якименко М.М.,
суддів: Берегового О.Ю, Шемети Т.М.,
за участю секретаря судового засідання Луцишина О.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 30 серпня 2023 року, ухвалене суддею Козятинського міськрайонного суду Вінницької області Кучерук І.М.,
ВСТАНОВИВ:
В січні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Акціонерного товариства «Укрзалізниця», співвідповідача - Виробничого підрозділу «Козятинської дистанції колії» регіональної філії «Південно-Західна залізниця» АТ «Укрзалізниця» в особі начальника виробничого підрозділу Старушка Олександра Васильовича, про визнання протиправним та скасування наказу, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 працює на посаді монтера колії 3 розряду ПД-3 виробничого підрозділу «Козятинська дистанція колії» регіональної філії «Південно-Західна залізниця» АТ «Укрзалізниця».
ОСОБА_1 зазначає, що 08.12.2021 наказом №648 його протиправно відсторонено від роботи з 09.12.2021 на час відсутності щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати, у зв'язку із тим, що позивач не надав підтверджуючих документів про вакцинацію проти COVID-19.
Цей наказ позивач вважає незаконним з огляду на те, що було грубо порушено його право на працю. Позивач зазначає, що на даний час чинним законодавством України не встановлено окремого порядку відсторонення працівників від роботи з підстав відсутності у них щеплень від хвороби COVID-19. Відсторонення його від роботи у зв'язку з відсутністю підтверджуючих документів про вакцинацію проти COVID-19 суперечить вимогам ст. 46 КЗпП України. Крім того, зазначає, що наказ МОЗ від 04 жовтня 2021 року №2153 не містить положень про обов'язковість профілактичних щеплень проти COVID-19, а лише затверджує перелік професій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням, а положеннями ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» не передбачено жодних посилань на обов'язкову вакцинацію проти COVID-19.
Вказані обставини стали підставою звернення до суду з даним позовом.
Відповідач на позовну заяву подав відзив, в якому вказує, що позовні вимоги не визнає та просить відмовити у позові. Зазначає, що позивач був ознайомлений з інформацією щодо необхідності отримання обов'язкового профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19 як працівника АТ «Укрзалізниця». Крім того, його та решту працівників було попереджено, що у разі відмови або ухилення від проведення такого щеплення проти COVID-19, останні будуть відсторонені від роботи (без збереження заробітної плати) на строк до усунення причин, що його зумовили. Станом на 08 грудня 2021 року позивач не отримав обов'язкового профілактичного щеплення від COVID-19, доказів про наявність у нього абсолютних протипоказань до проведення щеплення від COVID-19 не надав, а тому наказом від 08 грудня 2021 року №648 його відсторонено від роботи з 09 грудня 2021 року на час відсутності щеплення від COVID-19 без збереження заробітної плати. З врахуванням правової позиції Великої Палати ВС , викладеній у постанові від 14.12.2022 зазначив, що при відсторонені від роботи позивача, було враховано і оцінено загрозу, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник.
Рішенням Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 30 серпня 2023 року в задоволені позову відмовлено.
Не погодившись із вказаним рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове рішення, яким задовольнити заявлені позовні вимоги. Доводи апеляційної скарги в основному зводяться до обставин викладених у позові, яким суд першої інстанції не дав належної правової оцінки. Крім того у доводах зазначив, що суд першої інстанції не прийняв до уваги ту обставину, що начальник виробничого підрозділу Козятинська дистанція колії №648 Старушок О.В. не є уповноваженим органом АТ « Укрзалізниця» , відтак перевищив свої повноваження , відсторонюючи від роботи позивача.
Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.
В суді апеляційної інстанції заперечив щодо задоволення апеляційної скарги.
В судове засідання інші учасники справи не з'явились , належним чином були повідомлені.
Суд вирішив розглянути справу у відсутність нез'явившихся осіб.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги та в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
За змістомст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Таким вимогам рішення суду відповідає.
Судом встановлено, що згідно з наказом Виробничого підрозділу «Козятинської дистанції колії» регіональної філії «Південно-Західна залізниця» АТ «Укрзалізниця» (після перейменування) від 17 червня 1996 року №72 ОСОБА_1 переведено монтером колії в третю лінійну дільницю по 3-му розряду (а.с.12).
Наказом №648 від 08 грудня 2021 року начальника виробничого підрозділу Козятинської дистанції колії позивача ОСОБА_1 відсторонено від роботи з 09 грудня 2021 року на час відсутності щеплення від COVID-19 без збереження заробітної плати. Підставою прийняття зазначеного наказу визначено подання від 08 грудня 2021 року №2961 та акт про відмову пред'явлення документа про обов'язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 або копію медичного висновку про абсолютні протипоказання до вакцинації. З наказом позивач ознайомлений, про що свідчить його підпис (а.с.7).
В подальшому на підставі наказу начальника виробничого підрозділу Козятинської дистанції колії №141 від 02 березня 2022 року ОСОБА_1 було допущено до роботи з 03 березня 2022 року.
Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції свій висновок мотивував тим, що відсторонення позивача від роботи було правомірним, так як особливість роботи ОСОБА_1 ,як монтера колії ,зумовлює службову необхідність у контактуванні з іншими працівниками підприємства, що підвищує ризик інфікування коронавірусом SARS-CoV-2 та/або сприяння його подальшому поширенню, а іншу форму організації роботи (зокрема, дистанційну або надомну) відповідач організувати позивачу не може, протилежного позивач під час розгляду справи не довів. Відсторонення ж від роботи є особливим запобіжним заходом, який застосовується у виняткових випадках, і має за мету відвернення та/або попередження негативних наслідків та на період відсторонення від роботи робоче місце за працівником зберігається.
З таким висновком погоджується Вінницький апеляційний суд, оскільки він ґрунтується на Законі, відповідає фактичним обставинам справи, не суперечить наявним доказам та матеріалам справи та зроблений у відповідності до норм процесуального та матеріального права.
Частиною першою статті 4 ЦПК України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно ст.46 КЗпП України, за якою відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння; відмови або ухилення від обов'язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.
До інших передбачених законодавством випадків належить, відмова або ухилення від профілактичних щеплень працівників професій виробництв та організацій, для яких таке щеплення є обов'язковим.
Відсторонення працівника від роботи слід розуміти, як один із передбачених законодавством випадків призупинення трудових правовідносин, яке полягає в тимчасовому увільнені працівника від обов'язків виконувати роботу за укладеним трудовим договором і тимчасовому увільнені роботодавця від обов'язку забезпечувати працівника роботою, створювати умови для її виконання.
Відповідно до статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» визначені хвороби, проти яких профілактичні щеплення є обов'язковими: дифтерія, кашлюк, кір, поліомієліт, правець, туберкульоз.
Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.
Міністерство охорони здоров'я, як центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я, може встановити перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб.
Наказом МОЗ України від 04.10.2021 № 2153, який набув чинності 8.11.2021, затверджено перелік професій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням проти COVID-19. Це працівники серед іншого і підприємств, установ та організацій, включених до Переліку об'єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2015 року № 83.
АТ «Українська залізниця» є одним із об'єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави в транспортній сфері.
При цьому вакцинації підлягають усі працівники вказаних установ і закладів згідно зі штатним розписом. Винятком є працівники, що мають протипоказання до щеплень, визначені в Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженому МОЗ України від 16 вересня 2011 року № 595. Протипоказання до вакцинації встановлюються лікарем.
З 8 листопада 2021 року набули чинності зміни до постанови КМУ від 9 грудня 2020 року № 1236, внесені постановою КМУ від 20 жовтня 2021 р. № 1096. Зокрема, пункт 41-6 доповнено нормою щодо відсторонення працівників: «Керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій забезпечити: 1) контроль за проведенням обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов'язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щеплення, затвердженим наказом МОЗ від 4 жовтня 2021 року № 2153; 2) відсторонення від роботи працівників та державних службовців, обов'язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 КЗпП, частини 2 статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та частини 3 статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров'я; 3) взяття до відома, що: на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини 1 статті 94 КЗпП, частини 1 статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частини 3 статті 5 Закону України «Про державну службу» (мінімальна зарплата); відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов'язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються; строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили».
Згідно зі статтею 46 КЗпП України відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається, зокрема, в інших випадках, передбачених законодавством.
Відповідно до частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» у разі відмови або ухилення від обов'язкових профілактичних щеплень працівників, які підпадають під обов'язкове щеплення, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт.
Наказ МОЗ №2153 від 4 жовтня 2021 року, по суті, визнав обов'язковим щеплення від COVID-19 для певних професій, зокрема і для професії позивача.
Держава, встановивши обов'язковість щеплень для певних категорій працівників, реалізує свій обов'язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров'я всіх учасників освітнього процесу, в тому числі і власне нещепленого працівника.
Оскільки під час відсторонення працівник тимчасово увільняється від виконання своїх трудових обов'язків та не може виконувати роботу, то за загальним правилом такому працівникові заробітна плата в період відсторонення не виплачується, якщо інше не встановлено законодавством.
Законодавством не передбачено обов'язку роботодавця щодо збереження за працівником заробітної плати на період його відсторонення від роботи у зв'язку з відмовою від ухилення від проведення обов'язкових профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19.
Відсторонення від роботи у випадку не проходження повного або часткового профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 прямо передбачено діючим законодавством.
Доказів наявності зазначеного щеплення або наявності абсолютних протипоказань до проведення такого щеплення позивачем ані відповідачу, ані суду надано не було.
У постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що Україна перебувала саме в таких обставинах, коли втручання державної влади було необхідним. В кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов'язкового щеплення працівника проти COVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи, слід виходити не тільки з Переліку №2153, але й оцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник. Зокрема, слід враховувати і такі обставини, як:
- кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих);
- форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим;
- умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження;
- контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 працює монтером колії 3 розряду першої виробничої дільниці виробничого підрозділу Козятинської дистанції колії - виробничого підрозділу АТ «Укрзалізниця», по третьому околотку (в межах станції Козятин-1), чисельний склад якого 19 чоловік.
Професія монтер колії, основна діяльність якої- поточне утримання колії, не дає можливості встановлення для позивача дистанції/надомної роботи.
Безпосереднє робоче місце позивача - перша бригада третього околотку з чисельним складом 5 чоловік, з якими позивач безпосередньо контактує щоденно, впродовж робочого дня з 8 до 17 години.
Перед початком кожної зміни в бригадному приміщенні йому та всім працівникам бригади керівництвом околотку (ще 2-3 особи) проводиться цільовий інструктаж під підпис, з перевіркою знань про засвоєння інструктажу. При виконанні робіт у «вікно» або невідкладних колійних робіт, не рідше одного разу на тиждень позивач безпосередньо контактує зі всіма 19 працівниками околотку. Також на околотку з усіма працівниками шляховим майстром проводяться інструктажі: повторний - з періодичністю 1 раз на 3 місяці; позаплановий - при введенні в дію нових нормативних документів та ознайомлення з телеграфними вказівками, розпорядженнями, наказами, роз'яснювальною інформацією та інші (з періодичністю щонайменше 2 рази на тиждень).
Вказані обставини у відповідності до вказівок постанови Великої Палати Верховного Суду у справі № 130/3548/21 від 14.12.2022, свідчать що умови роботи позивача підвищують ризик інфікування короновірусом або сприяння його подальшому поширенню, а іншу форму організації роботи (зокрема, дистанційну або надомну) відповідач організувати позивачу не може.
Як вбачається із матеріалів справи, у ОСОБА_1 щеплення відсутнє, від його проведення він відмовився та не надав суду доказів про наявність у нього абсолютних протипоказань до проведення щеплення проти гострої респіраторної хвороби.
Відповідно до ч.1ст. 81 ЦПК України та ч.3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У справі позивачем не доведено, а судом не встановлено обставин, які б давали підстави для висновку, що тимчасове відсторонення позивача від роботи становило непропорційне втручання у його приватне життя.
ОСОБА_1 в супереч ч.1 ст.81 ЦПК України не надано належних доказів в розумінні ст.76-80 ЦПК України на підтвердження заявлених позовних вимог, що є підставою для відмови у задоволенні його позову, про що правильно зазначив суд першої інстанції у своєму рішенні.
Враховуючи висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22), апеляційний суд наголошує, що відсторонення позивача відбулося правомірно, підставно та у порядку, передбаченому законодавством, оскільки характер виконуваної позивачем роботи передбачає велику кількість соціальних контактів на робочому місці, а тому відсутність вакцинації у позивача проти COVID-19 підвищувала ризик захворюваності оточуючих.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що відповідач з урахуванням вимог ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та ст.46 КЗпП України правомірно прийняв рішення про тимчасове відсторонення від роботи позивача.
Крім того, обмеження позивача відповідало пріоритету забезпечення безпеки життя і здоров'я людей, оскільки за позивачем зберігається робоче місце, трудовий договір не припинений, нарахування заробітної плати відновлюється одразу після усунення позивачем причин, що зумовили його відсторонення від роботи та після його допуску до роботи (виконання робіт), суд не встановив порушення права позивача на працю, передбачене у статті 43 Конституції України.
З чим погоджується Вінницький апеляційний суд.
Відтак, відсторонення ОСОБА_1 від роботи ґрунтується на вимогах закону, здійснено в спосіб, передбачений законом та за існування правових та фактичних підстав.
Водночас суд першої інстанції правильно вказав, що у спорі, що розглядається, індивідуальне право (інтерес) відмовитися від щеплення при збереженні обсягу права на працю протиставляється загальному праву (інтересу) інших працівників, які провели щеплення, з метою досягнення загального блага у формі права на охорону здоров'я, що, крім іншого, гарантовано статтями 3, 27 та 49 Конституції України. принцип важливості суспільних інтересів превалює над особистими правами, так як таке втручання має об'єктивні підстави.
Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції, не впливають на суть ухваленого рішення та не можуть бути прийняті судом апеляційної інстанції до уваги.
Доводи апеляційної скарги про те, що стаття 46 КЗпП України не містить такої підстави для відсторонення як відсутність щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, суд вважає необґрунтованими, тому що цією статтею передбачено можливість відсторонення працівників від роботи в інших випадках, передбачених законодавством. Саме такий випадок і передбачений частиною другою статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», відповідно до якої працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов'язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб, якою є в тому числі гостра респіраторна вірусна інфекція COVID-19. У разі відмови або ухилення від обов'язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт.
Суд звертає увагу, що норми чинного законодавства України не містять норм щодо примусової вакцинації, тому діюче законодавство у разі відмови чи ухилення від обов'язкової вакцинації дозволяє відсторонювати таких працівників без виплати заробітної плати.
Також не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про те, що при вирішення даної справи потрібно врахувати ряд позитивних рішень Козятинського міськрайонного суду Вінницької області, якими було вирішено на користь позивача, оскільки дані обставини і наявність зазначених позивачем рішень в інших справах не впивають на правильність ухваленого рішення в даній конкретній справі.
Вінницький апеляційний суд не приймає до уваги доводи апеляційної скарги щодо правомочності начальника виробничого підрозділу Козятинська дистанція колії №648 Старушка О.В. при прийняття рішення про відсторонення позивача ід роботи, адже дані обставини не були підставою та предметом позову, відтак в суді першої інстанції не розглядались.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначив характер спірних правовідносин та норми матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам Закону.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
На підставі викладеного, керуючись ст.367, ч.1 ст. 369, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд,-
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 30 серпня 2023 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її постановлення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 14 грудня 2023 року.
Головуючий М.М. Якименко
Судді: О.Ю. Береговий
Т.М. Шемета