Справа № 127/13440/23
Провадження № 22-ц/801/2332/2023
Категорія: 68
Головуючий у суді 1-ї інстанції Федчишен С. А.
Доповідач:Рибчинський В. П.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 грудня 2023 рокуСправа № 127/13440/23м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати
у цивільних справах:
судді-доповідача Рибчинського В.П.,
суддів Голоти Л.О., Оніщука В.В.,
за участі секретаря судового засідання Різник Д.С., позивача ОСОБА_1 , представника позивача ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Люлика Романа Івановича на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 09 жовтня 2023 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Служби у справах дітей Вінницької міської ради про визначення місця проживання дітей разом з батьком та відібрання дітей у матері без позбавлення батьківських прав,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_3 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Служби у справах дітей Вінницької міської ради про визначення місця проживання дітей разом з батьком та відібрання дітей у матері без позбавлення батьківських прав.
Позов мотивовано тим, що від спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 однією сім'єю як чоловіка та жінки без укладення шлюбу, у сторін народилися діти - ОСОБА_4 та ОСОБА_4 . На теперішній час спільні малолітні діти ОСОБА_1 та ОСОБА_3 проживають разом з позивачем.
При цьому, позивач самостійно займається вихованням та утриманням дітей, забезпечує дітей матеріально та піклується про них, цікавиться станом здоров'я та успіхами, виявляє інтерес до їх внутрішнього світу, має житло, в якому створені належні умови для проживання дітей та розвитку дітей.
Відповідач на теперішній час проживає окремо від дітей та має на меті виїхати до Італії, де планує працевлаштуватися.
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 09.10.2023 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Служби у справах дітей Вінницької міської ради про визначення місця проживання дітей разом з батьком та відібрання дітей у матері без позбавлення батьківських прав відмовлено.
Не погоджуючись з таким рішенням суду, представник ОСОБА_1 - адвоката Люлик Р.І. подав апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Апеляційну скаргу мотивує тим, що матеріали справи містять належні та допустимі докази, на підставі яких суд мав можливість вирішити питання забезпечення інтересів дітей шляхом визначення їх місця проживання разом із батьком. Також представник зазначає, що у батька ОСОБА_1 створені належні умови для проживання та навчання дітей. Крім того, адвокат вважає, що висновок Служби у справах дітей Вінницької міської ради № 01/00/011/43668 від 27.07.2023 року до уваги судом братись не повинен, оскільки такий складено без урахування думки дітей щодо їх життя.
Відзиву на апеляційну скаргу не надходило.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази в їх сукупності, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції відповідає цим вимогам.
Судом встановлено, що відповідно до свідоцтва про народження серія НОМЕР_1 батьками ОСОБА_4 є ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .
Відповідно до свідоцтва про народження серія НОМЕР_2 батьками ОСОБА_4 є ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .
Відповідно до довідки КК «Добробут» № 177 від 20.04.2023 року ОСОБА_1 проживає разом з дітьми - ОСОБА_4 , ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно з інформацією КЗ «Вінницький ліцей № 8» від 24.04.2023 року за період навчання у закладі ОСОБА_1 займається вихованням дитини на належному рівні, постійно цікавиться його потребами, відвідує батьківські збори, тримає зв'язок з класним керівником в закладі. Дитина охайна, доглянута, неконфліктна. Проживає з мамою та татом.
Відповідно до довідки ТОВ «Свіфт Гарант» № 179 від 25.04.2023 року ОСОБА_1 працює в ФК ТОВ «Свіфт Гарант», за місцем роботи характеризується позитивно, що підтверджується характеристикою наданою ТОВ «Свіфт Гарант» № 233/СГ від 25.04.2023 року.
Відповідно до висновку виконавчого комітету Вінницької міської ради № 01/00/011/43668 від 27.07.2023 року орган опіки та піклування ВМР вважає недоцільним визначення місця проживання малолітніх дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з батьком ОСОБА_1 та відібрання малолітніх дітей від матері ОСОБА_3 без позбавлення батьківських прав.
З поданого висновку вбачається, що на засіданні комісії батько дітей ОСОБА_1 повідомив, що мати дітей має намір виїхати за кордон, зазначив, що заперечує щодо виїзду дітей. ОСОБА_1 пояснив, що необхідності у нотаріальному договорі між батьками щодо здійснення батьківських прав та визначення місця проживання дітей немає, оскільки, на його думку договір не надає достатніх правових підстав для проживання дітей з ним. Батько дітей ОСОБА_1 наполягав на визначенні місця проживання дітей з ним, зауважив, що проти відібрання дітей від матері ОСОБА_3 .
Мати дітей ОСОБА_3 повідомила, що із ОСОБА_1 вони у шлюбі не перебували, наразі проживають окремо. ОСОБА_3 стверджувала, що має намір виїжджати за кордон для працевлаштування та зазначила, що не хоче мати проблем, якщо вона виїде за кордон і залишить дітей з батьком. Мати дітей ОСОБА_3 пояснила, що не заперечує проти визначення місця проживання дітей ОСОБА_5 та ОСОБА_6 з батьком, але проти відібрання дітей.
18.07.2023 року на засіданні комісії з питань захисту прав дитини при виконавчому комітеті Вінницької міської ради дитина ОСОБА_7 повідомив, що проживав з батьком, мамою, сестричкою та бабусею. Дитина ОСОБА_7 пояснив, що наразі йому невідомо, чому мама проживає окремо.
Надані батьком дітей ОСОБА_1 документи підтверджують, що він на обліку у нарколога не перебуває, за психіатричною допомогою не звертався, довідки про заробітну плату за останніх шість місяців або відомості з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків, або довідка про подану декларацію про майновий стан і доходи за попередній календарний рік не надав, за місцем навчання дитини характеризується позитивно.
Надані матір'ю ОСОБА_3 документи підтверджують, що вона на обліку у нарколога не перебуває, за психіатричною допомогою не звертався, довідки про заробітну плату за останніх шість місяців або відомості з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків, або довідка про подану декларацію про майновий стан і доходи за попередній календарний рік не надала.
Відповідно до акту обстеження умов проживання, складеного 17.07.2023 року працівником служби у справах дітей Вінницької міської ради, у сім'ї батька ОСОБА_1 створені належні умови для проживання та навчання дітей ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .
Згідно з актом оцінки потреб сім'ї, складеним 06.06.2023 року Вінницьким міським центром соціальних служб, у сім'ї батька ОСОБА_1 та матері ОСОБА_3 ознаки та чинники, що спричиняють складні життєві обставини, відсутні.
18.07.2023 року на засіданні комісії з питань захисту прав дитини при виконавчому комітеті Вінницької міської ради працівниками служби у справах дітей міської ради було зазначено, що будь-яка інформація про невиконання матір'ю ОСОБА_3 батьківських обов'язків щодо дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відсутня, діти на обліку у службі з будь-яких інших підстав не перебувають.
У поданому висновку вбачається, що фактично спір між сторонами по справі щодо визначення місця проживання дітей з батьком відсутній, оскільки матір дитини не заперечує проти того, щоб у разі її від'їзду за кордон діти проживали з батьком. Також відповідачка не надала документів, які б підтверджували, що вона буде виїжджати за кордон на роботу.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що фактично спір між сторонами щодо визначення місця проживання дітей з батьком відсутній, оскільки мати дітей не заперечує проти того, щоб у разі її від'їзду за кордон діти проживали з батьком, а тому вимога про визначення місця проживання малолітніх дітей з батьком задоволенню не підлягає.
З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів повністю погоджується, виходячи з наступного.
У статті 8 Конституції України закріплено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, а норми Конституції України є нормами прямої дії.
Відповідно до ч. 3 ст. 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Згідно із ч. 7 ст. 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Пунктами 1, 2 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27.02.1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
За правилами ст. 9 Конвенції про права дитини держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до ст. 18 Конвенції про права дитини батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
У ст. 141 СК України встановлено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого ч. 5 ст. 157 цього Кодексу.
Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
Згідно з ч. 1 ст. 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.
За ч.ч. 1, 2 ст. 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Як вбачається з висновку № 01/00/011/ НОМЕР_3 від 27.07.2023року орган опіки та піклування ВМР вважає недоцільним визначення місця проживання малолітніх дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з батьком ОСОБА_1 та відібрання малолітніх дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , від матері ОСОБА_3 без позбавлення батьківських прав, оскільки місце проживання дітей фактично визначено між батьками.
Тлумачення ч. 1 ст. 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов'язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.
При визначенні місця проживання дитини першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини в силу вимог ст. 3 Конвенції про права дитини.
Враховуючи вимоги ст. 51 Конституції України, ст. 3, 9, 18 Конвенції про права дитини, ст. 7 СК України, а також положення прецедентної практики Європейського суду з прав людини, при вирішенні справи, зокрема, про визначення місця проживання дитини встановлення обставин, які, на думку суду, забезпечують найкращі інтереси дитини та зазначення указаних обставин у відповідному рішенні є обов'язком суду.
Аналіз національного законодавства вказує на те, що втручання суду у вирішення питання щодо місця проживання дітей має відбуватись у крайніх випадках, за наявності спору між батьками, задля сторонньої оцінки обставин, що визначені ч. 2 ст. 161 СК України.
У ході судового розгляду встановлено, що діти ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживають разом із батьком, а відповідач повідомила, що не заперечує щодо проживання дітей разом із батьком ОСОБА_1 , що свідчить про те, що між позивачем та відповідачем відсутній спір щодо місця проживання дітей.
З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги щодо визначення місця проживання дітей разом з батьком.
Водночас, що стосується вимоги про відібрання дітей у матері без позбавлення батьківських прав, апеляційний суд зазначає таке.
За змістом ч. 1 ст. 170 СК України суд може ухвалити рішення про відібрання дитини від батьків або одного з них, не позбавляючи їх батьківських прав, у випадках, передбачених п. 25 ч. 1 ст. 164 цього Кодексу, а також в інших випадках, якщо залишення дитини у них є небезпечним для її життя, здоров'я і морального виховання. У цьому разі дитина передається другому з батьків, бабі, дідові, іншим родичам за їх бажанням або органові опіки та піклування.
Під час ухвалення рішення про відібрання дитини від батьків або одного з них без позбавлення їх батьківських прав суд бере до уваги інформацію про здійснення соціального супроводу сім'ї (особи) у разі здійснення такого супроводу.
Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте, необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України»).
Якщо рішення мотивується необхідністю захистити дитину від небезпеки, має бути доведено, що така небезпека справді існує. При ухваленні рішення про відібрання дитини від батьків може виникнути необхідність врахування низки чинників. Можливо, потрібно буде з'ясувати, наприклад, чи зазнаватиме дитина, якщо її залишать під опікою батьків, жорстокого поводження, чи страждатиме вона через відсутність піклування, через неповноцінне виховання та відсутність емоційної підтримки, або визначити, чи виправдовується встановлення державної опіки над дитиною станом її фізичного або психічного здоров'я. З іншого боку, той факт, що дитина може бути поміщена в середовище, більш сприятливе для її виховання, не виправдовує примусового відібрання її від батьків. Такий захід не можна також виправдовувати виключно посиланням на ненадійність ситуації, адже такі проблеми можна вирішити за допомогою менш радикальних засобів, не вдаючись до роз'єднання сім'ї, наприклад, забезпеченням цільової фінансової підтримки та соціальним консультуванням (пункт 50 рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України).
Основні підстави для відібрання дитини зазначені у ч. 1 ст. 164 СК України. Інші випадки, коли дитина може бути відібрана від батьків, про які йдеться у вищенаведеній ч. 1 ст. 170 СК України, охоплюють ситуації, коли залишення дитини у батьків є небезпечним для її життя, здоров'я і морального виховання. Така небезпека може випливати не лише з поведінки батьків, а й з їх особистих негативних звичок (демонстрація та заохочення у дитини розпусної поведінки). Для відібрання дитини від батьків достатня наявність ризику лише для життя, здоров'я або лише для морального виховання. Варто враховувати й ступінь небезпеки для кожної окремо взятої дитини, враховуючи її фізичний та психічний розвиток.
Наведене узгоджується з правовим висновком щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, викладеним Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17.10.2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч. 1 ст. 12 ЦПК України).
Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 та 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Позивачем не доведено, а матеріали справи не містять доказів умисного ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов'язків та реальності загрози для життя та здоров'я дітей, що в силу положень статей 12, 81 ЦПК України є його процесуальним обов'язком.
Інших беззаперечних доказів для задоволення позову позивач не надав.
Таким чином, колегія суддів виходить із пріоритету якнайкращих інтересів дитини, оцінка яких включає в себе знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення, та вважає, що суд першої інстанції, з урахуванням встановлених фактичних обставин, дійшов вірного висновку про відсутність підстав для відібрання дітей у матері без позбавлення її батьківських прав.
Згідно з нормами ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням вищенаведеного, апеляційний суд вважає, що, розглядаючи спір, місцевий суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.
Доводи апеляційної скарги правильності висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 09 жовтня 2023 року залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 382, 383 ЦПК України, апеляційний суд,
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Люлика Романа Івановича залишити без задоволення.
Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 09 жовтня 2023 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 14 грудня 2023 року.
Суддя-доповідач: В.П. Рибчинський
Судді: Л.О. Голота
В.В. Оніщук