ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м. Київ
13.12.2023Справа № 910/13031/23
Господарський суд міста Києва у складі: головуючого судді Князькова В.В. за участю секретаря судового засідання Горенюк Т.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Овертранс», Львівська обл., с.Підрясне
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро Аква», м. Київ
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача ОСОБА_1
про стягнення 18309,92 грн
За участю представників сторін:
від позивача: не з'явився
від відповідача: Усенко А.М.
від третьої особи: не з'явився
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю «Овертранс» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро Аква» про стягнення шкоди в сумі 18309,92 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на заподіяння позивачу під час дорожньо-транспортної пригоди, яка сталась 18.04.2023 за участі транспортних засобів МАN 14/272, реєстраційний номер НОМЕР_1 , власником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Євро Аква», та Volvo FH, реєстраційний номер НОМЕР_2 . Винним у скоєнні вказаної дорожньо-транспортної пригоди судом було визнано водія транспортного засобу МАN 14/272, реєстраційний номер НОМЕР_1 . При цьому, розмір позовних вимог до відповідача було визначено з вирахуванням розміру шкоди, яка була відшкодована страховиком - Приватним акціонерним товариством "Страхова Компанія "Євроінс Україна".
Ухвалою від 21.08.2023 відкрито провадження у справі; постановлено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Відповідач у відзиві проти задоволення позовних вимог надав заперечення посилаючись на те, що вимога позивача щодо стягнення повної суми є необґрунтованою та може бути задоволеною, оскільки саме страхова компанія повинна відшкодовувати збитки в межах ліміту відповідальності, що становить 160 000 грн. Також відповідачем наголошено на непогодженні із визначеним позивачем розміром шкоди. Крім того, вказаним учасником судового процесу зауважено на відсутності в матеріалах справи доказів того, що водій транспортного засобу МАN 14/272, реєстраційний номер НОМЕР_1 на момент вчинення дорожньо-транспортної пригоди перебував у трудових відносинах із Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро Аква» і виконував посадові обов'язки.
20.09.2023 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив. Позивач проти правової позиції відповідача надав заперечення, з огляду на те, що судовим рішенням було встановлено вину у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди працівника відповідача, а отже, означені обставини повторного доведення не потребують. Одночасно, позивачем наголошено, що страховиком позивача було сплачено суму страхового відшкодування на підставі звіту №23634 про оцінку вартості (розміру) збитків, заподіяних пошкодженням транспортного засобу від 20.05.2023 з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу та франшизи.
Ухвалою від 19.10.2023 судом було постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 08.11.2023. Вказаною ухвалою залучено до участі у розгляді справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача ОСОБА_1 .
У судовому засіданні 08.11.2023 судом було оголошено перерву до 29.11.2023.
29.11.2023 судом було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 13.12.2023.
Представник позивача у судове засідання 13.12.2023 не з'явився, проте, судом враховано, що у судовому засіданні 08.11.2023 вказаним учасником судового процесу заявлено про розгляд справи без участі представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Овертранс».
Представник третьої особи у судове засідання також не з'явився, проте, судом було вчинено всі можливі дії з метою повідомлення вказаного учасника судового процесу про дату, час та місце розгляду справи.
Наразі, з огляду на неявку вказаних учасників судового процесу суд зазначає таке.
Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті (ч.1 ст.202 Господарського процесуального кодексу України).
Зі змісту п.1 ч.3 ст.202 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу за відсутності учасника справи, якого було належним чином повідомлено про судове засідання, та яким не було повідомлено про причини неявки.
Згідно ч.1 ст.3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий розгляд його справи.
У рішенні 15-рп/2004 від 02.11.2004р. Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ст.69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м'якого покарання) визначено, що справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом і засобах, що обираються для їх досягнення.
Значення принципів справедливості та добросовісності поширюється не тільки на сферу виконання зобов'язань, а і на сферу користування правами, тобто, такі засади здійснення судочинства виступають своєрідною межею між припустимим використанням права (як формою правомірного поводження) та зловживанням правами (як формою недозволеного використання прав).
Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.11 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).
Отже, за висновками суду, неявка позивача та третьої особи не перешкоджає розгляду справи по суті у судовому засіданні 13.12.2023.
Представником відповідача у судовому засіданні було надано заперечення по суті позовних вимог.
В судовому засіданні 13.12.2023 на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,
ВСТАНОВИВ:
18.04.2023 року на автодорозі Т 1001 Ворзель-Забуччя ОСОБА_1 , керуючи автомобілем MAN 14.272. реєстраційний номер НОМЕР_1 не дотримався безпечної швидкості та безпечної дистанції під час руху, за наслідком чого здійснив зіткнення із вантажним автомобілем VOLVO FH, реєстраційний номер НОМЕР_2 . н/причіп SCHMITZ SCS 24L з реєстраційним номером НОМЕР_3 під керуванням. ОСОБА_2 , що рухався в попутному напрямку. За наслідком даної ДНІ було пошкоджено н/причіп SCHMITZ SCS 24L з реєстраційним номером НОМЕР_3 .
У відповідності до Постанови Ірпінського міського суду Київської області від 23.05.2023 року у справі №367/2795/23 водія MAN 14.272. реєстраційний номер НОМЕР_1 ОСОБА_1 , визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Згідно Звіту №23634 про оцінку вартості (розміру) збитків, заподіяних пошкодженням транспортного засобу від 20.05.2023 року та розрахунку №00000017137 суми страхового відшкодування від 22.05.2023 року, складеного представником Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Євроінс Україна», вартість відновлювальних робіт з автомобілем VOLVO FH, реєстраційний номер НОМЕР_2 . н/причіп SCHMITZ SCS 24L з реєстраційним номером НОМЕР_3 становила 36 508,94 грн.
На підставі заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Овертранс» №902 від 23.05.2023, Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Євроінс Україна» 02.06.2023 було здійснено виплату страхового відшкодування на 18 199,12 грн, розмір якого було визначено за вирахуванням коефіцієнта фізичного зносу та розмірі франшизи.
10.07.2023 Товариством з обмеженою відповідальністю «Овертранс» було скеровано на адресу відповідача заяву №1247 від 07.07.2023 про відшкодування різниці між фактичним розміром шкоди та страхової виплати в сумі 18 309,82 грн.
Проте, як вказує позивач, відповідачем вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Овертранс» задоволено не було, різницю різниці між фактичним розміром шкоди та страхової виплати в сумі 18 309,82 грн не відшкодовано, що і стало підставою для звернення до суду з розглядуваним позовом.
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог відповідачем вказано, що вимога позивача щодо стягнення повної суми є необґрунтованою та може бути задоволеною, оскільки саме страхова компанія повинна відшкодовувати збитки в межах ліміту відповідальності, що становить 160 000 грн. Також відповідачем наголошено на непогодженні із визначеним позивачем розміром шкоди. Крім того, вказаним учасником судового процесу зауважено на відсутності в матеріалах справи доказів того, що водій транспортного засобу МАN 14/272, реєстраційний номер НОМЕР_1 на момент вчинення дорожньо-транспортної пригоди перебував у трудових відносинах із Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро Аква» і виконував посадові обов'язки.
Оцінюючи доводи учасників судового процесу, суд дійшов висновку щодо часткового задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Овертранс» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро Аква» про стягнення шкоди в сумі 18309,92 грн. При цьому, суд зазначає таке.
Відповідно до частини першої статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки) (пункт 1 частини другої зазначеної статті).
У частинах першій, другій статті 1166 Цивільного кодексу України вказано, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (частина друга статті 1187 Цивільного кодексу України ).
У статті 1194 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулює Закон України від 01 липня 2004 року№ 1961-IV «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон № 1961-IV), який спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.
Велика Палата Верховного Суду в постановах від 03 жовтня 2018 року у справі № 760/15471/15-ц (провадження № 14-316цс18), від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17 (провадження № 14-95цс20) виснувала, що відшкодування шкоди особою, яка її завдала, можливе лише за умови, що згідно із Законом № 1961-IV у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування або розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладання обов'язку з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону № 1961-IV).
Отже, відшкодування шкоди власником транспортного засобу або винуватцем ДТП, відповідальність яких застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, якщо у страховика не виникло обов'язку з відшкодування шкоди, або розмір шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика, а також у разі, коли страховик має право регресу до особи, яка застрахувала свою відповідальність.
Згідно з ч.22.1 ст.22 вказаного Закону у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Відповідно до ст.29 наведеного нормативно-правового акту у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.
Таким чином, для визначення складових витрат, які підлягають відшкодуванню саме страховиком цивільно-правової відповідальності, підлягають застосуванню саме спеціальні норми ч. 22.1 ст.22 та ст.29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Згідно зі статтею 29, пункту 32.7 статті 32 цього Закону у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством. Шкоду, пов'язану із втратою товарної вартості транспортного засобу, страховик не відшкодовує.
Відновлювальний ремонт (або ремонт) - комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності КТЗ чи його складника(ів) та відновлення їхніх ресурсів. Ремонт здійснюється методами відновлення чи заміни складових частин (пункт 1.6 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року № 142/5/2092).
Відповідно до вимог пункту 8.2 цієї Методики вартість відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу транспортного засобу розраховується за формулою:
Сврз = С р + С м + С с Х (1- Е З), де:
С р - вартість ремонтно-відновлювальних робіт, грн;
С м - вартість необхідних для ремонту матеріалів, грн;
С с - вартість нових складників, що підлягають заміні під час ремонту, грн;
Е З - коефіцієнт фізичного зносу.
Отже, якщо для відновлення пошкодженого у дорожньо-транспортній пригоді транспортного засобу ремонт здійснюється методом заміни складових частин, що були пошкоджені, на нові, страховик за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності (відповідач) відшкодовує не повну вартість цих складових частин, а з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу складників аварійно пошкодженого транспортного засобу. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 22.03.2017 у справах №№ 910/3650/16, 910/32969/15 та у постановах Верховного Суду від 06.02.2018 у справі № 910/3867/16, від 01.02.2018 у справі № 910/22886/16.
Згідно Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, збільшення від нуля до одиниці коефіцієнту зносу деталей автомобіля впливає на зменшення вартості його відновлювального ремонту, та при наявності коефіцієнту зносу деталей автомобіля при встановлення вартості його відновлювального ремонту застосування такого коефіцієнту є обов'язковим.
Одночасно, за приписами ч.12.1 ст.12 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від страхової суми, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих. Страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.
Згідно ч.36.6 ст.36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страхувальником або особою, відповідальною за завдані збитки, має бути компенсована сума франшизи, якщо вона була передбачена договором страхування.
Як вбачається з представлених до матеріалів справи документів, що розрахунок страхового відшкодування Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Євроінс Україна» було здійснено виходячи з того, що згідно звіту №23634 про оцінку вартості (розміру) збитків, заподіяних пошкодженням транспортного засобу Volvo FH, реєстраційний номер НОМЕР_2 становить 22 763,45 грн (як вартість відновлювального ремонту з урахування коефіцієнту фізичного зносу), вартість відновлювального ремонту складає 36 508,94 грн, коефіцієнт фізичного зносу транспортного засобу становить 0,57, а також вирахувано суму франшизи в розмірі 2600 грн.
Тобто, враховуючи правову позицію Великої Палати Верховного Суду України стосовно того, що відшкодування шкоди власником транспортного засобу або винуватцем ДТП, відповідальність яких застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, якщо у страховика не виникло обов'язку з відшкодування шкоди, або розмір шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика, а також у разі, коли страховик має право регресу до особи, яка застрахувала свою відповідальність, приймаючи до уваги те, що за приписами ч. 22.1 ст.22 та ст.29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик визначає суму страхового відшкодування як вартість відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу, а також приписи ч.12.1 ст.12, ч.36.6 ст.36 вказаного Закону, суд дійшов висновку щодо виникнення у позивача, як потерпілої особи, права вимагати різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням) до особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність.
За таких обставин, виходячи з наведеного у сукупності, суд дійшов висновку, що у позивача виникло право різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням), а саме у розмірі вирахуваного страховиком коефіцієнту фізичного зносу (згідно звіту 13 745,50 грн) та розміру франшизи (2600) грн, що загалом складає 16345,55 грн. Одночасно, суму в розмірі 1964,32 грн - податок на додану вартість у суду відсутні підстави покладати на особу, винну у дорожньо-транспортній пригоди (відповідальну за неї особу), оскільки в матеріалах справи відсутні докази здійснення відновлювального ремонту (акт виконаних робіт) та оплату таких робіт виконавцю (станція технічного обслуговування), яка б була платником податку на додану вартість.
Щодо заперечень відповідача стосовно відсутності підстав для покладення відповідальності саме на Товариство з обмеженою відповідальністю «Євро Аква», як власника транспортного засобу, а не на водія, визнаного винним, а також стосовно розміру завданої шкоди суд зазначає таке.
Частиною 1 ст.1172 Цивільного кодексу України визначено, що юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
Частинами 1, 2 ст.1187 Цивільного кодексу України унормовано, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Наразі, суд зазначає, що згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.
Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїс-Матеос проти Іспанії» від 23 червня 1993 р.).
Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.
Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов'язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.
До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до ст.2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом
Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні «справедливого балансу» між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.33 Рішення віл 27.10.1993р. Європейського суду з прав людини у справі «Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів»).
У п.26 рішення від 15.05.2008р. Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України» суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.
За приписами ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст.76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
У ст.77 Господарського процесуального кодексу України вказано, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
В контексті наведених засад господарського судочинства суд звертає увагу учасників судового процесу на приписи ст.79 Господарського процесуального кодексу України, згідно яких наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суд зауважує, що стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (відповідні висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).
Судом було встановлено, що у відповідності до постанови Ірпінського міського суду Київської області від 23.05.2023 року у справі №367/2795/23 водія MAN 14.272. реєстраційний номер НОМЕР_1 ОСОБА_1 , визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Наразі, судом враховано, що згідно свідоцтва НОМЕР_4 про державну реєстрацію транспортного засобу MAN 14.272. реєстраційний номер НОМЕР_1 , власником останнього на момент дорожньо-транспортної пригоди було Товариство з обмеженою відповідальністю «Євро Аква».
Одночасно, у постанові Ірпінського міського суду Київської області від 23.05.2023 року у справі №367/2795/23 вказано, що ОСОБА_1 працює водієм у Товаристві з обмеженою відповідальністю «Євро Аква».
Крім того, з представленого до матеріалів справи позивачем протоколу №334843 про адміністративне правопорушення також вказано, що ОСОБА_1 працює водієм у Товаристві з обмеженою відповідальністю «Євро Аква».
Тоді як відповідачем жодних доказів на підтвердження своїх заперечень надано не було, не доведено суду доказів здійснення ОСОБА_1 управління транспортним засобом MAN 14.272. реєстраційний номер НОМЕР_1 без відповідної правової підстави, а саме поза межами трудових відносин.
Одночасно, суд звертає увагу на те, що відповідачем також не надано жодних доказів на спростовування обґрунтованості визначеного позивачем розміру шкоди. В контексті наведеного суд зауважує, що самі лише непогодження учасника справи без відповідного їх доказового обґрунтування ніяким чином не можуть спростовувати доказів, які надано позивачем.
За таких обставин, враховуючи вищевикладене у сукупності, суд дійшов висновку щодо часткового задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Овертранс» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро Аква» про стягнення шкоди, а саме на суму 16345,55 грн.
Згідно приписів ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторін пропорційно задоволених вимог.
Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України,
ВИРІШИВ:
1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Овертранс» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро Аква» про стягнення шкоди в сумі 18309,92 грн - задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро Аква» (04053, місто Київ, вулиця Січових Стрільців, будинок 37-41, ЄДРПОУ 36800559) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Овертранс» (81085, Україна, 81085, Львівська обл., Яворівський р-н, село Підрясне, вул..Європейська, 1, корпус Б-4, ЄДРПОУ 30626867) шкоду в сумі 16345,55 грн та судовий збір 2396,05 грн.
3. В задоволенні позовних вимог про стягнення шкоди на суму 1964,37 грн відмовити.
4. Судовий збір в розмірі 287,95 грн залишити за позивачем.
5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
6. В судовому засіданні було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст складено та підписано 13.12.2023.
Суддя В.В. Князьков