справа № 369/8066/22 головуючий у суді І інстанції Пінкевич Н.С.
провадження № 22-ц/824/8744/2023 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 грудня 2023 року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого судді -Березовенко Р.В.,
суддів:Лапчевської О.Ф., Мостової Г.І.,
з участю секретаря Щавлінського С.Р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником - адвокатом Моргуном Дмитром Миколайовичем, в частині оскарження ухвали Києво-Святошинського районного суду Київської області від 30 березня 2023 року про залишення без задоволення заяви про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до Вишневої міської ради Бучанського району Київської області треті особи Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк», Акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» про визнання права власності на спадкове майно в порядку спадкування,-
ВСТАНОВИВ:
28 березня 2023 року представник позивача подав заяву про забезпечення позову, просив суд забезпечити позов та накласти арешт на майно, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , а саме земельна ділянка та будинок і грошові кошти, що належали спадкодавцю та знаходяться на рахунках в Приватбанку за № НОМЕР_1 та за № НОМЕР_2 карта № НОМЕР_3 ; рахунок НОМЕР_4 ; рахунок НОМЕР_5 ; рахунок № НОМЕР_6 , а також рахунок НОМЕР_7 з картою № НОМЕР_8 та рахунок «до запитання» НОМЕР_9 та перебувають у володінні відповідача чи інших осіб, а також заборонити вчиняти щодо вказаного спадкового майна дії що мають наслідком відчуження чи псування (розтрати) спадкового майна та встановити заборону іншим особам вчиняти дії щодо спадкового майна або користуватися спадковим майном Відповідачеві чи третім особам та виконувати щодо нього інші зобов'язання.
Свої вимоги мотивував тим, що на даний час вищевказане майно фактично захоплене, не дивлячись на те, що відповідач стверджував, що ніхто не претендує на спадок і жодних дій по вказаному майну не проводиться. Так, невідомі особи замінили замки в будинку і користуються ним, не допускають навіть позивачку. Позивачка подала до поліції заяву про злочин, але поліцією не вчинилось жодних дій для вирішення ситуації. На даний час особи продовжують там перебувати та користуватися комунальними послугами. Однак, компанії що їх надають звертаються до позивачки щодо сплати спожитих послуг. Враховуючи кримінальне минуле осіб, що захопили будинок, вважає, що є вагомі та реальні підстави для висновку про можливість знищення майна, в тому числі і враховуючи відсутність встановленої законом процедури прийняття будинку в експлуатацію. Наголошує, що невжиття заходів забезпечення може істотно ускладнити і навіть унеможливити виконання рішення суду, а також ефективний захист та поновлення порушених чи оспорюваних прав і інтересів позивачки за захистом яких вона звернулась.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 30 березня 2023 року заяву представника позивача Моргун Дмитра Миколайовича про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Вишневої міської ради Бучанського району Київської області треті особи Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк», Акціонерне товариство «Райффайзен банк аваль» про визнання права власності на спадкове майно в порядку спадкування - залишено без задоволення.
Не погоджуючись із вказаною ухвалою суду, ОСОБА_1 , через представника - адвоката Моргуна Дмитра Миколайовича, подала апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення та неправильне застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, неправильне встановлення обставин справи, які мають значення, просила скасувати ухвалу та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити заяву про забезпечення позову та направити справу для розгляду до суду першої інстанції.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, зазначає, що судом першої інстанції формально процитовано норми ЦПК України та не взято до уваги, що забезпечення позову, про яке клопотала позивачка, є ефективним захистом, або поновленням порушених чи оспорюваних її прав та інтересів. Вважає, що висновки суду містять надмірний формалізм. Звертає увагу апеляційного суду на те, що практика ЄСПЛ у справах (Perez de Rada Cavanilles v. Spain (Перес де Рада Каванилес проти Іспанії), § 49; Miragall Escolano v. Spain (Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії), § 38; Societe anonyme Sotiris and Nikos Koutras ATTEE v. Greece (Societe anonyme Sotiris and Nikos Koutras ATTEE проти Греції), § 20; Beles and others v. the Czech Republic (Белеш та інші проти Ческьої Республіки), § 50; RTBF v. Belgium (RTBF проти Бельгії),§§ 71, 72, 74); зазначає, що суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права на справедливий суд.
Апелянт наголошує, що забезпечення позову має не одну функцію, а декілька, але суд стверджує, що єдиною передбаченою законом підставою для застосування заходів забезпечення позову є ризик ускладнення виконання або неможливості виконання рішення суду у справі. Апелянт зазначає, що позивачкою в клопотанні описано, що й занепокоїло та чому слід застосувати забезпечення позову, а саме, що будинок не введений в експлуатацію та можуть виникнути непередбачувані ситуації, у зв'язку із відсутністю належної перевірки готовності об'єкта нерухомості до експлуатації. Вказує, що оскільки будинок не введено в експлуатацію, його можна розібрати та розпродати, як будівельний матеріал.
Щодо висновків суду першої інстанції про те, що позивачкою не надано доказів на підтвердження захоплення майна невідомими особами, не надано доказів, що невідомі особи змінили замки в будинку і користуються ним та не допускають позивачку, не надано доказів того, що до позивачки звертаються компанії щодо оплати комунальних послуг апелянтка наголошує, що судом не зазначено, що в його розумінні може бути доказом підтвердження захоплення майна.
Щодо зазначення судом практики ЄСПЛ у справі "Спорронг і Льоннрот проти Швеції", "Джеймс та інші проти Сполученого королівства" наголошує, що заява відповідала усім вимогам, заявленим у цьому рішенні. Так, у вказаному рішенні зазначено про положення ст.1 Першого протоколу, які містять три окремих правила, що не застосовуються окремо: перше правило проголошує принцип мирного володіння майном, друге стосується позбавлення майна і визначає певні умови для визнання втручання у власність правомірним, третє правило визнає за державами контролювати використання майна за наявності певних умов для цього. Як зазначено самим судом, щоб зробити висновок, чи відповідає певний захід втручання в право власності принципу правомірного та допустимого втручання, слід оцінити, чи є захід законним, чи переслідує втручання суспільний інтерес, чи є такий захід пропорційним переслідуваним цілям.
Апелянтка вказує, що накладаючи арешт на майно та рахунки особи, яка померла, суд не втручається в права власності. По - перше тому, що відсутні спадкоємці, окрім позивачки, які б заявили свої права, а позивачка сама просить про збереження майна та рахунків. По - друге, про яке правомірне навіть володіння, не кажучи вже про власність, може йти мова, якщо майно захоплене. Проте, саме обмеження на право розпорядження (накладення арешту), а не позбавлення права власності (вилучення майна), на думку апелянтки, є пропорційним переслідуваним цілям, оскільки накладенням арешту на майно та рахунки суд посприяє збереженню майна до встановлення осіб, які на законних підставах а не самозахопленням та привласненням отримають право на вказане майно. Вважає, що у іншому випадку суд сприяє рейдерству. Звертає увагу суду на те, що перше правило протоколу щодо мирного володіння майном порушено невстановленими особами і це підтверджується наявністю кримінального провадження. Зазначає, що друге правило говорить про позбавлення майна і визначає певні умови для визнання втручання власність правомірним але ж як вище сказано не йдеться про позбавлення, а позивачка просить зупинити зловживання. Третє правило, на думку апелянта, якраз і надає суду право на державний контроль використання майна за наявності певних умов для цього, а ці умови викладені позивачкою.
Звертає увагу суду на те, що у матеріалах справи знаходиться пояснення Акціонерного товариства «Райффайзен банк», третьої особи по справі, яка не заявляє самостійних вимог, що містить твердження про належність рахунків саме банку. Апелянтка переконана, що ненакладення арешту на рахунки, наявні в банках, призведе не тільки до ускладнення виконання, а й до неможливості виконання рішення суду. Вказує, що спадкодавець зазначав позивачці про наявність в його оточенні осіб, що мають кримінальне минуле та посягають на його майно. Отже, є реальні загрози, які суд першої інстанції не взяв до уваги.
Апелянтка вважає, що суд не виконав вказівки постанови Пленуму Верховного Суду України за № 9 від 22.12.2006, не взяв до уваги практику ЄСПЛ та норм ЦПК України. При цьому звертає увагу апеляційного суду на те, що ст. 151 ЦПК України не містить обов'язку доказування та подання доказів, як цього вимагає суд.
Наголошує, що позивачка не зможе навіть повторно подати вказану заяву, оскільки незрозумілим, на думку апелянтки, є підхід суду та не вказано, що суд розуміє під «доказами заміни замків» чи «докази користування іншими особами» і т.д. Зазначає, що протягом 20 років позивачка і сестра із спадкоємцем жили однією сім'єю і вели спільне господарство.
В ухвалі про відкриття апеляційного провадження учасникам справи було надано строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу.
12 липня 2023 року на адресу Київського апеляційного суду надійшли письмові пояснення третьої особи АТ КБ «Приватбанк» на апеляційну скаргу ОСОБА_1 . У вказаних поясненнях АТ КБ «Приватбанк» просило апеляційну скаргу позивачки відхилити, а ухвалу суду першої інстанції залишити без змін. При цьому зазначало, що представником заявниці не надано доказів на підтвердження захоплення майна невідомими особами, не надано доказів, що невідомі особи змінили замки в будинку і користуються ним та не допускають позивачку, не надано доказів того, що до позивачки звертаються компанії щодо оплати комунальних послуг, не вказує, які особи захопили будинок.
Вважає, що заявницею не надано доказів, що треті особи вчиняють дії щодо користування рахунками, списанням коштів, що належали спадкодавцю, а тому самі лише твердження позивача про потенційну можливість ускладнення чи навіть унеможливлення виконання рішення суду у разі задоволення позову без долучення відповідних доказів та обґрунтувань, не є достатньою підставою для задоволення заяви про забезпечення позову. Зазначає, що наданий витяг з ЄРДР не може свідчити про те, що третіми особами було захоплено майно, яке залишилося у спадок.
Таким чином, на переконання третьої особи, представником заявниці не наведено і судом не встановлено, що невжиття таких заходів забезпечення позову, про які нею заявлено, може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких вона звернулася до суду у цій справі, тому в задоволенні заяви про забезпечення позову слід відмовити. Також вказує, що зважаючи на наведені норми, при вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову суд має насамперед дослідити, чи існує небезпека ускладнення можливості виконання рішення суду, чи є така небезпека реальною, та чи співмірні запропоновані заходи забезпечення позову позовним вимогам. Вважає, що суд прийшов до обґрунтованого висновку, що вказана заява про забезпечення позову задоволенню не підлягає, оскільки на даний час не встановлено, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду в разі задоволення позову, а також представником заявниці належним чином не обґрунтовано свої вимоги щодо забезпечення позову.
У судовому засіданні апелянтка та її представник підтримали апеляційну скаргу та просили ухвалу суду першої інстанції скасувати, а заяву про забезпечення позову задовольнити.
Інші учасники справи належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи до суду не з'явилися, однак їх неявка згідно вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги у частині оскарження ухвали Києво-Святошинського районного суду Київської області від 30 березня 2023 року про залишення без задоволення заяви про забезпечення позову, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, виходячи з такого.
Відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що на даний час судом не встановлено, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду в разі задоволення позову, а також представником заявниці належним чином не обґрунтовано свої вимоги щодо забезпечення позову.
Колегія апеляційного суду не може повною мірою погодитися з таким висновком суду першої інстанції, зважаючи на таке.
Статтею 149 ЦПК України встановлено, що суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 150 ЦПК України позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 150 ЦПК України позов забезпечується забороною вчиняти певні дії.
Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (ч. 3 ст. 150 ЦПК України).
Заява про забезпечення позову повинна містити, зокрема, обґрунтування необхідності забезпечення позову (пункт 3 частини першої статті 151 ЦПК України).
Обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення заяви про забезпечення позову. Крім того, особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна довести відповідність (адекватність) засобу.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має пересвідчитися у тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності та обґрунтованості запропонованого заявником способу забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним способом забезпечення позову та предметом позову, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення у разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду у разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».
Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
За роз'ясненнями, що містяться в п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з'ясувати обсяг позовних вимог, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до даних дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб, чи учасників процесу. Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Апеляційним судом встановлено, що сторона позивачки просила забезпечити позов шляхом накладення арешту на майно, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: земельну ділянку та будинок, і грошові кошти, що належали спадкодавцю та знаходяться на рахунках в Приватбанку за № НОМЕР_1 та за № НОМЕР_2 карта № НОМЕР_3 ; рахунок НОМЕР_4 ; рахунок НОМЕР_5 ; рахунок № НОМЕР_6 , а також рахунок НОМЕР_7 з картою № НОМЕР_8 та рахунок «до запитання» НОМЕР_9 та перебувають у володінні відповідача чи інших осіб, а також заборонити вчиняти щодо вказаного спадкового майна дії що мають наслідком відчуження чи псування (розтрати) спадкового майна та встановити заборону іншим особам вчиняти дії щодо спадкового майна або користуватися спадковим майном Відповідачеві чи третім особам та виконувати щодо нього інші зобов'язання.
Вимоги заяви про забезпечення позову мотивовані тим, що на даний час вищевказане майно фактично захоплене, не дивлячись на те, що відповідач стверджував, що ніхто не претендує на спадок і жодних дій по вказаному майну не проводиться. Позивачка наголошувала, що невідомі особи замінили замки в будинку і користуються ним, не допускають навіть позивачку. Позивачка подала до поліції заяву про злочин, але поліцією не вчинилось жодних дій для вирішення ситуації. На даний час особи продовжують там перебувати та користуватися комунальними послугами. Однак, компанії що їх надають звертаються до позивачки щодо сплати спожитих послуг. Враховуючи кримінальне минуле осіб, що захопили будинок, вважає. що є вагомі та реальні підстави для висновку про можливість знищення майна, в тому числі і враховуючи відсутність встановленої законом процедури прийняття будинку в експлуатацію. Наголошує, що невжиття заходів забезпечення може істотно ускладнити і навіть унеможливити виконання рішення суду, а також ефективний захист та поновлення порушених чи оспорюваних прав і інтересів позивачки за захистом яких вона звернулась.
Колегією суддів встановлено, що право власності ОСОБА_3 на земельну ділянку, розташовану у АДРЕСА_1 , яка є предметом спору та на яку позивачка просить накласти арешт, підтверджується Державним актом про право власності на земельну ділянку Серії КВ № 9021536 від 04 грудня 2003 (т.1, а.с.177).
Належність спадкодавцям розрахункових рахунків у Приватбанку за № НОМЕР_1 та за № НОМЕР_2 карта № НОМЕР_3 ; рахунок НОМЕР_4 ; рахунок НОМЕР_5 ; рахунок № НОМЕР_6 , а також рахунок НОМЕР_7 з картою № НОМЕР_8 та рахунок «до запитання» НОМЕР_9, які є предметом спору та на які позивачка просить накласти арешт, також підтверджується матеріалами справи (т.1, а.с.179-182).
Крім того, апеляційним судом встановлено, що між сторонами дійсно виник спір щодо спадкового майна, який перебуває на розгляді у суді.
При цьому, до слідчого судді Києво-Святошинського районного суду Київської області надходила скарга ОСОБА_1 на бездіяльність органу досудового розслідування ВП №1 Бучанського РУП ГУНП в Київській області, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення.
Скарга мотивована тим, що 09 вересня 2022 року скаржник звернулася до ВП №1 Бучанського РУП ГУНП в Київській області повідомлення про вчинення кримінального правопорушення, у відношенні осіб, які захопили будинок за адресою: АДРЕСА_1 за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч. 3 ст. 186 КК України, проте, лише 14 вересня 2022 року скаржниця отримала відповідь про відсутність у діях осіб, що захопили будинок ознак кримінального правопорушення. При цьому за змістом скарги досудове розслідування не розпочате, у зв'язку із чим скаржник просить скаргу задовольнити та зобов'язати внести відомості про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28 вересня 2022 року у справі № 369/9162/22 скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність органу досудового розслідування ВП №1 Бучанського РУП ГУНП в Київській області, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення - задоволено. Зобов'язано уповноважену особу ВП №1 Бучанського РУП ГУНП в Київській області внести відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі повідомлення ОСОБА_1 про вчинення кримінального правопорушення від 09 вересня 2022 року.
17 листопада 2022 року на підставі ухвали Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28 вересня 2022 року у справі № 369/9162/22 внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі повідомлення ОСОБА_1 про вчинення кримінального правопорушення від 09 вересня 2022 року.
Отже, наявні у матеріалах справи докази, на переконання апеляційного суду, є достатніми для висновку про те, що невжиття заходів забезпечення позову щодо земельної ділянки та банківських рахунків, які є предметом позову та на які матеріалами справи підтверджується право власності спадкодавців, може спричинити утруднення виконання рішення суду у випадку задоволення позову.
За таких обставин, колегія суддів вважає, заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на земельну ділянку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та на грошові кошти, які знаходяться на рахунках в Приватбанку за № НОМЕР_1 та за № НОМЕР_2 карта № НОМЕР_3 ; рахунок НОМЕР_4 ; рахунок НОМЕР_5 ; рахунок № НОМЕР_6 , а також рахунок НОМЕР_7 з картою № НОМЕР_8 та рахунок «до запитання» НОМЕР_9 є необхідними, достатніми та співмірними із заявленими позовними вимогами.
Крім того, колегія суддів наголошує, що забезпечення позову є тимчасовим обмеженням суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.
Натомість вимоги заяви про забезпечення позову у частині накладення арешту на будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , на переконання колегії суддів, є необґрунтованими, оскільки матеріали справи не містять доказів належності даного будинку на праві власності спадкодавцям. Як зазначено заявником у заяві, спірна будівля не введена в експлуатацію, є самовільним будівництвом.
Відтак, у вказаній частині заяви про забезпечення позову необхідно відмовити.
Поряд з цим, апеляційний суд бере до уваги, що у заяві про забезпечення позову стороною позивачки заявлено два самостійні види (способи) забезпечення позову: накладення арешту на майно та рахунки, а також заборона вчиняти певні дії щодо вказаного майна та рахунків.
Водночас апеляційний суд зауважує, що арешт майна - це накладення заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження до визначення подальшої долі цього майна. Заборона на відчуження об'єкта нерухомого майна - це перешкода у вільному розпорядженню майном.
Таким чином, арешт майна і заборона на відчуження майна є самостійними видами (способами) забезпечення позову, обидва способи за правовою сутністю обмежують право відповідача розпоряджатися спірним майном, але вони є різними для виконання ухвали про забезпечення позову, тому суттєвого значення у виборі їх застосування немає для вирішення справи та способу забезпечення позову, однак їх одночасне застосування не відповідає вимогам закону.
Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 11 травня 2022 року у справі № 317/2155/21 (провадження № 61-15398св21).
Отже, колегія суддів вважає неможливим застосування у даній справі одночасно двох самостійних видів (способів) забезпечення позову, у зв'язку з чим дійшов висновку про відмову в задоволенні заяви представника позивача Моргуна Дмитра Миколайовича про забезпечення позову у частині заборонити вчиняти щодо вказаного спадкового майна дії що мають наслідком відчуження чи псування (розтрати) спадкового майна та встановити заборону іншим особам вчиняти дії щодо спадкового майна або користуватися спадковим майном Відповідачеві чи третім особам та виконувати щодо нього інші зобов'язання.
При цьому, на переконання апеляційного суду, накладення арешту на майно є достатнім для збереження спірного майна та забезпечення, у разі задоволення позову, виконання судового рішення.
Ухвалюючи судове рішення, крім іншого, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Отже, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 , подана представником - адвокатом Моргуном Дмитром Миколайовичем, у частині оскарження ухвали Києво-Святошинського районного суду Київської області від 30 березня 2023 року про залишення без задоволення заяви про забезпечення позову підлягає частковому задоволенню, а ухвала Києво-Святошинського районного суду Київської області від 30 березня 2023 року про залишення без задоволення заяви про забезпечення позову - скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення заяви представника позивача Моргуна Дмитра Миколайовича про забезпечення позову.
Керуючись ст. ст. 374, 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником - адвокатом Моргуном Дмитром Миколайовичем, у частині оскарження ухвали Києво-Святошинського районного суду Київської області від 30 березня 2023 року про залишення без задоволення заяви про забезпечення позову - задовольнити частково.
Ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 30 березня 2023 року про залишення без задоволення заяву про забезпечення позову - скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким заяву представника позивача Моргуна Дмитра Миколайовича про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Вишневої міської ради Бучанського району Київської області треті особи Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк», Акціонерне товариство «Райффайзен банк аваль» про визнання права власності на спадкове майно в порядку спадкування - задовольнити частково.
Накласти арешт на земельну ділянку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та на грошові кошти, які знаходяться на рахунках в Приватбанку за № НОМЕР_1 та за № НОМЕР_2 карта № НОМЕР_3 ; рахунок НОМЕР_4 ; рахунок НОМЕР_5 ; рахунок № НОМЕР_6 , а також рахунок НОМЕР_7 з картою № НОМЕР_8 та рахунок «до запитання» НОМЕР_9 .
У іншій частині заяви представника позивача Моргуна Дмитра Миколайовича про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Вишневої міської ради Бучанського району Київської області треті особи Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк», Акціонерне товариство «Райффайзен банк аваль» про визнання права власності на спадкове майно в порядку спадкування - відмовити.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.
Повний текст судового рішення виготовлено 12 грудня 2023 року.
Головуючий: Р.В. Березовенко
Судді: О.Ф. Лапчевська
Г.І. Мостова