справа № 756/11050/21-ц головуючий у суді І інстанції Ільєва Т.Г.
провадження № 22-ц/824/6930/2023 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 листопада 2023 року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого судді -Березовенко Р.В.,
суддів:Лапчевської О.Ф., Мостової Г.І.,
з участю секретаря Щавлінського С.Р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником - адвокатом Миронюком Дмитром Дмитровичем, на рішення Печерського районного суду м. Києва від 02 лютого 2023 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,-
ВСТАНОВИВ:
У липні 2021 року позивач звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 24 травня 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено Договір процентної позики № 23 -05/18-ПП.
На виконання умов Договору, у день його укладення позикодавцем було передано, а позичальником було отримано позику у розмірі 1 043 200, 00 грн., що еквівалентно 40 000, 00 дол. США за офіційним курсом Національного банку України.
Отримання позичальником коштів, відповідно до п. 3.2 Договору, підтверджується розпискою від 24 травня 2018 року.
Відповідно до п. 4.1. Договору, позичальник зобов'язується повернути позикодавцю зазначену в п 2.1. цього Договору позику протягом 6 (шести) календарних місяців з моменту передачі позикодавцем позичальнику позики та складання відповідної розписки, зазначеної в п. 3.2. цього договору.
Оскільки термін повернення позики відповідачем настав, а останній в повній мірі її не повернув, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Так, Договором та Законом передбачена відповідальність позичальника за порушення строків повернення позики, зазначених у п. 1.1 цього Договору, у вигляді 3 (трьох) процентів річних від простроченої суми позики.
Разом з тим, позивач вказує, що відповідачем частково було погашено заборгованість за договором позики.
На сьогоднішній день заборгованість позичальника за розрахунком позивача складає 20 770,76 доларів США, з яких заборгованість за позикою 19 694, 18 доларів США, заборгованість за процентами 1 076,58 доларів США.
Так, позивач наводить розрахунок трьох процентів річних від простроченої суми, що здійснюється за формулою: (3 % * суму боргу * кількість прострочених днів) / 365 (кількість днів у році): 286,00+1244,12+163,43+462,51= 2 156,06 доларів США (дві тисячі сто п'ятдесят шість доларів США 06 центів).
Таким чином, позивач просить суд:
- стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором процентної позики в розмірі 20 770,76 доларів США (двадцять тисяч сімсот сімдесят доларів США 76 центів), з яких заборгованість за позикою 19 694, 18 доларів США, заборгованість за процентами 1 076,58 доларів США та три проценти річних від простроченої суми основного боргу в розмірі 2 156,06 доларів США (дві тисячі сто п'ятдесят шість доларів США 06 центів) та стягнути судові витрати.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 02 лютого 2023 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості - відмовлено.
Не погодившись із рішенням Печерського районного суду м. Києва від 02 лютого 2023 року, ОСОБА_1 , через представника - адвоката Миронюка Дмитра Дмитровича, подав апеляційну скаргу.
У апеляційній скарзі апелянт, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити.
Обґрунтовує апеляційну скаргу тим, що суд першої інстанції невірно встановив розмір заборгованості. За даними позивача відповідач перед позивачем має заборгованість за позикою в розмірі 19 694, 18 доларів США (сума позики 400000 - 20 305,82) та відсотками в розмірі 1 076, 58 доларів США (нараховані 26270, 76 - сплачені 25194,18). Зазначає. що відповідно до розрахунку спочатку погашалися відсотки, а далі сума позики, відповідно до ст. 534 ЦК України. На думку апелянта, суд взагалі не зазначив в оскаржуваному рішенні той факт, що п. 2.2. Договору встановлено, що відсотки платяться щомісячно від суми позики до дня фактичного повернення позики.
Наголошує, що сторони Договору погодили між собою, що відсотки повертають до моменту фактичного повернення позики, що повністю відповідає ст. 1048 ЦК України. Окрім того, вказує, що суд невірно встановив валюту повернення коштів за Договором позики.
Апелянт переконаний, що суд першої інстанції мав ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті. На думку апелянта, суд першої інстанції взагалі не врахував той факт, що відповідач повертав кошти в доларах США, що підтверджується в його відзиві. При цьому апелянт вказував про доктрину заборони суперечливої поведінки.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 27 березня 2023 року відкрито апеляційне провадження та надано строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.
11 квітня 2023 року на електронну адресу суду надійшов відзив відповідача на апеляційну скаргу, надісланий представником відповідача засобами електронного зв'язку. У вказаному відзиві відповідач просив апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Наголошує, що відповідно до позиції Великої Палати Верховного суду, проценти за правомірне користування грошовими коштами кореспондується його обов'язок здійснювати плату за таке користування. Якщо ж право позичальника на користування чужими грошима припиняється у зв'язку з настанням строку повернення кредиту, то припиняється і обов'язок сплачувати передбачені договором проценти за правомірне користування чужими грошовими коштами.
Зазначає, що розмір процентів за 6 місяців за користування позикою з розрахунку 2,5% на місяць, становить 119 707,50 грн., що слідує з розрахунку Відповідача, доданому до відзиву на позовну заяву.
Вважає вірним те, що судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні також встановлено, що відповідно до умов договору позики відповідач мав сплатити на користь позивача 1 043 200,00 грн. тіло позики та 119 707,50 процентів за 6 міс користування позикою, що разом складає: 1 162 907,50 грн. Зазначає, що оскільки позика за договором була отримана в національній валюті України - гривні, то і поверненню вона підлягає в національній валюті України - гривні. Оскільки повернення відбувалося в доларах США, то суми повернення позики, передані в доларах США, за приписами ст. 553 ЦК України, необхідно перерахувати за курсом НБУ у гривні за один долар США на дату повернення позики.
3 огляду на викладене, зобов'язання відповідача за Договором позики щодо повернення позики та сплати процентів за шість місяців користування коштами становили 1 162 907 59 гри, а за даними позивача, зазначеними останнім в розрахунку до позовної заяви, відповідачем було оплачено позивачу в рахунок повернення позики та сплати процентів за договором позики 1 229 715,00 грн, тобто на 66 807,50 грн. більше.
Відповідач вважає, що нараховані позивачем проценти за користування грошима поза межами шестимісячного строку користування позикою, обумовленого Договором, є неправомірно нарахованими, всупереч норм ст. 1050 ЦК України, та зазначеної вище позиції Великої Палати Верховного Суду.
На думку відповідача, не заслуговують на увагу суду і посилання скаржника на рішення Конституційного Суду від 12.06.2022 року №6-р(1)2022. адже до правовідносин, які склалися між сторонами, мають застосовуватися роз'яснення Верховного Суду, викладені в його правозастосовній практиці.
Щодо посилань скаржника на необхідність виконання Позичальником зобов'язань за Договором позики в доларах США, та позовних вимог про стягнення заборгованості в доларах США, вказує, що позика надавалася в грошовій одиниці України - гривні, та підлягає поверненню відповідно до умов договору в валюті її отримання - гривні.
Щодо стягнення 3% річних від простроченої суми відповідач зазначав, що у зв'язку з необґрунтованістю позовних вимог та відсутності підстав для стягнення з відповідача грошових сум в іноземній валюті - доларах США, не підлягають задоволенню вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних за користування грошима, та ще і в доларах США, що не відповідає валюті зобов'язання. Більш того, наголошує, що позивачем не додано до позовної заяви розрахунку 3% річних від простроченої суми.
На переконання відповідача, скаржником не доведено факту наявності заборгованості відповідача по поверненню позики, законності нарахування процентів за користування позикою поза шестимісячним строком, визначеним для повернення позики, та не доведено обґрунтованість заявлення позовних вимог про стягнення коштів в іноземній валюті - доларах США.
24 квітня 2023 року вказаний відзив на апеляційну скаргу надійшов на адресу Київського апеляційного суду засобами поштового зв'язку.
25 серпня 2023 року на адресу Київського апеляційного суду надійшли письмові пояснення адвоката Южди Сергія Миколайовича, подані на вимогу апеляційного суду в інтересах відповідача ОСОБА_2 . У вказаних поясненнях представник відповідача зазначав, що відповідно до п. 2.2. Договору процентної позики від 24 травня 2018 року, «За Договором Позичальник зобов'язується сплачувати проценти в розмірі 2,5% щомісяця від суми позики до дня фактичного повернення позики». Пунктом 2.4. Договору позики передбачено «проценти нараховуються за методом «факт/факт», тобто за фактичний час існування боргу за цим Договором і виходячи з фактичної кількості календарних днів у році». Тобто, нарахування процентів, виходячи з фактичної кількості календарних днів у році, означає, що при розрахунку процентів необхідно розрахувати проценти за кожен день користування кредитом, та помножити на відповідну кількість днів у періоді, що і є методом «факт/факт». Крім того, згідно п. 2.3. Договору позики «У разі дострокового повернення частини позики проценти продовжують сплачуватися виходячи з неповернутої суми». Отже, відповідач переконаний, що при частковому поверненні позики, проценти в розмірі, встановленому Договором, нараховуються на неповернуту частину позики. За таких умов відповідач вважає, що доданий відповідачем до відзиву на апеляційну скаргу розрахунок процентів за користування позикою, та доданий до відзиву на позовну заяву розрахунок процентів за користування позикою є правильним, та розрахований у відповідності до умов договору.
15 вересня 2023 року на адресу Київського апеляційного суду від представника позивача надійшов поданий на вимогу апеляційного суду уточнений розрахунок заборгованості за Договором процентної позики № 23-05/18-ПП від 24 травня 2018 року.
Окрім того, на адресу Київського апеляційного суду надійшли заяви представника відповідача про намір подати заяву про розподіл судових витрат у порядку, передбаченому ч. 8 ст. 141 ЦПК України.
Під час розгляду справи представник апелянта підтримував апеляційну скаргу та просив її задовольнити.
У судовому засіданні 20 листопада 2023 року представник відповідача просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін. Апелянт та його представник будучи належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи до суду не з'явилися, однак їх неявка згідно вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи за їх відсутності.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, вислухавши пояснення учасників справи, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, виходячи з такого.
Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом першої інстанції встановлено, що пунктом 2.1. Договору визначено, що сума позики за Договором становить 1 043 200 грн., що в еквіваленті за офіційним курсом НБУ гривні до долара США становить 40 000,00 доларів США.
Відповідно до п.п 2.2. Договору, позичальник зобов'язується сплачувати проценти за користування позикою в розмірі 2,5% щомісяця від суми позики.
До позовної заяви додано розписку від 24 травня 2018 року про отримання Позичальником від Позикодавця позики в розмірі 1 043 200 грн., що в еквіваленті за офіційним курсом НБУ гривні до долара США становить 40 000,00 доларів США.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що договір позики був укладений у валюті «гривня», а тому доводи позивача щодо стягнення коштів у доларах США є безпідставними. Суд першої інстанції дійшов висновку про те, що відповідачем згідно його обґрунтувань та розрахунку було виконано свої зобов'язання, що позивачем не спростовано та підтверджується позицією сторін у судовому засіданні.
Щодо стягнення 3% річних суд першої інстанції вважав, що оскільки позиція позивача та його розрахунок полягає в тому, що договір позики є доларовий то і розрахунок трьох відсотків річних є необґрунтований. Дана вимога, на думку місцевого суду, не підлягає задоволенню, оскільки позивачем після вивчення позиції відповідача не було змінено та уточнено свої вимоги, а суд позбавлений можливості виходити за межі позовних вимог.
Колегія суддів не може повною мірою погодитися з висновками суду першої інстанції з таких підстав.
Згідно з вимогами ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).
Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
За правилами ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною першою статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно з частиною першою статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менше як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.
Частиною першою статті 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов'язується повернути позикодавцю позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовим ознаками у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, які встановлені договором.
Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.
Такий правовий висновок викладено Верховним Судом України у постановах від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13 та від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15.
У разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання.
З метою забезпечення правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказувався факт укладення договору позики і його умови. Такі правові висновки щодо застосування статей 1046, 1047 ЦК України викладені у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14 та від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17.
У постанові від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 (провадження № 14-53цс21) Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на такі особливості виконання грошового зобов'язання: «Грошовою одиницею України є гривня (частина перша статті 99 Конституції України). Але Основний Закон не встановлює заборони використання в Україні грошових одиниць іноземних держав. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 192 ЦК України). Тобто гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на території України за номінальною вартістю (частина перша статті 192 ЦК України), тоді як обіг іноземної валюти регламентований законами України.
Приписи чинного законодавства, хоч і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, у якому має бути виражене та виконане зобов'язання (частина перша статті 192, частина перша статті 524, частина перша статті 533 ЦК України), однак не забороняють вираження у договорі грошового зобов'язання в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті, а також на перерахунок грошового зобов'язання у випадку зміни НБУ курсу національної валюти України щодо іноземної валюти.
Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті (частина друга статі 524 ЦК України). Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом (частина друга статті 533 ЦК України).
Як укладення, так і виконання договірних зобов'язань, зокрема позики, виражених через іноземну валюту, не суперечить законодавству України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов'язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошей (суму позики), тобто таку ж суму грошових коштів в іноземній валюті, яку він отримав у позику (частина перша статті 1046, частина перша статті 1049 ЦК України; див. також постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16)».
Апеляційним судом встановлено, що відповідно до договору процентної позики № 23-05/18-ПП від 24 травня 2018 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , ОСОБА_1 передав у власність ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 1 043 200 (один мільйон сорок три тисячі двісті) грн. 00 коп, що в еквіваленті в доларах США, за офіційним курсом гривні щодо іноземних валют Національного банку України, становить 40 000 (сорок тисяч) доларів США. А ОСОБА_2 зобов'язується повернути зазначену у п. 2.1 цього Договору позику ОСОБА_1 в строки і в порядку, визначених в цьому Договорі, а також сплатити проценти в розмірі, в строки та у порядку, встановлених цим Договором.
Відповідно до п.п 2.2. Договору, позичальник зобов'язується сплачувати проценти за користування позикою в розмірі 2,5% щомісяця від суми позики.
Відповідно до п. 3.2. Договору підтвердженням надання позики ОСОБА_1 є розписка, видана ОСОБА_2 Позикодавцю.
Згідно з п. 4.1. Договору ОСОБА_2 зобов'язується повернути ОСОБА_1 зазначену в п. 2.1. цього Договору позику протягом 6 (шести) календарних місяців з моменту передачі Позикодавцем Позичальнику позики та складення відповідної розписки, зазначеної в п. 3.2 цього Договору.
До позовної заяви додано розписку від 24 травня 2018 року про отримання Позичальником від Позикодавця позики в розмірі 1 043 200 грн., що в еквіваленті за офіційним курсом НБУ гривні до долара США становить 40 000,00 доларів США.
Отже, ураховуючи умови договору та положення статті 533 ЦК України, предметом договору позики є 1 043 200 грн., з визначенням грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті у розмірі 40 000,00 доларів США.
З матеріалів справи апеляційним судом встановлено, що відповідачем було здійснено часткове погашення заборгованість за Договором процентної позики № 23-05/18-ПП від 24 травня 2018 року.
Так, сторонами визнано та не заперечується, що ОСОБА_2 на виконання умов Договору процентної позики № 23-05/18-ПП від 24 травня 2018 року було сплачено ОСОБА_1 : 05 липня 2018 року - 10 000 доларів США; 03 грудня 2018 року - 2 500 доларів США; 15 березня 2019 року - 5 000 доларів США; 27 серпня 2019 року - 1 500 доларів США; 25 листопада 2019 року - 3 000 доларів США; 17 липня 2020 року - 10 000 доларів США; 25 вересня 2020 року - 10 000 доларів США; 24 червня 2021 року - 3 500 доларів США.
Всього відповідачем повернуто позивачу позику та проценти за користування позикою на загальну суму 45 500 доларів США.
При цьому апеляційний суд бере до уваги, що відповідачем у відзиві на позовну заяву визнано, що повернення грошових коштів відбувалося саме у доларах США (а.с.89).
Оцінюючи розрахунок заборгованості, долучений позивачем до позовної заяви, колегія суддів дійшла висновку, що такий розрахунок не є правильним, з огляду на таке.
Позивач при здійсненні розрахунку не взяв до уваги, що припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами договору строку надання позики (тобто за період правомірного користування нею). Після спливу такого строку чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право позикодавця нараховувати проценти за позикою припиняється. Права та інтереси позикодавця в охоронних правовідносинах (тобто за період прострочення виконання грошового зобов'язання) забезпечує частина друга статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання (постанова Великої Палати Верховного Суду у справі № 149/1499/18 від 25 травня 2021 року).
Відтак, апеляційний суд погоджується з доводом відповідача про те, що з урахуванням строку користування позикою, позивач має право на отримання процентів за користування відповідачем позикою в межах шестимісячного строку, тобто до 24 листопада 2018 року.
При цьому апеляційний суд ураховує положення ст. 534 ЦКУ щодо черговості погашення вимог за грошовими зобов'язаннями, а саме те, що у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов'язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором або законом: 1) у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов'язані з одержанням виконання; 2) у другу чергу сплачуються проценти і неустойка; 3) у третю чергу сплачується основна сума боргу.
Враховуючи, що повернення позики відбувалося у доларах США апеляційний суд вважає за можливе для більшої зручності здійснити розрахунок заборгованості саме у цій валюті з визначенням еквіваленту у гривні, оскільки предметом договору позики була саме валюта гривня але з визначенням доларового еквіваленту на день здійснення платежу, і такий порядок проведення розрахунку між сторонами ними не заперечується та підтверджується розрахунками проведеними сторонами самостійно.
Таким чином, з огляду на те, що у період до 24 листопада 2018 року відповідачем було здійснено лише один платіж - 05 липня 2018 року у розмірі 10 000 доларів США, з цих 10 000 доларів США позивач мав право стягувати спочатку проценти за користування позикою, а вже потім тіло кредиту (ст. 534 ЦК України), оскільки інший порядок зарахування грошових коштів сторонами договору визначено не було.
Станом на дату внесення відповідачем платежу у розмірі 10 000 доларів США 05 липня 2018 року, розмір процентів за позикою становив 2 000 доларів США (2.5% =1 000,00 дол. США х 2 міс. (червень, липень 2018 року)), що за офіційним курсом НБУ станом на 05 липня 2018 року становить 52 876,00 грн.
Відтак, з 10 000 доларів США (курс 26,4380 - офіційний курс гривні до долара США) сплачених відповідачем позивачеві 05 липня 2018 року, 52 876, 00 грн. - (2 000 доларів США) - відсотки за користування позикою, а 211 504,00 грн. (8 000 доларів США) - повернення тіла позики.
Залишок заборгованості за тілом позики після внесення відповідачем 05 липня 2018 року платежу - 831 696, 00 грн. (31 458,00 доларів США). Отже, розмір відсотків за період з 24 липня по 24 листопада 2018 року становить 83 169,60 грн. (3 145,83 дол. США ( 2.5% = 20 792,40 грн. (786,46 дол. США) в місяць х на 4 місяці)).
Отже, відповідач, здійснюючи на користь позивача платіж 03 грудня 2018 року у розмірі 2 500 доларів США (28,2228 - офіційний курс гривні до долара США), що складає 70 557,00 грн., сплатив їх як часткове погашення заборгованості за відсотками у розмірі 83 169,60 грн., оскільки розмір внесеного платежу був недостатній, а тому відповідно до норм ст. 534 ЦК України зараховувався на погашення відсотків у першу чергу.
Після внесення платежу 03 грудня 2018 року у відповідача залишився борг 12 612,60 грн. (446,89 доларів США) за відсотками (83 169,60 - 70 557,00 = 12 612,60), та 831 696,00 грн. (29 468,94 доларів США) - за тілом позики.
Наступний платіж, здійснений відповідачем 15 березня 2019 року у розмірі 5 000 дол. США (26,7165 - офіційний курс гривні до долара США) - 133 582,50 грн., який відповідно слід зарахувати, як погашення відсотків 12 612,60 грн. (446,89 доларів США) та 121 643,16 грн. (4 553,11 дол. США) на погашення тіла кредиту ( ст. 534 ЦК України).
Отже, після сплати 15 березня 2019 року чергового платежу у відповідача перед позивачем залишився борг лише за тілом кредиту у розмірі 710 052,84 грн. ( 26 577,32 дол. США).
За встановлених обставин всі платежі, які відбулися за період з 16 березня 2019 року по 24 червня 2021 року (останній платіж), були погашенням заборгованості лише за тілом позики.
У період з 15 березня 2019 року по 24 червня 2021 року відповідачем на користь позивача на виконання вимог договору позики було сплачено борг за тілом позики у загальному розмірі 28 000 доларів США (1 500 доларів США (25,0629 - офіційний курс гривні до долара США станом на 27.08.2019) + 3 000 доларів США (24,1643 - офіційний курс гривні до долара США станом на 25.11.2019) + 10 000 доларів США (27,2738 офіційний курс гривні до долара США станом на 17.07.2020) + 10 000 доларів США (28,2487 - офіційний курс гривні до долара США станом на 25.09.2020) + 3 500 доларів США (27,2737 - офіційний курс гривні до долара США станом на 24.06.2021), тобто (37 594,35 грн + 72 492,9 грн +272 738 грн + 282 487 грн + 95 457,95 грн = 760 769,30 грн., що перевищує розмір заборгованості на 50 716 грн 46 коп. (760 769,30 грн - 710 052,84 грн.).
Відтак, за результатами проведених розрахунків апеляційним судом встановлено, що станом на 24 червня 2021 року відповідачем погашено заборгованість перед позивачем за Договором процентної позики № 23-05/18-ПП від 24 травня 2018 року у повному обсязі.
Отже, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що відповідачем було виконано свої зобов'язання за Договором, а тому підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості та процентів за Договором відсутні.
Поряд з цим, колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції про відмову позивачеві у стягненні трьох процентів річних від простроченої суми основного боргу.
Так, стаття 625 ЦК України визначає загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання. Тобто дія цієї статті поширюється на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, що регулює окремі види зобов'язань (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі N 758/1303/15-ц (пункт 26)).
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина друга статті 625 ЦК України).
Отже, встановивши, що відповідачем прострочено виконання грошового зобов'язання за Договором позики, позивач має право на отримання трьох процентів річних від простроченої суми.
Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач просив стягнути три проценти річних від простроченої суми боргу у розмірі 2 156,06 доларів США.
Суд першої інстанції, відмовляючи у вказаній позовній вимозі, виходив з того, що оскільки позиція позивача та його розрахунок полягає в тому, що договір позики є доларовий то і розрахунок трьох відсотків річних є необґрунтований, а тому дана вимога не підлягає задоволенню, оскільки позивачем після вивчення позиції відповідача не було змінено та уточнено свої вимоги, а суд позбавлений можливості виходити за межі позовних вимог.
При цьому суд першої інстанції помилково не взяв до уваги, що суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми нарахувань, які підлягають стягненню, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру стягуваних сум нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем) (правовий висновок Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 02 жовтня 2020 року у справі №911/19/19).
Отже, не погоджуючись із розрахунком позивача щодо розміру трьох процентів річних, визначеною позивачем грошовою одиницею стягнення, суд першої інстанції, з урахуванням конкретних обставин справи, не був позбавлений можливості самостійно визначити суми нарахувань, які підлягають стягненню, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце прострочення виконання зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру стягуваних сум нарахувань.
Апеляційним судом, з урахуванням конкретних обставин даної справи, самостійно визначено розмір трьох процентів річних, які підлягають стягненню, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру стягуваних сум нарахувань.
З 24 листопада 2018 року по 03 грудня 2018 року 831 696, 00 грн. - тіло та 83 169,60 грн. - відсотки, а всього 914 865,60 грн.
Отже, у період з 24 листопада 2018 року по 03 грудня 2018 року (період прострочення грошового зобов'язання 10 днів) розмір трьох процентів річних становить 751,94 грн. (розрахунок здійснюється за формулою: Сума санкції = С x 3 x Д : 365 : 100, де С - сума заборгованості, Д - кількість днів прострочення. 914 865,60 x 3 % x 10 : 365 : 100).
Так, у період з 04 грудня 2018 року по 15 березня 2019 року борг становить 844 308,60 грн. (914 865,60 - 70 557,00), період прострочення грошового зобов'язання 102 дні, розмір трьох процентів річних становить 7 078,31 грн. (розрахунок здійснюється за формулою: Сума санкції = С x 3 x Д : 365 : 100, де С - сума заборгованості, Д - кількість днів прострочення. 844 308,60 грн. x 3 % x 103 : 365 : 100). - 133 582,50 грн
У період з 16 березня 2019 року до 27 серпня 2019 року, розмір заборгованості за який становить 710 726,10 грн. (844 308,60 - 133 582,50), період прострочення грошового зобов'язання 165 днів, розмір трьох процентів річних становить 9 638,61 грн. (розрахунок здійснюється за формулою: Сума санкції = С x 3 x Д : 365 : 100, де С - сума заборгованості, Д - кількість днів прострочення. 710 726,10 x 3 % x 165 : 365 : 100).
У період з 28 серпня 2019 року до 25 листопада 2019 року, розмір заборгованості за який становить 673 131,75 грн. (710 726,10 - 37 594,35) період прострочення грошового зобов'язання 90 днів, розмір трьох процентів річних становить 4 979,33 грн. (розрахунок здійснюється за формулою: Сума санкції = С x 3 x Д : 365 : 100, де С - сума заборгованості, Д - кількість днів прострочення. 673 131,75 x 3 % x 90 : 365 : 100).
У період з 26 листопада 2019 року до 17 липня 2020 року, розмір заборгованості за який становить 600 638,85 грн. ( 673 131,75 - 72 492,90), період прострочення грошового зобов'язання 235 днів, розмір трьох процентів річних становить 11 795,39 (розрахунок здійснюється за формулою: Сума санкції = С x 3 x Д : 365 : 100, де С - сума заборгованості, Д - кількість днів прострочення. з 26/11/2019 до 31/12/2019: 600 638,85 x 3 % x 36 : 365 : 100 = 1 998,08 грн.; з 01/01/2020 до 17/07/2020: 600 638,85 x 3 % x 199 : 366 : 100 = 9 797,31 грн.).
У період з 18 липня 2020 року до 25 вересня 2020 року, розмір заборгованості за який становить 327 900,85 грн. (600 638,85 - 272 738,00), період прострочення грошового зобов'язання 70 днів, розмір трьох процентів річних становить 2 139,60 грн. (розрахунок здійснюється за формулою: Сума санкції = С x 3 x Д : 365 : 100, де С - сума заборгованості, Д - кількість днів прострочення. 327 900,85x 3 % x 70 : 366 : 100).
У період з 26 вересня 2020 року до 24 червня 2021 року, розмір заборгованості за який становить 45 413,85 (327 900,85 - 282 487,00), період прострочення грошового зобов'язання 272 дні, розмір трьох процентів річних становить 1 014,29 грн. (розрахунок здійснюється за формулою: Сума санкції = С x 3 x Д : 365 : 100, де С - сума заборгованості, Д - кількість днів прострочення; з 26/09/2020 до 31/12/2020: 45 413,85 x 3 % x 97 : 366 : 100 = 361,08 грн.; з 01/01/2021 до 24/06/2021: 45 413,85 x 3 % x 175 : 365 : 100= 653,21 грн.).
Таким чином, загальний розмір трьох процентів річних від простроченої суми основного боргу становить 37 397,47 грн. (751,94 грн. +7 078,31 грн. + 9 638,61 грн. + 4 979,33 грн. 11 795,39 + 2 139,60 грн. + 1 014,29 грн.)
Оскільки, визначений апеляційним судом розмір трьох процентів річних від простроченої суми основного боргу не перевищує розмір трьох процентів річних від простроченої суми основного боргу, зазначений позивачем у позові, а відтак, підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Отже, указаного вище суд першої інстанції не врахував, а тому дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позовної вимоги про стягнення трьох процентів річних.
Поряд з цим, враховуючи відсутність у даній справі зустрічних вимог відповідача щодо стягнення з позивача надлишку сплачених на повернення позики грошових коштів, апеляційний суд вважає неможливим проведення у даній справі взаємозаліку між сторонами, оскільки такі вимоги не були предметом розгляду судом першої інстанції.
Відповідно до п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції не повною мірою відповідає фактичним обставинам справи, не ґрунтується на наявних у справі доказах, ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права, а тому не може бути залишене без змін, а підлягає скасуванню у частині відмови у стягненні трьох процентів річних з ухваленням у цій частині нового судового рішення про часткове задоволення позовної вимоги.
Окрім того, відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відтак, ураховуючи, що суд апеляційної інстанції ухвалює нове рішення у частині стягнення трьох відсотків річних шляхом часткового задоволення позовної вимоги про стягнення трьох процентів річних від простроченої суми основного боргу в розмірі 37 397 (тридцять сім тисяч триста дев'яносто сім) грн. 47 коп., ставка судового збору, що підлягала сплаті у суді першої інстанції у частині задоволених позовних вимог становить 908 грн 00 коп., адже 1% від 37 397 (тридцять сім тисяч триста дев'яносто сім) грн. 47 коп. (373,97 грн) є менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на дату подачі позову.
Отже, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 необхідно стягнути судовий збір за розгляд справи судом першої інстанції у розмірі 908 (дев'ятсот вісім) грн. 00 коп.
Окрім того, оскільки апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 необхідно стягнути судовий збір за розгляд справи судом апеляційної інстанції у розмірі 1 362 (тисяча триста шістдесят дві) грн. 00 коп. пропорційно задоволеним вимогам апеляційної скарги (908 грн. 00 коп.*150%).
Керуючись ст. ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником - адвокатом Миронюком Дмитром Дмитровичем, на рішення Печерського районного суду м. Києва від 02 лютого 2023 року - задовольнити частково .
Рішення Печерського районного суду м. Києва від 02 лютого 2023 року у частині відмови у стягненні трьох процентів річних від простроченої суми основного боргу - скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення про часткове задоволення позовної вимоги.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 три проценти річних від простроченої суми основного боргу в розмірі 37 397 (тридцять сім тисяч триста дев'яносто сім) грн. 47 коп.
У іншій частині рішення Печерського районного суду м. Києва від 02 лютого 2023 року - залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір за розгляд справи судом першої інстанції у розмірі 908 (дев'ятсот вісім) грн. 00 коп.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір за розгляд справи судом апеляційної інстанції у розмірі 1 362 (тисяча триста шістдесят дві) грн. 00 коп.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.
Повний текст судового рішення виготовлено 12 грудня 2023 року.
Головуючий: Р.В. Березовенко
Судді: О.Ф. Лапчевська
Г.І. Мостова