Єдиний унікальний номер справи 754/6656/22
Провадження №22-ц/824/10386/2023
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 листопада 2023 року місто Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Журби С.О.,
суддів Писаної Т.О., Приходька К.П.,
за участю секретаря Павлової В.В.,
розглянувши справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 10 квітня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_3 , про поділ спільного сумісного майна, спільно сумісні зобов'язання подружжя,
ВСТАНОВИВ:
У серпні 2022 року позивач звернулася до суду з позовом про поділ спільного сумісного майна, спільно сумісні зобов'язання подружжя.
В обґрунтування позову вказав, що сторони перебували у шлюбі з 22.12.2001 по 19.12.2006. Позивач в 1998 продала незакінчене будівництво, відтак мала особисті дошлюбні кошти. Також в 2001 позивач брала позику у банку на суму 84 000,00 грн., але довго шукали квартиру саме таких характеристик як спірна. У травні 2002 позивач повністю закрила кредитні зобов'язання коштами, які приносив власний бізнес, який збудувала до шлюбу. За допомогою рієлтора вони обрали квартиру за адресою: АДРЕСА_1 . Це двокімнатна квартира житловою площею 29,7 кв. м., загальною площею 86,7 кв. м. Під час укладання договору купівлі-продажу на ім'я відповідача брокер та нотаріус запевнили, що це не важливо, оскільки все, що набуте у шлюбі, є спільним майном. Кошти за квартиру позивач передала власноруч продавцю у сумі 100 000,00 грн., з яких 75% коштів є особистими коштами позивача, які складалися з позики та дошлюбних коштів. Вважає, що це саме власні кошти позивача, оскільки у 2003 за шість місяців сукупний дохід відповідача становив 7 200,00 грн. Відповідно до довідки відповідач перебував на обліку та лікуванні у Комунальному закладі Дніпровська обласна клінічна психіатрична лікарня на протязі з 06.06.02 - 01.07.02; з 28.11.02 - 08.01.03, йому було встановлено діагноз «рекуретноє депресивноє расстройство легкий текущій епізод, F3300», 20.12.06 - 03.01.07 діагноз «психічний і поведінковий розлад у зв'язку з вживанням алкоголю синдром відмови с галлюцінацією F105». Відповідач часто брав кошти у позивача, про що свідчать розписки, одна з таких на 30 000,00 доларів США. Після купівлі квартири аби зробити ремонт позивач була змушена продати власний дошлюбний будинок в АДРЕСА_2 , після продажу позивач мала значну суму коштів, яку вклала в дизайнерський ремонт, меблі та статкування. Відповідач жодних коштів на це не давав, оскільки їх не мав. Позивач багато раз брала позики в банках та майно в кредит, завжди розраховувалась, оскільки розраховувала лише на свої сили та свій бізнес. Жодного разу відповідач під час шлюбу не розраховувався за кредити, оскільки не мав коштів. При розірванні шлюбу відповідачем було досягнуто домовленість, що позивачу залишається вищевказана квартира, а для відповідача позивач взяла кошти в «Райффайзен Банк Аваль» під іпотеку квартири згідно договору позики № 014/9441/82/40144 від 14.07.2006 та договір іпотеки, що знаходиться по АДРЕСА_1 у розмірі 70000,00 доларів США. Факт передачі коштів посвідчувала розписка. Після отримання коштів відповідач забрав речі та зник з життя, та взагалі з міста.
Позивач увесь час як добросовісний набувач сплачувала усі комунальні послуги, робила косметичний, поточний ремонт квартири та паралельно платила іпотеку. Оскільки позивач вважала, що квартира є її власністю, вона часто брала кредити аби влаштувати свій побут, купувала дорогу техніку, камін з дорогого каміння. Квартира весь цей час знаходиться під забороною відчуження та переоформити її не має можливості. Договір кредиту та іпотеки був укладений під час шлюбу в інтересах сім'ї, відтак створює солідарні обов'язки для відповідача по справі, який є солідарним боржником перед кредитором у виконанні обов'язку з повернення кредиту за квартиру. Крім того, вже після припинення сімейних відносин між сторонами та розірвання їх шлюбу, позивачем за рахунок особистих грошових коштів було сплачено у рахунок погашення заборгованості за вказаним кредитом за період грудня 2006 року по липень 2016 - 106 388,77 доларів США. Станом на дату вимоги про сплату заборгованості по кредитному договору № 014/9441/82/400144 від 14.07.2020 сума складає 1 062 714,71 грн. За таких обставин, вважає що з відповідача підлягає стягненню на користь позивача половина сплачених позивачем після розірвання шлюбу коштів в рахунок погашення вищевказаного кредиту, а саме 106 388,77 доларів США.
У зв'язку з викладеним позивач просила суд:
- визнати за позивачем право власності на частини квартири, за адресою: АДРЕСА_1 ;
- визнати за відповідачем частину квартири, за адресою: АДРЕСА_1 ;
- стягнути з відповідача на користь позивача сплачені кошти за кредитним договором № 014/9441/82/400144 у сумі 53 194,38 доларів США:
- зобов'язати відповідача сплатити заборгованість за кредитним договором відповідно до вимоги про сплату заборгованості по кредитному договору № 014/9441/82/400144 від 14.07.2020 солідарно частину на рахунок третьої особи, кредитора ОСОБА_3 в розмірі 531 357,35 грн.
Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 10 квітня 2023 року позов залишено без задоволення.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що оскаржуване рішення вважає незаконним та таким, що ухвалене з порушенням норм процесуального права та з неправильним застосуванням норм матеріального права. Вказує на те, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи та є помилковими. У зв'язку з цим апелянт просив апеляційний суд оскаржуване рішення скасувати та ухвалити по справі нове судове рішення, яким позов задовольнити.
26.06.2023 року до Київського апеляційного суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу.
В судове засідання 16.11.2023 року відповідач не з'явився, про розгляд справи належним чином повідомлявся, про причини неявки суд не повідомив, клопотання про відкладення розгляду справи до суду не надав.
На підставі ст. 372 ЦПК України колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутності сторін, що не з'явились, оскільки відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представника чи сторони, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 24 січня 2018 року у справі №907/425/16.
Згідно вимог ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими (за умови дотримання відповідної процедури та наявності передбачених законом підстав) доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Положеннями ст. 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів прийшла до висновку про наявність підстав для часткового скасування рішення суду першої інстанції з огляду на наступне:
Як вбачається із матеріалів справи, між сторонами давно існує численна кількість судових спорів, зокрема:
- 02 жовтня 2006 року ОСОБА_2 звернувся до Деснянського районного суду міста Києва із позовом до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя. Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 07 вересня 2007 року, залишено без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 25 лютого 2008 року, у задоволені позову відмовлено;
- У жовтні 2008 року ОСОБА_2 звернувся до Деснянського районного суду міста Києва із позовом до ОСОБА_1 із позовом про поділ майна подружжя. Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 28 квітня 2009 року у задоволені позову відмовлено;
- Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 15 січня 2015 року справі №754/17970/14-ц відмовлено у задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» про поділ майна подружжя;
- Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 12 квітня 2017 року у справі №2-750/12 відмовлено у задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу;
- Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 21 листопада 2018 року у справі №754/8757/16-ц позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном шляхом виселення задоволено, у задоволені зустрічного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю - відмовлено. Постановою Київського апеляційного суду від 04 квітня 2019 року рішення Деснянського районного суду м. Києва від 21 листопада 2018 року в частині задоволення первісного позову скасовано та ухвалено по справі нове судове рішення про відмову у задоволені позову;
- Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 23 червня 2022 року у справі № 754/12267/19 залишено без задоволення позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи : ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Ієрусалімова Ірина Борисівна, ОСОБА_3 , про витребування безпідставно набутого майна, визнання права власності.
У справі №754/17970/14-ц вже було вирішено позовну вимогу про поділ спірної квартири в порядку поділу спільного майна подружжя. У справі №754/17970/14-ц ОСОБА_1 просила розподілити спірну квартиру у частках 2/3 (собі) та 1/3 (відповідачу), згодом останньою було змінено позовні вимоги і остаточно вона просила визнати за нею право власності на 1/2 частину спірної квартири. В даній справі ОСОБА_1 вже просила суд розподілити спірну квартиру у частках 3/4 та 1/4. В той же час лише відмінність розміру вказаних часток в зазначених справах не змінює ні предмета позову, ні його підстав, якими є розподіл набутої під час шлюбу спірної квартири в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя.
Відповідно до ч. 1 ст. 377 ЦПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.
Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги щодо розподілу квартири не можуть бути предметом розгляду у даній справі, а відкрите з приводу даних вимог провадження підлягає закриттю.
Стосовно вимог про стягнення з відповідача коштів, а також зобов'язання сплатити кошти на користь іншої особи апеляційний суд зважає на наступне:
Вказані вимоги позивач обґрунтовував твердженнями про те, що спірний кредит №014/9441/82/40144 від 14.07.2006 було отримано нею в інтересах сім'ї, оскільки частину отриманих коштів вона віддала відповідачу, про що той видав їй відповідну розписку.
Ст. 12 ЦПК України встановлено принцип змагальності сторін в цивільному процесі, який полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, прямо встановлених Законом. При цьому сторона самостійно несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Обов'язок доведення своєї позиції за допомогою належних та допустимих доказів міститься і в ст. 81 ЦПК України. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. За таких умов суд може приймати та покладати в основу рішення по справі лише ті обставини, які були доведені сторонами. При цьому сторона сама визначає обсяг та достатність доказів, що надає до суду, а витребування таких доказів судом самостійно без наявності передбачених законом підстав у чітко визначених випадках було б порушення принципу змагальності сторін в судовому процесі, що є неприпустимим.
Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Факт отримання чи неотримання відповідачем коштів згідно вищевказаної розписки вже був предметом розгляду у справі №2-750/12. За результатами розгляду вказаної справи, суд встановив, що відповідач таких коштів від позивача не отримував. За таких умов вищевказаним судовим рішенням була встановлена обставина, яка спростовує твердження позивача про отримання нею кредиту в інтересах сім'ї та передачі його відповідачу, відтак наявності підстав для розподілу зобов'язань за кредитом між сторонами. В свою чергу це обумовлює необхідність відмови у задоволенні таких позовних вимог.
Окремо апеляційний суд звертає увагу і на те, що вимоги про зобов'язання відповідача сплатити кошти на користь ОСОБА_3 за своєю суттю є такими, що заявлені в інтересах ОСОБА_3 . При цьому позивач не діє в якості представника ОСОБА_3 , не заявляє вимоги від його імені, відтак заявлені нею вимоги не підлягають до задоволення ще й і з даної підстави.
У відповідності до положень ст. 376 ЦПК України підставами для зміни судового рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Керуючись ст.ст. 374, 376, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Провадження у справі за вимогою про визнання за ОСОБА_1 права власності на 3/4 частини квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , а за ОСОБА_2 - на вказаної квартири - закрити.
В решті рішення Деснянського районного суду міста Києва від 10 квітня 2023 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий С.О. Журба
Судді Т.О. Писана
К.П. Приходько