Справа № 420/17994/21
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 грудня 2023 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Тарасишиної О.М., за участю секретаря судового засідання Дробченко К.С., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області про визнання протиправними дії щодо перерахунку пенсії без урахування середньомісячної суми додаткових видів грошового забезпечення, щодо зменшення основного розміру пенсії з 89% до 79 % з 22.10.2003 р., щодо не на нарахування та не виплати усіх сум пенсійного грошового забезпечення з 22.10.2003 р. по теперішній час та зобов'язання вчинити певні дії, -
ВСТАНОВИВ:
До суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області, в якій позивач просить:
визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо перерахунку пенсії ОСОБА_1 без урахування середньомісячної суми додаткових видів грошового забезпечення, визначених законодавством із розмірів встановлених для основних видів грошового забезпечення на час виникнення права на перерахунок пенсії, а саме посадового окладу, окладу за військове звання, відсоткова надбавка за вислугу років 40%, надбавка за умови режимного обмеженя доступу, надбавка за особливо важливі завдання 50%, премія 75% та щодо зменшення основного розміру пенсії з 89% до 79% грошового забезпечення починаючи з 22.10.2003 року;
визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо недорахування та невиплати усіх сум пенсійного грошового забезпечення у період з 22.10.2003 року по теперішній час у загальному розмірі 206127,98 грн.;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області провести перерахунок та виплачувати ОСОБА_1 пенсію в розмірі 89% грошового забезпечення та збільшення основного розміру пенсії на 25% та збільшення по постанові КМУ №355 від 2012 року на 35% основного розміру пенсії починаючи з 01.06.2021 року;
стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області суму заборгованості за недоплачену пенсію в розмірі 206127,97 грн. та нарахувати компенсацію втрати частини доходів;
встановити судовий контроль за виконанням судового рішення у справі шляхом зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області подати звіт про виконання судового рішення у місячний строк з дати набрання цим рішенням законної сили та виплатити суму заборгованості за доплачену пенсію.
Ухвалою від 15.09.2023 року прийнято до провадження адміністративну справу №420/17994/21 за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області про визнання протиправними дії щодо перерахунку пенсії без урахування середньомісячної суми додаткових видів грошового забезпечення, щодо зменшення основного розміру пенсії з 89% до 79 % з 22.10.2003 р., щодо не на нарахування та не виплати усіх сум пенсійного грошового забезпечення з 22.10.2003 р. по теперішній час та зобов'язання вчинити певні дії.
Почато розгляд справи №420/17994/21 спочатку.
03.10.2023 року (вх. №ЕП/39686/23) представником відповідача до канцелярії суду подано клопотання про проведення судового засідання за його відсутністю.
03.10.2023 року (вх. №ЕП/39815/23) представником відповідача до канцелярії суду подано відзив на позов.
10.10.2023 року (вх. №344828/23) позивачем до канцелярії суду подано відповідь на відзив.
11.10.2023 року (вх. №34796/23) позивачем до канцелярії суду подано заяву про розгляд справи без позивача.
07.11.2023 року (вх. №38653/23) позивачем до канцелярії суду подано заяву про розгляд справи без позивача.
08.11.2023 року (вх. №ЕС/14233/23) представником відповідача до канцелярії суду подано заяву про розгляд справи без його участі.
Ухвалою від 13.11.2023 року Одеським окружним адміністративним судом закрито підготовче провадження і призначено справу до судового розгляду по суті.
01.12.2023 року (вх. №42641/23) позивачем до канцелярії суду подано заяву про розгляд справи без позивача.
В підготовче судове засідання, сторони по справі не з'явились, від позивача та відповідача надійшли заяви про розгляд справи без їх участі.
Згідно ч. 9 ст. 205 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Згідно п.1 ч.3 ст. 205 КАС України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Згідно ч. 4 ст. 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області із заявою щодо перерахунку пенсії, однак Відповідачем було відмовлено у перерахунку пенсії, у звязку з чим позивач звернувся до суду з даним позовом.
Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому в обґрунтування правової позиції зазначено, що Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області діяло у межах наданих йому повноважень, відповідно до Закону, та у спосіб і в порядку визначеному ним, у зв'язку з чим, просив суд у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
За правилами предметної підсудності встановленими ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (п. 1 ч. 1).
За таких обставин суд дійшов висновку про підсудність позовної заяви ОСОБА_1 Одеському окружному адміністративному суду.
Як вбачається з матеріалів справи, 01.11.2003 року відповідно до наказу Управління державного департаменту України з питань виконання покарань в Одеській області №78 о/с у відповідності з Положенням про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ України старшого лейтенанта внутрішньої служби ОСОБА_1 (М-047745), помічника начальника управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в Одеській оплаті по роботі з основним складом, він же начальник відділення по роботі з особливим складом управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в Одеській області з 23.10.2003 року звільнено у відставку.
Вислуга років на день звільнення становить у календарному обчисленні - 27 років 02 місяці 11 днів, у пільговому обчисленні - 28 років 4 місяців 27 днів.
Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_1 від 17.04.2019 року, ОСОБА_1 є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986-1987 році, 1 категорії.
Згідно ст. 13 ЗУ «Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», в редакції від 22.10.2003 року за вислугу 28 років позивачу було призначено пенсію у розмірі 89% відповідних сум грошового забезпечення, однак в подальшому даний показник був зменшений разом із подальшими перерахунками пенсії.
23.04.2012 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 355
23.04.2012 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 355 «Про збільшення розмірів пенсій, призначених відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - постанова № 355) щодо встановлення підвищення з 1 липня 2012 року у розмірі 11 відсотків пенсій, обчислених відповідно до статей 13, 21 та 36 Закону, збільшивши його з 1 вересня 2012 року до 23 відсотків та з 1 січня 2013 року до 35 відсотків.
При цьому розмір підвищення пенсій, встановлений Постановою № 355, обчислювався виходячи з основного розміру пенсії, обчисленого за вимогами Постанови Кабінету Міністрів України № 1294 і в свою чергу не може перевищувати розміру пенсії розрахованого з грошового забезпечення, визначеного уповноваженим органом етаном на 01.04.2012.
З урахуванням повноважень, наданих Законом № 2262, Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову від 21.03.2018 № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі - Постанова № 103), якою, зокрема, визначено умова, порядок проведення перерахунку пенсій та виплати перерахованих пенсій.
Зазначена Постанова була підставою для проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону № 2262.
Відповідно до пункту 1 Постанови № 103 перерахунок пенсії здійснювався з урахуванням розміру окладу за посадою, військовим (спеціальним) званням, відсоткової надбавки за вислугу років за відповідною або аналогічною посадою, яку особа займала на дату звільнення (на дату відрядження для роботи до органів державної влади, органів місцевого самоврядування або сформованих ними органів, на підприємства, в установи, організації, вищі навчальні заклади), що визначені станом на 01 березня 2018 року відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і навчального складу та деяких інших осіб».
Відповідно до пункту 2 Постанови № 103 виплата перерахованих відповідно до пункту 1 цієї Постанови підвищених пенсій (з урахуванням доплат до попереднього розміру пенсій, підвищень, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством (крім підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, що визначені законом) проводиться у таких розмірах:
з 1 січня 2018 року - 50 відсотків;
з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - 75 відсотків;
з 1 січня 2020 року - 100 відсотків суми підвищення пенсії, визначеного станом на 1 березня 2018 року.
Законом України від 27.03.2014 № 1166-VІІ «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» внесено зміни до статті 13 Закону № 2262, за якими максимальний розмір пенсії, що призначається за вислугу років, не повинен перевищувати 70 відсотків сум грошового забезпечення.
Враховуючи зміни до статті 13 Закону № 2262 максимальний розмір пенсії, що призначається за вислугу років, обчислений відповідно до цієї статті, не повинен перевищувати 70 відсотків відповідних сум грошового забезпечення, а особам, які під час проходження служби брали участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС і віднесені в установленому законом порядку до категорії 1-100 відсотків, до категорії 2-95 відсотків.
На виконання Постанови № 103 проведено перерахунок пенсії з 01.01.2018 за чинною на цю дату редакцією Закону № 2262, а саме за умовами статті 13, якими максимальний розмір призначених пенсій за вислугу років обмежується 70% відповідних сум грошового забезпечення незалежно від дати звільнення особи зі служби.
24 грудня 2019 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 1088 «Деякі питання виплати пенсій окремим категоріям громадян» (далі - Постанова № 1088), відповідно до підпункту 1 пункту 1, якої з 1 січня 2020 року виплата пенсій, призначених згідно із Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" до 1 березня 2018 року (крім пенсій, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ (міліції) та поліцейським) та перерахованих з 1 січня 2018 року з урахуванням розміру окладу за посадою, військовим (спеціальним) званням, відсоткової надбавки за вислугу років за відповідною або аналогічною посадою, яку особа займала на дату звільнення із служби (на дату відрядження для роботи до органів державної влади, органів місцевого самоврядування або до сформованих ними органів, на підприємства, в установи, заклади вищої освіти), що визначені станом на 1 березня 2018 р. відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", здійснюється у підвищеному розмірі з урахуванням 100 відсотків суми підвищення пенсії, визначеної станом на 1 березня 2018 року.
Відповідно до пункту 2 Постанови № 1088 пункти 1-3 постанови від 21.02.2018 № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» виключено.
В січні місяці 2020 року Ви отримали пенсію з урахуванням 100 відсотків суми підвищення пенсії, визначеної станом на 1 березня 2018 року, в розмірі 9072,00 грн.
Органи Пенсійного фонду України в своїй діяльності керуються нормами чинного законодавства.
Відповідно до Закону України від 02 жовтня 1996 року № 393/96-ВР «Про звернення громадян», у разі незгоди з наданою відповіддю, Ви маєте право на її оскарження в органах вищого рівня або у судовому порядку».
Не погодившись з вказаним, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.
Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спеціальним законом, який регулює правовідносини у сфері пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, є, зокрема Закон України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".
Статтею 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" визначено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно з частиною 2 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (частина 3 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей").
Статтею 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" передбачено, що пенсії особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей обчислюються з розміру грошового забезпечення, враховуючи відповідні оклади за посадою, військовим (спеціальним) званням, процентну надбавку за вислугу років, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії в розмірах, установлених законодавством, з якого було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Вказана норма статті 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб міститься в розділі V «Обчислення пенсії», тобто в загальному розділі, та безпосередньо визначає складові грошового забезпечення для обчислення пенсій. При цьому під обчисленням слід розуміти процес отримання результату за допомогою дій над числами, кожне з яких є конкретним цифровим вираженням розміру складових грошового забезпечення.
Такий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 12.11.2019 у справі № 826/3858/18.
Питання перерахунку раніше призначених пенсій регламентовано статтею 63 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", згідно із якою перерахунок раніше призначених пенсій військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом та членам їх сімей у зв'язку із введенням в дію цього Закону провадиться за документами, що є у пенсійній справі, а також додатковими документами, поданими пенсіонерами на час перерахунку.
Якщо пенсіонер згодом подасть додаткові документи, які дають право на подальше підвищення пенсії, то пенсія перераховується за нормами цього Закону. При цьому перерахунок провадиться за минулий час, але не більш як за 12 місяців з дня подання додаткових документів і не раніше, ніж з дня введення в дію цього Закону.
Усі призначені за цим Законом пенсії підлягають перерахунку у зв'язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, на умовах, у порядку та розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України. У разі якщо внаслідок перерахунку пенсій, передбаченого цією частиною, розміри пенсій звільненим із служби військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, є нижчими, зберігаються розміри раніше призначених пенсій.
Отже, Кабінету Міністрів України надано право на встановлення умов та порядку перерахунку пенсій, а також розміри складових грошового забезпечення для такого перерахунку.
Постановою Кабінету Міністрів України за № 45 від 13.02.2008 затверджено Порядок проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".
Пунктом 1 Порядку № 45 передбачено, що пенсії, призначені відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", у зв'язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію згідно із Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", перераховуються на умовах та в розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України.
Абзацом 1 пункту 5 Порядку № 45 в редакції постанови № 103 передбачено, що під час перерахунку пенсій використовуються такі види грошового забезпечення, як посадовий оклад, оклад за військовим (спеціальним) званням та відсоткова надбавка за вислугу років на момент виникнення права на перерахунок пенсії за відповідною або аналогічною посадою та військовим (спеціальним) званням.
При цьому у Додатку 2 до Порядку № 45 міститься форма довідки про розмір грошового забезпечення, що враховується для перерахунку пенсій, яку постановою № 103 було викладено в новій редакції, в якій відсутні такі складові грошового забезпечення, як щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення).
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.12.2018, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 05.03.2019, в адміністративній справі № 826/3858/18, визнано протиправними та нечинними пункти 1, 2 постанови №103 та зміни до пункту 5 і додатку 2 Порядку №45.
Суд зазначає, що в компетенцію Уряду входить прийняття, зміна чи припинення дії Порядку № 45.
Таким чином, з дня набрання законної сили судовим рішенням у справі № 826/3858/18, а не з 01.01.2018р., виникли підстави для перерахунку пенсій, призначених згідно із Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", з урахуванням розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням та відсоткової надбавки за вислугу років, а також додаткових видів грошового забезпечення, оскільки з цієї дати позивач має право на отримання пенсії, виходячи з розміру його складових, розрахованих згідно з постановою № 704 у відповідності до вимог статей 43 і 63 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" та статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Така правова позиція викладена в зразковому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 17.12.2019 року у справі № 160/8324/19 (адміністративне провадження №Пз/9901/20/19), залишеного без змін рішенням Великої Палати Верховного Суду від 24.06.2020 року.
Водночас, алгоритм дій, який повинні вчинити, зокрема орган Пенсійного фонду та орган, уповноважений видавати довідки у зв'язку із втратою чинності положеннями пунктів 1, 2 постанови № 103 та змін до пункту 5 і додатку 2 Порядку №45 не змінився.
Довідки про розмір грошового забезпечення видаються державним органом, з якого особи були звільнені із служби, якщо інше не передбачено цим Порядком (п. 3 Порядку № 45).
У матеріалах справи наявна довідка від 17.07.2023 року про розмір грошового забезпечення, що враховується для перерахунку пенсії позивача згідно з постановою КМУ від 21.02.2018 року № 704, і, відповідно до якої розмір грошового забезпечення позивача складається з посадового окладу, окладу за військове звання, надбавки за вислугу років 50 %, надбавки за особливості проходження служби 46,5%, премії 129,1%, надбавки за службу в умова режимних обмежень 10%.
Враховуючи наведене, суд зазначає, що органи Пенсійного фонду не наділені повноваженнями самостійно визначати розмір грошового забезпечення, що враховується для перерахунку пенсій. До їх функцій належать виключно питання призначення (перерахунку) і виплати пенсій. Розмір складових грошового забезпечення визначається уповноваженим органом.
Станом на момент складення та надсилання до органу Пенсійного фонду довідки, про грошове забезпечення, що враховується для перерахунку пенсії позивача, всі види грошового забезпечення, передбачені пунктом 5 Порядку №45 та пунктом 1 Постанови №103, були правомірно зазначені у цій довідці.
Відтак, до моменту отримання належної довідки, у пенсійного органу не виникає обов'язку з перерахунку пенсії позивача.
Що стосується вимог про визнання протиправними дій відповідача щодо зменшення відсотків перерахунку пенсії та відтермінування виплат пенсії у 2018-2020 роках у відповідності до постанов Кабінету Міністрів України №103 від 21.02.2018, «Про перерахунок пенсії особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» та № 1088 від 24.12.2019 року «Деякі питання виплати пенсій окремим категоріям громадян», та зобов'язання компенсувати позивачу різницю між перерахованою таким чином пенсією і же проведеними виплатами з 01.01.2018 року, суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 2 Постанови № 103 виплату перерахованих відповідно до пункту 1 цієї постанови підвищених пенсій (з урахуванням доплат до попереднього розміру пенсій, підвищень, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством (крім підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, що визначені законом) проводити з 01 січня 2018 року у таких розмірах: з 01 січня 2018 року - 50 відсотків; з 01 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - 75 відсотків; з 01 січня 2020 року - 100 відсотків суми підвищення пенсії, визначеного станом на 01 березня 2018 року.
У зв'язку зі скасуванням згідно з рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 грудня 2018 року у справі № 826/3858/18, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 березня 2019 року, пункту 2 Постанови № 103, обмеження щодо виплати суми підвищення до пенсії - скасовано.
Пункти 1, 2 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб" та зміни до пункту 5 і додатку 2 Порядку проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.02.2008 №45 втратили чинність саме з 05.03.2019 року.
З урахуванням п. 2 ст. 265 Кодексу адміністративного судочинства України до спірних правовідносин, що склалися між сторонами у справі до 05.03.2019 року, підлягали до застосування положення пунктів 1, 2 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб".
Визнання нечинними у подальшому п. п.1, 2 Постанови №103 не може мати наслідком зобов'язання відповідача вчинити певні дій за період до 05.03.2019 року, оскільки цей факт не розповсюджує свою дію на правовідносини, що склалися між позивачем та Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області, до набрання відповідним судовим рішенням законної сили.
Таким чином, з дня набрання законної сили судовим рішенням у справі №826/3858/18, а не з 01.01.2018 року, виникли підстави для перерахунку пенсії без зменшення відсоткового значення.
Отже, зменшення розміру пенсії за рахунок виплати з 05.03.2019 року 75 відсотків суми підвищення пенсії, визначеного станом на 01.03.2018 року, є протиправним.
Аналогічна позиція викладена Великою Палата Верховного Суду в постанові від 11.03.2020 року у справі № 160/3586/19.
Так, з 05.03.2019 року пенсія позивачу підлягає виплаті у розмірі 100 відсотків суми підвищення пенсії.
Відповідно до частин першої та другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно з положеннями статті 9 Конституції України та статтями 17, частиною п'ятою статті 19 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 № 3477-IV суди та органи державної влади повинні дотримуватися положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.
Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини у справі "Кечко проти України" (рішення від 08.11.2005) в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними.
Європейський Суд з прав людини в своєму рішенні "Великода проти України" від 03.06.2014 зазначив, що законодавчі норми можуть змінюватися, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.
Європейський суд з прав людини підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії", заява № 33202/96, "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява № 10373/05. Також, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20.05.2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25.11.2008) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.
Право на виплати зі сфери соціального забезпечення було включено до змісту статті 1 Першого протоколу до Конвенції вперше у рішенні від 16 грудня 1974 року у справі «Міллер проти Австрії», де Суд встановив принцип, згідно з яким обов'язок сплачувати внески у фонди соціального забезпечення може створити право власності на частку активів, які формуються відповідним чином. Позиція Суду була підтверджена і в рішенні «Гайгузус проти Австрії» від 16 вересня 1996 року, відповідно до якого, якщо особа робила внески у певні фонди, в тому числі пенсійні, то такі внески є часткою спільних коштів фонду, яка може бути визначена у будь-який момент, що, у свою чергу, може свідчити про виникнення у відповідної особи права власності.
Відповідно до правової позиції Європейського суду у справі «Кечко проти України» (рішення від 08 листопада 2005 року) в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними. Тобто органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Аналогічна позиція зазначена Верховним Судом у постанові від 03.04.2018 у справі № 175/1665/17.
Крім того, Конституційний Суд України розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист певних категорій громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечують суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управлінні державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань, тощо (Рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року № 8-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016).
Предметом спору в цій справі є, зокрема, правомірність зменшення ГУ ПФУ в Донецькій області розміру пенсії за вислугу років позивача як військовослужбовця, який брав участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи під час проходження служби і віднесений до категорії 1, при її перерахунку відповідно до статті 63 Закону № 2262-XII на підставі постанов № 704 і 103 на 10 % відповідних сум грошового забезпечення, з якого була обчислена при призначенні його пенсія згідно зі статтею 13 цього Закону.
Верховний Суд України в постанові від 18 червня 2014 року у справі № 21-38а14, на яку послався суд апеляційної інстанції при вирішенні цієї справи, а також у постанові від 08 липня 2014 року у справі № 21-277а14 дійшов висновку, від якого пропонує відступити Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, про те, що оскільки на момент здійснення перерахунку пенсії, а саме з 01 січня 2008 року, стаття 13 Закону №2262-ХІІ не передбачала 10-відсоткового збільшення пенсії для військовослужбовців, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи під час проходження служби і віднесені до категорії 1, а інша норма, яка б установлювала таку доплату, в чинному законодавстві України відсутня, то правових підстав для нарахування наведеної 10-відсоткової доплати для зазначених військовослужбовців немає. При цьому вищезгадані зміни в законодавстві не призвели до зменшення розміру пенсії позивача, а, навпаки, призвели до її збільшення, що нівелює засторогу можливого порушення прав позивача.
Аналогічного висновку в постановах від 08 травня 2018 року у справі № 752/17929/13-а, від 21 березня 2019 року у справі № 275/383/17 та від 16 серпня 2021 року у справі № 240/5019/18 дійшов і Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду.
Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від цього висновку Верховного Суду України та Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду з огляду на таке.
Відповідно до пунктів «а» та «в» частини першої статті 13 Закону № 2262-ХІІ (у редакції, чинній на час призначення пенсії позивачу) пенсії за вислугу років призначаються в таких розмірах:
а) особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які мають вислугу 20 років і більше (пункт «а» статті 12): за вислугу 20 років - 50 процентів, а звільненим у відставку за віком або за станом здоров'я - 55 процентів відповідних сум грошового забезпечення (стаття 43); за кожний рік вислуги понад 20 років - 3 проценти відповідних сум грошового забезпечення;
в) особам, зазначеним у пунктах «а» і «б» цієї статті, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи під час проходження служби і віднесені до категорії 1, розмір пенсії за вислугу років збільшується на 10 процентів, а віднесеним до категорій 2, 3 - на 5 процентів відповідних сум грошового забезпечення.
З набуттям чинності Законом № 3591-IV нова редакція пункту «в» частини першої статті 13 Закону № 2262-ХІІ не передбачала указаної 10-відсоткової доплати особам, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи і віднесені до категорії 1.
Перерахунок призначених відповідно до Закону № 2262-ХІІ пенсій визначено статтею 63 цього Закону (у редакції, чинній на час проведення перерахунку пенсії позивачу), відповідно до частин першої, третьої та четвертої якої перерахунок раніше призначених пенсій військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей у зв'язку із введенням у дію цього Закону провадиться за документами, що є у пенсійній справі, а також додатковими документами, поданими пенсіонерами на час перерахунку.
Якщо пенсіонер згодом подасть додаткові документи, які дають право на подальше підвищення пенсії, то пенсія перераховується за нормами цього Закону. При цьому перерахунок провадиться за минулий час, але не більш як за 12 місяців з дня подання додаткових документів і не раніше, ніж з дня введення в дію цього Закону.
Усі призначені за цим Законом пенсії підлягають перерахунку у зв'язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, на умовах, у порядку та розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України. У разі якщо внаслідок перерахунку пенсій, передбаченого цією частиною, розміри пенсій звільненим зі служби військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, є нижчими, зберігаються розміри раніше призначених пенсій.
Таким чином, відсотковий розмір пенсії до відповідних сум грошового забезпечення при її призначенні установлюється статтею 13 Закону № 2262-ХІІ саме на час призначення пенсії. Натомість розміри складових грошового забезпечення, з яких обчислюється пенсія при її перерахунку на підставі статті 63 Закону № 2262-ХІІ, визначаються на умовах, у порядку та розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України.
Як убачається з наведених у пунктах 43-48 цієї постанови норм, складові грошового забезпечення, з яких обчислюється та перераховується пенсія, та їх розміри, не є сталими і регулюються постановами Кабінету Міністрів України.
Водночас відсоткове співвідношення раніше призначеної відповідно до статті 13 Закону № 2262-ХІІ пенсії до відповідних сум грошового забезпечення є сталим, оскільки установлюється на день призначення пенсії.
Пенсія за вислугу років була призначена позивачу в грудні 2002 року відповідно до пунктів «а», «в» частини першої статті 13 Закону № 2262-ХІІ, її розмір складав 93 % від грошового забезпечення, у тому числі 10 % - збільшення розміру пенсії на підставі пункту «в» частини першої статті 13 цього Закону як особі, яка брала участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи під час проходження служби і віднесена до категорії 1.
На час виникнення спірних правовідносин стаття 13 Закону № 2262-ХІІ була чинною у редакції Закону № 3591-IV, яка не передбачала вказаної 10-відсоткової доплати особам, що брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи і віднесені до категорії 1.
Проте застосування органом ПФУ при перерахунку пенсії позивача положень статті 13 Закону № 2262-ХІІ у редакції Закону № 3591-IV є протиправним, оскільки ця норма стосується призначення нових, а не перерахунку раніше призначених пенсій. До того ж статтею 58 Конституції України закріплено принцип незворотності нормативно-правових актів у часі.
Отже, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що при перерахунку пенсії позивача з 01 січня 2018 року відповідно до статті 63 Закону № 2262-ХІІ на основі постанов № 103 і 704 немає підстав для застосування механізму нового обчислення пенсії за нормами частини першої статті 13 цього Закону, яка застосовується саме при першому призначенні пенсії. При перерахунку пенсії змінною величиною є лише розмір грошового забезпечення, з якого обчислюється розмір пенсії, натомість відсоткове значення розміру основної пенсії, яке було визначене при її призначенні, є незмінним.
Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права у подібних правовідносинах викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року у зразковій справі № 240/5401/18 (провадження № 11-198заі19).
Оскільки Верховний Суд України та Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду помилково застосували до спірних правовідносин норму статті 13 Закону № 2262-ХІІ у редакції Закону № 3591-IV, яка регулює питання призначення пенсій, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновку Верховного Суду України та Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду про те, що оскільки на момент здійснення перерахунку пенсії стаття 13 Закону № 2262-ХІІ у редакції Закону № 3591-IV не передбачала 10-відсоткового збільшення пенсії для військовослужбовців, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи під час проходження служби і віднесені до категорії 1, а інша норма, яка б установлювала таку доплату, у чинному законодавстві України відсутня, то правових підстав для нарахування наведеної 10-відсоткової доплати для зазначених військовослужбовців немає.
Велика Палата Верховного Суду, відступаючи від указаного вище висновку Верховного Суду України та Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, виснувала, що позов підлягає частковому задоволенню. При цьому з урахуванням обставин справи належним та ефективним способом судового захисту прав скаржника є визнання протиправною відмови ГУ ПФУ в Одеській області в перерахунку та виплаті пенсії за вислугу років позивача, обчисленої із застосуванням 89 % відповідних сум грошового забезпечення, та зобов'язання відповідача здійснити з 01 січня 2018 року перерахунок та виплату пенсії відповідно до статті 63 Закону № 2262-ХІІ у порядку і розмірах, визначених постановами № 704 і 103, виходячи з відсоткового значення розміру пенсії 89 % відповідних сум грошового забезпечення з урахуванням виплачених сум».
Частиною 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, передбачено, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Отже враховуючи вищезазначене, суд не бачить підстав для відступу від правових висновків викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду по справі №200/7786/19-а від 16.02.2022.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об'єднаного Королівства (Chahal v. The United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява N 38722/02). Таким чином, ефективний засіб правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.
Відповідно до приписів ч.2 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частин 1, 2 статті 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. У разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 10) інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Наведене свідчить, що адміністративний суд не обмежений у виборі способів захисту прав та інтересів особи, порушених суб'єктами владних повноважень, а вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення та фактичним обставинам справи.
Що решти позовних вимог суд зазначає наступне, Постановою Кабінетом Міністрів України № 44 від 15.01.2004 р. затверджено Порядок виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (далі - Порядок № 44).
Пунктом 2 Порядку №44 встановлено, що грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, … , а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби.
Згідно з пунктом 2 Порядку №44 виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов'язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України "Про податок з доходів фізичних осіб"
Відповідно пункту 4 Порядку №44 виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.
Згідно з п. 5 Порядку №44 грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Відповідно пункту 6 Порядку №44 територіальні органи Державного казначейства та установи банків провадять за платіжними документами видачу податковим агентам готівки для здійснення одночасно виплати грошового забезпечення та грошової компенсації із сплатою (перерахуванням) в установленому порядку податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Верховний Суд у постанові від 22.06.2018р. справа №812/1048/17 зазначив, що механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, передбачає виплату такої компенсації у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб за місцем одержання грошового забезпечення одночасно з виплатою грошового забезпечення.
Крім того, у постанові Верховного Суду від 17.03.2020р. справа №815/5826/16 зазначено, що оскільки з позивачем не проведено повного розрахунку за матеріальним забезпеченням, позовні вимоги в цій частині є передчасними.
Отже, після набрання рішенням у даній справі законної сили, або у порядку добровільного виконання на відповідача покладається безумовний обов'язок виконати рішення суду.
Поряд із цим на відповідача, як податкового агента, Законом покладено кореспондуючий обов'язок утримати відповідні суми податків та зборів із одночасною компенсацією такої суми позивачу.
У цьому контексті, право на захист є самостійним суб'єктивним правом, яке з'являється у власника прав лише в момент їх порушення або оспорювання.
Відтак, захист порушених прав, свобод та інтересів особи є похідним, тобто передбачає наявність встановленого факту їх порушень, при цьому суд не здійснює превентивного захисту.
Тобто у суду відсутні наразі підстави зобов'язувати відповідача здійснити на користь позивача бажану ним компенсацію, оскільки відповідний обов'язок виникає одночасно з відповідною виплатою, тобто у майбутньому, отже відповідні вимоги є передчасними.
Відповідно до ч. 1 ст. 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
За наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (ч. 2 ст. 382 КАС України).
Таким чином, приписами наведеної статті КАС України суду надано право, а не встановлено обов'язок зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
За встановлених у даній справі обставин, не вбачається підстав для зобов'язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення.
При цьому не підлягає задоволенню вимога позивача здійснити нарахування пенсії у конкретній сумі з огляду на те, що нарахування її належить до безпосередніх повноважень відповідача.
Згідно з ч.1 ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 1 ст. 72 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Статтю 73 КАС України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Відповідно до статей 74-76 КАС України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.
Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв'язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що підлягає частковому задоволенню.
Згідно ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Згідно ч.1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, а витрат, пов'язаних з розглядом справи судом не встановлено, питання про розподіл судових витрат у цій справі не вирішується.
Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 6, 8, 9, 14, 22, 139, 241, 242-246, 250, 255, 295, КАС України, суд,-
ВИРІШИВ:
Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області про визнання протиправними дії щодо перерахунку пенсії без урахування середньомісячної суми додаткових видів грошового забезпечення, щодо зменшення основного розміру пенсії з 89% до 79 % з 22.10.2003 р., щодо не на нарахування та не виплати усіх сум пенсійного грошового забезпечення з 22.10.2003 р. по теперішній час та зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо перерахунку пенсії ОСОБА_1 без урахування середньомісячної суми додаткових видів грошового забезпечення, визначених законодавством із розмірів встановлених для основних видів грошового забезпечення на час виникнення права на перерахунок пенсії, а саме посадового окладу, окладу за військове звання, відсоткова надбавка за вислугу років 40%, надбавка за умови режимного обмеженя доступу, надбавка за особливо важливі завдання 50%, премія 75% та щодо зменшення основного розміру пенсії з 89% до 79% грошового забезпечення починаючи з 22.10.2003 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області провести перерахунок та виплачувати ОСОБА_1 пенсію в розмірі 89% грошового забезпечення та збільшення основного розміру пенсії на 25% та збільшення по постанові КМУ №355 від 2012 року на 35% основного розміру пенсії починаючи з 01.06.2021 року.
В решті позовних вимог - відмовити.
Рішення може бути оскаржено безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів в порядку приписів ст. 295 КАС України.
Рішення набирає законної сили згідно з приписами ст. 255 КАС України.
Повний текст рішення складено та підписано 12.12.2023р.
Суддя О.М. Тарасишина