ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
РІШЕННЯ
13 грудня 2023 року Справа № 280/8455/23 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сіпаки А.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (вул. Митрополита Андрея, 10, м. Львів, 79016; код ЄДРПОУ 13814885) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі - відповідач), в якій позивач, з урахуванням уточнених позовних вимог, просить суд: визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо відмови ОСОБА_1 у нарахуванні та виплаті з 01.03.2023 року пенсії без обмеження максимальним розміром з урахуванням індексації, передбаченою Постановою КМУ №118 від 16 лютого 2022 року “Про індексацію пенсій та заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2022 році” та з урахуванням індексації, передбаченої Постановою КМУ від 24 лютого 2023 року №168 “Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2023 році”; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області нарахувати та виплатити з 01.03.2023 року ОСОБА_1 пенсію без обмеження максимальним розміром, з урахуванням індексації, передбаченої Постановою КМУ №118 від 16 лютого 2022 року “Про індексацію пенсій та заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2022 році” та з урахуванням індексації, передбаченої Постановою КМУ від 24 лютого 2023 року №168 “Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2023 році”.
В обґрунтування своїх вимог позивачем зазначено, що відповідачем при перерахунку пенсії проведено її виплату без обмеження розміру десятьма прожитковими мінімумами. Сума нарахованої пенсії складається без відповідних виплат нарахованої індексації за 2022 рік та 2023 рік. Вважає такі дії відповідача протиправними та просить позов задовольнити.
Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 16.10.2023 відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Ухвалою суду від 17.10.2023 внесено виправлення до ухвали про відкриття провадження.
Відповідачем відзив на позов не подано, однак долучено копію матеріалів пенсійної справи позивача.
Суд, оцінивши повідомлені обставини та наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наявність достатніх підстав для прийняття законного та обґрунтованого рішення у справі, з огляду на наступне.
Позивач перебуває на обліку в органах Пенсійного фонду України та отримує пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Представник позивача звернувся до відповідача із заявою, в якій просив перерахувати та виплатити пенсію позивачу з 01.03.2022 застосувавши розмір пенсії, визначений на момент первинного призначення пенсії, без обмеження її максимальним розміром з урахуванням Постанови КМУ від 16.02.2022 № 118 та з 01.03.2023 застосувавши розмір пенсії, визначений на момент первинного призначення пенсії, без обмеження її максимальним розміром з урахуванням Постанови КМУ від 24.02.2023 № 168.
Листом за № 23488-23947/А-52/8-1300/23 від 04.09.2023 відповідач повідомив, що після проведеного перерахунку на виконання Постанови № 118 розмір пенсії ОСОБА_1 станом на 01.03.2022 становив - 18848,75 грн., у т.ч. 1789,89 грн. індексація пенсії. Станом на 01.03.2023 після проведеного перерахунку на виконання постанови № 168 розмір пенсії позивача не змінився та становить 20930 грн., у т.ч. 2556,99 грн. індексація пенсії відповідно до Постанови № 118 та 1500 грн. - індексація пенсії відповідно до Постанови № 168. Підстави для проведення перерахунку та виплати пенсії ОСОБА_1 без обмеження максимальним розміром з урахуванням індексації відсутні.
Як вбачається з розрахунку пенсії за вислугу років станом на 01.03.2023 позивачу нараховано:
- основний розмір пенсії: 80% грошового забезпечення у розмірі: 14611,37 грн, з урахуванням індексації: 18668,36 грн. З урахуванням доплати: Індексація базового ОСНП 2022 (18264,21* 0,140 - 2556,99 грн, Індексація базового ОСНП 2023 (20821,20*0,197 - 1500 грн.
Підсумок пенсії (з надбавками): 23208,40 грн., з урахуванням максимального розміру пенсії - 20930 грн.
Вважаючи дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.
Частиною 1 ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно із ч.2 ст.9 цього Закону до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (ч.3 ст.9 вказаного Закону).
Відповідно до ст. 43 Закону № 2262-XII(в редакції Закону України від 08.07.2011 № 3668-VI "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи", який набрав чинності 01.10.2011), максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Згідно з ч. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" від 08.07.2011 № 3668-VI (далі за текстом - Закон № 3668-VI) якщо внаслідок прийняття цього Закону розмір пенсії зменшується, пенсія виплачується в раніше встановленому розмірі.
Пенсіонерам, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом і в яких розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) перевищує максимальний розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), встановлений цим Законом, виплата пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) здійснюється без індексації, без застосування положень частин другої та третьої статті 42 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та проведення інших перерахунків, передбачених законодавством, до того часу, коли розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) відповідатиме максимальному розміру пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), встановленому цим Законом.
Рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України(є неконституційними), положення частини 7статті 43 Закону №2262-XII, згідно з якими максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність; тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 грн.
Згідно з пунктом 2 резолютивної частини вказаного рішення № 7-рп/2016 положення ч.7 ст. 43 Закону № 2262-XII, які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Таким чином, ч. 7 ст. 43 Закону № 2262-XII, якою було передбачено обмеження пенсій максимальним розміром, втратила чинність з дня ухвалення рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016.
Однак, Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України від 06.12.2016 № 1774-VIII(далі за текстом- Закон №1774-VIII), який набрав чинності 01.01.2017 внесено зміни до Закону № 2262-XII, а саме в частині сьомій статті 43 слова і цифри "у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року" замінено словами і цифрами "по 31 грудня 2017 року", незважаючи на те, що частина 7 статті 43 Закону № 2262-XII, якою було передбачено обмеження пенсій максимальним розміром, втратила чинність з часу проголошення рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016.
Буквальне розуміння змін, внесених Законом № 1774-VIII, з урахуванням Рішення Конституційного Суду України №7-рп/2016 від 20.12.2016, дозволяє стверджувати, що у Законі № 2262-XII відсутня частина 7 статті 43, а внесені до неї зміни, що полягають у зміні слів і цифр, є нереалізованими.
Відповідно до статті 1-1 Закону № 2262-XIIзміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону та Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Таким чином, оскільки внесені Законом № 1774-VIIIдо ч. 7ст. 43 Закону № 2262-XII, яка визнана неконституційною і втратила чинність, зміни (щодо періоду, протягом якого діють обмеження пенсії), є повторним запровадженням регулювання, яке Конституційний Суд визнав неконституційним, такі зміни самі по собі не створюють підстав для обмеження максимального розміру пенсії.
Аналогічна правова позиція, викладена Верховним Судом у постановах від 17.05.2021 у справі № 343/870/17, від 10.09.2021 у справі № 300/633/19, від 24.09.2021 у справі № 370/2610/17 та від 16.12.2021 у справі № 400/2085/19.
Суд не бере до уваги в контексті спірних правовідносин приписи статті 2 Закону України № 3668-VI, за якими максимальний розмір пенсії, призначених (перерахованих), зокрема, відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, з огляду на таке.
Конституційний Суд України у згаданому Рішенні від 20.12.2016 №7-рп/2016 стверджує, що обмеження максимального розміру пенсії та призупинення виплати, призначеної пенсії особам, яким право на пенсійне забезпечення встановлене Законом № 2262-ХІІ, порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених частиною п'ятою статті 17 Конституції України, які зобов'язані захищати суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України.
Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону № 2262-XII, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, введено в дію Законом № 3668-VI, яким внесено зміни у статтю 43 Закону №2262-XII, шляхом викладення її в редакції Закону № 3668-VI.
Тобто, положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII та положення частини першої статті 2 Закону № 3668-VІ (у частині поширення її дії на Закон № 2262-ХІІ) прийняті одночасно для регулювання одних і тих самих правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсій, призначених відповідно до Закону № 2262-XII) та є однаковими за змістом.
Конституційним Судом України у Рішенні від 20.12.2016 №7-рп/2016 надано оцінку правовому регулюванню спірних правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців) та визнано таким, що не відповідає статті 17 Конституції України положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII.
При цьому, положення статті 2 Закону № 3668-VI (у частині поширення її дії на Закон № 2262-XII), які дублюють зміст частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII, тобто є однопредметними правовими нормами, які прийняті одночасно для регулювання спірних правовідносин, змін не зазнали та передбачали обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців.
Тобто, на момент виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між Законом № 2262-XII з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7 рп/2016 та Законом № 3668-VI у частині обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців.
Оскільки норми вказаних законів неоднаково регулюють правовідносини щодо пенсійного забезпечення військовослужбовців у частині обмеження їх пенсії максимальним розміром, суд дійшов висновку, що вони явно суперечать один одному.
Європейський суд з прав людини (далі за текстом ЄСПЛ) у пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 у справі "Щокін проти України" (Заяви № 23759/03 та № 37943/06) зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з огляду тлумачення їх у світлі практики Суду. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника. Таким чином, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Водночас, положеннями статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Частиною 1статті 8 Конституції України встановлено, що Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.11.2018 у справі № 812/292/18 зазначила, що норми законодавства, які допускають неоднозначне або множинне тлумачення, завжди трактуються на користь особи.
У постанові від 13.02.2019, що винесена Великою Палатою Верховного Суду у зразковій справі № 822/524/18, із посиланням на положення статей1,8,92 Конституції України, а також на статтю 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права зроблено висновок, що у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, наявність у національному законодавстві правових "прогалин" щодо захисту прав людини та основних свобод, зокрема, у сфері пенсійного забезпечення, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Зважаючи на викладене, у цій справі застосуванню підлягають норми Закону № 2262-XII з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7 рп/2016, а не норми Закону № 3668-VI.
Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 16 грудня 2021 року у справі № 400/2085/19, від 27 січня 2022 року у справі № 240/7087/20 та від 17 лютого 2022 року у справі № 640/11168/20.
З урахуванням вищенаведеного, визнання неконституційними положень ст. 2 Закону №3668-VI (рішення Конституційного Суду від 12 жовтня 2022 року № 7-р(II)/2022) лише з 12.04.2023 не надають пенсійному органу права обмежувати максимальним розміром пенсію позивача до цієї дати.
Суд зазначає, що оскільки обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовця не передбачено жодним нормативно-правовим актом, положення Постанови № 118, якими визначено, що пенсії підвищуються на коефіцієнт збільшення, установлений абз. 2 п. 1 цієї постанови, у межах максимального розміру пенсії, визначеного законом, та положення Постанови № 168, якими визначено, що пенсії підвищуються на коефіцієнт збільшення, установлений пунктом 1 цієї постанови, з урахуванням положень, передбачених пунктом 10 цієї постанови, у межах максимального розміру пенсії, не можуть бути застосовані до позивача.
Враховуючи, що на дату виникнення у позивача права на отримання індексації відповідно до п. 2 Постанови № 118 (березень 2022 року) та відповідно до п. 2 Постанови № 168 (березень 2023 року), розмір нарахованої позивачу пенсії внаслідок перерахунку відповідачем було обмежено максимальним розміром, в той час як ст.43 Закону № 2262-XII не містила положень, за якими максимальний розмір пенсії не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, дії відповідача щодо обмеження пенсії ОСОБА_1 максимальним розміром, зафіксованим у розмірі, визначеному за наслідками перерахунку, слід визнати такими, що не ґрунтуються на законі, тобто протиправними.
Суд вважає за необхідне зазначити, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.
Враховуючи, що відповідачем нараховано індексацію основного розміру пенсії позивача на підставі Постанови № 118 та Постанови № 168, яка мала бути врахована під час наступного перерахунку та підлягала виплаті ОСОБА_1 , та встановлене безпідставне обмеження відповідачем максимального розміру пенсії позивача за рахунок невиплати нарахованої індексації, суд вважає, що належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача буде зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області виплатити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років без обмеження максимальним розміром з 01.03.2022 року з виплатою індексації згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 118 від 16 лютого 2022 року "Про індексацію пенсій та заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2022 році" та з 01.03.2023 року з виплатою індексації згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 24 лютого 2023 року "Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2023 році", здійснивши виплату суми перерахунку з урахуванням виплачених сум.
Разом з цим, враховуючи нарахування відповідачем сум індексації у спірних правовідносинах, позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача здійснити повторне перерахування розміру пенсії позивача з урахуванням індексації задоволенню не підлягають.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Суд, у цій справі, також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (п. 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Згідно частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.
Керуючись ст.ст. 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд
ВИРІШИВ:
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (вул. Митрополита Андрея, 10, м. Львів, 79016; код ЄДРПОУ 13814885) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо невиплати ОСОБА_1 індексації з 01.03.2022 згідно з постановою Кабінету Міністрів України №118 від 16 лютого 2022 року "Про індексацію пенсій та заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2022 році" та з 01.03.2023 року згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 24 лютого 2023 року "Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2023 році" без обмеження граничним (максимальним) розміром пенсії при здійсненні перерахунку пенсії.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області виплатити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років з 01.03.2022 року з виплатою індексації згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 118 від 16 лютого 2022 року "Про індексацію пенсій та заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2022 році" та з 01.03.2023 року з виплатою індексації згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 24 лютого 2023 року "Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2023 році", без застосування обмеження максимального розміру пенсії величиною десятьох прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, із врахуванням раніше виплачених сум.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Відповідно до статті 255 КАС України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.
Рішення у повному обсязі складено та підписано 13.12.2023.
Суддя А.В. Сіпака