ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
РІШЕННЯ
11 грудня 2023 року Справа № 280/7913/23 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Чернової Ж.М. розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії
ВСТАНОВИВ:
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України (далі - відповідач), в якій позивач просить суд:
визнати протиправними дії відповідача щодо висновку результатів службового розслідування, оформленого наказом про результати службового розслідування за фактом відсутності позивача на службі у період з 16.06.2023 по 19.06.2023;
визнати наказ про результати службового розслідування належним доказом по справі;
зобов'язати відповідача надати завірену копію наказу про результати службового розслідування;
скасувати наказ про результати службового розслідування за фактом відсутності позивача на службі у період з 16.06.2023 по 19.06.2023;
зобов'язати відповідача поновити виплати грошового забезпечення позивачу за червень 2023 року;
стягнути на користь позивача витрати на правничу допомогу в розмірі 4026 (чотири тисячі двадцять шість) гривень 00коп.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позиач вперше уклав контракт з Міністерством оборони України 27.02.2018 строком на 3 роки. З початку широкомасштабної агресії російської федерації та на теперішній час позивач продовжує проходити військову службу за контрактом у військовій частини НОМЕР_1 на посаді стрільця зенітника зенітного ракетного відділення, зенітного ракетного взводу 1 роти вогневої підтримки в/ч НОМЕР_1 у званні старшого матроса. Відповідно до службової характеристики від 04 жовтня 2020 року позивач характеризується таким що протягом служби у частині показав себе відданим військовій справі, грамотним та дисциплінованим військовослужбовцем. За вказаний період військової служби позивач проявив себе з позитивної сторони, мав сумлінне ставлення до військових обов'язків та виконання наказів командирів. Указом Президента України №48/2023 позивача нагороджено медаллю «За врятоване життя». З початку вторгнення ворожих підрозділів російської федерації на територію України неодноразово приймав безпосередню участь у бойових діях, що підтверджується довідкою про безпосередню участь у бойових діях від 22.08.2023 №1373. Відповідно до направлення №13 від 06.06.2023 позивача направлено на лікування до військової частини НОМЕР_2 з діагнозом: вертеброгенна люмболгія, виражений больовий м'язово-тонічний синдром. Відповідно до огляду нейрохірурга встановлено діагноз: ДДУХ поперекового відділу хребта. Протрузії в сегментах L4-L5 L5-S1. М'язово-тонічний «фасетковий» больовий синдром. Визначене госпіталем амбулаторне лікування тривало протягом 10 діб, по 17.06.2023 включно. 17.06.2023 почуваючи погіршення стану здоров'я позивач звернувся до лікаря невропатолога. Відповідно до консультативного висновку від 17.06.2023 йому потрібно лікування в умовах стаціонару, обмеження носіння зайвої ваги, не більше 7 кг. Не маючи змоги продовжити лікування в умовах стаціонару без направлення від медичного підрозділу військової частини, 19.06.2023 позивач повернувся до місця несення служби до м. Миколаєва, що було визначено командуванням під час телефонної розмови. За направленням від 21.06.2023 №219 позивач проходив стаціонарне лікування у міській лікарні м. Миколаєва з 26.06.2023 по 05.07.2023 із захворюванням хребта. За результатами медичного огляду військово-лікарською комісією оформленого довідкою ВЛК від 04.08.2023 №2022 позивача визнано обмежено придатним до військової служби внаслідок захворювання пов'язаного з проходженням військової служби. У відповідь на адвокатський запит 12/07-М від 12.07.2023 відповідач надав матеріали службового розслідування по факту самовільного залишення місця розташування підрозділу старшим матросом ОСОБА_1 . Матеріалами службового розслідування визначено період з 16.06.2023 по 19.06.2023 протягом якого ОСОБА_1 був відсутній на військовій службі без поважних причин. За вчинення вказаного правопорушення прийнято рішення про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності та позбавлення виплат грошового забезпечення за червень 2023 року. Зазначено, що письмові пояснення позивача надані до командування частини НОМЕР_1 щодо неможливості повернутися в строк до частини з причини погіршення стану здоров'я залишились без розгляду та без відповіді. Листом №2054зкп/мл-2023/17-02-1817/23 від 07.08.2023 Територіальне управління Державного бюро розслідувань у м. Мелітополі повідомило військову частину НОМЕР_1 проте що відсутні дані які б вказували на вчинення позивачем кримінального правопорушення. Позивач вважає результати службового розслідування про визнання його таким, що вчинив дисциплінарне правопорушення, яке виразилось у самовільному залишенні частини, неправомірним, таким що має наслідками ненарахування і невиплату грошового забезпечення. Просить позовні вимоги задовольнити.
Ухвалою суду від 02 жовтня 2023 року визнано поважною причину пропуску строку звернення до адміністративного суду з цим позовом та поновлено ОСОБА_1 пропущений строк звернення до суду у даній справі. Відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі №280/7913/23. Витребувано від Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України засвідчену належним чином копію наказу прорезультати службового розслідування стосовно ОСОБА_1 .
Протягом строків, встановлених частиною 1 статті 261 КАС України, відзив не подано.
Відповідно до частини 6 статті 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Таким чином, суд визнав за доцільне вирішити справу за наявними в ній матеріалами, в порядку письмового провадження.
На підставі наявних у суду матеріалів установлено такі обставини.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , вперше уклав контракт з Міністерством оборони України 27 лютого 2018 року строком на 3 роки.
З початку широкомасштабної агресії російської федерації та на теперішній час позивач продовжує проходити військову службу за контрактом у військовій частини НОМЕР_1 на посаді стрільця зенітника зенітного ракетного відділення, зенітного ракетного взводу 1 роти вогневої підтримки в/ч НОМЕР_1 у званні старшого матроса.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 16 червня 2023 року Про призначення службового розслідування по факту самовільного залишення місця розташування підрозділу старшим матросом ОСОБА_2 , з рапорту командира 1-ї роти капітан-лейтенанта Б.Пісного від 16 червня 2023 року вх.№4809 стало відомо про самовільне залишення тимчасового місця розташування підрозділу старшим матросом О. Моїсєєнком 16 червня 2023 року. Відповідно до вимог статей 84, 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, "Порядку проведення службового розслідування у Збройних Силах України", затвердженого наказом Міністерства оборони України 21 листопада 2017 року №608, з метою встановления причин, умов вищезазначеного факту та ступеня вини військовослужбовця, наказано: 1. Капітан-лейтенанту у термін до 16 липня 2023 року провести службове розслідування по факту самовільного залишення місця розташування підрозділу старшим матросом ОСОБА_3 . 2. Під час проведення службового розслідування суворо дотримуватись вимог "Порядку проведення службового розслідування у Збройних Силах України", затвердженого наказом Міністерства оборони України 21 листопада 2017 року №608. 3. Акт службового розслідування надати на затвердження 16 липня 2023 року.
Відповідно до висновків службового розслідування: факт відсутності на службі старшого матроса ОСОБА_4 в період з 10 червня 2023 року по 11 червня 2023 року та в період з 16 червня 2023 року по 19 червня 2023 року підтверджується; поважних причин відсутності на службі старшого матроса ОСОБА_4 не встановлено; своїми діями старший матрос ОСОБА_5 умисно порушив вимоги статей 11, 12 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, статті 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, самовільно залишив військову частину, не з'явився вчасно на службу без поважних причин, вчинивши це в умовах воєнного стану; в діях старшого матроса ОСОБА_6 наявний склад дисциплінарного правопорушення, що полягає у невиконанні військовослужбовцем своїх службових обов'язків та порушенні ним військової дисципліни; в діях старшого матроса ОСОБА_7 наявний склад кримінального правопорушення, передбаченого 4. 5 статті 407 Кримінального кодексу України, а саме - самовільне залишення військової частини або місця служби, а також нез'явлення вчасно на службу без поважних причин, вчинені в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці.
Не погоджуючись із висновками службового розслідування, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку вказаним обставинам, суд зазначає наступне.
Спірні відносини врегульовані законами України від 25.03.1992 №2232-ХІІ "Про військовий обов'язок і військову службу", від 24.03.1999 № 551-XIV "Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України", від 24.03.1999 № 548-XIV "Про статут внутрішньої служби Збройних Сил України", Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008, Порядком проведення службового розслідування у Збройних Силах України, затвердженим наказом Міністерства оборони України від 21.11.2017 № 608.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначені Законом України від 25.03.1992 № 2232-XII "Про військовий обов'язок і військову службу" (далі - Закон № 2232-XII).
Згідно з ч.1 статті 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Частинами 2-4 статті 2 Закону № 2232-XII передбачено, що проходження військової служби здійснюється громадянами України у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом. Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями. Порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України визначений у Положенні про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженому Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 (далі Положення № 1153/2008).
Відповідно до пункту 4 розділу І Положення № 1153/2008 громадяни, які вступили на військову службу за контрактом або за призовом, складають Військову присягу на вірність Українському народу в порядку, визначеному Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України.
Загальні права та обов'язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах визначені Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженим Законом України від 24 березня 1999 року № 548-XIV (далі Статут внутрішньої служби ЗСУ).
Відповідно до правових норм, зазначених в статтях 4, 6 Статуту внутрішньої служби ЗСУ, повсякденне життя і службова діяльність військовослужбовців регулюються Конституцією України, законами України, цим Статутом та іншими нормативно-правовими актами. Вимоги цього Статуту зобов'язаний знати й сумлінно виконувати кожен військовослужбовець.
Згідно з статтями 16 та 17 Статуту внутрішньої служби ЗСУ кожний військовослужбовець зобов'язаний виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов'язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями. На військовослужбовців під час перебування на бойовому чергуванні, у внутрішньому і гарнізонному наряді, а також під час виконання інших завдань покладаються спеціальні обов'язки. Ці обов'язки та порядок їх виконання визначаються законами і статутами Збройних Сил України, а також іншими нормативно-правовими актами, що приймаються на основі законів і статутів Збройних Сил України.
Про все, що сталося з військовослужбовцем і стосується виконання ним службових обов'язків, та про зроблені йому зауваження військовослужбовець зобов'язаний доповідати своєму безпосередньому начальникові, крім тих обставин, щодо надання яких є пряма заборона у законі (таємниця сповіді, лікарська таємниця, професійна таємниця захисника, таємниця нарадчої кімнати тощо).
Відповідно до статті 26 Статуту внутрішньої служби ЗСУ військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення та провини несуть з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України "Про оборону України" дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом.
Разом з тим, сутність військової дисципліни, обов'язки військовослужбовців щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування визначає Дисциплінарний статут Збройних Сил України, який затверджений Законом України від 24.03.1999 № 551-XIV "Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України" (далі - Дисциплінарний статут ЗСУ).
Приписами статей 1 та 2 Дисциплінарного статуту ЗСУ визначено, що військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених військовими статутами та іншим законодавством України. Військова дисципліна ґрунтується на усвідомленні військовослужбовцями свого військового обов'язку, відповідальності за захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, на їх вірності Військовій присязі.
Військова дисципліна досягається, зокрема, й шляхом особистої відповідальності кожного військовослужбовця за дотримання Конституції та законів України, Військової присяги, виконання своїх обов'язків, вимог статутів Збройних Сил України (стаття 3 Дисциплінарного статуту ЗСУ).
Статтею 4 Дисциплінарного статуту ЗСУ передбачено, що військова дисципліна зобов'язує кожного військовослужбовця: додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги статутів Збройних Сил України, накази командирів; бути пильним, зберігати державну таємницю; додержуватися визначених статутами Збройних Сил України правил взаємовідносин між військовослужбовцями, зміцнювати військове товариство; виявляти повагу до командирів і один до одного, бути ввічливими і додержуватися військового етикету; поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків; не вживати під час проходження військової служби (крім медичного призначення) наркотичні засоби, психотропні речовини чи їх аналоги, а також не вживати спиртні напої під час виконання обов'язків військової служби.
Відповідно до статті 5 Дисциплінарного статуту ЗСУ за стан військової дисципліни у з'єднанні, військовій частині (підрозділі), закладі та установі відповідає командир. Інтереси захисту Вітчизни зобов'язують командира постійно підтримувати військову дисципліну, вимагати її додержання від підлеглих, не залишати поза увагою жодного дисциплінарного правопорушення.
Стосовно кожного випадку правопорушення командир зобов'язаний прийняти рішення щодо необхідності притягнення винного до відповідальності залежно від обставин скоєння правопорушення, ступеня вини, попередньої поведінки порушника та розміру завданих державі та іншим особам збитків, а також з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України "Про оборону України".
Згідно з частиною першою статті 45 Дисциплінарного статуту ЗСУ у разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов'язків, порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку командир повинен нагадати йому про обов'язки служби, а за необхідності - накласти дисциплінарне стягнення.
Відповідно до вимог статті 83 Дисциплінарного статуту ЗСУ на військовослужбовця, який порушує військову дисципліну або громадський порядок, можуть бути накладені лише ті дисциплінарні стягнення, які визначені цим Статутом і відповідають військовому званню військовослужбовця та дисциплінарній владі командира, що вирішив накласти на винну особу дисциплінарне стягнення.
Водночас, згідно з статтею 84 Дисциплінарного статуту ЗСУ прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування. Воно проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини.
Службове розслідування призначається письмовим наказом командира (начальника), який прийняв рішення притягти військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності. Воно може бути проведено особисто командиром (начальником), доручено військовослужбовцю офіцерського складу, а в разі вчинення правопорушення військовослужбовцем рядового, сержантського (старшинського) складу - також військовослужбовцю сержантського (старшинського) склад (ст. 85 Дисциплінарного статуту ЗСУ).
Підстави та механізм проведення службового розслідування стосовно військовослужбовців Збройних Сил України визначені Порядком проведення службового розслідування у Збройних Силах України, затвердженим наказом Міністерства оборони України від 21.11.2017 № 608 (далі Порядок № 608).
За визначенням, наведеним в пункті 2 розділу І Порядку № 608, службове розслідування це комплекс заходів, які проводяться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, а також встановлення ступеня вини особи (осіб), чиї дії або бездіяльність стали причиною вчинення правопорушення.
Відповідно до пункту 1 розділу ІV Порядку № 608 особи, які проводять службове розслідування, зобов'язані: дотримуватися вимог законодавства України, вживати всіх передбачених законодавством заходів для всебічного, повного, своєчасного і об'єктивного розслідування обставин вчиненого правопорушення; виявляти (з'ясовувати) обставини, які підтверджують або спростовують інформацію щодо скоєння правопорушення, а також встановлювати обставини, які пом'якшують або обтяжують відповідальність правопорушника.
Згідно вимог пункту 9 розділу ІІІ Порядку № 608 посадові (службові) особи Збройних Сил зобов'язані надавати письмові пояснення по суті предмета службового розслідування та поставлених їм питань, а за попередньою згодою керівника - документи чи матеріали відповідно до своїх службових обов'язків.
Правовими нормами розділу V Порядку № 608 визначено, що за результатами службового розслідування складається акт службового розслідування, який містить вступну, описову та резолютивну частини.
Відповідно до пунктів 1 та 2 розділу VІ Порядку № 608 за результатами розгляду акта та матеріалів службового розслідування, якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир (начальник) приймає рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності, визначає вид дисциплінарного стягнення та призначає особу, якій доручає підготувати проект відповідного наказу.
З аналізу наведених норм слідує що службове розслідування, як діяльність зі збирання, перевірки та оцінки матеріалів і відомостей про наявність в діях військовослужбовця складу правопорушення, проводиться стосовно конкретної особи, яка під час проведення службового розслідування має комплекс гарантованих їй прав, як-от: права відмовитися від давання пояснень або ж, навпаки, права надати письмові пояснення щодо обставин вчинення проступку (правопорушення) разом з власними доказами правомірності своїх дій (доказами невинуватості); права заявляти клопотання, в тому числі про приєднання до матеріалів службового розслідування нових документів, про отримання пояснень від осіб, які мають відношення до події, що розслідується, про ознайомлення з матеріалами розслідування тощо; зрештою, права на захист, яке включає і право на користування допомогою адвоката.
Отже, статус військовослужбовця під час службового розслідування, як особи щодо якої призначено та проводиться таке розслідування, означає набуття цим військовослужбовцем статусу повноправного учасника службового розслідування, який, користуючись наданими йому правами, може доводити перед особою (особами), який (які) його проводять, факт відсутності у його діяннях складу дисциплінарного проступку (правопорушення).
Таким чином, рішення про накладення на військовослужбовця дисциплінарного стягнення може бути прийняте за умови встановлення під час службового розслідування факту невиконання чи неналежного виконання військовослужбовцем своїх службових обов'язків, порушення ним військової дисципліни чи громадського порядку, а також його вини у вказаних діях, а також за умови забезпечення військовослужбовцю усіх відповідних прав.
Процедура та порядок проведення службового розслідування позивачем не оскаржуються.
З матеріалів службового розслідування убачається, що відповідач за наслідками проведеного службового розслідування дійшов висновку, що факт відсутності на службі старшого матроса ОСОБА_4 в період з 10 червня 2023 року по 11 червня 2023 року та в період з 16 червня 2023 року по 19 червня 2023 року знайшов своє підтвердження.
Так, командиром 1-ї роти капітан-лейтенантом ОСОБА_8 подано рапорт про призначення службового розслідування по факту самовільного залишення тимчасового місця перебування підрозділу 16 червня 2023 року старшим матросом ОСОБА_1 .
Відповідно до акту службового розслідування по факту самовільного залишення місця розташування підрозділу старшим матросом ОСОБА_3 , в ході службового розслідування встановлено наступне: 16 червня 2023 року позивач за вказівкою командира 1-ї роти капітан-лейтенанта ОСОБА_9 , повинен був залишити тимчасове місце перебування підрозділу в м.Запоріжжя та на службовому транспорті переїхати до тимчасового місця розташування в м.Миколаїв. Але 16 червня 2023 року позивач у визначений час не прибув до службового транспорту, не відповідав на телефонні дзвінки командира 1-ї роти капітан-лейтенанта ОСОБА_9 .
В ході пошукових заходів 16 червня 2023 року встановлено, що за місцем проживання військовослужбовця 1-ї роти страшого матроса ОСОБА_10 вхідні двері не відчиняють. На телефонні дзвінки страший матрос ОСОБА_5 не відповідає, його мати точного місця перебування не знає.
17 червня 2023 poxy близько 09 год. 10 хв. зв'язок з позивачем був встановлений. На виконання вказівки капітан-лейтенанта ОСОБА_11 , позивач прибув до тимчасового місця розташування підрозділу в м. Миколаїв тільки о 08 год. 30 хв. 20 червня 2023 року.
Згідно з письмовими поясненнями головного сержанта ОСОБА_12 стало відомо, що 06 червня 2023 року старшому матросу О.Моїеєнку у військовому шпиталі м.Запоріжжя в/ч НОМЕР_2 лікарем була надана рекомендація про звільнення від фізичних навантажень на 10 діб. В подальшому в період з 16 червня 2023 року по 19 червня 2023 року позивач був відсутній в підрозділі. На дзвінки та повідомлення не відповідав, його місце знаходження було невідоме. Пізніше 20 червня 2023 року прибув до тимчасового місця перебування підрозділу в м.Миколаїв.
Згідно з письмовими поясненнями старшини 2 статті ОСОБА_13 стало відомо, що в період з 16 червня 2023 року по 19 червня 2023 року позивач був відсутній в підрозділі в м. Запоріжжя, на вхідні дзвінки та повідомлення не відповідав, його місце знаходження було невідоме.
Відповідно до висновків службового розслідування: факт відсутності на службі старшого матроса ОСОБА_4 в період з 10 червня 2023 року по 11 червня 2023 року та в період з 16 червня 2023 року по 19 червня 2023 року підтверджується; поважних причин відсутності на службі старшого матроса ОСОБА_4 не встановлено; своїми діями старший матрос ОСОБА_5 умисно порушив вимоги статей 11, 12 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, статті 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, самовільно залишив військову частину, не з'явився вчасно на службу без поважних причин, вчинивши це в умовах воєнного стану; в діях старшого матроса ОСОБА_6 наявний склад дисциплінарного правопорушення, що полягає у невиконанні військовослужбовцем своїх службових обов'язків та порушенні ним військової дисципліни; в діях старшого матроса ОСОБА_7 наявний склад кримінального правопорушення, передбаченого 4. 5 статті 407 Кримінального кодексу України, а саме - самовільне залишення військової частини або місця служби, а також нез'явлення вчасно на службу без поважних причин, вчинені в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці.
Стосовно доданих до матеріалів справи пояснень ОСОБА_14 та ОСОБА_15 , отриманих за їх згодою адвокатом Плужником М.В., суд зазначає наступне.
Опитаний адвокатом ОСОБА_16 , ОСОБА_14 пояснив, що: «11.06.2023 став свідком суперечки як і весь склад підрозділу взводу РВП. Після чого ОСОБА_17 не вийшов на зв'язок за 1,5 години, що послужило підставою отправить за ним мене ( ОСОБА_14 ) та ОСОБА_18 передати наказ щодо прибуття у розташування. По прибуттю за адресою АДРЕСА_1 (вул.російська) Моїсєєнко був відсутній. Нас зустріла його мати та дозволила зачекати у домі. Через годину він вийшов на зв'язок та зустрівся з нами, та ми направились до підрозілу. Відсутність пояснив лікуванням. У подальшому я зустрічався з ОСОБА_17 кожного ранку на місці діслокації це 12.06, 13.06, 14.06, 15.06, 16.06. 17.06 та 18.06 ми з ним спілкувались по телефону 18.06 він був у м.Миколаїв.»
Опитаний адвокатом ОСОБА_16 , ОСОБА_15 пояснив, що: «11.06.2023 став свідком суперечки як і весь склад підрозділу взводу РВП. В той час перебував на базі підрозділу та став свідком, як відправляли, а саме ОСОБА_14 та ОСОБА_18 за ОСОБА_17 . Через 2-3 години прибули ОСОБА_19 , ОСОБА_20 та ОСОБА_17 . Після чого я поїхав додому. У подальшому я зустрічався з ОСОБА_17 кожного ранку на місці базування 12.06, 13.06, 14.06, 15.06, 16.06. По теперешній час проходжу службу з ОСОБА_1 ».
Суд зазначає, що вказані письмові пояснення не містять інформації щодо предмета доказування, жодним чином не спростовують факту відсутності на службі старшого матроса ОСОБА_4 в період з 10 червня 2023 року по 11 червня 2023 року та в період з 16 червня 2023 року по 19 червня 2023 року, а отже не спростовують висновків службового розслідування та не впливають на об'єктивність висновку службового розслідування.
Проте, незалежно від наданих пояснень, суд не приймає ці докази як належні та допустимі.
Відповіно до с. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно до п. 7 ч. ст. 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», під час здійснення адвокатської діяльності адвокат має право вчиняти будь-які дії, не заборонені законом, правилами адвокатської етики та договором про надання правової допомоги, необхідні для належного виконання договору про надання правової допомоги, зокрема: збирати відомості про факти, що можуть бути використані як докази, в установленому законом порядку запитувати, отримувати і вилучати речі, документи, їх копії, ознайомлюватися з ними та опитувати осіб за їх згодою.
Данні пояснення не можуть бути приняті судом в якості доказу, оскільки не є показами свідків в розумінні вимог КАС України. Про допит зазначених осіб в якоті свідків стороною позивача клопотання не заявлялось.
З матеріалів службового розслідування також убачається, що позивачем за фактами залишення місця служби надані письмові пояснення від 20 червня 2023 року.
Так, згідно з письмовими поясненнями від 20 червня 2023 року, позивач пояснив наступне: відповідно до направлення №13 від 06.06.2023 його направлено на лікування до в/ч НОМЕР_2 з діагнозом: вертеброгенна люмболгія, виражений больовий м'язово-тонічний синдром. Відповідно до огляду нейрохірурга встановлено діагноз: ДДУХ поперекового відділу хребта. Протрузії в сегментах L4-L5 L5-S1. М'язово-тонічний «фасетковий» больовий синдром. Визначене госпіталем амбулаторне лікування тривало протягом 10 діб, по 17.06.2023 включно. 17.06.2023 почуваючи погіршення стану здоров'я позивач звернувся до лікаря невропатолога. Відповідно до консультативного висновку від 17.06.2023 йому потрібно лікування в умовах стаціонару, обмеження носіння зайвої ваги, не більше 7 кг. Не маючи змоги продовжити лікування в умовах стаціонару без направлення від медичного підрозділу військової частини, 19.06.2023 позивач повернувся до місця несення служби до м.Миколаєва, що було визначено командуванням під час телефонної розмови. Заяви, клопотання, зауваження та пропозиції військовослужбовця, зазначено: «не маю».
Суд зазначає, що будь-яких доказів на спростування фактів самовільного залишення місця розташування підрозділу або доказів поважності відсутності на службі позивачем до суду не надано, та з наданих доказів судом не встановлено.
Доказів подання рапортів командиру щодо поганого самопочуття та необхідності отримати медичну допомогу або з інших питань позивач не надав.
З матеріалів службового розслідування вбачається, що при його проведенні дотримані положення Порядку №608. Службовим розслідуванням було встановлено факт самовільного залишення місця служби позивачем, встановлено його вину, причинний зв'язок між неправомірними діями військовослужбовця та подією, що трапилась, вказано вимоги нормативно-правових актів, інших актів законодавства, які було порушено, досліджено причини та умови, що сприяли правопорушенню.
З матеріалів службового розслідування вбачається, що місцезнаходження позивача не вдалось встановити, на телефонні дзвінки він не відповідав.
Позивачем не наведено причин не повідомлення безпосереднього командира про причини залишення місця розташування підрозділу.
Суд звертає увагу на те, що під час надання пояснень позивач не заперечував та не спростовував обставину самовільного залишення місця розташування підрозділу. Заперечень та заяв, зауважень, пропозицій від військовослужбовця під час проведення службового розслідування також не надходило.
При цьому, як і письмові пояснення позивача від 20 червня 2023 року, надані під час проведення службового розслідування, так і доводи, наведені у позовній заяві, ні яким чином не пояснюють причин відсутності позивача за місцем проходження служби.
За наслідком системного аналізу матеріалів службового розслідування, суд констатує, що відповідачем підтверджено порушення позивачем військової дисципліни.
Під час розгляу справи, інших пояснень, причин або умов щодо факту самовільного залишення місця розташування підрозділу, позивачем не наведено, не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження обґрунтованості позовних вимог, доводи позивача не спростовують висновків службового розслідування, у зв'язку із чим суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
Зважаючи на встановлення в ході службового розслідування самовільного залишення позивачем місця розташування підрозділу, останньому правомірно припинено виплату грошового забезпечення за червень 2023 року.
Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.
Згідно вимог статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч.1ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу
Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд зазначає, що покладений на суб'єкта владних повноважень тягар доказування правомірності свого рішення не звільняє позивача від обов'язку доказування своїх тверджень чи заперечень.
Тобто, ці норми одночасно покладають обов'язок на сторін доводити суду обґрунтованість своїх тверджень або заперечень.
Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Із заявлених позовних вимог, на підставі системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в адміністративному позові доводи позивача є такими, що не підлягають задоволенню.
Судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи (ч.1 ст.132 КАС України).
Суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі (ч.1 ст.143 КАС України).
Оскільки позовні вимоги задоволенню не підлягають, то, відповідно, на користь позивача не можуть бути стягнуті за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судові витрати.
Керуючись ст.ст.2, 5, 7, 132, 139, 143, 243-246, 255, 295, КАС України, суд -
ВИРІШИВ:
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ІПН НОМЕР_3 ) до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ 07962400) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Суддя Ж.М. Чернова