ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 грудня 2023 рокуСправа №160/25333/23
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Рябчук О.С.
розглянувши у м. Дніпрі в порядку загального позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області, Державної судової адміністрації України, третя особа: Державна казначейська служба України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
УСТАНОВИВ:
03.10.2023 р. ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області (далі - відповідач-1), треті особи: Державна судова адміністрація України, Державна казначейська служба України, в якій позивач просить:
- визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області щодо нарахування та виплати судді ОСОБА_1 Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з січня 2021 по вересень 2023 року обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2102 грн. 00 коп.;
- зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області провести нарахування та виплату судці Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області ОСОБА_1 суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року на підставі частин 2-5 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус судців», виходячи з базового розміру посадового окладу судді місцевого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня 2021 року, а саме в сумі 2270 гривень 00 копійок, регіонального коефіцієнту - 1,2, надбавки за вислугу років - 30 відсотків, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті за період з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року;
- визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області щодо нарахування та виплати судді Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2022 року в розмірі 2102 гривні 00 копійок;
- зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області провести нарахування та виплату судді Дніпропетровської області ОСОБА_1 суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року на підставі частин 2-5 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня 2022 року, а саме в сумі 2481 гривня 00 копійок, регіонального коефіцієнту - 1,2 надбавки за вислугу років - 60 відсотків, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті за період з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року;
- визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області щодо нарахування та виплати судді ОСОБА_1 Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 1 січня 2023 року по 31 липня 2023 року, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2023 року в розмірі 2102 гривні 00 копійок;
- зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області провести нарахування та виплату судді Ваврушак Наталя Миколаївна Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 1 січня 2023 року по 31 липня 2023 року на підставі частин 2-5 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня 2023 року, а саме в сумі 2684 гривні 00 копійок, регіонального коефіцієнту - 1,2 надбавки за вислугу років - 60 відсотків, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті за період з 1 січня 2023 року по 31 липня 2023 року;
- допустити відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 371 КАС України негайне виконання рішення суду в частині стягнення суддівської винагороди за один місяць.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями зазначена справа розподілена судді О.С. Рябчук.
В обґрунтування позовних вимог позивач в позовній заяві зазначила наступне. ТУ ДСА України в Дніпропетровській області в порушення ст.130 Конституції України та ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» за період з 01.01.2021р. по 31.12.2021р., з 01.01.2022р. по 31.12.2022р., з 01.01.2023 р. по 31.07.2023 р. нараховано позивачу суддівську винагороду, обраховану виходячи з розміру прожиткового мінімуму 2102,00 грн., що є меншим, ніж гарантовано спеціальним законодавством, оскільки на думку позивача, відповідач повинен був нарахувати суддівську винагороду виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2021 року в розмірі 2270 грн. (за період з 01.01.2021р по 31.12.2021р.), та на 01.01.2022 року в розмірі 2481 грн. (за період з 01.01.2022р. по 31.12.2022р), в розмірі 2684 грн. (за період з 01.01.2023 р. по 31.07.2023 р.).
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.10.2023 р. відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи у письмовому провадженні.
Цією ж ухвалою відповідачу було надано строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання копії цієї ухвали, разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача.
13.10.2023 р. від відповідача-1 надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач позовні вимоги не визнав, просив в задоволенні позову відмовити в повному обсязі. В обґрунтування своєї позиції відповідач зазначив наступне. Відповідно до положень статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" базовий розмір посадового окладу судді визначається виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Водночас, будь-які бюджетні зобов'язання та платежі здійснюються з бюджету лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про державний бюджет України на відповідний рік. Згідно зі статтями 7 Законів України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», «Про Державний бюджет України на 2022 рік», «Про Державний бюджет України на 2023 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, становить 2102,00 грн. Таким чином, дії відповідача щодо застосування прожиткового мінімуму - 2102,00 грн. ґрунтуються на законі та є правомірними, а тому не порушують прав позивача.
27.11.2023 р. від третьої особи Державної судової адміністрації України надійшли пояснення, в яких третя особа проти позову заперечує. В обґрунтування заперечень вказано про таке. Частина третя статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює базові розміри посадового окладу суддів судів різних інстанцій, розрахунковою величиною яких є прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. З огляду на це, застосуванню підлягають норми законів України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" та «Про Державний бюджет України на 2022 рік», «Про Державний бюджет України на 2023 рік», якими визначено, що у 2021-2023 роках прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, з 1 січня становить 2102 грн. Відтак, у відповідача не було жодних правових підстав для обрахунку розміру суддівської винагороди без урахування положень зазначених законів.
У відзиві також заявлено клопотання про залучення до участі у справі Міністерства фінансів України та Кабінету Міністрів України в якості третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.
Клопотання вмотивоване тим, що під час формування бюджетного запиту головні розпорядники бюджетних коштів здійснюють обрахунки своїх потреб з суми, яку доведено Міністерством фінансів України до відома, а прожитковий мінімум встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Вирішуючи заявлене клопотання, суд зазначає наступне.
Суд не вбачає підстав для задоволення клопотання, оскільки спірні правовідносини у цій справі виникли між позивачем і ТУ ДСА в Дніпропетровській області, на яке законом покладено обов'язок виплачувати позивачу суддівську винагороду та ДСА України, як розпорядником бюджетними коштами, виділеними на фінансування судів. Водночас відносини між ТУ ДСА в Дніпропетровській області, ДСА України та Міністерством фінансів України і Кабінетом Міністрів України щодо надання бюджетних асигнувань, затвердження і виконання кошторису тощо за своєю правовою природою є бюджетними правовідносинами, які виникають між учасниками бюджетного процесу стосовно реалізації їхніх бюджетних повноважень (прав та обов'язків з управління бюджетними коштами), та які безпосередньо не стосуються спірних правовідносин і не впливають на виконання рішення суду за результатом розгляду цього спору.
Крім того, ДСА України заявлено клопотання про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.11.2023 р. залучено до участі у справі як відповідача-2 Державну судову адміністрацію України.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.11.2023 р. клопотання відповідача-2 задоволено, призначено справу №160/25333/23 до розгляду за правилами загального позовного провадження.
Третьої особою Державною казначейською службою України у встановлений строк пояснень щодо позовних вимог не надано.
В судове засідання позивач, представники відповідачів та третьої особи не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується матеріалами справи.
Від позивача та відповідача-1 надійшли заяви про розгляд справи без їх участі.
Відповідно до ч. 9 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Частиною 4 статті 243 Кодексу адміністративного України встановлено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Згідно з ч.5 ст.250 Кодексу адміністративного судочинства України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив такі обставини.
Указом Президента України «Про призначення суддів» від 22.09.2005 р. №1308/2005 ОСОБА_1 призначено строком на п'ять років на посаду судді Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області.
Постановою Верховної Ради України «Про обрання суддів'від 09.09.2010 р. №2512УІ позивача обрано безстроково на посаду судді Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області.
Наказом голови Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області № 1-к від 04.01.2021 року «Про встановлення щомісячної доплати за вислугу років» ОСОБА_1 встановлено щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 50 відсотків посадового окладу.
Наказом голови Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області № 1-к від 04.01.2022 року «Про встановлення щомісячної доплати за вислугу років» ОСОБА_1 встановлено щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 60 відсотків посадового окладу.
Наказом голови Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області № 1-к від 02.01.2023 року «Про встановлення щомісячної доплати за вислугу років» ОСОБА_1 встановлено щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 60 відсотків посадового окладу.
Згідно з розрахунковими листами про виплату суддівської винагороди за період січень 2021 року - липень 2023 року (а.с. 46-48) при обчисленні розміру посадового окладу ОСОБА_1 відповідач-1 застосовував базову величину 2102,00 грн.
Не погоджуючись із правомірністю застосування відповідачем-1 прожиткового мінімуму для працездатних осіб для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2102,00 грн. за період з 01.01.2021 по 31.07.2023, позивач звернулась до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд, визначає Закон України від 02.06.2016 №1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (надалі - Закон №1402-VIII).
За приписами ст. 4 Закону №1402-VIII в Україні визначаються Конституцією України та законом. Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Частиною першою статті 135 Закону №1402-VIII передбачено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці (частина друга статті 135 Закону № 1402-VIII).
Згідно з приписами частини третьої статті 135 Закону №1402-VIII, базовий розмір посадового окладу судді становить:
1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;
2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;
3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Частиною п'ятою статті 135 Закону №1402-VIII визначено, що суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.
Згідно з частиною дев'ятою статті 135 Закону №1402-VIII, обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.
Таким чином, Законом №1402-VIII визначено базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду, який становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
При цьому, норма частини третьої статті 135 Закону №1402-VIII є бланкетною, оскільки встановлює лише кількість прожиткових мінімумів для обчислення базового розміру посадового окладу судді місцевого суду (30), але не встановлює конкретного розміру прожиткового мінімуму, який необхідний для цього.
З огляду на це, необхідно враховувати положення інших нормативно-правових актів, які встановлюють розмір прожиткового мінімуму для визначення посадового окладу судді.
Такі норми доповнюють частину третю статті 135 Закону №1402-VIII і становлять єдину спеціальну норму, якою визначається розмір посадового окладу судді.
Нормативним доповненням до зазначеної норми є відповідні положення Закону України від 15.12.2020 №1082-IX "Про Державний бюджет України на 2021 рік" (надалі - Закон №1082-IX), статтею 7 якого установлено у 2021 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі, крім іншого, для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 1 січня - 2102 гривні.
Так само, статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" від 02.12.2021 №1928-IX (надалі - Закон №1928-IX) установлено у 2022 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі, крім іншого, для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 1 січня - 2102 гривні.
Також, статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" від 03.11.2022 №2710-ІХ (надалі - Закон №2710-IX) установлено у 2023 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі, крім іншого, для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 1 січня - 2102 гривні.
Отже, з 1 січня 2021 року, з 1 січня 2022 року та з 01 січня 2023 року розмір прожиткового мінімуму працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, становить 2102 грн.
Суд зазначає, що Закон №1082-IX, Закон №1928-IX, Закон №2710-ІХ не змінював складові для визначення базового розміру посадового окладу судді, як про це стверджує позивач, а лише запроваджує розрахункову величину для визначення базового розміру посадового окладу судді.
Доводи про те, що суддівська винагорода не виплачена відповідно до ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є помилковими, оскільки ця норма визначає лише кількість прожиткових мінімумів для обчислення базового розміру посадового окладу судді місцевого суду, тоді як конкретний розмір прожиткового мінімуму визначається нормами закону про Державний бюджет України на відповідний рік.
Згідно з вимогами ст. 146 Закону №1402-VIII, держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів відповідно до Конституції України. Забезпечення функціонування судової влади передбачає:
1) окреме визначення у Державному бюджеті України видатків на утримання судів не нижче рівня, що забезпечує можливість повного і незалежного здійснення правосуддя відповідно до закону;
2) законодавче гарантування повного і своєчасного фінансування судів;
3) гарантування достатнього рівня соціального забезпечення суддів.
Видатки на утримання судів визначаються з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.
За нормою ч. 1 ст. 147 Закону №1402-VIII в Україні діє єдина система забезпечення функціонування судової влади - судів, органів суддівського врядування, інших державних органів та установ системи правосуддя.
Відповідно до ст. 148 Закону №1402-VIII, фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Видатки загального фонду Державного бюджету України на утримання судів належать до захищених статей видатків Державного бюджету України.
Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснюють: 1) Верховний Суд щодо фінансового забезпечення його діяльності; 1-1) вищий спеціалізований суд щодо фінансового забезпечення його діяльності; 2) Державна судова адміністрація України щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів, діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України; 3) Вища рада правосуддя щодо фінансового забезпечення її діяльності.
Функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України.
Видатки на утримання судів у Державному бюджеті України визначаються окремим рядком щодо Верховного Суду, Вищої ради правосуддя, апеляційної палати вищого спеціалізованого суду, а також у цілому щодо апеляційних, місцевих судів.
Видатки кожного місцевого та апеляційного суду всіх видів та спеціалізації, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України визначаються у Державному бюджеті України в окремому додатку.
Видатки на утримання судів у Державному бюджеті України не можуть бути скорочені в поточному фінансовому році.
Контроль за додержанням вимог цього Закону щодо фінансування судів здійснюється у порядку, встановленому законом.
Особливості підготовки і розгляду проекту закону про Державний бюджет України в частині фінансування судів, інших органів та установ у системі правосуддя визначаються законом.
Статтею 149 Закону №1402-VIII передбачено, що суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.
Статтею 23 Бюджетного кодексу України визначено, що будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до п.п.3, 4 ст.85 Конституції України прийняття законів, зокрема Державного бюджету України, є виключним повноваженням Верховної Ради України.
За таких обставин, визначення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який в свою чергу буде другим множником у формулі розрахунку суддівської винагороди, є виключним повноваженням Верховної Ради України.
Суд звертає увагу на ту обставину, що відповідно до ст.130 Конституції України, розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій. Стаття 135 Закону про судоустрій, відсилає до закону про Державний бюджет. Державний бюджет приймається виключено законом Верховною Радою.
Тобто, Конституцією України та Законом України «Про судоустрій і статус суддів» чітко та однозначно визначено, що розмір винагороди судді визначається Верховною Радою шляхом прийняття законів про судоустрій та про Державні бюджети на кожний рік.
В Законах України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», «Про Державний бюджет України на 2022 рік» «Про Державний бюджет України на 2023 рік» Верховна Рада чітко визначила, що розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 1 січня - 2102 гривні.
Зазначена норма є прямою, чіткою, зрозумілою, такою, яка не містить плутанини чи будь-якої двозначності, більш того, законодавець її відтворював тричі поспіль у 2021, 2022 та 2023 роках. Зазначене вказує на те, що диференціація прожиткового мінімуму для окремих випадків, зокрема для визнання базового посадового окладу судді була не випадковістю, помилкою чи неузгодженістю законодавця, а була метою законодавця.
Суд враховує, що визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження тощо, наведено у Законі України "Про прожитковий мінімум" від 15.07.1999 № 966-XIV(далі - Закон № 966-XIV).
Загальновідомо, що соціальна група - це сукупність людей, виділена за соціально значимими критеріями (стать, вік, раса, національність, професія, місце проживання, дохід, влада, освіта та ін.). Вона є своєрідним посередником між окремою людиною і суспільством.
Правові норми цього Закону № 966-XIV не дають визначення ні соціальної ні демографічної групи населення, а визначають лише основні соціальні і демографічні групи населення (ст.1 Закону).
Статтею 4 Закону № 966-XIV встановлено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.
Таким чином, ст.4 Закону України «Про прожитковий мінімум» надає право законодавцю передбачати різні прожиткового мінімуму для основних соціальних і демографічних груп населення.
Тобто, повноваження на встановлення різних розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, різним групам населення, передбачені ст.4 цього Закону.
Оскільки, законодавець чітко визначився про розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102 гривні, то враховуючи відсильну норму ст.135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», саме цей розмір і необхідно застосовувати під час визначення суддівської винагороди позивача.
Відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, викладеної в Рішенні від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави.
Отже, зміна механізму нарахування соціальних виплат та допомоги повинна відбуватися відповідно до критеріїв пропорційності та справедливості і є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів власне сутність змісту права на соціальний захист.
Згідно з Законом України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» державні соціальні гарантії це встановлені законами мінімальні розміри оплати праці, доходів громадян, пенсійного забезпечення, соціальної допомоги, розміри інших видів соціальних виплат, встановлені законами та іншими нормативно-правовими актами (абзаци другий, третій статті 1).
Європейський суд з прав людини у рішенні від 9 жовтня 1979 року у справі «Ейрі проти Ірландії» також констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового.
Також і у рішенні ЄСПЛ у справі "Кечко проти України" Європейський суд з прав людини зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство (п. 23 Рішення).
Відповідно до положень статті 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12 грудня 2015 року № 389-VIII (далі - Закон України «Про правовий режим воєнного стану») воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Правовою основою введення воєнного стану є Конституція України, цей Закон та указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб (строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб згідно з Указом Президента № 133/2022 від 14 березня 2022 року, затвердженого Законом України від 15 березня 2022 року № 2119-IX, а надалі іншими Указами цей строк продовжений до сьогоднішнього дня).
Пунктом 2 Указу № 64/2022 постановлено військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, Командуванню об'єднаних сил Збройних Сил України, командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з'єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України "Про правовий режим воєнного стану" заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.
Пунктом 3 цього ж Указу передбачено, що у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
Пунктом 7 цього ж Указу Міністерству закордонних справ України доручено забезпечити інформування в установленому порядку Генерального секретаря ООН та офіційних осіб іноземних держав про введення в Україні воєнного стану, про обмеження прав і свобод людини і громадянина, що є відхиленням від зобов'язань за Міжнародним пактом про громадянські та політичні права, та про межу цих відхилень і причини прийняття такого рішення.
28 лютого 2022 року постійне представництво України в ООН надіслало Генеральному секретарю ООН нотифікацію, що містила роз'яснення обсягу застосування таких обмежень. У цьому документі представники держави перелічили права людини і громадянина з посиланням на Конституцію України, Міжнародний пакт про громадські та політичні права та Конвенцію про захист прав людини і основоположник свобод, які можуть бути обмежені на період дії воєнного стану, де, серед інших прав, вказане право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Нотифікацію аналогічного змісту 02 березня 2022 року направлено Генеральному секретарю Ради Європи.
З огляду на наведене та враховуючи збройну агресію рф проти України, яка розпочалася 24.02.2022р., введення воєнного стану на всій території України а, відповідно, і складне фінансове становище держави, призупинення державою підвищення державних соціальних гарантій шляхом внесення відповідних положень до Закону України «Про Державний бюджет України» на відповідний рік в частині призупинення (зупинення) збільшення прожиткового мінімуму для працездатних осіб та залишивши його (при цьому, не зменшуючи його розмір) на рівні 2102 грн., є пропорційним, співмірним та відповідає критерію справедливості.
Щодо рішення Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020, то суд зазначає, що вказаним рішенням не вирішувалось питання розміру прожиткового мінімуму, який належить застосовувати при розрахунку посадового окладу суддів, тому правові висновки, які містяться в цьому рішенні, не впливають на конституційність норм Законів України про Державний бюджет України на відповідний рік.
Судом враховано, що правова позиція щодо застосування статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», статті 135 Закону викладена у постановах Верховного Суду від 30 листопада 2021 року у справі №360/503/21, від 10 листопада 2021 року у справі №400/2031/21, від 30 листопада 2021 року у справі №360/503/21, від 22 червня 2023 року у справі №400/4904/21, від 24 липня 2023 року у справі №280/9563/21, від 2 серпня 2023 року у справі №560/5597/22 та інших.
При цьому суд зазначає, що у вказаних постановах Верховного Суду не було предметом дослідження питання складного фінансового становища держави під час збройної агресії рф проти України, введення воєнного стану на всій території України та той факт, що в складних для держави умовах не відбулося зменшення суддівської винагороди в 2021, 2022, 2023 р.р.
Таким чином, правовідносини в наведених справах та справі №160/25333/23 не є подібними.
Розглядаючи справу у межах заявлених позовних вимог, суд зауважує, що відповідач як територіальний орган ДСА, виконуючи функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів в межах бюджетного призначення, встановлених законами про Державний бюджет України, діяв відповідно до вимог чинного законодавства.
До теперішнього часу відповідні положення статті 7 Закону №1082-ІХ, статті 7 Закону №1928-IX, статті 7 Закону №2710-ІХ не визнані неконституційними, тому підстави для їх незастосування відповідачем відсутні.
За таких обставин, дії ТУДСА щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди із застосуванням на підставі статей 7 Закону №1082-ІХ, Закону №1928-IX, Закону №2710-ІХ розрахункової величини "прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді" з січня 2021 року по липень 2023 року у розмірі 2102,00 грн. відповідають положенням законодавчого регулювання.
Аналіз наведених положень Закону №1402-VIII дозволяє дійти висновку про те, що розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, напряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Всі інші складові суддівської винагороди, допомога на оздоровлення, допомога по тимчасовій втраті працездатності розраховуються із посадового окладу судді.
Оскільки з позиції суду нарахування та виплата суддівської винагороди із застосуванням на підставі ст.ст. 7 Закону №1082-ІХ, Закону №1928-IX, Закону №2710-ІХ розрахункової величини прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102,00 грн. було правомірним, нарахування щомісячної доплати за вислугу років в розмірі 60% від посадового окладу, матеріальної допомоги на оздоровлення, які розраховується із посадового окладу судді, також здійснено правомірно.
Таким чином, дії ТУДСА щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 за періоди з 01.01.2021 по 31.12.2022, з 01.01.2022 по 31.12.2022, з 01.01.2023 р. по 31.07.2023 р. суддівської винагороди, щомісячної доплати за вислугу років в розмірі 60% від посадового окладу, матеріальної допомоги на оздоровлення, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, у розмірі 2102,00 грн. відповідають положенням законодавчого регулювання, а тому є правомірними.
З огляду на відсутність у діях відповідачів ознак порушень закону в частині виплати суддівської винагороди позивача за спірні періоди, суд приходить до висновку про необґрунтованість заявленого позову, у зв'язку з чим відмовляє у його задоволенні в повному обсязі.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 2, 9,72-77, 139, 243-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
УХВАЛИВ:
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області, Державної судової адміністрації України, третя особа: Державна казначейська служба України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення складений 13.12.2023 р.
Суддя О.С. Рябчук