ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 грудня 2023 рокуСправа №160/23195/23
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Лозицької І.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовною заявою Обласного комунального підприємства «Фармація» до Державної податкової служби України про визнання протиправною та скасування індивідуальної податкової консультації, -
ВСТАНОВИВ:
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду звернулося Обласне комунальне підприємство «Фармація» з позовом до Державної податкової служби України, в якому просить суд:
- визнати протиправною та скасувати індивідуальну податкову консультацію Державної податкової служби України від 08.08.2023 р. № 2327/ІПК/99-00-04-01-04-06.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в травні 2023 року позивач, як платник податку, звернувся до Державної податкової служби України із запитом від 12.05.2023 № 4/376 про надання індивідуальної податкової консультації з питань прийняття органами місцевого самоврядування рішень про встановлення місцевих податків та зборів.
У відповідь ДПС України надала індивідуальну податкову консультацію листом від 08.08.2023 року № 2327/ІПК/99-00-04-01-04-06, в якій відповідач зазначив, що пунктом 3 розділу II Закону встановлено, що у 2018 році до рішень про
встановлення місцевих податків і зборів, прийнятих органами місцевого самоврядування, у тому числі радами об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, після 15 липня 2017 року та у 2018 році, не застосовуються вимоги п.п. 4.1.9 п. 4.1 та п. 4.5 ст. 4, п.п. 12.3.4 п. 12.3, п.п. 12.4.3 п. 12.4 та п. 12.5 ст. 12 Кодексу та Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності». Зазначеними нормами Кодексу врегульовані строки і порядок прийняття та оприлюднення Рішень, які стосується тільки тих Рішень, які на виконання Закону прийняті після 15 липня 2017 року та у 2018 році, і норма діє лише у 2018 році. Отже п. 3 розділу II Закону не вносяться зміни до елементів податків, визначених п. 7.1 ст. 7 Кодексу. Будь-які питання щодо оподаткування регулюються Кодексом і не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів, що містять виключно положення щодо внесення змін до Кодексу (п. 7.3 ст. 7 Кодексу). Враховуючи викладене, п. 3 розділу II Закону не впливає на встановлений Кодексом порядок справляння податків і зборів. Звертаємо увагу, що п. 102.9 ст. 102 Кодексу на період дії правового режиму воєнного, надзвичайного стану, що вводиться в Україні, зупиняється перебіг строків, визначених Кодексом (в тому числі зупинення строків надання індивідуальних податкових консультацій), іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, крім випадків,
передбачених цим Кодексом, до 1 серпня 2023 року.
Ухвалою суду від 19.09.2023 року було відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за навяними у справі матеріалами.
Відповідач надав відзив на позов, у якому позовні вимоги не визнав посилаючись на те, що ДПС України розглянула звернення Обласного комунального підприємства «Фармація» з позовом у межах своїх повноважень та позивачу було надано індивідуальну податкову консультацію, що відповідає положенням чинного законодавства. Окремо відповідачем зазначено, що в контексті положень статей 14 та 52 Податкового кодексу України - податкові консультації не мають сили нормативно-правового акту. Така форма оприлюднення офіційного розуміння окремих положень законодавства, що регулює податкові правовідносини, не породжує для відповідних суб'єктів настання будь-яких юридичних наслідків. Отже, відповідач вважає вимоги позивача необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Дослідивши повно і всебічно письмові докази, які містяться в матеріалах справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.
Судом встановлено, що Обласне комунальне підприємство «Фармація» звернулась до ДПС України із запитом від 12.05.2023р. № 4/376 про надання індивідуальної податкової консультації з питань приняття органами місцевго самоврядування рішень про встановлення місцевих податків та зборів.
Так, Обласне комунальне підприємство «Фармація» у зверненні про надання ІПК від 12.05.2023 № 4/376 поінформувало, що користується земельними ділянками комунальної власності на праві постійного користування та сплачує плату за землю відповідно до норм Податкового кодексу України та рішень органів місцевого самоврядування, які є складовою податкового законодавства України.
Позивач вважає, що норми п. 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 07 грудня 2017 року № 2245-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2018 році» не є складовою податкового законодавства.
Враховуючи вказане, Обласне комунальне підприємство «Фармація» просило надати роз'яснення з наступних питань:
чи є п.3 розділу II Закону складовою податкового законодавства в Україні;
чи є норма п. 3 розділу II Закону такою, що відповідно до п. 2.1 ст. 2 Кодексу змінює або відміняє положення Кодексу і які саме;
чи є норма п. 3 розділу II Закону такою, що відповідно до п. 7.3 ст. 7 Кодексу регулює питання оподаткування.
23.08.2023р. Обласне комунальне підприємство «Фармація» отримало від Державної податкової служби України індивідуальну податкову консультацію № 2327/ІПК/99-00-04-01-04-06 від 08.08.23, яка не дала чіткої і однозначної податкової консультації на жодне із поставлених запитань та була зведена до цитування Податкового кодексу України та Закону № 2245-VIII.
Вважаючи індивідуальну податкову консультацію необґрунтованою і неповною, позивач звернувся до суду.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, доводам позивача, викладеним в позовній заяві, суд зазначає наступне.
Відповідно до підпункту 14.1.172-1 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України індивідуальна податкова консультація - це роз'яснення контролюючого органу, надане платнику податків щодо практичного використання окремих норм податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючий орган, та зареєстроване в єдиному реєстрі індивідуальних податкових консультацій. В силу приписів пунктів 52.1, 52.2, 52.3, 52.4 статті 52 Податкового кодексу України за зверненням платників податків у паперовій або електронній формі контролюючий орган надає їм безоплатно індивідуальні податкові консультації з питань практичного застосування окремих норм податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на такий контролюючий орган, протягом 25 календарних днів, що настають за днем отримання такого звернення даним контролюючим органом.
Індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватись виключно платником податків, якому надано таку консультацію. За вибором платника податків індивідуальна податкова консультація надається в усній, у паперовій або електронній формі. Індивідуальна податкова консультація, надана у паперовій або електронній формі, підлягає реєстрації в єдиному реєстрі індивідуальних податкових консультацій та розміщенню на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, без зазначення найменування (прізвища, ім'я, по батькові) платника податків, коду згідно з ЄДРПОУ (реєстраційного номера облікової картки) та його податкової адреси.
Індивідуальна податкова консультація, надана у паперовій або електронній формі, обов'язково повинна містити:
назву - індивідуальна податкова консультація,
реєстраційний номер в єдиному реєстрі індивідуальних податкових консультацій,
опис питань, що порушуються платником податків, з урахуванням фактичних обставин, зазначених у зверненні платника податків,
обґрунтування застосування норм законодавства,
висновок з питань практичного використання таких норм законодавства.
Пунктом 53.2 статті 53 Податкового кодексу України встановлено, що платник податків може оскаржити до суду наказ про затвердження узагальнюючої податкової консультації або надану йому у паперовій або електронній формі індивідуальну податкову консультацію як правовий акт індивідуальної дії, які, на думку такого платника податків, суперечать нормам або змісту відповідного податку чи збору. Скасування судом наказу про затвердження узагальнюючої податкової консультації або індивідуальної податкової консультації є підставою для надання нової податкової консультації з урахуванням висновків суду. Протягом 30 календарних днів з дня набрання законної сили рішенням суду про скасування наказу про затвердження узагальнюючої податкової консультації або індивідуальної податкової консультації центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, або контролюючий орган з урахуванням висновків суду зобов'язані опублікувати узагальнюючу податкову консультацію або надати платнику податків індивідуальну податкову консультацію.
Отже, індивідуальна податкова консультація надається платнику податків для правильності застосування конкретної норми закону або нормативно-правового акта з питань адміністрування податків чи зборів безпосередньо у його податковому обліку при здійсненні ним господарської діяльності, має індивідуальний характер і може використовуватись виключно платником податків, якому така консультація надана. Надаючи податкову консультацію, контролюючий орган не встановлює (змінює чи припиняє) відповідну норму законодавства, а лише надає роз'яснення щодо практичного її застосування.
Метою податкової консультації є викладення (роз'яснення) платнику податків офіційного розуміння контролюючим органом змісту правової норми з питань оподаткування для забезпечення правильного її застосування. У той же час, податкова консультація обов'язково повинна містити опис питань, що порушуються платником податків, з урахуванням фактичних обставин, вказаних у зверненні платника податків, обґрунтування застосування норм законодавства та висновок з питань практичного використання окремих норм податкового законодавства.
Під час дослідження змісту оскаржуваної індивідуальної податкової консультації судом встановлено, що у ній відповідачем не дотримані вимоги чинного законодавства, оскільки в порушення приписів Податкового кодексу України не наведений опис питання, яке заявлене позивачем у зверненні від 12.05.2023 р. № 4/376, не враховані фактичні обставини, вказані платником, відсутнє обґрунтування застосування норм законодавства та висновок з питань практичного використання норм податкового законодавства. У оскарженому документі наведений лише загальний перелік норм Податкового кодексу України, що не може вважатись податковою консультацією, оскільки вона не дає можливості платнику застосувати її на практиці для вирішення конкретного питання.
На думку суду, при наданні неякісної та/або незаконної податкової консультації контролюючий орган порушує право платника податків на отримання інформації про практичне застосування норм законодавства та позбавляє права, передбаченого пунктом 53.1 статті 53 Податкового кодексу України у вигляді отримання консультації, яка могла б дозволити платнику податків застосовувати норму податкового законодавства певним чином без ризику притягнення до відповідальності, а також вирішити проблемні питання, які виникли при застосуванні податкового законодавства. Це означає, що податкова консультація, яка містить цитування нормативно-правових актів, однак не містить чітких висновків або рекомендацій щодо їх застосування для конкретного платника у певних обставинах, не виконує своє головне завдання. Аналогічний правовий підхід викладено в постанові Верховного Суду від 28 січня 2020 у справі № 804/8131/16.
Враховуючи це, суд вважає необхідним визнати протиправною та скасувати індивідуальну податкову консультацію Державної податкової служби України від 08.08.2023 р. № 2327/ІПК/99-00-04-01-04-06.
Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.
Відповідно до ч. 1. ст. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Частиною 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до ч.1, ч.5 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Оскільки відповідач не довів правомірність оскаржуваної податкової консультації, позовні вимоги підлягають задоволенню.
Необхідно зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як вбачається з матеріалів справи та підтверджується квитанцією від 07.09.2023р., позивач за подання адміністративного позову сплатив 2684 грн. судового збору.
Таким чином, враховуючи вищенаведене, стягнути судовий збір у сумі 2684 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової служби України.
Керуючись ст.ст.9, 72-77, 139, 241-243, 245-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
УХВАЛИВ:
Позовну заяву Обласного комунального підприємства «Фармація» до Державної податкової служби України про визнання протиправною та скасування індивідуальної податкової консультації - задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати індивідуальну податкову консультацію Державної податкової служби України від 08.08.2023 р. № 2327/ІПК/99-00-04-01-04-06.
Стягнути на користь Обласного комунального підприємства «Фармація» (код ЄДРПОУ 01976358) за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової служби України (площа Львівська, буд. 8, м. Київ, 04053, код ЄДРПОУ 43005393) судові витрати з оплати судового збору у сумі 2684 грн. (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири гривні).
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя І.О. Лозицька