ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 листопада 2023 рокуСправа №160/13586/23
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Захарчук-Борисенко Н. В.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,-
УСТАНОВИВ:
16.06.2023 року ОСОБА_1 звернулася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення від 13.03.2023 року №046350012370 Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови у призначенні пенсії ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за вислугу років на підставі пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», починаючи з 06.03.2023 року.
В обгрунтування позовних вимог представником позивача вказано, що пенсійним органом протиправно відмовлено у призначенні пенсії через відсутність необхідного стажу.
Ухвалою від 20.06.2023 року прийнято адміністративний позов до розгляду та відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи у письмовому провадженні в порядку статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України.
07.08.2023 року представником ГУ ПФУ в Дніпропетровській області подано відзив на позовну заяву, яким заперечується проти задоволення позовних вимог, так як у позивача відсутній необхідний спеціальних стаж. Окрім того, неможливо зарахувати до спеціального стажу роботи позивача періоди роботи після 11.10.2017 року, зважаючи на те, що Закон України від 03.10.2017 року №2148-VIII “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій” вступив в силу 11.10.2017 року. Відповідно до розрахунку стажу (Форма РС-право) обрахованого по 30.11.2022 року, страховий стаж ОСОБА_1 становить 32 роки 06 місяців 04 дні, спеціальний стаж станом на 10.10.2017 року, що дає право на призначення за вислугу років, становить 25 років 09 місяців 15 днів, що недостатньо для призначення пенсії за вислугу років відповідно до п. “е” ст. 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення”.
Ухвалою від 28.08.2023 року залучено Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві до участі у справі як відповідача по справі №160/13586/23.
31.10.2023 року засобами поштового зв'язку на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву від ГУ ПФУ в м. Києві. Так, пенсійний орган просить відмовити у задоволенні позовних вимог, оскільки у позивача відсутній спеціальний трудовий стаж, а також вона не звільнена.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини.
06.03.2023 року ОСОБА_1 звернулась до пенсійного органу з заявою про призначення пенсії за вислугу років.
Рішенням ГУ ПФУ в м. Києві від 13.03.2023 року №046350012370 відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку з відсутністю звільнення та необхідного стажу роботи, який дає право на пенсію за вислугу років. Стаж роботи, який дає право на пенсію складає 25 років 09 місяців 15 днів.
Вважаючи таке рішення протиправним, позивач звернулась до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.
Відповідно до ст.ст. 3, 19, 46 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Статтею 92 Конституції України визначено, що виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Статтею 2 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ(далі - Закон України «Про пенсійне забезпечення») визначено, що за цим Законом призначаються: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років; б) соціальні пенсії.
Згідно до ст. 7 Закону України «Про пенсійне забезпечення», звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію.
Відповідно до ст. 52 Закону України «Про пенсійне забезпечення», право на пенсію за вислугу років мають, зокрема, працівники освіти, охорони здоров'я, а також соціального забезпечення, які в будинках-інтернатах для престарілих та інвалідів і спеціальних службах безпосередньо зайняті обслуговуванням пенсіонерів та інвалідів, відповідно до пункту "е" статті 55.
Пунктом «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення»(в редакції до внесених змін Законом України від 02.03.2015 №213-VІІІ, що набрали чинності 01.04.2015) було передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
У подальшому Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VІІІ було підвищено, зокрема, спеціальний стаж, необхідний для виходу на пенсію, а Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24.12.2015 №911 встановлено раніше не передбачений законодавством вік виходу на пенсію для окремих категорій громадян, а саме: 55 років - для працівників освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення.
Проте суд зазначає, що рішенням Конституційного Суду України від 04.06.2019 року № 2-р/2019 визнано такими, що не відповідають Конституції України(є неконституційними), положення пункту "а" статті 54, статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-XIIзі змінами, внесеними законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 №213-VIII, "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24.12.2015 №911-VIII.
У Рішенні Конституційного Суду України від 04.06.2019 №2-р/2019 зазначено, що на думку Конституційного Суду України, внесення змін Законом №213 до оспорюваних положень Закону №1788 щодо підвищення на п'ять років пенсійного віку для жінок, збільшення на п'ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років, здійснювалося без урахування юридичної природи призначення пенсії за вислугу років, визначеної статтею 51 Закону №1788, а саме того, що вказана пенсія встановлюється окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком. Дія статті 51 Закону №1788 поширюється на громадян, зайнятих на всіх без винятку роботах, вказаних у статтях 54,55 Закону №1788. Таким чином, зі змісту оспорюваних положень Закону №1788 випливає, що стан здоров'я усіх працівників, зайнятих на роботах, визначених пунктом "а" статті 54, пунктами "а", "б", "в", "г", "д", "е", "є", "ж" статті 55 Закону №1788, через певний проміжок часу погіршується, у зв'язку з чим вони втрачають свою професійну працездатність або придатність до настання віку, що дає право на пенсію за віком.
Положення пункту "а" статті 54, статті 55 Закону №1788 зі змінами, внесеними Законом №213 щодо підвищення на п'ять років віку виходу на пенсію для жінок, а також збільшення на п'ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років для окремих категорій працівників, є такими, що позбавляють вказаних осіб права на соціальний захист і не відповідають конституційним принципам прав і свобод людини, соціальної держави.
Відповідно до п. 2 резолютивної частини рішенням Конституційного Суду України від 04.06.2019 №2-р/2019, положення пункту "а" статті 54, статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-XII зі змінами, внесеними законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 №213-VIII, "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24.12.2015 №911-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Тобто, зазначені положення Закону України "Про пенсійне забезпечення" втратили чинність з 04.06.2019.
Таким чином, з 04.06.2019 при призначенні пенсії за вислугу років необхідно керуватися статтею 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" в редакції чинній до внесення до неї змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 №213-VIII та «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24.12.2015 №911-VIII, які визнано неконституційними.
Отже, на день звернення позивача із заявою від 13.03.2023 року про призначення пенсії за вислугу років, пунктом «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
Як вбачається з оскаржуваного рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві спеціальний стаж позивачки станом на 10.10.2017 становить 25 років 09 місяців 15 днів.
Таким чином, висновки пенсійного органу щодо відсутності у позивача необхідного спеціального стажу для призначення пенсії за вислугу років за п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» є помилковими та не відповідають нормам чинного законодавства.
При цьому, відповідно частини 2 статті 7 Закону України "Про пенсійне забезпечення" №1788-ХІІ пенсія за вислугу років призначається та виплачується при звільненні з роботи, яка дає право на таку пенсію.
Разом з тим, у позивача наявні всі необхідні умови для призначення пенсії за вислугу років, а саме, вік 55 років, необхідний загальний та спеціальний стаж.
Однак, ОСОБА_1 на даний час працює, що підтверджене записами трудової книжки останньої серії НОМЕР_1 , а тому, призначити їй пенсію можливо лише після звільнення з роботи.
Тому, вірним способом захисту порушених прав та інтересів позивача є зобов'язання належного пенсійного органу повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 06.03.2023 року про призначення пенсії за вислугу років.
Аналогічний висновок щодо способу захисту порушених прав при відмові у призначенні пенсії за вислугу років у разі незвільнення з роботи, що дає право на пенсію за вислугу років, викладений у Постанові Третього апеляційного адміністративного суду від 11.10.2023 року по справі №160/7989/23.
При цьому, суд зазначає, що представником позивача жодним чином не обгрунтовано та не спростовано одну з підстав, за якої позивачу відмовлено у призначенні пенсії, а саме: «відсутність звільнення позивача».
Одночасно, суд вказує, що в даному випадку заява позивача про призначення пенсії розглянута за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві, за результатом якої прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії, яке оскаржується в рамках даної справи.
Головним управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області не приймалось рішення по суті заяви позивача про призначення пенсії за вислугу років, відтак відповідальним за опрацювання заяви позивача та прийняття відповідного рішення є, в даному випадку, визначений у встановленому порядку територіальний орган Пенсійного фонду - Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві і саме його рішення оскаржується в судовому порядку, відтак на останньою має бути покладено й обов'язок відновлення порушених прав позивача.
Згідно частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Тому, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог у частині, що стосуються ГУ ПФУ в Дніпропетровській області, а визнає протиправними рішення ГУ ПФУ в м. Києві та зобов'язує останнього повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 06.03.2023 року про призначення пенсії за вислугу років з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
При цьому в силу положень частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
За вказаних обставин, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до ст. 139 КАС України.
Керуючись ст. 2, 9, 73-78, 90, 139, 241 - 246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
УХВАЛИВ:
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427), Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, будинок 16, код ЄДРПОУ: 42098368) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення від 13.03.2023 року №046350012370 Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови у призначенні пенсії ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 06.03.2023 року про призначення пенсії за вислугу років з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Стягнути з рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на користь ОСОБА_1 судові витрати з оплати судового збору у розмірі 536,80 грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Н.В. Захарчук-Борисенко