Справа № 758/4462/23
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
(ЗАОЧНЕ)
28 листопада 2023 року місто Київ
Подільський районний суд міста Києва у складі головуючого судді Гребенюка В.В., за участю секретаря судового засідання Кужелєвої Ю.В., розглянувши цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за кредитним договором
УСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» (надалі за текстом - позивач) звернулося до Подільського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_1 (надалі за текстом - відповідач), про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, 22.04.2021 року між відповідачем та акціонерним товариством «ОТП Банк» було укладено кредитний договір № 2036223516 (надалі за текстом - Кредитний договір), відповідно до умов якого відповідач отримала кредит у розмірі 500 000 грн на строк з 22.04.2021 по 22.04.2028 зі сплатою 18% річних та комісії за управління кредитом щомісячно у розмірі 0,85 % від суми кредиту.
Внаслідок порушення відповідачем зобов'язань за кредитним договором, станом на 21.10.2022 у неї виникла заборгованість у розмірі 594 033,45 грн, яка складається з 473 415,41 грн заборгованості за тілом кредиту, 74 266,65 грн заборгованості за відсотками, 46 351,49 грн заборгованості за комісією.
21.10.2022 між АТ «ОТП Банк» та позивачем було укладено договір факторингу № 21/10/22 (надалі за текстом - Договір факторингу), предметом якого є відступлення права вимоги до боржників за кредитними договорами, зазначених у відповідних реєстрах. Відповідно до умов Договору факторингу та реєстру боржників № 1 до нього, позивач отримав право грошової вимоги до відповідача, строк платежу за якою настав, щодо сплати заборгованості за Кредитним договором у розмірі 594 033,45 грн.
Позивачем було направлено відповідачу досудову вимогу від 28.11.2022 про погашення заборгованості за кредитним договором (надалі за текстом - Досудова вимога).
Проте, з моменту отримання позивачем права грошової вимоги до відповідача за Кредитним договором, останньою не було здійснено жодного платежу для погашення заборгованості ані на користь позивача, ані на користь первісного кредитора.
У зв'язку з цим, позивач звернувся до суду з позовною заявою, просив стягнути з відповідача на його користь заборгованість за Кредитним договором у розмірі 594 033,45 грн, судовий збір, а також витрати на правову допомогу у розмірі 10 000 грн.
Ухвалою суду від 24 квітня 2023 року відкрито провадження по справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.
Ухвалою суду від 30 жовтня 2023 року закрито підготовче засідання, призначено справу до судового розгляду по суті.
Представник позивача подав до суду заяву, в якій просив проводити розгляд справи без його участі, просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Відповідач в судове засідання повторно не з'явилася, про день, час та місце розгляду справи повідомлялась належним чином. Матеріали позовної заяви та судові повістки надсилались судом на адресу, за якою зареєстроване місце постійного проживання відповідача, рекомендовані поштові відправлення повернулись до суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою». Правом на участь в судових засіданнях відповідач не скористалася, відзив на позовну заяву не надавала, клопотань чи заяв про відкладення розгляду справи до суду від неї не надходило.
За таких обставин, керуючись ст. 223 Цивільно-процесуального кодексу України (надалі за текстом - ЦПК України), суд вважає за можливе здійснити заочний розгляд справи. Відповідно до ч. 1 ст. 223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Згідно з ч. 1 ст. 289 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
З огляду на вищевикладене, наявні всі передбачені ч. 1 ст. 223 та ч. 1 ст. 280 ЦПК України підстави та умови для заочного розгляду справи. Суд ухвалив провести заочний розгляд справи із ухваленням заочного рішення на підставі наявних у справі доказів.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд встановив такі фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.
22.04.2021 між відповідачем та АТ «ОТП Банк» було укладено Кредитний договір, відповідно до умов якого відповідач отримала кредит у розмірі 500 000 грн на строк з 22.04.2021 по 22.04.2028 зі сплатою 18% річних та комісії за управління кредитом щомісячно у розмірі 0,85 % від суми кредиту (а.с. 3-4).
АТ «ОТП Банк» виплатило відповідачу кошти за Кредитним договором загальною сумою 500 000 грн, що підтверджується долученою до матеріалів справи заявкою на видачу готівки від 22.04.2021 № 34594648 (а.с. 20).
Відповідно до розрахунку заборгованості, виконаного АТ «ОТП Банк», внаслідок порушення відповідачем її зобов'язань за Кредитним договором, станом на 21.10.2022 у останньої виникла заборгованість у загальному розмірі 594 033,45 грн, яка складається з 473 415,41 грн заборгованості за тілом кредиту, 74 266,65 грн заборгованості за відсотками, 46 351,49 грн заборгованості за комісією. (а.с. 21).
21.10.2022 між АТ «ОТП Банк» та позивачем було укладено Договір факторингу, відповідно до умов якого позивач отримав право грошової вимоги за кредитними договорами, укладеними між АТ «ОТП Банк» і боржниками, зазначеними у Реєстрах боржників до Договору факторингу (а.с. 22-25).
Як вбачається з витягу з Реєстру боржників № 1 до Договору факторингу, позивач отримав право вимоги до відповідача щодо стягнення з останнього заборгованості за Кредитним договором у розмірі 594 033,45 грн (а.с. 30).
Позивачем направлялась відповідачу досудова вимога від 28.11.2022 про погашення заборгованості за кредитним договором (а.с. 29).
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Згідно зі ст. 509 Цивільного Кодексу України (надалі за текстом - ЦК України) України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. У відповідності до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Статтями 525, 526 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом; зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 527 ЦК України, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту, а згідно до ст. 530 ЦК України - якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Виконання зобов'язання в належний термін - це один з елементів належного виконання зобов'язання.
У відповідності до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 ст. 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Згідно ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини, позикодавець має право вимагати повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу.
Статтею 512 ЦК України визначено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), правонаступництва , виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем), виконання обов'язку боржника третьою особою, а також в інших випадках, встановлених законом.
Частиною 1 ст. 1077 ЦК України встановлено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Як вбачається з письмових матеріалів справи, відповідач своєчасно не виконувала свої зобов'язання за Кредитним договором, що відображено у відповідному розрахунку заборгованості, а позивач за Договором факторингу набув права вимоги до відповідача щодо стягнення заборгованості за Кредитним договором.
Таким чином, у відповідача перед позивачем виникла заборгованість за Кредитним договором у загальному розмірі 594 033,45 грн, яка складається з 473 415,41 грн заборгованості за тілом кредиту, 74 266,65 грн заборгованості за відсотками, 46 351,49 грн заборгованості за комісією.
Згідно вимог ст. ст. 76, 77, 79, 80 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.
Наданий позивачем розрахунок заборгованості відповідачем не спростовано, інших розрахунків суду не надано.
Таким чином, суд доходить до висновку, що відповідач порушила умови Кредитного договору, право вимоги за яким у подальшому перейшло до позивача, а тому, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість в сумі 594 033,45 гривень.
Щодо вимог відповідача про стягнення на його користь витрат на професійну правничу (правову) допомогу, суд зазначає таке.
Згідно з ч. 1 та ч. 3 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч. 2 ст. 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд, відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України, враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Відповідно до ч. 3 та ч. 4 ст. 137 ЦПК України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Частиною п'ятою статті 137 ЦПК встановлено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно з ч. 6 ст. 137 ЦПК, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність) або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного до договору (статті 12, 46, 56 ЦПК України). Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Зазначені критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) зазначено, що «склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат».
У Постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18 (провадження № 61-9124св20) вказано, що «склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення».
Так, у позовній заяві позивач просив стягнути з відповідача на свою користь витрати на професійну правничу (правову) допомогу у розмірі 10 000 гривень.
Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Для підтвердження складу та розміру витрат позивачем до позовної заяви долучено договір про надання правової допомоги № 18/23 від 20.02.2023 (а.с. 31-33), додаткову угоду № 003021410945 від 20.02.2023 до договору № 18/23 від 20.02.2023 (а.с. 34), детальний опис робіт, виконаних адвокатом, необхідних для надання правничої (правової) допомоги від 03.04.2023 (а.с. 35), складений на підставі від договору № 18/23 від 20.02.2023 та додаткової угоди № 003021410945 від 20.02.2023, Акт на підтвердження факту надання правничої (правової) допомоги адвокатом від 03.04.2023.
В п. 4.8 договору № 18/23 від 20.02.2023 зазначено тарифну сітку, згідно якої визначається вартість наданих послуг. Тарифна сітка складається переліку назв послуг та ціни на відповідну послугу, із зазначенням нижньої та верхньої межі, або без такої. Передбачено можливість зміни ціни залежно від умов/складності.
Згідно п.4.1 та 4 п. 4.2 договору № 18/23 від 20.02.2023, юридичну допомогу, що надається адвокатом, клієнт оплачує в гривнях шляхом переказу суми, вказаної в рахунку-фактурі не пізніше 3 днів з дня отримання клієнтом рахунку.
Відповідно до п. 4.4 та п. 4.7 договору № 18/23 від 20.02.2023, в акті, який складається за результатами надання юридичної допомоги, сторони можуть зазначити інший порядок оплати та вартість юридичної допомоги.
Пунктом 2 додаткової угоди № 003021410945 від 20.02.2023 сторони доповнили розділ 4 «Порядок здійснення розрахунків» договору № 18/23 від 20.02.2023 новим пунктом, згідно якого виплата гонорару здійснюється на умовах попередньої оплати та/або підтверджується відповідним Актом про надання професійної правничої (правової) допомоги, складеним та підписаним на підставі детального опису робіт (наданих послуг).
Дослідивши надані позивачем докази на підтвердження витрат на правову допомогу, суд зазначає наступне.
Статтею 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.
Згідно з п.п. 1-2 ч.1 ст.19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», видами адвокатської діяльності є, зокрема: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру.
Для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача, має бути встановлено, що такі витрати позивача були необхідними, а їх розмір розумним та виправданим, що передбачено уст. 30 Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».
У рішенні Європейського суду з прав людини від 23 січня 2014 року по справі "East/West Alliance Limited" проти України" зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим. Суд повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також чи була їх сума обґрунтованою (п. 268, 269).
Відповідно до позиції, викладеної Верховним Судом у Постанові від 12 вересня 2018 року у справі № 810/4749/15 підкреслено на необхідності детального аналізу та вивчення документів, поданих на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, з метою уникнення випадків її присудження за дублюючі одна одну послуги, які не мали впливу на хід розгляду справи та не потребували спеціальних професійних навиків.
Так, згідно детального опису робіт від 03.04.2023 та Акту на підтвердження надання правничої (правової) допомоги адвокатом від 03.04.2023, до складу наданої правової допомоги включено такі послуги як «Формування додатків до позовної заяви (письмові докази)» та «Подання позовної заяви та копії позовної заяви з додатками до суду шляхом надсилання поштовим відправленням», які не можуть бути віднесені до жодного з видів правничої допомоги, які передбачені статтями 1, 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», тому, вартість таких послуг не може бути відшкодовано як витрати на професійну правову допомогу.
Крім того, позивачем не надано суду належні, допустимі та переконливі докази (квитанції, платіжні доручення, будь-які інші платіжні документи) у спосіб та порядку, визначеному ЦПК України, про фактично здійснену оплату позивачем витрат за надану правову допомогу, що є обов'язковою умовою. При цьому, Акт виконаних робіт (наданих послуг) не є розрахунковим документом, який підтверджує фактичну сплату коштів за надані послуги. З урахуванням того, що послуги були надані не пізніше 03.04.2023, позивач мав достатньо часу для надання належних доказів, без яких суд позбавлений можливості встановити реальність заявлених витрат на професійну правничу допомогу.
Крім того, з огляду на заочний розгляд даної справи, сторона відповідача позбавлена можливості подати клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу та надати їм свою оцінку з точки зору співмірності, розумності та реальності.
За таких обставин, суд доходить висновку, що підстави для задоволення вимог відповідача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу відсутні.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку про стягнення з відповідача на користь позивача суми сплаченого судового збору у розмірі 8 911 грн.
Керуючись ст. ст. 19, 259, 263-265, 268, 273, 352, 354-356 ЦПК України, суд, -
УХВАЛИВ:
Позов товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити;
Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» заборгованість в розмірі 594 033 (п'ятсот дев'яносто чотири тисячі тридцять три) гривні 45 копійок;
Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» судовий збір в розмірі 8 911 (вісім тисяч дев'ятсот одинадцять) гривень;
Повне найменування сторін:
Позивач - товариство з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» (адреса 7405, Київська область, м. Бровари, вул. Київська, буд. 243А, а/с 897, код ЄДРПОУ 42649746);
Відповідач - ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 );
Заочне рішення може бути переглянуте Подільським районним судом міста Києва за письмовою заявою відповідача;
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано відповідачем до Подільського районного суду міста Києва протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин;
Заочне рішення суду може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення;
Заочне рішення набирає законної сили після закінчення зазначених строків або після розгляду справи в апеляційному порядку Київським апеляційним судом, якщо його не буде скасовано.
Суддя Володимир ГРЕБЕНЮК