печерський районний суд міста києва
Справа № 757/53898/23-к
30 листопада 2023 року слідчий суддя Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_1 ,
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві клопотання прокурора першого відділу управління процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення Департаменту нагляду за додержанням законів Національною поліцією України та органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю, Офісу Генерального прокурора ОСОБА_3 , про арешт майна у кримінальному провадженні № 12023000000000688 від 26.04.2023, -
Прокурор першого відділу управління процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення Департаменту нагляду за додержанням законів Національною поліцією України та органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю, Офісу Генерального прокурора ОСОБА_3 , звернувся до слідчого судді з клопотанням про накладення арешту на майно, вилучене під час обшуку за адресою: АДРЕСА_1 , а саме на грошові кошти в сумі 4 000 доларів США.
В обґрунтування клопотання прокурор посилається на те, що вказане майно відповідає критеріям ст. 98 КПК України та містить відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження. Метою накладення арешту є забезпечення збереження речових доказів.
З наданих в обґрунтування матеріалів вбачається, що Головним слідчим управлінням Національної поліції України за процесуального керівництва прокурорів Офісу Генерального прокурора здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12023000000000688 від 26.04.2023 року, за підозрою ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.ч. 1,3 ст. 368 КК України.
Досудовим розслідуванням встановлено, що до Головного слідчого управління Національної поліції України із заявою звернувся ОСОБА_7 , відповідно до якої, він займається продажем медичного обладнання. Починаючи з кінця березня початку квітня 2023 року він почав здійснювати планові об'їзди закладів охорони здоров'я. Першою установою було управління охорони здоров'я Волинської обласної державної адміністрації. Під час розмови керівник управління повідомив, що йому підпорядковані всі заклади охорони здоров'я на території Волинської області, а тому в разі необхідності він буде телефонувати до підлеглих та рекомендувати їх для подальшої поставки обладнання, проте у разі успішного результату та оплати за договорами він висловив вимогу про надання йому 20% відсотків від суми договорів за його сприяння.
В подальшому «Н» продовжив відвідувати заклади охорони здоров'я Волинської області, де кожен із керівників висловлювали вимогу про надання їм неправомірної вигоди (відкату), а саме 20-25% від суми укладених договорів.
До Головного слідчого управління Національної поліції України, надійшли матеріали УСР у Волинській області ДСР НП України, відповідно до яких проведеними заходами встановлено, що посадові особи закладів охорони здоров'я на території Волинської області вимагають неправомірну вигоду від представників постачальників СГД під час проведення закупівель товарів медичного вжитку та безперешкодну оплату за укладеними договорами.
21.11.2023 на підставі ухвали слідчого судді Печерського районного суду м. Києва, за адресою: АДРЕСА_1 проведено обшук.
В ході проведення обшуку виявлено та вилучено, окрім іншого грошові кошти в сумі 4 000 доларів США.
22.11.2023 року вказані грошові кошти в сумі 4 000 доларів США визнано речовими доказами.
У судове засідання прокурор не з'явився, про місце і час розгляду клопотання повідомлений належним чином, подав до суду заяву про розгляд справи у його відсутність, вимоги клопотання підтримав у повному обсязі.
Власник майна у судове засідання не з'явився, про причини неявки не повідомив.
У відповідності до положень ст. 26 КПК України, сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та спосіб, передбачених цим Кодексом.
Вивчивши клопотання та докази, якими обґрунтовується клопотання, слідчий суддя приходить наступних висновків.
Згідно ст. 2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Статтею 170 КПК України передбачено, що арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Положення даної норми КПК України узгоджуються із ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав та основоположних свобод, відповідно до якої будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу в контексті норм закону.
Відповідно до ч. 1 ст. 173 КПК України, слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту.
Згідно ч. 2 ст. 173 КПК України, при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) достатність доказів, що вказують на вчинення особою кримінального правопорушення; 3) розмір можливої конфіскації майна, можливий розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, та цивільного позову; 4) наслідки арешту майна для інших осіб; 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження46) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки, згідно ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов'язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на даній стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред'явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість в тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Ісмаїлов проти Росії» від 06.11.2008 року, де вказувалися порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, в якому зазначено, що кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права».
Під час судового розгляду клопотання слідчим суддею встановлено, що Головним слідчим управлінням Національної поліції України за процесуального керівництва прокурорів Офісу Генерального прокурора здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12023000000000688 від 26.04.2023 року, за підозрою ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.ч. 1,3 ст. 368 КК України.
21.11.2023 на підставі ухвали слідчого судді Печерського районного суду м. Києва, за адресою: АДРЕСА_1 проведено обшук, в ході якого вилучено грошові кошти в сумі 4 000 доларів США.
Відповідно до ч.3 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
22.11.2023 винесено постанову про визнання речовим доказом вищевказаного майна, яке було вилучено під час проведення обшуку. Разом з тим, в постанові не зазначено яке доказове значення мають вилучені купюри для кримінального провадження, чи були вони знаряддям вчинення злочину чи предметом злочину, або містять сліди кримінального правопорушення.
Вирішуючи питання про наявність підстав для накладення арешту на вилучені в ході проведення обшуків грошові кошти слідчий суддя виходить з того, що відповідно до ч. 1 ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Матеріалами клопотання не підтверджено та прокурором не доведено, що дане майно містить відомості, які можуть слугувати доказами у розслідуваному кримінальному провадженні або мають відношення до нього та існує необхідність у застосуванні такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна.
Те, що грошові кошти, на які сторона обвинувачення просить накласти арешт, були об'єктом кримінально протиправних дій, набуті кримінально протиправним шляхом, зберегли на собі сліди кримінального правопорушення, матеріалами долученими до клопотання, не доводиться.
Вилучені кошти не є тими купюрами, які відповідно до протоколу огляду та вручення грошових коштів від 21.11.2023 є власністю Департаменту стратегічних розслідувань НПУ та видавалися на підставі постанови про проведення контролю за вчиненням злочину в рамках цього кримінального провадження.
Так, стороною обвинувачення в матеріалах клопотання зазначено, що метою арешту у відповідності до положень п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України є збереження речового доказу, а не як джерело для забезпечення можливої конфіскації майна.
У самому клопотанні прокурором також не конкретизовано, яке доказове значення мають такі грошові кошти в кримінальному провадженні, яким чином та для доведення якого факту можуть бути використані стороною обвинувачення, які сліди кримінального правопорушення що на собі містить та чи містить взагалі, та яким чином могли бути знаряддям вчинення кримінального правопорушення.
Враховуючи вищевикладене, слідчий суддя дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання.
За таких обставин слідчий суддя вважає недоведеним, що майно, на яке сторона обвинувачення просить накласти арешт, відповідає критеріям, визначеним ст. 98 КПК України, а тому підстави для накладення на них арешту з метою забезпечення збереження речових доказів відсутні. Саме по собі винесення слідчим постанови про визнання речовим доказом не спростовує цих обставин і не може слугувати підставою для накладення арешту на нього.
З урахуванням наведеного та керуючись ст. 98, 167, 170-173, 175, 309, 372, 392, 532 КПК України,-
Клопотання - залишити без задоволення.
Ухвала слідчого судді може бути оскаржена протягом п'яти днів з дня її проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не буде подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Слідчий суддя ОСОБА_1