13.12.2023 Справа № 756/2482/23
Номер справи 756/2482/23
Номер провадження 2/756/2411/23
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 грудня 2023 року м. Київ
Оболонський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді - Шролик І.С.
секретаря судового засідання - Макарова С.П.
за участю позивача - ОСОБА_1
представника позивача - Блохіної Н.В.
представника відповідача - Калинич М.І.
розглянувши в режимі відеоконференції в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , треті особи: Служба у справах дітей та сім?ї Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації, Міністерство юстиції України про визнання незаконним переміщення та утримання неповнолітніх дітей, негайне відібрання дітей та повернення їх матері,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
В лютому 2023 року позивач ОСОБА_1 через свого представника - адвоката Блохіну Н.В. звернулася до суду з вищевказаним позовом, в якому просить суд: визнати незаконним вивезення, переміщення та утримання відповідачами з території України неповнолітніх дітей ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; зобов'язати відповідачів повернути неповнолітніх дітей матері ОСОБА_1 ; в разі відмови відповідачів повертати неповнолітніх дітей ОСОБА_7 та ОСОБА_8 відібрати дітей та повернути їх матері ОСОБА_1 ; допустити негайне виконання судового рішення у частині повернення неповнолітніх дітей матері; покласти витрати, пов'язані з поверненням дітей до України на відповідачів; стягнути судові витрати.
В обґрунтування заявлених позовних вимог представник зазначає, що від шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_9 народилось двоє доньок ОСОБА_10 , 2007 року народження та ОСОБА_11 , 2010 року народження. Батько дітей ОСОБА_9 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 . Відповідачі ОСОБА_4 та ОСОБА_5 є батьками померлого, а відповідач ОСОБА_6 його сестра. Після смерті батька дітей відповідачі почали налаштовувати дітей проти матері ОСОБА_1 втручатися в їх сімейне життя, підкупати дітей дорогими подарунками, відкриттям банківського рахунку, який поповнює без згоди та відома матері. Відповідач ОСОБА_6 вимагала від позивача довіреність на дітей для виїзду за кордон для представлення їх інтересів щодо медичних, освітніх та інших послуг, намагаючись виключити рідну матір з процесу виховання та піклування дітьми.
Влітку 2021 року після відвідування бабусі та дідуся діти не повернулися додому до матері. Вважає, що під психологічним примусом, діти написали заяви що не бажають повертатися до матері. Влітку - восени двічі бабуся ОСОБА_4 зверталася до суду зі заявами в інтересах дітей про обмежувальний припис щодо матері. Також ОСОБА_6 зверталась до суду зі завою про надання дозволу на виїзд дітей без згоди матері.
Через бойові дії на території України, діючи обманним шляхом відповідачі вивезли дітей за кордон, повністю припинили спілкування дітей з матір'ю. Більше пів року мати не знала про місцезнаходження дітей, які не виходили на зв'язок. Вперше діти вийшли на зв'язок 02 вересня 2022 року. Оскільки старшу доньку не випустили в Брітанію на навчання, куди її влаштувала тітка. Позивач подала заяву до поліції в Німеччині, після вмовлянь доньок та обіцянок що вони зможуть бачитися та спілкуватися, позивач забрала заяву. Також позивачем була ініційована справа про визначення місця проживання дітей та повернення їх матері, яка за її заявою залишена без розгляду.
Мати приїхала до Швейцарії побачитися із дітьми 03 вересня 2022 року. Була розмова та обіцянки про налагодження стосунків та спілкування з дітьми. Але 20 листопада 2022 року коли позивач взяла квитки для відвідування дітей, відповідач ОСОБА_6 настоювала на підписанні довіреності, проте позивач відмовилася надавати таку довіреність. Приїхавши до Швейцарії позивач не зустрілась із донькою, через її виїзд до Венеції. Після цього діти в категоричній формі припинили спілкування з матір'ю. Всі ці дії свідчать, на думку позивача про цілеспрямоване штучне розлучення дітей із матір'ю та позбавлення дітей материнської опіки та піклування. Посилаючись на положення ст.150,151 СК України, порушення переважного права позивача на виховання дітей, відсутність будь-яких законних прав на утримання дітей відповідачами, представник позивача просить задовольнити позовні вимоги.
Рух справи
На підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями 23 лютого 2023 року справу передано на розгляд судді Шролик І.С.
Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 28 лютого 2023 року відкрито загальне провадження по справі та призначено до підготовчого розгляду. Залучено до справи в якості третьої особи Службу у справах дітей та сім'ї Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації. Витребувано у Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби інформацію щодо перетину державного кордону ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Ухвалою суду занесеною до протоколу судового засідання 30 березня 2023 року до справи в якості третьої особи залучено Міністерство юстиції України.
Представник третьої особи Міністерство юстиції України покликаючись на дотримання справедливого балансу між інтересами дітей та захистом прав та інтересів матері, посилався на положення ст.8 Конвенції, на положення Гаазької конвенції покладався на розсуд суду з максимальним урахуванням інтересів дітей та їх безпеки.
В порядку ст. 178 ЦПК України відповідач ОСОБА_6 15 травня 2023 року надала до суду відзив на позовну заяву, в якому просила відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. В обґрунтування поданого відзиву зазначає, що діти з липня 2021 року на підставі власноруч написаних заяв Службі у справах дітей проживали разом з відповідачами за адресою: АДРЕСА_1 , окремо від матері ОСОБА_1 . Через загрозу життю та здоров'ю, спричинену війною, з метою збереження життя дітей та їх безпеки, відповідач ОСОБА_6 разом із дітьми 26 лютого 2022 року перетнули Державний кордон України. Позивач по суті надала згоду на вивезення дітей їх тіткою за межі території України, що підтверджується листуванням у месенжері. Станом на теперішній час, на території України триває війна, перебування дітей на території України є небезпечним, тому вважають повернення дітей в Україну зашкодить їх інтересам. ОСОБА_10 та ОСОБА_11 перебувають у Швейцарії, де відповідачами забезпечені належні умови проживання, вони піклуються про їх фізичний, духовний та моральний розвиток. Марія, отримала статус тимчасового захисту, з вересня 2022 навчається в приватній школі у Британії, канікули проводить у Цюриху. Відповідач ОСОБА_6 несе витрати за навчання як старшої дитини в Британії, так і молодшої дитини у Цюриху, про що мати обізнана та її усе влаштовує. Позивач знає, де діти, радіє її навчанню, проте з незрозумілих, причин хоче забрати в Україну, хоча сама проживає та працює в Німеччині. Діти не бажають проживати з матір'ю, не бажають із нею спілкуватися. Відповідач вважає, що повернення дітей на територію України суперечитиме статті 13 Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей, не відповідає їх волі, інтересу та загрожує їх життю.
Від представника позивача - адвоката Блохіної Н.В. 19 червня 2023 року на адресу суду засобами електродного зв'язку, а також вдруге, через документ сформований в системі Електронний суд, надійшла відповідь на відзив. До якого приєднано переписки між сторонами у справі та дітьми засобами електронного зв'язку. Також у відповіді на відзив зазначено, що мати не має наметі зашкодити дітям і після їх повернення в Україну, має бажання виїхати до Німеччини. Не має бажання забирати старшу доньку з навчання в Британії.
За клопотаннями сторін та їх представників, ухвалами суду надано дозвіл на участь позивача, її представника, відповідача ОСОБА_6 в судовому засіданні в режимі відео конференції.
25 липня 2023 року представник відповідача - адвокат Калинич М.І. надала суду письмові пояснення, заявила клопотання про заслуховування думки дітей, а також клопотання про закриття провадження. В обґрунтування поданого клопотання зазначає, що як до подання позову так і станом на теперішній час всі учасники справи проживають за межами України. Це свідчить, що справа обтяжена іноземним елементом. Провадження у справі відкрито з порушенням ст. 497 ЦПК України, ст. 75,76 Закону України «Про міжнародне приватне право» справа не підсудна судам України. Оболонський районний суд м. Києва не має юрисдикцію щодо вирішення даного спору відповідно до ст. 5 Конвенції про юрисдикцію, право, що застосовується, визнання, виконання та співробітництво щодо батьківської відповідальності та заходів захисту дітей, яка ратифікована ВРУ 14 вересня 2006 року. З відповіді на відзив представника позивача від 14 червня 2023 року вбачається, що позивач ОСОБА_1 з березня 2022 року проживає в Німеччині і в Україну повертатися не збирається. У зв'язку з повномасштабним вторгненням росії на територію України діти 26 лютого 2022 року виїхали за межі України та постійно проживають за межами України. Справа перебуває на розгляді Оболонського районного суду м. Києва всупереч Конвенції про юрисдикцію та не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства України.
За клопотанням представника відповідача - адвоката Калинич М.І. 2 серпня 2023 року долучено до матеріалів справи засвідчену копію легалізованого в установленому порядку переклад рішення Відомства захисту інтересів дітей та дорослих від 11 липня 2023 року відносно ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , а також посвідок на місце проживання ОСОБА_6 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 .
Ухвалою Оболонського районного суду м.Києва від 04 вересня 2023 року цивільну справу надіслано до Верховного Суду для визначення підсудності розгляду справи.
Ухвалою Верховного Суду від 06 жовтня 2023 року відмовлено в задоволенні клопотання суду про визначення підсудності. Матеріали справи повернуто до суду.
17 жовтня 2023 року справа повернута до Оболонського районного суду м.Києва.
В судовому засіданні 08 листопада 2023 року представник відповідача Калинич М.І. наполягала на задоволенні клопотання про закриття провадження у справі. Зауважила, що рішенням відомства захисту інтересів дітей та дорослих м.Цюріха від 11 липня 2023 року дітям ОСОБА_12 та ОСОБА_14 призначено співопікуна за запрошенням пані ОСОБА_15 .
В судовому засіданні позивач та її представник 08 листопада 2023 року заперечували проти закриття провадження по справі. Даний спір виник ще в лютому 2023 року, через незаконне вивезення дітей проти волі матері до інших держав, і як наслідок всі подальші дії з дітьми: отримання статусу захисту в іншій державі, влаштування до навчальних закладів, медичні послуги, є протиправними, оскільки порушені основні права матері. Спір виник на території України та пов'язаний з подіями, які сталися на її території, де у позивача та дітей є постійне місце проживання. В даному спорі відсутній «іноземний елемент». Сторона відповідача на власний розсуд сповіщає, що нібито позивач не збирається повертатися до України, в разі постановлення рішення про відібрання дітей та повернення їх матері, позивач невідкладно повернеться до України.
Ухвалою суду 08 листопада 2023 року, занесеною до журналу судового засідання відмовлено представнику відповідача в задоволенні клопотання про закриття провадження у справі.
Ухвалою суду 08 листопада 2023 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду на 30 листопада 2023 року.
Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні підтримала заявлені позовні вимоги з підстав та мотивів викладених у позовній заяві. Має бажання повернути дітей. Сповістила суд, що з березня 2022 року перебуває за межами України, працевлаштована в Германії. Зараз навчається, задля підтвердження рівня освіти, має житло, заробіток разом із соціальною допомогою становить близько 600 Євро на місяць, може забезпечити дітей усім необхідним, дітям також в Німеччині надають соціальну допомогу. Діти з серпня 2021 року проживали у тітки на Оболоні, позивач проживала в гуртожитку КПІ. В лютому 2022 року, за місцем проживання дітей не було. Позивач пропонувала відповідачу спільну евакуацію. 24-27 лютого 2022 року востаннє були відомості від дітей про виїзд з України. Діти й тітка тривалий час не виходили на зв'язок, тому звернулась в Німеччині щодо пошуку дітей. Востаннє позивач бачила дітей в Цюріху 03 вересня 2022 року. Призначений опікун у Цюріху двічі намагалась організувати зустріч, але не вбачає можливості.
Представник позивача - адвокат Блохіна Н.В. підтримала заявлені вимоги з підстав та мотивів наведених у позовній заяві та відповіді на відзив. Зауважила суду, що предметом даного розгляду є порушене право матері на спілкування, виховання, піклування про власних дітей, порушені права підлягають судовому захисту.
Відповідач ОСОБА_6 в судовому засіданні заперечувала проти задоволення позовних вимог. Пояснила, що майже 10 років тому помер її брат, батько дівчат. Впродовж 2013-2018 роки сторони проживали разом із дітьми та позивачем. Конфлікти стали виникати, коли у позивача з'явився новий чоловік. Через пандемію 2020-2021 роки відповідачі разом із дітьми проживали у будинку за містом. Між дітьми та матір'ю почали виникати конфлікти, вони вирішили проживати з відповідачами на що написали свої письмові заяви. З 24 лютого 2022 року не знали де фізично знаходиться мати. Діти перебували 24-25 лютого 2022 року в бомбосховищі в паркінгу АДРЕСА_2 , ОСОБА_16 не приходила. Вночі 25 лютого 2022 року з дітьми виїхали з Києва, за дві доби дісталися Львова . Сповістила позивача, вона погодилась, щоб вивезла дітей у безпеку. На кордоні ніхто не запитував ніяких документів, нас випустили без жодних запитань. За період війни позивач жодних коштів на утримання дітей не надавала. Повне матеріальне утримання та забезпечення відбувається за її рахунок. Вартість навчання в приватній школі ОСОБА_18 на рік становить 33000 франків. Також оплачує навчання ОСОБА_12 в Швейцарії та її подорожі. Діти забезпечені житлом в орендованій трикімнатній квартирі в Цюріху, одяг, їжа, літні табори, медичне забезпечення, тощо. Через потребу дітям в офіційному представництві прав та інтересів дитини в Європі мати мала надати довіреність задля улаштування навчання, оздоровлення, подорожі. Ще до виїзду з України мати надавала довіреність, та тітка вивозила дітей 15 разів в різні країни, але строк дії закінчився. Довіреність була потрібна для організації подорожі, улаштування до навчального закладу, медичного обслуговування, тому звернулися до відомства захисту інтересів дітей та дорослих м.Цюріха й рішенням від 11 липня 2023 року дітям ОСОБА_12 та ОСОБА_14 призначено опікуна за запрошенням пані ОСОБА_15 . Потреба в довіреності відпала. Мати не сповіщала коли вона приїде, ніхто не заважає матері спілкуватися із дітьми, але ніхто не може їх заставити. ОСОБА_12 живе окремо в іншій країні, в Британії та навчається з вересня 2022 року ніхто матері не заважає з нею бачитися та або спілкуватися. Конфлікт між матір'ю та дітьми. Відповідачі дітям дають захист, забезпечення та піклування, їх не виженуть. На запитання представника позивача, відповідач повідомила, що не сповіщали матері тривалий час, бо з лютого 2022 року до 27 квітня 2022 року не мали місця для проживання, переїздили зі Словаччини у Францію , потім в Польшу, через відсутність житла та навчання для дітей й вже вкінці квітня 2022 року оселилися в Цюріху , в червні 2022 року набули статусу й в липні зняли житло. При оформленні ОСОБА_12 візи на навчання в Британію, дізналися що мати звернулась до служби в Бонні Німеччина про розшук дітей, звідти й дізналися про телефоні номери матері. Але вважає, що це відбулось після їх звернення до Служби у справах дітей в Україні про відсутність будь-яких відомостей про матір.
Представник відповідача ОСОБА_6 - адвокат Калинич М.І. в судовому засіданні заперечувала проти заявлених вимог з підстав та мотивів викладених у відзиві та письмових поясненнях.
Відповідачі ОСОБА_4 , ОСОБА_5 до суду не з'явилися про час та місце розгляду справи сповіщалися належним чином.
В судовому засіданні була заслухана думка ОСОБА_10 , яка суду надала пояснення що не бажає проживати з матір'ю. Навчається в Британії до травня 2024 року, отримує освіту й має наметі продовжити навчання в США. Їй 16 років вважає, що сама вирішує де їй проживати, не бачить сенсу спілкуватися з мамою. Їй ніхто не заважав. Каже, що мати її не чує, не цікавиться, маніпулює, постійні розмови про другого батька їй не подобались, просила мати не приводити інших чоловіків, мати казала, що якщо вона буде щаслива, то й діти будуть щасливі. ОСОБА_12 сповістила, що навіть на виконання рішення не піде разом із матір'ю, але її дуже хвилює майбутнє сестри, яка ще не досягла повноліття. Розповіла, що їй дуже подобається навчання в Британії, вона обрала ті предмети які подобаються, отримує стипендію, дружні стосунки з іншими дівчатами з України. Не володіє німецькою мовою, не бажає проживати в Німеччині, не хоче до матері та спілкуватися з нею, впродовж року мати не приїздила до неї.
Олійник ОСОБА_18 , 2010 року народження надала пояснення в режимі ВКЗ, за участі психолога, яка була присутня в судовому засіданні. Пояснила, що там де вона проживає їй добре, вона звикла, є друзі. З мамою бачилася востаннє 03 вересня 2022 року. В категоричній формі пояснила, що не бажає жити з нею, не хоче спілкуватися та бачити її. Не має до матері довіри, яка обманювала, не виконувала обіцянки, не відчуває себе із нею у небезпеці. Просила щоб мати надала довіреність, щоб ОСОБА_12 могла потрапити на канікули в Україну, вона дуже цього хотіла, щоб мати припинила судовий процес. Мати не намагається примиритися з родиною, не бачить сенсу в спілкуванні з нею, не хоче жити разом. Вважає, що суд нічого не вирішить, її не примусять.
Представники третіх осіб до суду не з'явились.
Представник Служби у справах дітей та сім?ї Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації подавали клопотання про розгляд справи за відсутності їх представника та неможливість надання будь-якого висновку з порушеного питання через відсутність дітей та матері на території України.
Суд, заслухавши пояснення сторін та їх представників, пояснення неповнолітніх дітей, дослідивши письмові докази по справі, які вважає належними, допустимими та достатніми в їх сукупності, для прийняття законного та обґрунтованого рішення, виходячи з принципів змагальності та диспозитивності, приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.
Фактичні обставини справи
Зі свідоцтва про народження, виданого на ім'я ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 встановлено, що батьками зазначені ОСОБА_9 та ОСОБА_1 (а.с.19, том 1).
В свідоцтві про народження, виданого на ім'я ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьками зазначені ОСОБА_9 та ОСОБА_1 (а.с. 20, том 1).
ОСОБА_9 помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , що встановлено зі свідоцтва про смерть (а.с.18, том 1).
З довідки Національного технічного університету «Київський політехнічний інститут» від 14 січня 2022 року та характеристики завідувача кафедри встановлено, що ОСОБА_1 працює в університеті на посаді доцента кафедри, за час роботи зарекомендувала себе як відповідальний та досвідчений викладач. Приймає активну участь у навчально-виховному процесі. Має позитивну характеристику (а.с.21-23, том 1).
Рішеннями Оболонського районного суду м. Києва від 26 серпня 2021 року та вдруге від 01 жовтня 2021 року відмовлено ОСОБА_4 , яка діяла в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_8 та ОСОБА_7 в задоволенні заяви про видачу обмежувального припису щодо матері ОСОБА_1 (а.с.30-34,35-39, том 1).
Ухвалою суду від 29 листопада 2021 року позовні заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про визначення місця проживання дітей з матір'ю залишено без руху й в подальшому повернуто заявнику (а.с.45-47, том 1).
Надано переписки між сторонами ОСОБА_1 , ОСОБА_6 та дітьми (а.с.49-59,61,205-206,208-218,243-244 том1).
Як вставлено з наданих позивачем роздруківок з месенжеру в телефоні, 18 квітня 2022 року до консульства України в германії, 12 травня 2022 року, 03 червня 2022 року позивач зверталась до контакт-центру місцезнаходженя дітей із запитами про розшук дітей (а.с.65-81 том 1).
В травні 2022 року діти ОСОБА_8 та ОСОБА_7 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 письмово зверталися до Оболонського УП ГУ НП м.Києві, Службу у справах дітей Оболонського району з аналогічними заявами щодо розшуку матері ОСОБА_1 (а.с.219-242 том 1).
Судом на підставі наданих доказів встановлено, що після початку повномасштабного вторгнення російської федерації в Україну 24 лютого 2022 року, сторони та неповнолітні діти перетнули державний кордон України та проживають поза межами України. ОСОБА_10 , ОСОБА_11 перетнули кордон 26 лютого 2022 року. Як вбачається з відповіді Центру обробки спеціальної інформації державної прикордонної служби України позивач ОСОБА_6 10 березня 2022 року перетнула державний кордон й не поверталась. Відповідач ОСОБА_6 виїхала за межі України 26 лютого 2022 року, відповідачі ОСОБА_5 та ОСОБА_4 виїхали за межі України 08 квітня 2022 року. Згідно відповіді Центру обробки спеціальної інформації державної прикордонної служби України від 10 квітня 2023 року, неповнолітні діти ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 26 лютого 2022 року перетнули кордон України.(а.с.133 том1, а.с.3 том 2).
Засобами електронного зв'язку від представника позивача надійшла посвідка на проживання з дозволом на тимчасове перебування ОСОБА_22 в м.Бонн до 04 березня 2024 року із дозволом трудової діяльності (а.с. 179-180 том 2).
Рішеннями відомства захисту інтересів дітей та дорослих м.Цюріха від 11 липня 2023 року ОСОБА_10 та ОСОБА_23 призначено співопікуна за запрошенням пані ОСОБА_24 (а.с.87-106, том 2).
З нотаріально засвідчених з перекладом копій посвідок на проживання ОСОБА_7 та ОСОБА_8 встановлено, що матір дітей - ОСОБА_1 проживає в Бонн , Німеччина . Діти разом зі співопікуном проживають у м. Цюрих, Швейцарія. Неповнолітня ОСОБА_8 навчається у приватній школі у Британії, м. Іпсвіч. Відповідач ОСОБА_6 та неповнолітні діти отримали посвідки на проживання у м. Цюрих 24 травня 2022 року та їм надано тимчасовий захист на території Швейцарії до 18 травня 2024 року (а.с.107-112, том 2).
Спірні відносини виникли у зв'язку з пред'явленням матір'ю неповнолітніх дітей вимог про їх незаконне вивезення, переміщення та утримання родичами померлого чоловіка з території України та повернення їх матері.
Нормативне обґрунтування. Застосовані судом норми діючого законодавства.
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Правовідносини щодо повернення дітей, які незаконно утримуються в державі, відмінній від держави їх постійного проживання, порядок та умови захисту дітей від шкідливих наслідків їхнього незаконного переміщення або утримування урегульовані положеннями Гаазької конвенції 1980 року, до якої Україна приєдналася згідно із Законом України від 11 січня 2006 року № 3303-IV «Про приєднання України до Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей».
Гаазька конвенція 1980 року захищає дітей від шкідливих наслідків їхнього незаконного переміщення або утримування на території іншої держави та спрямована на забезпечення невідкладного повернення дітей до держави їхнього постійного проживання.
Відповідно до частини першої статті 3 Гаазької конвенції 1980 року переміщення або утримання дитини розглядаються як незаконні, якщо:
a) при цьому порушуються права піклування про дитину, що належать будь-якій особі, установі або іншому органу, колективно або індивідуально, відповідно до законодавства держави, у якій дитина постійно мешкала до переміщення або утримання; та
b) у момент переміщення або утримання ці права ефективно здійснювалися, колективно або індивідуально, або здійснювалися б, якби не переміщення або утримання.
За змістом частини другої статті 3 Гаазької конвенції 1980 року права піклування, про які йдеться у пункті «а», можуть виникнути, зокрема, на підставі будь-якого законодавчого акта або в силу рішення судової або адміністративної влади, або внаслідок угоди, що спричиняє юридичні наслідки відповідно до законодавства такої держави.
Отже, виходячи зі змісту Гаазької конвенції 1980 року, для прийняття рішення про повернення дитини потрібно встановити:
по-перше, що дитина постійно мешкала в договірній державі безпосередньо перед переміщенням або утриманням (пункт «а» частини першої статті 3 цієї Конвенції);
по-друге, що переміщення або утримання дитини було порушенням права на опіку або піклування згідно із законодавством тієї держави, де дитина проживала (пункт «b» частини першої статті 3 Конвенції);
по-третє, що заявник фактично здійснював права на опіку до переміщення дитини або здійснював би такі права, якби не переміщення або утримання (пункт «b» частини першої статті 3 Конвенції).
Місце постійного проживання дитини є визначальним при відновленні статус-кво, оскільки незаконне переміщення чи утримання дитини одним із батьків, наділеним правами спільного піклування, порушує інтереси та права дитини, а також права іншого з батьків на піклування про дитину, без згоди якого/якої відбулася зміна місця проживання дитини.
Згідно з частиною першою статті 12 Гаазької конвенції 1980 року визначено, що якщо дитина незаконно переміщена або утримується так, як це передбачено статтею 3, і на дату початку процедур у судовому або адміністративному органі тієї Договірної держави, де знаходиться дитина, минуло менше одного року з дати незаконного переміщення або утримання, відповідний орган видає розпорядження про негайне повернення дитини.
У частині другій статті 12, частинах першій, другій статті 13 та статтею 20 Гаазької конвенції 1980 року визначений вичерпний перелік обставин, за наявності яких суд має право відмовити у поверненні дитини до місця постійного її проживання.
Обов'язок доведення існування підстав для відмови у поверненні дитини зазначена Конвенція покладає на особу, яка вчинила протиправне вивезення або утримання дитини (особу, яка заперечує проти повернення дитини).
За змістом частини другої статті 12 Гаазької конвенції 1980 року судовий, адміністративний орган, навіть у тих випадках, коли процедури розпочаті після сплину річного терміну, також видає розпорядження про повернення дитини, якщо тільки немає даних про те, що дитина вже прижилася у своєму новому середовищі.
На доведення того, що дитина прижилася у своєму новому середовищі, можуть наводитися такі факти: дитина відвідує дошкільний навчальний заклад - садок, різноманітні гуртки; за дитиною здійснюється медичний догляд; у дитини є свої друзі, захоплення; дитина має сталі сімейні зв'язки; відбулася зміна мови спілкування та інші факти, які підтверджують, що дитина вважає своє місце проживання постійним, комфортним і місцем проживання своєї родини тощо.
У поверненні дитини відповідно до положень статті 12 Гаазької конвенції 1980 року може бути відмовлено, якщо воно не допускається основними принципами запитуваної держави (тобто в якій дитина фактично перебуває) в галузі захисту прав людини й основних свобод, про що йдеться у статті 20 цієї Конвенції.
Статтею 13 Гаазької конвенції 1980 року передбачено, що судовий або адміністративний орган запитуваної держави не зобов'язаний видавати розпорядження про повернення дитини, якщо особа, установа або інший орган, що заперечує проти її повернення, доведуть, що:
а) особа, установа або інший орган, що піклуються про дитину, фактично не здійснювали права піклування на момент переміщення або утримання, або дали згоду на переміщення або утримання, або згодом дали мовчазну згоду на переміщення або утримання;
b) існує серйозний ризик того, що повернення поставить дитину під загрозу заподіяння фізичної або психічної шкоди або іншим шляхом створить для дитини нетерпиму обстановку.
Зазначені факти підлягають оцінці у сукупності з дотриманням якнайкращих інтересів дитини як на теперішній час, так і в майбутньому, оцінкою думки дитини, якщо вона досягла відповідного віку й рівня зрілості, оцінки сімейної ситуації загалом, проведення збалансованого та розумного зважування інтересів учасників справи тощо.
У статті 50 Конвенції про юрисдикцію, право, що застосовується, визнання, виконання та співробітництво щодо батьківської відповідальності та заходів захисту дітей (далі - Гаазька конвенція 1996 року), до якої Україна приєдналася згідно із Законом України від 14 вересня 2006 року № 136-V «Про приєднання України до Конвенції про юрисдикцію, право, що застосовується, визнання, виконання та співробітництво щодо батьківської відповідальності та заходів захисту дітей», зазначено, що ця Конвенція не впливає на застосування Гаазької конвенції 1980 року у відносинах між сторонами обох Конвенцій. Однак ніщо не перешкоджає застосуванню положень цієї Конвенції для цілей повернення дитини, яка була протиправно переміщена або утримувалася, чи для надання права на спілкування.
Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).
Згідно із частинами другою та четвертою статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Стаття 163 СК України передбачає переважне право батьків перед іншими особами на те, щоб малолітня дитина проживала з ними. Батьки мають право вимагати відібрання малолітньої дитини від будь-якої особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду. Суд може відмовити у відібранні малолітньої дитини і переданні її батькам або одному з них, якщо буде встановлено, що це суперечить її інтересам.
Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, що ратифікована Україною 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року (далі - Конвенція про права дитини), яка в силу положень статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, встановлено, що дитині для повного і гармонійного розвитку її особи необхідно зростати в сімейному оточенні, в атмосфері щастя, любові і розуміння.
Відповідно до статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
За змістом статті 9 Конвенції про права дитини держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування (стаття 18 Конвенції про права дитини).
Згідно зі статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року» (далі - Конвенція про захист прав людини) кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.
У статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
У рішенні від 16 липня 2015 року справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.
У § 54 рішення Європейського суду з прав людини від 07 грудня 2006 року № 31111/04 у справі «Хант проти України» зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення у справі «Олссон проти Швеції» (№ 2) від 27 листопада 1992 року, № 250, ст. 35-36, § 90) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).
Відповідно до ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно зі ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
В рішенні Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.
Розглядаючи справу, суд забезпечив сторонам рівні можливості щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.
Мотиви та висновки суду.
Вирішуючи питання про незаконність вивезення неповнолітніх дітей з території України, суд враховує також суттєві обставини, які мали місце щодо перетину державного кордону 26 лютого 2022 року відповідачем ОСОБА_6 разом із дітьми, які є загально відомим фактом та не підлягають доведенню, згідно положення ч.3 ст.82 ЦПК України.
У зв'язку з російською агресією з 24 лютого 2022 року в Україні Указом Президента № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» введено в Україні воєнний стан, який продовжує свою дію на час розгляду справи судом.
Через загрозу життю та здоров'ю, спричинену війною, та з метою збереження життя дітей і забезпечення їм безпеки, відповідач за письмовим погодженням з позивачем прийняла рішення вивезти дітей ОСОБА_10 та ОСОБА_11 за межі території України.
Як встановлено судом з досліджених доказів, наявних у матеріалах справи, неповнолітні діти ОСОБА_11 та ОСОБА_10 проживали разом з відповідачами: тіткою, бабусею та дідусем в АДРЕСА_1 з липня 2021року на підставі власноруч написаної заяви окремо від матері, ОСОБА_1 .
З дослідженої переписки в телеграм каналі між матір'ю ОСОБА_1 та тіткою ОСОБА_6 встановлено, що мати погодила виїзд дітей з Києва, також погоджувалась надати нотаріально посвідчену довіреність, проте державні реєстри та нотаріуси не працювали, що міститься в сповіщенні. 26 лютого 2022 року позивач написала ОСОБА_6 що б вона не хвилювалась, вона радіє, що діти виїхали та перебувають у безпеці. На що відповідач надала відповідь, 27 лютого 2022 року після перетину державного кордону ОСОБА_6 сповістила позивача, що діти перебувають у безпеці в Словакії та необхідність надати довіреність й документи ОСОБА_18 (а.с.56-59 том1). Окремо, суд звертає увагу на слушні доводи сторони відповідача, що з початком військових дій на території Києва та Київської області 24-26 лютого 2022 року мати не була поряд із дітьми, не намагалась їх вивести за межі України.
Умови перетинання державного кордону громадянами України у період дії воєнного стану, визначено Правилами перетинання державного кордону громадянами України, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57 з відповідними змінами.
Виїзд за межі України дітей, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків, баби, діда, повнолітніх брата, сестри, мачухи, вітчима або інших осіб, уповноважених одним з батьків письмовою заявою, завіреною органом опіки та піклування, здійснюється без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків та за наявності паспорта громадянина України або свідоцтва про народження дитини (за відсутності паспорта громадянина України)/документів, що містять відомості про особу, на підставі яких Держприкордонслужба дозволить перетин державного кордону.
Після прибуття дітей, зазначених в абзацах першому, шостому, дванадцятому та тринадцятому цього пункту, до держави остаточного перебування особи, що супроводжують дітей, зобов'язані протягом семи робочих днів звернутися до закордонної дипломатичної установи України в державі перебування для постановки їх на тимчасовий консульський облік. Абзац п'ятнадцятий пункту 2-3 із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ № 1044 від 10.09.2022.
Як вбачається з довідок Державної прикордонної служби України 26 лютого 2022 року ОСОБА_11 та ОСОБА_10 дозволили перетин державного кордону, в супроводі ОСОБА_6 .
Після прибуття до Цюріху на виконання законодавчих вимог, 24 травня 2022 року ОСОБА_6 здійснила реєстрацію місцезнаходження дітей в Центральній інформаційній системі міграційного обліку (а.с.108,110).
Отже, суд приходить до переконання, що перетин державного кордону України неповнолітніми дітьми ОСОБА_11 та ОСОБА_10 відбувся за участі їх тітки ОСОБА_6 у зв'язку з нагальною необхідністю збереження життя та здоров'я дітей, через ведення на території Києва та Київської області повномасштабних бойових дій у лютому 2022 року, тому вважаю, що такі дії відповідача за сповіщення матері та її згоди висловленої у засобах телефонного зв'язку, з огляду на мету вивезення дітей є цілком оправданими й направленими виключно за для безпеки дітей. А тому позовні вимоги про визнання незаконним вивезення, переміщення та утримання відповідачами з території України неповнолітніх дітей ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 задоволенню не підлягають.
Вивезення дітей за межі України відповідало виключно їх інтересам й було надзвичайно важливим кроком зі сторони відповідача ОСОБА_6 .
Окрім того, суд звертає увагу, що позивач ОСОБА_1 також перетнула державний кордон України 12 березня 2022 року, що підтверджується довідкою прикордонної служби. З 20 травня 2022 року перебуває в м.Бонн, що доводиться посвідкою на проживання (а.с.179, том 3). Права матері на піклування про своїх дітей не порушені. Вона має можливість бути поряд із дітьми, піклуватися про них, надавати будь-яку фінансову допомогу, жодних доказів по обмеження її материнських прав зі сторони відповідачів суду не надано та під час розгляду справи не встановлено. Як встановлено в суді з часу перебування дітей в Цюріху, а в подальшому з серпня 2022 року старшої дитини на навчанні в Британії мати лише один раз їх навідувала 03 вересня 2022 року. Марія під час надання пояснень сповістила, що вона самостійно проживає в Британії та навчається й жодного разу мати до неї не приїздила, її не відвідувала.
Як встановлено з досліджених письмових доказів та пояснень учасників справи між позивачем ОСОБА_1 з однієї сторони, а також дітьми й відповідачами з іншої, існують довготривалі конфліктні відносини через які діти не бажають проживати разом із матір'ю та навіть спілкуватися із нею. В судовому засіданні не знайшло свого підтвердження посилання позивача, що дітьми маніпулюють, примусово утримують, перешкоджають спілкуватися із нею, або намагаються уникати зустрічей.
Окрім того, як вбачається з рішення Відомства захисту інтересів дітей та дорослих від 11 липня 2023 року, спочатку мати була згодна щоб її доньки проживали із засновницею (тіткою), адже вона зможе їх відвідувати у будь-який час. Пізніше, 14 квітня 2023 року мати змінила своє ставлення та сповістила, що звернулася до суду про повернення їй дітей. З метою того, щоб благополуччя дітей не наражалось на небезпеку, а також через відсутність батьківської турботи у вирішенні проблем або вони не в змозі зробити це, відомство захисту дітей вжило необхідних заходів для захисту дітей й призначило ОСОБА_27 поки вони живуть в Швейцарії співопікуна, яка буде їх супроводжувати й надавати підтримку й представляти інтереси дітей, а також консультувати матір та бути для неї контактною особою (а.с.104 том 3).
Як пояснили в судовому засіданні діти, кожна окремо, то вони не бажають спілкуватися із матір'ю, в них відсутнє взаєморозуміння, тим більше разом із нею проживати.
Щодо вимог позивача про зобов'язання відповідачів повернути неповнолітніх дітей матері ОСОБА_1 , а в разі відмови відібрати дітей та повернути їх матері, суд вважає, що відсутні підстави для їх задоволення.
Аналіз релевантної практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім - права батьків.
Судовий розгляд сімейних спорів, у яких зачіпаються інтереси дитини, є особливо складним, оскільки вирішуються не просто спірні питання між матір'ю та іншими особами, а визначається доля дітей.
Суд зауважує, що сім'я є цінною для розвитку дитини. Ситуація, в якій мати не в змозі віднайти такі способи за взаємним погодженням із дітьми та потребує втручання органів державної влади, зокрема суду, з метою забезпечення належних стосунків між дітьми й матір'ю, які є фундаментальними для благополуччя дітей. Діти потребують уваги, підтримки і любові своїх батьків. Діти є найбільш вразливою стороною в ході будь-яких сімейних конфліктів.
При розгляді даної справи суд насамперед виходить з найкращих інтересів дітей, повно та всебічно досліджуючи обставини справи, ураховую ставлення дітей до матері, які висловили свою незгоду щодо проживання з матір'ю, їх повернення, не бажають навіть із нею спілкуватися та підтримувати сімейні стосунки. Під час вирішення спору суд ураховує особисту прихильність дітей та їх бажання проживати разом із бабусею, дідусем та тіткою, вік обох дівчаток, ОСОБА_28 виповнилось 16 років, ОСОБА_14 13 років, вони повністю усвідомлюють ситуацію та надають оцінку діям оточуючих їх людей. Критично ставляться до поведінки матері та бажання її в судовому процесі примусити їх із нею проживати. Діти вже більше ніж два з половиню роки проживають окремо від матері, вважають що мати не намагається з ними улаштувати особисті стосунки. Також враховую сталі соціальні зв'язки дівчаток, за місцем навчання ОСОБА_28 в Британії, вона має друзів, отримує стипендію, бажає закінчити навчання в травні 2024 року й продовжити навчання в США. Дарина понад півтора роки проживає в Цюріху, навчається, має необхідне забезпечення, відвідує гуртки, подорожує.
З урахуванням дотримання балансу між інтересами дитини, та правом матері на виховання своїх дітей, участі в їх житті та обов'язком батьків діяти в інтересах дитини. Вважаю, що негативне ставлення дітей до матері, наявність навіть неприязнених стосунків між ними, не бажання дітей проживати з матір'ю, спілкуватися з нею, є істотним та має вирішальне значення при ухваленні судом рішення про відмову ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про визнання незаконним переміщення та утримання неповнолітніх дітей, негайне відібрання дітей та повернення їх матері.
На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що в усіх рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинно мати першочергове значення. Найкращі інтереси дитини залежно від їх характеру та серйозності можуть перевищувати інтереси батьків. При цьому, при вирішенні питань, які стосуються її життя, дитині, здатній сформулювати власні погляди, має бути забезпечено право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що її стосуються, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю.
У цій справі відсутні такі обов'язкові умови для повернення дітей, як незаконне їх переміщення та утримання. А також наявна така умова як надання згоди матір'ю , у тому числі своїми активними діями, перепискою в телеграм каналі, на переміщення та утримання дітей разом із їх тіткою.
Суд не може попри волю дітей, думка яких має велике значення для вирішення спірного питання, повернути їх матері до якої в дітей сформувалось негативне ставлення, відсутність довірливих відносин та взаємопоразуміння між матір'ю та доньками створило напружений психологічно емоційний стан. В свою чергу, судом також враховано, що відповідачі мають можливість створити дитям умови для виховання і розвитку. Судом ураховується бажання дітей залишитися проживати разом із відповідачами, які можуть забезпечити більш сприятливі умови для їх виховання, навчання та формування їх, як особистості. Діти почуваються в безпеці, захищені, адаптованими до оточуючого середовища, про них піклуються.
Стосовно питання про співвідношення між Конвенцією про права дитини 1989 року та Гаазькою Конвенцією про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей 1980 року ЄСПЛ уже зазначав, що у сфері міжнародного викрадення дітей зобов'язання, які накладаються статтею 8 на Договірні держави, повинні тлумачитися у світлі вимог Гаазької конвенції 1980 року (справа «Ignaccolo-Zenide», § 95; «Iglesias Gil та A.U.I. проти Іспанії», № 56673/00, § 51; та «Maumousseau та Washington», § 60) і вимог Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (справи «Maire», § 72; «Maumousseau та Washington», і «Neulinger та Shuruk», § 132), а також відповідних норм і принципів міжнародного права, застосовних у відносинах між Договірними державами (справа «Demir та Baykara проти Туреччини», № 34503/97, § 67).
Цей підхід включає в себе комбіноване і гармонійне застосування міжнародних документів, зокрема, Конвенції про права дитини 1989 року та Гаазької Конвенції 1980 року, беручи до уваги їх мету і наслідки для захисту прав дітей та батьків.
Вирішальним питанням є те, чи було забезпечено в межах свободи розсуду, що надається державам у таких питаннях, справедливий баланс, який повинен існувати між конкуруючими інтересами, що стоять на кону: інтереси дитини, батьків та громадського порядку (справа «Maumousseau та Washington», § 62), беручи при цьому до уваги те, що найкращі інтереси дитини повинні отримати першочергову увагу і що цілі попередження та негайного повернення відповідають певній концепції «найкращих інтересів дитини». Принцип додержання найкращих інтересів дитини також закладений і в Гаазькій конвенції 1980 року. Неповернення дитини до країни проживання іноді може бути виправдане в силу об'єктивних причин, які відповідають інтересам дитини, на які вказують передбачені у цій Конвенції виключення, зокрема, у випадку серйозного ризику того, що повернення дитини завдасть їй фізичної чи психічної шкоди.
Задля досягнення означеної вище легітимної мети та найкращого задоволення інтересів дитини за існування встановленого судом на підставі належних, допустимих і достатніх доказів серйозного ризику того, що повернення дитини поставить її під загрозу заподіяння шкоди психіці, відмова у позові є виправданою.
Зазначене узгоджується із правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 13 квітня 2021 року у справі № 2-4237/12 (провадження № 14-21звц21) про перегляд за виключними обставинами постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 серпня 2018 року у зв'язку із встановленням ЄСПЛ у рішенні у справі «Сатановська та Роджерс проти України» (Satanovska and Rodgers v. Ukraine, заява № 12354/19) порушення Україною міжнародних зобов'язань за статтею 8 Конвенції 1950 року при вирішенні судом справи.
У пункті 31 рішенні ЄСПЛ від 28 січня 2021 року у справі «Сатановська та Роджерс проти України» (заява № 12354/19) суд звернув увагу, що стаття 8 Конвенції покладає на національні органи влади конкретний процесуальний обов'язок у контексті провадження за Гаазькою конвенцією: під час розгляду заяви про повернення дитини суди повинні не тільки розглянути небезпідставні твердження про існування «серйозного ризику» для дитини у випадку повернення, а й ухвалити рішення, в якому будуть наведені конкретні причини з огляду на обставини справи. Як відмова враховувати заперечення проти повернення, які можуть підпадати під сферу дії статей 12, 13 і 20 Гаазькій конвенції, так і недостатня аргументація у рішенні про відхилення таких заперечень, суперечили б вимогам статті 8 Конвенції, а також меті та завданню Гаазькій конвенції. Необхідним є належний розгляд таких тверджень, продемонстрований національними судами в його аргументації, яка не є шаблонною та стандартною, а достатньо детальною з огляду на винятки, передбачені Гаазькою конвенцією, які мають вузько тлумачитися. Це також дозволить суду, завдання якого полягає не у підміні собою національних судів, здійснювати доручений йому європейський нагляд (§ 31).
У рішенні ЄСПЛ від 26 листопада 2013 року (заява № 27853/09) у справі «Х проти Латвії», зазначено, що гармонійне тлумачення Європейської конвенції та Гаазької конвенції 1980 року може бути досягнуте за умови дотримання наступних двох умов. По-перше, запитуваний суд повинен по-справжньому брати до уваги фактори, які можуть становити виключення до негайного повернення дитини в застосування статей 12, 13 і 20 зазначеної Конвенції, особливо якщо вони згадуються однією із сторін судового провадження. Такий суд потім повинен ухвалити рішення, яке є достатньо аргументованим з цього питання, з тим щоб суд мав змогу перевірити, що ці питання були належним чином розглянуті. По-друге, ці фактори повинні бути оцінені у світлі статті 8 Конвенції 1950 року (справа «Neulinger та Shuruk», § 133) (§ 106).
Відповідно до висновків ЄСПЛ, викладених у справі «Шнеерсоне і Кампанелла проти Італії», рішення від 12 липня 2011 року (заява № 14737/09), рішення про повернення дитини до держави її постійного проживання на підставі Гаазької Конвенції не може прийматися автоматично без урахування усіх важливих обставин, про що свідчать встановлені Гаазькою конвенцією випадки, за яких компетентний орган може відмовити у наданні розпорядження про повернення дитини. При вирішенні таких справ суди повинні керуватися дотриманням найкращих інтересів дитини. Під найкращими інтересами дитини варто розуміти можливість збереження зв'язків з сім'єю, якщо не буде встановлено небажаність таких зв'язків, і можливість розвитку в здоровому середовищі. Суд повинен детально перевірити сімейну ситуацію і врахувати ряд факторів, зокрема, емоційного, психологічного, матеріального і медичного характеру, та надати розумну оцінку інтересам кожного із батьків та інтересам дитини, які мають найважливіше значення.
Судом також при вирішенні спірного питання приймається до уваги, що на час розгляду справи судом Указом Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 08 листопада 2023 року воєнний стан в Україні продовжений до 14 лютого 2024 року. З наданих письмових пояснень, позивач ОСОБА_1 мати дітей не має на меті повертатися в Україну, також і повернення дітей є небезпечним.
На підставі в сукупності досліджених доказів суд приходить до переконання про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Щодо розподілу судових витрат
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд керується положенням ст. 141 ЦПК України. Судові витрати складаються зі судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Згідно ч. 1 ст. 141 ЦПУ України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Через відмову позивачу ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог понесені нею судові витрати компенсації не підлягають.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 12, 76, 89, 141, 263-265, 279 ЦПК України, суд
ВИРІШИВ :
Відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , треті особи: Служба у справах дітей та сім?ї Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації, Міністерство юстиції України про визнання незаконним переміщення та утримання неповнолітніх дітей, негайне відібрання дітей та повернення їх матері.
Рішення суду може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 13 грудня 2023 року.
Суддя Шролик І.С.