Номер провадження 1-кп/754/859/23
Справа№754/5710/23
ВИРОК
Іменем України
13 грудня 2023 року Деснянський районний суд м. Києва
в складі :
головуючого судді ОСОБА_1 ,
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в приміщенні суду, в порядку спеціального судового провадження, за відсутності обвинуваченого (in absentia), кримінальне провадження №42016000000002620 від 28.09.2016 стосовно обвинуваченого:
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Ялта АР Крим України, громадянина України, з вищою освітою, колишній суддя Джанкойського міськрайонного суду АР Крим, останнє відоме місце реєстрації та проживання за адресою: АДРЕСА_1 ,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 111 ч. 1 КК України (в ред. від 08.04.2014 №1183-VII),
сторона обвинувачення: прокурор ОСОБА_4 ,
сторона захисту: захисник ОСОБА_5 ,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_3 , маючи умисел на державну зраду, тобто діяння, умисно вчинене громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, а саме: надання іноземній державі та її представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України, вчинив кримінальне правопорушення за наступних обставин.
Так, відповідно до ст. 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.
Відповідно до вимог ст.ст. 19 ч. 2, ст. 68 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Положенням ст.ст. 5, 72 ч. 1, 73 Конституції України передбачено, що Україна є республікою. Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами. Питання про зміну території України вирішується виключно всеукраїнським референдумом, який призначається Верховною Радою України або Президентом України відповідно до їх повноважень, встановлених Конституцією України.
Крім того, ст. 72 ч. 2 Конституції України передбачено, що всеукраїнський референдум проголошується за народною ініціативою на вимогу не менш як трьох мільйонів громадян України, які мають право голосу, за умови, що підписи щодо призначення референдуму зібрано не менш як у двох третинах областей і не менш як по сто тисяч підписів у кожній області.
Відповідно до ст. 65 ч. 1 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України.
Згідно з ст. 125 ч. 1 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
В ст.125 ч.2 Конституції України визначено, що суд утворюється, реорганізовується і ліквідовується законом, проект якого вносить до Верховної Ради України Президент України після консультацій з Вищою радою правосуддя.
Незважаючи на це, у приміщенні Верховної Ради АР Крим, 06.03.2014, у порушення ст.ст. 2 ч. 3, 72, 73, 85 ч. 1 п. 2, 132 Конституції України та ст.ст. 3 ч. 3 п. 2, 18, 27 Закону України «Про всеукраїнський референдум» депутатами Верховної Ради АР Крим прийнято незаконну постанову №1702-6/14 «О проведении общекрымского референдума», в якій визначено дату такого волевиявлення - 16.03.2014, на яке виносилося питання про входження АР Крим до складу Російської Федерації (далі - РФ) на правах суб'єкта федерації.
Відповідно до зазначеної постанови, 16.03.2014, на території Автономної Республіки Крим проведено незаконний референдум, результатом якого стала тимчасова окупація території АР Крим і м. Севастополя, а також їх входження до складу РФ на правах суб'єкта федерації.
Результати «референдуму» не визнані жодною країною світу, крім РФ. Відповідно до п. 5 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН 68/262 від 27.03.2014 «Територіальна цілісність України», проведений 16.03.2014 в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі референдум не маючи законної сили не може бути основою для будь-якої зміни статусу Автономної Республіки Крим або м. Севастополя.
Також, у пункті 1 вказаної Резолюції зазначено, що Генеральна Асамблея ООН підтверджує свою прихильність суверенітету, політичної незалежності, єдності і територіальної цілісності України в її міжнародно визнаних кордонах.
У подальшому, 17.03.2014, депутатами Верховної Ради АР Крим прийнято постанову №1745-6/14 «О независимости Крыма», згідно з якою на підставі, так званої, «Декларації про незалежність Республіки Крим», прийнятої на позачерговому пленарному засіданні Верховної Ради АР Крим, 11.03.2014, та позачерговому пленарному засіданні Севастопольської міської ради, 11.03.2014, створено нелегітимне державне утворення «Республика Крым».
Крім того, Верховною Радою АР Крим ухвалено постанову №1748-6/14 від 17.03.2014 «О правоприемстве Республики Крым», пунктом 1 якої передбачено, що «с момента провозглашения Республики Крым как независимого суверенного государства высшим органом власти Республики Крым является Государственный Совет Республики Крым - парламент Республики Крым в депутатском составе шестого созыва Верховной Рады Автономной Республики Крым на срок полномочий до сентября 2015 года».
Надалі, 18.03.2014, між РФ та представниками нелегітимного державного утворення «Республика Крым» ОСОБА_6 , ОСОБА_7 і ОСОБА_8 підписано договір про входження території АР Крим та м. Севастополя до складу РФ.
В подальшому, з метою забезпечення режиму окупації та придушення спротиву проукраїнського населення Криму прийнято ряд «законів та підзаконних нормативних актів», відповідно до яких слідчі, прокурори та судді підпорядковуються своїм керівникам по висхідній лінії відповідної гілки влади так званої «Республіки Крим», що входить у склад РФ.
Так, відповідно до ст. 13 ч. 2 «О судебной системе Российской Федерации» від 31.12.1996 №1-ФКЗ: Порядок наділення повноваженнями голів, заступників голів, інших суддів касаційних судів загальної юрисдикції, апеляційних судів загальної юрисдикції, верховних судів республік, окружних, обласних судів, судів міст федерального значення, судів автономної області і автономних округів, районних судів, військових і спеціалізованих судів, арбітражних судів округів, арбітражних апеляційних судів, арбітражних судів суб'єктів РФ і спеціалізованих арбітражних судів встановлюється відповідним федеральним конституційним законом і федеральним законом про статус суддів.
Відповідно до ст. 6 ч. 5 Закону РФ від 26.06.1992 №3132-І зі змінами та доповненнями «О статусе судей в Российской Федерации» - Президент Російської Федерації в двомісячний термін з дня отримання необхідних матеріалів призначає суддів федеральних судів, а кандидатів у судді Верховного суду РФ представляє для призначення Раді Федерації Федеральних Зборів РФ або відхиляє подані кандидатури, про що повідомляється голові Верховного суду РФ.
Водночас, згідно зі ст. 86 «Конституції «Республики Крым»»:
1. Правосуддя в Республіці Крим здійснюється тільки судом.
2. У Республіці Крим діють федеральні суди і мирові судді. Повноваження, порядок утворення та діяльності федеральних судів визначаються законодавством РФ.
3. З ініціативи Державної Ради Республіки Крим, узгодженої з Верховним Судом РФ, в Республіці Крим можуть утворюватися судові ділянки і посади мирових суддів відповідно до законодавства РФ і законодавства Республіки Крим.
4. Статус, повноваження, порядок і гарантії діяльності суддів визначаються федеральним законом, а по відношенню до мирових суддів - також законом Республіки Крим.
Окрім того, 20.03.2014, Державною Думою РФ прийнято «Федеральний конституційний закон» від 21.03.2014 за №6-ФКЗ «О принятии в Российскую Федерацию Республики Крым и образовании в составе Российской Федерации новых субъектов - Республики Крым и города федерального значения Севастополя».
Вищезазначене свідчить про проведення представниками РФ та її федеральних органів підривної діяльності проти України.
Здійснюючи підривну діяльність проти України, представники суддівського корпусу та інших органів державної влади іноземної держави утворили на окупованій території України федеральні органи державної влади, місцевого самоврядування, правоохоронні органи та судову систему РФ з метою зміцнення та посилення заходів тимчасової окупації території Автономної Республіки Крим.
Відповідно до ст. 9 п. 1 «Федерального конституційного закону» від 21.03.2014 №6-ФКЗ «О принятии в Российскую Федерацию Республики Крым и образовании в составе Российской Федерации новых субъектов - Республики Крым и города федерального значения Севастополя» протягом перехідного періоду на територіях Республіки Крим і міста федерального значення Севастополя з урахуванням їх адміністративно-територіального поділу, встановленого відповідно законодавчим (представницьким) органом державної влади Республіки Крим і законодавчим (Представницьким) органом державної влади міста федерального значення Севастополя, створено суди РФ (федеральні суди) відповідно до законодавства РФ про судову систему.
Пунктом 2 статті 9 вказаного закону передбачено, що громадяни, які заміщають посади суддів судів, що діють на територіях Республіки Крим та міста федерального значення Севастополя на день прийняття в РФ Республіки Крим і утворення в складі РФ нових суб'єктів, мають переважне право на заміщення посади судді в судах РФ, що створюються на цих територіях, при наявності у них громадянства РФ, а також за умови їх відповідності іншим вимогам, що пред'являються законодавством РФ про статус суддів до кандидатів на посади суддів. Конкурсний відбір на заміщення посади судді в зазначених судах здійснюється Вищою кваліфікаційною колегією суддів РФ.
Створення та діяльність органів іноземної держави, у тому числі судової системи, на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим призвели до заходів посилення тимчасової окупації невід'ємної території України.
В той же час, Законом України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15.04.2014, зокрема ст.ст. 1-3 визначено, що сухопутна територія Автономної Республіки Крим та міста Севастополя є тимчасово окупованою внаслідок збройної агресії РФ з 20.02.2014.
Генеральна Асамблея ООН своєю Резолюцією 71/205 від 19.12.2016 «Положення в області прав людини в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі (Україна)» засудила тимчасову окупацію РФ частини території України - Автономної Республіки Крим та міста Севастополя.
В подальшому, Резолюціями 72/190 від 19.12.2017, 73/194 від 17.12.2018 та 74/168 від 18.12.2019 «Положення в області прав людини в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі (Україна)», Генеральна Асамблея ООН вчергове засудила нинішню тимчасову окупацію РФ частини території України - Автономної Республіки Крим та міста Севастополя.
Як зазначено вище, сам факт окупації засуджений як міжнародною спільнотою, так і законодавством України, та був широко висвітлений в офіційних виданнях та медійному просторі.
Також, відповідно до ст. 64 Конвенції Про захист цивільного населення під час війни від 12.08.1949 (далі - Конвенція) кримінальне законодавство окупованої території залишається чинним, за винятком випадків, коли дія його скасовується або призупиняється окупаційною державою, якщо це законодавство становить загрозу безпеці окупаційної держави або є перешкодою виконання цієї Конвенції. Враховуючи згадане вище, та з огляду на необхідність забезпечення ефективного судочинства, суди окупованої території продовжуватимуть виконувати свої функції стосовно розгляду правопорушень, визначених цим законодавством.
У контексті окупації Криму, РФ, як окупаційна держава, не мала права втручатися у порядок здійснення правосуддя українськими судами.
Проте, Федеральним Законом РФ №154-Ф3 від 23.06.2014 «О создании судов Российской Федерации на территориях Республики Крым и города федерального значения Севастополя и о внесении изменений в отдельные законодательные акты Российской Федерации» створено систему судів на території Республіки Крим, зокрема незаконно створено «Джанкойский районный суд».
Реалізовуючи свій злочинний умисел, направлений на вчинення державної зради, з метою заподіяння шкоди територіальній цілісності України та становлення і зміцнення окупаційної влади, сприяння окупаційним органам влади у придушенні спротивів окупації півострова з боку громадян України на території Автономної Республіки Крим та у впровадженні практики переслідування осіб, що перебувають під захистом в порушення вимог ст. 65 Конституції України, якою передбачено обов'язок громадян України захищати, незалежність та територіальну цілісність України, порушуючи присягу судді в частині неупередженого, незалежного, справедливого та кваліфікованого здійснення правосуддя від імені України, керуючись принципом верховенства права, підкоряючись лише закону, та не вчинення дій, що порочать звання судді або підривають авторитет правосуддя, ОСОБА_3 , будучи суддею та відповідно до Указу Президента України №570/2013 від 18.10.2013, займаючи посаду судді Джанкойського міськрайонного суду АР Крим, маючи достатній рівень освіти, спеціальних знань, життєвого та професійного досвіду для розуміння факту здійснення підривної діяльності проти України представниками у тому числі незаконно утворених судових органів та органів державної влади РФ та неможливість відправлення правосуддя на підставі законодавства іноземної держави, бажаючи допомогти в проведенні цієї підривної діяльності та зробити свій особистий внесок в утворення та функціонування в АР Крим системи незаконних судових органів РФ, вчинив дії щодо надання допомоги у здійсненні підривної діяльності проти України.
Зокрема, достовірно знаючи про тимчасову окупацію РФ з 20.02.2014 території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя ОСОБА_3 , будучи громадянином України, в порушення вимог Конституції та законів України, маючи стаж роботи суддею, а тому достовірно знаючи, розуміючи та усвідомлюючи незаконність дій Верховної Ради АР Крим та РФ щодо приєднання території АР Крим та м. Севастополя до складу РФ, усвідомлюючи, що так званий «Джанкойский районный суд» відповідно до положень ст. 64 Конвенції є незаконно створеним органом, діючи добровільно та умисно на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності України, бажаючи допомогти іноземній державі та її представникам у проведенні підривної діяльності проти України, з метою зміцнення та посилення заходів тимчасової окупації території АР Крим, діючи в інтересах РФ, перебуваючи в м. Джанкой АР Крим упродовж березня - квітня 2014 року продовжив роботу у складі незаконного органу судової влади РФ на території АР Крим на посаді так званих «громадян, які заміщають посади суддів судів, що діють на територіях Республіки Крим та міста федерального значення Севастополя», внаслідок чого у подальшому, Указом РФ №786 від 19.12.2014, був призначений на посаду судді так званого «Джанкойского районного суда», чим надав допомогу представникам іноземної держави у переході судової системи України, яка діяла на території півострова Крим, на відправлення правосуддя відповідно до ст. 9 ч. 5 «Федерального Конституційного Закону» Російської Федерації №6-ФКЗ «Про прийняття в Російську Федерацію Республіки Крим та утворення в складі Російської Федерації нових суб'єктів Республіки Крим та міста федерального значення Севастополя» та на підставі законодавства іноземної держави - РФ.
Продовжуючи свою злочинну діяльність, щодо надання допомоги іноземній державі у проведенні підривної діяльності проти України шляхом придушення спротивів окупації півострова з боку громадян України на території Автономної Республіки Крим, посилення заходів тимчасової окупації півострова та впровадженні практики переслідування осіб, що перебувають під захистом, ОСОБА_3 , діючи добровільно та умисно на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності України, в порушення вимог Конституції та законів України, маючи стаж роботи суддею, а тому достовірно знаючи та усвідомлюючи незаконність своїх дій, розуміючи незаконність дій окупаційної влади, незаконність застосування на території України законодавства РФ, перебуваючи в приміщенні так званого «Джанкойского районного суду» по вул. Рози Люксембург, 11, м. Джанкой, АР Крим, діючи в інтересах РФ, керуючись нормами законодавства РФ, 03.09.2014, точний час досудовим розслідуванням не встановлено, ухвалив рішення у справі №5-697/2014, 03.09.2014, точний час досудовим розслідуванням не встановлено, ухвалив рішення у справі №5-708/2014, 18.05.2015, точний час досудовим розслідуванням не встановлено, ухвалив рішення у справі №5-663/2015, 02.03.2016, точний час досудовим розслідуванням не встановлено, ухвалив рішення у справі №5-428/2016, 14.01.2019, точний час досудовим розслідуванням не встановлено, ухвалив рішення у справі №1-19/2019, 29.05.2020, точний час досудовим розслідуванням не встановлено, ухвалив рішення у справі №1-75/2020, чим надав допомогу представникам іноземної держави у переході судової системи України, яка діяла на території півострова Крим, на відправлення правосуддя на підставі законодавства іноземної держави - РФ.
Допомога ОСОБА_3 іноземній державі та її представникам у переході судів АР Крим на відправлення правосуддя на підставі законодавства іноземної держави - РФ, сприяння окупаційним органам влади у придушенні спротивів окупації півострова з боку громадян України на території Автономної Республіки Крим та допомога у впровадженні практики переслідування осіб, що перебувають під захистом призвели до забезпечення належного функціонування незаконно створених судових органів та посилили заходи тимчасової окупації півострова.
Суд дійшов висновку про доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 111 ч. 1 КК України (в ред. від 08.04.2014 №1183-VII), а саме в державній зраді, тобто діянні, умисно вчиненому громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності: надання іноземній державі та її представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України.
Обвинувачений ОСОБА_3 , будучи належним чином повідомлений про розгляд кримінального провадження стосовно нього, відповідно до вимог ст. 323 КПК України, в судові засідання не з'являвся, заяв чи клопотань не подавав, показань суду не надавав, у зв'язку з чим судовий розгляд у межах даного кримінального провадження здійснювався за відсутності обвинуваченого (in absentia) з обов'язковою участю захисника, який був забезпечений державою.
Так, ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 14.09.2023 задоволено клопотання прокурора про здійснення спеціального судового провадження стосовно обвинуваченого ОСОБА_3 у кримінальному провадженні за №42016000000002620 від 28.09.2016.
Розгляд кримінального провадження за відсутності обвинуваченого (in absentia) відповідає загальним засадам кримінального провадження з урахуванням особливостей, встановлених законом, та не суперечить прецедентній практиці Європейського суду з прав людини, згідно з рішенням якого від 24.05.2007 у справі «Да Лус Домингеш Ферейра проти Бельгії» судове засідання за відсутності підсудного не суперечить вимогам ст. 6 Конвенції, якщо останній зможе згодом домогтися нового судового рішення за його участю, в якому містилася б оцінка висунутих проти нього обвинувачень за фактичними і юридичними обставинами справи.
Суд вважає, що наявні у справі документи свідчать про те, що обвинувачений мав підстави усвідомлювати, що проти нього розпочато кримінальне провадження, він отримав чи мав би отримати оголошену підозру, відповідні виклики та пред'явлене обвинувачення, мав можливість бути обізнаним з усіма своїми правами, в тому числі, на захист та доступ до правосуддя. Відтак, держава Україна під контролем сторони захисту та суду використала всі можливості для того, щоб обвинувачений мав право під час судового провадження як мінімум на такі гарантії: а) бути терміново і докладно повідомленим мовою, яку він розуміє, про характер і підставу обвинувачення; б) мати достатній час і можливості для підготовки свого захисту, обрати самому захисника; в) бути засудженим в його присутності і захищати себе особисто або за посередництвом обраного ним захисника, бути повідомленим про це право і мати призначеного захисника безоплатно. Така ситуація узгоджується із взятими на себе зобов'язаннями, яких повинна дотримуватися держава Україна з тим, щоб забезпечити реальне використання права, яке гарантується статтею 6 Європейської Конвенції з прав людини та ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права. Натомість, обвинувачений скористався своїми правами на власний розсуд за відсутності будь-яких перешкод для їх реалізації на території України та з боку останнього. Вказані висновки ґрунтуються і на правовій позиції Європейського суду з прав людини (справа «Колоцца проти Італії» від 12.02.1985, «Шомоді проти Італії» від 18.05.2004 та ін.), за якою суд при розгляді справи в порядку спеціального судового провадження зобов'язаний обґрунтувати, чи були здійснені всі можливі, передбачені законом, заходи щодо дотримання прав обвинуваченого на захист та доступ до правосуддя.
Захисник вважає, що з урахуванням наданих стороною обвинувачення доказів і неможливістю допиту обвинуваченого ОСОБА_3 у судовому засіданні, неможливо встановити суб'єктивну сторону кримінального правопорушення, яке йому інкримінують, а саме чи був перехід на сторону окупаційної влади добровільним, чи під примусом. За таких обставин, вважає, що вина обвинуваченого ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 111 ч. 1 КК України (в ред. від 08.04.2014 №1183-VII), не доведена, а тому просила закрити кримінальне провадження на підставі ст. 284 КПК України.
Зважаючи на специфіку спеціального судового провадження (ст. 323 ч. 3 КПК України), суд, зберігаючи неупередженість та безсторонність, надає особливого значення охороні прав та законних інтересів обвинуваченої як учасника кримінального провадження, яке відбувається за її відсутності, забезпеченню повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб до обвинуваченого була застосована належна правова процедура в контексті приписів ст. 2 КПК України з дотриманням всіх загальних засад кримінального провадження з урахуванням особливостей, встановлених виключно законом. Ці особливості вимагають від суду прискіпливої оцінки кожного поданого доказу обвинувачення, відтак поріг вимогливості до доказування у даному випадку має бути підвищений.
Судом визнано загальновідомим, і таким, що не потребує доказування в межах даного провадження, що тимчасова окупація з боку РФ частини території України - АР Крим, яка розпочалася із збройного конфлікту, викликаного російською військовою агресією, починаючи з 20.02.2014, а також анексія з боку РФ цієї частини території України є загально відомими фактами, які за хронологією подій: а) констатовані нормативними, хоча і засудженими з точки зору міжнародного права, актами РФ, а також «нормативними актами» самопроголошених суб'єктів на території України в АР Крим, законність яких не визнається державою Україна, проте прийнятих судом у даному випадку до уваги, оскільки вирішується питання про відповідальність за вчинення злочинів, внаслідок яких були прийняті такі акти; б) встановлені національними нормативно-правовими актами, які є обов'язковими для застосування на території України; в) засуджені міжнародними актами колективного реагування, - а відтак ці факти не потребують окремого судового доведення.
Постановою Ради Федерації Федеральних Зборів РФ «Про використання Збройних Сил РФ на території України» від 01.03.2014 №48-СФ за результатами звернення Президента РФ, виходячи з інтересів безпеки життя громадян РФ, особового складу військового контингенту ЗС РФ, що дислокується на території України (АР Крим), надано згоду Президенту РФ на використання ЗС РФ на території України.
06.03.2014 Верховною Радою АР Крим прийнята Постанова «Про проведення загальнокримського референдуму». Указом Президента України №261/2014 від 07.03.2014 дія цієї Постанови Верховної Ради АР Крим була зупинена, а сама вона рішенням Конституційного Суду України №2-рп/2014 від 14.03.2014 визнана неконституційною.
11.03.2014 Постановою Верховної Ради АР Крим прийнята «Декларація», якою проголошено АР Крим «суверенною державою» - «Республікою Крим». Указом Президента України від 14.03.2014 №296/2014 дія цієї Постанови Верховної Ради АР Крим була зупинена, а сама вона рішенням Конституційного Суду України №3-рп/2014 від 20.03.2014 визнана неконституційною.
Постановою Верховної Ради України від 15.03.2014 №891-VII Верховна Рада АР Крим була розпущена.
17.03.2014 представники розпущеної «Верховної Ради АР Крим» прийняли Постанову №1745-6/14 «Про незалежність Криму», за якою створено нелегітимне державне утворення «Республіка Крим», а також Постанову 1748-6/14 «Про правонаступництво Республіки Крим», за якою вищим органом влади «Республіки Крим» є «Державна рада Республіки Крим».
18.03.2014 «Державна рада Республіки Крим» підписала «Договір» між РФ та «Республікою Крим» про прийняття до РФ «Республіки Крим» та утворення у складі РФ нових суб'єктів, який вже 19.03.2014 рішенням Конституційного Суду РФ визнаний таким, що відповідає Конституції РФ, 20.03.2014 його ратифікувала більшістю голосів Держдума РФ, а 21.03.2014 - Рада Федерації Федеральних Зборів РФ, відтак цей «Договір» набрав чинності 21.03.2014.
21.03.2014 прийнятий Закон РФ №6-ФКЗ, яким прийнято до РФ «Республіку Крим» та утворені в складі РФ нові суб'єкти. «Республіка Крим» вважається прийнятою до РФ з дати підписання «Договору» (ст. 1 Закону РФ ф №6-ФКЗ).
11.04.2014 «Державна рада Республіки Крим» прийняла «Конституцію Республіки Крим» як суб'єкта РФ.
Верховною Радою України 15.04.2014 прийнято Закон України №1207-VII «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» (далі - Закон №1207-VII), за яким перебування підрозділів ЗС РФ на території України з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, а також всупереч міжнародно-правовим актам, визнано окупацією частини території суверенної держави Україна, а територію АР Крим, відповідні води, територіальне море України, територію виключної (морської) економічної зони України, а також повітряний простір над цими територіями визнано тимчасово окупованими територіями України внаслідок збройної агресії з боку РФ.
Крім того, Верховною Радою України 21.04.2015 прийнято Постанову №337-VIІI «Про Заяву Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії РФ та подолання її наслідків», згідно з якою констатовано початок такої агресії з боку РФ на території АР Крим 20.02.2014, яка завершилася воєнною окупацією та подальшою незаконною анексією цієї частини території України.
Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН «Територіальна цілісність України» від 27.03.2014 №68/262, «референдум», проведений в АР Крим 16.03.2014, визнано таким, що не має законної сили і не може бути основою для зміни статусу АР Крим.
Резолюціями Генеральної Асамблеї ООН «Стан у сфері прав людини в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (Україна)» від 19.12.2016 №71/205 та від 19.12.2017 №72/190, «Проблема мілітаризації Автономної Республіки Крим та міста Севастополь, Україна, районів Чорного та Азовського морів» від 17.12.2018, «Ситуація з правами людини в Автономній Республіці Крим та місті Севастополь, Україна» від 22.12.2018 послідовно засуджено тимчасову окупацію з боку РФ внаслідок військової агресії частини території України - АР Крим - підтверджено невизнання її анексії.
Вказані та інші аналогічні за оцінками вказаних подій резолюції Генеральної Асамблеї ООН, Закон України №1207-VII, постанови Верховної Ради України є нормативно-правовими актами, що становлять частину законодавства України, на підставі якого суд приймає рішення у справі.
Судом, ретельно досліджені подані стороною обвинувачення докази з тим, щоб дослідити зв'язок між цими подіями та діями обвинуваченого безпосередньо в контексті висунутого йому обвинувачення.
Так, статус обвинуваченого ОСОБА_3 як судді Джанкойського міськрайонного суду Автономної Республіки Крим станом на 2014 рік підтверджується даними, що містяться в листі Адміністрації Президента України від 20.03.2015 №45-01/135 з додатками до нього (Т.№2 а.п. 47-63), відповідно до яких Указом Президента України «Про призначення суддів» від 18.10.2013 №570/2013 ОСОБА_3 призначено строком на п'ять років у місцевому загальному суді на посаду судді Джанкойського міськрайонного суду Автономної Республіки Крим (Т.№2 а.п. 63).
Відповідно до даних, що містяться в листі Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 16.02.2015 за №18-2153/15, ОСОБА_3 , не звертався до Комісії із заявою про переведення до іншого суду на території України, із заявою про звільнення з посади судді, хоча мав таку можливість (Т.№2 а.п. 71-73).
Згідно даних, що містяться в листі члена ВККС України ОСОБА_9 від 06.10.2015 №8вк-4067/15, рішенням Комісії від 05.10.2015 за результатами розгляду матеріалів перевірки, проведеної за зверненням заступника Генерального прокурора України ОСОБА_10 , зверненням народного депутата України ОСОБА_11 , голови Верховного Суду України ОСОБА_12 , відкрито дисциплінарну справу стосовно судді Джанкойського міськрайонного суду Автономної Республіки Крим ОСОБА_3 (Т.№2 а.п. 79-82)
Рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 10.11.2015 №3009/дп-15 рекомендовано Вищій раді юстиції розглянути питання про звільнення судді Джанкойського міськрайонного суду Автономної Республіки Крим ОСОБА_3 з підстав, передбачених пунктом 5 частини 5 статті 126 Конституції України (Т.№2 а.п. 83-101).
В подальшому, рішенням Вищої ради правосуддя від 02.03.2017 за №411/0/15-17 ОСОБА_3 звільнено з посади судді Джанкойського міськрайонного суду Автономної Республіки Крим за порушення вимог щодо несумісності (Т.№3 а.п. 163-166).
Обставини здійснення ОСОБА_3 правосуддя від імені РФ на території АР Крим без припинення статусу судді Джанкойського міськрайонного суду Автономної Республіки Крим відповідно до законів України, як «судді» незаконно створеного судового органу окупаційної влади «Джанкойского районного суду» знайшли своє підтвердження під час дослідження в судовому засіданні наступних доказів, наданих стороною обвинувачення:
- клопотання від 25.05.2015 про надання міжнародної правової допомоги, відповідно до якого ОСОБА_3 , будучи громадянином України, який прийняв у відповідності до Закону України «Про судоустрій та статус суддів» присягу судді та будучи діючим суддею АР Крим не звільнився з раніше займаної посади, та знаючи про незаконність своїх дій і проведеного референдуму продовжив роботу суддею на тимчасово окупованій території АР Крим і в подальшому був призначений на посаду судді незаконно створеного «Джанкойского районного суду» указом президента РФ від 19.12.2014 №786 «О назначении судей федеральных судов» (Т.№2 а.п. 11-34);
- протоколу огляду інтернет-видань від 11-18 червня 2015 року інформації, яка міститься на інтернет-сайтах, на яких розміщено рішення суддів судів незаконно створеної Республіки Крим, у тому числі м. Севастополя, відповідно до якої пошуком документів за прізвищем судді ОСОБА_3 на сайті http://www.gcourts.ru знайдено постанову по справі №5-697/2014 від 03.09.2014 (Т.№2 а.п. 231-233) та постанову по справі №5-708/2014 від 03.09.2014 (Т.№2 а.п. 234-235) (Т.№2 а.п. 215-230);
- лист заступника прокурора Полтавської області ОСОБА_13 від 03.07.2015 за №05/2-819 вих. 15 на виконання доручення ст. слідчого в ОВС СВ управління з питань представництва інтересів громадянина або держави в суді, протидії злочинності та корупції на тимчасово окупованій території півострова Крим Генеральної прокуратури України ОСОБА_14 з додатками - постанова суду по справі 1-59/2015 від 05.02.2015 постановлена суддею ОСОБА_3 , що свідчить про здійснення правосуддя ОСОБА_3 на тимчасово окупованій території АР Крим (Т.№2 а.п. 121-122, 123).
Крім того, згідно протоколів огляду речей та документів від 28.04.2023 з додатками до них, прокурором відділу організації процесуального керівництва управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях, підслідних територіальному управлінню Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополь, що поширює свою діяльність на Автономну Республіку Крим та м. Севастополь, та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях прокуратури Автономної Республіки Крим ОСОБА_4 , проведено огляд речей та документів - Інтернет-статей та розміщених у мережі Інтернет відомостей, на яких розміщено документи, а саме «Федеральний конституційний закон» від 21.03.2014 за №6-ФКЗ «О принятии в Российскую Федерацию Республики Крым и образовании в составе Российской Федерации новых субъектов - Республики Крым и города федерального значения Севастополя» (Т.№2 а.п. 236-238, Т.№3 а.п. 1-70), документи щодо діючого «судді» незаконно створеного «Джанкойского районного суду» ОСОБА_3 (Т.№3 а.п. 95-97) та його рішення, а саме рішення у справі №5-663/2015 від 18.05.2015 ухвалене ОСОБА_3 (Т.№3 а.п. 98-100), рішення у справі №5-428/2016 від 02.03.2016 ухвалене ОСОБА_3 (Т.№3 а.п. 100-103), рішення у справі №1-19/2019 від 14.01.2019 ухвалене ОСОБА_3 (Т.№3 а.п. 103-107), рішення у справі №1-75/2020 від 29.05.2020 ухвалене ОСОБА_3 (Т.№3 а.п. 107-111), а також створення вищезазначеного суду, з яких вбачається, що федеральним законом РФ №154-Ф3 від 23.06.2014 «О создании судов РФ на территориях Республики Крым и города федерального значения Севастополя и о внесении изменений в отдельные законодательные акты РФ» було прийнято незаконне рішення про утворення «Джанкойского районного суду» (Т.№3 а.п. 71-94).
Також, згідно даних, що містяться в протоколі огляду інтернет-видань від 07.04.2015, 19.12.2014 указом Президента РФ від 19.12.2014 №786 «О назначении судей федеральных судов», ОСОБА_3 призначено на посаду судді незаконно утвореного «Джанкойского районного суду» строком на 6 років (Т.№2 а.п. 197-214).
Відповідно до листа Департаменту контррозвідки СБ України від 14.06.2016 №2/2/8-22047, з якого вбачається, що ОСОБА_3 станом на 2016 рік постійно перебував на території Автономної Республіки Крим (Т.№2 а.п. 102-108).
Згідно листа Адміністрації Президента України від 28.09.2016 №03-01/3021, ОСОБА_3 клопотання про вихід із громадянства України на розгляд Комісії при Президентові України з питань громадянства не направляв (Т.№3 а.п. 118).
Прокурором також долучено у судовому засіданні процесуальні документи, складені під час проведення досудового розслідування, на підтвердження законності вчинення процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень.
Всі перелічені джерела інформації необхідно оцінювати за правилами документа (ст. 99 КПК України), а відомості, що вони містять, визнати належними та допустимими. Враховуючи цілковиту узгодженість між собою вказаних доказів за змістом, їх єдність та взаємозв'язок за часом та характером подій, необхідно визнати наведені та проаналізовані вище документовані дані про діяльність ОСОБА_3 як «судді» окупаційних органів влади РФ достовірними доказами обвинувачення, а тому покласти в основу обвинувального вироку.
Повно, всесторонньо, об'єктивно проаналізувавши й оцінивши кожний доказ із точки зору належності, допустимості і достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для ухвалення обвинувального вироку у даному кримінальному провадженні, враховуючи, що дане провадження в цілому є справедливим, порушень кримінального процесуального закону під час досудового розслідування допущено не було, та дотримуючись загальних засад кримінального провадження, суд дійшов висновку про обґрунтованість висунутого проти ОСОБА_3 кримінального обвинувачення та доведеність стороною обвинувачення у ході судового розгляду його винуватості у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення.
Суд, вважає доведеним, що ОСОБА_3 , будучи суддею Джанкойського міськрайонного суду Автономної Республіки Крим, маючи при цьому достатній рівень освіти, спеціальних знань, починаючи з березня 2014 року не склав своїх повноважень судді та не вчинив жодних дій для звільнення його з посади судді. ОСОБА_3 починаючи з березня 2014 року як «суддя» незаконно створеного «Джанкойского районного суда» здійснював «правосуддя» на окупованій території України від імені іноземної держави - РФ, керуючись її матеріальним та процесуальним правом, тим самим прийняв на себе на окупованій території України повноваження судді іншої держави - РФ, яка окупувала та незаконно анексувала цю територію; здійснення ОСОБА_3 за таких умов «правосуддя» від імені РФ свідчить про порушення ним вимог ст. 65 Конституції України, присяги судді, оскільки забезпечувало становлення та зміцнення окупаційної влади РФ шляхом утворення та функціонування незаконно створених окупаційних органів судової влади РФ на окупованій території України, виконання функцій представника окупаційної судової влади РФ з метою недопущення контролю української влади на території АР Крим, а відтак надання ним допомоги РФ в проведенні підривної діяльності проти України на шкоду суверенітетові та територіальній цілісності України.
Таким чином, ОСОБА_3 будучи громадянином України, маючи достатній рівень спеціальних знань і життєвого досвіду, що підтверджується його кваліфікаційним рівнем підготовки в галузі права як судді, використовуючи під час здійснення «правосуддя» від імені РФ власні теоретичні знання і практичні навички, здійснював тривалий час правосуддя від імені РФ.
На свідомий і добровільний характер дій ОСОБА_3 з надання допомоги РФ в проведенні підривної діяльності на шкоду суверенітетові та територіальної цілісності України, вказує сам характер таких дій, їх послідовність, тривалість у часі та динаміка розвитку. Так, ОСОБА_3 не склав своїх повноважень судді Джанкойського міськрайонного суду Автономної Республіки Крим, як суддя не вчиняє жодних дій у зв'язку із своєю мовчазною згодою на автоматичне набуття по факту громадянства іншої країни, а продовжує здійснювати «правосуддя» як «суддя Джанкойского районного суда» керуючись при цьому матеріальним та процесуальним правом іноземної держави.
Суд зауважує, що припинення повноважень ОСОБА_3 , як судді системи судів загальної юрисдикції України відбулось саме внаслідок порушення ним законодавства України.
Порушень процесуального закону щодо відкриття кримінального провадження, його руху, повноважень сторони обвинувачення на всіх стадіях процесу судом не виявлено.
Отже, дії ОСОБА_3 , який будучи громадянином України та суддею Джанкойського міськрайонного суду Автономної Республіки Крим, починаючи з березня 2014 року забезпечив становлення та зміцнення окупаційної влади РФ шляхом безпосередньої участі в утворенні та функціонуванні незаконно створених окупаційних органів судової влади РФ на окупованій території України (АР Крим), виконання функцій представника окупаційної судової влади РФ з метою недопущення контролю української влади на території АР Крим, надавши цим допомогу РФ в проведенні підривної діяльності проти України на шкоду суверенітетові та територіальній цілісності України, суд, кваліфікує за ст. 111 ч. 1 КК України (в ред. від 08.04.2014 №1183-VII), як державну зраду, тобто діяння, умисно вчинене громадянином України на шкоду суверенітетові та територіальній цілісності України: надання іноземній державі допомоги в проведенні підривної діяльності проти України.
Згідно ст. 8 КПК України кримінальне провадження здійснюється з дотриманням принципу верховенства права, відповідно до якої людини, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Відповідно до норм ст. 50 ч. 2 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення, а також запобіганню вчиненню нових кримінальних правопорушень.
Дотримання загальних засад призначення покарання на підставі ст.ст. 50, 65 КК України є гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, який би ґрунтувався на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяв досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини та захистом інтересів держави й суспільства.
При призначені покарання ОСОБА_3 , суд, згідно з вимогами ст. 65 КК України, враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення - обвинувачений вчинив особливо тяжкий злочин, його ставлення до вчиненого, який свідомо розірвавши всі правові стосунки з державою, яка надала йому право діяти від її імені, а також дані про його особу, який раніше не судимий, компрометуючі дані щодо нього відсутні.
Обставин, які пом'якшують покарання, згідно ст. 66 КК України, та обтяжують покарання, згідно ст. 67 КК України, під час судового розгляду не встановлено.
Водночас, в контексті тяжкості вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення, суд, бере до уваги і загальну обстановку на території АР Крим, в якій вимушено опинилися громадяни України внаслідок збройної агресії з боку РФ, швидкоплинність якої через безпорадність влади України забезпечила в короткі строки повну окупацію цієї території України та подальшу незаконну анексію іноземною державою.
З урахуванням наведеного, конкретних обставин справи, ступені тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи винного, який будучи особою, що склав присягу судді, відповідно до якої зобов'язаний об'єктивно, безсторонньо, неупереджено, незалежно, справедливо та кваліфіковано здійснювати правосуддя від імені України, суд приходить до висновку, що необхідним й достатнім для виправлення і запобігання вчинення обвинуваченим ОСОБА_3 нових кримінальних правопорушень буде покарання у виді позбавлення волі на строк в межах санкції частини статті, за якою кваліфіковано його діяння - ст. 111 ч. 1 КК України (в ред. від 08.04.2014 №1183-VII).
Відповідно до ст. 59 ч. 2 КК України (в ред. від 08.04.2014 №1183-VII) конфіскація майна встановлюється за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини і може бути призначена лише у випадках спеціально передбачених в Особливій частині цього Кодексу.
Враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, його тривалість, а також дані про особу обвинуваченого, який на час вчинення ним злочину мав високий статус носія судової влади, суд вважає за необхідне призначити ОСОБА_3 додаткове покарання у виді конфіскації всього належного йому майна.
Цивільний позов в кримінальному провадженні не пред'являвся.
Речові докази, в кримінальному провадженні №42016000000002698 від 06.10.2016, згідно постанови ст. слідчого в ОВС СВ управління з питань представництва інтересів громадянина або держави в суді, протидії злочинності та корупції на тимчасово окупованій території півострова Крим Генеральної прокуратури України ОСОБА_14 від 05.09.2016, знаходяться в матеріалах кримінального провадження (Т.№3 а.п. 5, 6-11, 12-13).
Питання про долю речових доказів в кримінальному провадженні суд не вирішує, оскільки суду не надавались відповідні процесуальні документи.
Процесуальні витрати в кримінальному провадженні відсутні.
Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 24.07.2015, накладено арешт на майно, яке належить обвинуваченому ОСОБА_3 , з метою забезпечення конфіскації майна як додаткового виду покарання (ЄУНСС: 757/24958/15-к) (Т.№1 а.п. 183-185).
Даний арешт майна не підлягає скасуванню, відповідно до ст. 174 ч. 4 КПК України, оскільки обвинуваченому призначено додаткове покарання у виді конфіскації всього належного йому майна.
Інші заходи забезпечення в кримінальному провадженні не застосовувались.
Керуючись ст.ст. 323 ч. 3, 368, 371, 373, 374, 376, 615 ч.15 КПК України, суд,-
ЗАСУДИВ:
ОСОБА_3 визнати винуваим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 111 ч. 1 КК України (в редакції від 08.04.2014 №1183-VII) та призначити йому покарання, у виді позбавлення волі на строк дванадцять років з конфіскацією всього належного йому майна.
Строк відбування покарання рахувати з моменту звернення вироку до виконання.
Майно, на яке, накладено арешт ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 24.07.2015 (ЄУНСС: 757/24958/15-к), а саме: житловий будинок по АДРЕСА_2 та земельну ділянку (кадастровий номер 1221486400:04:003:0056) по АДРЕСА_2 , - конфіскувати в дохід держави.
Вирок може бути оскаржений до Київського апеляційного суду через Деснянський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку на подачу апеляційної скарги за відсутності такої скарги, а при оскарженні вироку - після постановлення ухвали апеляційним судом.
Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору.
Учасники судового провадження мають право отримати копію вироку в суді.
Суддя: ОСОБА_1