ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 грудня 2023 року
м. Київ
справа № 757/26714/22-к
провадження № 51-3698км23
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора ОСОБА_5 на ухвалу Київського апеляційного суду від 20 березня 2023 року про закриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою прокурора Офісу Генерального прокурора ОСОБА_5 на ухвалу слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 14 жовтня 2022 року стосовно ОСОБА_7 .
Зміст оскарженого судового рішення й встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
За ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 14 жовтня 2022 року скаргу захисника підозрюваного ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_6 задоволено.
Зобов'язано уповноваженого прокурора у кримінальному провадженні № 12015160160000210 вчинити дії, визначені п. 10 ч. 1 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України), а саме прийняти постанову про закриття кримінального провадження № 12015160160000210 у зв'язку із закінченням строків досудового розслідування на підставі п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК України.
Зобов'язано уповноваженого прокурора у кримінальному провадженні № 12021000000000940, вчинити дії, визначені п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК України, а саме прийняти постанову про закриття кримінального провадження № 12021000000000940 у зв'язку із закінченням строків досудового розслідування на підставі п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК України щодо підозрюваного ОСОБА_7 за ч. 3 ст. 212 КК України.
Зобов'язано уповноваженого прокурора у кримінальному провадженні №12022000000000906 вчинити дії, визначені п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК України, а саме прийняти постанову про закриття кримінального провадження № 12022000000000906 у зв'язку із закінченням строків досудового розслідування на підставі п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК України щодо підозрюваного ОСОБА_7 за ч. 3 ст. 27, ч. 5 ст. 191, ч. 1 ст. 366 КК України.
На цю ухвалу прокурор Офісу Генерального прокурора ОСОБА_5 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржувану ухвалу та постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні скарги адвоката ОСОБА_6 .
Ухвалою Київського апеляційного суду від 20 березня 2023 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою прокурора Офісу Генерального прокурора ОСОБА_5 на ухвалу слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 14 жовтня 2022 року закрито. Апеляційну скаргу з доданими до неї матеріалами повернуто особі, яка її подала.
Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор ОСОБА_5 просить скасувати ухвалу Київського апеляційного суду від 20 березня 2023 року через істотні порушення вимог кримінального процесуального закону і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. На думку прокурора, рішення слідчого судді Печерського районного суду м. Києва, яким зобов'язано прокурора прийняти постанову про закриття кримінальних проваджень, не передбачено нормами кримінального процесуального закону, оскільки положеннями ч. 1 ст. 303 КПК не передбачено можливості оскаржити відмову прокурора прийняти процесуальне рішення і слідчий суддя не має повноважень зобов'язати його прийняти рішення про закриття кримінального провадження, а тому право прокурора на апеляційне оскарження зазначеної ухвали слідчого судді є законним та обґрунтованим на підставі п. 17 ч. 1 ст. 7 та ч. 1 ст. 24 КПК України в сукупності з положеннями ч. 5 ст. 9 цього Кодексу. На підтвердження своєї позиції прокурор посилається на Рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2010 року № 3-рп/2010 про те, що апеляційне оскарження судового рішення можливе у всіх випадках, крім тих, коли закон містить заборону на таке оскарження, а також на правові позиції, зазначені в постановах Верховного Суду від 05 липня 2022 року (справа № 757/27041/21-к) та від 14 лютого 2023 року (справа № 405/680/22) і в постанові Верховного Суду України від 12 жовтня 2017 року (справа № 757/49263/15-к). Стверджує, що закриття апеляційною інстанцією провадження за скаргою сторони обвинувачення з посиланням на ст. 309 КПК України є порушенням права сторони обвинувачення на оскарження і не ґрунтується на вимогах процесуального закону.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор ОСОБА_5 підтримав свою касаційну скаргу.
Захисник ОСОБА_6 заперечував щодо задоволення касаційної скарги прокурора.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Відповідно до ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції, зокрема, є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.
Статтею 412 КПК України передбачено, що істотними є такі порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Відповідно до ч. 6 ст. 9 КПК України у випадках, коли положення цього Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені ч. 1 ст. 7 цього Кодексу.
Статтею 7 КПК України передбачені загальні засади кримінального провадження, до яких відносяться, зокрема, верховенство права, законність, рівність перед законом і судом, забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності.
Як убачається з ухвали апеляційного суду, закриваючи апеляційне провадження за скаргою прокурора ОСОБА_5 , апеляційний суд послався на положення статей 399, ст. 309 КПК України. Зазначив, що нормами кримінального процесуального законодавства не передбачено оскарження в апеляційному порядку ухвал слідчого судді за результатами розгляду скарги на бездіяльність прокурора з питання закриття провадження у справі у зв'язку із закінченням строків досудового розслідування.
Натомість слід зазначити, що нормами КПК не передбачено і постановлення слідчим суддею ухвали про зобов'язання прокурора прийняти конкретну постанову про закриття кримінального провадження у зв'язку із закінченням строків досудового розслідування на підставі п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК України.
Верховний Суд України в постанові від 12 жовтня 2017 року (справа
№ 5-142кс(15)17) зробив правовий висновок про те, що в разі постановлення слідчим суддею ухвали, що не передбачена кримінальними процесуальними нормами, до яких відсилають положення ч. 3 ст. 309 КПК України, суд апеляційної інстанції не вправі відмовити в перевірці її законності, посилаючись на приписи ч. 4 ст. 399 КПК України. Право на апеляційне оскарження такого судового рішення підлягає забезпеченню на підставі п. 17 ч. 1 ст. 7 та ч. 1 ст. 24 КПК України, які його гарантують, з огляду на положення ч. 6 ст. 9 КПК України, яка встановлює, що у випадках, коли положення КПК України не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені ч. 1 ст. 7 КПК України.
23 травня 2018 року така правова позиція була підтримана Великою Палатою Верховного Суду у двох постановах, що стосувалися ухвал слідчих суддів про проведення позапланової перевірки, де Суд зазначив, що «не вбачає підстав для відходу від такої судової практики та вважає, що з метою забезпечення єдності судової практики у вирішенні питань відкриття апеляційного провадження за скаргами на ухвали слідчих суддів про призначення позапланових перевірок суди апеляційної інстанції повинні діяти з урахуванням судової практики Верховного Суду України, а саме згаданої постанови від 12 жовтня 2017 року».
Таким чином, вирішення питання про законність відмови апеляційного суду у розгляді скарги на рішення слідчого судді залежить від відповіді на питання, чи мав слідчий суддя повноваження прийняти таке рішення.
У цій справі слідчий суддя в резолютивній частині ухвали постановив: «Зобов'язати … прокурора … вчинити дію, визначену п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК України - прийняти постанову про закриття кримінального провадження». У мотивувальній частині рішення він на обґрунтування своїх повноважень ухвалити таке рішення послався на п. 1 ч. 1 ст. 303 КПК України, при цьому зазначив, що на досудовому розслідуванні може бути оскаржена бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягала, зокрема, у нездійсненні інших процесуальних дій, які він зобов'язаний вчинити у визначений цим Кодексом строк. Таким чином, можна дійти висновку, що суддя ґрунтував свої повноваження на п. 3 ч. 2 ст. 307 КПК України, що передбачає повноваження «зобов'язати вчинити певну дію», і вважав рішення прокурора «процесуальною дією».
Суд зазначає, що навіть ст. 307 КПК України чітко розрізняє «рішення» і «дії». Це розрізнення послідовно проводиться у всіх трьох частинах статті, де «рішення» і «дії» згадуються поряд як самостійні поняття. Також й інші положення КПК не свідчать про те, що законодавець визначає «рішення» як різновид «дії». Навпаки, відповідно до КПК України «рішення» і «дія» завжди мають самостійне значення. Рішення приймається - дія здійснюється, дія має початок і закінчення - рішення є одномоментним актом, до процесуальної дії можуть бути залучені багато учасників - процесуальне рішення приймається лише уповноваженою особою, дії фіксуються в протоколі - рішення оформлюється постановою. Таким чином, положення КПК України не дають жодних підстав уважати процесуальне рішення одним з різновидів процесуальної дії.
Враховуючи різну правову природу «рішень» і «дій», ч. 2 ст. 307 КПК України визначає різні повноваження слідчого судді у випадку їх оскарження. Під час оскарження дії або нездійснення дії слідчий суддя має повноваження зобов'язати припинити дію або здійснити дію, однак не має повноважень скасувати дію, що вже відбулася. У той же час стосовно оскаржених рішень слідчий суддя має повноваження лише скасувати таке рішення, але не має повноважень зобов'язати прийняти рішення. Тим паче слідчий суддя не має повноважень визначати, яке саме рішення має прийняти слідчий або прокурор у конкретному випадку, оскільки таким чином суддя втрутиться у сферу повноважень цих осіб і фактично візьме участь у діяльності сторони обвинувачення всупереч своїй ролі в провадженні (ч. 3 ст. 22 КПК України).
Отже, Суд робить висновок, що ст. 307 КПК України не надає слідчому судді повноваження своєю ухвалою зобов'язувати слідчого, дізнавача чи прокурора прийняти певне рішення під час досудового розслідування, і рішення зобов'язати прокурора закрити кримінальне провадження прийняте поза межами повноважень слідчого судді. Помилкове ототожнення слідчим суддею дії та рішення в резолютивній частині ухвали не змінює цього висновку.
Таку позицію Верховний Суд зазначив у своїх рішеннях, зокрема в постановах: від 14 лютого 2023 року (справа № 405/680/22, провадження № 51-1544км22), 05 липня 2022 року (справа № 757/27041/21-к, провадження № 51-3781км21).
Таким чином, Київський апеляційний суд, закриваючи апеляційне провадження за апеляційною скаргою прокурора на ухвалу слідчого судді місцевого суду про зобов'язання прокурора вчинити дію, визначену п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК України - прийняти постанови про закриття кримінального провадження, істотно порушив вимоги кримінального процесуального закону.
Отже, необхідно скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції, під час якого треба усунути зазначені недоліки, перевірити доводи, викладені у скарзі прокурора ОСОБА_5 , і залежно від установленого прийняти законне та обґрунтоване рішення.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК України, Верховний Суд
ухвалив:
Касаційну скаргу прокурора ОСОБА_5 задовольнити.
Ухвалу Київського апеляційного суду від 20 березня 2023 року стосовно ОСОБА_7 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3