УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 грудня 2023 року
м. Київ
справа № 607/12852/22
провадження № 61-17302ск23
Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,
розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Тернопільського апеляційного суду від 14 листопада 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до держави Україна в особі Головного управління Державної фіскальної служби у Тернопільській області про відшкодування моральної шкоди, завданої застосуванням запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд,
ВСТАНОВИВ:
У вересні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що в ході досудового слідства у кримінальній справі № 1681122 та кримінальному провадженні № 32014210000000045 до нього незаконно застосовано запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд у період з 09 квітня 2008 року (дата застосування запобіжного заходу) до 26 грудня 2017 року (набрання виправдовувальним вироком суду щодо позивача законної сили), що загалом становить 117 місяців.
Позивач вказує, що до нього було застосовано запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд в той час, як постанова про порушення кримінальної справи за частиною третьою статті 212 КК України не була зареєстрована у єдиному журналі обліку злочинів, кримінальних справ і осіб, які вчинили злочини у відповідності до вимог інструкції.
Розмір моральної шкоди обґрунтовував тим, що до нього протягом всього строку розслідування та розгляду кримінальної справи було застосовано запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд, через що він був позбавлений можливості вільно виїжджати з постійного місця проживання, тобто фактично був позбавлений законного права свободи пересування, що стало причиною порушень його нормальних життєвих зв'язків, великих душевних та фізичних страждань, обмежень у здійсненні підприємницької діяльності, порушення нормального та звичного способу життя, порушення і розриву його соціальних зв'язків, пригніченого стану, приниження честі та гідності, погіршення загального стану здоров'я.
Враховуючи глибину та тривалість (117 місяців) фізичних та душевних страждань просив стягнути з відповідача в його користь завдану моральну шкоду в розмірі 4 200 000,00 грн.
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 20 червня 2023 року позов задоволено частково.
Стягнено з Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку в користь ОСОБА_1 200 000,00 грн грошового відшкодування моральної шкоди, завданої застосуванням запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Вирішено питання щодо судових витрат.
Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що у відповідності до норм Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» позивач має право на грошове відшкодування завданої моральної шкоди, оскільки тривалий період часу перебував під зобов'язаннями підписки про невиїзд, що обмежувало його свободу пересування.
Постановою Тернопільського апеляційного суду від 14 листопада 2023 року рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 20 червня 2023 року змінено, викладено його мотивувальну частину в редакції цієї постанови та зменшено суму стягнутої моральної шкоди з 200 000,00 грн до 3 573,28 грн.
Вирішено питання щодо судових витрат.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що судовими рішеннями на користь ОСОБА_1 вже стягнено моральну шкоду, завдану незаконним повідомленням про підозру і незаконним взяттям та триманням під вартою за період з 25 квітня 2008 року по 26 грудня 2017 року, а тому суд апеляційної інстанції зробив висновок, що за цей період відсутні правові підстави для повторного стягнення шкоди, передбаченої Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».
Однак, враховуючи те, що до ОСОБА_1 застосовано запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд з 09 квітня 2008 року і позивач ще не реалізував своє право на відшкодування моральної шкоди у відповідності до вимог зазначеного Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» за період з 09 квітня 2008 року до 25 квітня 2008 року (16 днів), то такі вимоги, з урахуванням обґрунтування позивачем обставин спричинення моральної шкоди, наданих ним доказів, характеру і обсягу понесених страждань, вимог розумності, виваженості та справедливості, підлягають задоволенню шляхом стягнення з відповідача в користь позивача 3 573,28 грн моральної шкоди (6 700,00 грн (розмір мінімальної заробітної плати у 2023 році) /30 (календарних днів у місяці) = 223,33 грн (розмір відшкодування за кожен день застосування запобіжного заходу) х 16 (кількість днів, за які слід стягнути моральну шкоду).
30 листопада 2023 року ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Тернопільського апеляційного суду від 14 листопада 2023 року у вказаній справі.
Як підставу для касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постанові Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року у справі № 610/3221/19-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Згідно зі статтею 129 Конституції України та статей 2, 17 ЦПК України однією з основних засад цивільного судочинства є забезпечення апеляційного перегляду справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною першою статті 394 ЦПК України передбачено, що одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).
Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд установив, 28 березня 2008 року порушено кримінальну справу стосовно директора ТОВ «Мелвіс» ОСОБА_1 за фактом умисного ухилення від сплати податків в особливо великих розмірах за ознаками злочину, передбаченого частиною третьою статті 212 КК України.
Згідно із підпискою про невиїзд від 09 квітня 2008 року ОСОБА_1 дав підписку старшому слідчому Югову С. А. в тому, що зобов'язується із вказаного місця проживання без дозволу слідчих і судових органів не відлучатися і з'являтися по першому виклику до слідчого, прокурора і в суд. Про те, що в разі порушення даного зобов'язання підписка про невиїзд буде змінена на більш сувору міру запобіжного заходу, попереджений.
Вироком Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 31 травня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Хмельницької області від 26 грудня 2017 року, ОСОБА_1 визнано невинуватим у пред'явленому обвинуваченні за частиною третьою статті 212 КК України за відсутністю події кримінального правопорушення та виправдано.
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 12 серпня 2020 року стягнено із Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 300 000,00 грн моральної шкоди, завданої незаконним взяттям та тримання під вартою під час розгляду кримінальної справи про його обвинувачення за період з 05 серпня 2013 року до 25 січня 2014 року.
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 05 лютого 2021 року, яке набрало законної сили, стягнено з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 700 000,00 грн, завдану незаконним повідомленням про підозру за період з 25 квітня 2008 року до 26 грудня 2017 року, за виключенням періоду з 05 серпня 2013 року до 25 січня 2014 року.
Статтею 56 Конституції України встановлено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких відокремлено посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
Порядок відшкодування такої шкоди визначається законом (частина сьома статті 1176 ЦК України).
Право на відшкодування шкоди в розмірах і порядку, передбачених цим Законом, виникає, зокрема, у випадках постановлення виправдувального вироку суду (пункт 1 частини першої статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»).
Статтею 3 вказаного Закону передбачено, що громадянинові відшкодовується (повертається), в тому числі й моральна шкода.
Відшкодування шкоди проводиться за рахунок коштів державного бюджету (стаття 4 Закону).
Статтею 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» визначено, що розмір відшкодування повинен бути не меншим одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Тобто Законом передбачено, що розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом повинен визначатися судом з урахуванням мінімального розміру заробітної плати.
Наведене дає підстави для висновку, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування.
У постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі № 6-2203цс15 вказано, що «відповідно до частини третьої статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (в редакції, чинній на час виникнення правовідносин) відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться, виходячи з не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. Отже, межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеним законодавством, за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) зроблено висновок, що «…моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з'ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості…».
Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19), у постановах Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 754/8730/19 (провадження № 61-9673св20), від 03 березня 2021 року у справі № 638/509/19 (провадження № 61-7643св20).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25 березня 2020 року у справі № 641/8857/17 дійшла таких висновків.
Частиною п'ятою статті 23 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Чинним законодавством і, зокрема Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», не передбачене багаторазове відшкодування моральної шкоди за незаконне притягнення особи до кримінальної відповідальності.
При цьому Велика Палата Верховного Суду виходила з того, що позивач вже звертався до суду з позовом, у якому просив стягнути на свою користь 4 777 151,00 грн як відшкодування моральної шкоди за незаконне притягнення його до кримінальної відповідальності та пред'явлення обвинувачення у злочинах (справа № 641/6086/16-ц). У справі № 641/8857/17, обґрунтовуючи свої вимоги щодо відшкодування моральної шкоди та розмір такої шкоди, позивач зазначив, що п'ять років і десять місяців перебуваючи під слідством та судом, він безперервно перебував під підпискою про невиїзд. З огляду на це просив стягнути на свою користь моральну шкоду за час перебування під слідством виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Тобто Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що позивач, реалізувавши своє право на відшкодування шкоди, передбаченої Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», повторно звернувся до суду про відшкодування шкоди за один і той самий період, що законом не передбачено.
Пунктом 1 частини першої статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» визначено, що відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.
Результат аналізу Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» дає підстави для висновку про те, що право на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, за рахунок коштів Державного бюджету України можливе лише у випадку, коли правопорушення вчинено спеціальним суб'єктом (працівник правоохоронного органу, прокуратури) і набуло вигляду незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян тощо.
Подвійного відшкодування шкоди громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян тощо, за один і той самий період перебування під судом і слідством Законом не передбачено.
Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 07 липня 2021 року у справі № 755/5051/17 (провадження № 61-14714св20).
Враховуючи викладене, апеляційний суд правильно врахував, що судовими рішеннями на користь ОСОБА_1 вже стягнено моральну шкоду, завдану незаконним повідомленням про підозру та незаконним взяттям та тримання під вартою за період з 25 квітня 2008 року по 26 грудня 2017 року.
Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 29 вересня 2021 року у справі № 607/16567/20 (провадження № 61-9023св21).
Отже, апеляційний суд правильно розрахував розмір моральної шкоди за період з 09 квітня 2008 року до 25 квітня 2008 року (16 днів).
При цьому вказані висновки не суперечать загальним правовим висновкам Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеним в постанові від 28 жовтня 2020 року у справі № 610/3221/19-ц, на які посилається ОСОБА_1 .
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 373/2054/16-ц вказано, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення у справі «Пономарьов проти України» та ін.) повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.
Наведені норми закону та позиція Верховного Суду дають підстави для висновку про законність оскаржуваного судового рішення.
Згідно з положеннями пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).
Таким чином, у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 необхідно відмовити, оскільки доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною шостою статті 394 ЦПК України ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.
На підставі наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що правильність застосування судом апеляційної інстанції вищевказаних норм матеріального та процесуального права не викликає розумних сумнівів, а касаційна скарга є необґрунтованою.
Керуючись пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
УХВАЛИВ:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Тернопільського апеляційного суду від 14 листопада 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до держави Україна в особі Головного управління Державної фіскальної служби у Тернопільській області про відшкодування моральної шкоди, завданої застосуванням запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подавала касаційну скаргу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: А. І. Грушицький
І. В. Литвиненко
Є. В. Петров