ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"13" грудня 2023 р. м. Київ Справа № 911/4610/15 (911/2091/23)
Господарський суд Київської області у складі головуючого судді Янюк О.С. розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін
позовну заяву ОСОБА_1 , м. Київ
до Державного підприємства «Регіональні електричні мережі», м. Київ
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - розпорядника майна Державного підприємства «Регіональні електричні мережі» арбітражного керуючого Сольського Володимира Степановича, м. м. Львів
про стягнення грошових коштів
1. Стислий виклад позицій учасників справи (заяви по суті справи) та процесуальні дії у справі
1.1.10.07.2023 до Господарського суду Київської області (далі - суд) звернулась ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) до Державного підприємства «Регіональні електричні мережі» (далі - ДП «РЕМ», відповідач) із позовною заявою від 07.07.2023 (вх. №1805/23 від 10.07.2023) по стягнення з останнього: оплати за час простою підприємства не з вини працівників під час воєнного стану за період з 14.03.2022 по 22.03.2022 у розмірі 5 039,58грн; суму середнього заробітку за період затримки повного розрахунку з 13.02.2023 по день ухвалення рішення. Крім того, просить здійснити розподіл судових витрат. У позові зазначає, що: відповідачем безпідставно нездійсненно позивачу оплату праці за час простою на підприємстві під час воєнного стану з 14.03.2022 по 22.03.2022; при звільненні відповідачем не було виплачено усі суми, які належать позивачу, а саме, оплата праці за час простою, що є підставою для відповідальності, визначеної ст.117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП).
1.2.Ухвалою суду від 28.07.2023, після усунення позивачем недоліків своєї позовної заяви, на підставі ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства, зокрема: останню прийнято до розгляду в межах справи №911/4610/15 про банкрутство ДП «РЕМ»; відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати її розгляд у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін; залучено до участі у справі №911/4610/15 (911/2091/23) третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - розпорядника майна ДП «РЕМ» арбітражного керуючого Сольського Володимира Степановича (далі - третя особа); запропоновано учасникам справи подати до суду заяви по суті справи, визначені у ст. 161 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) та встановлені строки для їх подання.
1.3. Відповідач скористався своїм правом та у строк установлений судом через систему «Електронний суд» подав до суду відзив на позовну заяву від 11.08.2023 (вх.2644/23 від 11.08.2023), в якому проти позовних вимог заперечив та зазначив, що: на момент запровадження дистанційної роботи на підприємстві (01.03.2022) ОСОБА_1 перебувала на лікарняному, а на момент формування списків, у тому числі списку працівників, яким встановлено простій (31.03.2023) - була вже звільнена; відповідач правомірно очікував, що позивач приступить до виконання роботи, після закриття лікарняного листа, за визначеним робочим місцем; про закриття лікарняного листа відповідачу стало відомо з листа ОСОБА_1 від 21.03.2022; позивач ні у період після звільнення, ні під час судового розгляду справи №911/4610/15 (911/636/22) не піднімала питання оплати за час простою не з вини працівника; відповідне питання стало предметом спірних правовідносин тільки після отримання відповідачем листа позивача від 14.04.2023; вимога щодо сплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не може бути задоволена у зв'язку з очевидною безпідставністю основної вимоги.
1.4. 30.08.2023 засобами поштового зв'язку від позивача до суду надійшла відповідь на відзив (вх.16697/23 від 04.09.2023), в якій зазначено наступне.
1.4.1. Так, ухвалою суду від 28.07.2023 позивачу встановлений строк для подання відповіді на відзив - протягом семи днів з дня отримання відзиву. Із посиланням на ст.ст. 41,45,49,50,61 ГПК України та Порядок надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 №270 вказує, зокрема, що наданий відповідачем скриншот направлення засобами електронної пошти на електронну адресу позивача та її представника не може братися до уваги, оскільки: ОСОБА_1 у даній позовній заяві вказала про відсутність відповідної електронної пошти, а докази того, що електронна пошта, на яку відповідач направив відзив, належить позивачу і вона використовує її станом на дату направлення відзиву, відповідачем не надано; представник позивача не є учасником справи. Таким чином, відповідач не надав належних доказів відправлення позивачу копії відзиву і доданих до нього документів, а тому перебіг строку для подання відповіді на відзив, не розпочався.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.251 ГПК України відзив подається протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Позивач має право подати до суду відповідь на відзив, а відповідач - заперечення протягом строків, встановлених судом в ухвалі про відкриття провадження у справі.
Вимоги до відзиву визначені у ст. 165 ГПК України (чинного, на момент вчинення процесуальної дії відповідачем). Так, відповідно до ч. 5 зазначеної статті копія відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи повинна бути надіслана (надана) одночасно з надісланням (наданням) відзиву до суду.
Згідно із ст.ст. 5-8 ст. 42 ГПК України документи (в тому числі процесуальні документи, письмові та електронні докази тощо) можуть подаватися до суду, а процесуальні дії вчинятися учасниками справи в електронній формі з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом. Процесуальні документи в електронній формі мають подаватися учасниками справи до суду з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів). Якщо цим Кодексом передбачено обов'язок учасника справи надсилати копії документів іншим учасникам справи, такі документи можуть направлятися вказаним особам з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи в електронній формі, крім випадків, коли інший учасник не має офіційної електронної адреси. Якщо документи подаються учасниками справи до суду або надсилаються іншим учасникам справи в електронній формі, такі документи скріплюються електронним підписом учасника справи (його представника).
Із змісту позовної заяви вбачається, зокрема, що: позивач - ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , адреса електронної пошти - відсутня; представник позивача - Лозинська О.Л., ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , адреса електронної пошти - ІНФОРМАЦІЯ_1
У свою чергу, відповідно до відповіді №334853 про наявність зареєстрованого Електронного кабінету ЄТІС, ОСОБА_2 має відповідний кабінет у підсистемі «Електронний суд», дата реєстрації 27.05.2022.
Як вбачається із матеріалів справи, відповідачем до свого відзиву надані: квитанція №205816 від 11.08.2023 про доставку документів до зареєстрованого Електронного кабінету користувача ЄСІТС (третій особі - розпорядник майна ДП «РЕМ»); скриншоти про надіслання документів на електрону адресу як позивача так і її представника.
Проте, обраний відповідачем спосіб виконання ч. 5 ст. 165 ГПК України не відповідає ч.7 ст.42 ГПК України: оскільки ОСОБА_1 , як зазначалось вище, не зазначена електронна адреса, а тому відповідний відзив їй повинен надсилати засобами поштового зв'язку на зазначену у позові адресу; представниця позивача зареєстрована у підсистемі «Електронний суд», а тому належні докази надіслання їй відзиву є саме квитанція про доставку документів до зареєстрованого Електронного кабінету користувача ЄСІТС.
Додаткових письмових пояснень та доказів на їх підтвердження щодо неможливості виконання ч. 5 ст. 165 ГПК України у спосіб визначений ГПК України суду надано не було.
Ураховуючи зазначені обставини, та відсутність у матеріалах справи допустимих доказів як надіслання так і отримання відповідного відзиву, встановити з якого часу починається відлік 7-денного строку у позивача для надання відповіді на відзив у суду можливості немає.
З метою дотримання процесуальних прав усіх сторін, суд вважає за можливе прийняти до уваги відповідь до відзиву, та урахувати викладені у ньому правові позиції позивача.
1.4.2. Так, позивач додатково у відповіді на відзив зазначає, що тимчасова непрацездатність ОСОБА_1 не скасовує той факт, що вона була працівником ДП «РЕМ» і роботодавець зобов'язаний був подбати про створення організаційних та технічних умов, необхідних для виконання позивачем роботи після закінчення періоду її тимчасової непрацездатності. Про те, що відповідач неповністю розрахувався з позивачем в частині оплати за час простою остання зрозуміла під час судового розгляду справи №911/4610/15 (911/636/22), коли відповідно до процесуальних норм вже неможливо було змінити підстави або предмет позову. При звільнені 13.02.2023 позивач усно нагадала представникам відповідача про неоплачений період простою і просила здійснити відповідне нарахування, але її прохання залишилось без відповіді.
1.5. Відповідач скористався своїм правом та у строк установлений судом надіслав суду засобам поштового зв'язку заперечення від 11.09.2023 №04/1796 (вх.17380/23 від 13.09.2023), в яких зазначив, що простій в роботі позивача з 14.03.2022 по 22.03.2022 виник саме завдяки її особистої бездіяльності, а тому наявні підстави вважати позивача винною у такому простої, що позбавляє її права на оплату цього часу.
1.6. Інших заяв по суті спору, заяв/клопотань, письмових пояснень до суду від учасників справи не надходило.
2. Фактичні обставини, встановлені судом, із посиланням на докази
2.1. У провадженні суду перебуває справа №911/4610/15 про банкрутство ДП «РЕМ» на стадії судової процедури - розпорядження майном боржника.
2.2. Відповідно до наказу ДП «РЕМ» від 28.02.2022 №48 «Щодо запровадження дистанційної роботи та простою на підприємстві під час воєнного стану» (далі - Наказ №48) на підприємстві: з 01.03.2022 до закінчення воєнного стану для працівників апарату управління, зазначених у додатку №1 до цього наказу, запроваджена дистанційна робота. На час дистанційної роботи працівники самостійно обирають місце роботи, про яке повинні повідомити безпосереднього керівника або відділ кадрів засобами електронного чи мобільного зв'язку (п.1); оголошено початок простою на підприємстві не з вини працівників із 01.03.2022 до можливості відновити роботу. Працівники під час простою звільняються від обов'язку бути присутніми на робочих місцях (п.3); головному бухгалтеру-начальнику відділу бухгалтерського обліку та звітності ОСОБА_3 оплату праці працівникам за час простою здійснювати відповідно до ч.1 ст. 113 КЗпП у розмірі двох третин тарифної ставки (посадового окладу). Працівникам, з якими немає зв'язку, що виїхали за межі України та інше, яким в табелі обліку робочого часу буде зазначено «І» («інші причини неявок») оплату праці не здійснювати (п.6).
Із змісту додатку 1 до наказу вбачається, що посада, зокрема, головний бухгалтер, яку на той час займала ОСОБА_4 , міститься в списку працівників апарату управління ДП «РЕМ» для яких запроваджується дистанційна робота.
31.03.2022 в.о. генерального директора ДП «РЕМ» ОСОБА_5 затверджені список працівників апарату управління ДП «РЕМ», що виїхали за межі України, з якими не має зв'язку та інші та список працівників апарату управління ДП «РЕМ», для яких встановлено простій. Із змісту зазначених сприсків вбачається, що останній не містять у собі прізвища позивача.
2.3. Із змісту листків непрацездатності ОСОБА_1 №3511187-2006598602-1, № 3511187-2007064881-1, №3511187-2007518912-1, №3511187-2007586273-1 вбачається, що остання перебувала на лікарняному з 07.02.2022 по 13.03.2022.
2.4. 21.03.2022 ДП «РЕМ» видано наказ (розпорядження) №66-к про припинення трудового договору (контракту), яким звільнено 22.03.2022 ОСОБА_1 із займаної посади, у зв'язку зі скороченням штату працівників на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП з виплатою вихідної допомоги в розмірі середньомісячного заробітку.
Рішенням суду від 09.02.2023 у справі 911/4610/15 (911/636/22), зокрема: визнано незаконним та скасувано наказ в.о. генерального директора ДП «РЕМ» Ткаченка Р.Л. №66-к від 22.03.2022 про припинення трудового договору (контракту) з ОСОБА_1 - головного бухгалтера ДП «РЕМ»; поновлено ОСОБА_1 на посаді головного бухгалтера ДП «РЕМ» з 23.03.2022; стягнено з ДП «РЕМ» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 23.03.2022 по 09.02.2023 (232 робочі дні) у розмірі 680 119,60грн за час вимушеного прогулу з утриманням із цієї суми установлених законодавством податків та зборів; стягнуто з ДП «РЕМ» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 3 000,00грн.
На виконання зазначеного рішення суду наказом ДП «РЕМ» від 13.02.2023 «Щодо ОСОБА_1 » скасовано наказ про звільнення ОСОБА_1 від 22.03.2022 №66-к та поновлено її на роботі на посаді головного бухгалтера ДП «РЕМ» з 23.03.2022.
2.5. 13.02.2023 ДП «РЕМ» видано наказ (розпорядження) №18-к про припинення трудового договору (контракту), яким звільнено 13.02.2023 ОСОБА_1 із займаної посади за угодою сторін п.1 ст.36 КЗпП на підставі заяви ОСОБА_1 з виплатою компенсації за 25 календарних днів відпустки.
2.6. 14.04.2023 позивач звернулась до ДП «РЕМ» із листом, в якому просила провести належні їй виплати та надіслати розрахункові листки за 2022, 2023 роки.
19.05.2023 у відповідь ДП «РЕМ» зазначило, що ОСОБА_1 повідомила про закриття лікарняного 21.03.2022, та 14.03.2022 не вийшла на роботу. Таким чином, на момент запровадження дистанційної роботи на підприємстві (01.03.2022) позивач перебувала на лікарняному, а на момент формування списків працівників, яким встановлено простій (31.03.2022) - була вже звільнена. У зв'язку з чим у підприємства відсутні правові підстави проведення нарахування та виплату оплати праці ОСОБА_1 під час простою за період з 14.03.2022 по 22.03.2022.
3. Висновки суду із посиланням на докази та норми права, які застосовано
3.1. Відповідно до ч.1 ст.34 КЗпП простій - це зупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами.
Так, Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 (із відповідними змінами) із 05:30год 24.02.2022 до 14.02.2024 в Україні введено воєнний стан.
24.03.2022 набрав чинності Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15.03.2022 № 2136-IX відповідно до ст.10 якого заробітна плата виплачується працівнику на умовах, визначених трудовим договором. Роботодавець повинен вживати всіх можливих заходів для забезпечення реалізації права працівників на своєчасне отримання заробітної плати. Роботодавець звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання щодо строків оплати праці, якщо доведе, що це порушення сталося внаслідок ведення бойових дій або дії інших обставин непереборної сили. Звільнення роботодавця від відповідальності за несвоєчасну оплату праці не звільняє його від обов'язку виплати заробітної плати. У разі неможливості своєчасної виплати заробітної плати внаслідок ведення бойові дії, строк виплати заробітної плати може бути відтермінований до моменту відновлення діяльності підприємства.
Як встановлено судом, ДП «РЕМ» 28.02.2022 на підставі Наказу №48 на підприємстві з 01.03.2022 для відповідних працівників запроваджено дистанційну роботу, для інших працівників - простій.
Із змісту додатку №1 до Наказу №48 убачається, що серед осіб, до яких запроваджується дистанційна робота, прізвище позивача не міститься, у зв'язку з чим щодо останньої застосовуються наслідки простою підприємства.
Суд вважає помилковим твердження відповідача, що на момент запровадження дистанційної роботи на підприємстві ОСОБА_1 перебувала на лікарняному, а на момент формування відповідного списку працівників - була звільнена, тому не включена до жодного із них, оскільки:
тимчасова непрацездатність ОСОБА_1 у відповідний період не є підставою для її виключення із працівників підприємства на яких поширюється дія Наказу №48 (в частині дистанційної роботи чи простою). Окремих положень щодо працівників, які, зокрема, перебували чи перерубають на лікарняному Наказ №48 не містить;
як встановлено судом, та підтверджено рішенням суду від 09.02.2023 у справі №911/4610/15 (911/636/22), про закриття лікарняного ОСОБА_1 відповідачу стало відомо 21.03.2022, отже до затвердження відповідних списків ДП «РЕМ». Ураховуючи визначену відповідачем організацію трудових відносин в умовах воєнного стану, суд вважає, що усі працівники, які перебували в штаті підприємства, зокрема, з 01.03.2022 по 31.03.2022 (незважаючи чи повний місяць чи його частину) за наявності на те відповідних умов, повинні бути відображені у списках, на підставі яких, як зазначає відповідач, здійснюються відповідні виплати.
Також, судом не береться до уваги твердження відповідача про те, що позивач повинна була приступити до роботи після закриття лікарняного листа за визначеним робочим місцем (м. Київ, вул. Кирилівська,85), оскільки відповідно: до п.1 додатку №1 на час дистанційної роботи працівники самостійно обирають місце роботи, про яке повідомляють безпосереднього керівника або відділ кадрів; до п.3 додатку №1 працівники під час простою звільняються від обов'язку бути присутнім на робочих місцях.
Згідно із ст.113 КЗпП час простою не з вини працівника, в тому числі на період оголошення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу).
З урахуванням вказаних приписів, у п. 6 Наказу №48 встановлений аналогічний розмір оплати праці працівникам за час простою.
Відповідно наказом ДП «РЕМ» від 06.12.2021 №237-ос «Про зміни до штатного розпису апарату управління ДП «Регіональні електричні мережі» з 07.02.2022 установлено головному бухгалтеру ОСОБА_1 посадовий оклад у розмірі 23 758,00грн.
Ураховуючи зазначене та обставини, викладені у п.п.2.2-2.4 цього рішення, суд вважає, що у ДП «РЕМ» наявний обов'язок здійснити оплату праці ОСОБА_1 за час простою підприємства не з вини працівників під час воєнного стану за період з 14.03.2022 по 22.03.2022 у розмірі 5 039,58грн (15 838,67грн (2/3 посадового окладу) / 22 (кількість робочих днів у місяці)* 7 (робочих днів).
Як встановлено судом, та не заперечується відповідачем зазначений розмір грошових коштів позивачу, зокрема, під час звільнення 13.02.2023 виплачено не було, у зв'язку із чим у суду наявні підстави для їх стягнення у примусовому порядку.
3.2. Відповідно до ч.1 ст. 47 КЗпП роботодавець зобов'язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (ст.116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені ст.116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
Згідно зі ст.116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган у будь-якому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
3.2.1. Відповідно до ч.1 ст.117 КЗпП у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02. 2020 у справі № 821/1083/17 зазначила, що належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Згідно з ч.2 ст.117 КЗпП при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Отже, метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Оскільки, у день звільнення (13.02.2023) відповідач не провів належну виплату позивачу (оплата праці за час простою), то суд дійшов висновку про те, що непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у визначені законом строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП , а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки до дня фактичного розрахунку, але не більше ніж за шість місяців, тобто з 14.02.2023 до 14.08.2023.
Вимога позивача про стягнення суми середнього заробітку в частині визначення періоду затримки повного розрахунку, а саме з 13.02.2023 по день ухвалення рішення є такою, що суперечить ст. 117 КЗпП, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, та ст.253 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Згідно ч. 1 ст. 27 Закону України «Про оплату праці» порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п.5 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі - Порядок), нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Згідно абз. 1, 2 п. 8 вказаного Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.
При цьому, час, протягом якого працівник згідно із законодавством не працював і за ним не зберігався заробіток або зберігався частково, виключається з розрахункового періоду. З розрахункового періоду також виключається час, за який відсутні дані про нараховану заробітну плату працівника внаслідок проведення бойових дій під час дії воєнного стану (абз. 6 п. 2 Порядку).
Премії (в тому числі за місяць) та інші заохочувальні виплати за підсумками роботи за певний період під час обчислення середньої заробітної плати враховуються в заробіток періоду, який відповідає кількості місяців, за які вони нараховані, починаючи з місяця, в
якому вони нараховані (абз. 3 п. 3 Порядку).
Водночас, у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану, судом беруться до уваги положення ч. 6 ст. 6 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» визначено, що у період дії воєнного стану не застосовуються норми ст. 53 (тривалість роботи напередодні святкових, неробочих і вихідних днів), ч. 1 ст. 65 (граничні норми застосування надурочних робіт), ч.ч. 3-5 ст. 67 (перенесення святкових/неробочих днів), ст. 71 (заборона роботи у вихідні дні. Винятковий порядок застосування такої роботи), ст. 73 (святкові і неробочі дні), 781 (неврахування святкових і неробочих днів при визначенні тривалості щорічних відпусток) КЗпП та ч. 2 ст. 5 Закону України «Про відпустки» (визначення тривалості відпусток).
Відповідно до ч.4 ст.75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Так, рішенням суду від 09.02.2022 у справі № 911/4610/15 (911/636/22) установлено, що середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 на посаді головного бухгалтера ДП «РЕМ» становила 2 931,55грн.
Отже, розрахунковою величиною відповідно до Порядку №100, є нарахована позивачу середньоденна заробітна плата у розмірі 2 931,55грн, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні ОСОБА_1 з 14.02.2023 по 14.08.2023 становить 130 робочих дні, а тому, ураховуючи абз. 2 п. 8 Порядку № 100, до виплати належить сума середньої заробітної плати у розмірі 381 101,50грн з утриманням із цієї суми установлених законодавством порядку податків та зборів (2 931,55грн * 130 робочих днів).
3.2.2. Водночас, установлений ст.117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
Необхідно мати на увазі, що працівник є слабшою ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.
Згідно з ч.1 ст.9 ЦК України положення ЦК України застосовуються до врегулювання, зокрема трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавствами. Таким чином, положення ЦК України мають застосовуватися субсидіарно для врегулювання трудових відносин.
Відповідно до п. 6 ч.1 ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.
У трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає ч.3 ст.13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.
Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.
Відшкодування, передбачене ст.117 КЗпП , спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.
Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до ч.1 ст. 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому ст.117 КЗпП.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП , позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві необхідно дійти висновку, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст.117 КЗпП .
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 КЗпП , необхідно враховувати:
розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Подібні висновки викладені у зокрема, постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 13.09.2023 у справі № 560/11111/22.
Так, визначаючи остаточний розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні судом ураховується: розмір невиплаченої при звільненні позивачки заробітної плати, яка становить 5 039,58грн; дату остаточного звільнення - 13.02.2023; момент, коли позивачка дізналась про не здійснення відповідачем оплати праці за час простою (під час розгляду по суті справи №911/4610/15 (911/636/22), який тривав з вересня 2022 року) та не заявила про це; дату звернення до відповідача із листом, в якому просила провести належні їй виплати, а саме 14.04.2023, а не у день її звільнення; дату звернення із відповідним позовом до суду - 10.07.2023. Доказів, які б спростовували зазначені обставини позивачем суду надано не було.
З урахуванням наведеного, суд вважає, що період затримки виплати оплати за простій підприємства пов'язаний також з бездіяльністю самої позивачки.
З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку (381 101,50грн) зі встановленим розміром заборгованості (5 039,58грн) з оплати праці працівнику за простій, а також встановленими обставинами справи, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 5 000,00грн.
Разом із тим, п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», визначено, що задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язку роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримай цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає резолютивній частині рішення. Аналогічна правова позиція відображена у постанові Касаційного адміністративного суду від 06.08.2020 у справі №813/851/16, КЦС ВС від 25.01.2023 №191/1052/18.
4. Щодо судових витрат.
4.1. Відповідно до ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
За змістом ст. 1 Закону України «Про судовий збір» судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.
Згідно ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Так, за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру розмір судового збору становить 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (пп. 1 п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір»);
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», зокрема, у 2023 році встановлено з 1 січня прожитковий мінімум для працездатних осіб - 2 684,00грн.
4.2. Так, у позивач у своєму позові просила суд, зокрема, стягнути з відповідача на її користь суму середнього заробітку за період затримки повного розрахунку. Як зазначено у рішенні судом встановлені підстави для часткового задоволення відповідної вимоги ОСОБА_1 , та стягнуто з ДП «РЕМ» на користь позивача суму коштів у розмірі 5000,00грн.
У свою чергу, судом береться до уваги правові позиції, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №910/4518/16, Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 05.05.2020 у справі №243/9533/17 відповідно до яких пільга щодо сплати судового збору, передбачена п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» не поширюється на вимоги позивачів про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (або за час вимушеного прогулу) під час розгляду таких справ в усіх судових інстанціях.
За таких обставин, сума судового збору за відповідною вимогою позивача становить 5 716,52грн (381 101,50грн* 1,5%).
Так, із матеріалів справи вбачається, що позивачем, на виконання вимог ухвали суду від 17.07.2023, за зазначену вимогу було сплачено судовий збір у розмірі 2 684,00грн, відтак, позивач повинен додатково сплати у дохід Державного бюджету України 3032,53грн.
4.3. Водночас, п. 2 ст. 129 ГПК України встановлено, що судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Ураховуючи зазначене та висновок суду про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 у відповідній частині, судові витрати у вигляді судового збору покладається на відповідача у розмірі 2 759,00грн (2 684грн (середній заробіток за час простою підприємства не з вини працівників) + 75,00грн (середній заробіток за період затримки повного розрахунку).
Керуючись ст.ст. 2, 7 Кодексу України з процедур банкрутства , ст.ст. 7, 20, 42, 73-74, 76-80, 86, 123, 129, 233, 236-238, 240 ГПК України, суд
ВИРІШИВ:
1. Позовну заяву ОСОБА_1 від 07.07.2023 (вх.1805/23 від 10.07.2023) - задовольнити частково.
2. Стягнути з Державного підприємства «Регіональні електричні мережі» (ідентифікаційний номер 32402870, місцезнаходження: вул. Кирилівська, 85, м. Київ, 04080) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) оплату за час простою підприємства не з вини працівників під час воєнного стану за період з 14.03.2022 по 22.03.2022 у розмірі 5 039,58грн (п'ять тисяч тридцять дев'ять гривень 58 коп.) та суму середнього заробітку за період затримки повного розрахунку у розмірі 5 000,00грн (п'ять тисяч гривень) з утриманням із цієї суми установлених законодавством податків та зборів.
3. В іншій частині позову - відмовити.
4. Стягнути з ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь Державного бюджету України судовий збір у розмірі 3 032,53грн (три тисячі тридцять дві гривні 53коп).
5. Стягнути з Державного підприємства «Регіональні електричні мережі» (ідентифікаційний номер 32402870, місцезнаходження: вул. Кирилівська, 85, м. Київ, 04080) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 2 759,00грн (дві тисячі сімсот п'ятдесят дев'ять гривень).
6. Накази видати після набрання рішенням законнох сили.
Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення до Північного апеляційного господарського суду у порядку, визначеному ст. 257 ГПК України.
Суддя О.С. Янюк
Повний текст рішення виготовлений та підписаний 13.12.2023.
Станом на 13.12.2023 рішення законної сили не набрало.