Номер провадження: 22-ц/813/3469/23
Справа № 501/670/22
Головуючий у першій інстанції Смирнов В. В.
Доповідач Громік Р. Д.
ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12.12.2023 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого - Громіка Р.Д.,
суддів - Драгомерецького М.М., Дришлюка А.І.,
розглянувши у спрощеному порядку без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Державного підприємства «Морський торговельний порт «Чорноморськ» на рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 14 червня 2022 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Морський торговельний порт «Чорноморськ», третя особа - Незалежна профспілка працівників морського торгового порту «Чорноморськ», про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв'язку з невиконанням рішення суду,
ВСТАНОВИВ:
1. ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог.
До Іллічівського міського суду Одеської області звернулася ОСОБА_1 з позовом до ДП «МТП «Чорноморськ» про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв'язку з невиконанням рішення суду.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 01 грудня 2020 року задоволено в повному обсязі позов ОСОБА_1 до ДП «МТП «Чорноморськ» допущено до негайного виконання судове рішення в частині поновлення позивача на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми платежу за один місяць.
Постановою Одеського апеляційного суду від 07 липня 2021 року вказане рішення Іллічівського міського суду Одеської області залишено без змін.
17 листопада 2021 рок на підставі наказу відповідача про поновлення №383 позивача поновлено на роботі. Відповідачем не забезпечено негайного виконання рішення суду. Невиконання рішення суду є підставою для притягнення відповідача до відповідальності шляхом стягнення на користь позивача середнього заробітку за цей період.
Тому позивач звернувся до суду першої інстанції та просив: стягнути з ДП «МТП «Чорноморськ» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу починаючи з 03 квітня 2019 року по 01 грудня 2020 року в сумі 74 000,00 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції.
Рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 14 червня 2022 року позовну заяву ОСОБА_1 до ДП «Морський торговельний порт «Чорноморськ», третя особа - Незалежна профспілка працівників морського торгового порту «Чорноморськ», про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв'язку з невиконанням рішення суду задоволено. Стягнено з ДП «МТП «Чорноморськ» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу починаючи з 03 квітня 2019 року по 01 грудня 2020 року в сумі 74 000,00 грн. Стягнено з ДП «МТП «Чорноморськ» на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 992,40 грн.
Короткий зміст та доводи апеляційної скарги.
В апеляційній скарзі ДП «МТП «Чорноморськ»» просить скасувати оскаржуване судове рішення та постановити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права.
Апеляційна скарга вмотивована тим, що судом першої інстанції помилково в оскаржуваному судовому рішенні зазначено, що відповідач направляв заяву про розгляд даної справи за їх відсутності, оскільки відповідачем така заява не направлялась, більше того, скаржник вважає, що розгляд даної справи без відповідача обмежило його право брати участь у судових засіданнях.
Крім того скаржник вважає, що судом першої інстанції під час ухвалення оскаржуваного судового рішення не враховано, що позивачем пропущено 3-х місячний строк для звернення до суду з відповідним позовом, а саме ст. 233 КЗпП України. Так, середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі працівника не входить до структури заробітної плати, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника, отже строк пред'явлення до суду позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі обмежується трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатись про порушення свого права. Позивача поновлено на посаді наказом від 17 листопада 2021 року, проте з даним позовом позивач звернувся до суду лише 11 лютого 2022 року, тобто через 1 рік та майже 2 місяці із моменту ухвалення оскаржуваного рішення.
Суд першої інстанції під час ухвалення оскаржуваного судового рішення не перевірив розрахунок позовних вимог за період нібито вимушеного прогулу і зазначив в резолютивній частині оскаржуваного рішення суму середнього заробітку та час вимушеного прогулу, які не відповідають змісту позовної заяви та не підтверджені жодними доказами.
Порядок розгляду апеляційної скарги.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Вказані особливості встановлюються у ст. 369 ЦПК України, а саме відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України йдеться про те, що апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Ціна позову у вказаній цивільній справі становить менш ніж сто розмірів прожиткових мінімумів для працездатних осіб, а таким чином, апеляційна скарга розглядається без повідомлення учасників справи.
З врахуванням тривалої недостатньої кількості суддів в Одеському апеляційному суді (з 2013 року кількість суддів в цивільній палаті зменшилася з 48 до 16, які фактично здійснюють судочинство), щодо яких здійснюється автоматизований розподіл справ (без урахування суддів, які хворіють, перебувають у відрядженні, знаходяться у відпустці), що створює надмірне навантаження та виключає можливість розгляду справи в строки, передбачені національним законодавством, судом апеляційної інстанції було здійснено розгляд справи з врахуванням поточного навантаження, яке обумовило збільшення строку розгляду справи по незалежним від суду причинам.
Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Повне судове рішення виготовлене 12 грудня 2023 року.
2. МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція апеляційного суду
Заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції скасуванню з ухваленням нового рішення.
Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права
У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до ч. 1 п. 2 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно із ч. 1 п. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом першої інстанції правильно встановлено, що рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 01 грудня 2020 року задоволено позов ОСОБА_1 до ДП «МТП «Чорноморськ» про визнання наказів незаконними та їх скасування, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу (а.с.6-12).
Постановою Одеського апеляційного суду від 07 липня 2021 року вказане рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 01 грудня 2020 року залишено без змін (а.с.13-19).
Згідно наказу №383 від 17 листопада 2021 року ДП «МТП «Чорноморськ» на підставі рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 01 грудня 2020 року по справі №501/695/19 ОСОБА_1 поновлено на посаді докера-механізатора третього класу 4 терміналу ДП «МТП «Чорноморськ» (а.с.20).
Конституція України, трудове та цивільне законодавство закріплює обов'язок кожного неухильно додержуватися положень Конституції України та законів України, добросовісно здійснювати свої права та обов'язки, встановлює юридичну відповідальність за їх невиконання та передбачає заходи примусового виконання цивільних обов'язків, які виникають, зокрема, безпосередньо з актів законодавства, рішення суду або договору, у разі їх невиконання боржником добровільно (стаття 68 Конституції України, статті 11, 14 ЦК України, Закону України «Про виконавче провадження»).
У той же час, частина перша статті 235 КЗпП України передбачає, що в разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, прийняте органом, який розглядав трудовий спір, підлягає негайному виконанню (частина сьома стаття 235 КЗпП України).
Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивостей обов'язковості, і підлягає виконанню не з моменту набрання ним законної сили, а негайно із часу його оголошення в судовому засіданні.
У пункті 34 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз'яснено, що належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі слід вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов'язків.
Таким чином, аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що законодавець передбачає обов'язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення працівника на роботі, і цей обов'язок полягає в тому, що у роботодавця обов'язок видати наказ про поновлення працівника на роботі виникає відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде дане рішення суду оскаржуватися.
Такого висновку дійшов Верховний Суд у стаді колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у цивільній справі №760/9521/15-ц.
Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом (частина друга статті 18 ЦПК України ).
Статтею 236 КЗпП України встановлено, що в разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
Рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника, вважається виконаним, коли власником або уповноваженим ним органом видано наказ (розпорядження) про допуск до роботи і фактично допущено до роботи такого працівника.
Таким чином, законодавець передбачає обов'язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення на роботі працівника в разі його незаконного звільнення. Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно підлягає виконанню не з часу набрання ним законної сили, що передбачено для переважної більшості судових рішень, а негайно з часу його оголошення в судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист життєво важливих прав та інтересів громадян і держави.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Ця відповідальність не поставлена в залежність від дій чи ініціативи працівника.
Наведене узгоджується з висновками Верховного Суду викладеними в постановах від 21 квітня 2021 року у справі №461/1303/19, від 30 квітня 2020 року у справі №260/1424/18.
Крім того, законодавством України не передбачено обов'язку із зверненням працівника до роботодавця із заявою про поновлення його на роботі, оскільки судове рішення про поновлення позивача на роботі мало виконуватися негайно без прив'язки до вчинення будь-яких дій з боку позивача.
Наведене свідчить, що відповідачем не забезпечено негайного виконання рішення суду. Невиконання рішення суду є підставою для притягнення відповідача до відповідальності шляхом стягнення на користь позивача середнього заробітку за цей період.
Середній заробіток працівника згідно з ч. 1 ст. 27 Закону України «Про оплату праці» визначається за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100.
Відповідно до абз. 3 пункту 2 Порядку №100 у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Абзацом першим пункту 8 Порядку №100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Враховуючи наведене вище, суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення позову.
За змістом ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Судом першої інстанції зазначено, що оскільки позовні вимоги повністю задоволені, то судовий збір має бути покладений на відповідача.
Проте, колегія суддів не може повністю погодитися із такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони не відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи, виходячи з наступного.
У процесуальному законодавстві діє принцип «jura novit curia» («суд знає закони»), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus). Активна роль суду в цивільному процесі проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі і застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з'ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Таким чином, при вирішенні спору суд в межах своїх процесуальних функціональних повноважень та в межах позовних вимог встановлює зміст (правову природу, права та обов'язки ін.) правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин, та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин. Законодавець указує саме на «норму права», що є значно конкретизованим, аніж закон. Більше того, з огляду на положення ЦПК України така функціональність суду носить імперативний характер. Підсумок такої процесуальної діяльності суду знаходять своє відображення в судовому рішенні, зокрема у його мотивувальній й резолютивній частинах.
Отже, обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу jura novit curia.
Так, відповідно до змісту позовної заяви, а саме наведених обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, зазначених доказів, що підтверджують вказані обставини, зазначених нормам права, наведених розрахунків та вказаних періодів вбачається, що фактично предметом спору є стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення його на роботі, а саме за період з 01 грудня 2020 року (дата ухвалення рішення про поновлення на роботі) по 17 листопада 2021 року (дата наказу про поновлення позивача на роботі) у розмірі 44400,00 грн.
Проте, позивач в прохальній частині позовної заяви помилково просить стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу починаючи з 03 квітня 2019 року по 01 грудня 2020 року у сумі 74 000,00 грн.
Про помилку допущену позивачем в прохальній частині позовної заяви свідчить також той факт, що рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 01 грудня 2020 року уже стягнено з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу починаючи з 03 квітня 2019 року по 01 грудня 2020 року в сумі 74000,00 грн.
В резолютивній частині оскаржуваного судового рішення судом першої інстанції зазначено що позовну заяву ОСОБА_1 до ДП «Морський торговельний порт «Чорноморськ», третя особа - Незалежна профспілка працівників морського торгового порту «Чорноморськ», про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв'язку з невиконанням рішення суду задоволено.
Проте в другому абзаці резолютивній частини вказаного рішення суд першої інстанції стягує середній заробіток за час вимушеного прогулу починаючи з 03 квітня 2019 року по 01 грудня 2020 року в сумі 74 000,00 грн.
Таким чином колегія суддів констатує, що суд першої інстанції неправильно визначив характер спірних правовідносин та дійшов помилкових висновків щодо стягнення з відповідача на користь позивача саме середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а не стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення позивача на роботі, що фактично є предметом спору.
Щодо доводів апеляційного скарги, що під час ухвалення оскаржуваного судового рішення не враховано, що позивачем пропущено 3-х місячний строк для звернення до суду з відповідним позовом, а саме ст. 233 КЗпП України. Середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі працівника не входить до структури заробітної плати, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника, отже строк пред1явлення до суду позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі обмежується трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатись про порушення свого права. Позивача поновлено на посаді наказом від 17 листопада 2021 року, проте з даним позовом позивач звернувся до суду лише 11 лютого 2022 року, тобто через 1 рік та майже 2 місяці із моменту ухвалення оскаржуваного рішення, колегія суддів зазначає наступне.
Так, фактично предметом позову у цій справі є вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі.
Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Згідно з частиною другою статті 129 Конституції України обов'язковість судового рішення є однією з основних засад судочинства.
Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд (стаття 1291 Конституції України).
Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника підлягає негайному виконанню (стаття 235 КЗпП України, стаття 430 ЦПК України).
Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивостей здійснення і підлягає виконанню не з часу набрання ним законної сили, що передбачено для переважної більшості судових рішень, а негайно, з часу його оголошення в судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист життєво важливих прав та інтересів громадян і держави.
Належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі необхідно вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов'язків (аналогічний висновок зазначений у постанові Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 501/4019/21-ц, провадження № 61-9103св22).
Аналіз правових норм, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, дає підстави для висновку про те, що законодавець передбачає обов'язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення на роботі працівника в разі його незаконного звільнення. Цей обов'язок полягає у тому, що роботодавець зобов'язаний видати наказ про поновлення працівника на роботі відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде це рішення суду оскаржуватися.
Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом (частина друга статті 14 ЦПК України).
Згідно зі статтею 65 Закону України «Про виконавче провадження» рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника виконується невідкладно в порядку, визначеному статтею 63 цього Закону. Рішення вважається виконаним боржником з дня видання відповідно до законодавства про працю наказу або розпорядження про поновлення стягувача на роботі та внесення відповідного запису до трудової книжки стягувача, після чого виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
У статті 236 КЗпП України встановлено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
Враховуючи лексичне значення (тлумачення) поняття «затримка» як «зволікання», затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі необхідно вважати невидання власником (уповноваженим органом) наказу про поновлення працівника на роботі без поважних причин, негайно, після проголошення судового рішення. У разі невиконання цього обов'язку добровільно рішення суду підлягає виконанню у примусовому порядку.
Зазначена правова позиція сформульована у постанові Верховного Суду України від 01 липня 2015 року у справі №6-435цс15, у постанові Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі №243/2748/16-ц. Підстав відступити від такого правового висновку щодо застосування норми права у подібних відносинах під час розгляду цієї справи Верховний Суд не встановив.
Отже, для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 КЗпП України суду належить встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення, у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного для після постановлення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період.
Колегією суддів встановлено, що що відповідно до наказу №383 від 17 листопада 2021 року ДП «МТП «Чорноморськ» на підставі рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 01 грудня 2020 року по справі №501/695/19 ОСОБА_1 поновлено на посаді докера-механізатора третього класу 4 терміналу ДП «МТП «Чорноморськ» (а.с.20), що і стало підставою для звернення позивача з позовом у цій справі.
Строки звернення працівника до суду за вирішенням трудового спору визначено статтею 233 КЗпП України (тут і далі - у редакції, чинній на дату звернення із цим позовом до суду).
Згідно з частиною першою статті 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Частиною другою статті 233 КЗпП України визначено виняток із загальних строків для звернення за захистом суб'єктивних трудових прав працівника: у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
У постанові від 08 лютого 2022 року у справі №755/12623/19 (провадження №14-47цс21) Велика Палата Верховного Суду, з'ясовуючи питання про те, чи можна вважати середній заробіток за час вимушеного прогулу складовою заробітної плати та чи поширюється на вимогу про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу положення частини першої статті 233 КЗпП України про тримісячний строк звернення до суду, дійшла таких правових висновків.
Середній заробіток за час вимушеного прогулу за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин.
Спір щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який виник у зв'язку з незаконним звільненням працівника, є трудовим спором, пов'язаним з недотриманням законодавства про працю та про оплату праці.
Аналізуючи зміст частини другої статті 233 КЗпП України, можна зробити висновок, що в разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці працівник має право без обмежень будь-яким строком звернутись до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору та відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, і не залежить від здійснення роботодавцем нарахування таких виплат.
Таким чином, у постанові від 08 лютого 2022 року у справі №755/12623/19 (провадження № 14-47цс21) Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладеного у постанові від 10 жовтня 2019 року у справі №369/10046/18 (провадження №61-9664сво19), задля формування єдиної судової практики щодо застосування частини другої статті 233 КЗпП України, оскільки середній заробіток за час вимушеного прогулу є, по суті, неотриманою заробітною платою за невиконання трудової функції не з вини працівника, на яку поширюються норми законодавства про оплату праці.
У Рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 у справі за конституційним зверненням громадянки ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 КЗпП України, статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» зазначено, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
У пункті 2.1 мотивувальної частини вказаного Рішення Конституційний Суд України розкрив сутність вимог працівника до роботодавця, зазначених у частині другій статті 233 КЗпП України, строк звернення до суду з якими не обмежується будь-яким строком.
Конституційний Суд України дійшов висновку, що під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
Однією з таких гарантій Конституційний Суд України визнав оплату за час простою, який мав місце не з вини працівника.
До вимушеного прогулу прирівнюється затримка роботодавцем виконання рішення про поновлення на роботі (стаття 236 КЗпП України).
Середній заробіток за своїм змістом також є державною гарантією, право на отримання якої виникає у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин.
Отже, право на заробітну плату не обмежується будь-яким строком щодо судового захисту і такий висновок прямо випливає з указаної норми.
Позовні вимоги ОСОБА_1 стосуються стягнення належної йому заробітної плати, яка відповідно до статті 233 КЗпП України не обмежуються будь-яким строком звернення до суду.
На виконання положень ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі та застосуванні норм права до спірних правовідносин колегією суддів враховано висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постанові Верховного Суду від 21 червня 2023 року у справі №191/1119/22.
Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає, що наявні підстави для задоволення позовної заяви ОСОБА_1 до ДП «Морський торговельний порт «Чорноморськ», третя особа - Незалежна профспілка працівників морського торгового порту «Чорноморськ», про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення його на роботі.
Так, в рішення Іллічівського міського суд Одеської області від 01 грудня 2020 року у цивільній справі №501/695/19 за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства морський торговельний порт «Чорноморськ» (третя особа незалежна профспілка працівників морського торгового порту «Чорноморськ») про визнання наказів незаконними та їх скасування, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, що залишене без змін постановою Одеського апеляційного суду від 07 липня 2021 року, зазначено наступне:
«Так відповідно до бухгалтерських довідок ДП «МТП «Чорноморськ»» за Формою 2 (а.с.93), середній заробіток позивача за час вимушеного прогулу складає: Лютий 2019р. з/п - 4672,11 грн., Березень 2019р. з/п - 2728,03грн. Середньомісячна заробітна плата складає: (4672,11 + 2728,03) : 2 = 3700,07 грн. В лютому було 22 робочі зміни, в березні було 18 робочих змін, загальна кількість р/з. складає 40 р/з.
Середня кількість робочих змін складає: 40 : 2 = 20р/з.
Середньоденний заробіток працівника складає: 3700,07: 20 = 185 грн.
Кількість часу вимушеного прогулу з 03.04.2019р. по 01.12.2020р. складає: 20 х 19 + 20 = 400 р/з.
Середній заробіток за час вимушеного прогулу з 03.04.2019р. по 01.12.2020р. складає: 400 р/з х 185 грн. = 74000,00 грн.».
Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно середня кількість робочих змін складає: 40 : 2 = 20р/з.
Середньоденний заробіток працівника складає: 3700,07: 20 = 185 грн.
Кількість часу затримки виконання рішення про поновлення позивача на роботі з 01 грудня 2020 року по 17 листопада 2021 року складає: 20 х 11 + 12 = 240 р/з.
Середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення позивача на роботі з 01 грудня 2020 року по 17 листопада 2021 року складає: 240 р/з х 185 грн. = 44 400,00 грн.
Таким чином, колегія суддів вважає, що наявні підстави для стягнення з відповідача користь позивача середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення позивача на роботі починаючи з 01 грудня 2020 року по 17 листопада 2021 року у розмірі 44400,00 грн в розмірі 44 400,00 грн.
Також, колегія суддів погоджується з доводами скаржника що судом першої інстанції помилково в оскаржуваному судовому рішенні зазначено, що відповідач направляв заяву про розгляд даної справи за їх відсутності, оскільки така заява відсутня в матеріалах справи.
Крім того судова колегія вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року. Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.
Таким чином, судова колегія дійшла висновку, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, не довів обставини, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, судом першої інстанції порушено норми процесуального права, висновки районного суду не відповідають обставинам справи, у зв'язку з чим є підстави для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення.
Розподіл судових витрат.
Згідно із ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення чи ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З матеріалів справи вбачається, що за подання позовної заяви позивачем сплачено судовий збір у розмірі 992,40 грн, що підтверджується квитанцією №52 від 10 лютого 2022 року (а.с.1). За подання апеляційної скарги скаржником сплачено судовий збір у розмірі 1488,60 грн, що підтверджується платіжним доручення №906 від 11 липня 2022 року (а.с.74.).
Позов задоволено частково на суму в розмір 44400,00 грн, що становить 60% (44400,00*100/74000,00) від загальної ціни позову, а отже, з відповідача на користь позивача необхідно стягнути судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 595,44 гривень.
Апеляційну скаргу задоволено частково на суму в розмір 29600,00 грн (74000,00 - 44400,00 грн), що становить 40% (29600,00*100/74000,00) від загальної ціни позову, а отже, з позивача на користь відповідача необхідно стягнути судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 595,44 гривень.
Порядок оскарження постанови суду апеляційної інстанції.
У зв'язку з тим, що ціна позову в даній справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа згідно п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України є малозначною і в силу вимог п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України ухвалене по ній апеляційним судом судове рішення не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. п. а) - г) п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Державного підприємства «Морський торговельний порт «Чорноморськ» задовольнити частково.
Рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 14 червня 2022 року скасувати.
Постановити у справі нове судове рішення.
Позов ОСОБА_1 до Державного підприємства «Морський торговельний порт «Чорноморськ», третя особа - Незалежна профспілка працівників морського торгового порту «Чорноморськ», про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення ОСОБА_1 на роботі задовольнити частково.
Стягнути з Державного підприємства «Морський торговельний порт «Чорноморськ» (місце реєстрації: вул. Праці, 6, м. Чорноморськ, Одеська область, 68001; код ЄДРПОУ 0001125672) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення ОСОБА_1 на роботі починаючи з 01 грудня 2020 року по 17 листопада 2021 року у розмірі 44400,00 грн в розмірі 44 400,00 грн (сорок чотири тисячі чотириста гривень 00 копійок).
Стягнути з Державного підприємства «Морський торговельний порт «Чорноморськ» (місце реєстрації: вул. Праці, 6, м. Чорноморськ, Одеська область, 68001; код ЄДРПОУ 0001125672) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) суму судового збору за подання позовної заяви в розмірі 595,44 грн (п'ятсот дев'яносто п'ять гривень 44 копійки).
Стягнути з ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Державного підприємства «Морський торговельний порт «Чорноморськ» (місце реєстрації: вул. Праці, 6, м. Чорноморськ, Одеська область, 68001; код ЄДРПОУ 0001125672) суму судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 595,44 грн (п'ятсот дев'яносто п'ять гривень 44 копійки).
Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Повний текст судового рішення складено 12 грудня 2023 року.
Головуючий Р.Д. Громік
Судді: М.М. Драгомерецький
А.І. Дришлюк