13.12.23
22-ц/812/1323/23
МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Справа № 489/5136/23
Провадження № 22-ц/812/1323/23
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 грудня 2023 року Миколаївський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах :
головуючого - Темнікової В.І.,
суддів - Крамаренко Т.В., Тищук Н.О.,
із секретарем судового засідання - Горенко Ю.В.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Ленінського районного суду м. Миколаєва від 07 листопада 2023 року, постановлену під головуванням судді Кокорєва В.В., в приміщенні того ж суду, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Миколаївгаз» про стягнення належних звільненому працівникові сум, середнього заробітку за час затримки розрахунку, -
ВСТАНОВИВ:
У вересні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Миколаївгаз» про стягнення належних звільненому працівникові сум, середнього заробітку за час затримки розрахунку.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 вказував, що відповідно до рішення Наглядової ради Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Миколаївгаз», яке оформлене п. 2 протоколу № 25/05-2022 від 25.05.2022 p., його з 01.07.2022 р. було обрано до складу Правління Товариства на посаду Директора технічного. Пунктом 4 Протоколу від 25.05.2022 р. було затверджено умови укладених з членами Правління Товариства контрактів.
24 червня 2022 року між ним та Товариством було укладено Контракт із додатком до нього. Контрактом були обумовлені суттєві умови трудової угоди: строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін, умови матеріального забезпечення та організації праці, умови розірвання договору, в тому числі дострокового.
Наказом Товариства № 1071-ос від 14.08.2023 p., на підставі рішення Наглядової ради Товариства, яке оформлене протоколом, його 14.08.2023 р. звільнено з Товариства за п. 5 ст. 41 КЗпП України, тобто розірвано трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу у випадку припинення повноважень посадових (п. 1 наказу). Пунктом 2 вказаного наказу передбачено нарахування та виплата вихідної допомоги у розмірі 6 середньомісячних заробітних плат відповідно до ст. 44 КЗпП України, а п. 3 наказу передбачено нарахування та виплата компенсації невикористаної відпустки за 46 календарних дні.
На час звільнення нараховано до виплати 3613965,19грн про що, відповідно до вимог ст. 116 КЗпП України його повідомив роботодавець письмово, вручивши розрахунковий листок за серпень 2023 р. У виданому розрахунковому листі значились загальна сума нарахувань, а також сума заборгованості.
У загальну суму нарахувань (4567339,35 грн), як вказано у розрахунковому листі та відповідає дійсним обставинам справи увійшли: 4023125,58 грн вихідної допомоги; 473558,50 грн компенсації за невикористану відпустку; 70655,27 грн окладу.
З відрахуванням 890631,17 грн воєнного збору та НДФЛ, а також з урахуванням виплат (авансу та погашення боргів 62742,99 грн і 159854,50 грн відповідно), борг на кінець розрахункового періоду склав 3613965,19 грн. Зазначена сума підлягала виплаті повністю, так як обрахована з урахуванням утриманих сум податків і зборів.
Натомість, в день звільнення розрахунок не проведено. 30 серпня 2023 року йому частково виплачено 1263792,71 грн. Однак, на теперішній час всі належні суми вихідної допомоги, компенсації за невикористану відпустку, заробітної плати не виплачені, чим порушуються права передбачені ст. 43 Конституції України, ст. 83, 116 КЗпП та ст. 21, 24 ЗУ «Про оплату праці», що є підставою звернення до суду відповідно до вимог ст. ст. 124, 129-1 Конституції України, п. 2 ч. 1 ст. 221 КЗпП України, ст. ст. 2, 4 11ДК України. Заборгованість відповідача складає 2350172,48 грн (3613965,19 грн - 1263792,71 грн). Вона визначена з врахуванням утриманих податків і зборів, та у відповідності з вказаними положеннями закону підлягає стягненню в судовому порядку.
Посилаючись на положення ст. 117 КЗпП України, п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" від 24.12.1999 р. № 13, п. 32 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів" від 06 листопада 1992 року, підпункту л. п. 1, пунктів 2, 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ№ 100 від 08 лютого 1995 року, рішення Конституційний Суд України від 22 лютого 2012 р. №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень ст. 233 КЗпП, постанови Верховного Суду України від 4 лютого 2015 р. у справі № 3-2гс15, просить стягнути з акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Миколаївгаз» 2350172,48 грн (заборгованість, яка утворилась в результаті невиплати на момент звільнення) та суму середнього заробітку за весь час затримки розрахунку.
06 листопада 2023 року від позивача ОСОБА_1 надійшла заява про зміну предмету позову, в якій зазначено, що отримавши відзив відповідача із копіями документів, які додані до відзиву, користуючись правами наданими ст. 43, 49, 189 ЦПК України, не змінюючи по суті позовні вимоги щодо стягнення належних та не виплачених на момент звільнення працівнику сум, в тому числі вихідної допомоги (ст. 44 КЗпП України та компенсації за невикористану відпустку ст. 116 КЗпП України), а також середнього заробітку за час затримки розрахунку, вважає за необхідне уточнити позовні вимоги та доповнити новою вимогою.
Обґрунтовуючи заяву про зміну предмету позову, посилається на те, що з доказів у справі та пояснень відповідача у відзиві вбачається, що після звільнення його з роботи, не провівши розрахунок, відповідач зменшив належні до виплати йому суми до 1647870,44 грн. Це відбулося за рахунок зменшення розміру вихідної допомоги та компенсації відпустки відповідно до 1260212,61 грн, та до 317002,56 грн внаслідок того, що товариством із розрахунків середнього заробітку була виключена премія, яка виплачена під час роботи.
До відзиву відповідачем було надано копію наказу AT «ОГС «Миколаївгаз» від 24.08.2023 р. № 1137-ос про перерахунок вихідної допомоги та компенсації невикористаних відпусток згідно наказу про звільнення ОСОБА_1 № 1071 -ос від 14.08.2023 р. В наказі зазначено обов'язок головного бухгалтера товариства здійснити перерахунок вихідної допомоги та компенсації невикористаних відпусток із посиланням на протокол засідання Наглядової ради AT «ОГС «Миколаївгаз» № 3/23 від 21.08.2023 р.
З мотивування відповідача та посилань викладених в оскаржуваному Наказі вбачається, що рішення наглядової Ради від 12.05.2023 p. № 12/05-2023 про виплату премії ніби не набуло чинності, та було скасовано рішенням тієї ж наглядової Ради відповідача від 21.08.2023 р. № 3/23.
При чому, в оскаржуваному наказі, відповідач не навів належного правового обґрунтування, та не надав доказів правомірності перерахування та зменшення сум, які були нараховані до виплати на час звільнення, зокрема щодо неврахування нарахованої та виплаченої премії за 4 місяця 2023 р. відповідно до наказу № 17.05.2023 р. № 653-ос. Видача наказу фактично мотивована лише локальним актом наглядової ради AT «ОГС «Миколаївгаз», а саме рішенням, яке оформлено від 21.08.2023 р, № 3/23.
Вважає, що наказ від 24.08.2023 р. № 1137-ос на підставі якого було зменшено до витати сума вихідної допомоги та сума компенсації за невикористану відпустку є незаконним, оскільки прийнятий із порушенням вимог діючого законодавства України, та порушує його права.
Проаналізувавши положення ст. ст. 44, 116 КЗпП України, ст. 24 Закону України «Про відпустки», підпунктів а, л п.1, пунктів 2, 8, аб. 3 п. 3 розділу III Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ № 100 від 08 лютого 1995 року, посилається на те, що відповідач не надав належних, достовірних та допустимих доказів відсутності підстав нарахування та виплати премії (нараховувалась та виплачувалась за наказом AT «ОГС «Миколаївгаз» від 17.05.2023р. № 653- ос) та відповідно неможливості врахування її розміру, як передбачено абзацом 3 пункту 3 розділу III Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 08.02.1995 р. № 100, під час обчислення середньої заробітної плати з метою визначення розміру належних від підприємства звільненому працівнику сум вихідної допомоги та компенсації за невикористану відпустку у розмірах зазначених у наданих підприємством на момент звільнення повідомленні.
Не надано відповідачем і доказів допущення арифметичних помилок під час обрахування належних звільненому працівнику сум.
Посилання відповідача в наказі на певні корпоративні рішення (рішення наглядової ради підприємства) є безпідставним, оскільки ці акти були прийняті лише 21.08.2023 p., тобто після його звільнення, а виплата всіх належних сум мала відбутись за ст. 116 КЗпП України 14.08.2023 р. (в день звільнення).
Премія була виплачена під час роботи. Суми виплачених мені премій в установленому порядку відображені в податковому обліку, як підприємства, так і працівника. Із зазначених сум утримані суми податку на доходи фізичних осіб, сплачені встановлені законодавством суми внесків та зборів.
Отже, сума спірної премії повинна включатися в середній заробіток для визначення вихідної допомоги, та відповідно враховуватися при визначенні компенсації за невикористану відпустку.
Більше того, скасування корпоративного рішення наглядової Ради відповідача від 12.05.2023, яке оформлено протоколом № 12/05-2023 відповідно до рішення тієї ж ради від 23.08.2023 р. № 3/23 взагалі не є підставою для неврахування сум премії, які були нараховані та виплачені йому за підсумками роботи у 2023 р. відповідно до наказу від 17.05.2023 р. № 653-ос.
Суми премії за наслідками роботи за перші чотири місяці 2023 року були нараховані та виплачені за наказом підприємства від 17.05.2023 р. № 653-ос (саме він регулює питання виплати сум премій в трудових правовідносинах), який вичерпав свою дію, так само і вичерпало свою дію рішення наглядової ради підприємства від 12.05.2023 р. № 12/05- 2023, так як ці локальні акти вже були реалізовані (суми премії були нараховані та виплачені). Тому, скасування рішення наглядової ради від 12,05.2023 р. № 12/05-2023 р. ніяким чином не впливає на обставини наявності нарахування та виплати йому певних сум премії та можливості їх врахування для обчислення середньої заробітної плати відповідно до вимог розділу III Порядку обчислення середньої заробітної плати.
Крім того, ні статут AT «ОГС «Миколаївгаз», ні Положення про Наглядову раду підприємства, ні положення ст. 71 ЗУ «Про акціонерні товариства» не містить повноважень наглядової ради про скасування раніше прийнятих ними рішень. Наведені відповідачем мотиви не погодження зі своїм же рішенням наглядової ради від 12.05.2023 р. № 12/05-2023, яке діяло на час звільнення є лише припущеннями, які також будь-яким чином не впливають на розмір вже проведених на час звільнення нарахувань.
Рішення наглядової ради від 12.05.2023 р., яке оформлено протоколом № 12/05-2023 не визнано недійсним, а було скасоване відповідачем лише 21.08.2023 p., тобто вказане рішення діяло з 12.05.2023 р. до 21.08.2023 р. Відповідно з урахуванням вимог ст. 44, 116 КЗпП, на момент його звільнення, а саме на 14.08.2023 р. рішення наглядової ради від 12.05.2023р. діяло. Таким чином, у відповідача були відсутні підстави для не включення сум нарахованих та виплачених премій під час обрахування сум вихідної допомоги та компенсації за невикористану відпустку працівнику на момент звільнення.
Також у рішенні наглядової ради, яке оформлено протоколом засідання Наглядової ради №3/23 від 21.08.2023 р. йдеться лише про скасування свого рішення, а не зобов'язання голови правління проведення перерахунку його допомоги та компенсації невикористаних відпусток. Рішенням ради на керівництво товариства не покладалося жодного обов'язку щодо проведення дій по невиплаті або перерахунку належних до виплати при звільненні сум. Це також доводить те, що наказ голови товариства є немотивованим та незаконним.
Вважає, що в нього існує гарантоване законодавством право на отримання розрахунку в порядку та розмірах, визначених законом (Конституцією України, КЗпП України, вказаною Постановою №100), яке не може бути звуженим або зміненим наказами, в тому числі наказом голови правління товариства.
Таким чином, оскаржений наказ AT «ОГС «Миколаївгаз» від 24.08.2023 р. № 1137-ос щодо неврахування сум нарахованої та виплаченої премії в розмірі 1242 240 грн під час обчислення сум вихідної допомоги та компенсації за невикористану відпустку суперечать вимогам ст. ст. 44, 116 КЗпП, ст. 21 ЗУ «Про оплату праці», положенням п. 1, 2, 3 Порядку обрахування середньої заробітної плати (в редакції, яка діяла станом на 14.08.2023 p.). У зв'язку з чим, є підстави для визнання його незаконним в судовому порядку.
Оскільки оскаржуваний наказ було прийнято 24.08.2023 р. та про його існування позивач дізнався лише в жовтні 2023 p., отримавши відзив на свій позов, вважає, що строк для оскарження наказу не сплинув.
Одночасно, надає до суду, розрахунок середньоденного заробітку відповідно до п. 3, 5, 8 Порядку № 100 розмір якого є необхідним для зазначення розміру середнього заробітку за весь час затримки по день тактичного розрахунку, який має бути стягнутий із відповідача відповідно до - 117 КЗпП України, його розмір складає 31187,02 грн.
Враховуючи викладене, просив визнати незаконним наказ акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Миколаївгаз» від 24.08.2023 р. №1137-ос про перерахунок вихідної допомоги та компенсації невикористаних відпусток згідно наказу про звільнення ОСОБА_1 № 1071- ос від 14.08.2023р., стягнути з акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Миколаївгаз» 2350172,48 грн належних йому сум до виплати при звільненні, що обраховані з врахуванням утриманих податків і зборів, а також середній заробіток за весь час затримки розрахунку виходячи з середньоденної заробітної плати у розмірі 31187,02 грн. та судові витрати по справі.
Ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 07 листопада 2023 року відмовлено у прийнятті до розгляду заяви ОСОБА_1 про зміну предмету позову у справі №489/5136/23 від 03.11.2023.
Відмовляючи у прийнятті заяви суд першої інстанції вважав, що заявляючи нову позовну вимогу про визнання незаконним наказу Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Миколаївгаз» від 24.08.2023 №1137-ос про перерахунок вихідної допомоги та компенсації невикористаних відпусток згідно наказу про звільнення ОСОБА_1 №1071-ос від 14.08.2023, позивач просить одночасно змінити і предмет і підставу позову.
Предмет позову змінюється додавання до вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, нової вимоги про визнання незаконним наказу про перерахунок вихідної допомоги та компенсації невикористаних відпусток.
В первісному позові позивач обґрунтовував вимогу про стягнення середнього розрахунку при звільненні наявністю невиплаченої заробітної плати та не проведенням повного розрахунку при звільненні.
Підставами визнання наказу незаконним позивач зазначає його необґрунтованість та видання з перевищенням повноважень. Також позивач посилається на те, що суми премій, які відповідно до наказу не підлягають врахуванню були нараховані і виплачені.
Наказ, який позивач просить визнати незаконним прийнятий до звернення позивача до суду і міг бути отриманий позивачем в порядку забезпечення доказів до пред'явлення позову.
Одночасна зміна і предмету і підстав позову призведе до надання відповідачу нового строку для подання відзиву на фактично новий позов.
На підставі викладеного, суд дійшов висновку про необхідність відмови у прийнятті до розгляду заяви ОСОБА_1 про зміну предмету позову у справі №489/5136/23 від 03.11.2023.
Не погодившись із вказаним судовим рішенням, позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій вважає ухвалу суду про відмову у прийнятті до розгляду заяви про зміну предмету позову від 03.11.2023р. такою, що винесена із порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, ч. 2 ст. 19 Конституції України, ч. 3 ст. 49, 189, 196 ЦПК України, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, тому підлягає скасуванню відповідно до п. 1-4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України.
В апеляційній скарзі зазначає, що позов містив дві позовні вимоги, а саме: стягнення невиплачених на момент звільнення сум в розмірі 2 350 172, 48 грн. та суму середнього заробітку за весь час затримки розрахунку. Провадження у справі відкрито у спрощеному провадженні за ухвалою суду від 12.09.2023 р.
Ухвалою суду від 17.10.2023 року прийнято рішення розглядати справу за правилами загального провадження.
Надаючи до суду відзив у справі, відповідач мотивував свої заперечення в тому числі і тим, що наказом товариства від 24.08.2023 р. № 1137-ос визначено здійснити перерахунок вихідної допомоги та компенсації невикористаних відпусток (мається на увазі зменшити) згідно наказу про звільнення ОСОБА_1 № 1071-ос від 14.08.2023 р. Також, до суду було надано копію наказу від 24.08.2023 р. № 1137-ос, якого не було в наявності у позивача, як на момент звільнення, так і на момент відкриття провадження у справі.
Вважає, що право на отримання належних від підприємства сум під час звільнення порушено, в тому числі і наказом від 24.08.2023 р. № 1137-ос, який був прийнятий після припинення трудових відносин із позивачем, позовні вимоги були доповнені вимогою про визнання незаконним наказу від 24.08.2023 р. № 1137-ос. В заяві про зміну підстав позову було конкретизовано також вимогу щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та викладено мотивування (заперечення) із наказом відповідача.
Таким чином, вказує, що не змінював підстави і предмет позову, а виклав додатково одну нову вимогу, при цьому інші вимоги і підстави позову не змінювались позивачем. Зазначена вимога об'єктивно пов'язана із предметом спору (визначенням розміру сум, які підлягають виплаті позивачу) і сама по собі не носить відокремленого характеру від предмету спору, який би дозволив її розгляд в окремому від первісного спору провадженні. Мотиви, які наведені в якості обґрунтування додаткової (нової вимоги) фактично є запереченнями проти доводів відповідача, які викладені у відповіді на позов і все одно мають бути розглянуті судом в процесі розгляду справи навіть без врахування додаткової вимоги.
Проаналізувавши положення ст. ст. 13, 49, 189, ч. 1 ст. 196, п.3 ч.2 ст.197 ЦПК України, правових висновків, викладених в постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17, від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15, Верховного Суду у постанові від 13 березня 2018 року в справі № 916/1764/17, у постанові від 22.07.2021 у справі № 910/18389/20 та від 17 серпня 2021 року у справі № 910/19210/15, апелянт зазначає, що заява про зміну предмета позову була подана до закінчення підготовчого засідання, у якій позовні вимоги, як у первісній позовній заяві, так і в заяві про зміну предмету позову, обґрунтовані необхідністю захисту, порушеного права на отримання належного розрахунку під час звільнення та направлені на відновлення цих прав. У даній заяві ним були конкретизовані обставини, якими він обґрунтовує свої вимоги (зокрема щодо розміру середнього заробітку та розміру нарахувань вихідної допомоги і компенсації за невикористану відпустку), при цьому зазначені у первісному позові обставини, якими мотивовано позов, не були змінені.
Отже, судом першої інстанції вірно встановлено, що позивачем у вказаній заяві змінено (доповнено) предмет позову. Разом із тим, підстави позову не зазнали змін.
На думку апелянта, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про одночасну зміну позивачем як підстав, так і предмету позову, повернувши заяву позивачеві, чим порушив вимоги ч. 3 ст. 49 ЦПК України.
Від АТ «ОГС «Миколаївгаз» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач повністю не згоден з позицією викладеною у ній, вважає, що в задоволені апеляційної скарги має бути відмовлено. Оскаржувану ухвалу суду першої інстанції вважає мотивованою, законною і обґрунтованою.
Зазначає, що скаржник звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення суми невиплаченої при звільненні, а також середнього заробітку за весь час затримки розрахунку. Таким чином, предметом позову були дві позовні вимоги, - стягнення невиплачених на момент звільнення сум та суму середнього заробітку за весь час затримки розрахунку. У позові скаржником наведене відповідне обґрунтування позовних вимог (підстави позову), саме з урахуванням заявленого предмету.
В подальшому скаржник надав суду заяву про зміну предмету позову, в якій до раніш заявлених майнових позовних вимог додав ще одну немайнову - визнати незаконним наказ акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Миколаївгаз» від 24.08.2023 р. № 1137-ос про перерахунок вихідної допомоги та компенсації невикористаних відпусток згідно наказу про звільнення ОСОБА_1 № 1071- ос від 14.08.2023 р.
При цьому, у заяві про зміну предмету позову скаржник змінює і підстави позову звужуючи їх до обґрунтування необхідності задоволення нової немайнової вимоги - скасування наказу №1137-ос та залишаючи без обґрунтування (підстав позову) первинні майнові вимоги наведені у позові.
Посилався на необхідності врахування правових позицій, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року у справі № 369/10789/14, від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15, Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 01 листопада 2021 року у справі № 405/3360/17, Верховного Суду від 12 січня 2022 року у справі № 234/11607/20, від 15 жовтня 2020 року у справі № 922/2575/19, від 31 травня 2023 року у справі № 916/1029/22, від 22.07.2021 у справі № 910/18389/20 та від 10.11.2021 у справі № 916/1988/20».
Наведені в зазначених постановах висновки повністю спростовують обґрунтування скаржника, викладені у апеляційній скарзі, адже як зазначалося вище, у заяві про зміну предмету позову скаржник змінює і предмет, шляхом доповнення новою немайновою вимогою, і підстави позову, звужуючи їх до обґрунтування необхідності задоволення нової немайнової вимоги не обґрунтовуючи первинні майнові вимоги наведені у позові. Тому висновок суду першої інстанції про необхідність відмови у прийнятті такої заяви є мотивованими, а ухвала Ленінського районного суду м. Миколаєва від 07.11.2023 р. - законною і обґрунтованою.
Відповідно до частини 2 статті 369 ЦПК України, апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини 1 статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно частини 13 статті 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Про розгляд справи апеляційним судом сторони повідомлені належним чином.
Переглянувши справу за наявними в ній доказами та перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно зі ст. 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. А у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні ( ст.263 ЦПК України).
Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин ( ст. 264 ЦПК України).
Перевіряючи правильність висновків суду щодо відмови у прийнятті до розгляду заяви позивача про зміну предмету позову, апеляційний суд виходить з наступного.
Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина третя статті 13 ЦПК України).
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 49 ЦПК України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.
За частиною третьою статті 49 ЦПК України до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви.
Відповідно до 1 ст. 196 ЦПК України для виконання завдання підготовчого провадження в кожній судовій справі, яка розглядається за правилами загального позовного провадження, проводиться підготовче засідання.
Завданнями підготовчого провадження згідно ст. 189 ЦПК України є: остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу; з'ясування заперечень проти позовних вимог; визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів; вирішення відводів; визначення порядку розгляду справи; вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті.
Підготовче провадження починається відкриттям провадження у справі і закінчується закриттям підготовчого засідання.
Підготовче засідання є формою підготовчого провадження, яка полягає у вчиненні судом та учасниками судового процесу відповідних процесуальних дій.
У підготовчому засіданні суд у разі необхідності заслуховує уточнення позовних вимог та заперечень проти них та розглядає відповідні заяви (пункт З частини другої статті 197 ЦПК України).
Виходячи з загальних положень ЦПК України, підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Правові підстави позову - це зазначена у позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.
Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів; предмет позову - це матеріальний зміст позовних вимог позивача, який проявляється в матеріально-правовій заінтересованості - отримати певне матеріальне благо.
Отже зміна предмета позову означає зміну матеріальної вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається, оскільки у разі одночасної зміни предмета та підстав позову фактично виникає нова матеріально-правова вимога позивача, яка обґрунтовується іншими обставинами, що за своєю суттю є новим позовом.
Не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права.
Особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Предмет позову кореспондується із способами захисту права, які визначені, зокрема у статті 16 Цивільного кодексу України, а відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, що може полягати в обранні позивачем іншого/інших, на відміну від первісно обраного/них способу/способів захисту порушеного права, в межах спірних правовідносин.
Необхідність у зміні предмету позову може виникати тоді, коли початкові вимоги позивача не будуть забезпечувати чи не в повній мірі забезпечать позивачу захист його порушених прав та інтересів.
Зміна предмету позову можлива, зокрема у такі способи: 1) заміна одних позовних вимог іншими; 2) доповнення позовних вимог новими; 3) вилучення деяких із позовних вимог; 4) пред'явлення цих вимог іншому відповідачу в межах спірних правовідносин.
При цьому збільшити або зменшити розмір позовних вимог можна лише тоді, коли вони виражені у певному цифровому еквіваленті, наприклад, у грошовому розмірі. Доповнення позовних вимог новими відбувається шляхом зміни предмету позову, а не через збільшення розміру позовних вимог.
Як вбачається предметом спору у цій справі у первісній редакції позовної заяви були позовні вимоги про стягнення з акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Миколаївгаз»:
1) 2350172,48 грн (заборгованість, яка утворилась в результаті невиплати на момент звільнення) та
2) суми середнього заробітку за весь час затримки розрахунку.
12 вересня 2023р. було відкрито провадження у справі, розгляд справи визначено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи.
17 жовтня 2023 ухвалою суду визначено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання на 07 листопада 2023р.
06 листопада 2023 року до закінчення місцевим судом підготовчого судового засідання у справі позивач подав до суду заяву про зміну предмета позову, в якій просив:
1) визнати незаконним наказ акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Миколаївгаз» від 24.08.2023 р. №1137-ос про перерахунок вихідної допомоги та компенсації невикористаних відпусток згідно наказу про звільнення ОСОБА_1 № 1071- ос від 14.08.2023р.,
2) стягнути з акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Миколаївгаз» 2350172,48 грн належних йому сум до виплати при звільненні, що обраховані з врахуванням утриманих податків і зборів, а також
3) середній заробіток за весь час затримки розрахунку виходячи з середньоденної заробітної плати у розмірі 31187,02 грн. та судові витрати по справі.
Отже, із зазначеного вбачається, що позивач доповнив позовні вимоги новою вимогою та конкретизував одну із уже заявлених вимог, тобто змінив предмет позову.
Проте, відмовляючи у прийнятті заяви до розгляду, суд вважав, що позивач одночасно змінив і предмет, і підстави позову, оскільки підставами для визнання наказу незаконним позивач зазначив його необґрунтованість, видання з перевищенням повноважень, а також те, що суми премій, які відповідно до наказу не підлягають врахуванню, були нараховані та виплачені, а в первісному позові позивач обґрунтовував вимогу про стягнення середнього розрахунку при звільненні наявністю невиплаченої заробітної плати та не проведенням повного розрахунку при звільненні.
Згідно ч. 5 ст. 12 ЦПК України суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.
Водночас, визначені наведеними нормами 49 ЦПК України права, що належать тільки позивачу, певним чином визначають диспозитивність цивільного процесу. Принцип диспозитивності у цивільному процесі означає, що процесуальні правовідносини виникають, змінюються і припиняються за ініціативи безпосередніх учасників спірних матеріальних правовідносин, які мають можливість за допомогою суду розпоряджатися процесуальними правами і спірним матеріальним правом.
Відмовляючи у прийнятті заяви про зміну предмету позову, суд першої інстанції не врахував те, що подавши до суду зазначену заяву, позивач визначив такі свої процесуальні дії саме як зміну предмету позову, що відповідає принципу диспозитивності у цивільному процесі, закріпленому у статті 13 ЦПК України.
Не врахував суд також відмінності між такими поняттями як «предмет спору» та «предмет позову». Зокрема, предметом позову є безпосередньо матеріально-правова вимога позивача до відповідача, щодо якої особа звертається до суду за захистом своїх прав чи інтересів, а предметом спору є об'єкт спірних правовідносини, матеріально-правовий об'єкт, з приводу якого виник правовий конфлікт між позивачем і відповідачем.
Предметом спору, тобто об'єктом спірних правовідносин у даній справі є необхідність захисту, порушеного права на отримання належного розрахунку під час звільнення та направлена на відновлення цих прав.
Як вбачається зі змісту заяви про зміну предмета позову, позивач виклав додатково одну нову вимогу, при цьому інші вимоги і підстави позову не змінювались позивачем. Зазначена вимога об'єктивно пов'язана із предметом спору (визначенням розміру сум, які підлягають виплаті позивачу виходячи в тому числі із правильного визначення середньоденного заробітку, який в свою чергу залежить від того, чи підлягає премія, яка виплачена під час роботи, включенню до розрахунків середньоденного заробітку) і сама по собі не носить відокремленого характеру від предмету спору. Мотиви, які наведені в якості обґрунтування додаткової (нової вимоги) фактично є запереченнями проти доводів відповідача, які викладені у відповіді на первісний позов і підлягали б розгляду судом в процесі розгляду справи навіть без врахування додаткової вимоги.
У даній заяві позивачем фактично були конкретизовані обставини, якими він обґрунтовує свої вимоги (зокрема щодо розміру середнього заробітку та розміру нарахувань вихідної допомоги і компенсації за невикористану відпустку), при цьому зазначені у первісному позові обставини, якими мотивовано позов, не були змінені, тобто позивач доповнив позов новими обставинами у відповідній частині при збереженні в ньому первісних обставин.
Отже, як вбачається, первісні основні підстави позову позивач залишив незмінними та лише доповнив їх новими обставинами, що є безпосередньо пов'язаними з основними підставами позову, оскільки ці обставини, а саме: визначення середньоденного заробітку та суми невиплаченої при звільненні заборгованості є складовими вимог про стягнення заборгованості при звільненні та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Таким чином, судом першої інстанції вірно встановлено, що позивачем у вказаній заяві змінено (доповнено) предмет позову. Разом із тим, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про одночасну зміну позивачем і підстав позову.
Враховуючи наведене вище, а також зміст раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, колегія суддів розцінює заяву позивача як зміну предмета позову (яка полягає у доповненні вимог, з якими позивач звернувся до відповідача) та доповнення позову новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин, що свідчить про те, що фактично позивачем не було змінено підстави позову.
Суд зазначеним обставинам належної правової оцінки не надав та помилково дійшов висновку, що заявляючи нову позовну вимогу про визнання незаконним наказу Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Миколаївгаз» від 24.08.2023 №1137-ос про перерахунок вихідної допомоги та компенсації невикористаних відпусток згідно наказу про звільнення ОСОБА_1 №1071-ос від 14.08.2023, позивач просить одночасно змінити і предмет і підставу позову.
При цьому, колегія суддів зауважує, що застосування судом правових норм й вчинення дій, що мають юридичне значення, повинно відбуватись із урахуванням обставин конкретної справи та забезпеченням ефективного захисту прав, свобод та законних інтересів. Формальний підхід суду до здійснення своїх повноважень вже на стадії звернення особи до суду може призвести до порушення права на справедливий судовий розгляд.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.
Згідно п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Так, у рішенні від 08.12.2016 року у справі "ТОВ "ФРІДА" проти України" (заява №24003/07) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням. Проте встановлені обмеження не повинні обмежувати доступ, наданий особам, у такий спосіб або такою мірою, що підриватимуть саму суть цього права. Крім того, обмеження буде несумісним із пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року, якщо воно не переслідує законну мету, та у разі відсутності розумного пропорційного співвідношення між застосованими засобами та метою, якої прагнуть досягти (рішення від 17.01.2012 року у справі "Станев проти Болгарії" (Stanev v. Bulgaria), заява №36760/06).
У рішенні від 13.01.2000 року у справі "Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії" та у рішенні від 28.10.1998 у справі "Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії" Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнано порушенням п. 1 ст. 6 Конвенції.
Відтак, згідно з практикою ЄСПЛ, реалізуючи положення Конвенції, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише формальний, але й фактичний. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви (скарги) або скарги є порушенням права на справедливий судовий захист.
Отже, суд повинен реалізовувати своє основне завдання, а саме справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення спорів на засадах верховенства права з метою ефективного забезпечення кожному права на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
З огляду на викладене колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для відмови у прийнятті до розгляду заяви позивача про зміну предмету позову.
Посилання відповідача у відзиві на апеляційну скаргу на необхідність застосування зазначених у ньому постанов Верховного Суду є неприйнятними з огляду на те, що такі постанови прийнято Верховним Судом хоча й за подібного правового регулювання, але за інших встановлених обставин, і за інших поданих сторонами й оцінених судами доказів, у залежності від яких (обставин і доказів) прийнято відповідне судове рішення.
За такого, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що ухвала суду першої інстанції не ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин, що мають значення для справи, доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції, у зв'язку з чим апеляційна скарга підлягає задоволенню.
Відповідно до п. 4 ст. 379 ЦПК України порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали, є підставою для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, не врахувавши положень вищезазначених процесуальних норм, відмовив у прийнятті до розгляду заяви позивача про зміну предмету позову без достатніх на те правових підстав, у зв'язку з чим апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала суду - скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 379, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Ленінського районного суду м. Миколаєва від 07 листопада 2023 року скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили негайно з дня її прийняття, але може бути оскаржена протягом 30 днів з дня складення її повного тексту до Верховного Суду у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.
Головуючий
Судді
Повний текст постанови складено 13 грудня 2023 року