Дата документу 05.12.2023 Справа № 336/10040/21
ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
ЄУН 336/10040/21 Головуючий у І інстанції: Боєв Є.С.
Провадження № 22-ц/807/1742/23 Суддя-доповідач: Поляков О.З.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 грудня 2023 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:
головуючого: Полякова О.З.,
суддів: Кухаря С.В.,
Крилової О.В.,
секретар: Бєлова А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Шевченко Анастасії Віталіївни на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 19 червня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення коштів,-
ВСТАНОВИЛА:
У грудні 2021 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення коштів.
В обґрунтування позову зазначав, що 02.11.2015 між сторонами укладений договір позики, за умовами якого ОСОБА_2 передав, а ОСОБА_1 прийняв у позику грошові кошти в сумі 22000 доларів США, про що ОСОБА_1 склав розписку про отримання грошових коштів у вказаній сумі.
Оскільки розписка не містить строку повернення позики, 03.07.2021 позивач направив на адресу ОСОБА_1 вимогу від 01.07.2021 про повернення позики на підставі абз. 2 ч. 1 ст. 1049 ЦК України.
02.09.2021 позивач направив вказану вимогу повторно.
Однак позику ОСОБА_1 не повернув.
Посилаючись на означені обставини, ОСОБА_2 просив суд стягнути з ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 22000 доларів США у гривневому еквіваленті за курсом Національного банку України станом на день постановлення судового рішення.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 19 червня 2023 року позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі 804509,20 грн 6004,53 грн витрат зі сплати судового збору.
Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням, ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Шевченко А.В. подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, неповне з'ясування обставин справи, просить скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 19 червня 2023 року та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що суд першої інстанції неправильно встановив обставини справи, адже зі змісту розписки не вбачається отримання відповідачем від позивача грошових коштів саме у борг, хоч вона і називається «розписка про отримання позики», адже та не містить суттєвих умов договору, таких як: строк та умови повернення коштів та зобов'язання відповідача їх повернути. За твердженням скаржника, в розписці відсутня інформація про грошову одиницю коштів. Підтверджуючи написання самої розписки, скаржник заперечує отримання зазначених у ній коштів.
Крім того, скаржник вказує на суперечність позовної заяви, в якій зазначено про направлення йому вимоги про повернення позики, разом з тим, як у позові ОСОБА_2 зазначив про нездійснення заходів досудового врегулювання спору. Заперечує отримання вимоги про повернення боргу, разом з тим, стверджує про відсутність у ній інформації про те, яким чином ОСОБА_1 необхідно повертати борг.
Також ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Шевченко А.В. стверджує, що на початку 2015 року він узяв у борг грошові кошти у ОСОБА_3 , який мав боргові зобов'язання перед ОСОБА_2 , після чого вони втрьох домовились, що ОСОБА_1 буде винен грошові кошти ОСОБА_2 , однак той ніколи не давав грошей ОСОБА_1 . Крім того, за твердженням скаржника, він вже віддав частину коштів позивачеві без жодних підтверджень, адже сторони мали дружні стосунки між собою.
Відзиву на апеляційну скаргу не надходило.
05 грудня 2023 року до апеляційного суду надійшло клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Шевченко А.В. про відкладення судового засідання у зв'язку з із зайнятістю адвоката в іншому судовому засіданні.
Розглянувши зазначене клопотання, судова колегія дійшла висновку про відмову у його задоволенні у зв'язку з необґрунтованістю з огляду на таке.
Відповідно до ст. 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 7 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року у справі №361/8331/18.
Крім того, апеляційний суд не приймав рішення про виклик осіб, які беруть участь у справі для надання пояснень, і такої необхідності колегія суддів не вбачає, отже підстави для розгляду справи з обов'язковою участю сторін відсутні.
Колегія суддів зауважує, що судове засідання, призначене на 31 жовтня 2023 року відкладено за клопотанням представника ОСОБА_1 - адвоката Шевченко А.В. у зв'язку з її зайнятістю в іншому провадження на підставі її заяви від 31 жовтня 2023 року (а.с. 145).
Апеляційний суд підкреслює, що жодне з клопотань адвоката Шевченко А.В. не підтверджено жодними доказами її участі в іншому провадженні, таких як: судова повістка, ордер чи, хоча б, роздруківка із сайту Судової влади.
Положеннями частини першої статті 372 ЦПК України не передбачено підстав безумовного відкладення розгляду справи судом апеляційної інстанції за наявності клопотання сторони про це.
З урахуванням викладеного, не встановивши поважності причини відкладення судового засідання, оскільки представник скаржника реалізував своє право на викладення відповідних аргументів та, зважаючи на межі розгляду справи в суді апеляційної інстанції (стаття 367 ЦПК України), оскільки сторони повідомлені про дату, час та місце розгляду справи відповідно до вимог чинного законодавства (а.с. 153, 154), судова колегія дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутності учасників справи.
Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну слід залишити без задоволення з огляду на таке.
За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
У частинах першій, другій та п'ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення відповідає повною мірою.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Ч. 1 ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з ч. 2 ст. 545 ЦК України якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає.
Відповідно до частини першої статті 626 цього Кодексу договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно з ч. 1 ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Частинами першою-другою статті 631 ЦПК України встановлено, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення, якщо інше не визначено законом або договором.
Згідно з абз. 2 ч. 1 ст. 1049 ЦК України, якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до частини першої статті 638 ЦК договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до частини першої-другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Згідно частини першої статті 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (частини перша та друга статті 1046 ЦК України).
В цивільному законодавстві передбачена презумпція відплатності договору (частина 5 статті 626 ЦК України). У частині першій статті 1048 ЦК України закріплено загальне правило про відплатність договору позики, за яким позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Тобто у частині першій статті 1048 ЦК України передбачена презумпція відплатності договору позики, яка діє за умови, якщо безоплатність договору позики прямо не встановлена нормою закону або конкретним договором.
Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (частини перша та друга статті 1047 ЦК України).
Тлумачення статей 1046 та 1047 ЦК України свідчить, що по своїй суті розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
Відповідно до ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Частинами першою, шостою статті 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 80 ЦПК України).
Так, суд першої інстанції встановив та підтверджено матеріалами справи, що 02 листопада 2015 року ОСОБА_4 склав розписку, якою засвідчив факт отримання від ОСОБА_5 в якості позики 22000 доларів США в день складання цієї розписки.
Формулювання розписки «отримання в якості позики» засвідчує, що розпискою оформлений саме договір позики. Зміст розписки містить усі необхідні умови вказаного виду договорів: дату укладення, конкретну суму отриманих відповідачем грошових коштів, валюту зобов'язання.
Розпискою не встановлений строк повернення позики.
Позивач двічі (03.07.2021 та 02.09.2021) направляв відповідачу вимогу від 01.07.2021 про повернення позики, що підтверджується описами вкладення в цінний лист, фіскальними чеками та накладними (а.с. 7-10).
На теперішній час позика не повернута.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не встановив наявності між сторонами правовідносин за договорами позики, дійсність такого договору та його достовірності, адже твердження позивача не підтверджені належними доказами спростовуються матеріалами справи, оскільки в ній міститься копія розписки ОСОБА_1 від 02 листопада 2015 року на суму 22000 доларів США із зазначенням паспортних даних позичальника (а.с. 6), засвідчена належним чином, оригінал якої знаходиться у позивача.
Твердження ОСОБА_1 про те, що він не отримував коштів у позику, є суперечливими, адже сам скаржник зазначав про повернення позивачеві частини коштів, що тільки підтверджує існування між сторонами грошових зобов'язань.
Посилання ОСОБА_1 на показання свідка ОСОБА_3 не можуть бути належним доказом підтвердження слів скаржника про те, що він не отримував від ОСОБА_2 коштів у борг, адже ОСОБА_3 підтвердив наявність боргових зобов'язань між сторонами, натомість він не був безпосереднім свідком складання відповідачем розписки про отримання коштів у позику, тобто, його показання не стосуються безпосередньо предмету розгляду цієї справи.
Колегія суддів зауважує, що скаржник не спростував доказів, наданих позивачем на підтвердження його вимог, доводи апеляційної скарги є суперечливимита такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути взяті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду в їх оцінці. Зокрема,
Апеляційний суд перевірив доводи апелянта та дійшов висновку, що вони є безпідставними, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
При цьому, колегія суддів враховує усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30).
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (справа "Проніна проти України", № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).
Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).
Вагомих, достовірних та достатніх доводів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, апеляційна скарга не містить. Доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання обґрунтованості висновків суду першої інстанції, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про те, що, розглядаючи заяву про ухвалення додаткового рішення, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно з вимогами ст. 76-78, 81, 89, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим, апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Шевченко А.В. слід залишити без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 19 червня 2023 року- без змін.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів, -
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Шевченко Анастасії Віталіївни - залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 19 червня 2023 рокув цій справі - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повна постанова складена 13 грудня 2023 року.
Головуючий:
Судді: