ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Провадження № 22-ц/803/9561/23 Справа № 209/1958/15 Суддя у 1-й інстанції - Говоруха В.О. Суддя у 2-й інстанції - Єлізаренко І. А.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 грудня 2023 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого судді Єлізаренко І.А.
суддів Красвітної Т.П., Свистунової О.В.
за участю секретаря Попенко Ю.К.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 21 вересня 2023 року у справі за поданням державного виконавця Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Кам'янське Кам'янського району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визначення частки зі спільного майна подружжя, заінтересовані особи ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором купівлі- продажу,-
ВСТАНОВИЛА:
У вересні 2018 року державний виконавець Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Кам'янське Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області звернувся до суду із поданням про визначення частки зі спільного майна подружжя, заінтересовані особи ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .
В обґрунтування подання, яке уточнювалося в ході судового розгляду справи, державний виконавець Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Кам'янське Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області посилався на те, що на примусовому виконанні у відділі державної виконавчої служби перебуває виконавчий лист про стягнення із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованості за договором купівлі-продажу в розмірі 110940 грн. (виконавче провадження №49573240). В добровільному та примусовому порядку рішення суду не виконується. Відсутність майна, коштів, належних боржнику, робить неможливим виконання рішення суду, яке набрало законної сили та є обов'язковим до виконання на всій території України. Згідно ухвали Дніпровського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області у справі №209/1958/15 від 10 березня 2016 року боржнику тимчасово встановлено обмеження у праві виїзду за межі України, надіслане повідомлення про вчинення кримінального правопорушення відповідно до ч. 1 ст. 382 КК України. Під час виконання вказаного рішення суду з'ясовано, що боржник ОСОБА_1 з 01 грудня 2001 року перебуває у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_3 та в період шлюбу ними було придбане майно, що є спільною сумісною власністю подружжя, а саме: квартира АДРЕСА_1 , загальною площею 41,1 кв.м., житловою 27,9 кв.м., загальна вартість даної квартири за договором складає 12502 грн. та будинок АДРЕСА_2 , згідно договору купівлі-продажу від 24 березня 2006 року серії ВСО №965487, загальною площею 42,0 кв.м., житловою площею 34,2 кв.м., загальна вартість даного будинку за даним договором складає 13900 грн. На підставі викладеного державний виконавець просив визнати квартиру АДРЕСА_1 та будинок АДРЕСА_2 , спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , що належить їм на праві спільної сумісної власності у рівних частках та визначити 1/2 частку боржника ОСОБА_1 , із вказаного спільного майна подружжя, а саме: квартири АДРЕСА_1 та будинку АДРЕСА_2 , з метою звернення на нього стягнення в рамках зведеного виконавчого провадження №49573240 (т.1 а.с.63-70).
Ухвалою Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 31 жовтня 2018 року у цій справі №209/1958/15 задоволено подання державного виконавця Дніпровського відділу державної виконавчої служби м. Кам'янське Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області про визначення частки зі спільного майна подружжя, заінтересовані особи ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 . Визнано квартиру за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 41,1 кв.м., житловою 27,9 кв.м., та будинок за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 42,0 кв.м., житловою площею 34,2 кв.м., спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , що належить їм на праві спільної сумісної власності у рівних частках. Визначено, що частка ОСОБА_1 у спільній сумісній власності з ОСОБА_3 , у спільному майні подружжя, на яке може бути звернуто стягнення в рамках зведеного виконавчого провадження № 49573240, становить 1/2 частку квартири за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 41,1 кв.м., житловою 27,9 кв.м., та будинку за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 42,0 кв.м., житловою площею 34,2 кв.м. (т.1 а.с.107-112).
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 24 вересня 2019 року у цій справі №209/1958/15 апеляційну скаргу ОСОБА_3 , ОСОБА_1 задоволено частково. Ухвалу Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 31 жовтня 2018 року - скасовано, справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду (т.1 а.с.210-213).
Ухвалою Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 21 вересня 2023 року задоволено подання державного виконавця Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Кам'янське Кам'янського району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визначення частки зі спільного майна подружжя. Визнано квартиру за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 41,1 кв.м., житловою 27,9 кв.м., та будинок за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 42,0 кв.м., житловою площею 34,2 кв.м., спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , що належить їм на праві спільної сумісної власності у рівних частках. Визначено, що частка ОСОБА_1 у спільній сумісній власності з ОСОБА_3 , у спільному майні подружжя, на яке може бути звернуто стягнення в рамках виконавчого провадження № 49573240, становить 1/2 частку квартири за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 41,1 кв.м., житловою 27,9 кв.м., та будинку за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 42,0 кв.м., житловою площею 34,2 кв.м.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить ухвалу суду від 21 вересня 2023 року скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення з наступних підстав.
Відповідно до ст.ст.12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд переглядає справу за наявними і ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з ч. 1 ст. 5 Закону України “Про виконавче провадження” примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України “Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів”.
Статтею 10 Закону встановлено, що заходами примусового виконання рішень є звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 18 вказаного Закону виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Цієї статтею встановлені обов'язки і права виконавців, обов'язковість вимог виконавців. Перелік заходів примусового виконання рішення, передбачений ст. 10 вказаного Закону.
Пунктом 1 частини першої статті 26 Закону встановлено, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Згідно з ч. 6 ст. 48 Закону України “Про виконавче провадження” стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця.
У разі, якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця.
Відповідно до ст. 443 ЦПК України, питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, вирішується судом за поданням державного чи приватного виконавця.
Відповідно до ст. 50 Закону України “Про виконавче провадження” передбачено, що звернення стягнення на об'єкти нерухомого майна, об'єкти незавершеного будівництва, майбутні об'єкти нерухомості здійснюється у разі відсутності в боржника достатніх коштів чи рухомого майна. При цьому в першу чергу звертається стягнення на окрему від будинку земельну ділянку, інше приміщення, що належать боржнику. В останню чергу звертається стягнення на житловий будинок чи квартиру, в якій фактично проживає боржник.
Відповідно до ч. 1 ст. 53 Закону одним із заходів примусового виконання рішень є звернення стягнення на майно боржника, у тому числі, якщо воно перебуває в інших осіб або належить боржникові від інших осіб.
Статтею 355 ЦК України передбачено, що майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.
Разом з тим, право спільної часткової власності регулюється 356-367 ЦК України, яким встановлені: поняття права спільної часткової власності; визначення часток у праві спільної часткової власності; здійснення права спільної часткової власності; розпорядження плодів, продукції та доходів від використання майна, що є у спільній частковій власності, утримання майна, що є у спільній частковій власності ; право співвласника розпорядитися своєю часткою у праві спільної часткової власності; переважне право купівлі частки у праві спільної часткової власності та момент переходу частки до набувача; виділ частки з майна, що є у спільній частковій власності; припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників; звернення стягнення на частку у майні, що є у спільній частковій власності ; поділ майна , що є у спільній частковій власності.
Згідно зі ст. 356 ЦК України право спільної часткової власності є власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності.
Відповідно до ст. 368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною 1 ст. 60 СК України передбачено, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Зазначена презумпція може бути спростована одним із подружжя. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
У разі коли презумпцію права спільної сумісної власності майна подружжя не спростовано за відсутності належних доказів того, що майно придбане за особисті кошти одного з подружжя, таке майно вважається спільною сумісною власністю та підлягає поділу, при цьому частки чоловіка та дружини у майні є рівними.
Звернення стягнення на частку майна, що є у спільній сумісній власності, регулюється ст. ст. 366, 371 ЦК та ст. 73 ЦК України.
Відповідно до ст. 371 ЦК України кредитор співвласника майна, що є у спільній сумісній власності, у разі недостатності у нього іншого майна, на яке може бути звернене стягнення, може пред'явити позов про виділ частки із спільного майна в натурі для звернення стягнення на неї, крім випадків, установлених законом. Виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, для звернення стягнення на неї здійснюється у порядку, встановленому статтею 366 цього Кодексу.
Згідно зі ст. 366 ЦК України кредитор співвласника майна, що є у спільній частковій власності, у разі недостатності у нього іншого майна, на яке може бути звернене стягнення, може пред'явити позов про виділ частки із спільного майна в натурі для звернення стягнення на неї.
Якщо виділ в натурі частки із спільного майна має наслідком зміну його призначення або проти цього заперечують інші співвласники, спір вирішується судом.
У разі неможливості виділу в натурі частки із спільного майна або заперечення інших співвласників проти такого виділу кредитор має право вимагати продажу боржником своєї частки у праві спільної часткової власності з направленням суми виторгу на погашення боргу.
У разі відмови боржника від продажу своєї частки у праві спільної часткової власності або відмови інших співвласників від придбання частки боржника кредитор має право вимагати продажу цієї частки з публічних торгів або переведення на нього прав та обов'язків співвласника-боржника, з проведенням відповідного перерахунку.
Відповідно до ст. 73 СК України за зобов'язаннями одного з подружжя стягнення може бути накладено лише на його особисте майно і на частку у праві спільної сумісної власності подружжя, яка виділена йому в натурі. Стягнення може бути накладено на майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя, якщо судом встановлено, що договір був укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї і те, що було одержане за договором, використано на її потреби.
При вирішенні питання суд враховує, що виділ частки боржника із спільної сумісної власності у межах виконавчого провадження регулюється нормами цивільно-процесуального законодавства.
При розгляді подання державного виконавця в порядку ст. 443 ЦПК України вирішується питання не про виділ частки, що призводить до виділу її в натурі, припинення права спільної часткової власності на майно, а вирішується питання про визначення частки, що не є його поділом чи виділенням частки та не тягне за собою припинення права спільної часткової власності, а такий захід спрямований лише на забезпечення виконання рішення суду.
Постановою Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі №367/6231/16-ц, провадження №14-529цс19 суд зазначив, що частка у праві спільної часткової власності є самостійним об'єктом цивільних прав, яка може бути об'єктом продажу з публічних (електронних) торгів, передачі стягувачу в рахунок погашення боргу, без її виділу в натурі з об'єкта нерухомого майна; у разі виявлення державним виконавцем майна, яким боржник володіє спільно з іншими особами, і частка боржника у якому не визначена, для звернення стягнення на частку боржника державний виконавець звертається до суду з поданням про визначення частки боржника у такому майні.
У справі встановлено, з відомостей Державного реєстру актів цивільного стану вбачається, що 01 грудня 2001 року ОСОБА_1 (дошлюбне прізвище ОСОБА_4 ) зареєструвала шлюб з ОСОБА_3 (т. 1 а.с. 96-98).
Згідно інформаційної довідки з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження нерухомого майна щодо суб'єкта, ОСОБА_3 є власником нерухомого майна:
- квартира за адресою: АДРЕСА_3 , право власності на яку набуто згідно договору купівлі-продажу від 04 серпня 2005 року, серії ВСІ № 741661, зареєстрованого в книзі реєстрації за № 3477, посвідченого приватним нотаріусом Дніпродзержинського міського нотаріального округу Кир'як С.А., загальною площею 41,1 кв.м., житловою 27,9 кв.м., загальна вартість даної квартири за договором складає 12502 грн.;
- будинок за адресою: АДРЕСА_2 , придбаного на підставі договору купівлі-продажу від 24 березня 2006 року серії ВСО № 965487, зареєстрованого в книзі реєстрації за № 388, посвідченого приватним нотаріусом Петриківського районного нотаріального округу Окатою Л.Г., загальною площею 42,0 кв.м., житловою площею 34,2 кв.м., загальна вартість даного будинку за даним договором складає 13900 грн. (т. 1 а.с. 94-100, 170-172).
Заочним рішенням Дніпровського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 11 серпня 2015 року у справі №209/1958/15-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором купівлі- продажу задоволено позовні вимоги ОСОБА_2 . Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором купівлі-продажу в розмірі 110940 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 понесені позивачем судові витрати на сплату судового збору в розмірі 1109 грн. 40 коп. (т.1 а.с.136).
На виконання заочного рішення суду від 11 серпня 2015 року Дніпровським районним судом м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області 17 листопада 2015 року був виданий виконавчий лист №209/1958/15-ц про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором купівлі-продажу в розмірі 110940 грн. (т.1 а.с.10).
07 грудня 2015 року державним виконавцем Дніпровського відділу державної виконавчої служби Дніпродзержинського міського управління юстиції винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 49573240 з примусового виконання виконавчого листа №209/1958/15-ц від 17 листопада 2015 року, виданого Дніпровським районним судом м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором купівлі-продажу в розмірі 110940 грн. (т.1 а.с.11).
Заочним рішенням Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська від 23 травня 2019 у цивільній справі №209/4192/18 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики та стягнення на предмет іпотеки, задоволено ОСОБА_2 . В рахунок погашення частини основного боргу на суму 119 440 грн. звернуто стягнення на предмет іпотеки - нежитлове приміщення (вбудоване-прибудоване приміщення № 40), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 , загальною площею 207,0 кв.м., що належить на праві власності ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , паспорт серія НОМЕР_2 , на підставі Договору купівлі-продажу від 24 січня 2014 року за реєстром № 156, № запису права власності 4386819, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 275168112104 та передано це майно у власність ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 (місце проживанням АДРЕСА_5 ). Визнано право власності за ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 (місце проживанням АДРЕСА_5 ) на предмет іпотеки - нежитлове приміщення (вбудоване-прибудоване приміщення № 40), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 , загальною площею 207,0 кв.м. Стягнуто з ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 (зареєстроване місце проживання АДРЕСА_6 ) на користь ОСОБА_2 РНОКПП НОМЕР_3 (місце проживанням АДРЕСА_5 ) решту суми від основного зобов'язання за Договором позики від 24 січня 2014 року за реєстром № 162 в розмірі 605 964 грн. 85 грн. 85 коп. Стягнуто з ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 (зареєстроване місце проживання АДРЕСА_6 ), на користь ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 (місце проживанням АДРЕСА_5 ), 3000 грн. витрати на правову допомогу, 7254 грн. 05 коп. судового збору за подання позову, 352 грн. 40 40 коп. судового збору за подання заяви про забезпечення позову (т. 2 а.с. 86-92).
Вказаним рішенням суду встановлено, 24 січня 2014 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було досягнуто згоди та укладено наступні договори:
- Договір купівлі-продажу нерухомого майна, а саме: нежитлового приміщення (вбудоване-прибудоване приміщення, що засвідчений приватним нотаріусом Дніпродзержинського міського нотаріального округу Продуган М.А. та зареєстровано в реєстрі за № 156;
- Договір позики грошових коштів на суму 220 560 грн. 00 коп.;
- іпотечний договір, що засвідчений приватним нотаріусом Дніпродзержинського міського нотаріального округу Прожуган М.А. та зареєстровано в реєстрі за № 165.
Відповідно до умов договору, предметом іпотеки є нежитлове приміщення (вбудоване-прибудоване приміщення) АДРЕСА_4 , загальною площею 207,0 кв.м., що належить ОСОБА_1 на підставі права власності зареєстрованого в Державному реєстрі речових прав 24 січня 2014 року, номер запису про право власності 4386819, реєстраційний номер об'єкта нерухомості майна 2751681121104., що передане в іпотеку з метою забезпечення виконання зобов'язань Іпотекодавця щодо повернення боргів, розмір, термін, умови повернення та сплата яких встановлюється Договором купівлі-продажу нерухомого майна, укладеного Сторонами та посвідченого 24 січня 2014 року приватним нотаріусом Дніпродзержинського міського нотаріального округу М.А. Прожуган за реєстровим номером 156, та Договором позики, укладеного Сторонами та посвідченого 24 січня 2014 року приватним нотаріусом Дніпродзержинського міського нотаріального округу М.А. Прожуган за реєстровим номером 162. Предмет іпотеки сторони оцінили в 119 440 грн., відповідно до Звіту про незалежну оцінку оціночної, ринкової вартості майна, виданого 31 жовтня 2013 року ТОВ експертно-консалдінговою фірмою “Рейтінг”.
Іпотечний договір вступив в дію з моменту його нотаріального посвідчення та діє до повного виконання зобов'язань за Договором позики та Договором купівлі-продажу.
Судом встановлено, що відповідач не виконала зобов'язання за Договором позики належним чином та у встановлений строк, а тому суд приходить до висновку про необхідність задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме: нежитлове приміщення (вбудоване-прибудоване приміщення АДРЕСА_7 , загальною площею 207,0 кв.м. та стягнення боргу за договором позики в розмірі 605 964,85 грн., що не покривається предметом іпотеки.
Рішенням Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 10 серпня 2022 року у справі № 207/3327/19 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа без самостійних вимог ОСОБА_2 про визнання права особистої приватної власності на квартиру, було відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_3 (т. 2 а.с. 63-68).
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_3 суд встановив, що на підставі договору купівлі-продажу від 04 серпня 2005 року, посвідченого нотаріусом Дніпродзержинського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Кир'як С.А., зареєстрованого в реєстрі за № 3477, позивач ОСОБА_3 під час перебування у шлюбі з відповідачкою придбав квартиру загальною площею 41,1 кв.м., житловою площею 27,9 кв.м., за адресою: АДРЕСА_3 , що також підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 30 серпня 2005 року № 8183939, виданого Дніпродзержинським бюро технічної інвентаризації.
Суд зазначив, що позивачем ОСОБА_3 не доведено обставини набуття спірного майна за кошти, які належали йому особисто. При цьому суд зазначає, що як вбачається з копій документів, витребуваних судом у приватного нотаріуса Кам'янського міського нотаріального округу Кир'як С.А., а саме з заяви вбачається, що ОСОБА_1 дала згоду своєму чоловіку ОСОБА_3 на купівлю нерухомого майна - квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , за рахунок коштів, належних їм як подружжю на праві спільної сумісної власності (т. 2 а.с. 63-68).
З довідки Дніпровського відділу державної виконавчої служби м. Кам'янське Кам'янського району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 21 вересня 2023 року вбачається, у відділі на примусовому виконанні перебувають виконавчий лист про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором купівлі - продажу в розмірі 110940 грн. (виконавче провадження №49573240) та виконавчий лист по стягненню з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 решти суми від основного зобов'язання за договором позики від 24 січня 2014 року за реєстр № 162 в розмірі 605 964 грн. 85 коп. (виконавче провадження № 60995830) (т.2 а.с.165, 166).
На теперішній час в добровільному та примусовому порядку рішення суду ОСОБА_1 не виконується. Відсутність майна, коштів, належних боржнику ОСОБА_1 , робить неможливим виконання рішення суду, яке набрало законної сили та є обов'язковим до виконання на всій території України (т.2 а.с.165, 166).
Враховуючи, що вжитими державним виконавцем заходами виявити майно боржника для звернення на нього стягнення, чи будь-яких джерел доходів ОСОБА_1 не вдалося, тому є доцільним звернути стягнення на майно, яким боржник володіє спільно з іншими особами.
Посилання ОСОБА_1 на те, що, набувши право власності на предмет іпотеки ОСОБА_2 задовольнив свої вимоги до неї за договором купівлі-продажу нерухомого майна від 24 січня 2014 року і договором позики від 24 січня 2014 року у повному обсязі, є безпідставними, оскільки рішенням Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 23 травня 2019 року за ОСОБА_2 визнано право власності на іпотечне майно за зобов'язанням саме по договору позики від 24 січня 2014 року з встановленням факту існуванням заборгованості в розмірі 605964 грн. 85 коп. за договором позики не покритого вартістю іпотечного майна, в той час як виконавче провадження № 49573240 відкрито на виконання вказаного рішення суду про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості саме за договором купівлі-продажу.
Отже, виходячи з принципу рівності часток подружжя в майні придбаному під час шлюбу суд дійшов обґрунтованого висновку, що спірні квартира та житловий будинок є об'єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , що належить їм на праві спільної сумісної власності у рівних частках. Презумпція спільності права власності на вказане нерухоме майно, зокрема квартиру за адресою: АДРЕСА_3 , була предметом судового розгляду в порядку позовного провадження, за результатами якого у визнанні за ОСОБА_3 права особистої приватної власності на вказану квартиру було відмовлено.
Слід зазначити, згідно зі ст. 349 ЦК України, право власності на майно припиняється в разі його знищення. Водночас, відповідно до частини 1 статті 182 ЦК України, припинення права власності на нерухомі речі підлягає державній реєстрації.
Порядок державної реєстрації припинення права власності на закінчений будівництвом об'єкт чи об'єкт незавершеного будівництва у зв'язку з його знищенням визначений пунктом 75 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінетом Міністрів України від 25 грудня 2015 року №1127 та передбачає внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Твердження ОСОБА_1 про те, що будинок за адресою: АДРЕСА_2 зруйнований з посиланням на акт обстеження житлового будинку та господарських будівель від 2007 року, складеного на замовлення ОСОБА_3 техніком будівельником архітектурно-планувального бюро, не свідчить про припинення права власності на вказане майно та відсутність підстав для визнання його спільним сумісним майном подружжя, так як не надано належних доказів на підтвердження зазначеного - відсутності, чи припинення права власності на це майно (т.1 а.с. 243).
Відповідна експертиза з цього питання у справі не проводилася.
Вирішуючи питання про визначення частки боржника в спільній сумісній власності з метою звернення на неї стягнення в рамках виконавчого провадження судом вірно взято до уваги, що вказане майно не є єдиним житлом його власників ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , виходячи з відомостей про їх місце проживання, зареєстроване в передбаченому законом порядку та його вартість, згідно відомостей з Реєстру прав власності на нерухоме майно, не перевищує розмір боргу, що підлягає примусовому стягненню.
Отже, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення подання державного виконавця Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Кам'янське Кам'янського району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визначення частки зі спільного майна подружжя.
Стосовно доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що справа судом першої інстанції була розглянута у її відсутність та вона не була обізнана про розгляд справи судом, слід зазначити, що судом першої інстанції було постановлено ухвалу від 31 жовтня 2018 року у цій справі, якою задоволено подання державного виконавця, та ОСОБА_1 , ОСОБА_3 подавали апеляційну скаргу на ухвалу суду від 31 жовтня 2018 року, посилаючись, зокрема, і на те, що не були обізнані та не були повідомлені про розгляд справи судом першої інстанції, та апеляційна скарга ОСОБА_1 , ОСОБА_3 постановою Дніпровського апеляційного суду від 24 вересня 2019 року була задоволена частково, ухвала суду від 31 жовтня 2018 року у цій справі була скасована, справа направлена до суду першої інстанції для продовження розгляду. У постанові від 24 вересня 2019 року апеляційний суд підставою скасування ухвали суду першої інстанції від 31 жовтня 2018 року, крім іншого, зазначив про те, що матеріали справи не містять доказів повідомлення ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про виклик у судове засідання (т.1 а.с.210-213).
Під час повторного розгляду справи судом першої інстанції з матеріалів справи вбачається, що справа повторно судом першої інстанції розглядалася тривалий час - 4 роки, суд неодноразово повідомляв ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про неодноразові судові засідання у справі шляхом направлення поштових повідомлень, направлення телефонограм, направлення СМС повідомлень.
Таким чином, враховуючи, що справа судом першої інстанції розглядалася повторно тривалий час після скасування апеляційним судом ухвали суду першої інстанції від 31 жовтня 2018 року та ОСОБА_1 повідомлялася неодноразово судом першої інстанції про розгляд цієї справи доводи апеляційної скарги про необізнаність ОСОБА_1 про повторний розгляд справи судом першої інстанції є безпідставними.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд не перевірив належним чином, чи не оспорюється презумпція спільності права власності подружжя на нерухоме майно є необгрунтованими.
Приведені в апеляційній скарзі інші доводи зводяться до тлумачення діючого законодавства, незгоди з рішенням суду, переоцінки висновків рішення суду та не спростовують правильність рішення суду першої інстанції.
Будь-яких інших доказів, що спростовують правильність рішення суду в апеляційній скарзі не наведено, тому рішення суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
За таких обставин, враховуючи вищевикладене апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, ухвалу Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 21 вересня 2023 року залишити без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 21 вересня 2023 року - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя І.А.Єлізаренко
Судді Т.П.Красвітна
О.В.Свистунова