Справа №760/26131/23
2/760/11091/23
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 листопада 2023 року суддя Солом'янського районного суду м. Києва Шереметьєва Л.А., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс», треті особи: нотаріус Київського міського нотаріального округу Остапенко Євгеній Михайлович, приватний виконавець виконавчого округу Херсонської області Манікін Дмитро Сергійович про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суддя
ВСТАНОВИВ:
Позивач звернулася до суду з позовом і просить визнати таким, що не підлягає виконанню, Виконавчий напис, вчинений 10 червня 2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенком Є.М., зареєстрований в реєстрі за № 131381.
У позовній заяві посилається на те, що звільнена від сплати судового збору на підставі ч. 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів».
Підстави для задоволення клопотання відсутні, виходячи з наступного.
В статті 5 Закону України «Про судовий збір» визначено перелік пільг щодо сплати судового збору.
Системний аналіз зазначеного закону та статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» дає підстави зробити висновок про те, що відсутність у переліку такої категорії, як споживачі, не означає, що вони не звільнені від сплати судового збору, оскільки така пільга встановлена спеціальним законом, який гарантує реалізацію та захист прав споживачів, зокрема частиною третьою статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів».
Відповідно до Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судовий збір» у частині третій статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» слова «державного мита» замінені словами «судового збору».
Отже, при прийнятті Закону України «Про судовий збір» законодавець передбачив можливість застосування Закону України «Про захист прав споживачів» при визначенні пільг певних категорій осіб щодо сплати судового збору.
У Законі України «Про захист прав споживачів» не визначено вичерпного переліку правових відносин, на які поширюється його дія, втім, з урахуванням характеру правовідносин, які ним регулюються, та виходячи з демократичних принципів цивільного судочинства і наявності в цивільних правовідносинах такої слабкої сторони, як фізична особа - споживач, можна зробити висновок, що цим Законом регулюються відносини, які виникають з договорів купівлі-продажу, майнового найму (оренди), надання комунальних послуг, прокату, перевезення, зберігання, доручення, комісії, фінансово-кредитних послуг тощо.
Враховуючи, що Законом України «Про захист прав споживачів» регулюються відносини між споживачами товарів і послуг та продавцями товарів і послуг, а також визначається механізм захисту прав споживачів товарів і послуг, положення Закону України «Про захист прав споживачів» підлягають застосуванню до спірних правовідносин нарівні з іншими актами цивільного законодавства України.
Частиною 3 ст.22 Закону передбачено, що споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, пов'язаними з порушенням їх прав.
Предметом спору сторін є визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.
Закон України «Про захист прав споживачів» регулює відносини споживача з підприємством, установою, організацією чи громадянином-підприємцем, які виготовляють та продають товари, виконують роботи і надають послуги, незалежно від форм власності та організаційних форм підприємництва.
В пункті 1 ст.17 даного Закону надано визначення поняттю «послуга», як діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб. Вказаний спеціальний закон регулює відносини між споживачами товарів (крім харчових продуктів, якщо інше прямо не встановлено цим Законом), робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг.
Відповідно до пункту 22 ст. 1 Закону споживач - це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
Згідно з п. 19 ст. 34 Закону України «Про нотаріат» вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія.
Правовому регулюванню процедури вчинення нотаріусами виконавчих написів присвячена Глава 14 Закону України «Про нотаріат» та Глава 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій.
Згідно статті 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до статті 88 Закону України «Про нотаріат» нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року.
Відтак, вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов'язання боржником.
Враховуючи вищенаведене, на правовідносини, що виникають з приводу визнання виконавчого напису нотаріусу таким, що не підлягає виконанню, норма Закону України «Про захист прав споживачів» не поширюється.
З огляду на це, відсутні підстави для задоволення клопотання і звільнення від сплати судового збору.
Керуючись ст. 136 ЦПК України, суддя
УХВАЛИВ:
У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору відмовити.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя Л.А. Шереметьєва