печерський районний суд міста києва
Справа № 757/38999/23-ц
Категорія 62
ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 грудня 2023 року Печерський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді - Бусик О.Л.
при секретарі судових засідань - Романенко Ю.О.
учасники справи:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Перший український експертний центр»
відповідач - ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в залі суду цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Перший український експертний центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
ВСТАНОВИВ:
04 вересня 2023 року позивач звернувся до суду із позовом про стягнення з відповідача заборгованості за житлово-комунальні послуги у розмірі 15 148,83 грн.
ОСОБА_1 згідно витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно є власником квартир АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 .
Станом на 21 серпня 2023 року за квартирою АДРЕСА_3 існує заборгованість за оплату житлово-комунальних послуг в сумі 6 979,97 грн за період з 01 вересня 2020 року по 21 серпня 2023 року.
Окрім того, станом на 21 серпня 2023 року за квартирою АДРЕСА_2 існує заборгованість за оплату житлово-комунальних послуг в сумі 8168,86 грн за період з 01 вересня 2020 року по 21 серпня 2023 року.
На підставі викладеного, позивач просив про задоволення позову.
Ухвалою судді від 06 вересня 2023 року у справі відкрито провадження та призначено справу до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження з викликом (повідомленням) сторін.
12 грудня 2023 року від представника позивача надійшла заява про розгляд справи без його участі.
Відповідач в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином.
Правом на подання відзиву відповідач не скористався.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Суд виходить з того, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Згідно з частиною 1 статті 174 Цивільного процесуального кодексу України, при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом, що є правом учасників справи. У разі ненадання учасником розгляду заяви по суті справи у встановлений судом або законом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідно до ст. 280 Цивільного процесуального України, суд вважає можливим ухвалити заочне рішення у справі на підставі наявних у ній доказів, оскільки відповідач, належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, не з'явився у судове засідання, про причини неявки не повідомив, не подав відзив і позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР, гарантовано кожній фізичній або юридичній особі право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною.
У листі Верховного Суду України від 25.01.2006 № 1-5/45, визначено критерії оцінювання розумності строку розгляду справи, якими серед іншого є складність справи та поведінка заявника.
Рішеннями ЄСПЛ визначено, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Статтею 6 Конвенції передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
У пункті 26 рішення ЄСПЛ від 15.05.2008 у справі «Надточій проти України» (заява N 7460/03) зазначено, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Згідно ст. 12-2 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 № 389-VIII, 1. В умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. 2. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.
З урахуванням викладеного, ст. ст. 128-131, 223 ЦПК України та з метою уникнення затягування розгляду справи суд вважає, що в матеріалах справи є достатньо даних і доказів для її розгляду по суті за відсутності учасників справи.
Суд, у порядку спрощеного позовного провадження, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступного висновку.
Відповідно до загальних умов виконання зобов'язання, встановлених ст. 526 ЦК України, зобов'язання повинне виконуватись належним чином згідно з умовами договору та вимогами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Недотримання таких вимог призводить до порушення зобов'язань.
Згідно із ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За змістом ч. 1 ст. 901 та ч. 1 ст. 903 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Зобов'язання боржника сплатити певну грошову суму на користь кредитора відповідно до цивільно-правового договору або з інших підстав, визначених законом, є грошовим зобов'язанням.
Суд установив, що ОСОБА_1 згідно витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно є власником квартир АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 .
Зазначений будинок знаходиться на обслуговуванні ТОВ «Перший український експертний центр», яке надає послуги з утримання вказаного будинку та прибудинкової території, нараховує та збирає квартирну плату з мешканців квартир на обслуговування території й збір із власників квартир за відшкодування експлуатаційних витрат з утримання будинку та прибудинкової території.
Пунктом 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено право споживача одержувати своєчасно та належної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством і умовами укладених договорів, при цьому, такому праву прямо відповідає визначений п. 5 ч. 2 ст. 7 цього Закону обов'язок споживача оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Крім того, відповідно до п. 7 Правила користування приміщеннями житлових будинків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 08 жовтня 1992 року № 572, в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24 січня 2006 року № 45 на власника, наймача житлового приміщення, покладено обов'язок сплачувати за спожиті житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Таким чином, згідно із наведеними нормами чинного законодавства споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність договору на надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
Нарахування за послуги з утримання будинку та прибудинкової території проводиться за тарифами, затвердженими розпорядженнями виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 29 грудня 2010 року № 1221 та від 30 квітня 2015 року №442.
Постановою Пленуму Верховного суду України від 30 жовтня 2013 року роз'яснено, що не укладання договору про надання житлово-комунальних послуг у письмовій формі не звільняє боржника від обов'язку оплачувати отримані ним послуги.
Згідно з ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до абз. 3 ч.2 ст.331 ЦК України, якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
За змістом норми ч. 3 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.
При цьому, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Відповідно до положень ст.322 Цивільного кодексу України власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», п. 35 Правил користування приміщеннями житлових будинків і при будинковими територіями, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.1992 року №572, обов'язок по сплаті за обслуговування і ремонт будинку, комунальні та інші послуги покладається на власника, наймача, орендаря житлового приміщення.
Згідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власність зобов'язує (частина 4 цієї статі).
Власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 322 ЦК України).
Згідно п. 10 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» співвласники зобов'язані своєчасно сплачувати за спожиті житлово-комунальні послуги.
Закон України «Про житлово-комунальні послуги» визначає основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки.
Згідно положень частин 2 статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник.
За положеннями вказаного Закону, власником приміщення є фізична або юридична особа, якій належить право володіння, користування та розпорядження приміщенням. У разі спільної власності кількох співвласників рішення щодо управління майном приймається відповідно до закону. Споживачем є фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.
Відповідно до розрахунку заборгованості користувача за особовим рахунком № НОМЕР_1 , що рахується за квартирою АДРЕСА_2 , станом на 21 серпня 2023 року заборгованість відповідача становить 8168,86 грн.
Відповідно до розрахунку заборгованості користувача за особовим рахунком № НОМЕР_2 , що рахується за квартирою АДРЕСА_3 , станом на 21 серпня 2023 року заборгованість відповідача становить 6979,97 грн.
На час розгляду справи судом, відповідачем не надано даних, що свідчать про сплату заборгованості у добровільному порядку, а наданий позивачем розрахунок заборгованості відповідачем не оспорюється.
Враховуючи викладене, оцінюючи всі досліджені судом докази в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за послуги з утримання будинку та прибудинкової території в сумі 15148,83 грн, є обґрунтованими, доведеними, у зв'язку з чим позов підлягає задоволенню.
У зв'язку із задоволенням позову про стягнення боргу зі сплати послуг з утримання будинку та прибудинкової території, судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 2684 грн відповідно до ст. 141 ЦПК України покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст.509, 526, 901, 903 ЦК України, ст. 12, 13, 19, 81, 133, 137, 141, 263-265,267,273,274,280,354,355 ЦПК України, суд, -
ВИРІШИВ:
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Перший український експертний центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити.
Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Перший український експертний центр» заборгованість в сумі 15148 (п'ятнадцять тисяч сто сорок вісім) гривень 83 копійки та витрати по сплаті судового збору в сумі 2 684 грн.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. В такому випадку рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не були вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Апеляційні скарги подаються учасниками справи до Київського апеляційного суду.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Перший український експертний центр» (адреса: вул. Саперне Поле, 14/55, офіс 1004, м. Київ, 01042, код ЄДРПОУ 36844047).
Відповідач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_3 ).
Повний текст судового рішення складено 12 грудня 2023 року.
Суддя О.Л. Бусик