печерський районний суд міста києва
Справа № 758/11082/21-ц
Категорія 17
ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 грудня 2023 року Печерський районний суд міста Києва в складі:
головуючого - судді Ільєвої Т.Г.,
при секретарі - Ємець Д.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку спрощеного провадження цивільну справу 758/11082/21 за позовом Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
ВСТАНОВИВ:
У серпні 2021 року до суду надійшла позовна заява Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
В обгрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_2 звернувся до АТ КБ «ПРИВАТБАНК» з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписав(-ла) Заяву № б/н від 01.11.2018 року.
14.06.2018 року відбулась державна реєстрація та змінено повне та скорочене найменування позивача з ПУБЛІЧНЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» (скорочена назва - ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК») на АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» (скорочена назва - АТ КБ «ПРИВАТБАНК»).
Позивач вказує, що відповідач при підписанні анкети-заяви підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Тарифами», які викладені на банківському сайті, складає між ним та Банком Договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. Витяг з «Умов та правил надання банківських послуг» та Витяг з «Тарифів Банку».
Відповідач ознайомлений із Умовами та правилами надання банківських послуг, що діяли станом на момент підписання анкети-заяви, що підтверджується підписом відповідача у анкеті-заяві, де є відповідні запевнення відповідача щодо ознайомлення та надання документів у письмовому виді.
Відносини між банком та клієнтом, які регулюються Договором можуть вирішуватися як шляхом підписання окремих договорів або додаткових угод до цього Договору, так і шляхом погодження, тобто обміну інформацією по питанням банківського обслуговування з клієнтом через веб-сайт банку.
Відповідно до положень Умов та Правил надання банківських послуг, які розміщені на офіційному сайті позивача АТ КБ «ПРИВАТБАНК», що діяв на підставі Ліцензії НБУ № 22 від 29.07.2009 року, а зараз діє на підставі Ліцензії НБУ № 22 від 05.10.2011 року керуючись законодавством України, публічно пропонує невизначеному колу осіб можливість отримання банківських послуг, для чого публікує «Умови та правила надання банківських послуг», які є публічною офертою, що містять умови та правила надання послуг банком його клієнтам. Таким чином, клієнт отримує доступ до всіх без виключення послуг Банку.
Відтак, заявою відповідача підтверджується той факт, що він був повністю проінформований про умови кредитування в АТ КБ «ПРИВАТБАНК», які були надані йому для ознайомлення в письмовій формі, що також підтверджується копією паспорту споживчого кредиту.
Також, одночасно із вищезазначеним свідченням приєднання до угоди відповідача, дія Договору підтверджується фактом користування відповідачем картковим рахунком та використання кредитних коштів.
Відповідно до виявленого бажання, відповідачу було відкрито кредитний рахунок та встановлено початковий кредитний ліміт у розмірі, що зазначений у довідці про зміну умов кредитування та обслуговування картрахунку.
У подальшому відповідач, ознайомившись із умовами обслуговування кредитних карток та підписавши паспорт споживчого кредиту від 28.05.2019 р., отримав картку типу Преміальна картка Word Elite кредитний ліміт до 400 000 грн.
Так, п. 2.1.1.12.3 Договору в разі несплати Мінімального платежу до останнього календарного числа (включно) місяця, наступного за місяцем, у якому було здійснено трати за рахунок кредитного ліміту, зобов'язання Клієнта вважаються простроченими.
Відповідно Договору сторони узгодили, що в разі затримання Клієнтом сплати частини кредиту та/або процентів, які підлягають сплаті в порядку, передбаченому п. 2.1.1.12.3 . Договору, щонайменше на один календарний місяць. Банк має право вимагати повернення кредиту, строк виплати якого ще не настав, в повному обсязі, відсотки за фактичний строк його користування, в повному обсязі, виконати інші зобов'язання за Договором, в тому числі щодо сплати пені, в повному обсязі.
В редакції Умов та Правил, що почала діяти з 01.03.2019 згідно до п. 2.1.1.2.12. Сторони дійшли згоди, що в разі починаючи з 181-го дня з моменту порушення зобов'язань Кчієнта з погашення кредиту. Клієнт зобов'язується сплатити на користь Банку заборгованість по кредиту, а також проценти від суми неповернутого в строк кредиту, які у відповідності до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України встановлюються за домовленістю Сторін у процентах від простроченої суми заборгованості в розмірі: 74,41%.
У зв'язку з зазначеними порушеннями зобов'язань за кредитним договором та з урахуванням внесених коштів на погашення заборгованості відповідач станом на 18.07.202 року має заборгованість 109 305.12 грн., яка складається з наступного: 101595.90 грн. - заборгованість за кредитом; в т.ч.: 97345,25 грн. - заборгованість за поточним тілом кредити;
- 4250, 65 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредита; 4935,92 грн. - заборгованість за нарахованими відсотками; 2773,30 грн. - заборгованість за простроченими відсотками.
13.08.2021 ухвалою Подільського районного суду м. Києва направлено справу за підсудністю до Печерського районного суду м.Києва.
01.09.2023 до Печерського районного суду м. Києва надійшла вказана позовна заява, яку передано судді Ільєвій Т.Г. 05.09.2023, згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями, для вирішення питання про відкриття провадження у справі.
05.09.2023 ухвалою суду було відкрито провадження та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження
Представник ПАТ КБ «Приватбанк» в судове засідання з'явилась, подала заяву про розгляд справи без фіксування технічними засобами, вимоги підтримала. Щодо зачоного рішення не заперечувала.
Відповідач в судове засідання не з'явилась, про час та місце розгляду справи повідомляласья належним чином, шляхом направлення судових повісток та розміщенням оголошення на сайті Печерського районного суду м. Києва, тому в силу положень ст. 131 ЦПК України, відповідач вважається повідомленим про розгляд справи належним чином.
Окрім цього, до суду від відповідача не було подано жодних документів на спростування доводів позивача.
Відповідно до ст. 280 ЦПК України, суд вважає можливим ухвалити заочне рішення у справі на підставі наявних у ній доказів, оскільки позивач не заперечує проти такого вирішення справи, про що зазначено у позовній заяві.
Суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства й всебічно перевіривши обставини справи, розглянувши справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, дійшов до наступних висновків.
Частиною 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України, визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
При укладанні Договору сторони керувались частиною першою ст. 634 ЦК України, згідно якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Згідно з ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог ЦК України. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (ч. 1 ст. 530 ЦК України).
Частиною 1 ст. 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. А згідно з ч. 3 цієї статті, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Положенням статті 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України, публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Згідно ст.1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
У заяві позичальника процентна ставка не зазначена.
Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру та не зазначено, яку саме картку та на яких умовах отримав відповідач.
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за простроченними відсотками.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги, в тому числі розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за кредитним договором, посилався на «Умови та правила надання банківських послуг» та «Тарифи Банку», які розміщені на сайті: https://privatbank.ua як невід'ємні частини спірного договору.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці «Умови та правила надання банківських послуг» та «Тарифи Банку» розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг «ПриватБанку», а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.
Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування.
Суд вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України, за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви «Умови та правила надання банківських послуг» та «Тарифи Банку» у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову та відноситься саме до карткового рахунку відповідача.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Умови та правила надання банківських послуг» та «Тарифи Банку» не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного саме із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
При цьому, згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Надані позивачем Правила надання банківських послуг «ПриватБанку», з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Європейський суд з прав людини, зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення від 28 жовтня 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії», заява № 28342/95, § 61,). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення від 29 листопада 2016 року у справі «Парафія греко-католицької церкви в м. Люпені та інші проти Румунії», заява № 76943/11, § 123).
ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення від 11 листопада 1996 року у справі «Кантоні проти Франції», заява № 17862/91, § 31-32; від 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов проти України», заява № 20372/11, § 65). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення від 22 листопада 1995 року у справі «S. W. проти Сполученого Королівства», заява № 20166/92, § 36).
В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України.
Відповідно до частини четвертої статті 42 Конституції України, держава захищає права споживачів.
Згідно з частиною першою статті 1 ЦК України, цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.
Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.
Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII»Про захист прав споживачів».
Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XII, споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.
Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.
Пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з відповідачем АТ КБ «ПриватБанк» дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача щодо умов кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.
Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з'ясування змісту кредитного договору.
Суд зауважує, що безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір у вигляді заяви-анкети, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту (користування ним).
Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, суд погоджується із тим, що він вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов'язання виконати боржником обов'язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.
Аналогічна позиція міститься в Постанові Верховного суду від 03 липня 2019 року (справа № 342/180/17, провадження № 14-131цс19).
Таким чином, суд погоджується з тим, що позивачем обґрунтовано зазначено про наявність правових підстав для стягнення в примусовому порядку з боржника заборгованість за тілом кредиту в розмірі 101 595 грн. 90 коп.
Згідно з ст. 141 ЦПК України, витрати понесені позивачем з оплати судового збору в розмірі 2 270,00 грн. підлягають стягненню з відповідача.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 526, 530, 651, 653, 1054 ЦК України; ст.ст. 3-5, 7-13, 17, 43, 49, 76-81, 141, 258, 262, 264,265, 268, 273, 352 ЦПК України, суд, -
ВИРІШИВ:
Позов Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНКОПП НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1-Д, код ЄДРПОУ 14360570): заборгованість за кредитним договором про надання банківських послуг № б/н від 01.11.2018 року у розмірі 101 595 (сто одна тисяча п'ятсот дев'яносто п'ять) грн. 90 коп.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» судовий збір в розмірі 2 270 (дві тисячі двісті сімдесят) грн. 00 коп.
В іншій частині вимог - відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Повний текст судового рішення виготовлений 05.12.2023.
Суддя Тетяна ІЛЬЄВА