Єдиний унікальний номер 725/9594/23
Номер провадження 2/725/1166/23
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07.12.2023
Першотравневий районний суд м. Чернівці в складі:
головуючого судді - Галичанського О.І.,
при секретарі судових засідань- Симик І.М.,
за участю позивача та його представника ,
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає за адресою : АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживає за адресою : АДРЕСА_2 ) про розірвання шлюбу та встановлення факту, -
ВСТАНОВИВ:
Позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом .
В обґрунтування своїх заявлених позовних вимог вказує, що 09.09.2018 р. між ним та відповідачкою ОСОБА_3 , було укладено шлюб, про що Чернівецьким міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Чернівецької області складено відповідний актовий запис № 1757 .
В цьому шлюбі народився син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Вказує, що після укладення шлюбу подружнє життя складалось добре, проте з часом у відносинах з'явилися часті суперечки та непорозуміння. Спільне життя з відповідачкою стало неможливим через втрату один до одного почуття поваги, любові та довіри.
Додає, що з відповідачкою ОСОБА_2 не проживають разом більше 6-ти місяців. Відповідачка ОСОБА_2 переїхала проживати на іншу адресу, де і проживає на даний час.
Стверджує, що у червні 2023 року між ними досягнуто згоди стосовно визначення місця проживання дитини після розірвання шлюбу, участі в забезпеченні умов життя дитини того з батьків, хто проживає окремо. Ці обставини передбачені договором від 12.10.2023 року, що укладено між ними , який посвідчено приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області Хоменко М.О. Згідно даного договору син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , буде перебувати на самостійному утриманні та виховуванні батька, проживатиме разом з ним за адресою: АДРЕСА_1 .
Посилаючись на норми матеріального права, просить суд розірвати шлюб між ним та відповідачкою ; встановити факт, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , самостійно виховує та утримує малолітню дитину - сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Позивач у судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив позов задовільнити. Вказав , що примирення між ним та відповідачкою є неможливим. Крім того вказав , що ОСОБА_2 на даний час перебуває за кордоном. Він самостійно утримує та виховує сина ОСОБА_5 .
Представник позивача підтримав доводи ОСОБА_1 .
Відповідачка у судове засідання не з'явилася. Надала суду заяву , у якій вказала , що позовні вимоги визнає та не заперечує проти задоволення вимог ОСОБА_1 . До заяви надала копію закордонного паспорта із відміткою про виїзд за межі України.
Суд, дослідивши письмові докази по справі, приходить до висновку що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно ч.ч. 1-3 ст. 89 ЦПК України - суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів)
Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України- кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно вимог ч.ч.1,4 ст. 206 цього ж Кодексу - позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.
Суд приймає до уваги визнання позову відповідачкою , оскільки воно не суперечить Закону та не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб.
Судом встановлено , що 09.09.2018 року між позивачем та відповідачкою зареєстровано шлюб , що підтверджується оригіналом свідоцтва про шлюб ( а.с.13).
Матеріали справи не містять відомостей про те, що сторони підтримують між собою подружні стосунки .
Відповідно до ст.ст. 110-112 СК України, позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам дитини, що має істотне значення.
Згідно зі ст. 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
Таке положення національного законодавства України відповідає ст.16 Загальної декларації прав людини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, згідно з якою чоловіки і жінки, які досягли повноліття, мають право без будь-яких обмежень за ознакою раси, національності або релігії одружуватися і засновувати сім'ю. Вони користуються однаковими правами щодо одруження під час шлюбу та під час його розірвання.
Оскільки позивач наполягає на розірванні шлюбу, то відповідно відмова в розірванні шлюбу буде примушенням до шлюбу та шлюбним відносинам, що є неприпустимим.
При таких обставинах, суд вважає, що сім'я у сторін остаточно розпалась і зберегти її не можливо, а тому шлюб підлягає розірванню.
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 являються батьками ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів. Поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Нормами ч 1, ч. 2 ст. 161 СК України передбачено, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей (ч. 3 ст. 11 Закону України "Про охорону дитинства").
Відповідно до ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Право на свободу вибору місця проживання кожному гарантоване ст. 33 Конституції України.
Згідно зі ст. 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) у своєму рішенні від 01 липня 2017 року у справі "М.С. проти України" наголосив, що основне значення при визначенні місця проживання дитини має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини. При цьому ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.
Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо.
Волевиявлення сторін по справі щодо участі у вихованні їх дитини , викладене та підтверджується нотаріально завіреним договором між батьками щодо здійснення батьківських прав та визначення місця проживання дитини , що міститься у матеріалах справи.
Крім того, згідно акту обстеження житло-побутових умов проживання від 11.11.2023 року , на час здійснення перевірки у квартирі АДРЕСА_3 проживають та зареєстровані ОСОБА_1 разом із сином ОСОБА_4 .
Принцип статті 6 Декларації прав дитини від 20.11.1959 року, за яким малолітня дитина може бути розлучена зі своєю матір'ю лише у винятковій ситуації, не можна тлумачити таким чином, що у матері малолітньої дитини мається перевага перед батьком при вирішенні питання щодо визначення місця проживання дитини, приймаючи до уваги рівність прав обох батьків щодо дитини, що випливає як зі змісту статті 141 Сімейного кодексу України, Так зі змісту Конвенції про права дитини, тим більш, що поняття «розлучення» не співпадає з поняттям «визначення місця проживання», оскільки мати дитини у разі визначення місця проживання дитини з батьком не обмежена у своєму праві на спілкування з дитиною, рівно як і батько дитини, турботу відносно дитини та участь у вихованні дитини батьки можуть реалізувати свої права шляхом домовленості між собою щодо встановлення часу спілкування або за рішенням органу опіки та піклування, або за судовим рішенням.
Враховуючи всі обставини справи в сукупності, з огляду на визначений Декларацією прав дитини принцип, діючи винятково в інтересах дитини, враховуючи вік дитини , приймаючи до уваги особисті якості матері та батька, ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, нотаріально завірений договір між батьками щодо здійснення батьківських прав та визначення місця проживання дитини ,неспростований факт перебування відповідачки за межами України, інші обставини, суд вважає доведеним факт, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , самостійно виховує та утримує малолітню дитину - сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
На підставі наведеного вище, враховуючи положення ст. 264 ЦПК України, відповідно до якої під час ухвалення рішення суд , окрім іншого вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити , керуючись ст.ст.110,112,114, 161 Сімейного кодексу України, ст.ст.76,81, 258, 259, 264, 265, 268 ЦПК України, суд,-
ВИРІШИВ:
Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити .
Шлюб, зареєстрований 09 вересня 2018 року Чернівецьким міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Чернівецькій області ,актовий запис №1757 , між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - розірвати.
Встановити факт, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 самостійно виховує та утримує малолітню дитину - сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Рішення суду після набрання ним законної сили надіслати до органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем ухвалення рішення для внесення відомостей до Державного реєстру актів цивільного стану громадян та проставлення відмітки в актовому записі про шлюб.
Апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Першотравневого
районного суду м.Чернівці О. І. Галичанський