Справа № 709/1716/23
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 грудня 2023 року суддя Чорнобаївського районного суду Черкаської області Кваша І.М., розглянувши заяву ОСОБА_1 про забезпечення його позову до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,-
ВСТАНОВИВ:
30 листопада 2023 року до Чорнобаївського районного суду Черкаської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за поставлений товар у розмірі 4 451 815 грн.
Ухвалою від 04 грудня 2023 року даний позов залишено без руху у зв'язку з невідповідністю заяви вимогам ст. 175 ЦПК України.
08 грудня 2023 року судом отримано заяву ОСОБА_1 про забезпечення його позову до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.
Дану заяву позивач обґрунтовує тим, що між сторонами існує спір майнового характеру, а саме ОСОБА_2 має сплатити ОСОБА_1 суму в розмірі 4 451 815 грн. за поставлений товар (насіння соняшнику). Кошти мали бути сплачені до 21 липня 2023 року. Оскільки кошти не сплачено, з метою забезпечення виконання в подальшому рішення суду просить накласти арешт на все майно ОСОБА_2 в межах позовних вимог.
Суд, вивчивши заяву про забезпечення позову, її обґрунтування, всебічно та повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується дана заява, приходить до наступних висновків.
Частиною 1 статті 149 ЦПК України передбачено, що суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених цим Кодексом, заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Перелік заходів забезпечення позову визначено в ст. 150 ЦПК України.
Частиною 3 ст. 150 ЦПК України передбачено, що заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Інститут забезпечення позову являє собою сукупність встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.
Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.
Як убачається з роз'яснень, викладених у п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 2 грудня 2006 року "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову", розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
При цьому при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не учасниками даного судового процесу.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.
Тобто, важливими умовами для вжиття заходів забезпечення позову є наявність між сторонами дійсного спору та реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду.
Як неодноразово зазначав Верховний Суд у своїх судових рішеннях (від 10 березня 2020 року у справі № 750/12430/19, від 28 травня 2020 року у справі № 211/374/20, від 30 листопада 2020 року у справі № 127/17451/20 та ін.) під забезпеченням позову необхідно розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, ухваленого за його позовом. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити.
Обґрунтованою підставою для забезпечення позову має бути існування очевидної загрози порушення, законних прав та інтересів позивача у справі в разі невжиття заходів забезпечення позову. Відповідно, звертаючись із заявою про забезпечення позову, особа має довести належність їй таких прав та що невжиття заходів забезпечення позову призведе до утруднення чи неможливості виконання майбутнього рішення суду, при цьому існування загрози порушення прав позивача повинно мати очевидний та об'єктивний характер (постанова Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 755/1357/18).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі
№ 381/4019/18 зазначено, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам».
При цьому, такий вид забезпечення позову як накладення арешту застосовується судом, як правило, у майнових спорах у тих випадках, коли спірне майно може бути відповідачем продане, розтрачене, кошти витрачені, що в майбутньому перешкоджатиме виконанню рішення або взагалі зробить його виконання неможливим. Отже, необхідними умовами для вжиття забезпечувальних заходів, зокрема арешту майна, є, насамперед, належність цього майна відповідачеві, розумна співмірність вартості арештованого майна ціні позову, обґрунтування необхідності вжиття заходів для захисту прав позивача та можливість такого заходу забезпечити реальне виконання очікуваного позивачем рішення.
Частиною першою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Як зазначалося вище, заява про забезпечення позову спрямована на фактичне виконання рішення суду в разі задоволення позову ОСОБА_1 .
Суд вважає за необхідне відмовити позивачу в задоволенні заяви про забезпечення позову, оскільки ним не наведено достатніх підстав щодо необхідності забезпечення даного позову та доказів того, що відповідач буде ухилятися від виконання рішення суду чи створювати обставини, які б утрудняли чи унеможливлювали його виконання. Крім цього, відповідач не вказує, на яке саме майно відповідача суд має накласти арешт, його вартість. Зазначення в ухвалі суду про те, що арешт накладається на майно ОСОБА_2 в межах позовних вимог (як зазначає позивач в заяві) призведе до неможливості виконання даного рішення суду.
Додатково суд роз'яснює представнику позивача, що у відповідності до ст. 151 ЦПК України, він не позбавлений права повторно звернутись до суду з обґрунтованою заявою про забезпечення позову.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 149-153, 353-355 ЦПК України, суддя, -
ПОСТАНОВИВ:
В задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення його позову до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості - відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, але може бути оскаржена до Черкаського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів шляхом подання апеляційної скарги.
Суддя І.М. Кваша