ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
РІШЕННЯ
12.12.2023м. СумиСправа № 920/1160/23
Господарський суд Сумської області у складі судді Заєць С.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін матеріали справи № 920/1160/23
за позовом: Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
до відповідача Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (вул.Герасима Кондратьєва, 28, м. Суми, 40030 код ЄДРПОУ 43316700)
про стягнення 144 481 грн 11 коп.
Суть спору: 06.10.2023 позивач звернувся до суду з позовною заявою, відповідно до якої просить суд стягнути з відповідача на свою користь 144 481 грн 11 коп., з яких: 80 850 грн - сума основного боргу, 22 814 грн 59 коп. пеня, 38 232 грн 88 коп. штраф, 2 583 грн 64 коп. інфляційні збитки за неналежне виконання зобов'язань за Договором купівлі-продажу № 84 від 09.12.2022; а також просить стягнути з відповідача судові витрати (судові витрати, та витрати на правничу допомогу).
Ухвалою суду від 10.10.2023 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, встановлено сторонам строки для надання процесуальних документів.
11.10.2023 копія ухвали від 10.10.2023 у справі №920/1160/23 надіслана сторонам відповідно до вимог ч. 6-7 ст. 6 ГПК України за списком розсилки №6299.
Відповідно до рекомендованих повідомлень про вручення поштового відправлення сторони належним чином повідомленні про розгляд справи судом, а саме: позивач - 13.10.2023, відповідач - 16.10.2023.
06.11.2023 відповідач подав відзив на позов (вх..1136 від 06.11.2023) , в якому зазначає, що позовні вимоги позивача - ОСОБА_1 визнає в частині основного боргу - 80 580, 00 грн та штрафу в розмірі 38 232,88 грн.
05.12.2023 року позивачем подана заява про зменшення розміру позовних вимог (вх.. 4751 від 05.12.2023), в які просить суд стягнути з Східного міжрегіонального управління міністерства юстиції (відповідач) на свою користь заборгованість в розмірі 118 902 грн 88 коп., з яких:80 850 гн 00 коп. - сума основного боргу; 38 232 грн 88 коп. штраф.
Зазначена заява прийнята судом до розгляду та долучена до матеріалів справи.
Ураховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки та подання витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України, статтями 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам були створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами.
Судовий процес на виконання ч. 3 ст. 222 ГПК України не фіксувався за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Відповідно до статті 233 ГПК України рішення у справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.
Розглянувши матеріали справи, оцінивши надані докази, суд установив:
Як свідчать матеріали справи, 09.12.2022 між Фізичною особою підприємцем ОСОБА_1 (Продавець/Позивач) та Східним міжрегіональним управлінням міністерства юстиції (Покупець/Відповідач) укладено Договір купівлі-продажу №84 (Договір), відповідно до умов якого Продавець/Позивач зобов'язаний продати (передати) Покупцю/Відповідачу, у зумовлений Договором строк, а Покупець/Відповідач зобов'язується купити (прийняти та оплатити) товар за ціною, в кількості та асортименті згідно до Договору від 09.12.2022 №84.
З урахуванням заяви про зменшення позовних вимог - заборгованість в розмірі 118 902 грн 88 коп., з яких: 80 850 гн 00 коп. - сума основного боргу; 38 232 грн 88 коп. штраф
Відповідно до пункту 1.1 Договору Продавець/Позивач зобов'язується пере6дати належний йому товар у власність Покупцеві/Відповідачу, а Покупець/Відповідач зобов'язується прийняти товар та сплатити за нього на умовах Договору.
Згідно пункту 2.1 Договору товаром по цьому договору є Ноутбук Extena15 EX215-22-R5ZW15/6FullHD91920x1080)IPS у кількості 3 шт. по 26 950,00 грн, планшет Lenovo TabP11Plus6/128WifiSlageGrey(ZA940099UA) кількості 1 шт. по 18 220,00грн код ДК021:201530210000-4 Машини для обробки даних (апаратна частина).
Згідно з пунктів 3.1. 3.2. Договору Покупець/Відповідач здійснює оплату товару на підставі виставленого Продавцем/Позивачем рахунку шляхом перерахування грощових коштів на поточний рахунок Продавця/Позивача в сумі про що зазначається в рахунку (рахунках) на підставі статті 49 Бюджетного кодексу України.
Пунктом 4.2. Договору передбачено, що кінцевий термін оплати складає не більше, як 10 днів з моменту отримання товару.
Відповідно до п.3.3 Договору перехід права власності відбувається в момент передачі товару, що оформлюється видатковою накладною.
Пунктом 3.3 Договору передбачено, що датою передачі товару Позивачем/Продавцем та прийому його Відповідачем/Покупцем (дата поставки) вважається дата видаткової накладної.
Згідно до п.3.3 Договору перехід права власності на товар відбувається з моменту отримання придбаного товару відповідно до умов даного Договору.
Відповідно до пунктів 4.1, 4.2, 4.3 Договору передбачено, що Покупець/Відповідач зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі сплатити Продавцю/Позивачу грошові кошти в якості оплати за товар на умовах та у спосіб, передбаченими цим договором, своєчасно та в повному обсязі прийняти товар від Продавця/Позивача відповідно до даного Договору, нести відповідальність за порушення умов Договору.
В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначає, що згідно умов підписаного та погодженого сторонами Договору №84 від 09.12.2022 року Продавець/Позивач згідно видаткової накладної № 63 від 09.12.2022 року товар на загальну суму 99 070,00 коп., який Покупець/Відповідач отримав в повному об'ємі, про що засвідчив підписами на видатковій накладній (а.с. 9).
За поставлений товар Покупець/Відповідач розрахувався частково в розмірі 18 220,00 грн, згідно платіжної інструкції №475_3UO01S/111 (а.с.14).
Обґрунтовуючи позовні вимоги, Позивач зазначає, що станом на день звернення з позовом до суду Відповідач так і не розрахувався за поставлений товар в сумі 80 850,00 грн, що і стало підставою для звернення до суду з даним позовом.
Вирішуючи спір у даній справі суд керується наступним:
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Згідно статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Статтею 174 ГК України визначено, що підставою виникнення господарських зобов'язань зокрема є господарські договори та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачених законом, але такі, які йому не суперечать.
Відповідно до вимог частини першої статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Статтею 193 ГК України встановлено обов'язок суб'єктів господарювання та інших учасників господарських відносин виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Виходячи з правової природи укладеного правочину суд дійшов висновку, що між сторонами склались відносини з купівлі-продажу товару, які врегульовані Глави 54 ЦК України.
Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
За приписами статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати в установлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його в підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч. 1 ст. 664 ЦК України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1)вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2)надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.
Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.
З матеріалів справи вбачається, що позивач у повному обсязі виконав свої зобов'язання за договором, в той час як відповідач вимоги щодо своєчасної оплати вартості поставленого товару не виконав, у зв'язку з чим заборгував позивачу 80 850,00 грн.
Таким чином, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 80 850,00 грн вартості поставленого товару суд визнає законними та обґрунтованими. Наявними у справі доказами, поданими позивачем, підтверджується факт неналежного виконання відповідачем Договору, у зв'язку з чим вимоги позивача в частині стягнення з відповідача 80 850 грн. 00 коп., що визнані позивачем, суд вважає законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Отже, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 80 850 грн 00 коп боргу.
Щодо стягнення з відповідача штрафу суд зазначає наступне.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 ЦК України).
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно зі ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст.612 ЦК України).
Судом встановлено факт неналежного виконання відповідачем умов договору в частині повної та своєчасної сплати вартості поставленого товару.
Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.
Статтею 549 ЦК України визначено що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно зі ст. 1 та ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 22 листопада 1996 року №543/96-ВР платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період за який сплачується пеня.
Згідно із ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Частиною 6 статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідно до п. 6.6. договору Відповідач/Покупець за даним договором несе відповідальність: за необґрунтовану відмову від розрахунку за товар сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, за кожен день прострочення; за прострочення виконання грошового зобов'язання.
Відповідно до доданого до позову розрахунку позивачем нараховано 38 232,88 грн штрафу.
Перевіривши обставини, пов'язані з правильністю здійснення штрафу та пені за допомогою «калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій» на офіційному вебсайті «Платформа: Ліга Закон» за посиланням https://ips.ligazakon.net/calculator/ff , враховуючи встановлений судом факт неналежного виконання відповідачем договору, суд вважає правомірними та обґрунтованими вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 38 232,60 грн штрафу.
Разом з тим, частиною 1 статті 233 ГК України передбачено, що у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір стягуваних санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Аналогічне положення міститься в ч. 3 ст. 551 ЦК України, відповідно до якої розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Правовий аналіз наведених норм свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду, і відповідно питання про зменшення розміру неустойки вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто, сукупності з'ясованих ним обставин, що свідчать про наявність підстав для вчинення зазначеної дії.
Таким чином, розмір штрафних санкцій може бути зменшений за рішенням господарського суду. При цьому, статті 551 ЦК України, 233 ГК України та положення ГПК України не містять норм, які б ставили можливість суду використати право на зменшення заявлених до стягнення з боржника штрафних санкцій в залежність від наявності відповідного клопотання з цього приводу сторони у справі. Тобто суд може реалізувати своє право та прийняти рішення про зменшення розміру неустойки за власною ініціативою.
Відповідна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 03.11.2020 у справі №927/184/13-г.
Отже, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.
Враховуючи баланс інтересів обох сторін, а також значний обсяг відповідальності відповідача, що є непропорційним наслідком порушення умов договору, недоведеність позивачем наявності у останнього збитків у зв'язку із неналежним виконанням відповідачем умов договору, суд вважає, що зменшення розміру штрафних санкцій є оптимальним балансом інтересів сторін у спорі та таким, що запобігатиме настанню негативних наслідків для відповідача, до якого застосовуються штрафні санкції.
Таким чином, оскільки зменшення розміру заявленої до стягнення штрафної санкції є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, суд, оцінивши матеріали справи, вважає за можливе зменшити розмір штрафу - з 38 232,88 грн до 34 409,59 грн.
Згідно з частинами першою, третьою статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до частини першої статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставини, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з частиною першою, третьою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною першою статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
У відповідності до статті 78 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 79 ГПК України).
Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України.
Згідно з ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позивачем доведено належними та допустимими доказами ті обставини, на які він посилався, як на підставу позову. З урахуванням наведених вище обставин зменшення штрафу, суд задовольняє позовні вимоги в частині стягнення 80 850,00 грн основного боргу, 34 409,59 грн штрафу. В іншому суд відмовляє.
При ухваленні рішення в справі, суд, у тому числі, вирішує питання щодо розподілу судових витрат між сторонами.
Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1)на професійну правничу допомогу; 2)пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Позивачем заявлено до стягнення з відповідача судовий збір в сумі 2684,00 грн, що сплачений при зверненні з позовом за платіжною інструкцією №24 від 29.09.2023.
Нормою статті 129 ГПК України встановлено, що судовий збір покладається: 1)у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Частиною 9 стаття 129 ГПК України визначено, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Таким чином, відповідно до ч. 9 ст. 129 ГПК України, враховуючи, що спір виник у зв'язку із неправомірними діями відповідача у вигляді неналежного виконання умов договору, позивачу за рахунок відповідача відшкодовується 2684,00 грн судового збору.
На підставі викладеного, керуючись статями 3, 13, 123, 129, 232, 233, 237, 238, 240, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд -
ВИРІШИВ:
1. Позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про стягнення 144 481 грн 11 коп. задовольнити частково.
2. Стягнути з Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (вулиця Герасима Кондратьєва, 28, м. Суми, 40000, ЄДРПОУ 43316700) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) 80 850 грн 00 коп. заборгованості за договором купівлі-продажу №84 від 09.12.2022 року, 34 409,59 грн штрафу та 2 684 грн 00 коп. витрат по сплаті судового збору.
3. В іншому відмовити.
4. Видати Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 наказ після набрання рішенням законної сили згідно зі ст. 327 ГПК України.
5. Відповідно до ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
6. Згідно з ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повні реквізити сторін зазначені у п. 2 резолютивної частини даного рішення.
Повний текст рішення підписаний 12.12.2023
Суддя С.В. Заєць