ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
РІШЕННЯ
"11" грудня 2023 р.м. Одеса Справа № 916/2964/23
Господарський суд Одеської області у складі судді Щавинської Ю.М. розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін матеріали справи:
за позовом: Акціонерного товариства "Акцент-Банк" (49074, Дніпропетровська обл., м. Дніпро, вул. Батумська, буд. 11)
до відповідача: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )
про стягнення 197 049,28 грн
ВСТАНОВИВ:
1. Короткий зміст позовних вимог Акціонерного товариства "Акцент-банк".
12.07.2023 Акціонерне товариство "Акцент-Банк" звернулося до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до ОСОБА_1 , в якій просить суд стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором у сумі 197 049,28 грн, яка складається з заборгованості за наданим кредитом у сумі 137 708,38 грн, заборгованості по процентам у сумі 33 065,90 грн, заборгованості за винагородою у сумі 17 775 грн, штрафу у сумі 1 000 грн та 7 500 грн.
2. Заяви, клопотання, інші процесуальні дії у справі.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 17.07.2023 за даним позовом було відкрито провадження у справі №916/2964/23 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у порядку письмового провадження.
Також ухвалою суду про відкриття провадження у справі сторонам було запропоновано надати у відповідні строки заяви по суті спору, а також роз'яснено про можливість звернення до суду з клопотанням про призначення проведення розгляду справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін у строки, визначені ч.7 ст. 252 ГПК України.
Ухвала суду від 17.07.2023 була надіслана та доставлена позивачу в його електронний кабінет, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.
Відповідачу по справі ухвала про відкриття провадження у справі була надіслана в межах строку, встановленого Господарським процесуальним кодексом України, на його юридичну адресу, яка зазначена у витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Відповідно до ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
При цьому суд зауважує, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "за закінченням терміну зберігання", "адресат вибув", "адресат відсутній" і т. п., з врахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.
Суд також враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 29.03.2021 у справі № 910/1487/20, де зазначено, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження №11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).
За таких обставин, зважаючи на обставину повернення до суду надісланого відповідачу на юридичну адресу поштового відправлення із відміткою поштової установи "адресат відсутній за вказаною адресою", що підтверджується наявним в матеріалі справи поштовим відправленням (а.с.48-51), суд зазначає про виконання обов'язку щодо повідомлення відповідача про вчинення судом відповідної процесуальної дії (відкриття провадження у справі).
Згідно з ч.5,7 ст.252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву.
Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін від відповідача до суду не надходило.
Водночас суд зауважує, що відповідно до пунктів 3 та 4 ст.13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Зі змісту ст. 165 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що свої заперечення проти позову відповідач може викласти у відзиві на позовну заяву. При цьому, згідно ч. 4 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.
Відповідач своїм процесуальним правом на подання відзиву не скористався, жодних заперечень проти позову не надав, з огляду на що суд вважає за можливе відповідно до ч.9 ст.165 ГПК України розглянути справу за наявними в ній матеріалами.
У відповідності до ч. 4 ст. 240 ГПК України, у разі, зокрема, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Враховуючи ту обставину, що в умовах воєнного стану суди продовжують працювати в штатному режимі, з огляду на необхідність повідомлення учасників справи про наявність судового розгляду з метою забезпечення доступу до правосуддя, гарантованого державою та ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд вважає за можливе розглянути дану справу в межах розумного строку.
3. Позиція учасників справи.
3.1. Доводи Акціонерного товариства "Акцент-Банк".
05.10.2021 року між Акціонерним товариством "Акцент-Банк" та ФОП Ахмедовим Махаммедом укладено кредитний договір N20.26.0000000564 щодо надання останньому кредиту (встановлення кредитного ліміту) в розмірі 150000.00 грн строком на 36 місяців (тобто до 03.10.2024) зі сплатою процентів у розмірі 20,90 % щорічно.
Банк свій обов?язок виконав повністю, надав позичальнику кредит згідно до умов кредитного договору.
Станом на 19.05.2023 заборгованість відповідача за даним договором складає 197 049,28 грн, яка складається з: 137 708,38 грн - заборгованість за тілом кредиту, 33 065,90 грн - заборгованості по процентам, 17 775 грн - заборгованість за винагородою, 1 000 грн - штраф (фіксована складова) та 7 500 грн - штраф (змінна складова).
4. Фактичні обставини, встановлені судом.
05.10.2021 між Акціонерним товариством "Акцент-Банк" (Банк) та Фізичною-особою підприємцем Ахмедовим Махаммедом укладено кредитний договір №20.26.0000000564 (а.с.4-10).
Відповідно до п.А1, А2 договору вид кредиту - строковий кредит. Ліміт цього договору: 150 000 грн на фінансування поточної діяльності.
Згідно із п. А3 договору термін повернення кредиту 03.10.2024. Позичальник здійснює погашення кредиту та процентів щомісячно ануїтетними (однаковими платежами в розмірі та в строки згідно з Графіком платежів (Додаток № 1 до цього Договору). Ануїтетний платіж включає в себе погашення частини основної суми кредиту та процентів за його користування. Щомісячний ануїтетний платіж розраховується за формулою: сума щомісячного ануїтетного платежу = сума кредиту за Договором * ((1 + Процентна ставка за місяць) строк кредитування(міс.) * Процентна ставка на місяць) / ((1 + Процентна ставка за місяць) строк кредитування (міс.) - 1); Сума щомісячного платежу за % = (залишок заборгованості за Кредитом * річна Процентна ставка / кількість днів поточного року) * Кількість днів в місяці, який передує сплаті ануїтетного платежу; Сума щомісячного платежу за основним боргом = Сума щомісячного погашення Кредиту - Сума щомісячного платежу %.
Згідно зі ст. 212, 651 Цивільного кодексу України у випадку порушення позичальником будь-якого із зобов'язань, передбачених цим договором, банк на свій розсуд, починаючи з 31-го дня порушення будь-якого із зобов'язань, має право змінити умови цього договору, встановивши інший термін повернення кредиту. При цьому банк направляє позичальнику письмове повідомлення із зазначенням дати терміну повернення кредиту. У випадку непогашення позичальником заборгованості за цим договором у термін, зазначений у повідомленні, уся заборгованість, починаючи з наступного дня дати, зазначеної у повідомленні, вважається простроченою. У випадку погашення заборгованості у період до закінчення 30 днів (включно) з моменту порушення будь-якого із зобов'язань, кінцевим терміном повернення кредиту є 03.10.2024.
Згідно з п.А6 договору за користування кредитом Позичальник сплачує фіксовані проценти у розмірі 20,9 % річних.
Нарахування процентів та користування кредитом здійснюється щоденно, виходячи з фактичних залишків заборгованості за позичковим рахунком, фактичної кількості днів у місяці, 360 днів у році, та процентної ставки, передбаченої договором. При цьому день видачі та день повернення кредиту вважаються одним днем (метод визначення днів для нарахування процентів факт/360). Якщо ануїтетний платіж не буде здійснено у відповідну дату згідно з графіком платежу, то заборгованість за кредитом та/або процентами вважається простроченою на наступний день (п. А.8 Договору).
Згідно п. А.10 Договору, позичальник щомісячно сплачує Банку винагороду за кредитне обслуговування у розмірі 0,79% від суми зазначеного у п. А.2 цього договору ліміту у поточну дату сплати процентів. Сплата винагороди здійснюється у гривні. Розрахунок здійснюється щоденно. Нарахування винагороди здійснюється у дату сплати.
У відповідності до п. 2.1.2. договору банк зобов'язався надати кредит шляхом перерахування кредитних коштів позичальнику на цілі, відмінні від платежів на сплату судових витрат, у межах суми, обумовленої п.1.1. договору, а також за умови виконання позичальником зобов'язань, передбачених п.2.2.12 цього договору.
Згідно із пунктами 2.2.2, 2.2.3 договору Позичальник зобов'язався сплатити проценти за користування кредитом відповідно до п. 4.1, 4.2., 4.3 цього договору. Повернути кредит у терміни, встановлені п. 1.2, 2.2.14, 2.3.2 цього договору.
Відповідно до п. 2.3.2 договору при настанні будь-якої з наступних подій: порушенні Позичальником будь-якого із зобов'язань, передбачених умовами цього Договору, у т.ч. у випадку порушення цільового використання кредиту, Банк, на свій розсуд, має право: змінити умови цього Договору - зажадати від Позичальника дострокове повернення кредиту, сплати процентів за його користування, виконання інших зобов'язань за цим Договором у повному обсязі шляхом відправлення повідомлення. При цьому згідно зі ст. 212, 611, 651 ЦКУ за зобов'язаннями, терміни виконання яких не наступили, терміни вважаються такими, що наступили, у зазначену у повідомленні дату. У цю дату Позичальник зобов'язується повернути Банку суму кредиту у повному обсязі, проценти за фактичний строк його користування, повністю виконати інші зобов'язання за цим Договором.
Пунктом 5.8. договору встановлено, що у випадку порушення Позичальником термінів платежів по будь-якому із грошових зобов'язань, передбачених цим договором, більш ніж на 30 днів, що спричинило звернення Банку до судових органів, Позичальник сплачує Банку штраф, що розраховується за наступною формулою: 1000 грн. + 5% від суми встановленого у п. А.2 цього Договору ліміту на цілі, відмінні від платежів для сплати за реєстрацію предметів застави у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна.
У додатку №1 до договору "Графік погашення" сторони договору погодили термін повернення кредиту, розмір частини кредиту, що підлягає поверненню, суми процентів та комісійних винагород, що підлягають сплаті у відповідну дату.
На підставі укладеного кредитного договору, позивачем було перераховано на поточний рахунок відповідача кредитні кошти у розмірі 150 000 грн, що підтверджується меморіальним ордером від 05.10.2021 (а.с.19).
З наданих позивачем розрахунку та виписки (а.с.17-18) судом встановлено, що за період користування кредитними коштами відповідачем було сплачено 27 418,87 грн, з яких сума у розмірі 12 291,62 грн зарахована в рахунок погашення тіла кредиту, в іншій частині кошти зараховані в рахунок погашення комісії та процентів.
Останній платіж на погашення кредиту відповідачем було зроблено 02.04.2022.
14.04.2023 позивач направив на адресу відповідача вимогу про погашення заборгованості за кредитом у сумі 185 651,68 грн до 20.04.2023, з посиланням при цьому на умови аб.6 п.А3 та умови п.2.3.2 кредитного договору щодо дострокового повернення кредиту.
Направлення даної вимоги свідчить про вчинення позивачем одностороннього правочину щодо зміни терміну виконання зобов'язання з дострокового повернення усієї суми кредитних коштів.
В той же час, матеріали справи не містять доказів повернення позичальником кредитних коштів.
Згідно з розрахунком позивача (а.с.17) залишок заборгованості відповідача станом на 19.05.2023 становить: заборгованість за наданим кредитом у сумі 137 708,38 грн, заборгованість по процентам у сумі 33 065,90 грн, заборгованість за винагородою у сумі 17 775 грн.
Крім того на підставі п.5.8. договору позивачем також нараховано відповідачу до стягнення штраф у сумі 8 500 грн.
5. Позиція суду.
5.1. Щодо юрисдикції даного спору.
Враховуючи, що 14.01.2022 ФОП Ахмедовим Махаммедом припинено підприємницьку діяльність за власним рішенням, що встановлено судом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, з урахуванням чого відповідачем у даній справі є фізична особа, суд перш за все вважає за необхідне надати оцінку питанню юрисдикції даного спору.
Так, відповідно до статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Предметна та суб'єкта юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 ГПК України. Так, за частиною першою цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
За змістом статті 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу, тобто, і фізичні особи, які не є підприємцями, а винятки, коли спори, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, не підлягають розгляду у господарських судах, чітко визначені положеннями статті 20 цього Кодексу (як приклад, пункти 5, 10, 14 цієї статті).
Наведене свідчить про те, що з дати набрання чинності ГПК України в редакції Закону України від 03.10.2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" одним із критеріїв віднесення справ до господарської юрисдикції визначено наявність між сторонами саме господарських правовідносин, а також впроваджено підхід щодо розмежування юрисдикції залежно від предмета правовідносин, а не лише від суб'єктного складу сторін.
Отже, ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин, наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом, відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
З огляду на положення частини першої ст. 20 ГПК України, а також статей 4, 45 цього Кодексу для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справи має значення суб'єктний склад саме сторін правочину та наявність спору, що виник у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності.
Відтак господарські суди мають юрисдикцію щодо розгляду за п. 1 ч. 1 ст. 20 ГПК України спорів, у яких стороною є фізична особа, яка на дату подання позову втратила статус суб'єкта підприємницької діяльності, якщо ці спори пов'язані, зокрема, з підприємницькою діяльністю, що раніше здійснювалася зазначеною фізичною особою, зареєстрованою підприємцем.
Аналогічний висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі №910/8729/18, від 09.10.2019 у справі 127/23144/18.
Згідно зі ст.25 ЦК України здатність мати цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. За правилами частин другої та четвертої цієї статті цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження та припиняється у момент її смерті.
Статтею 26 ЦК України передбачено, що всі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов'язки. Фізична особа здатна мати усі майнові права, що встановлені цим Кодексом, іншим законом. Фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Конституцією України, цим Кодексом, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства. Фізична особа здатна мати обов'язки як учасник цивільних відносин.
З наведених норм законодавства вбачається, що кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (ст. 42 Конституції України). Це право закріплено й у ст.50 ЦК України, відповідно до якої право на здійснення підприємницької діяльності, не забороненої законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.
Тобто фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур за жодних умов не втрачає і не змінює свого статусу фізичної особи, якого вона набула з моменту народження, а лише набуває до нього нової ознаки - підприємця. При цьому правовий статус "фізична особа-підприємець" сам по собі не впливає на будь-які правомочності фізичної особи, зумовлені її цивільною право-і дієздатністю, та не обмежує їх.
Вказана правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.06.2018 у справі № 910/16713/15.
Відповідно до ст.52 ЦК України фізична особа-підприємець відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.
За змістом статей 51, 52, 598-609 ЦК України, статей 202-208 ГК України, частини восьмої ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" у випадку припинення підприємницької діяльності ФОП (із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію такого припинення) її зобов'язання (господарські зобов'язання) за укладеними договорами не припиняються, а продовжують існувати, оскільки вона як фізична особа не перестає існувати та відповідає за своїми зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном.
Враховуючи наведене у сукупності, суд зазначає, що позивач, звертаючись до господарського суду, обґрунтовано визначив господарську юрисдикцію спору відповідно до суб'єктного складу та змісту правовідносин сторін.
5.2. Щодо склавшихся між сторонами правовідносин.
Нормами ст. 345 Господарського кодексу України визначено, що кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, який укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.
Відповідно до ч.1, ч.2 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Частиною першою статті 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
За частиною ж другою цієї статті якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому на підставі статті 1048 цього Кодексу.
Як встановлено судом, Банк скористався передбаченим ч.2 ст.1050 ЦК України правом, та направив на адресу відповідачу вимогу про сплату усієї суми наданого та непогашеного кредиту.
Враховуючи, що доказів сплати відповідних грошових коштів, матеріали справи не містять, суд вважає вимоги позивача в частині стягнення тіла кредиту у сумі 137 708,38 грн обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Щодо заборгованості по нарахованим відсоткам суд зазначає, що пред'явлення кредитором вимоги про дострокове виконання зобов'язань за кредитним договором фактично змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення кредитора з такою достроковою вимогою до позичальника в порядку частини 2 ст. 1050 Цивільного кодексу України вважається, що строк виконання кредитного договору в повному обсязі є таким, що настав. При цьому у разі пред'явлення до позичальника вимоги в порядку частини 2 ст. 1050 ЦК України право кредитора нараховувати передбачені кредитним договором відсотки за користування кредитом припиняється, а кредитор втрачає право нараховувати відсотки після настання терміну повернення, який зазначений ним у відповідному повідомленні/претензії на адресу боржника, оскільки такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови виконання основного зобов'язання з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом, змінив порядок і строк його виконання, припинив подальше кредитування позичальника, змінив строк дії кредитної лінії та термін повернення кредиту.
Цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно.
Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані частиною першою статті 1048 Цивільного кодексу України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов'язань, а не у випадку їх порушення.
Натомість наслідки прострочення грошового зобов'язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов'язання, за частиною першою ст. 1050 Цивільного кодексу України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення ст. 625 цього Кодексу.
Проценти, встановлені статтею 625 Цивільного кодексу України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов'язання.
Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов'язання за частиною другою ст. 625 Цивільного кодексу України, є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов'язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.
Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов'язання.
Аналогічні висновки щодо застосування ч.1 ст. 1050 та ст.625 Цивільного кодексу України у їх взаємозв'язку викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12, від 04.07.2018 у справі № 310/11534/13-ц, від 31.10.2018 у справі № 202/4494/16-ц, від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16.
Отже, враховуючи, що строк кредитування, який було змінено шляхом надсилання відповідачу вимоги, закінчився 20.04.2023, банк після цієї дати фактично втратив можливість нарахування процентів, що передбачені п. А.6 Договору.
Враховуючи наведене, судом здійснено власний розрахунок заборгованості за процентами із кінцевою датою нарахування 20.04.2023, сума яких становить 32 153,82 грн (31353,3 (заборгованість по % станом на 6.04.23)+800,52 (нараховані % за 14 днів за ставкою 57,18 грн/день), а отже вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню.
Вимоги позивача про стягнення з відповідача суми винагороди ґрунтуються на положеннях п.А.10 договору, яким визначено, що позичальник щомісячно сплачує Банку винагороду за кредитне обслуговування у розмірі 0,79% від суми зазначеного у п. А.2 цього договору ліміту у поточну дату сплати процентів. Сплата винагороди здійснюється у гривні. Розрахунок здійснюється щоденно. Нарахування винагороди здійснюється у дату сплати.
Перевіривши заявлений позивачем до стягнення розмір винагороди в розмірі 17 775 грн, суд дійшов висновку про його правильність та обґрунтованість в частині стягнення суми за кредитне обслуговування саме до 20.04.2023, тобто дати, по яку відповідач правомірно користувався кредитними коштами.
Враховуючи наведене, судом, з урахуванням обумовленої сторонами договору дати сплати винагороди за кредитне обслуговування у поточну дату сплати процентів (кожне 5 число місяця), зроблено власний розрахунок суми винагороди, що підлягає сплаті відповідачем за період з 06.04.2023 по 20.04.2023, яка становить 592,50 грн, а отже вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню у сумі 17 182,50 грн.
Щодо вимог про стягнення штрафу, суд вказує наступне.
Згідно з вимогами частини 2 ст. 193 Господарського кодексу України, порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Статтею 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Пунктами 1, 2 ст. 230 Господарського кодексу України визначено, що санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
За приписами частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч.3 ст.549 ЦК України).
Як вже було зазначено судом відповідальність на невиконання зобов'язання у вигляді штрафу сторонами погоджено у п. 5.8. договору.
Водночас відповідно до п. 15 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України та п. 8 Прикінцевих положень Господарського кодексу України, у разі прострочення позичальником у період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19, або/та у тридцятиденний строк після дня завершення дії такого карантину виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від обов'язків сплатити на користь кредитодавця (позикодавця) неустойку, штраф, пеню за таке прострочення.
Враховуючи наведені положення Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, строки повернення кредиту та те, що постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" на усій території України встановлено з 12.03.2020 карантин, який завершився 01.07.2023 (постанова Кабінету Міністрів від 27.06.2023 року № 651), суд вказує, що, починаючи з 12.03.2020, позичальників звільнено від обов'язку сплати штрафу за прострочення повернення тіла кредиту та процентів.
Крім того, відповідно до п. 18 розділу Прикінцевих та Перехідних положень Цивільного кодексу України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" № 64/2022 від 24.02.2022, затвердженого Законом України № 2102-IX від 24.02.2022 з 05 годин 30 хвилин 24 лютого 2022 в Україні введено воєнний стан строком на 30 днів, який неодноразово продовжувався та діє по теперішній час.
Враховуючи, що прострочення відповідача щодо сплати кредитних коштів та процентів виникло під час дії карантину, при цьому до суду позивач звернувся під час дії воєнного стану, суд, з урахуванням наведених вище положень Цивільного кодексу зазначає про звільнення відповідача від обов'язку сплати штрафу за прострочення повернення тіла кредиту та процентів, а отже позовні вимоги в частині стягнення штрафу за прострочення виконання грошового зобов'язання не підлягають задоволенню.
Приймаючи до уваги часткове задоволення позовних вимог, витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст.129 ГПК України, покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених вимог.
Керуючись ст.129, 232, 233, 236-238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, суд
ВИРІШИВ:
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства "Акцент-банк" (49074, Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул.Батумська, буд. 11, код ЄДРПОУ 14360080) заборгованості за тілом кредиту у сумі 137 708 /сто тридцять сім тисяч сімсот вісім/ грн 38 коп., заборгованість за процентами у сумі 32 153 /тридцять дві тисячі сто п'ятдесят три/ грн 82 коп., заборгованість за винагородою у сумі 17 182 /сімнадцять тисяч сто вісімдесят дві/ грн 50 коп, судовий збір у сумі 2805 /дві тисячі вісімсот п'ять/ грн 67 коп.
3. В задоволенні решти позову відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України та підлягає оскарженню до Південно-західного апеляційного господарського суду в порядку ст.256 ГПК України.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Суддя Ю.М. Щавинська