ХЕРСОНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
ЄУН № 766/8052/23 Головуючий в першій інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/819/259/23 Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_2
Категорія: продовження строку запобіжного заходу
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 грудня 2023 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Херсонського апеляційного суду у складі:
головуючого судді - ОСОБА_2 ,
суддів: - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю: секретаря - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
захисника - адвоката ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції суду матеріали провадження за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_8 на ухвалу Херсонського міського суду Херсонської області від 12 жовтня 2023 року, якою відносно,
ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , раніше неодноразово судимого,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 187 КК України, продовжено строк тримання під вартою до 08 грудня 2023 року, включно.
ВСТАНОВИЛА:
В провадженні Херсонського міського суду Херсонської області на розгляді перебуває клопотання за обвинуваченням ОСОБА_8 та ОСОБА_10 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст.187 КК України.
Ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області від 12.10.2023 року, обвинуваченому ОСОБА_8 , продовжено строк тримання під вартою до 08.12.2023 року, включно.
Не погодившись із вищевказаним рішенням суду, обвинувачений подав на нього апеляційну скаргу, в якій просить оскаржувану ухвалу скасувати та обрати йому запобіжний захід не пов'язаний з триманням під вартою.
Апеляційна скарга мотивована доводами про незаконність оскаржуваної ухвали суду.
Зокрема, апелянт зазначає про те, що на розгляді суду відсутнє криміальне провадження відносно нього, свідки та потерпілі виїхали за межі України.
Крім того, апелянт вказує на те, прокурором не додано жодного доказу на підтвердження існування ризиків, передбачених ст. 177 КПК України.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, захисника на підтримання доводів апеляційної скарги, прокурора, яка заперечувала проти її задоволення, перевіривши матеріали провадження, обговоривши та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.
У відповідності до приписів ч. 3 ст.331 КПК України незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акту, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у виді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
До спливу продовженого строку запобіжного заходу, суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
До закінчення строку дії попередньої ухвали про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_8 , судовий розгляд кримінального провадження відносно нього не завершено, а отже, суд зобов'язаний був вирішити питання щодо доцільності продовження строку запобіжного заходу.
Приймаючи рішення про задоволення клопотання прокурора та продовжуючи строк тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_8 , суд виходив з того, що ризики, які мали місце до теперішнього часу не зменшились, та виправдовують необхідність тримання під вартою обвинуваченого під час судового розгляду. Обґрунтованість пред'явленої ОСОБА_8 підозри визначено на стадії досудового розслідування.
При вирішенні питання продовження строку тримання під вартою, суд не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема, не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості, визнання особи винною чи невинною у вчиненні кримінального правопорушення, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї обмежувального заходу.
За вищевказаних обставин є всі підстави вважати про існування належних доказів, які б вказували на причетність ОСОБА_8 до вчинення інкримінованого йому кримінального правопорушення.
Крім того, приймаючи рішення щодо продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_8 , суд цілком слушно виходив із того, що він обґрунтовано обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого кримінального правопорушення проти життя та здоров'я, санкція статті за вчинення якого, передбачає безальтернативне покарання у виді позбавлення волі.
Характер інкримінованого кримінального правопорушення, пов'язаного із нападом з метою заволодіння чужим майном, поєднаного із насильством, небезпечним для життя чи здоров'я особи, яка зазнала нападу (розбій), з погрозою застосування такого насильства, вчинений за попередньою змовою групою осіб, поєднаний з проникненням у житло, вказує на підвищену суспільну небезпеку скоєного.
Крім того, ОСОБА_8 раніше неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності, не має роботи та осіб, які б мали на нього визначальний вплив з метою забезпечення його належної процесуальної поведінки та запобіганню існуючим ризикам.
Тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання його винуватим, а також недоведеність наявності у нього міцних соціальних зв'язків, свідчить про правильність висновків суду про продовження існування на цій стадії кримінального провадження ризику переховуватися від суду.
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. При цьому, у справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Існуючі соціальні зв'язки обвинуваченого ОСОБА_8 є недостатніми для того, щоб гарантувати його належну процесуальну поведінку, а доказів того, що на час постановлення оскаржуваної ухвали сталися суттєві зміни у соціальних зв'язках обвинуваченого чи виникли інші обставини, які б доводили те, що заявлені раніше ризики зменшилися, до суду не надано.
Відомості про особу обвинуваченого ОСОБА_8 у сукупності з іншими обставинами, що підлягають врахуванню відповідно до положень ст. 178 КПК України доводять, що на даній стадії кримінального провадження більш м'який запобіжний захід не пов'язаний з позбавленням волі, як про те просить обвинувачений, не зможе запобігти наявним ризикам.
Відповідно до матеріалів провадження, прокурором було визначено ризики, які на думку сторони обвинувачення продовжують існувати та станом на час розгляду кримінального провадження не зменшилися, навів прокурор і доводи в обґрунтування заявленого клопотання.
Судом першої інстанції встановлено продовження існування ризиків та наведено мотиви, з яких виходив суд при вирішенні питання про доцільність продовження тримання під вартою.
Наведені відомості дали підстави для висновку, що запобіжний захід у вигляді тримання під вартою має бути продовжений обвинуваченому ОСОБА_11 з метою забезпечення належного виконання ним процесуальних обов'язків та запобігання існуючим ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України, які були зазначені прокурором під час судового розгляду та наведені в оскаржуваній ухвалі суду з урахуванням даних про особу обвинуваченого, що свідчить про неможливість запобігання зазначеним ризикам у разі не продовження строку тримання під вартою, зважаючи на що, доводи апеляційної скарги про відсутність ризиків є неспроможними.
Як вірно зазначено судом першої інстанції, довготривале утримання під вартою може бути виправданим лише при наявності конкретних ознак того, що цього вимагають інтереси суспільства, які незважаючи на наявність презумпції невинуватості, перевищують інтереси забезпечення поваги до свободи. Суд зазначає, що суспільний інтерес у цій справі, полягає у повному та неупередженому розгляді кримінального провадження у встановлені законом строки, а тому слід забезпечити виконання обвинуваченим процесуальних рішень у справі та запобігання процесуальним ризикам, які можуть наступити в разі зміни йому запобіжного заходу, а саме переховування від суду з метою уникнення покарання, можливості вчинення іншого кримінального правопорушення, вірогідність незаконного впливу на свідків з метою примушування їх до зміни своїх показань. Для відмови в звільненні особи з-під варти застосовуються принципи конвенційного прецедентного права, такі як ризик неявки обвинуваченого на судовий розгляд (рішення ЄСПЛ «Штегмюллер проти Австрії» 1969р.); ризик перешкоджання з боку обвинуваченого, у випадку його звільнення, процесові здійснення правосуддя (рішення ЄСПЛ «Вемгофф проти Німеччини» 1968р.).
Продовження тримання під вартою може бути виправдано тільки за наявності конкретного суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості“ (п. 79 рішення ЄСПЛ у справі “Харченко проти України” від 10.02.2011р). У справі «Москаленко проти України» (рішення від 20.05.2010р. п. 36) Європейський суд зазначив, що органи судової влади неодноразово посилалися на імовірність того, що до заявника може бути застосоване суворе покарання, враховуючи тяжкість злочинів, у вчиненні яких він обвинувачувався. У цьому контексті ЄСПЛ нагадав, що суворість покарання, яке може бути призначено, є належним елементом при оцінці ризику переховування від суду чи скоєння іншого злочину.
Також ЄСПЛ визнав, що, враховуючи серйозність висунутих щодо заявника обвинувачень, державні органи могли виправдано вважати, що такий ризик існує. Тяжкість обвинувачення може бути достатньою причиною разом з іншими для продовження строку тримання під вартою (рішення ЄСПЛ від 12.03.2013р. у справі «Волосюк проти України»). При цьому, докази того, що обставини, які були прийняті судом при обранні запобіжного заходу у виді тримання під вартою, з часом змінились, обвинуваченим та його захисником не надані.
Крім того, слід наголосити, що ЄСПЛ у своєму рішенні у справі «Летельє проти Франції» № 12369/86 від 26.06.1991р. вказав, що особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув'язнення, як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу. Із вказаного рішення Європейського суду вбачається, що попереднє ув'язнення може бути застосоване до особи, яка обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, виходячи із самої тяжкості обвинувачення. При цьому суд враховує відсутність можливості без продовження строку тримання під вартою, встановити обставини, що мають значення в кримінальному провадженні, та що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не може запобігти доведеним під час розгляду ризикам.
Також, зважаючи на те, що остаточне рішення по справі відносно обвинуваченого не прийнято, свідки та потерпіла підлягають безпосередньому допиту судом і суд має дослідити докази у справі, суд вважає, що в даному випадку існують ризики можливого незаконного впливу останнього на свідків та потерпілу, з метою зміни останніми показань, а також обвинувачений може перешкоджати кримінальному провадженню, з метою уникнення від кримінальної відповідальності.
Будь-яких доказів, які свідчать про порушення прав обвинуваченого чи допущення судом істотних порушень вимог КПК України, які б могли стати безумовними підставами для скасування оскаржуваного судового рішення, під час апеляційного перегляду не встановлено.
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції не знаходить підстав для скасування оскаржуваної ухвали та задоволення апеляційної скарги обвинуваченого.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 419, 422-1 КПК України, колегія суддів,
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_8 , залишити без задоволення, а ухвалу Херсонського міського суду Херсонської області від 12 жовтня 2023 року, якою йому продовжено строк тримання під вартою до 08 грудня 2023 року, включно - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту оголошення і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
СУДДІ:
ОСОБА_12 ОСОБА_13 ОСОБА_14