ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 грудня 2023 рокусправа № 380/17241/23
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Москаля Р.М. розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Львові в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДМС у Львівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
ВСТАНОВИВ:
На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління ДМС у Львівській області з такими вимогами:
- визнати протиправним та скасувати рішення про відмову у наданні дозволу на імміграцію в Україну від 17.03.2023 №46504300018715, яке було прийняте Львівським міським управлінням Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області про відмову громадянину Азербайджанської Республіки ОСОБА_2 у наданні дозволу на імміграцію;
- зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України у Львівській області повторно розглянути заяву громадянина Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 із відповідними документами на отримання дозволу на імміграцію в Україну з врахуванням обставин встановлених у цій справі.
Позовні вимоги обґрунтовано такими аргументами: позивач звернувся до відповідача із заявою про надання дозволу на імміграцію в Україну у зв'язку із перебуванням у шлюбі із громадянкою України. В процесі розгляду справи громадянина Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 про надання дозволу на імміграцію до Головне управління Державної міграційної служби України у Львівській області зверталося із запитами до правоохоронних органів, отримало від Управління СБУ у Львівській області: 1) лист від 30.06.2022 №62/2/5-86п , відповідно до якого провести ефективну перевірку немає змоги зважаючи на збройну агресію рф проти України та введення воєнного стану; 2) лист від 16.03.2023 №62/2/5-552п, відповідно до якого Управління СБУ у Львівській області зазначило, що на підставі п.6 ч.1 ст.10 Закону України «Про імміграцію» заперечує в наданні дозволу на імміграцію. Отримавши згаданий лист від 16.03.2023 №62/2/5-552п, відповідач прийняв оскаржене рішення про відмову у наданні дозволу на імміграцію в Україні від 17.03.2023 №46504300018715, правовою підстави якого вказано пункт 6 частину 1 статті 10 Закону України «Про імміграцію». Однак, вказавши підставою для відмови у наданні дозволу на імміграцію в Україну «в інших випадках, передбачених законом», відповідач не навів в оскарженому рішенні від 17.03.2023 №46504300018715 «іншого випадку, передбаченого законом», а також не наведено та не конкретизовано обставин, які слугували підставою для прийняття спірного рішення.
Відповідач позов не визнає з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, просить суд відмовити в задоволенні позову повністю. В процесі розгляду заяви ОСОБА_1 про надання дозволу на імміграцію та долучених документів проведено перевірки із залученням ГУ НП у Львівській області, ДПС України, Інтерполу, СБУ. На запит від 04.02.2022 №4650.1.7-611/4650.1-22, скерований до СБУ у Львівській області, надійшла відповідь від 30.06.2022 №62/2/5-86п щодо неможливості здійснення перевірки у зв'язку з введенням воєнного стану в Україні та доцільністю здійснення перевірки після припинення чи скасування воєнного стану в Україні. На запит від 01.11.2022 №4650.1.7-2933/4650.1-22, скерований до СБУ у Львівській області, надійшла відповідь від 16.03.2023 №62/2/5-552п щодо доцільності в наданні відмови громадянину ОСОБА_2 відповідно до п.6 ст.10 Закону України «Про імміграцію». За цих обставин оскаржене рішення є законним, а позовні вимоги є безпідставними.
Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін в порядку частини сьомої статті 262 КАС України від учасників справи не надходило. Суд на підставі частини шостої статті 162 КАС України вирішує справу за наявними матеріалами.
Суд з'ясував зміст позовних вимог, дослідив долучені до матеріалів справи письмові докази, оцінив їх в сукупності та встановив такі фактичні обставини справи та відповідні правовідносини:
ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) є громадянином Азербайджану (паспорт № НОМЕР_1 , виданий 30.09.2015; посвідчення особи від 17.09.2015; а.с.10-19) та має право на тимчасове проживання в Україні з 02.02.2017 (відмітка в паспорті, посвідка на тимчасове проживання в Україні; а.с.16,20).
ОСОБА_3 має зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 (довідка №77406 від 14.01.2022 про реєстрацію місця проживання особи, а.с.20).
14.03.2019 ОСОБА_3 уклав шлюб з громадянкою України ОСОБА_4 (свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_2 , витяги про актові записи; а.с.21-24).
02.02.2022 ОСОБА_3 звернувся до Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області із заявою (а.с.9) про надання дозволу на імміграцію у зв'язку із тим, що одружений з громадянкою України понад два роки.
Головне управління Державної міграційної служби України у Львівській області звернулося із запитами про перевірку заявника до Управління СБУ у Львівській області, Львівського РУ поліції №2 ГУ НП у Львівській області, Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України (а.с.27-38).
За результатами розгляду справи про надання дозволу на імміграцію в Україну 17.03.2023 складено висновок про відмову в наданні дозволу на імміграцію в Україну громадянину Азербайджанської Республіки ОСОБА_2 (а.с.39-40), обґрунтований тим, що на скерований до СБУ у Львівській області запит від 01.11.2022 надійшла відповідь від 16.03.2023 №62/2/5-552п щодо доцільності в наданні відмови громадянину ОСОБА_2 відповідно до п. 6 ст. 10 Закону України «Про імміграцію».
Листом від 20.03.2023 №4650.1.7-965/4650.1-23 (а.с.41) Головне управління Державної міграційної служби України у Львівській області в особі Львівського міського управління скерувало Абдуллаєву Сахібу рішення про відмову в наданні дозволу на імміграцію в України від 17.03.2023 №46504300018715 (а.с.441-42), відповідно до якого громадянину Азербайджанської Республіки ОСОБА_2 на підставі пункту 6 частини 1 статті 10 Закону України «Про імміграцію» відмовлено у наданні дозволу на імміграцію в Україну.
Спірні правовідносини врегульовано такими норами права:
Умови і порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства визначає Закон України «Про імміграцію» від 07.06.2001 № 2491-III.
За змістом статті 1 Закону України «Про імміграцію» імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання; дозвіл на імміграцію - рішення, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.
Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 4 Закону України «Про імміграцію» дозвіл на імміграцію поза квотою імміграції надається одному з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він перебуває у шлюбі понад два роки, є громадянином України, дітям і батькам громадян України.
Згідно із пунктом 2 частини першої статті 9 Закону України «Про імміграцію» заяви про надання дозволу на імміграцію подаються особами, які перебувають в Україні на законних підставах, - до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.
Статтею 6 Закону України «Про імміграцію» визначено повноваження центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів. Відповідно до частини першої цієї статті Закону центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів:
1) організовує роботу з прийняття заяв разом із визначеними цим Законом документами щодо надання дозволу на імміграцію від осіб, які перебувають в Україні на законних підставах;
2) організовує роботу з перевірки правильності оформлення документів щодо надання дозволу на імміграцію, виконання умов для надання такого дозволу, відсутності підстав для відмови у його наданні;
3) організовує роботу з прийняття рішень про надання дозволу на імміграцію, про відмову у наданні дозволу на імміграцію, про скасування дозволу на імміграцію та видання копій цих рішень особам, яких вони стосуються;
4) організовує роботу з видання та вилучення у випадках, передбачених цим Законом, посвідок на постійне проживання;
5) забезпечує ведення обліку осіб, які подали заяви про надання дозволу на імміграцію, та осіб, яким надано такий дозвіл.
Згідно з пунктами 1, 7 Положення про Державну міграційну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 №360 (далі - Положення №360) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ і який реалізує державну політику у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів є Державна міграційна служба України (ДМС).
ДМС здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку територіальні органи та територіальні підрозділи, у тому числі міжрегіональні.
Стаття 9 Закону України «Про імміграцію» встановлює умови, порядок та перелік документів, необхідних для вирішення питання дозволу на імміграцію. Так, заяви про надання дозволу на імміграцію подаються: 1) особами, які постійно проживають за межами України, - до дипломатичних представництв та консульських установ України за кордоном за місцем їх постійного проживання; 2) особами, які перебувають в Україні на законних підставах, - до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів. Заяву про надання дозволу на імміграцію заявник подає особисто до відповідного органу державної влади.
Статтею 10 Закону України «Про імміграцію» встановлено, що дозвіл на імміграцію не надається:
1) особам, засудженим до позбавлення волі на строк більше одного року за вчинення діяння, що відповідно до законів України визнається злочином, якщо судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку;
2) особам, які вчинили злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людяності та людства, як їх визначено в міжнародному праві, або розшукуються у зв'язку із вчиненням діяння, що відповідно до законів України визнається тяжким злочином, або їм повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, досудове розслідування якого не закінчено;
3) особам, хворим на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я;
4) особам, які в заявах про надання дозволу на імміграцію зазначили свідомо неправдиві відомості чи подали підроблені документи;
5) особам, яким на підставі закону заборонено в'їзд на територію України;
6) в інших випадках, передбачених законами України.
Процедуру провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію іноземцям та особам без громадянства, які іммігрують в Україну (далі - іммігранти), поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень (далі - провадження у справах з питань імміграції), а також компетенцію центральних органів виконавчої влади та підпорядкованих їм органів, які забезпечують виконання законодавства про імміграцію визначає Порядок провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 26.12.2002 № 1983 (далі - Порядок № 1983).
Відповідно до пункту 3 Порядку №1983 рішення за заявами про надання дозволу на імміграцію залежно від категорії іммігрантів приймають територіальні підрозділи ДМС (далі - територіальні підрозділи) - стосовно іммігрантів, які на законних підставах перебувають на території України і є іммігрантами позаквотової категорії (крім іммігрантів, стосовно яких рішення приймає ДМС або територіальний орган), а саме: одного з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він перебуває у шлюбі понад два роки, є громадянином України, дітей і батьків громадян України.
За змістом пункту 12 Порядку №1983 територіальні підрозділи за місцем проживання, до яких подано заяви про надання дозволу на імміграцію:
- формують справи, перевіряють підстави, законність перебування в Україні іммігрантів, інформацію, зазначену ними у заяві про надання дозволу на імміграцію, справжність поданих документів та відповідність, їх оформлення вимогам законодавства, у разі потреби погоджують це питання з органами місцевого самоврядування, у межах своєї компетенції з'ясовують питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію;
- проводять перевірку законності перебування в Україні іммігранта з використанням інтегрованої міжвідомчої інформаційно-комунікаційної системи щодо контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний кордон України (система «Аркан»), або шляхом надсилання запитів до Адміністрації Держприкордонслужби;
- проводять перевірку даних іммігранта за банками даних Інтерполу з метою отримання інформації, яка є підставою для відмови у наданні дозволу на імміграцію відповідно до вимог пункту 2 частини першої статті 10 Закону України «Про імміграцію»;
- надсилають у місячний термін разом з матеріалами справи інформацію про результати їх розгляду територіальним органам або підрозділам (відповідно до категорії іммігрантів). Справи, прийняття рішення за якими належить до компетенції ДМС чи територіальних органів, надсилаються територіальним органам, в інших випадках - територіальним підрозділам;
- здійснюють провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію, якщо таке провадження належить до їх компетенції.
Згідно з пунктом 14 Порядку № 1983 територіальні органи і підрозділи після отримання документів від зазначених у пунктах 12 і 13 цього Порядку органів перевіряють у місячний термін правильність їх оформлення, з'ясовують у межах своєї компетенції питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію, передбачених статтею 10 Закону України «Про імміграцію», надсилають відповідні запити до МВС, органів Національної поліції, регіональних органів СБУ та Держприкордонслужби.
МВС, органи Національної поліції, регіональні органи СБУ та Держприкордонслужба проводять відповідно до компетенції у місячний строк після надходження таких запитів перевірку з метою виявлення осіб, яким дозвіл на імміграцію не надається. Про результати перевірки інформується орган, який надіслав запит. Термін перевірки може бути продовжений, але не більше ніж на один місяць.
Пунктом 16 Порядку № 1983 визначено, що у разі коли прийняття рішення щодо надання дозволу на імміграцію належить до компетенції територіальних органів і підрозділів, ці органи аналізують у місячний термін отриману від зазначених в абзаці другому пункту 14 цього Порядку органів інформацію та на підставі матеріалів справи приймають рішення про надання дозволу на імміграцію чи про відмову у наданні такого дозволу.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Верховний Суд у постанові від 30.01.2020 у справі №2340/2851/18 сформував такий висновок щодо застосування пункту 6 частини першої статті 10 Закону України «Про імміграцію»:
«69. При прийнятті оскаржуваного рішення від 21.05.2018 № 21 про відмову у наданні позивачу дозволу на імміграцію в Україні відповідач керувався пунктом 6 частини 1 статті 10 Закону України "Про імміграцію", відповідно до якого дозвіл на імміграцію не надається в інших випадках, передбачених законами України, проте не зазначив відповідної норми Закону, яка передбачає інші підстави для відмови у наданні позивачу дозволу на імміграцію в Україні.
70. У ході розгляду даної справи відповідачем не було доведено наявність підстав, передбачених пунктом 6 частини 1 статті 10 Закону України "Про імміграцію", для відмови у наданні позивачу дозволу на імміграцію, як і не зазначено іншої норми законодавства у рішенні.».
При прийнятті рішення суд керується такими мотивами:
Територіальні органи і територіальні підрозділи ДМС після отримання заяви про надання дозволу на імміграцію та доданих документів перевіряють правильність їх оформлення, з'ясовують у межах своєї компетенції питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію, передбачених статтею 10 Закону України «Про імміграцію».
Саме з цією метою - з'ясування наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію, передбачених статтею 10 Закону України «Про імміграцію» - підрозділи ДМС надсилають відповідні запити до МВС, органів Національної поліції, регіональних органів СБУ та Держприкордонслужби. У відповідь на запит МВС, органи Національної поліції, регіональні органи СБУ та Держприкордонслужби проводять відповідно до компетенції перевірку з метою виявлення осіб, яким дозвіл на імміграцію не надається, а про результати перевірки інформують орган, який надіслав запит (абзац другий пункту 14 Порядку №1983), - для прийняття обґрунтованого рішення.
У разі коли прийняття рішення щодо надання дозволу на імміграцію належить до компетенції територіальних органів і територіальних підрозділів ДМС, ці органи аналізують у місячний строк отриману від зазначених в абзаці другому пункту 14 цього Порядку органів інформацію та на підставі матеріалів справи приймають рішення про надання дозволу на імміграцію чи про відмову у наданні такого дозволу з урахуванням інформації, отриманої у ході проведення перевірок, передбачених пунктом 12 цього Порядку.
Відповідно до пунктів 1-5 частини першої статті 10 Закону України «Про імміграцію» підставою для прийняття рішення про відмову в наданні дозволу на імміграцію є конкретні обставини, наведені у цих нормах права.
Отже, у випадку встановлення за наслідками опрацювання відповідей на запити конкретних обставин, передбачених п. 1-5 частини першої згаданої статті закону (напр., заявник зазначив свідомо неправдиві відомості чи подав підроблені документи, заявнику на підставі закону заборонено в'їзд на територію України тощо), уповноважений підрозділ ДМС має фактичні та правові підстави для прийняття рішення про відмову в наданні дозволу на імміграцію.
Водночас норма пункту 6 частини першої статті 10 Закону України «Про імміграцію» за способом викладення її диспозиції є бланкетною, тобто закріплює лише загальні ознаки правила поведінки у формі владного припису, а для встановлення ознак, яких бракує, відсилає до норм іншого нормативного акта іншої галузі права («в інших випадках, передбачених законами України»).
Отже, для відмови в наданні дозволу на імміграцію на підставі цієї норми уповноважений підрозділ ДМС повинен (а) ідентифікувати/навести та (б) застосувати норму «іншого закону України», що є правовою підставою для прийняття такого рішення, попередньо (в) встановивши існування фактичних підстав (для відмови в наданні дозволу на імміграцію), що повинні бути передбачені таким «іншим законом України».
Аналіз змісту висновку за результатами розгляду справи позивача про надання дозволу на імміграцію в Україну від 17.03.2023 та оскарженого рішення від 17.03.2023 дозволяє виділити такі підстави для відмови в наданні дозволу на імміграцію в Україну громадянину Азербайджанської Республіки ОСОБА_2 :
1) фактична - лист №62/2/5-552п від 16.03.2023 (надісланий у відповідь на запит ЛМУ ГУ ДМС України у Львівській області від 01.11.2022), відповідно до якого Управління СБУ у Львівській області на підставі п. 6 ч. 1 ст. 10 Закону України «Про імміграцію» заперечує в наданні дозволу на імміграцію ОСОБА_2 ;
2) правова - пункт 6 частини першої статті 10 Закону України «Про імміграцію», відповідно до якого дозвіл на імміграцію не надається в інших випадках, передбачених законами України.
Суд констатує, що жоден із перелічених документів (відповідь підрозділу СБУ на запит підрозділу ДМС, висновок ДМС за результатами розгляду справи заявника та оскаржене рішення) не містять:
- згадки/вказівки на закон України, який визначає «інший випадок» (тобто випадок, не передбачений пунктами 1-5 частини першої статті 10 Закону України «Про імміграцію») для відмови в наданні дозволу на імміграцію позивачу;
- викладу чи хоча б згадки про будь-які факти, що є підставою для застосування такого «неназваного» закону України при розгляді заяви ОСОБА_1 .
Суд вважає, що підрозділ ДМС за наведених обставин мав обов'язок з'ясувати фактичні та правові підстави заперечень УСБУ у Львівській області з метою встановлення наявності/відсутності визначених «іншим законом України» підстав для відмови в наданні дозволу на імміграцію ОСОБА_1 , оскільки рішення відповідача як суб'єкта владних повноважень повинно бути прийнятим на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, бути обґрунтованим ( прийнятим із урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття такого рішення).
Оцінюючи оскаржене рішення на предмет відповідності критеріям правомірного рішення суб'єкта владних повноважень, що наведені в частині другій статті 2 КАС України, суд за наведених вище обставин дійшов висновку, що таке є очевидно протиправним, оскільки прийняте без належної правової підстави та будь-якого обґрунтування, тому підлягає скасуванню.
Ефективним способом відновлення порушених протиправними діями Головного управління державної міграційної служби України у Львівській області прав позивача є зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву громадянина Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 із відповідними документами на отримання дозволу на імміграцію в Україну з врахуванням висновків суду, наведених у цьому рішенні суду.
Отже, позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління державної міграційної служби України у Львівській області слід задовольнити.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого:
відповідно до норм статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Позивач просить стягнути з відповідача понесені ним витрати на правову допомогу в сумі 20000 грн., надав такі докази понесення витрат на професійну правничу допомогу: договір про надання правової (правничої) допомоги №117-МВ від 05.07.2023, ордер про надання правничої (правової) допомоги ОСОБА_2 у Львівському окружному адміністративному суді на підставі зазначеного договору адвокатом Янчак П.О., свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю Янчака П.О. №1989 від 08.09.2012, квитанцію від 07.07.2023 суму 20000 грн., акт №1 наданих послуг до договору №117-МВ від 05.07.2023. Оцінюючи клопотання позивача про відшкодування судових витрат, пов'язаних з правничою допомогою адвоката, суд виходить із таких міркувань:
приписами частини 9 статті 139 КАС України встановлено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись. Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час. Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта. Суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Разом із тим, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої прийнято рішення, всі її витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом пропорційності, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу (документів), витрачений адвокатом час тощо є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Суд проаналізував звіт адвоката (акт наданих послуг) про час, оплачений позивачем (5.07.2023 - підготовка та скерування адвокатського запиту №05/07/2023-2 щодо надання копій матеріалів особової справи ОСОБА_5 , зокрема й копію заяви із відповідними документами на отримання дозволу на імміграцію в Україну 2 год; 18.07.2023 - ознайомлення з матеріалами особової справи ОСОБА_5 - 2,5 год; 25.07.2023 - підготовка та скерування позовної заяви до Львівського окружного адміністративного суду про визнання протиправним та скасувати рішення про відмову у наданні дозволу на імміграцію в Україну від 17.03.2023 № 46504300018715, яке було прийняте Львівським міським управлінням Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області про відмову громадянину Азербайджанської Республіки ОСОБА_2 у наданні дозволу на імміграцію - 6 год; 09.10.2023 - ознайомлення з матеріалами судової справи № 380/17241/23 у зв'язку з неотриманням відзиву на позов та необхідність підготовки та подання відповіді на відзив представнику позивача для ознайомлення - 1,5 год; 12.10.2023 року підготовка та направлення відповіді на відзив в справі № 380/17241/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДМС у Львівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії 2,5 год.
Суд, враховуючи складність та категорію цієї справи, дійшов висновку, що заявлений до відшкодування за рахунок відповідача розмір витрат на правову допомогу є завищеним та неспівмірним із складністю справи. Суд визнає, що позивач вільний у виборі представника та у визначенні розміру його гонорару за домовленістю сторін, проте цей вибір не повинен бути надмірно обтяжливим для іншої сторони процесу при вирішенні судом питання про розподіл судових витрат. Суд вважає справедливим відшкодування позивачу його судових витрат на правничу допомогу в сумі 5000 грн.
При зверненні до суду позивач сплатив судовий збір в сумі 858,88 грн. Відповідно до встановлених ст. 139 КАС України правил розподілу судових витрат 858,88 грн. судового збору стягуються на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст.ст. 19-20,22,25-26,90,139,229,241-246,250,251,255,295 КАС України, суд -
ВИРІШИВ:
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення про відмову у наданні дозволу на імміграцію в Україну від 17.03.2023 № 46504300018715, видане громадянину Азербайджану ОСОБА_2 .
Зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України у Львівській області повторно розглянути заяву громадянина Азербайджану ОСОБА_1 від 02.02.2022 із доданими документами про надання дозволу на імміграцію в Україну, з урахуванням висновків суду.
Стягнути з Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області (79007, Львівська область, місто Львів, вул. Січових Стрільців, буд. 11; ідентифікаційний код 37831493) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 859 (вісімсот п'ятдесят дев'ять) гривень та 5000 (п'ять тисяч) гривень витрат на правничу допомогу.
Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано протягом тридцяти днів з дня його складення до Восьмого апеляційного адміністративного суду. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
СуддяМоскаль Ростислав Миколайович