ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 грудня 2023 року
справа №380/23115/23
провадження № П/380/23306/23
Львівський окружний адміністративний суд в складі головуючої судді Чаплик І.Д., розглянув у спрощеному позовному провадженні без виклику учасників справи у м.Львові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Львівській області, Державної судової адміністрації України про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,-
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) звернувся до суду з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Львівській області (79000, м. Львів, вул. Драгоманова, 25; ЄДРПОУ: 26306742), Державної судової адміністрації України (01601, м. Київ, вул. Липська, 18/5; ЄДРПОУ: 26255795), в якому просить:
визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Львівській області щодо нарахування та виплати судді Бориславського місь кого суду Львівської області ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01 січня 2021 року по 31 серпня 2023 року включно, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру поса дового окладу судді з 1 січня 2021 року у розмірі 2270 грн., з І січня 2022 у розмірі 2481.00 грн. та з 1 січня 2023 року у розмірі 2684,00 грн;
зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Львівській області провести нарахування та виплату суддівської винагороди судді Борислав ського міського суду Львівської області ОСОБА_1 за період з 01 січня 2021 року по ЗІ серпня 2023 року включно на підставі частин 2. 3. 4 статті 135 Закону Украї ни “Про судоустрій і статус суддів”, виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого на І січня 2021 року складає 2270 грн. на 1 січня 2022 року складає 2481.00 грн.. на 1 січня 2023 року складає 2684.00 грн.. з урахуванням надбавки за вислугу років від посадового окладу та матеріальної допо моги за 2021 рік. 2022 рік та 2023 рік. з утриманням з цих сум передбачених законом подат ків та обов'язкових платежів при їх виплаті;
стягнути з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Львівській області на користь судді Бориславського міського суду Львівської області ОСОБА_1 недоплачену суддівську винагороду за період з 01 січня 2021 року по 31 серпня 2023 року включно;
зобов'язати Державну судову адміністрацію України (01601. м. Київ. вул. Липська, 18/5, код ЄДРПОУ 26255795) здійснити фінансування Територіального управління Державної судової адміністрації України в Львівській області з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого на виконання рішень судів на користь суддів, коштів для про ведення виплати судді Бориславського міського суду Львівської області ОСОБА_1 недоплачену суддівську винагороду за період з 01 січня 2021 року по З1 серпня 2023 року включно;
допустити до негайного виконання рішення суду в межах суми за один місяць.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідно до приписів Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII, базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду визначається залежно від розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Однак відповідачем у спірниий період нарахована та виплачена позивачу суддівська винагорода відповідно до статті 7 Закону України “Про Державний бюджет України на 2021 рік” від 15.12.2020 № 1082-ІХ, статті 7 Закону України “Про Державний бюджет України на 2022 рік” від 02.12.2021 № 1928-ІХ, статті 7 Закону України “Про Державний бюджет України на 2023 рік” від 03.11.2022 № 2710-ІХ із застосуванням спеціального розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді (1 січня 2102 гривні), а не із застосуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який встановлений вказаними законами на 1 січня відповідного року, що призвело до протиправного зменшення суддівської винагороди позивача за цей період. Вважає, що розмір суддівської винагороди не може встановлюватись будь-якими іншими законами, ніж безпосередньо Законом України “Про судоустрій та статус суддів” від 02.06.2016 № 1402-VІІІ та, що базовий розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року. Вказує, що Законом України “Про прожитковий мінімум” від 15.07.1999 № 966-ХVІ не визначено такого спеціального виду прожиткового мінімуму, як “прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді” та зазначений закон не включає суддів до будь-якої соціальної демографічної групи населення, для яких повинен встановлюватися окремо прожитковий мінімум. Звертає увагу, що ст. 7 Закону України “Про Державний бюджет України на 2021 рік” від 15.12.2020 № 1082-ІХ, ст. 7 Закону України “Про Державний бюджет України на 2022 рік” від 02.12.2021 № 1928-ІХ та ст. 7 Закону України “Про Державний бюджет України на 2023 рік” від 03.11.2022 № 2710-ІХ разом з правомірним встановленням на 1 січня 2021 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2270,00 грн., на 1 січня 2022 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2481 грн. та на 1 січня 2023 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2684 грн., протиправно запроваджено спеціальний “прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді” (розмір якого становить з 1 січня відповідного року 2102 гривень), який використовувався відповідачем для розрахунку розміру посадового окладу позивача у 2021- 2023 роках. Просить позовні вимоги задовольнити.
Ухвалою суду від 09.01.2023 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними матеріалами справи. При цьому суд враховує позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 21.09.2023 у справі №380/25627/21, в якій Верховний Суд констатував, що ця справа не належить до справ незначної складності у значенні частини шостої статті 12 КАС України, однак заборони для її розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, відсутні (п.80). Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 22 липня 2021 року в справі №460/6542/20 та від 30 червня 2022 року у справі №640/27145/20. Також позивач в позовній заяві просить розгляд справи проводити без його участі.
Відповідач Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Львівській області 23.10.2023 подало до суду відзив на позовну заяву, в якому просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог. Відзив обґрунтований тим, що Законом України “Про судоустрій та статус суддів” від 02.06.2016 № 1402-VІІІ, визначено базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду, який становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Водночас, розмір посадового окладу судді знаходиться у прямій залежності від визначення розміру прожиткового мінімуму на 1 січня відповідного року. Законом України “Про прожитковий мінімум” від 15.07.1999 № 966-ХVІ законодавець не обмежений у виокремленні прожиткового мінімуму для окремих соціальних і демографічних груп населення. Водночас Законами України “Про Державний бюджет України на 2021 рік” від 15.12.2020 № 1082-ІХ, “Про Державний бюджет України на 2022 рік” від 02.12.2021 № 1928-ІХ та “Про Державний бюджет України на 2023 рік” від 03.11.2022 № 2710-ІХ виокремлено прожитковий мінімум для: “працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді”; “працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата який регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів”; “працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури”. Зазначені норми не визнавалися Конституційним Судом України такими, що не відповідають Конституції України, відповідають критерію якості закону, а тому підлягають застосуванню. Зазначає, що Законами України “Про Державний бюджет України на 2021 рік” від 15.12.2020 № 1082-ІХ, “Про Державний бюджет України на 2022 рік” від 02.12.2021 № 1928-ІХ та “Про Державний бюджет України на 2023 рік” від 03.11.2022 № 2710-ІХ запроваджено розрахункову величину для визначення базового розміру посадового окладу судді, яка складає 2102 грн., отже з їх прийняттям зазнав змін не розмір суддівської винагороди (складовим елементом якої є базовий розмір посадового окладу судді), а розрахункова величина. Відтак вважає, що визначення конкретного базового розміру посадового окладу позивача у вказаний ним період шляхом застосування частини третьої статті 135 Закону України “Про судоустрій та статус суддів в Україні” від 02.06.2016 № 1402-VІІІ разом з відповідною нормою ст. 7 Законів України “Про Державний бюджет України на 2021 рік” від 15.12.2020 № 1082-ІХ, “Про Державний бюджет України на 2022 рік” від 02.12.2021 № 1928-ІХ та “Про Державний бюджет України на 2023 рік” від 03.11.2022 № 2710-ІХ, якими безальтернативно передбачено прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, є правомірним та таким, що здійснено на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією України та законами України. Просить в задоволенні позовних вимог відмовити.
Ухвалою від 21.11.2023 суд витребував у Територіального управління Державної судової адміністрації України в Львівській області належним чином завірені копії розрахункових листів про розмір нарахованої та виплаченої суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з січня 2021 року по серпень 2023 року. Зобов'язав Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Львівській області надати до суду наступну інформацію: чи виділялись Територіальному управлінню Державної судової адміністрації України в Львівській області достатні кошти для виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з січня 2021 року по серпень 2023 року у розмірі, передбаченому ст.135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, із розрахунку базового розміру посадового окладу, виходячи із прожиткового мінімуму, встановленого законом на 1 січня 2021 року - 2270,00 грн, 1 січня 2022 року - 2481,00 грн та 1 січня 2023 року - 2684,00 грн відповідно, а також копії кошторисів на 2021, 2022 та 2023 роки з інформацією про фінансування Бориславського міського суду Львівської області. Зобов'язав Державну судову адміністрацію України надати до суду наступну інформацію: Чи були в розпорядженні Державної судової адміністрації України достатні кошти для виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з січня 2021 року по серпень 2023 року у розмірі, передбаченому ст.135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, із розрахунку базового розміру посадового окладу, виходячи із прожиткового мінімуму, встановленого законом на 1 січня 2021 року - 2270,00 грн, 1 січня 2022 року - 2481,00 грн та 1 січня 2023 року - 2684,00 грн відповідно. Чи виділялось Державною судовою адміністрацією України на користь Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Львівській області достатньо коштів для виплати суддівської винагороди у розмірі, передбаченому ст.135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, із розрахунку базового розміру посадового окладу, виходячи із прожиткового мінімуму, встановленого законом на 1 січня 2021 року - 2270,00 грн, 1 січня 2022 року - 2481,00 грн та 1 січня 2023 року - 2684,00 грн відповідно. Встановиа строк для виконання ухвали - десять днів з дня її отримання.
01.12.2023 на адресу суду надійшло клопотання від Територіального управління Державної судової адміністрації України в Львівській області про долучення доказів на виконання ухвали суду, а саме копій кошторисів 2021-2023 років та розрахунки фонду оплати суддівської винагороди на 2022-2023 роки. Додатково представник відповідача зазначив, що всі штатні розписи місцевих загальних судів м.Львова та Львівської області затверджувалися із окладами, які розраховані, виходячи із прожиткового мінімуму 2102 грн. Відповідно кошториси видатків та помісячні розписи видатків на 2021-2023 роки, а саме кошти на виплату суддівської винагороди, затверджувалися із врахуванням прожиткового мінімуму 2102 грн.
Відповідач Державна судова адміністрація України належним чином повідомлена про відкриття провадження у справі, правом на подання відзиву протягом встановленого судом та КАС України строку не скористалася.
Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін в порядку частини сьомої статті 262 КАС України від учасників справи не надходило. Суд на підставі частини шостої статті 162 КАС України вирішує справу за наявними в справі матеріалами.
Дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі обставини.
Указом Президента України “Про призначення суддів” від 15.08.2008 № 713/2008 ОСОБА_1 призначений на посаду судді Бориславського міського суду Львівської області на п'ять років.
На підставі постанови Верховної Ради України «Про обрання суддів» від 05.09.2013 та на підставі наказу голови Бориславського міського суду Львівської області від 04.10.2013 №81 ОСОБА_1 призначений на посаду судді вказаного суду безстроково.
У період з 01 січня 2021 року по 31 серпня 2023 року ОСОБА_1 , судді Бориславського міського суду Львівської області, суддівська винагорода та допомогв на оздоровлення виплачувалися із розрахунку прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді 2102,00грн, встановленого статтею 7 Законів України “Про Державний бюджет України на 2021 рік” від 15.12.2020 № 1082-ІХ, “Про Державний бюджет України на 2022 рік” від 02.12.2021 № 1928-ІХ та “Про Державний бюджет України на 2023 рік” від 03.11.2022 № 2710-ІХ, що підтверджується відомістю нарахувань та утримань ОСОБА_1 , за 2021 рік, за 2022 рік та за 2023 рік, наданими ТУ ДСА України в Львівській області. Із вказаних відомостей нарахувань та утримань встановлено, що у спірному періоді з 01 січня 2021 року по 31 серпня 2023 року розмір посадового окладу позивача становив 63 060 грн.
Позивач вважає, що відповідачем протиправно для розрахунку розміру посадового окладу судді ОСОБА_1 не враховано розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений на 1 січня відповідного календарного року, що призвело до зменшення розміру його суддівської винагороди у період з 01 січня 2021 року по 31 серпня 2023 року, надбавки за вислугу років від посадового окладу та матеріальної допомоги за 2021 рік. 2022 рік та 2023 рік.
Не погоджуючись із визначенням відповідачем розміру прожиткового мінімуму, який підлягає врахуванню при обчисленні базового розміру посадового окладу судді, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Відтак спірним у межах розгляду цієї справи є питання правомірності нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди за період з 01 січня 2021 року по 31 серпня 2023 року, надбавки за вислугу років від посадового окладу та допомоги на оздоровлення за 2021 рік. 2022 рік та 2023 рік, виходячи з посадового окладу, розмір якого розраховано з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з січня 2021 року, тобто з розміру 2102,00 грн.
Безспірною є та обставина, що при обчисленні розміру посадового окладу відповідачем застосовано базову величину 2102 грн (2102 х 30 = 63060).
Нарахування та виплату ОСОБА_1 суддівської винагороди здійснює Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Львівській області.
Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, судом враховано наступні обставини справи та норми чинного законодавства.
Згідно з ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів було висловлено у низці рішень Конституційного Суду України, зокрема в рішеннях від 20.03.2002 № 5-рп/2002, від 01.12.2004 № 19-рп/2004, від 11.10.2005 № 8-рп/2005, від 22.05.2008 № 10-рп/2008, від 03.06.2013 № 3-рп/2013, а також від 04.12.2018 № 11-р/2018.
Визначені Конституцією України та спеціальним законодавчим актом (Законом № 1402-VIII) гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.
Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Система правового захисту суддів, зокрема їх матеріального забезпечення, встановлена Законом України від 02.06.2016 №1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (далі - Закон № 1402-VIII), положення якого узгоджуються з вимогами міжнародно-правових актів щодо незалежності суддів і спрямовані на забезпечення стабільності досягнутого рівня гарантій незалежності суддів, а також є гарантією поваги до гідності людини, її прав та основоположних свобод.
У преамбулі Закону № 1402-VIII зазначено, що цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.
Статтею 4 Закону № 1402-VIII визначено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом. Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Цим Законом, серед іншого, статтю 130 Конституції України викладено в новій редакції. Суд звертає увагу на те, що Конституція України у редакції Закону №1402-VIII вперше містить положення, які закріплюють спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що «розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій».
З цією конституційною нормою співвідносяться норми частини першої статті 135 указаного Закону, які дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди є закон про судоустрій.
Частиною першою статті 135 Закону № 1402-VIII імперативно визначено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Розмір суддівської винагороди визначено у статті 135 Закону № 1402-VIII , який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі) є законом про судоустрій в значенні частини другої статті 130 Конституції України.
Статтею 130 Конституції України закріплено, що розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій. Так, відповідно до частини другої статті 135 Закону № 1402-VІІІ суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Разом із цим розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, на пряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до частини третьої статті 135 Закону № 1402-VIII, яка згідно з рішенням Конституційного Суду України № 4-р/2020 від 11.03.2020 діє в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 № 1774-VIII, базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" від 15.12.2020 № 1082-IX установлено у 2021 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня - 2189 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років: з 1 січня - 1921 гривня; дітей віком від 6 до 18 років: з 1 січня - 2395 гривень; працездатних осіб: з 1 січня - 2270 гривень; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 1 січня - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівникам інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами: з 1 січня - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури: з 1 січня - 1600 гривень; осіб, які втратили працездатність: з 1 січня - 1769 гривень.
Статтею 7 Закону України “Про Державний бюджет України на 2022 рік” від 02.12.2021 № 1928-ІХ установлено у 2022 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня - 2393 гривні, а для основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років: з 1 січня - 2100 гривень; дітей віком від 6 до 18 років: з 1 січня - 2618 гривень; працездатних осіб: з 1 січня - 2481 гривня; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 1 січня - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів: з 1 січня - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури: з 1 січня - 1600 гривень; осіб, які втратили працездатність: з 1 січня - 1934 гривні.
Статтею 7 Закону України “Про Державний бюджет України на 2023 рік” від 03.11.2022 № 2710-ІХ установлено у 2023 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня - 2589 гривні, а для основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років: з 1 січня - 2272 гривень; дітей віком від 6 до 18 років: з 1 січня - 2833 гривень; працездатних осіб: з 1 січня - 22684 гривня; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 1 січня - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів: з 1 січня - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури: з 1 січня - 1600 гривень; осіб, які втратили працездатність: з 1 січня - 2093 гривні.
Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що посадовий оклад позивачу у спірний період обчислено в розмірі 63 060 грн., виходячи з приписів абзацу 5 статті 7 Законів України “Про Державний бюджет України на 2021 рік” від 15.12.2020 № 1082-ІХ, “Про Державний бюджет України на 2022 рік” від 02.12.2021 № 1928-ІХ та “Про Державний бюджет України на 2023 рік” від 03.11.2022 № 2710-ІХ, з врахуванням розміру прожиткового мінімуму на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн. (30*2102 грн.=63 060 грн.).
Відповідно до статті 46 Конституції України визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження тощо, наведено у Законі України «Про прожитковий мінімум» від 15.07.1999 № 966-XIV (далі - Закон № 966-XIV).
Відповідно до статт 1 Закону № 966-XIV прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність. До працездатних осіб відносяться особи, які не досягли встановленого законом пенсійного віку.
У змісті наведеної норми Закону № 966-XIV закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, відносно яких визначається прожитковий мінімум.
Статтею 4 Закону № 966-XIV встановлено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.
Суд зазначає, що Законом № 966-XIV не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді.
Водночас Законом № 966-XIV судді не віднесені до соціальної демографічної групи населення стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.
Натомість статтею 7 Законів України “Про Державний бюджет України на 2021 рік” від 15.12.2020 № 1082-ІХ, “Про Державний бюджет України на 2022 рік” від 02.12.2021 № 1928-ІХ та “Про Державний бюджет України на 2023 рік” від 03.11.2022 № 2710-ІХ, разом із встановленням на 01 січня прожиткового мінімуму для працездатних осіб, був введений такий новий вид прожиткового мінімуму, як прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, розмір якого становить 2102,00 грн.
До 2021 року для розрахунку базового розміру посадового окладу застосовувався прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлювався на 01 січня відповідного календарного року, як це передбачено статтею 135 Закону № 1402-VIII.
При цьому зміни до Закону № 1402-VIII в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди, а також в Закон № 966-ХІV щодо визначення прожиткового мінімуму не вносилися, тож законні підстави для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 1 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди, відсутні.
Відтак, для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону № 1402-VIII, які у часі прийняті раніше, мають пріоритет стосовно прийнятих пізніше положень Законів України “Про Державний бюджет України на 2021 рік” від 15.12.2020 № 1082-ІХ, “Про Державний бюджет України на 2022 рік” від 02.12.2021 № 1928-ІХ та “Про Державний бюджет України на 2023 рік” від 03.11.2022 № 2710-ІХ.
Як зазначено у рішенні Конституційного Суду України від 18.06.2020 № 5-рп(II)/2020, до судів різних видів юрисдикції ставиться вимога застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): закон пізніший має перевагу над давнішим (lex posterior derogat priori) закон спеціальний має перевагу над загальним (lex specialis derogat generali) закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість.
Водночас, Закони України “Про Державний бюджет України на 2021 рік” від 15.12.2020 № 1082-ІХ, “Про Державний бюджет України на 2022 рік” від 02.12.2021 № 1928-ІХ та “Про Державний бюджет України на 2023 рік” від 03.11.2022 № 2710-ІХ фактично змінили складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною другою статті 130 Конституції України і частиною третьою статті 135 Закону № 1402-VIII.
Суд зауважує, що Закони України “Про Державний бюджет України на 2021 рік” від 15.12.2020 № 1082-ІХ, “Про Державний бюджет України на 2022 рік” від 02.12.2021 № 1928-ІХ та “Про Державний бюджет України на 2023 рік” від 03.11.2022 № 2710-ІХ не повинні містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми.
Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.
Тобто у національному законодавчому полі існує колізія положень двох нормативно-правових актів рівня закону, подолати яку можливо застосувавши загальний принцип права «спеціальний закон скасовує дію загального закону» (Lex specialis derogate generali). Такий підхід використовується у випадку конкуренції норм: коли на врегулювання суспільних відносин претендують загальні та спеціальні норми права.
Отже, за таким правовим підходом, при конкуренції норм необхідно застосовувати правило пріоритетності норм спеціального закону (lex specialis ), тобто Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а положення Закону №966-XIV вважати загальними нормами (lex generalis).
На такий аспект законодавчого регулювання звернув увагу і Конституційний Суд України у рішеннях від 9 липня 2007 року №6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22 травня 2008 року №10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).
Отже, Законом України «Про судоустрій і статус суддів» закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Оскільки указана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, відповідач неправильно визначився із розрахунковою величиною посадового окладу застосувавши в розрахунку іншу величину, відмінну від тієї, що визначена спеціальним законом.
Щодо питання матеріального забезпечення суддів Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Зубко та інші проти України» від 26 квітня 2006 року зазначив, що неспроможність держави вчасно виплачувати суддям їх виплати є несумісною з потребою їх здатності виконувати свої професійні функції неупереджено, щоб не зазнавати тиску і впливу на поведінку; неспроможність держави гарантувати адекватну та своєчасну виплату винагороди національним суддям та невизначеність, у якій вони залишаються, порушує справедливий баланс, що має виникнути між потребами державного інтересу та необхідністю захистити права заявників на мирне володіння своїм майном.
Необхідно підкреслити, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів, що регулюють питання правового статусу суддів, не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України та законом гарантій незалежності судді.
В постанові від 21 вересня 2023 року у справі №380/25627/2 Верховний Суд констатував, що заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня 2021 року (2270,00 грн), на іншу розрахункову величину, яка Законом України «Про судоустрій і статус суддів» не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн) у січні 2021 року, на підставі абзацу 5 статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» було неправомірним.
Аналогічна правова позиція щодо застосування статті 7 Законів України “Про Державний бюджет України на 2021 рік” від 15.12.2020 № 1082-ІХ, “Про Державний бюджет України на 2022 рік” від 02.12.2021 № 1928-ІХ та “Про Державний бюджет України на 2023 рік” від 03.11.2022 № 2710-ІХ, статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» в подібних правовідносинах викладена у постановах Верховного Суду від 30 листопада 2021 року у справі №360/503/21, від 10 листопада 2021 року у справі №400/2031/21, від 22 червня 2023 року у справі №400/4904/21, від 24 липня 2023 року у справі №280/9563/21, від 25 липня 2023 року у справі №120/2006/22-а, від 26 липня 2023 року у справі №240/2978/22, від 27 липня 2023 року у справі №240/3795/22, від 2 серпня 2023 року у справі №560/5597/22.
Відповідно до вимог ч. 6 ст. 13 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Відповідно до матеріалів справи, суддівську винагороду позивачу у період з 01 січня 2021 року по 31 серпня 2023 року обчислено, виходячи з приписів статті 7 Законів України “Про Державний бюджет України на 2021 рік” від 15.12.2020 № 1082-ІХ, “Про Державний бюджет України на 2022 рік” від 02.12.2021 № 1928-ІХ та “Про Державний бюджет України на 2023 рік” від 03.11.2022 № 2710-ІХ, з розміру прожиткового мінімуму на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн., що підтверджується відомістю нарахувань та утримань ОСОБА_1 , за 2021 рік, за 2022 рік та за 2023 рік, наданими ТУ ДСА України в Львівській області, та визнається сторонами.
До 2021 року відповідачем для розрахунку базового розміру посадового окладу застосовувався прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлювався на 1 січня відповідного календарного року, як це передбачено статтею 135 Закону № 1402-VIII.
Зміни до Закону № 1402-VIII в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у спірний період з січня 2021 року по серпень 2023 року, а також в Закон № 966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму не вносилися, тож законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 1 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди, немає.
Отже, для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону № 1402-VIII, які у часі прийняті раніше, мають пріоритет стосовно пізніших положень Законів України “Про Державний бюджет України на 2021 рік” від 15.12.2020 № 1082-ІХ, “Про Державний бюджет України на 2022 рік” від 02.12.2021 № 1928-ІХ та “Про Державний бюджет України на 2023 рік” від 03.11.2022 № 2710-ІХ.
Законом № 1402-VIII закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Оскільки указана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, відповідач неправильно визначився із розрахунковою величиною посадового окладу застосувавши в розрахунку іншу величину, відмінну від тієї, що визначена спеціальним законом.
З урахуванням наведеного суд дійшов висновку про те, що оскільки ТУ ДСА України в Львівській області, нараховуючи та виплачуючи позивачу суддівську винагороду із застосуванням на підставі статті 7 Законів України “Про Державний бюджет України на 2021 рік” від 15.12.2020 № 1082-ІХ, “Про Державний бюджет України на 2022 рік” від 02.12.2021 № 1928-ІХ та “Про Державний бюджет України на 2023 рік” від 03.11.2022 № 2710-ІХ розрахункової величини, яка Законом №1402-VIII не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн), діяло з порушенням вимог статті 130 Конституції України та статті 135 Закону №1402-VIII, що призвело до порушення прав позивача та гарантій незалежності судді, тому позовні вимоги про визнання протиправними дій відповідача Територіального управління Державної судової адмініст рації України в Львівській області щодо нарахування та виплати суддівської винагороди за період з 01 січня 2021 року по 31 серпня 2023 року, виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102,00 грн, належить задовольнити.
Суд відхиляє доводи відповідача ТУ ДСА України в Львівській області щодо відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог про визнання протиправними дій вказаного відповідача та враховує, зокрема, правову позицію, викладену Верховним Судом у справах щодо нарахування та виплати у неналежному розмірі суддівської винагороди, зокрема, у постановах від 28 квітня 2022 року у справі №160/13311/20 (пункт 45), від 05 травня 2022 року у справі №160/16362/20 (пункт 49), згідно з якою визнано правильними висновки суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправними дій територіального управління ДСА України в області щодо нарахування та виплати суддівської винагороди.
При вирішенні питання щодо обрання належного та ефективного способу захисту порушених прав позивача суд зазначає таке.
Згідно з нормами частин 3 та 4 статті 148 Закону України № 1402-VIII, ДСА України здійснює функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення усіх інших судів, окрім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів. Функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління ДСА України.
Відповідно до статті 149 цього Закону суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.
В силу частини 1 та 2 статті 22 Бюджетного кодексу України, за обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.
Головними розпорядниками бюджетних коштів є Державна судова адміністрація України.
Пунктами 2 та 4 частини 5 статті 22 Бюджетного кодексу України передбачено, що головний розпорядник бюджетних коштів: організовує та забезпечує на підставі Бюджетної декларації (прогнозу місцевого бюджету) та плану діяльності на середньостроковий період складання проєкту кошторису та бюджетного запиту і подає їх Міністерству фінансів України (місцевому фінансовому органу); затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів), якщо інше не передбачено законодавством.
Згідно з частиною 1 статті 23 Бюджетного кодексу України, будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.
Відповідно до пункту 1 Положення про Державну судову адміністрацію України, що затверджене рішенням Вищої ради правосуддя від 17 січня 2019 року № 141/0/15-19, ДСА України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади в межах повноважень, установлених законом.
Пунктом 2 цього Положення закріплено, що ДСА України здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади з метою створення належних умов функціонування судів і діяльності суддів.
Згідно з пунктом 3 Положення територіальні управління ДСА України є її територіальними органами.
Зважаючи на наведені положення статей 148, 149 Закону України № 1402-VIII, у зіставленні з положеннями частин 1, 2 та 5 статті 22, частини 1 статті 23 Бюджетного Кодексу України, виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є ДСА України.
Відповідач територіальний орган ДСА України та розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня, здійснює свої повноваження в межах асигнувань, які ДСА України затвердила у його кошторисі (на 2021, на 2022 та 2023 роки).
Для правильного вирішення цієї справи та обрання ефективного способу захисту порушених прав позивача судом ухвалою від 21.11.2023 зобов'язано відповідача надати копії кошторисів на 2021, на 2022 та 2023 роки з інформацією про фінансування Бориславського міського суду Львівської області.
На виконання ухвали відповідачем надано витребувані судом документи, з яких установлено, що сума коштів відповідно до затвердженого ДСА України кошторису та щомісячного розпису видатків на 2021, 2022 та 2023 роки була недостатньою для забезпечення виплати позивачу суддівської винагороди, обчисленої із урахуванням прожиткового мінімуму величиною 2270 грн, 2481 грн. та 2684 грн.
Відтак, невиплата позивачу суддівської винагороди в повному обсязі пов'язана із діяльністю ДСА України (співвідповідача) як головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення діяльності усіх судів (крім Верховного Суду; стаття 148 Закону України № 1402-VIII), відповідно як суб'єкта владних повноважень, діями якого порушено право позивача.
Із урахуванням статусу ДСА України як головного розпорядника бюджетних коштів та учасника бюджетного процесу у питаннях фінансування судової системи Верховний Суд у постанові від 24 вересня 2020 року у справі № 280/788/19 дійшов висновку про правильність рішення судів у спорі «щодо розміру суддівської винагороди», яким зобов'язано ДСА України здійснити фінансування розпорядника коштів нижчого рівня з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого для виконання рішень судів на користь суддів, для проведення виплати судді недоотриманих сум суддівської винагороди. Така ж позиція викладена у постанові від 15 серпня 2023 року у справі № 120/19262/21-а.
З огляду на такий висновок суду касаційної інстанції, предмету позову та встановлених у цій справі обставин, суд вважає, що пред'явлені до ДСА України позовні вимоги підлягають задоволенню у спосіб зобов'язання Державної судової адміністрації України здійснити фінансування Територіального управління Держав ної судової адміністрації України у Львівській області з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого на виконання рішень судів на користь суддів, коштів для проведення виплати судді Бориславського міського суду Львівської області ОСОБА_1 недоплаченої суддівської винагороди за період з 01 січня 2021 року по З1 серпня 2023 року, виходячи з встановленого на 01 січня 2021 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб розміром 2270 грн, на 01 січня 2022 року 2481,00 грн. та на 01 січня 2023 року 2684 грн.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 24 вересня 2020 року у справі 280/788/19, від 27.07.2023 у справі №240/3795/22, від 13.07.2023 у справі № 280/1233/22, а також Верховним Судом України у постановах від 13 січня 2015 року (№ 21-582а14) та від 20 вересня 2017 року (№ 2а-19282/10/0570).
Щодо вимоги стягнути з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Львівській області недоплачену суддівську винагороду за період з 01 січня 2021 року по 31 серпня 2023 року включно, то суд зазначає, що визначення суми не донарахованої позивачу суддівської винагороди належить до повноважень відповідача.
Як випливає зі змісту Рекомендації № R (80) 2 щодо здійснення дискреційних повноважень адміністративними органами, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 відповідно до умов статті 15.Ь під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке надає певний адміністративному органу ступінь свободи під час прийняття рішення, таким чином даючи йому змогу вибрати з кількох юридично допустимих рішень те, яке буде найбільш прийнятним.
Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності. Перевірка доцільності переступає компетенцію адміністративного суду і виходить за межі завдання адміністративного судочинства.
Отже, під дискреційним повноваженням суд розуміє таке повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення.
Враховуючи наведене, суд приходить до висновку про неможливість втручання в дискреційні повноваження відповідача, а отже, не вбачає правових підстав для задоволення позовної вимоги щодо стягнення недоплаченої суддівської винагороди.
Обираючи спосіб захисту порушеного права позивача суд виходить з того, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. Так, при розгляді справи було б неприйнятно враховувати право на ефективний засіб захисту, а саме, запобігання порушенню або припиненню порушення з боку суб'єкта владних повноважень, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту.
Отже, належним способом захисту порушеного права позивача є зобов'язання відповідача - Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Львівській області провести нарахування та виплату суддівської винагороди судді Борислав ського міського суду Львівської області ОСОБА_1 за період з 01 січня 2021 року по ЗІ серпня 2023 року включно на підставі частин 2. 3. 4 статті 135 Закону Украї ни “Про судоустрій і статус суддів”, виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого на І січня 2021 року складає 2270 грн. на 1 січня 2022 року складає 2481.00 грн.. на 1 січня 2023 року складає 2684.00 грн.. з урахуванням надбавки за вислугу років від посадового окладу та допо моги на оздоровлення за 2021 рік. 2022 рік та 2023 рік. з утриманням з цих сум передбачених законом подат ків та обов'язкових платежів при їх виплаті.
Верховний Суд у подібних правовідносинах (постанова від 22 грудня 2021 року у справі № 160/15369/20, адміністративне провадження № К/9901/20901/21) прийшов до висновку про правомірність обрання саме такого захисту порушеного права.
Щодо позивних вимог про допуск до негайного виконання рішення суду в частині нарахування та виплати суддівської винагороди за 1 місяць, суд зазначає таке.
Згідно з вимогами пункту 1 частини 1 статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України, негайно виконуються рішення суду про: присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів у межах суми стягнення за один місяць.
Зважаючи на те, що предмет судового розгляду в цій справі не стосується стягнення з відповідача на користь позивача конкретної суми недоплаченої суддівської винагороди, то відсутні правові підстави для допуску рішення суду до негайного виконання.
Така позиція суду узгоджується з висновками Верховного Суду, наведеними у постанові від 18 грудня 2018 року у справі № 816/301/16.
Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд ураховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
З урахуванням принципу змагальності, диспозитивності та офіційного з'ясування всіх обставин у справі, положення Кодексу адміністративного судочинства України передбачають не лише обов'язок суб'єкта владних повноважень (відповідача у справі) щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності, але й обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Окрім того, суд зазначає, що відповідно до частин 1 та 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно з положеннями статті 9 Конституції України та статті 17, частини 5 статті 19 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року №3477-ІV, суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року (далі Конвенція), застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.
Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Загальною Декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний судовий захист закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права 1966 року (стаття 2) та в Конвенції (стаття 13), відповідно до якої кожен, чиї права та свободи було порушено, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Відповідно до пункту 22 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кечко проти України» від 08 листопада 2005 року (заява № 63134/00) поняття власності, яке міститься в першій частині статті 1 Протоколу №1, має автономне значення, яке не обмежене власністю на фізичні речі і не залежить від формальної класифікації в національному законодавстві: деякі інші права та інтереси, наприклад, борги, що становлять майно, можуть також розглядатись як майнові права, і, таким чином, як власність в цілях вказаного положення.
Відповідно до пункту 23 цього рішення в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними.
При цьому, у відповідності до пункту 26 названого рішення органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Згідно з вимогами ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про задоволення позову частково.
Оскільки позивач на підставі пункту 1 частини першої статті 5 Закону України “Про судовий збір” звільнений від сплати судового збору за подання цього позову, а сторони не подали суду доказів понесення інших видів судових витрат, підстав стягнення судових витрат немає.
Керуючись ст. ст. 2, 8-10, 14, 72-79, 90, 139, 242-246, 250, 257-262, пп. 15.5 п.15 розділу VII Перехідних положень КАС України, суд, -
ВИРІШИВ:
позов задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Львівській області щодо нарахування та виплати судді Бориславського місь кого суду Львівської області ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01 січня 2021 року по 31 серпня 2023 року включно, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102,00 грн,
Зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Львівській області (79000, м. Львів, вул. Драгоманова, 25; ЄДРПОУ: 26306742) провести нарахування та виплату суддівської винагороди судді Борислав ського міського суду Львівської області ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) за період з 01 січня 2021 року по ЗІ серпня 2023 року включно на підставі частин 2. 3. 4 статті 135 Закону Украї ни “Про судоустрій і статус суддів”, виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого на І січня 2021 року складає 2270 грн. на 1 січня 2022 року складає 2481.00 грн.. на 1 січня 2023 року складає 2684.00 грн.. з урахуванням надбавки за вислугу років від посадового окладу та допо моги на оздоровлення за 2021 рік. 2022 рік та 2023 рік. з утриманням з цих сум передбачених законом подат ків та обов'язкових платежів при їх виплаті.
Зобов'язати Державну судову адміністрацію України (01601. м. Київ. вул. Липська, 18/5, код ЄДРПОУ 26255795) здійснити фінансування Територіального управління Державної судової адміністрації України в Львівській області з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого на виконання рішень судів на користь суддів, коштів для про ведення виплати судді Бориславського міського суду Львівської області ОСОБА_1 недоплачену суддівську винагороду за період з 01 січня 2021 року по З1 серпня 2023 року включно.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Судові витрати стягненню не підлягають.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду із врахуванням п.п.15.5 п.15 розділу VII Перехідні положення КАС України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя Чаплик І.Д.