ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
УХВАЛА
про залишення позовної заяви без руху
12 грудня 2023 року м. ДніпроСправа № 360/1450/23
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Пляшкова К.О., перевіривши матеріали за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
До Луганського окружного адміністративного суду 07 грудня 2023 року надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) (далі - відповідач, ВЧ НОМЕР_1 ) з такими вимогами:
1) визнати протиправною бездіяльність відповідача у відношенні до позивача щодо ненарахування та невиплати у повному обсязі індексації грошового забезпечення у період з 01 грудня 2015 року по 31 грудня 2022 року із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення в період з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року - січень 2008 року, а в період з 01 березня 2018 року по 31 грудня 2022 року - березень 2018 року;
2) зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача індексацію грошового забезпечення у період з 01 грудня 2015 року по 31 грудня 2022 року із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення в період з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року - січень 2008 року, а в період з 01 березня 2018 року по 31 грудня 2022 року - березень 2018 року відповідно до абзацу 4 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).
Відповідно до частин першої статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Згідно із частиною першою статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною третьою статті 122 КАС України визначено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (частина п'ята статті 122 КАС України).
Відповідно до правових висновків Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладених у постановах від 27 квітня 2023 року у справі № 300/4201/22 та від 25 квітня 2023 року у справі № 380/15245/22, положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці. Положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 № 2352-ІХ) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України від 01.07.2022 № 2352-ІХ, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою «про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
При цьому до вимог щодо заробітної плати, які виникли до 19 липня 2022 року, відповідно до правового висновку, наведеного у пунктах 29, 33 постанови Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 27 квітня 2023 року у справі № 300/4201/22, а також у пунктах 21-22 постанови Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 19 січня 2023 року у справі № 460/17052/21, має бути застосована частина друга статті 233 КЗпП у редакції, чинній до 19 липня 2022 року.
Починаючи з 19 липня 2022 року, - дня набрання чинності Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX, яким частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено у новій редакції, законодавчо був визначений тримісячний строк звернення до суду.
Водночас, відповідно до пункту першого глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (з наступними змінами) карантин з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19) було встановлено з 19 грудня 2020 р. до 30 червня 2023 р.
Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 р. на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
В позовній заяві позивачем заявлені вимоги щодо нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення у період з 01 грудня 2015 року по 31 грудня 2022 року.
З урахуванням вищенаведених правових висновків Верховного Суду, позовні вимоги щодо нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року по 18 липня 2022 року, яка за своїм змістом є складовою заробітної плати (грошового забезпечення), не обмежені будь-яким строком звернення до суду.
Строк звернення до суду з позовними вимогами щодо нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 19 липня 2022 року по 31 грудня 2022 року обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Відповідно до витягу з наказу начальника 3 прикордонного загону імені Героя України полковника Євгенія Пікуса Державної прикордонної служби України від 19 лютого 2023 року № 78-ОС позивач звільнений з військової служби 21 лютого 2023 року.
В цьому наказі визначено всі виплати, належні позивачу при звільнені, а саме: грошова компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку за 2022 рік у кількості 35 діб, за 2023 рік у кількості 3 доби, матеріальна допомога для оздоровлення за 2023 рік, премія з 01 лютого 2023 року по 21 лютого 2023 року, одноразова грошова допомога при звільненні з військової служби у розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за 12 повних календарних років служби, надбавки з 01 лютого 2023 року по 21 лютого 2023 року за особливості проходження служби у відсотках від посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років.
Таким чином, з дати отримання цього наказу позивач мав дізнатися про порушення своїх прав щодо не виплати індексації грошового забезпечення.
Оскільки у межах спірних правовідносин перебіг встановленого статтею 233 КЗпП України тримісячного строку звернення до суду із позовними вимогами, які виникли починаючи з 19 липня 2022 року, почався під час дії карантину (до 30 червня 2023 року), то після закінчення карантину з наступного дня (01 липня 2023 року) потрібно обчислювати строк звернення до суду та його тривалість буде складати: кількість днів до закінчення карантину + визначений законом процесуальний строк. Тобто на період дії карантину обчислення процесуальних строків зупиняється.
Отже, строк звернення до суду з в частині вимог щодо нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 19 липня 2022 року по 31 грудня 2022 року, з урахуванням положень пункту 1 глави ХІХ «Прикінцеві положення» КЗпП України, у позивача розпочався з 01 липня 2023 року та сплинув 30 вересня 2023 року.
Однак до суду позивач звернувся з позовом 05 грудня 2023 року (дата подання позовної заяви до поштового відділення), тобто після спливу тримісячного строку звернення до суду.
Суд зазначає, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, не реалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 27.01.2020 року у справі № 420/3001/19, від 25.02.2020 року у справі № 360/1870/19, від 12 квітня 2023 року у справі № 380/14933/22, від 27 серпня 2021 року у справі № 1.380.2019.000974, від 21 грудня 2022 року у справі № 0440/6992/18, від 30 березня 2023 року у справі № 420/1640/19.
Позивачем разом з позовом подано клопотання про поновлення строків позовної давності, в обґрунтування якого зазначено, що про порушення своїх прав позивач дізналася тільки з відповіді відповідача від 27 листопада 2023 року, отриманої позивачем за заявою від 25 жовтня 2023 року.
Разом з тим, суд вважає безпідставними такі твердження позивача, оскільки звернення до відповідача із заявою від 25 жовтня 2023 року за нарахуванням та виплатою індексації за вказаний період та отримання відповіді та таку заяву свідчить, що лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду в даному випадку, та не змінює момент, з якого позивач мав дізнатися про порушення своїх прав у відповідній частині вимог. Тим більше, що таке звернення відбулося вже після спливу встановленого статтею 233 Кодексу законів про працю України строку для вирішення трудового спору у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні.
Інших підстав для поновлення пропущеного позивачем строку звернення до суду в частині вимог щодо нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 19 липня 2022 року по 31 грудня 2022 року заява не містить.
Водночас, обов'язок доведення обставин, з якими сторона пов'язує поважність причин пропуску строків звернення до суду, покладається на особу, яка звернулася до суду.
Суд зауважує, що строк звернення до суду, як одна із складових гарантії «права на суд», може і має бути поновленим, лише у разі наявності достатніх на те поважних причин.
Наведене дає підстави для висновку, що поновлення встановленого процесуальним законом строку для подання позовної заяви здійснюється судом у виняткових, особливих випадках й лише за наявності обставин об'єктивного і непереборного характеру (підтверджених доказами), які істотно ускладнили або унеможливили своєчасну реалізацію права на звернення до суду із позовом.
Оскільки у заяві про поновлення пропущеного строку позивач не вказав на обставини непереборного і об'єктивного характеру, існування яких значною мірою утруднило або ж унеможливило реалізацію права на судовий захист у межах встановленого для цього строку звернення до суду, тому вказані позивачем обставини визнаються судом неповажними, а заява про поновлення строку звернення до адміністративного суду задоволенню не підлягає.
Відповідно до частини першої статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею в заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Частиною другою статті 123 КАС України визначено, якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Системний аналіз положень статті 123 КАС України дає підстави для висновку, що передумовою настання відповідних наслідків для позивача у спірних правовідносинах є надання можливості останньому скористатися правом подати заяву, в якій вказати інші причини поважності пропущеного строку, ніж ті, які були зазначені в первинній заяві про поновлення строку у разі визнання їх судом неповажними.
Для усунення вказаного недоліку позовної заяви позивачу необхідно надати нову заяву про поновлення строку звернення до суду із зазначенням інших підстав для поновлення строку.
Відповідно до частини першої статті 169 КАС України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху, в якій зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Керуючись статтями 122, 123, 160, 161, 169, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя
УХВАЛИВ:
Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії залишити без руху.
Запропонувати позивачу (представнику позивача) протягом 10 (десяти) календарних днів з дати отримання даної ухвали усунути недоліки позовної заяви шляхом надання до суду через підсистему (модуль) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи «Електронний суд» зі скріпленням електронним підписом учасника справи (його представника):
- заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду із зазначенням інших підстав для поновлення строку разом з доказами поважності причин його пропуску.
Якщо недоліки позовної заяви не будуть усунуті у строк, встановлений судом, позовна заява буде повернута позивачеві та вважатиметься неподаною.
Копію даної ухвали невідкладно надіслати позивачу.
Ухвала набирає законної сили з моменту підписання суддею та оскарженню в апеляційному порядку окремо від рішення суду не підлягає. Заперечення на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду.
СуддяК.О. Пляшкова