Рішення від 08.12.2023 по справі 640/36525/21

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 грудня 2023 року справа №640/36525/21

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Кадрової комісії Офісу Генерального прокурора, Офісу Генерального прокурора про визнання протиправними та скасування рішень, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Суть спору: у грудні 2021 року до Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач та/або ОСОБА_1 ) з позовом до Кадрової комісії Офісу Генерального прокурора (далі - Кадрова комісія та/або відповідач-1), в якому позивач просить суд:

- визнати протиправним і скасувати рішення Кадрової комісії Офісу Генерального прокурора від 09.11.2021 про неуспішне проходження ОСОБА_1 атестації;

- зобов'язати Кадрову комісію Офісу Генерального прокурора прийняти рішення, про успішне проходження атестації, передбаченої розділом ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" №113-ІХ від 19.09.2019, прокурора відділу організації процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві (з місцем постійної дислокації у місті Києві) управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіальних управлінь Державного бюро розслідувань, Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України Машикою Валерієм Петровичем.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.12.2021 (суддя Амельохін В.В.) прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.

14.01.2022 до суду надійшла заява від представника позивача про зміну підстав позову.

25.01.2022 на адресу Окружного адміністративного суду міста Києва надійшов відзив на позовну заяву від відповідача - Офісу Генерального прокурора.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.02.2022 (суддя Амельохін В.В.) прийнято до розгляду заяву ОСОБА_1 про зміну підстав позову в адміністративній справі №640/36525/21. Надано Кадровій комісії Офісу Генерального прокурора додатковий п'ятнадцятиденний строк з дня отримання копії даної ухвали для надання відзиву на заяву про зміну підстав позову.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.02.2022 (суддя Амельохін В.В.) залучено до участі у справі №640/36525/21 в якості другого відповідача Офіс Генерального прокурора (м. Київ, 01011, вул. Різницька, 13/15, код ЄДРПОУ 00034051) (далі - відповідач-2).

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.02.2022 (суддя Амельохін В.В.) відмовлено позивачу та Офісу Генерального прокурора в задоволенні клопотань про розгляд справи в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.02.2022 (суддя Амельохін В.В.) виправлено описку, допущену в ухвалі суду від 13.12.2021 шляхом зазначення вірного відповідача Кадрова комісія Офісу Генерального прокурора (м. Київ, 01011, вул. Різницька, 13/15, код ЄДРПОУ відсутній), замість помилково вказаного Офіс Генерального прокурора в особі Кадрової комісії.

04.01.2022 ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва із позовом до Офісу Генерального прокурора, в якому просить суд:

- визнати протиправним і скасувати наказ Офісу Генерального прокурора № 1697ц від 15 грудня 2021 року про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора відділу організації процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві (з місцем постійної дислокації у місті Києві) управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіальних управлінь Державного бюро розслідувань, Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України на підставі рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації (підпункт 2 пункту 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів з реформи органів прокуратури»);

- поновити з 20 грудня 2021 року ОСОБА_1 на роботі на посаді прокурора відділу організації процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві (з місцем постійної дислокації у місті Києві) управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіальних управлінь Державного бюро розслідувань, Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України;

- стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.05.2022 у справі №640/489/22 (суддя Арсірій Р.О.) прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.

22.06.2022 на адресу Окружного адміністративного суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву у справі №640/489/22.

07.07.2022 на адресу Окружного адміністративного суду міста Києва від представника позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву у справі №640/489/22.

06.09.2022 представником позивача подано клопотання про об'єднання адміністративних справ №640/36525/21 та №640/489/22 в одне провадження.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.09.2022 (суддя Амельохін В.В.) об'єднано в одне провадження адміністративні справи №640/36525/21 та №640/489/22. Присвоєно об'єднаним справам загальний №640/36525/21.

30.09.2022 на адресу Окружного адміністративного суду міста Києва від позивача надійшла відповідь на відзив Кадрової комісії Офісу Генерального прокурора.

Законом України від 13.12.2022 № 2825-IX «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» (далі - Закон № 2825-IX) Окружний адміністративний суд міста Києва ліквідовано, утворено Київський міський окружний адміністративний суд із місцезнаходженням у місті Києві.

Відповідно до пункту 2 Прикінцевих та перехідних Закону № 2825-IX, з дня набрання чинності цим Законом Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя; до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.

14.12.2022 вказаний Закон був опублікований в газеті "Голос України" №254 та набрав чинності 15.12.2022.

13.06.2023 на адресу Київського окружного адміністративного суду супровідним листом від 30.12.2022 №03-19/8238/22 «Про скерування за належністю справи» надійшли матеріали адміністративної справи №640/36525/21.

13.06.2023 відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу передано на розгляд судді Київського окружного адміністративного суду Кушновій А.О.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 10.07.2023 прийнято адміністративну справу №640/36525/21 до провадження судді Київського окружного адміністративного суду Кушнової А.О. та призначено підготовче засідання у справі на 01.08.2023.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 03.11.2023 закрито підготовче провадження та призначено судове засідання для розгляду справи по суті.

Як свідчать матеріали справи позовні вимоги обґрунтовані протиправністю рішення Кадрової комісії Офісу Генерального прокурора від 09.11.2021 про неуспішне проходження ОСОБА_1 атестації, що стало підставою для подальшого його звільнення.

На переконання представника позивача твердження, викладені Кадровою комісією у рішенні №3 від 09.11.2021, не відповідають фактичним обставинам справи, сформовані за наслідком зміни змісту повідомлених позивачем обставин із використанням неправдивих відомостей.

25.01.2022 представником Офісу генерального прокурора подано відзив на позовну заяву, в якому останній наполягає на правомірності рішення Кадрової комісії №3 від 09.11.2021. У відзиві на позовну заяву представником відповідача-2 наведено нормативно-правове регулювання спірних правовідносин з дублюванням висновків Кадрової комісії ОГП, які стали підставою для прийняття нею рішення №3 від 09.11.2021.

При цьому, представник Офісу Генерального прокурора наголосив на дискреційному характері повноважень кадрових комісій щодо встановлення відповідності прокурора вимогам професійної етики та доброчесності та прийняттям у зв'язку із цим відповідного рішення, а тому, на думку відповідача-2 суд не наділений повноваженнями здійснювати оцінку щодо дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності, а також рівня професійної компетенції прокурора, та, відповідно, встановлювати відповідність прокурора цим вимогам.

Також суд вказує, що представник Офісу Генерального прокурора у відзиві на позовну заяву наводить доводи і мотиви, які не стосуються розгляду даної адміністративної справи, адже рішення, які є її предметом, не оскаржуються Машикою В.П. з підставі відсутності конкретної підстави для звільнення, порушення принципу визначеності щодо підстав звільнення, невідповідності окремих положень закону №113-IX Конституції України.

30.03.2022 в Окружному адміністративному суді міста Києва зареєстровано відповідь на відзив на позовну заяву, в якій представник ОСОБА_1 , з-поміж іншого наголосив на відсутності повноважень в Кадрової комісії здійснювати контроль та перевірку декларації прокурора, проведення моніторингу способу його життя, в тому числі і під час процедури атестації.

У той же час, представником Офісу Генерального прокурора 22.06.2022 подано відзив на позовну заяву, в якому останній наполягає на тому, що наказ Офісу Генерального прокурора № 1697ц від 15.12.2021 є правомірним, прийнятим на підставі рішення Кадрової комісії Офісу Генерального прокурора від 09.11.2021 про неуспішне проходження ОСОБА_1 атестації, яке є чинним та в судовому порядку не скасовано.

07.07.2022 від представника позивача до суду надійшла відповідь на відзив на позовну заяву, у якій останній наголосив на тому, що рішення кадрової комісії оскаржується в судовому порядку в межах адміністративної справи №640/36525/21 та просив об'єднати розгляд даної справи зі справою №640/36525/21.

В судовому засіданні 23.11.2023 представник позивача позовні вимоги підтримав, у той час коли представник Офісу Генерального прокурора щодо їх задоволення заперечив в повному обсязі.

Разом з цим, в судове засідання 23.11.2023 не прибув представник Кадрової комісії Офісу Генерального прокурора. Щодо розгляду справи за відсутності представника відповідача-1 ані представник позивача, ані представник відповцідача-2 не заперечували.

Також в судовому засіданні представником позивача заявлено клопотання про подальший розгляд справи в порядку письмового провадження. Представник Офісу Генерального прокурора щодо задоволення такого клопотання не заперечував.

Відповідно до частини 3 статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.

Враховуючи вказані обставини протокольною ухвалою суду від 23.11.2023, постановленою без виходу до нарадчої кімнати із занесенням до протоколу судового засідання, вирішено здійснювати подальший розгляд справи в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до наказу Генеральної прокуратури України від 21.12.2019 № 2116ц звільнено ОСОБА_1 з посади прокурора відділу організації процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві (з місцем постійної дислокації у місті Києві) управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіальних управлінь Державного бюро розслідувань, Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 24 грудня 2019 року. Підставою для прийняття такого наказу слугувало рішення кадрової комісії № 2 від 10.12.2019 № 18 «Про неуспішне проходження прокурором атестації».

З рішення кадрової комісії від 10.12.2019 № 18 убачається, що позивач неуспішно пройшов атестацію за результатами складання співбесіди з метою виявлення прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності.

Не погоджуючись із вказаним рішенням кадрової комісії та наказом від 21.12.2019 № 2116ц позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.12.2020 у справі №640/408/20, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 24.03.2021, адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнано протиправним і скасовано рішення кадрової комісії №2 Генеральної прокуратури України від 10.12.2019 про неуспішне проходження атестації ОСОБА_1 .

Визнано протиправним та скасовано наказ Генерального прокурора від 21.12.2019 № 2116ц про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора відділу організації процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві (з місцем постійної дислокації у місті Києві) управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіальних управлінь Державного бюро розслідувань, Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді прокурора відділу організації процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві (з місцем постійної дислокації у місті Києві) управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіальних управлінь Державного бюро розслідувань, Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України з 25 грудня 2019 року.

Стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 25.12.2019 по 24.12.2020 у розмірі 374622,50 грн. (триста сімдесят чотири тисячі шістсот двадцять дві гривні 50 коп.) без урахування обов'язкових відрахувань.

В решті позовних вимог відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 18.04.2022 у справі №640/408/20 касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора задоволено частково.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 грудня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 березня 2021 року в справі №640/408/20 змінено в частині мотивів, виклавши їх у редакції цієї постанови.

В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 грудня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 березня 2021 року в справі №640/408/20 залишено без змін.

На виконання вказаного судового рішення позивач був поновлений на займаній посаді, що не заперечується сторонами.

Так, наказом Офісу Генерального прокурора від 11.05.2021 №515ц поновлено ОСОБА_1 на посаді прокурора відділу організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві (з місцем постійної дислокації у місті Києві) управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіальних управлінь Державного бюро розслідувань, Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України з 25 грудня 2019 року.

Наказом Офісу Генерального прокурора від 16.06.2020 №281 «Про створення кадрової комісії Офісу Генерального прокурора» відповідно до пунктів 9, 11, підпункту 8 пункту 22 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», пункту 4 розділу I Порядку проходження прокурорами атестації, затвердженого наказом Генеральної прокуратури України від 03.10.2019 № 221, пунктів 2-4 Порядку роботи кадрових комісій, затвердженого наказом Генеральної прокуратури України від 17.10.2019 № 233, керуючись статтею 9 Закону України «Про прокуратуру» наказано з метою проведення атестації прокурорів і слідчих Генеральної прокуратури України, утворити кадрову комісію Офісу Генерального прокурора (т. 1, а.с. 12-13) із подальшими змінами згідно з наказами Офісу Генерального прокурора №3378 від 13.08.2020 (т. 1, а.с. 14), №151 від 13.05.2021 (т. 1, а.с. 15).

В подальшому, кадровою комісією Офісу Генерального прокурора 02.11.2021 затверджено графік проведення співбесід з метою виявлення відповідності прокурорів та слідчих Генеральної прокуратури України вимогам професійної компетентності, професійної етики і доброчесності відповідно до Порядку проходження прокурорами атестації, затвердженого наказом Генерального прокурора від 03.10.2019 №221.

Згідно із окресленим графіком проведення співбесід співбесіда із позивачем призначена на 09.11.2021 (т. 1, а.с. 25-26).

Відповідно до протоколу №21 засідання кадрової комісії Офісу Генерального прокурора від 09.11.2021 комісія вирішила, враховуючи результати виконання практичного завдання та проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетенції, професійної етики та доброчесності, ухвалити рішення про неуспішне проходження ОСОБА_1 атестації (т. 1, а.с. 73-75).

09.11.2021 Кадровою комісією Офісу Генерального прокурора з атестації прокурорів та слідчих Генеральної прокуратури прийнято рішення №3 «Про неуспішне проходження прокурором атестації, у вступній частині якого зазначено про наступне:

«Керуючись пунктами 13, 17 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» та пунктом 6 розділу I, пунктом 16 розділу IV Порядку проходження прокурором атестації, під час проведення співбесіди, кадрова комісія Офісу Генерального прокурора з'ясувала обставини, які свідчать про невідповідність прокурора відділу організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві (з місцем постійної дислокації у місті Києві) управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіальних управлінь Державного бюро розслідувань, Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України Машики Валерія Петровича, вимогам професійної компетенції, професійної етики та доброчесності».

Тут і надалі спірне та/або оскаржуване рішення №1, рішення №3 від 09.11.2021 (т. 1, а.с. 76-83).

У свою чергу, на підставі рішення кадрової комісії Офісу Генерального прокурора з атестації прокурорів та слідчих Генеральної прокуратури України №3 від 09.11.2021, керуючись статтею 9 Закону України «Про прокуратуру» Офісом Генерального прокурора видано наказ від 15.12.2021 №1697ц, яким звільнено ОСОБА_1 з посади прокурора відділу організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві (з місцем постійної дислокації у місті Києві) управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіальних управлінь Державного бюро розслідувань, Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України на підставі рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації (підпункт 2 пункту 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури») з 17 грудня 2021 року (далі - оскаржуване та/або спірне рішення №2, Наказ №1697ц) (т. 1, а.с. 89).

Тут і надалі разом спірні та/або оскаржувані рішення.

ОСОБА_1 категорично не погоджується із спірними рішеннями, вважає їх протиправними та такими, що підлягають скасуванню, з огляду на що звернувся до суду з метою захисту своїх порушених прав та охоронюваних законом інтересів.

Вирішуючи спір по суті, суд застосовує норми права, які діяли станом на час виникнення спірних правовідносин та звертає увагу на наступне.

Згідно із частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У той же час, правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України визначає Закон України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VII (далі - Закон № 1697-VII).

Відповідно до частини 1 статті 4 згаданого закону організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Законом № 1697-VII забезпечуються гарантії незалежності прокурора, зокрема, щодо особливого порядку його призначення на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності тощо.

Між тим, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19.09.2019 №113-IX (далі - Закон №113-IX) запроваджено реформування системи органів прокуратури, у зв'язку із чим до Закону № 1697-VII були внесені зміни.

Так, зокрема частиною 1 статті 14 Закону № 1697-VII, у зв'язку із внесеними змінами Законом №113-IX) встановлено, що загальна чисельність працівників органів прокуратури становить не більше 15000 осіб, зокрема загальна чисельність прокурорів становить не більше 10000 осіб.

У тексті Закону № 1697-VII слова «Генеральна прокуратура України», «регіональні прокуратури», «місцеві прокуратури» замінено відповідно словами «Офіс Генерального прокурора», «обласні прокуратури», «окружні прокуратури».

Відповідно до пунктів 6, 7 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №113-ІХ з дня набрання чинності цим Законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру".

Положення щодо проходження атестації, передбаченої цим розділом, поширюються на прокурорів та слідчих органів прокуратури, які:

1) на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах;

2) на день набрання чинності цим Законом займали посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, але з поважних причин, до яких належать тимчасова непрацездатність, відпустка по догляду за дитиною, відрядження для участі в роботі інших органів на постійній основі тощо, не проходили атестацію;

3) звільнені з органів прокуратури у зв'язку з настанням підстав, передбачених підпунктами 1 і 2 пункту 19 цього розділу, щодо яких набрало законної сили рішення суду про поновлення на посаді прокурора у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, у тому числі у разі прийняття судом рішення про поновлення на посаді прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах;

4) звільнені до набрання чинності цим Законом з органів прокуратури, щодо яких набрало законної сили рішення суду про поновлення на посаді прокурора у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, у тому числі у разі прийняття судом рішення про поновлення на посаді прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах.

Прокурори та слідчі органів прокуратури, зазначені в підпунктах 1-4 цього пункту, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації.

Проходження атестації особами, зазначеними в підпункті 3 цього пункту, розпочинається з етапу, на якому було прийнято рішення про неуспішне її проходження.

Згідно із пунктом 10 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №113-ІХ прокурори та слідчі органів прокуратури, зазначені в підпунктах 1-4 пункту 7 цього розділу, мають право у строк, визначений Порядком проходження прокурорами атестації, подати Генеральному прокурору заяву про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах. У заяві також повинно бути зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних, на застосування процедур та умов проведення атестації. Форма та порядок подачі заяви визначаються Порядком проходження прокурорами атестації.

Атестація прокурорів проводиться кадровими комісіями Офісу Генерального прокурора, кадровими комісіями обласних прокуратур, утворення, визначення складу, періоду та порядку роботи яких, здійснюється Генеральним прокурором (п. 11 р. ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №113-ІХ).

Відповідно до пункту 14 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №113-ІХ графік проходження прокурорами атестації встановлює відповідна кадрова комісія. Атестація проводиться прозоро та публічно, у присутності прокурора, який проходить атестацію. Перебіг усіх етапів атестації фіксується за допомогою технічних засобів відео- та звукозапису.

У той же час, за правилами підпункту 2 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №113-ІХ прокурори та слідчі органів прокуратури, зазначені в підпунктах 1-4 пункту 7 цього розділу, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора за умови настання однієї з таких підстав, а саме: рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації.

На виконання вимог Закону №113-ІХ, наказом Генерального прокурора №221 від 03.10.2019 затверджено Порядок проходження прокурорами атестації (далі - Порядок №221).

Згідно із пунктом 1 розділу 1 Порядку №221 атестація прокурорів - це встановлена розділом II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" (далі - Закон) та цим Порядком процедура надання оцінки професійній компетентності, професійній етиці та доброчесності прокурорів Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур і військових прокуратур.

Пунктом 2 розділу 1 Порядку №221, серед іншого регламентовано, що атестація прокурорів Генеральної прокуратури України (включаючи прокурорів Головної військової прокуратури, прокурорів секретаріату Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів), регіональних, місцевих прокуратур та військових прокуратур проводиться відповідними кадровими комісіями.

Атестація слідчих органів прокуратури відбувається за процедурою, передбаченою для прокурорів Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур і військових прокуратур відповідно до цього Порядку.

В силу вимог пункту 4 розділу 1 Порядку №221 порядок роботи, перелік і склад кадрових комісій визначаються відповідними наказами Генерального прокурора.

При цьому, предметом атестації є оцінка: 1) професійної компетентності прокурора (у тому числі загальних здібностей та навичок); 2) професійної етики та доброчесності прокурора (п. 5 р. 1 Порядку №221) та, з урахуванням положень пункту 6 розділу 1 Порядку №221 включає такі етапи:

1) складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп'ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора;

2) складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки;

3) проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. Для оцінки рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурори виконують письмове практичне завдання.

Повторне проходження одним і тим самим прокурором атестації або одного з її етапів не допускається. Якщо складання відповідного іспиту було перервано чи не відбулося з технічних чи інших причин, які не залежали від членів комісії та прокурора, або ж у разі скасування судом рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації комісія призначає новий час (дату) складання прокурором відповідного іспиту чи проведення з ним співбесіди (п. 7 р. 1 Порядку №221).

Згідно з пунктом 8 розділу 1 Порядку №221 за результатами атестації прокурора відповідна кадрова комісія ухвалює одне із таких рішень: 1) рішення про успішне проходження прокурором атестації; 2) рішення про неуспішне проходження прокурором атестації.

Форми типових рішень визначені у додатку 1 до цього Порядку.

Аналізуючи вказані положення Порядку №221, суд приходить до висновку, що атестація прокурорів спрямована на перевірку професійної компетентності прокурора (у тому числі загальних здібностей та навичок); професійної етики та доброчесності прокурора.

Заключним етапом проведення атестації прокурора є проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. Для оцінки рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурори виконують письмове практичне завдання.

Даний етап атестації прокурора врегульовано розділом IV Порядку №221.

Так, пунктами 8-11 окресленого розділу Порядку №221 визначено, що співбесіда проводиться кадровою комісією з прокурором державною мовою в усній формі. Співбесіда з прокурором може бути проведена в один день із виконанням ним практичного завдання.

Для проведення співбесіди кадрова комісія вправі отримувати в усіх органах прокуратури, у Раді прокурорів України, секретаріаті Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, Національному антикорупційному бюро України, Державному бюро розслідувань, Національному агентстві з питань запобігання корупції, інших органах державної влади будь-яку необхідну для цілей атестації інформацію про прокурора, в тому числі про:

1) кількість дисциплінарних проваджень щодо прокурора у Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів та їх результати;

2) кількість скарг, які надходили на дії прокурора до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів та Ради прокурорів України, з коротким описом суті скарг;

3) дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності: а) відповідність витрат і майна прокурора та членів його сім'ї, а також близьких осіб задекларованим доходам, у тому числі копії відповідних декларацій, поданих прокурором відповідно до законодавства у сфері запобігання корупції; б) інші дані щодо відповідності прокурора вимогам законодавства у сфері запобігання корупції; в) дані щодо відповідності поведінки прокурора вимогам професійної етики; г) матеріали таємної перевірки доброчесності прокурора;

4) інформацію про зайняття прокурором адміністративних посад в органах прокуратури з копіями відповідних рішень.

Фізичні та юридичні особи, органи державної влади, органи місцевого самоврядування мають право подавати до відповідної кадрової комісії відомості, у тому числі на визначену кадровою комісією електронну пошту, які можуть свідчити про невідповідність прокурора критеріям компетентності, професійної етики та доброчесності. Кадровою комісією під час проведення співбесіди та ухвалення рішення без додаткового офіційного підтвердження можуть братися до уваги відомості, отримані від фізичних та юридичних осіб (у тому числі анонімно).

Дослідження вказаної інформації, відомостей щодо прокурора, який проходить співбесіду (далі - матеріали атестації), здійснюється членами кадрової комісії.

Перед проведенням співбесіди члени комісії можуть надіслати на електронну пошту прокурора, яка вказана у заяві про намір пройти атестацію, повідомлення із пропозицією надати письмові пояснення щодо питань, пов'язаних з матеріалами атестації. У цьому випадку протягом трьох днів з дня отримання повідомлення, але не пізніше ніж за день до дня проведення співбесіди, прокурор може подати комісії електронною поштою письмові пояснення (у разі необхідності - скановані копії документів).

Згідно з пунктами 12-16 розділу IV Порядку №221 співбесіда полягає в обговоренні результатів дослідження членами комісії матеріалів атестації щодо дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності, а також рівня професійної компетентності прокурора, зокрема, з огляду на результати виконаного ним практичного завдання.

Співбесіда прокурора складається з таких етапів:

1) дослідження членами комісії матеріалів атестації;

2) послідовне обговорення з прокурором матеріалів атестації, у тому числі у формі запитань та відповідей, а також обговорення питання виконаного ним практичного завдання;

Співбесіда проходить у формі засідання комісії.

Члени комісії мають право ставити запитання прокурору, з яким проводять співбесіду, щодо його професійної компетентності, професійної етики та доброчесності.

Після завершення обговорення з прокурором матеріалів атестації та виконаного ним практичного завдання члени комісії без присутності прокурора, з яким проводиться співбесіда, обговорюють її результати, висловлюють пропозиції щодо рішення комісії, а також проводять відкрите голосування щодо рішення комісії стосовно прокурора, який проходить атестацію. Результати голосування вказуються у протоколі засідання.

Залежно від результатів голосування комісія ухвалює рішення про успішне проходження прокурором атестації або про неуспішне проходження прокурором атестації.

Абзацом 3 пункту 12 Порядку роботи кадрових комісій, затвердженого наказом Генерального прокурора України від 17.10.2019 №233, передбачено, що рішення про неуспішне проходження атестації повинно бути мотивованим із зазначенням обставин, що вплинули на його прийняття.

При цьому, відповідно до пункту 6 розділу V Порядку №221 рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації є підставою для видання наказу Генерального прокурора, керівника обласної прокуратури про звільнення відповідного прокурора з посади та органів прокуратури на підставі підпункту 2 пункту 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону. Відповідний наказ Генерального прокурора, керівника обласної прокуратури може бути оскаржений прокурором у порядку, встановленому законодавством.

Аналіз зазначеного дає суду підстави дійти до висновку, що рішення кадрової комісії, ухвалене за результатами атестації, зокрема її третього етапу, має містити обґрунтований висновок про те, за якими саме критеріями (компетентності, професійної етики або доброчесності) та на підставі яких доведених фактів, прокурор не відповідає займаній посаді та, відповідно, підлягає звільненню.

Вказане свідчить про те, що рішення кадрової комісії про неуспішне проходження прокурором атестації може бути предметом оцінки судом адміністративної юрисдикції, зокрема, на відповідність його обґрунтованості та вмотивованості, тобто дотриманню пункту 12 Порядку №233.

Досліджуючи матеріали даної адміністративної справи, суд звертає увагу на те, що предметом прийняття спірного рішення кадрової комісії про неуспішне проходження позивачем атестації стала наявність у кадрової комісії, на її думку, обґрунтованих сумнівів щодо професійної компетентності та доброчесності останнього.

Слід зазначити, що Верховний Суд сформував правові висновки щодо застосування пунктів 9, 13, 15, 17 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» в аспекті дискреційних повноважень кадрових комісій (в рамках атестації прокурорів) і меж судового контролю у справах про оскарження рішень останніх за наслідками третього етапу атестації (співбесіди).

У постановах від 21.10.2021 у справі № 640/154/20, від 02.11.2021 у справах № 120/3794/20-а та № 640/1598/20, від 04.11.2021 у справі № 640/537/20, від 02.12.2021 у справі № 640/25187/19, від 16.12.2021 у справі № 640/26168/19, від 22.12.2021 у справі № 640/1208/20 Верховний Суд висловився щодо обґрунтованості і вмотивованості рішення кадрової комісії про неуспішне проходження прокурором атестації як необхідної умови його відповідності критеріям, визначеним статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), а також, що рішення цього органу (кадрової комісії) можуть піддаватися судовому контролю, що аж ніяк не заперечує й не протирічить дискреційним повноваженням цього органу під час атестування прокурорів й ухвалення за наслідками цієї процедури відповідних рішень.

Аналогічна правова позиція висловлена і в постанові Верховного Суду від 23.11.2023 у справі № 140/4430/22.

Згідно із частиною 2 статті 2 КАС України справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Отже, суд переходить до перевірки відповідності/невідповідності спірного рішення кадрової комісії №3 від 09.11.2021 вимогам частини 2 статті 2 КАС України, з приводу чого зазначає наступне.

Так у пункті 3 оскаржуваного рішення №1 (аркуш 5) (т. 1, а.с. 80) зазначено, що на підставі дослідження матеріалів атестації, у тому числі отриманих пояснень прокурора у Комісії наявні обґрунтовані сумніви щодо відповідності ОСОБА_1 вимогам професійної компетенції та професійної етики в частині притягнення у квітні 2017 року до дисциплінарної відповідності за неналежне виконання службових обов'язків під час проведення досудового розслідування.

Досліджуючи згадані твердження Кадрової комісії, суд звертає увагу на те, що наказом Генеральної прокуратури України від 14.04.2017 №05-дц «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності» позивачу за неналежне виконання службових обов'язків оголошено догану (п. 3 наказу) (т. 1, а.с. 90-91).

У відповідності до наказу Генеральної прокуратури України від 09.08.2017 №50-зц «Про заохочення» відзначаючи сумлінне виконання службових обов'язків, ініціативу, оперативність у роботі, високі результати службової діяльності та з нагоди Дня незалежності України, керуючись пунктами 3, 4, 5, 6, 8, 9, 10 Положення про відомчі заохочувальні відзнаки Генерального прокурора України, статтями 4, 5 Дисциплінарного статуту прокуратури України наказано накладене наказом Генерального прокурора України від 14.04.2017 №05дц на ОСОБА_1 дисциплінарне стягнення - догану - достроково зняти (т. 1, а.с. 92).

Згідно із статтею 17 Дисциплінарного статуту прокуратури України працівник вважається таким, що не має дисциплінарного стягнення, якщо протягом року з дня його накладення він не піддавався новому дисциплінарному стягненню.

Дисциплінарне стягнення може бути знято прокурором, який видав наказ, або вищестоящим прокурором раніше року, якщо працівник виявив дисциплінованість і сумлінність у виконанні службових обов'язків. У таких випадках стягнення знімається наказом з оголошенням його всім, кому було оголошено наказ про накладення стягнення.

Аналізуючи вказані положення Дисциплінарного статуту прокуратури України, суд вказує, що станом на час проведення Кадровою комісією співбесіди із позивачем останній вважався таким, що немає дисциплінарного стягнення.

Будь-яких відомостей щодо притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності після 15.04.2017 та до дати проведення із ним співбесіди матеріали справи не містять.

Отже, наведені твердження Кадрової комісії є безпідставними та такими, що сформовані без врахуванням окреслених правових норм та не можуть вказувати на невідповідність ОСОБА_1 вимогам професійної компетенції.

При цьому, посилання Кадрової комісії в оскаржуваному рішенні №1 на те, що під час співбесіди ОСОБА_1 зазначив, що, на його думку, притягнення було протиправним, однак не зміг пояснити, чому у такому випадку не оскаржив притягнення до дисциплінарної відповідальності у встановленому законодавством порядку, не відповідають фактичним обставинам справи.

Відповідно до наявного в матеріалах відеозапису співбесіди, час починаючи з 07:10 по 07:36 (т. 1, а.с. 104) позивач навпаки повідомив Кадрову комісію про не оскарження наказу про притягнення його до адміністративної відповідальності, оскільки він погодився з ним, адже вчасно не проконтролював і не вніс відомості до ЄДРДР, допустив упущення.

Окрім цього, суд звертає увагу на те, що жодних зауважень до виконаного практичного завдання ОСОБА_1 . Кадровою комісією у спірному рішенні №1 не висловлено та під час співбесіди таке практичне завдання не обговорювалось, що підтверджується наявним в матеріалах справи записом проведення співбесіди (т. 1, а.с. 104).

Звідси слідує, що Кадрова комісія, вказуючи на невідповідність позивача вимогам професійної компетенції, не навела жодних доводів на їх підтвердження та взагалі не перевіряла практичне завдання позивача, обмежившись виключно посиланням на наявність «обґрунтованих сумнівів».

Наведене не тільки унеможливлює формування судом висновку щодо невідповідності ОСОБА_1 вимогам професійної компетенції, а й вказує на безпідставність висновків Кадрової комісії у зазначеній частині.

Що ж стосується посилання Кадрової комісії на невідповідності позивача вимогам професійної етики, суд відмічає наступне.

27.04.2017 Всеукраїнською конференцією прокурорів 27.04.2017 затверджено Кодекс професійної етики та поведінки прокурорів (далі - Кодекс ПЕ та ПП), у відповідності до якого правову основу регулювання відносин у сфері професійної етики та поведінки прокурорів становлять Конституція України, закони України "Про прокуратуру", "Про захист суспільної моралі", "Про запобігання корупції", "Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні" та інше законодавство, що стосується діяльності органів прокуратури, накази Генерального прокурора та цей Кодекс.

Нормативною базою у цій сфері є також міжнародно-правові документи, в тому числі Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод і рішення Європейського Суду з прав людини, Керівні принципи ООН щодо ролі прокурорів, прийняті на Восьмому конгресі ООН у 1990 році, Стандарти професійної відповідальності та виклади основних обов'язків і прав прокурорів, ухвалені Міжнародною асоціацією прокурорів у 1999 році, Європейські інструкції з питань етики та поведінки прокурорів (Будапештські принципи), ухвалені Конференцією генеральних прокурорів країн - членів Ради Європи у 2005 році, та інші.

Відповідно до статті 4 Кодексу ПЕ та ПП професійна діяльність прокурорів ґрунтується на принципах: верховенства права та законності; поваги до прав і свобод людини і громадянина, недопущення дискримінації; незалежності та самостійності; політичної нейтральності; резумпції невинуватості; справедливості, неупередженості та об'єктивності; професійної честі і гідності, формування довіри до прокуратури; прозорості службової діяльності, конфіденційності; утримання від виконання незаконних наказів та вказівок; недопущення конфлікту інтересів; компетентності та професіоналізму; доброчесності, зразковості поведінки та дисциплінованості; поваги до незалежності суддів.

Ані оскаржуваним рішенням №3 від 09.11.2021, ані матеріалами справи не підтверджено обставини притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності за порушення професійної етики та поведінки прокурора.

Розглядаючи висновки Кадрової комісії щодо невідповідності ОСОБА_1 вимогам доброчесності в частині пояснень про отримання від сторонніх осіб матеріальних благ, суд вказує на наступне.

Так, Кадрова комісія стверджує, що 22.12.2017 дружина прокурора, ОСОБА_2 , отримала за договором позики від громадянина ОСОБА_3 позику строком по 22.12.2027 без сплати відсотків за користування у розмірі 1 671 300,00 грн.

Згідно із пунктом 3 договору позики, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Трубніковою Н.В. від 22.12.2017 сторони домовилися про те, що повернення боргу позичальником буде здійснено за домовленістю між сторонами до строку, зазначеного в пункті 2 даного договору, та грошова сума зазначеного в пункті 2 цього договору, еквівалентна 60000 доларів США, згідно курсу обміну валют НБУ на день укладення дійсного договору.

В оскаржуваному рішенні №1 Кадровою комісією зафіксовано, що позивач надав пояснення про те, що кошти отримані дружиною для підприємницької діяльності, однак наразі не використовуються, а підстав для дострокового повернення позики ОСОБА_1 не вбачає (т. 1, а.с. 81).

В абзаці 6 аркушу 6 рішення №3 від 09.11.2021 Кадрова комісія вказує, що пояснення ОСОБА_1 , надані на письмові запитання Комісії та під час співбесіди, не пояснюють причини отримання ним від сторонніх осіб майнових благ, ставлять під сумнів професійну етики та доброчесність прокурора, знижують авторитет прокуратури в суспільстві.

Суд критично сприймає вказаний висновок Кадрової комісії та зазначає, що відповідно до статті 21 Конституції України усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.

Частинами 1, 2 статті 24 Конституції України регламентовано, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.

Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Статтею 11 Кодексу ПЕ та ПП визначено, що прокурор повинен постійно дбати про свою компетентність, професійну честь і гідність.

Своєю доброчесністю, принциповістю, компетентністю, неупередженістю та сумлінним виконанням службових обов'язків сприяти підвищенню авторитету прокуратури та зміцненню довіри громадян до неї.

У разі поширення неправдивих відомостей, які принижують його честь, гідність і ділову репутацію, за необхідності вживає заходів до спростування такої інформації, у тому числі в судовому порядку. Сприяти йому в цьому повинні керівники відповідних прокуратур.

Згідно з статтею 16 Кодексу ПЕ та ПП при виконанні службових обов'язків прокурор має дотримуватися загальноприйнятих етичних норм поведінки, бути взірцем доброчесності, вихованості і культури. Порушення службової дисципліни, непристойна поведінка є неприпустимими для прокурора і тягнуть за собою передбачену законом відповідальність.

Прокурор повинен використовувати ввірене йому службове майно бережливо та лише за призначенням.

Аналізуючи наведені норми Кодексу ПЕ та ПП, у взаємозв'язку із висновками, які викладені Кадровою комісією за окресленим вище епізодом, суд наголошує, що комісією не наведено жодного обґрунтування, яким чином укладений дружиною позивача договір позики, за згодою ОСОБА_1 свідчить про порушенням ним правил професійної етики та доброчесності прокурора та яким чином знижує авторитет прокуратури у суспільстві.

Суд наголошує, що жодним нормативно-правовим актом не заборонено укладання прокурором та/або членом його сім'ї будь-яких правочинів, у відповідності до вимог чинного законодавства, відтак обставини укладення дружиною ОСОБА_1 договору позики від 22.12.2017 не вказує та не може вказувати на невідповідність останнього вимогам професійної етики та доброчесності прокурора.

Резюмуючи наведене, суд вважає, що такі доводи Кадрової комісії не можуть бути підставою для висновку про неуспішне проходження позивачем атестації (3 етапу - співбесіди).

З приводу тверджень Кадрової комісії щодо обстави отримання позивачем у подарунок земельної ділянки кадастровий номер 3222480801:01:003:0055, площею 0,0512 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , як підстави для висновку про невідповідність ОСОБА_1 вимогам професійної етики та доброчесності прокурора, суд відмічає таке.

Матеріалами справи підтверджено, що позивач набув у власність земельну ділянку кадастровий номер 3222480801:01:003:0055, площею 0,0512 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 на підставі договору дарування від 27.02.2018, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Чемериською Н.В. та зареєстрованого в реєстрі за №340 (далі - договір дарування) (т. 1, а.с. 95-96). Дарувальник - ОСОБА_4 .

Кадрова комісія у спірному рішенні №1 посилається на те, що дар оцінено сторонами в 843 грн. 49 коп., а відповідно до інформації, розміщеної на спеціалізованих сайтах та поясненнях ОСОБА_1 , ринкова ціна 0,01 га (1 сотки) подарованої ділянки від 300 доларів США.

У той же час, судом встановлено, що згідно із Витягом із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 12.01.2018 нормативно-грошова оцінка земельної ділянки кадастровий номер 3222480801:01:003:0055, площею 0,0512 га становить 843,49 грн.

Відповідно до умов договору дарування сторони оцінили дар у сумі 843,49 грн., що відповідає розміру нормативної грошової оцінки зазначеної вище ділянки.

Суд наголошує, що посилання Кадрової комісії на інформацію спеціальних сайтів в частині ціни земельної ділянки не можуть бути визнані судом прийнятними, адже в оскаржувану рішенні відсутні відомості щодо використаних сайтів.

При цьому, суд відмічає, що продаж земельної ділянки має на меті отримання стороною договору купівлі-продажу доходу, у той час коли договір дарування передбачає безоплатну передачу у власність обдарованому земельної ділянки.

Даний висновок суду підтверджується також тим, що у відповідності до статті Закону України «Про оцінку землі» від 11.12.2003 № 1378-IV (далі - Закон № 1378-IV) валовий дохід - сукупні грошові надходження, які очікуються від реалізації прав на земельну ділянку; вартість земельної ділянки - еквівалент цінності земельної ділянки, виражений у ймовірній сумі грошей, яку може отримати продавець; нормативна грошова оцінка земельних ділянок - капіталізований рентний дохід із земельної ділянки, визначений за встановленими і затвердженими нормативами.

Отже, вартість земельної ділянки та її нормативна грошова оцінка не є тотожними поняттями, а відтак посилання Кадрової комісії на інформацію будь-яких спеціальних сайтів і як наслідок формування висновку про вартість 1 сотки землі 300 доларів США, що, на переконання останньої може свідчити про невідповідність позивача вимогам професійної етики та доброчесності, є безпідставними.

Крім цього, абзацом 8 частини 1 статті 5 Закону № 1378-IV встановлено, що нормативна грошова оцінка земельних ділянок використовується для визначення розміру земельного податку, державного мита при міні, спадкуванні (крім випадків спадкування спадкоємцями першої та другої черги за законом (як випадків спадкування ними за законом, так і випадків спадкування ними за заповітом) і за правом представлення, а також випадків спадкування власності, вартість якої оподатковується за нульовою ставкою) та даруванні земельних ділянок згідно із законом, орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, вартості земельних ділянок площею понад 50 гектарів для розміщення відкритих спортивних і фізкультурно-оздоровчих споруд, а також при розробці показників та механізмів економічного стимулювання раціонального використання та охорони земель.

Отже, саме розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки використовується дарувальником при даруванні земельних ділянок.

Між тим, посилання Кадровою комісією в рішенні №3 від 09.11.2021 на те, що відомості про ціну за 1 сотку земельної ділянки в селі Бузова становить 300 доларів США, виходячи із пояснень позивача, суд також відхиляє, з наступних підстав.

По-перше, згідно із наявним в матеріалах справи відеозаписом співбесіди, ОСОБА_1 повідомив про ціну 1 сотки земельної ділянки за відповідним місцем розташування земельної ділянки станом на листопад 2021 року, у той час коли договір дарування датований 27.02.2018.

По-друге, будь-яка інформація щодо ціни продажу земельної ділянки на ринку землі не вказує, що нормативна грошова оцінка отриманої земельної ділянки позивачем у дар є заниженою.

Суд вкотре нагадує, що нормативна грошова оцінка земельної ділянки кадастровий номер 3222480801:01:003:0055, площею 0,0512 га, що розташована за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, село Бузова, вул. Центральна відповідає інформації, яка зазначена у Витязі із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 12.01.2018 (т. 1, а.с. 102).

Додатково суд не може оминути ті обставини, що чинним законодавством не обмежено прокурора в праві отримувати подарунки.

Відповідно до статті 8 Конституції України, статті 6 КАС України та частини 1 статті 17 Закону України від 23.02.2006 № 3477-ІV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (далі також - ЄСПЛ).

Згідно з частинами 1 та 2 статті 19 Закону України від 29.06.2004 № 1906-IV "Про міжнародні договори України" (зі змінами та доповненнями), чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Відповідно до Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» Україна повністю визнає обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції.

Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

За сталою практикою Європейського суду з прав людини приватне життя "охоплює право особи формувати та розвивати відносини з іншими людьми, включаючи відносини професійного чи ділового характеру" (див. п. 25 рішення Суду в справі "C. проти Бельгії" від 07 серпня 1996 року (Reports 1996)).

Стаття 8 Конвенції «захищає право на розвиток особистості та право формувати і розвивати відносини з іншими людьми та навколишнім світом» (див. п. 61 рішення Суду в справі «Pretty проти Сполученого Королівства» (справа № 2346/02, ECHR 2002)).

Поняття «приватне життя» не виключає в принципі діяльність професійного чи ділового характеру, адже саме у діловому житті більшість людей мають неабияку можливість розвивати відносини із зовнішнім світом (див. п. 29 рішення Суду в справі «Niemietz проти Німеччини» від 16 грудня 1992 року). Отже, обмеження, установлені щодо доступу до професії, були визнані такими, що впливають на «приватне життя» (див. п. 47 рішення Суду в справі "Sidabras and Dћiautas проти Латвії" (справи № 55480/00 і № 59330/00, ECHR 2004) і пп. 22 - 25 рішення Суду в справі "Bigaeva проти Греції" від 28 травня 2009 року (справа №26713/05).

За усталеною практикою Європейського суду з прав людини втручання вважатиметься «необхідним у демократичному суспільстві» для досягнення законної мети, якщо воно відповідає "нагальній суспільній необхідності", та, зокрема, якщо воно є пропорційним переслідуваній законній меті. Хоча саме національні органи влади здійснюють початкову оцінку необхідності втручання, остаточна оцінка щодо відповідності та достатності наведених підстав для втручання залишається предметом вивчення Суду на відповідність вимогам Конвенції (див., наприклад, рішення в справі "Чепмен проти Сполученого Королівства" [ВП] (Chapman v. the United Kingdom) [GC], заява № 27238/95, пункт 90, ЄСПЛ 2001).

Відповідно до статті 21 Кодексу ПЕ та ПП прокурор діє на підставі закону, неупереджено, незважаючи на приватні інтереси, особисте ставлення до будь-яких осіб, на свої ідеологічні, релігійні або інші особисті погляди чи переконання.

Прокурору слід уникати особистих зв'язків, фінансових і ділових взаємовідносин, що можуть вплинути на неупередженість і об'єктивність виконання професійних обов'язків, скомпрометувати звання прокурора, не допускати дій, висловлювань і поведінки, які можуть зашкодити його репутації та авторитету прокуратури, викликати негативний суспільний резонанс.

Поза службою поводитися коректно і пристойно. При з'ясуванні будь-яких обставин з представниками правоохоронних і контролюючих органів не використовувати свій службовий статус, у тому числі посвідчення прокурора з метою впливу на посадових осіб.

В даному випадку Кадровою комісією не встановлено та не підтверджено належними доказами, що факт отримання позивачем земельної ділянки у дар може вплинути на неупередженість і об'єктивність виконання професійних обов'язків, скомпрометувати звання прокурора.

Суд наголошує, що стаття 21 Кодексу ПЕ та ПП передбачає уникнення прокурором особистих зв'язків, фінансових і ділових взаємовідносин виключно тих, що можуть виплинути на неупередженість і об'єктивність виконання професійних обов'язків, скомпрометувати звання прокурора, проте не зобов'язує прокурора та/або не забороняє останньому уникати подарунків від друзів, родини тощо та/або отримувати їх.

Приймаючи до уваги наведене, суд вважає, що ані зміст протоколу №21 засідання Кадрової комісії Офісу Генерального прокурора від 09.11.2021, ані рішення Кадрової комісії №3 від 09.11.2021 не містить чіткої та обґрунтованої деталізації підстав прийнятого рішення стосовно позивача.

Всі посилання Кадрової комісії, які викладені в оскаржуваному рішенні №1 є фактично припущеннями, які спростовуються вище викладеним судом.

Слід наголосити, що прийняття будь-яким суб'єктом владних повноважень певного рішення лише на основі внутрішнього переконання та суб'єктивного ставлення до ситуації/події, проте без належного підкріплення цього рішення підставами для його існування, не може бути легітимізовано посиланням на наявність «обґрунтованого сумніву» та може призвести до можливих зловживань та порушити принципи належного урядування та верховенства права.

Загалом, обґрунтований сумнів - це певний стандарт доведення, що означає, що позиція сторони має бути доведена чи представлена в тій мірі, що у «розсудливої людини» не може лишатися «розумного сумніву», щодо вказаної обставини/позиції.

Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду. Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової оцінки. Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб позиція однієї з сторін (тим більше суб'єкта владних повноважень) була лише більш вірогідною. Вказане, в сукупності, свідчить про неможливість застосування стандарту «обґрунтованого сумніву» до процедури атестації позивача, без його належного закріплення у самій процедурі атестації та підкріплення фактами та документами.

Резюмуючи наведене, суд приходить до висновку про невідповідність рішення Кадрової комісії Офісу Генерального прокурора №3 від 09.11.2021 про неуспішне проходження атестації ОСОБА_1 критеріям, які встановлені частиною 2 статті 2 КАС України, відтак є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Інші доводи та заперечення не спростовують вище встановленого судом.

Як наслідок, позовні вимоги про визнання протиправним та скасування наказу Офісу Генерального прокурора № 1697ц від 15 грудня 2021 року про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора відділу організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві (з місцем постійної дислокації у місті Києві) управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіальних управлінь Державного бюро розслідувань, Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України на підставі рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації (підпункт 2 пункту 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів з реформи органів прокуратури») та поновлення останнього на займаній посаді з 20.12.2021 є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, з огляду на їх похідний характер.

Вирішуючи позовні вимоги в частині стягнення з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 2 статті 235 Кодексу законів про працю України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі - Порядок №100).

Згідно з пунктом 5 Порядку №100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Пунктом 5 Порядку №100 передбачено, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абзацом першим пункту 8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.

Відповідно до пункту 7 Порядку №100 (у редакції чинній на час винесення рішення суду) середньоденна заробітна плата визначається шляхом ділення заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом 12 місяців робочі дні на число відпрацьованих робочих днів. Під час обчислення середньої заробітної плати за 12 місяців виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати середньоденна заробітна плата визначається шляхом ділення суми, розрахованої відповідно до абзацу двадцять третього пункту 4 цього Порядку, на число робочих днів за останні 12 календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата, згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації.

Середньомісячне число робочих днів розраховується шляхом ділення на 12 сумарного числа робочих днів за останні 12 календарних місяців згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Згідно із пунктом 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

При обчисленні середньої заробітної плати за два місяці, виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, середньоденна заробітна плата визначається шляхом ділення суми, розрахованої відповідно до абзацу п'ятого пункту 4 цього Порядку, на число робочих днів за останні два календарні місяці, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата, згідно з графіком підприємства, установи, організації.

У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим або другим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Суд встановив, що позивача звільнено з 17.12.2021.

Відповідно до довідки Офісу Генерального прокурора від 21.07.2023 №21-325зп сума середньоденної заробітної плати позивача за останні два місяці, що передували звільненню (жовтень-листопад 2021 року) становить 457,58 грн.

Приймаючи до уваги те, що ОСОБА_1 звільнений 17.12.2021 (п'ятниця) та підлягає поновленню на займаній посаді з 20.12.2021 (понеділок, наступний робочий день після звільнення), період вимушеного прогулу розпочинається з дати незаконного звільнення - 20.12.2021 по дату ухвалення судового рішення - 08.12.2023.

Суд при обчисленні середнього заробітку за час вимушеного прогулу враховує положення Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15.03.2022 №2136-IX, який набрав чинності 24.03.2022 (далі - Закон №2136-IX).

Відповідно до частини 6 статті 6 Закон №2136-IX у період дії воєнного стану не застосовуються норми статті 53, частини першої статті 65, частин третьої - п'ятої статті 67, статей 71, 73, 781 Кодексу законів про працю України та частини другої статті 5 Закону України "Про відпустки".

Згідно із пунктом 3 Прикінцевих положень Закону №2136-IX цей Закон діє у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України "Про правовий режим воєнного стану", та втрачає чинність з дня припинення або скасування воєнного стану, крім частини четвертої статті 13 та статті 15 цього Закону, які втрачають чинність з моменту завершення відшкодування працівникам та роботодавцям грошових сум, втрачених внаслідок збройної агресії проти України.

Отже, при розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу святкові дні підлягають врахуванню у період з 24.03.2022 (дата набрання чинності Законом №2136-IX) до дати вирішення спору по суті - 08.12.2023.

Звідси слідує, що кількість робочих днів у період вимушеного прогулу становить 510 днів з 20.12.2021 до 08.12.2023.

Отже, розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу становить - 233 365,80 грн. (510 робочих днів х 457,58 грн. (середньоденна заробітна плата).

Відповідно до пунктів 2, 3 частини 1 статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Тому рішення суду в частині поновлення позивача на посаді та стягнення на користь позивача середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць з відрахуванням обов'язкових податків та зборів, слід звернути до негайного виконання.

Вирішуючи позовні вимоги в частині зобов'язання Кадрової комісії Офісу Генерального прокурора прийняти рішення, про успішне проходження атестації, передбаченої розділом ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» №113-ІХ від 19.09.2019, прокурором відділу організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві (з місцем постійної дислокації у місті Києві) управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіальних управлінь Державного бюро розслідувань, Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України Машикою Валерієм Петровичем, суд вказує про наступне.

Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 № 3477-IV, який набрав чинності 30.03.2006, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (далі - Конвенція).

Прецедентний характер рішень ЄСПЛ потребує ретельного аналізу національного законодавства щодо його узгодженості з правовою позицією Суду в процесуальних питаннях. Конвенція не гарантує захисту теоретичних та ілюзорних прав, а гарантує захист прав конкретних та ефективних (рішення «Артіко проти Італії» (Artico c. Italie), заява № 6694/74, від 13 травня 1980.

Згідно з статтею 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об'єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб'єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципу верховенства права.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі №338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі №569/17272/15-ц, від 2 липня 2019 року у справі № 48/340, від 19 травня 2020 року у справі №916/1608/18).

Відповідно до частини 1 статті 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.

Частиною 2 статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Згідно із частиною 4 статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

У постанові від 05.09.2018 у справі № 826/9727/16 Верховний Суд аналізував застосування пункту 4 частини 2 статті 245 КАС України і дійшов висновку, що суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, за сукупності наступних умов:

1) судом встановлено порушення прав, свобод чи інтересів позивача;

2) на час вирішення спору прийняття рішення належить до повноважень відповідача;

3) виконано усі умови, визначені законом для прийняття такого рішення, зокрема подано усі належні документи, сплачено необхідні платежі і між сторонами немає спору щодо форми, змісту, повноти та достовірності наданих документів;

4) прийняття рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Відповідно до усталеної практики Верховного Суду стосовно дискреційних повноважень, такими є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною.

Отже, чітко поняття «дискреція» в національному законодавстві не визначене, опосередковано воно закріплене, зокрема, у статті 245 КАС України. Дискреція може бути виміряна за такими критеріями: фактичні обставини справи; рішення, дії, бездіяльність суб'єкта владних повноважень; його компетенція; норми права; визначення дискреції і відповідність їй рішень, дій, бездіяльності суб'єкта владних повноважень.

Розглядаючи вимоги, згадані вище через призму наявності у Кадрової комісії дискреційних повноважень в частині прийняття рішення про успішне/неуспішне проходження прокурором атестації, з урахуванням наведених вище положень, суд вказує про таке.

Судом встановлено, що відповідно до наказу Генеральної прокуратури України від 21.12.2019 № 2116ц звільнено ОСОБА_1 з посади прокурора відділу організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві (з місцем постійної дислокації у місті Києві) управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіальних управлінь Державного бюро розслідувань, Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 24 грудня 2019 року. Підставою для прийняття такого наказу слугувало рішення кадрової комісії №2 від 10.12.2019 «Про неуспішне проходження прокурором атестації» (т. 1, а.с. 97-98)

Згідно з рішенням кадрової комісії від 10.12.2019 № 18 убачається, що позивач неуспішно пройшов атестацію за результатами складання співбесіди з метою виявлення прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності.

Як підстави для формування такого висновку, кадрова комісія №2 вказала, серед іншого, наявність обставини притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності 13.04.2017 (вірна дата 14.04.2017) за фактом несвоєчасного внесення даних до ЄРДР та дані декларації за 2018 рік ОСОБА_5 щодо декларування його дружиною грошової суми: 253 639 грн. та 46 000 доларів США готівкою, а також 42 460 грн. на банківських рахунках, у той час коли сукупний задекларований дохід за період з 2009 по 2019 року становив лише 292 112 грн.

Суд нагадує, що рішення кадрової комісії №2 від 10.12.2019 скасовано в судовому порядку (адміністративна справа №640/408/20), а позивача було поновлено на займаній посаді.

Спірні ж рішення, які є предметом розгляду даної адміністративної справи прийняті відповідачем за наслідком повторного проходження ОСОБА_1 останнього етапу атестації - співбесіди.

При цьому суд вказує, що як первинне рішення про неуспішне проходження прокурором (позивачем) атестації, так і оскаржуване в основу рішень різними кадровими комісіями покладено одну і ту же підставу - наявність обставин притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності у квітні 2017 року.

Тобто, під час повторного проходження позивачем атестації на підставі пункту 7 розділу 1 Порядку №221 відповідач-1 застосував ту ж саму підставу, що й кадрова комісія №2, рішення якої було скасовано у справі №640/408/20.

У той же час, при повторному проходженні атестації Кадровою комісією було використано дані (щодо укладання договору позики, наявність договору дарування), які мали місце станом на 2017 рік, відтак існували станом на час проходження ОСОБА_1 атестації у грудні 2019 року, проте з невідомих причин не досліджувались кадровою комісією №2.

За таких обставин, на переконання суду має місце обставини повторюваності проходження позивачем третього етапу атестації із застосування до нього різними кадровими комісіями частково однакових та частково відмінних підстав для формування висновку про неуспішність проходження ним атестації, які мали місце і під час первинного проходження останнім атестації.

Як вже було вказано судом вище, пунктами 15-16 розділу IV Порядку №221 після завершення обговорення з прокурором матеріалів атестації та виконаного ним практичного завдання члени комісії без присутності прокурора, з яким проводиться співбесіда, обговорюють її результати, висловлюють пропозиції щодо рішення комісії, а також проводять відкрите голосування щодо рішення комісії стосовно прокурора, який проходить атестацію. Результати голосування вказуються у протоколі засідання.

Залежно від результатів голосування комісія ухвалює рішення про успішне проходження прокурором атестації або про неуспішне проходження прокурором атестації.

Аналізуючи наведені положення, суд зазначає, що фактично кадрова комісія, керуючись наявною інформацією, на власний розсуд приймає рішення про успішне проходження прокурором атестації або про неуспішне проходження прокурором атестації шляхом голосування.

Між тим, у Порядку №221 не визначено жодних обмежень, з урахуванням пункту 7 розділу 1 Порядку №221, щодо кількості разів проходження прокурором повторної атестації, що має своїм наслідком, за наявності судових рішень про скасування попередніх рішень кадрової комісії зловживання останньою власним розсудом щодо прийняття рішення.

Разом з цим, аналізуючи обставини даної справи, суд формує висновки про те, що в діях кадрової комісії наявні ознаки зловживання вільного розсуду на прийняття відповідного рішення, оскільки застосовується повторюваність підстав, які вже були визначені судом безпідставними та оцінка інших підстав, які при первинному проходженні атестації позивачем кадровою комісією №2 не оцінювались.

Згідно з частинами 1, 2 статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

В межах даної адміністративної справи судом вбачається повторне та необгрунтоване прийняття Кадровою комісією рішення про неуспішне проходження позивачем атестації, що на переконання суду вказує на порушення прямих норм статті 43 Конституції України.

З урахуванням того, що законодавцем не визначено чітких критеріїв прийняття кадровими комісіями рішень про неуспішне проходження прокурорами атестації, тобто фактично не обмежено кількість прийнятих таких рішень щодо одного і того ж прокурора, суд вважає, що з метою забезпечення прав, визначених статтею 43 Конституції України, в межах даної адміністративної слід зобов'язати Кадрову комісію Офісу Генерального прокурора прийняти рішення про успішне проходження атестації, передбаченої розділом ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" №113-ІХ від 19.09.2019, прокурора відділу організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві (з місцем постійної дислокації у місті Києві) управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіальних управлінь Державного бюро розслідувань, Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України Машикою Валерієм Петровичем.

Даний спосіб захисту не тільки забезпечує дотримання вимог статті 43 Конституції України, а й спрямоване на реалізацію положень частини 1 статті 2 КАС України.

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

За правилами частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення адміністративного позову в цілому.

Відповідно до частини 1 статті 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Згідно із частиною 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до квитанції про сплату №86511 від 08.12.2021 позивачем сплачено судовий збір у розмірі 908,00 грн.

Згідно з квитанцією про сплату №86633 ОСОБА_1 сплачено судовий збір у розмірі 908,00 грн.

Вказаний розмір судового збору сплачено позивачем в межах адміністративної справи №640/36525/21, предметом якої є рішення Кадрової комісії та зобов'язання останньої вчинити певні дії.

Отже, в межах адміністративної справи №640/36525/21 позивачем заявлено дві немайнові вимоги, друга із яких є похідною від вимоги про визнання протиправною бездіяльності відповідача.

Згідно із пунктом 1 частини 3 статті 4 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 № 3674-VI (далі - Закон № 3674-VI) за подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру, який подано фізичною особою сума судового збору, яка підлягає сплаті становить - 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» від 02.12.2021 № 1928-IX установлено, що у 2021 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб: з 1 січня - 2270 гривень, з 1 липня - 2379 гривень, з 1 грудня - 2481 гривня;

Звідси слідує, що сума судового збору, яка підлягала сплаті позивачем за подання даного адміністративного позову становить 908,00 грн., у той час коли ним сплачено 1 816,00 грн.

Отже, сума судового збору у розмірі 908,00 грн. є переплатою.

Суд роз'яснює позивачу, що за правилами пункту 1 частини 1 статті 7 Закону №3674-VI сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Враховуючи наведене, при розподілі судових витрат в межах даної адміністративної справи в порядку статті 143 КАС України сума судового збору, яка підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача-2 становить 908,00 грн.

Натомість позивач не позбавлений можливості реалізувати своє право на повернення переплати судового збору у розмірі 908,00 грн. шляхом подання відповідного клопотання до суду.

Приймаючи до уваги наведене, сума сплаченого ОСОБА_1 судового збору у розмірі 908,00 грн. підлягає стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача-2 - Офісу Генерального прокурора.

Щодо судових витрат, понесених позивачем на правову допомогу, суд звертає увагу на наступне.

Так, 11.10.2023 до суду надійшла заява представника позивача про відшкодування витрат на правничу допомогу адвоката у розмірі 32 580,00 грн.

Згідно з частиною 1 статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Частиною 3 статті 132 КАС України встановлено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Згідно з вимогами частини статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Як вбачається з пункту 1 частини 3 статті 134 КАС України, розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 134 КАС України розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною 4 статті 134 КАС України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно із з частиною 5 статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини 6 статті 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

У разі недотримання вимог щодо співмірності витрат суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на оплату робіт (послуг) спеціаліста, перекладача чи експерта, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 7 ст. 134 КАС України).

03.11.2023 в судовому засіданні долучено до матеріалів справи заперечення представника Офісу Генерального прокурора на заяву про відшкодування витрат на правничу допомогу, в яких, серед іншого вказав на те, що даний спір не є складним за своєю процесуальною специфікою та не характеризується наявністю виключної правової проблеми або значним суспільним інтересом, в той час як визначена вартість витрат на правничу допомогу є надмірною. При цьому, представник відповідача-2 вказав, що спірні правовідносини регулюються незначною кількістю нормативно-правових актів.

Окрім цього 20.11.2023 до суду від представника відповідача-2 надійшли заперечення на заяву про відшкодування витрат на правничу допомогу, які є аналогічними тим, що викладені у заяві від 03.11.2023.

Надаючи оцінку вказаним доводам, у взаємозв'язку із нормативно-правовим регулюванням спірного питання, суд відмічає наступне.

Судом встановлено, що між Адвокатським бюро «Олександра Кротюка», з однієї сторони та ОСОБА_1 , з іншої сторони, укладено договір про надання правової допомоги №67/2021 від 07.12.2021, предметом якого є надання клієнту правової (правничої) допомоги, використовуючи усі законні способи і методи, відносно питання проходження ним атестації, яка проведена на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (№113-IХ від 19.09.2019) та оскарження за наслідком цього рішення кадрової комісії Офісу генерального прокурора від 09.11.2021 про неуспішне проходження ОСОБА_1 та можливого подальшого наказу Генерального прокурора про звільнення (далі - договір від 07.12.2021).

Згідно з пунктом 3 договору від 07.12.2021 порядок обчислення та сплати вартості правової допомоги за цим договором визначається в додатках до цього договору, які є його невід'ємною частиною.

Додатком № від 07.12.2021 до договору про надання правової допомоги №67/2021 сторонами погоджено, що бюро надає клієнту правову допомогу щодо оскарження в Окружному адміністративному суді міста Києва рішення кадрової комісії Офісу Генерального прокурора від 09.12.2021 про неуспішне проходження атестації ОСОБА_1 . Вона включає надання консультацій, підготовка та подання позовної заяви до суду, інших процесуальних документів, представництва інтересів клієнта в судових засіданнях, вчинення будь-яких інших дій, передбачених КАС України, в цілях захисту прав та інтересів Клієнта в межах виконання договору про надання правової допомоги №67/2021.

Відповідно до пункту 2 зазначеної додаткової угоди сторони дійшли згоди, що вартість 1 години роботи адвоката становить 3 700,00 грн.

При цьому, підпунктом 2.1 пункту 2 Додатку №1 від 07.12.2021 сторони дійшли згоди, що незалежно від кількості витрачених годин, на надання бюро правової допомоги клієнту, вартість правничої допомоги, за цією додатковою угодою становить 32580,00 грн. з врахуванням умов пункту 3 цього додатку.

Згідно з актом наданої правової (правничої) допомоги, що складений згідно умов пункту 3.1 додатку №1 до договору про надання правової допомоги №67/2021 всього адвокатом на надання правничої допомоги витрачено 13 годин, які включають в себе: первинна консультація клієнта - 1 година; складання позовної заяви та заяви із збільшеними підставами позову - 7 годин (в частині оскарження рішення кадрової комісії); складання позовної заяви щодо оскарження наказу про звільнення - 1 година 30 хвилин; складання відповідей на відзив - 2 години; складання процесуальних заяв (про зміну підстав позову, відшкодування витрат позивача на правничу допомогу адвоката, витребування судом доказів), клопотань, супровідних листів, які направлялись суду та відповідачам - 1 година 30 хвилин; участь у судових засіданнях - орієнтовано 30 хвилин.

Вартість наданої правничої допомоги в цілому становить - 49950,00 грн., а з урахуванням пункту 2.1 Додатку №1 до Договору про надання правової допомоги до сплати підлягає сума 32 580,00 грн.

Згідно з квитанцією №1/1_5 від 08.12.2021 позивачем сплачено понесені витрати на правничу допомогу у розмірі 32 580,00 грн.

Суд, перевіряючи заявлену до відшкодування суму судових витрат на відповідність положенням частини 5 статті 134 КАС України вказує, що в межах адміністративної справи адвокатом - Кротюком О.В. було підготовлено дві позовні заяви, заяву про усунення описки в судовому рішенні, клопотання про розгляд справи в загальному провадженні, позовну заяву з урахуванням збільшених підстав позову, заяву про об'єднання судових справ в одне провадження, відповідь на відзив на позовну заяву, додаткові пояснення по справі, заяву про відшкодування витрат, понесених на правничу допомогу.

Звідси слідує, що представником позивача підготовлено достатній обсяг процесуальних документів, з метою захисту прав та охоронюваних законом інтересів ОСОБА_1 .

Суд вказує, що співмірність витрат, понесених на правничу допомогу, не може розглядатися судом виключно виходячи із складності справи, наявністю/відсутністю соціальної значущості, а має встановлюватися, у тому числі, з урахуванням часу, витраченого адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг) та обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.

В межах адміністративної справи, суд вважає, що обсяг наданих адвокатом - Кротюком О.В. послуг та виконаних робіт є співмірним із часом, який ним витрачено на надання таких послуг та тісно взаємопов'язано із значенням справи для сторони (позивача), в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони.

Наявність судової практики у даних суспільних правовідносин не може нівелювати вище вказане судом та свідчить про неспівмірність заявленого до відшкодування розміру судових витрат на правничу допомогу.

Отже, на переконання суду, витрати заявлені до відшкодування у розмірі 32 580,00 грн. є співмірними та такими, що з урахуванням обставин задоволення адміністративного позову, підлягають відшкодуванню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Офісу Генерального прокурора.

Керуючись статтями 243-246, 250, 255, 371 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Кадрової комісії Офісу Генерального прокурора №3 від 09.11.2021 про неуспішне проходження ОСОБА_1 атестації.

3. Зобов'язати Кадрову комісію Офісу Генерального прокурора прийняти рішення про успішне проходження атестації, передбаченої розділом ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» №113-ІХ від 19.09.2019, прокурора відділу організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві (з місцем постійної дислокації у місті Києві) управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіальних управлінь Державного бюро розслідувань, Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України Машикою Валерієм Петровичем.

4. Визнати протиправним та скасувати наказ Офісу Генерального прокурора № 1697ц від 15.12.2021 про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора відділу організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві (з місцем постійної дислокації у місті Києві) управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіальних управлінь Державного бюро розслідувань, Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України на підставі рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації (підпункт 2 пункту 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів з реформи органів прокуратури»).

5. Поновити ОСОБА_1 на роботі на посаді прокурора відділу організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві (з місцем постійної дислокації у місті Києві) управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіальних управлінь Державного бюро розслідувань, Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України з 20 грудня 2021 року.

6. Стягнути з Офісу Генерального прокурора (місцезнаходження: 01011, м. Київ, вул. Різницька, б. 13/15, ідентифікаційний код 00034051) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 233 365,80 грн. (двісті тридцять три тисячі триста шістдесят п'ять грн. 38 коп.) з відрахуванням обов'язкових податків та зборів.

7. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Офісу Генерального прокурора (місцезнаходження: 01011, м. Київ, вул. Різницька, б. 13/15, ідентифікаційний код 00034051) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 908,00 грн. (дев'ятсот вісім грн. 00 коп.).

8. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Офісу Генерального прокурора (місцезнаходження: 01011, м. Київ, вул. Різницька, б. 13/15, ідентифікаційний код 00034051) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) витрати, понесені ним на правничу допомогу у розмірі 32 580,00 грн. (тридцять дві тисячі п'ятсот вісімдесят грн. 00 коп.).

9. Звернути до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі на посаді прокурора відділу організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві (з місцем постійної дислокації у місті Києві) управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіальних управлінь Державного бюро розслідувань, Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України з 20 грудня 2021 року.

10. Звернути до негайного виконання рішення суду в частині стягнення з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць з відрахуванням обов'язкових податків та зборів.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Повний текст рішення складено 08.12.2023.

Суддя Кушнова А.О.