КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 грудня 2023 року № 320/13113/21
Суддя Київського окружного адміністративного суду Лапій С.М., розглянувши в м. Києві у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом громадянина ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом, в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та не виплати позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні, яка передбачена ч. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу, встановлену ч. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожен повний календарний рік служби.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідачем протиправно не виплачена позивачу під час звільнення зі служби одноразова грошова допомога у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожен рік служби, передбачена частиною другою статті 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-XII.
Представник відповідача до суду подав відзив на позовну заяву, відповідно до якого проти задоволення позовних вимог заперечує повністю.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 16.11.2021 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.
На підставі ст. 194, 205 КАС України судом прийнято рішення про розгляд справи у порядку письмового провадження.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, встановив.
ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 на посаді заступника командира 3 самохідно-артилерійської батареї з морально-психологічного забезпечення 1 самохідно-артилерійського дивізіону.
Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 14.09.2021 №200 старшого лейтенанта ОСОБА_1 , заступника командира 3 самохідно-артилерійської батареї з морально-психологічного забезпечення 1 самохідно-артилерійського дивізіону, звільненого наказом командувача Сухопутних військ Збройних Сил України від 10.09.2021 №296 з військової служби у запас за підпунктом «а» (у зв'язку із закінченням строку контракту) відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», направлено для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_1 . Зараховано до оперативного резерву першої черги військової частини НОМЕР_1 .
З 14.09.2021 позивача виключено із списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та знято з всіх видів забезпечення.
Згідно вказаного наказу вислуга років позивача у Збройних Силах України становить: календарна - 04 роки 11 місяців 29 діб, пільгова - 05 років 05 місяців 24 доби, загальна 10 років 05 місяців 23 доби.
Позивач зазначає, що відповідачем при його звільненні протиправно не виплачено одноразову грошову допомогу при звільненні, яка передбачена ч. 2 ст. 15 Закону України Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Позивач, вважаючи протиправною бездіяльність відповідача, звернувся до суду за захистом своїх прав.
Надаючи правову оцінку обставинам, що склалися між сторонами, суд зазначає наступне.
Відповідно до положень частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У частині першій статті 46 Конституції України закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснюється Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (в редакції, чинній на час виникнення між сторонами спірних відносин, надалі - Закон №2232-XII).
Відповідно до частини 4 статті 2 Закону №2232-XII, порядок проходження громадянами України військової служби, їх права та обов'язки визначаються цим Законом, відповідними положеннями про проходження військової служби громадянами України, які затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначено Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (в редакції, чинній на час виникнення між сторонами спірних відносин, надалі - Закон №2011-XII).
Згідно статті 9 Закону №2011-ХІІ, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів (пункт 1).
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення (пункт 2).
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України (абзаци перший, другий пункту 4).
Відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 №1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (чинної на час проходження позивачем військової служби), грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Частиною 2 статті 15 Закону №2011-ХІІ встановлено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв'язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років, одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.
Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам визначає Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260 та зареєстрований в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197 (надалі - Порядок №260).
Згідно з пунктом 2 розділу І Порядку № 260 визначено, що грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.
З системного аналізу вищевикладеного слідує, що грошове забезпечення позивача, у тому числі й одноразові додаткові види грошового забезпечення (грошова компенсація за невикористані дні щорічної додаткової відпустки, грошова компенсація за речове майно, матеріальна допомога, одноразова грошова допомога у разі звільнення з військової служби), мало бути виплачено позивачу у день виключення його зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.
Розділом XXXII Порядку № 260 врегульовані питання щодо виплати одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби.
Так, пунктом 2 розділу XXXII Порядку № 260 визначено, що у разі звільнення з військової служби за віком, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв'язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років, одноразова грошова допомога у разі звільнення з військової служби виплачується в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби за наявності вислуги десять календарних років і більше.
Відповідно до абзаців першого, другого пункту 5 розділу XXXII Порядку №260 одноразова грошова допомога у разі звільнення з військової служби обчислюється з розміру місячного грошового забезпечення, до якого включаються: звільненим із займаних посад - щомісячні основні та додаткові види грошового забезпечення (крім винагород) за останньою займаною посадою; які на день звільнення з військової служби перебували в розпорядженні відповідних командирів (начальників) та тим, які до дня звільнення з військової служби були звільнені від посад (у тому числі у зв'язку зі скороченням штатних посад), - щомісячні основні та додаткові види грошового забезпечення (крім винагород) за останньою займаною посадою на день звільнення з військової служби з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення;
Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку, що вказані норми права встановлюють певні умови, за яких виникає право на виплату одноразової грошової допомоги.
Абзацом третім пункту 10 постанови Кабінету Міністрів України "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам, які мають право на пенсію відповідно до Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, крім військовослужбовців строкової служби і членів їх сімей та прирівняних до них осіб" від 17 липня 1992 року № 393 (далі - Порядок №393) передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби, особам начальницького складу Національного антикорупційного бюро, особам із спеціальними званнями Бюро економічної безпеки: які звільняються із служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, за наявності вислуги 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Строк календарної служби для визначення розміру одноразової грошової допомоги обчислюється згідно з пунктами 1 і 2 цієї постанови (абз. 8 п. 10 Порядок № 393).
За змістом правових норм абзацу 1 пункту 2 статті 15 Закону № 2011-XII, абзацу 2 пункту 10 Порядку № 393 та пункту 2 розділу ХХХІІ Порядку № 260 законодавець розмежовує визначення самого права військовослужбовця, крім військовослужбовців строкової військової служби, на одноразову грошову допомогу при звільненні та визначення розміру такої допомоги.
У розумінні вказаних правових норм військовослужбовець, що звільнений з військової служби за закінченням контракту, крім військовослужбовців строкової військової служби, має право на виплату одноразової грошової допомоги "за наявності вислуги 10 років і більше".
Водночас, законодавець не передбачає, що таке право набувається за умови наявності певного виду вислуги (календарної , пільгової, тощо).
Більш того, законодавець не надає визначень ні "календарної вислуги років" ні пільгової вислуги років".
Правовими нормами Порядку № 393 та Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09 квітня 1992 року № 2262-XII (далі - Закон № 2262-XII) законодавець лише визначає періоди служби, які підлягають зарахуванню до вислуги років у календарному обчисленні або на пільгових умовах. Тобто, законодавець визначає лише способи обчислення вислуги років.
У контексті наведеного, слід зауважити, що поняття «календарна вислуга років» застосовується не для позначення необхідної для призначення допомоги вислуги років, а для визначення розміру грошової допомоги: «в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби». При цьому, умовою набуття права на призначення та виплату одноразової грошової допомоги відповідно до частини другої статті 15 Закону № 2011-XII є наявність «вислуги 10 років і більше».
Вказана позиція суду узгоджується із висновками Верховного Суду викладеними у постановах від 11 квітня 2018 року по справі №806/2104/17 та від 24 листопада 2020 року по справі №822/3008/17, від 21 квітня 2021 року у справі №380/2427/20, від 19 травня 2022 року по справі №580/3392/20, які враховуються судом в силу положень частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суд зазначає, що частиною другою статті 15 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" не передбачено будь-яких обмежень щодо обчислення такої вислуги лише в календарних роках, а передбачено виплату одноразової грошової допомоги у разі звільнення (в зв'язку із закінченням строку контракту) за наявності вислуги 10 років і більше.
Виходячи із системного аналізу вищевказаних норм законодавства, поняття "календарна вислуга років" застосовується не для позначення необхідної для призначення допомоги вислуги років, а для визначення розміру грошової допомоги: "в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби". При цьому умовою набуття права на призначення та виплату одноразової грошової допомоги відповідно до частини другої статті 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" є наявність "вислуги 10 років і більше".
Суд констатує, що частина друга статті 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" не містить вказівки, що право на призначення та виплату одноразової грошової допомоги виникає лише за наявності 10 і більше календарних років вислуги.
Судом встановлено, що на момент звільнення позивача його календарна вислуга становила 04 років 11 місяців 29 діб, а пільгова - 05 років 05 місяців 24 доби, що в цілому становить 10 років 05 місяців 23 доби.
Отже, матеріалами справи підтверджено, що позивач на день звільнення мав вислугу більше 10 років, а тому має право на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Однак відповідачем не нараховано та не виплачено позивачу зазначену одноразову грошову допомогу при його звільненні з військової служби, що свідчить про протиправність такої бездіяльності відповідача.
Положеннями статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 № 3477-IV, рішення Європейського суду з прав людини підлягають застосуванню судами як джерела права.
Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні від 06.09.1978 у справі "Класс та інші проти Німеччини", "із принципу верховенства права випливає, зокрема, що втручання органів виконавчої влади у права людини має підлягати ефективному нагляду, який, як правило, повинна забезпечувати судова влада. Щонайменше це має бути судовий нагляд, який найкращим чином забезпечує гарантії незалежності, безсторонності та належної правової процедури".
Засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. Так, при розгляді справи було б неприйнятно враховувати право на ефективний засіб захисту, а саме, запобігання порушенню або припиненню порушення з боку суб'єкта владних повноважень, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту.
Верховний Суд України у своїй постанові від 16.09.2015 у справі № 21-1465а15 зазначив, що у випадку задоволення позову, рішення суду має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії, чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникла б необхідність повторного звернення до суду.
Окрім того, суд враховує, що статтею 13 "Право на ефективний засіб юридичного захисту" Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод установлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahalv. theUnitedKingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява N 38722/02)).
Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.
Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відтак, застосовуючи механізм захисту права порушеного суб'єктом владних повноважень та його відновлення, суд, керуючись ч. 2 ст. 9 КАС України, вважає за необхідне зобов'язати відповідача нарахувати та виплати позивачу одноразову грошову допомогу, передбачену ч. 2 ст. 15 Закону України від 20.12.1991 №2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на викладене та встановлені обставини справи, які перевірені зібраними доказами у їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.
У зв'язку із тим, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» судові витрати розподілу не підлягають.
В частині клопотання щодо стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правову допомогу у розмірі 4000,00грн., суд зазначає наступне.
Відповідно до частини третьої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Згідно з частинами 1 - 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Як вбачається з матеріалів справи, підготовку справи до розгляду в суді здійснював адвокат Ярусевич Євгеній Юрійович, який діє на підставі Свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю Серія КС №9435/10 від 18.09.2020.
Так, відповідно до п. 1.1 Договору про надання правової (правничої) допомоги №38 від 14.10.2021, укладеного між позивачем та адвокатом Ярусевич Є.Ю., Клієнт доручає, а Адвокат приймає на себе зобов'язання надавати Клієнту усі види правової (правничої) допомоги в межах здійснення адвокатської діяльності.
Відповідно до п. 5.2 Договору, порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються за окремою домовленістю сторін.
Згідно Порядку обчислення гонорару та проведення розрахунків від 14.10.2021 (додаток №1 до Договору від 14.10.2021 №38), оплата гонорара Адвоката за надання правової (правничої) допомоги за даним Договором здійснюється у строк, що не перевищує п'яти банківських днів з дати ухвалення судового рішення (п. 3 Порядку).
Пунктом 4 Порядку визначено, що надання правової (правничої) допомоги підтверджується підписанням сторонами Акту надання правової (правничої) допомоги.
Як вбачається з Акту №01/38 від 14.10.2021 надання правової (правничої) допомоги за Договором від 14.10.2021 №38, загальна вартість послуг становить 4000,00грн.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Оцінюючи обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, суд звертає увагу, що розмір витрат на правову допомогу, який підлягає розподілу не є обґрунтованим (4000,00грн.) та підлягає зменшенню, оскільки є завищеним з огляду на те, що сама позовна заява стосується типового спору, який не потребує залучення значних зусиль. Крім того, доказів до позову на підтвердження правової позиції чи жодних інших доказів, які б потребували часу для їх збирання до позову додано не було, даний спір є справою незначної складності (зважаючи на предмет спору та учасників справи).
Отже, проаналізувавши надані докази, враховуючи критерій обґрунтованості та доцільності понесених позивачем витрат, суд приходить до висновку щодо можливості задовольнити клопотання про стягнення витрат на правову допомогу частково.
За висновком суду, належною до стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача сумою судових витрат на професійну правову допомогу є 2 000,00 гривень.
Керуючись ст. ст. 9, 241-246, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, Київський окружний адміністративний суд, -
ВИРІШИВ:
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати гр. ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний календарний рік служби відповідно до ч. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити гр. ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний календарний рік служби відповідно до ч. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Стягнути на користь гр. ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 витрати, понесені на професійну правову допомогу, у розмірі 2000 (дві тисячі) грн 00 коп.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Лапій С.М.