КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 грудня 2023 року № 640/3105/20
Київський окружний адміністративний суд у складі судді Колеснікової І.С., розглянувши у порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом товариство з обмеженою відповідальністю «Кам-Трейд» до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-
ВСТАНОВИВ:
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось товариство з обмеженою відповідальністю «Кам-Трейд» (далі також - ТОВ «Кам-Трейд», позивач) із позовом до Головного управління ДПС у м. Києві (далі також - ГУ ДПС у м. Києві, відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень відповідача від 21 листопада 2019 року № 02832615050106 та від 29 січня 2020 року №01662615050106.
Окружним адміністративним судом міста Києва відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) без повідомлення учасників справи.
На виконання положень пункту 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» адміністративну справу було передано до Київського окружного адміністративного суду за належністю.
Матеріали справи отримані Київським окружним адміністративним судом та протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями справа розподілена судді Колесніковій І.С.
Ухвалою суду від 13 червня 2023 року дану справу прийнято до провадження та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що висновки акту перевірки, на підставі яких прийнято податкове повідомлення-рішення відповідача від 21 листопада 2019 року № 02832615050106, не відповідають дійсним обставинам справи та нормам чинного законодавства і тому позивач вважає спірне рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню. Також, у контексті податкового повідомлення-рішення від 29 січня 2020 року №01662615050106, позивач вказує на порушення порядку його прийняття.
Заперечуючи проти заявлених позовних вимог відповідач, у наданому суду відзиві, наголошує, що оскаржувані рішення прийняті податковим органом відповідно до вимог чинного законодавства, посилаючись на обставини, викладені в акті перевірки та наданому суду відзиві.
Такі доводи були заперечені позивачем у наданій суду відповіді на відзив.
Оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд встановив таке.
Як вбачається з матеріалів справи, у період з 28 серпня 2019 року по 24 вересня 2019 року відповідачем проведено документальну планову виїзну перевірку позивача, результати якої зафіксовані актом від 16 жовтня 2019 року № 62/26-15-05-01-06 про результати документальної планової виїзної перевірки.
На підставі висновків такого акта перевірки Відповідачем складені податкові повідомлення-рішення від 21 листопада 2019 року № 0009731401, № 02852615050106, №02842615050106, № 02832615050106, що були оскаржені позивачем до ДПС України.
Рішенням ДПС України від 23 січня 2020 року № 2898/6/99-00-08-05-01-06 про результати розгляду скарги скасовані податкові повідомлення-рішення від 21 листопада 2019 року №0009731401, №02852615050106, №02842615050106 в повному обсязі та частково №02832615050106.
Так, в рішенні ДПС України вказано, що податкове повідомлення-рішення №02832615050106 від 21 листопада 2019 року скасовано в частині висновків акта перевірки щодо завищення скаржником собівартості у сумі 3606788 грн, а в іншій частині зазначене податкове повідомлення-рішення залишене без змін.
29 січня 2020 року відповідачем складене податкове повідомлення-рішення №01662615050106 на суму 115 750, 00 грн, яке прийнято на підставі рішення ДПС України від 23 січня 2020 року № 2898/6/99-00-08-05-01-06 та акту перевірки № 62/26-15-05-01-06/37202887.
Не погоджуючись з податковими повідомленнями-рішеннями відповідача №02832615050106 та № 01662615050106, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог виходячи з такого.
Відповідно до вимог пункту 55.1 статті 55 Податкового кодексу України (далі - ПК України) податкове повідомлення-рішення про визначення суми грошового зобов'язання платника податків або будь-яке інше рішення контролюючого органу може бути скасоване контролюючим органом вищого рівня під час проведення процедури його адміністративного оскарження та в інших випадках у разі встановлення невідповідності таких рішень актам законодавства.
При цьому, стаття 56 ПК України визначає, що у разі якщо платник податків вважає, що контролюючий орган неправильно визначив суму грошового зобов'язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству або виходить за межі повноважень контролюючого органу, встановлених цим Кодексом або іншими законами України, такий платник має право звернутися із скаргою про перегляд цього рішення до контролюючого органу вищого рівня.
Рішення центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, та рішення центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну митну політику, прийняті за розглядом скарги платника податків, є остаточними і не підлягають подальшому адміністративному оскарженню, але можуть бути оскаржені в судовому порядку.
Водночас, підпункти 60.1.2 та 60.1.3 пункту 60.1 статті 60 ПК України визначають, що податкове повідомлення-рішення або податкова вимога вважаються відкликаними, якщо, у тому числі, контролюючий орган скасовує раніше прийняте податкове повідомлення-рішення про нарахування суми грошового зобов'язання або податкову вимогу (пункт 60.1.2); контролюючий орган зменшує нараховану суму грошового зобов'язання раніше прийнятого податкового повідомлення-рішення або суму податкового боргу, визначену в податковій вимозі (пункт 60.1.3).
Аналіз наявних у справі матеріалів свідчить про те, що у даному випадку рішенням ДПС України від 23 січня 2020 року № 2898/6/99-00-08-05-01-06 фактично було зменшено нараховану суму грошового зобов'язання раніше прийнятого податкового повідомлення-рішення № 02832615050106 від 21 листопада 2019 року (передбачало збільшення податкового зобов'язання на 664 944, 00 грн та штраф у розмірі 166 236, 00 грн) до розміру, визначеного новим податковим повідомленням-рішенням від 29 січня 2020 року №01662615050106 (передбачає збільшення податкового зобов'язання на 92 600, 00 грн та штраф у розмірі 23 150, 00 грн), прийнятим відповідачем за наслідком завершення процедури адміністративного оскарження.
Тобто у даному випадку мало місце застосування саме підпункту 60.1.3 пункту 60.1 статті 60 ПК України.
Так, згідно з пунктом 60.4 статті 60 ПК України у випадках, визначених підпунктами 60.1.3 і 60.1.5 пункту 60.1 цієї статті, податкове повідомлення-рішення або податкова вимога вважаються відкликаними з дня надходження до платника податків податкового повідомлення-рішення або податкової вимоги, які містять зменшену суму грошового зобов'язання або податкового боргу.
Враховуючи наведені обставини вбачається, що оскаржуване позивачем податкове повідомлення-рішення № 02832615050106 від 21 листопада 2019 року є відкликаним з дня надходження до платника податків податкового повідомлення-рішення від 29 січня 2020 року № 01662615050106, а тому таке рішення не створює для позивача будь-яких прав чи обов'язків.
Відповідно до змісту статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) кожна особа має право в порядку, встановленому ним Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист. Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Наведена процесуальна норма кореспондується з положеннями частини 1 статті 19 КАС України, в силу якої юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (пункт 1).
Таким чином, до адміністративного суду вправі звернутися з позовом особа, яка має суб'єктивне уявлення, особисте переконання в порушенні її прав чи свобод. Однак обов'язковою умовою надання правового захисту судом є об'єктивна наявність відповідного порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду.
Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною.
Отже, в порядку адміністративного судочинства можуть розглядатися спори щодо будь-яких рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень без обмежень, але відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови, що такі рішення, дії (бездіяльність) є юридично значимими для позивача, тобто порушують права та інтереси останнього шляхом обмежень у реалізації його прав чи покладення на нього необґрунтованих обов'язків.
Наслідком розв'язання публічно-правового спору по суті має бути захист порушеного суб'єктивного права позивача. Задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті позовні вимоги, які відновлюють фактично порушені права, свободи та інтереси особи у сфері публічно-правових відносин.
Так, як вбачається з системного аналізу положень частини 1 статті 9, частини 1 статті 77 та частини 1 статті 168 КАС України, позивач звертається до адміністративного суду з позовом у разі, якщо він вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача (суб'єкта владних повноважень) порушено його права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносинах. При цьому, дійсне (фактичне) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів позивача має довести належними та допустимими доказами саме позивач.
У свою чергу, порушення прав, свобод та інтересів особи наявне тоді, коли сталися зміни стану суб'єктивних прав та обов'язків особи, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов'язку в публічно-правових відносинах.
Таким чином, для того, щоб особа могла реалізувати своє право на судовий захист, суд повинен встановити, що оскаржуваними рішенням чи діянням чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушено права, свободи чи інтереси саме цієї особи. При цьому, встановлення обставин наявності або відсутності порушеного права позивача є першочерговим відносно дослідження обґрунтованості позовних вимог по суті.
Враховуючи наведені обставини та відповідні їх правові положення, суд вважає, що податкове повідомлення-рішення № 02832615050106 від 21 листопада 2019 року, у зв'язку з його відкликанням на підставі норм ПК України, не порушує права, свободи або інтереси позивача, а тому, відповідно, не може бути скасоване в судовому порядку за його позовом.
Таким чином у наведеній частині позов ТОВ «Кам-Трейд» не підлягає задоволенню.
Щодо позовних вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 29 січня 2020 року № 01662615050106, суд зазначає таке.
Свої доводи позивач аргументує, по-перше, порушенням вимог пункту 86.8 статті 86 ПК України.
Так, відповідно до пункту 86.8 статті 86 ПК України за наявності заперечень посадових осіб платника податків до акта перевірки та додаткових документів і пояснень, зокрема документів, що підтверджують відсутність вини, наявність пом'якшуючих обставин або обставин, що звільняють від фінансової відповідальності відповідно до цього Кодексу, поданих у порядку, встановленому цією статтею, податкове повідомлення-рішення приймається в порядку та строки, визначені пунктом 86.7 цієї статті.
В свою чергу, відповідно до вимог підпункту 86.7.5. пункту 86.7 статті 86 ПК України податкове повідомлення-рішення приймається керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу на підставі висновку комісії контролюючого органу з питань розгляду заперечень протягом п'яти робочих днів, наступних за днем прийняття такого висновку комісією і надання (надсилання) письмової відповіді платнику податків, у порядку, визначеному підпунктом 86.7.1 цього пункту.
Разом з тим, статті 86 ПК України не регламентує порядку перегляду податкового повідомлення рішення (у даному випадку податкового повідомлення-рішення №02832615050106 від 21 листопада 2019 року) в адміністративному порядку за наслідком розгляду скарги платника податків, а визначає порядок оформлення результатів перевірок, у тому числі за наслідком розгляду скарги платника на висновки акту перевірки. Тобто положення пункту 86.8 статті 86 ПК України не підлягають застосуванню до правовідносин, пов'язаних з прийняттям податкового повідомлення-рішення від 29 січня 2020 року №01662615050106, а тому суд відхиляє відповідні доводи позивача.
По-друге, позивач посилається на те, що нормами ПК України не передбачено право контролюючого органу приймати податкові повідомлення-рішення за наслідками розгляду скарг платників податків в порядку статті 56 ПК України.
Разом з тим суд критично оцінює такі доводи позивача, оскільки податкове повідомлення-рішення від 29 січня 2020 року № 01662615050106 прийняте в порядку, передбаченому статтею 60 ПК України, яка, про що вже було зазначено вище, уповноважує контролюючий орган на складення нового податкового повідомлення-рішення у випадку зменшення нарахованої суми грошового зобов'язання за раніше прийнятим податковим повідомленням-рішенням, що і мало місце у даному випадку.
Отже, враховуючи, що податкове повідомлення-рішення № 02832615050106 від 21 листопада 2019 року є відкликаним, вбачається, що відповідачем було дотримано порядок складання податкового повідомлення-рішення від 29 січня 2020 року № 01662615050106, що не було спростовано позивачем за час розгляду справи, так інших аргументів такого ним наведено не було.
Відповідно до частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України) суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Більше того, при вирішенні даної справи суд враховує, що як встановила Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 08 вересня 2021 року у справі № 816/228/17, неправомірність дій контролюючого органу при призначенні і проведенні перевірки не може бути предметом окремого позову, але може бути підставами позову про визнання протиправними рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки.
При цьому підставами для скасування таких рішень є не будь-які порушення, допущені під час призначення і проведення такої перевірки, а лише ті, що вплинули або об'єктивно могли вплинути на правильність висновків контролюючого органу за результатами такої перевірки та відповідно на обґрунтованість і законність прийнятого за результатами перевірки рішення.
Беручи до уваги зазначене суд вважає, що відповідачем, за час розгляду справи, на виконання вимог частини 2 статті 77 КАС України було доведено правомірність прийнятого ним податкового повідомлення-рішення від 29 січня 2020 року № 01662615050106.
Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).
З огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд зазначає, що решта доводів та тверджень учасників справи, у контексті наведених правових вимог, не впливають на висновки суду за наслідком розгляду даної справи.
Відповідно до статті 244 КАС України, під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:
1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;
2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.
Відповідно до положень частин 1 та 2 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 5-11, 19, 72-77, 90, 241-246, 250, 263 КАС України суд, -
ВИРІШИВ:
У задоволенні адміністративного позову товариства з обмеженою відповідальністю «Кам-Трейд» (02100, місто Київ, вулиця Будівельників, будинок 30; код ЄДРПОУ 37202887) до Головного управління ДПС у м. Києві (04116, місто Київ, вулиця Шолуденка, будинок 33/19; код ЄДРПОУ ВП 44116011) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Колеснікова І.С.